Ой трудилась наша Леся
безупинно.
Болить тепер голова, ще
хвора спина.
Нема кому погладити
хвору спинку.
Побіжу я до сусіда
на хвилинку.
А в сусіда, через двір,
теж тривога.
Болить, каже, поперек,
хворі ноги.
Леся біжить до Мартина
край села.
В нього проблема із проблем –
й не мала.
Господарство в занедбанім
тут стані
Купа немитої посуди
очі п’яні.
Побрела Леся по вулиці,
аж до кума…
Може кум щось придумає,
нехай дума…
Кум побачив Лесю, каже,
от рахуба!
Почесав потилицю, гладить
собі чуба…
Дав джерельної води. – Кумо,
напийся!
Щоб остила ти, холодною
умийся…
Прісне життя Лесю вже так
задавило.
У сільпо купила вірьовку
ще й мило.
Ще вірьовочку, як слід, не
намотала,
Тут сорока – скрекотуха
мило вкрала…
Ох, ці чоловіки! Обламали
мої крила…
Чи то старість підходить? Чи я
вже не мила?
30.07.2018
Дякую, Лідочко, за добрі слова.
Щось не встигаю я в цей урожайно-консерваційний період. Засипало так урожаєм, що не знаю, куди "розпихати".
Уже побігла до Вас
Класно!Сподобався гумор!
Ото так воно буває в житті
Колив вдвох,серця тьох-тьох в жИті...
А,як старість прийде кому треба
Хоч скачи ,хоч літай до неба
Серце крається й бере злоба
Бо тепер, ти нажаль "непотреба"
Чудовий вірш!А Леся- працює неначе Золушка без відпочинку,щей поруч нікого нема пожаліти.Отож і побіжала край села.Та чоловіки неначе обламали крила.Всеж нехай краще відпочине і обережна буде з вірьовкою!