Ти на одно́му, на іншому я березі стою
Життя, мов річка що між нами протікає
Дивитись можу, крикнути, але ніяк не перейду
Мостів нема, й стрімкий потік не дозволяє
А ти — мов квітка, мов та лілія струнка
Твій цвіт милує око, вабить надзвичайно
У дзеркалі води чарі́вна тво́я відбивається краса
І особливим біля те́бе день стає звичайний
А річка перешкоди створює мені
То вужчою стає, то знову прірва є між берегами
Здається де—не—де і руку можна простягти
Та ні— каміння всюди з гострими краями
Благав я: «Річко, ти тихіша будь
Дай мить мені з коханою порозмовляти
Здіймай ти во́ди сво́ї де небудь
Не смій коханню мо́єму перешкоджати!»
Але не слухає мене́ ріка
Бурлить, та страшить за собою потягнути
О квітко, що робити — сил нема
Ні, не дає ріка з тобою поруч бути
Та не сумуй, кохаю все одно тебе́
Із берега свою я то́бі пісню заспіваю
Про те, що хоч ріка між нами є
Коханню сильному — нія́ких перешкод немає!
