Допоки цей світ у очах не зотлів від архаїки,
А серце вмивається бризками світла й тепла,
З вишневого цвіту вітри викладають мозаїку,
В вінок з оксамиту вбирається спрагла земля.
А як же насущне, що в тиші сакральній освячене?
Воно ж поза часом і простором створює світ.
А хочеш побачить, роззуйся й випрошуй пробачення,
Хто вміє пробачить, той вміє тримати політ.
Учитися варто, вдивлятись, та знов не повторишся.
Як двічі у річку… Як дзеркало в друзки лиш раз…
Краса світ врятує, якщо ти в красі тій відродишся,
В красі свого серця, без золота, срібла й прикрас.
Гарний вiрш, Олено. Дуже яскраве звучання. Це ж ще Федiр Достоевський таку фразу любив повторювати. Його правда ще називали так само, як i найбiльш вiдомий його твiр.
Так а у 5 рядку - якось зараз частiше слово "насущне" вживають, нiж "насушне". Чи це у вас висловлювання iз присмаком старовини, може колись i така вимова була.
Мій вірш з присмаком не старовини, а відчуття красивого, то ж смакуйте, Дмитре, на здоров'я і красу!
С.Моренець раніше підказала про насущне. Гмм... щось ви не пильнуєте за моєю творчістю вчасно))
Так що красивi у вас рядки - тут у мене сумнiвiв немае, це безперечно. Нi, ну я вiдзначив у тому планi, що може у старослов'янськiй мовi i слово "насушне" було.
Але стверджувати не буду, це лише таке припущення. Хоч тут одному з коментаторiв, який сумнiваеться у тому, що саме Украiна, а не Росiя - пряма спадкоемиця держави Русь - якось йому навiть цитував рядки старослов'янською з "Повiстi временних лiт".