Казку цю розповів мені дід,
Пам'ятаю,хоч діда застив уже слід.
У одному малому селі
Жив художник, що звався Луї.
Жив один і не мав він сім'ї.
Й малював він картини такі,
Що до сліз зворушати могли
Й йому славу й багатство несли.
Та Луї був же просто дивак,
Гроші всім роздавав, а сам жив, як бідняк.
Тільки пензлі купляв й акварелі
Й часто трохи іще карамелі,
Щоби дітям сільським роздавати
І про справи у них розпитати.
Й так любила його дітвора
І провідувала митця.
Якби бачили ви його,
Як мінялось в руках полотно,
А в очах його вогник горів,
Сам згорав, а шедеври творив.
Та ось вирішив Луї помандрувати,
Щоб сюжети нові для картин пошукати.
Пензлі взяв він свої і фарби
І пішов собі пішки в незнані світи.
Довго йшов він чи ні, я не знаю,
Та потрапив до дивного краю.
Правив там злий- презлий лиходій,
Навіть звали його Бідодій.
Всім, хто творчістю хотів займатись,
Він наказував руку чи ногу відтяти.
І велике він військо мав,
Що виконувало усе, що казав.
Лиш каліки в цім краю жили,
І, страждаючи, сльози лили.
І ніхто вже не знав, що зробити,
Бідодія безумство як зупинити.
Пішла чутка про краю всім,
Що художник з'явився в нім.
І Луї уже кличуть до Бідодія
В замок клятого лиходія.
Він від люті весь аж трясеться:
- Де художник той, хай озветься?!
- Пане ясновельможний, я тут,
Та не знаю, що сталося, у чому суть?!
Що ви хочете ,пане, мені сказати?
Може, вас мені намалювати?
-Ач, невинний знайшовся який,-
Немов грім загримів Бідодій.
У краю моїм є постанова:
Малювати усім заборона.
Тиждень дам ще- кричав, як крук,
Малюватимеш дальше,- будеш без рук.
Луї вислухав все і сказав таке:
- Відотніть мені руки ви ,пане, уже,
Бо не можу я й дня прожити,
Щоб не малювати, щоби не творити!
-Гей ви, вірні мої солдати!
Прошу руки йому відтяти!
А якщо ще залишиться хист,
Хай мене намалює в весь ріст.
Як не виконає наказу,
Я уб'ю його, клятого зразу!
Й дуже хочеться ще мені взнати,
Як він буде без рук малювати?!
Луї довго кати мордували,
Поки руки обидві відтяли.
Страшні муки художник терпів
І не видержав- зомлів.
І здається йому чи сниться,
Що це муза до нього сміється:
-Хоч ти муки великі терпиш,
Ти спасений талантом будеш.
Намалюй Бідодія малим,
Щоби влади не мав ні над ким
Малювання не покидай!
Суть життя твого в нім, це знай!
Як очунявся трохи Луї,
Взяв у ноги він пензлі свої.
Хоча рани ще сильно боліли,
Десь взялись малювати сили.
Бідодій на картині його
Був завбільшки в людське чоло.
Бідодій як побачив шедевр,
З тої люті він зразу помер.
Всі солдати його повтікали,
Аж тепер люди спокій мали
Й щиро славили Луї- митця
Й казка вже підійшла до кінця.
А безрукий художник ще довго прожив,
Чесно й праведно людям служив.
Може, є десь такі й серед вас?!
Тож розкрийте талант свій,
Прийшов же ваш час!
Дуже гарна і цікава казка. І вірно, не люблять тирани, коли люди творять. Особливо коли відображають у своїх творах правду.
.Дякую Вам,пані Галино,за таку поетичну розповідь. 
