(Присвяч. Володимиру Івасюку, автору пісні «Червона рута».
Пішов з дому 24.04.1979., а знайшли повішеним 18.05.1979.)
Він з тих, у кого дата лиш одна –
Народження, а іншої – немає.
Любов до України він пізнав
І світ зачарував Карпатським краєм.
Квітневий день біди не віщував:
Синіли віддалік, як завше, гори,
Як він востаннє пісню заспівав,
Не знаючи, що за порогом – горе…
Він вийшов, та назад… не повернувсь
(В машині чорній ждали й люди чорні),
Не міг Володя розумом збагнуть,
Що день останній він прожив учора…
Ковтав тривогу й біль весняний Львів,
Коли вершилась чорна влади справа.
Застряв навіки в горлі юний спів,
Й стрічало душу небо у загравах.
Знайшли Володю в лісі, без очей,
І ката слід на тілі… чорно-синім,
А поряд – ніякісіньких речей…
Та Україна упізнала сина.
І плив народ, мов весняна вода,
Івасюка ніс тіло, мов святиню…
Карпати чули, як народ ридав,
Ховаючи улюблену дитину.
Він з тих, у кого дата лиш одна,
І шлях один: зі славою в безсмертя.
Талант його у сніп народ єднав.
Таких пісень із пам’яті не стерти!..
17.03.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
В одному вірші Ви, Ганно, вмістили так багато і власних почуттів, і інформації про видатного композитора, що мене вразили до глибини душі. В ті трагічні дні я була поблизу ЛЬвову, там працювала, і на кладовищі також була - ніколи не забуду море людей і море квітів на могилі...Квіти були тільки живі, і були викладені як заквітчаний курган...
СВІТЛА ПАМ'ЯТЬ ВОЛОДИМИРУ...
