Ну, чому пішов ти в двадцять вісім,
В час, як твої гідність і талант
Вміло поєднались у замісі,
Щоб родилось слово – діамант?
Правди прагнув над усе, не слави,
Україну, наче цвіт, любив.
Вірний син її ти з-під Полтави,
Той, хто ген прароду не згубив.
Ну, чому ламають кращим вісі,
Замість цвіт живить, його скубуть?
Ти прожив всього лиш двадцять вісім,
Та твоєму слову вічність буть!
...безмежно люблю Василя Симоненка:
"Світ який, мереживо казкове -
світ який, ні краю, ні кінця...
Зорі й трави, мрево світанкове,
магія коханого лиця".
"Ну чому пішов...?" - питання ні до кого, немов би й винних немає. А те, що конкретні менти пошкодили Василеві нирки, після чого він невдовзі помер, (по-суті його упереджено вбили) ви називаєте "скубуть"?Занадто Ви, пані, обережна.
Крилата відповів на коментар привіт, 13.01.2018 - 16:44
Поезія не потребує конкретики. Там є образ - вісь ламають, цвіт скубуть. Обережність тут ні при чому.