Це прийшло мені після
проповіді священника
в батьківську суботу
Плачуть дружно свічі -
Батьківська субота,
Десь у потойбіччі
Й на Землі скорбота.
Так чекають Душі
Пам'яті хлібину,
Всі зібрались дружно
На земну гостину.
Поспішають в церкву
Діти і онуки
На поклон і жертву -
Ліки від розлуки.
Хліб святий й молитва -
Це Душі пожива,
Гірко хтось десь схлипнув,
То - Душа красива.
У куточку тихо
Сльози проливає,
Що таке за лихо?
Всі - чужі, не знає.
Спів небесний лине,
На столах - офіра,
А Душа аж гине,
Не йме собі віри.
Чом вона забута
В голоді і смутку,
В забуття узута,
Гріш - ціна здобутку?
На цім світі важко
Наробились ручки,
Билась як та пташка
Для дітей й онучки.
Як пішла на небо,
Мабуть всі забули,
А Душі потреба -
Лиш би пом'янули.
Взяли Душі в коло
Душу цю, сирітку,
Привели до столу,
Дали хліба й свитку.
Там нема забутих,
Бог всіх пам'ятає,
Душі пом'янути -
І назад до раю.
Пам'ятайте, діти,
Батьківські суботи,
Щоб й вам не сидіти
В самоті напроти.
Дякую Вам, Людмило. І Вас зі Святом! Обов'язково потрібні такі вірші. Господь кличе (буває, що і через нас) усіх з надією, що "може хтось почує". А тоді вже розсудить, чому "в когось не вийшло", чи наскільки актуальною була купля волів у цей час, чи землі...
Дуже гарний вірш! 
