Камінний господарю!...
Чи не занадто важкими стали брили кам"яні,
що нагромаджуєш під покрівлею своєї господи?.......
Чи не час викотити ці сірі, холодні єства попід небо,
що пахне травневими грозами?..........
Бо навіть камінь, що лежить незворушно, не дихає і не пульсує,-
наповнений,- Його,- невидимою енергією.
Закам"янілому, - лише би світла!...
Аби з"єднатись живими атомами серця з клітинами сонця, хмар і вітру...
Проллється дощ. Відгримить останній вибух грому,-
і ти сам зачудуєшся, як важезні сірі брили заговорять єдиною мовою світу!...
Від мови цієї душа скидає відьомське закляття нескінченних тягарів,
що важчі, ніж кам"яні боввани на відлюдному, забутому острові...
Лиш тепер ти вільний!
В цій свободі зосереджена вся сила твоя і всі твої можливості.
Залишилось найпростіше...
Викотити з-під своєї господи важкі кам"янисті брили.
20.14.2018р.
