Не цілуй заживші рани, в межі мої не входи,
Я навчилась виживати і кайдани забери,
Ще на мені залишились всі сліди від ланцюгів,
Вони жали, вони тисли, ти ж тримав як їх хотів,
Не малюй мої картини - в них живе лиш пустота,
Серед пасток, що розставив, загубилась я уся.
Розлітались лживі фрази та згнивали у тобі,
У болоті наше щастя розчинилось ще тоді.
Не тримай мене за руки, шлях іде в трясовину,
Потопила біль і муки, відпустила всю вину,
Я була твоя рабиня, укривала від дощу,
Ти казав, що просто мрія, як до серця допущу,
Нащо ж з зрадою кохався, нащо ночі всі зламав,
В пеклі шлях мій обірвався, я стаждала, ти - літав.
Нащо знову ти постукав? Не відчиню - не проси,
Ти колись сльозинки слухав, був це шлях мій до краси.
дякую
о, ідея вірша
Гарно!
