Героїв кров"ю скроплена земля,
На груди тиснуть їй ворожі міни.
Коли ж загарбники вже підуть звідсіля
І доки будуть хлопці наші гинуть?
Додому хоче кожен вже боєць,
Робота мирна там його чекає.
Та ворог зводить мрії нанівець,
Не втихомириться ніяк, усе стріляє.
Невже із цього виходу нема,
Хто зможе кровопивців зупинити?
По заколотниках давно "плаче" тюрма,
А ми бажаєм в мирі й щасті жити.
Огризок імперії
Тільки те й має, що 1/8 суші.
Не втихомириться ніяк,
Бо та падлюка знає
Що в неї майбутнього
Не буде
Назавжди його втрачає
Ніхто героїв не забуде.
Вічність у лоно
Забрала їхні душі
Здається, по "заколотниках" донбасiвської трагедiї не лише тюрма плаче. Хтось iще два роки тому, пiд час "подвигiв" Стрєлкова-Гiркiна, пропонував: його б не у полон, не у СБУ, а на мiський майдан, десь у Луцьку, або у Тернополi, або у Дорогобичi... Зумiє втекти - його щастя. Й зараз кандидати на подiбний захiд є...