Я не про тих хитрих ділків, що людську волю й людський дух приспали,
І не для тих, що з пам'яті нескорених зробили шоу,
Я про Майдан як хвилю гідності і хвилю слави
Щось написати хочу, а не якусь промову …Щоб своїм друзям, що живі й вже ні, поставити і свій маленький вогник …
Не у його вогні, а у мільйонів сні щоб не згубився до свободи дотик …
Майдан вирує, і говорить, і дзвенить,
Ви думаєте, що зараз він мовчить!?
Ви думаєте, що він зараз спить!?
Ні, він в людському серці вже кричить!
Це не концерт і не промови хитрунів,
Це той Майдан, що був у Києві через два дні,
Коли лежачих били на землі,
Коли церковні дзвони й не одні …
Коли, щоб весь цей гнів спинити враз,
То назбирали нам букет прикрас,
Лиш люди щоб не стали далі йти,
А залишились танці тут товкти …
Але той дух нікуди не пропав,
Він трохи спав,
Трохи учився і мовчав,
Нарешті зрозумів лихих говорунів,
І по камінчику минуле розібрав ..
Згадав Богдана і його гріхи,
Згадав, що таке уряд і суди,
Хоч залишилось мало тих стовпів,
Той плід доспів …
* або "Вогник"
