Любов і біль. Я сонцю усміхнусь,
І пригорну берізку край дороги.
Святій землі низесенько вклонюсь,
За неї я молитимусь до Бога.
О земле рідна, матінко моя!
Коли гіркота днів твоїх минеться?
Моїх дідів тут слава полягла,
У правнуків серцях вона озветься.
Роки твоїх утрачених синів
Туманом линуть, росами додолу…
І квилять душі криком журавлів:
Вони з війни не вернуться додому.
Та я не вірю! Пам'ять бо жива -
В людській любові вічно буде жити!
Болять синів несказані слова,
Що так спішили землю боронити.
Любов і біль… У мене два крила!
Одним прикрию землю від прокляття,
Другим любов посію, щоб цвіла,
Щоб Україна не була розп'ята.
Оленко, пречудовий вірш. Кожне слово випромінює любов. Так, війна - це біль. Але любов сильніша від війни. Україна вистоїть! Важко навіть вибрати цитату, тому беру весь вірш. МОЛОДЕЦЬ!
Гірко... Війна сьогоднішньому Гомо Сапієнсу, як видно, більш звична, а ніж мир. Скільки ще доростати до Любові, Добра, Радості і Світла?
А вірш, то відображення нашого сьогодення, вже результату, так би мовити.
Вірш гарний. Оленко.
"Любов і біль… У мене два крила!
Одним прикрию землю від прокляття,
Другим любов посію, щоб цвіла,
Щоб Україна не була розп'ята".Дуже красиво, з великою любов'ю до України.
Гарний вiрш, Олено. Дiйсно, дуже шкода наших загиблих бiйцiв, але пам'ять про них не повинна стертися. Так, справжнiх патрiотiв не можна забувати. Не тих, хто голоснiше за усiх кричить, що вiн патрiот, таких серед полiтикiв багатенько, а тих, хто своiми дiями може довести свiй патрiотизм.
А попереднiй коментатор Лесь Украiнець дiйсно правий, що у 8 рядку словосполучення "Та в правнукiв серцях" якось не зовсiм яскраво звучить. Тiльки, на мiй погляд, яскравiше буде звучати - "Й у правнукiв в серцях вона озветься".
Дiйсно, дуже шкода наших загиблих бiйцiв, але пам'ять про них не повинна стертися. Так, справжнiх патрiотiв не можна забувати. Не тих, хто голоснiше за усiх кричить, що вiн патрiот, таких серед полiтикiв багатенько, а тих, хто своiми дiями може довести свiй патрiотизм.
