Якось три брати зібралися вранці й пішли до лісу по гриби. Коли ввійшли в нього, почули крики, що лунали зі старої криниці, в якій давно не було води. Стояла криниця біля покинутої хати лісника. Наблизились до неї, заглянули до середини, та й побачили діда, який стояв на дні криниці – старого, сивого, бородатого, в обдертому лахмітті.
- Витягніть мене звідси, парубки, я вам віддячу, - мовив він, коли побачив угорі лиця хлопців.
- Чим ти можеш віддячити, коли ти старий та бідний? - спитав старший брат.
Але молодший його присоромив, мовивши:
- Про яку дяку ти говориш? Помагати людям – обов’язок християн, і не тільки християн, а й усіх, хто вважає себе людьми. Ми маємо допомогти цьому чоловікові, не чекаючи винагороди.
- Але як ми це зробимо?- спитав середульший брат. - Криниця глибока.
- Знімемо зі себе одяг, зв’яжемо його в шнурок, за один кінець триматимемо, інший кинемо в колодязь. Дідусь вчепиться за нього, і ми його витягнемо, - мовив молодший брат.
- Це добра ідея, - погодився найстарший брат.
Так і зробили, як запропонував наймолодший. Витягли дідуся з криниці. Той одразу повеселів, сів на землю й запитав:
- А скажіть-но мені, шановні мої рятувальники, як вас звуть?
- Мене Віктором, - сказав старший брат.
- Мене Петром, - мовив середульший.
- А мене Іванком, - продзвенів наймолодший. – А ви ж хто такий будете?
- Я? Дід-Справедливий-Слід.
- Незвичне ім’я, - здивувався старший брат. - Не чув такого зроду.
- Ну, все колись буває вперше. А чи хотіли б ви, хлопці, сім’ї створити, тобто, одружитися?
- Хотіли б, - каже старший, - але ще міцно на ногах не стоїмо, не мамо діла, яке б давало кожному з нас достойний прибуток.
- А чим би ти, приміром, Вікторе, хотів зайнятися? – спитав дід.
- Я б хотів мати якусь, хай би й невеличку, та власну станцію по ремонту автомобілів. Люблю техніку змалку.
- А ти що б хотів? – мовив до середульшого.
- Стати артистом, співати перед глядачами. Голос у мене гарний. Але не пробитися мені на велику сцену без протекції.
- Гм… А тобі ж чого хочеться? – звернувся Дід-Справедливий-Слід до наймолодшого з братів.
- Я мрію про власну пекарню. Хотів би пекти хліб, булки, печиво всіляке, торти з доброго борошна, з добравкою натуральних інгредієнтів, щоб вироби мої були смачні й корисні.
- Ось що я вам скажу, хлопці. Будете мати те, що бажаєте. Тільки пам’ятайте одне: ви повинні все життя бути милосердними до людей, до тих, хто потребує вашої допомоги.
Сказав це і зник, як зникають хмари в небі, коли з них дощ виллється, чи коли їх вітер понесе.
Минуло десять років. Кожен брат і справді отримав те, що бажав, кожен оженився, побудував хату. Дід-Справедливий-Слід вирішив провідати своїх рятувальників, подивитися на те, як вони живуть-ґаздують. Найперше подався до старшого із братів. Під’їхав на своєму старому «запорожцеві» на станцію технічного обслуговування (СТО), змінивши перед тим, як сісти до автівки, свою зовнішність. Вбрався просто, але чисто, постриг волосся, бороду. Побачив дід Віктора, привітався з ним і завів розмову:
- Чи не олянули ви б, майстре, мою автівку? Щось мотор почав барахлити останнім часом.
Знайшов причину неполадки Віктор і каже діду:
- Це буде коштувати 2 тисячі гривень.
- А за тисячу не зремонтуєте? Не багатий я, та ще й хворію.
- І радий би вам, пане, прислужитися, та не можу. У самого великі витрати – податок плачу державі, зарплатню помічникам, на сім’ю трачу гроші, маю жінку та двійко дітей. А їм усього треба: й одягу гарного, й їжі смачної, й курортів. Хочуть бути здоровими та задоволеними. Ви зверніться у відділ соціального захисту або олігарха якого знайдіть, може, вони допоможуть вам коштами.
