http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668153
А день спливав, губився в надвечір’ї,
І вечір похапцем тулився до зірок.
Літа летіли, мов птахи у вирій,
Розмотували юності клубок.
А що їм юним світом володіти?
Вони ж найкращі, хто з ними рівня?
З весною вінчані і зіткані із літа,
На «ти» із вічністю, на все у них броня.
Та час спішив – у молодість спровадив,
На сто доріг шукать свою… одну.
Не знадобилась нитка Аріадни,
Щоб привести у рай свою весну.
А втім, весна у осінь закотилась,
Шука в жоржинах свій юнацький цвіт.
Час не минає… ні! Це я змінилась,
Це я спливаю до осінніх літ…
І день спливає, гасне в надвечір’ї,
Сотає в вечір радості й жалі.
О моя осене, невже і ти у вирій
Мої літа підхопиш на крилі..?
Я як ніхто розділяю ваші почуття висловлені у ваших рядочках ! Дуже чудесний твір , написаний душею.
О моя осене, невже і ти у вирій
Мої літа підхопиш на крилі..?
А день спливав, губився в надвечір’ї,
І похапцем тулився до зірок.
На лоба натягнувши козирок
В кашкеті виріс в тебе на подвір’ї
Ім’я твоє не вивалять щоб в пір’ї
Пішов на цей шпигунський в житті крок)))
……………………………………….
Жартую Сонечко, ДУЖЕ класний віршик!
Гарний вiрш, Олено. Дуже правильнi, мудрi,фрази звучать. Та, тут вашiй героiнi не треба з цього приводу дуже сумувати. Якi там нашi роки, як кажуть, вона ж у душi все одно завжди залишаеться юною.
Тiльки от може вам у 4 рядок, аби яскравiше звучало, додати ще слово "чомусь" - "Чомусь розмотували юностi клубок".