Я все придумала: кохання до нестями,
Слова любові, квіти на вікні,
Твої цілунки, наше ложе з пелюстками,
Шалені ночі і блаженні дні.
Я все чекала час, коли пройдуть морози,
Як лід розтане, як зійдуть сніги –
Вже за вікном моїм гримлять травневі грози,
Та все ж далеко наші береги.
Я так благала день, щоб вислав він дорогу
До мого саду, до моїх дверей.
Гукала темну ніч я днині у підмогу –
Та, мабуть, марно, не було вістей.
Я все придумала, я так тебе чекала,
Я кожен день свій мрії віддала.
Вона мені тоді багато обіцяла,
Своє забрала – долі не дала.
Я все придумала! Хай буде так, хай буде!
Бо моя доля мала два крила!
Кохання раз-у-раз словами било в груди,
А потім душу рвало, мов струна.
Я буду поруч, знай, як тільки забажаєш:
Відлунням ночі, подихом снігів...
Для тебе я – весь світ, ти поки ще не знаєш,
Та прийде час й для наших берегів.
