До осені вже просяться літа…
Візиткою – сріблясто-білі скроні…
Давно без танцю вечори й свята,
Але поезій дозрівають грони.
А в них – любов жагуча до життя,
Ота, що в муках іноді рятує
І душу змушує пройти крізь каяття,
А чи, як кат, без вироку катує.
Важкий процес народження творінь,
Коли в борні – реальність і сум’яття…
О музо, не дозволь душі старіть,
Щоби не стало це моїм розп’яттям.
26.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Подобаються мені Ваші твори, пані Ганно, і цей не виключення. Але кожний із нас має свої недоліки, як і сильні сторони, в т.ч. у творчості. Давно хотів сказати, та якось не наважувався - на мою думку, Ви зловживаєте дієсловом "є". Особливо це виглядає не зовсім добре, коли воно стає закінченням рядка (тобто римою). Особисто я стараюсь уникати таких випадків. Можливо то лише моя викривлена уява і все те нормально... Ось і в даному випадку я б написав хоча б так: "Ота, що в муках іноді рятує"... Мені здається від того цей вірш виглядав би ще краще. А втім, Вам видніше... Вибачте за прямоту.