Звернення до кохання:
Стій! Прошу! Вперед ні кроку,
До мене, чуєш, не підходь,
Нанесло рани ти глибокі,
І стріли свої не наводь.
Ти вічно маниш гарним ликом,
І щастям дуриш, що прийде,
Та кожен раз все більше лихо,
За горло в пекло лиш веде.
В софітах ти шукало слави,
Тобі я плескала сто раз,
Та все сценарій від забави,
Тут крила втратив і Пегас.
Чому, скажи, таке жорстоке?
Чому ламаєш ніжний рай?
Чому влізаєш так глибоко,
І крадеш серце, мов шахрай?
Чому не можеш зупинитись?
Побратись з щастям назавжди,
Теплом п’янким ще раз напитись,
Нехай цвітуть уже сади.
Міцніші стали твої пастки,
Капкан навіки заржавів,
Востаннє ти зламало казку,
Аж місяць сльози нам пролив.
Програла я твою вендету,
Ти мертву душу забирай,
Сумні пісні лиш у кларнету,
Я в них оселюсь, прощавай!
Дуже чуттевий вірш!Нехай кохання перемагає разом з Вами!
Дуже прекрасно сказано."Кохання- це коли розуміють одне одного,дивляться в одну сторону і дихають наче в унісон!"
Нехай більше буде справжнього кохання!
Дуже чуттевий вірш!Нехай кохання перемагає разом з Вами!
Торкають рядки.. Сумно, так жаль... 
