Осіннє листя каштанів плаває на вітру
Непередбачувана зустріч в центрі Полтави.
Ви торкнулись мого плеча і нічого не сказали.
Невимушене "привіт" вирвалось з уст моїх,
Та серце давно уже тріпоче в сьомому поту,
Думки мої про Вас і в цьому мій гріх.
Ви не відповіли, а в очах палає тривога.
О, Ваші очі прекрасні, як безодні глибина,
Хто навіки потоне в них – нап’ється сповна…
Ті слова, що вистрелили гострими списами,
Змусили мене благати смерті в Бога:
"Прости, але нічого не буде між нами."
Ваш голос тремтів; я ж закляк, як голем
І норовливе небо заплакало мороссю.
"Ти не в змозі мене розкрити, побачити всю.
Прощай назавжди. Ще знайдеш щастя."
Моє серце кровоточило, різало болем,
А Ви зникли, полетіли, як жовкле листя.
Я проснувся, але чомусь було так паршиво.
Насниться, та ж відчуття справжні, реальні!
Мабуть то доля дає мені настанови правдиві,
Але знову засинаю у своїй самотній спальні…
Дякую, що прочитали і залишили коментар.
Дякую 
