В вівторок ходить Миколай,
Виконувати треба побажання:
Вухатого, великого, з хвостом …
Старому помагай - доні прохання.
В маршрутці їхав він на ме́ні,
У парку помінялися ролями,
Сміялись перехожі з мене,
Тепер би ще пройти полями …
Як ту собаку вітром понесло,
І як загруз по самі вуха,
Вона мов парус. Я весло.
Далеко десь поза село …
Та я догнав ту "нечемноту",
Відчув на собі Миколаєву турботу.
Дивом щось лівий чобіт вберегло …
І мало не розбив чоло …
Втягнув на другий поверх на балкон,
Я думав ти - собака, а ти – слон …
Потім тихенько пізно уночі,
Поклав його сушитись до печі …
Як висох,
До малечі пригорнув.
І повністю щасливий
За столом заснув …
А скільки радості було!
О, Миколаю дорогенький,
Ти ж так намучився, старенький,
Це ж так навколо замело …
Не заздрю і не ображаюсь.
Це ж бо казка.
Мені приємно і тепло́
По тілу з ніжністю пішло …