Нічого не сказав дід, сів у автівку, ледве завів її й поїхав до Будинку культури. Там за якийсь час мав виступати середульший із його рятувальників. Купив дід найдешевший квиток у касі, сів на лаві під будинком, а за лавою дві ялини стояли, пташки на них сідали, співали. Заслухався дід. Та через хвилин двадцять встав, почвалав до зали слухати концерт Петра. Сподобався йому його виступ. Коли Петро відспівав програму, попрощався з глядачами, дід підійшов до артиста, вклонився йому й мовив:
- А чи не могли би ви, шановний Петре, виступити завтра в будинку пристарілих? Один вісімдесятирічний дідок святкуватиме там свій ювілей. Колись він теж співав на сцені, а тепер не може, ноги його не слухають, возиком їздить, голос у нього ослаб. Рідних дідусь розгубив. Дітей не нажив. А має мрію, щоб для нього хтось хоч перед смертю заспівав.
- Мені дуже прикро, пане, але я не зможу завтра заспівати. Нині голос натрудив, дві години співав. А за тиждень ще маю важливий виступ в області.
Нічого не сказав йому на це дідусь, розвернувся, пішов, сів у свій «запорожець» і поїхав до Василя – наймолодшого із братів. Під’їхав до пекарні, підійшов до вартового, що стояв при дверях, запитав:
- Чи можу я поговорити із власником цієї пекарні, з паном Василем?
- Зараз задзвоню йому. А ви в якій справі?
- В особистій.
Вартовий зателефонував своєму начальнику. Той дозволив дідусеві зайти до нього. Як тільки Дід-Справедливий-Слід переступив поріг кабінету й привітався з Василем, він попросив його сісти й розповісти про те, що його привело до нього.
- Чи не могли б ви, - мовив дід, - раз на тиждень булки, випечені у вашій пекарні, чи інші якісь борошняні вироби привозити до будинку пристарілих, що є в у нашому місті? Стареньких нечасто провідують рідні. А їм так хочеться чогось смачненького.
- А скільки в тому будинку проживає людей?
- П’ятдесят три людини.
- Гаразд. Я привозитиму свою продукцію туди двічі на тиждень й у святкові дні. Може, вам каву чи чай приготувати, випічкою нашою пригостити?
- Ні. Дякую. Я не голодний і поспішаю. Ви тільки не забудьте про обездолених.
- Вже записав у блокноті.
- Радий, що ви прислухалися до моїх слів.
- Чому не поділитися з ближніми? Моя пекарня приносить мені дохід. На все вистачає, потрохи відкладаю навіть на нове обладнання.
- Бувайте. Хай вам все вдається, - мовив Дід-Справедливий-Слід і вийшов з кабінету.
- Бувайте, пане! - кинув дідові навздогін власник пекарні й пішов давати вказівку своєму заступнику, який відповідав за реалізацію хлібо-булочних виробів, щоб він організував їх постачання в будинок пристарілих. Того ж таки дня стареньким людям було відвезено ватрушки зі сиром та пиріжки з яблуками.
Встав зранку наступного дня Віктор, поснідав. Поїхав на свою СТО. А там… від будівлі тільки попіл лишився, згоріла за ніч. Задумався.
Встав зранку й Петро. Випив кави філіжанку, з’їв канапку з маслом, пішов до зали, сів за піаніно, став награвати гами, розспівувати горло. А голосу… нема, пропав, як сніг торішній. Затужив.
Піднявся й Іван раненько. Жінка та діти ще спали. Випив він чаю на кухні тихенько й поїхав до пекарні. О 7:00 вже був на місці праці. Хліб та хлібобулочні вироби зраночку треба пекти, щоб люди до сніданку могли їх собі вже купити. Під’їхав Іван до пекарні й, о, диво! Там, де стояла стара споруда, виросла нова, сучасна, а довкола неї стоять рядами дерева декоративні, цвітуть на клумбах квіти різнобарвні. А вартовий біля дверей той самий, що і вчора був, привітався він зі своїм босом, пропустив його до середини. Зайшов Іван, там теж зміни уздрів, стіни побілені, в кімнатах меблі нові й устаткування інше у виробничому цеху, більш сучасне. Що б це все мало значити? Може, хтось за ніч розвалив його пекарню і побудував собі нову? Хтось із рейдерів? Але як можна вчинити такі перміни за одну ніч? Попрямував до свого кабінету – двері нові, якісні. Вставив ключ в дірку – підійшов. Зайшов до середини – і тут є чому подивуватися: стіни відремонтовані, меблі нові, на гарному дубовому на столі лежить записка. Став читати.
Там було таке:
- Іванку! Лише ти із братів вчинив так, як я просив, коли прощався з вами, тобто, по-людськи. Тому я тебе вдруге нагородив.
Дід-Справедливий-Слід
ID:
805733
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.09.2018 18:32:09
© дата внесення змiн: 24.05.2021 00:24:44
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
