Я писала тобі листи… Їх було так багато, що фронтова пошта, здавалося, мала працювати лише на мене… Жовті трикутнички вилітали з-під моїх пальців, густо вкриті чорнильними рядочками, і губилися десь там, звідки тебе вже перевели, де залишився тільки запах твого волосся – до болю рідний, щемливий і якийсь по-дитячому домашній…
Я писала тобі листи… Маленькі паперові надії… Часом вони нагадували мені листя, що облітає з сусідської берези, з тої самої берези, під якою ми зустрілися вперше… І як осінньому листю не стати вже зеленим, так і моїм листам не судилося бути прочитаними…
Я писала тобі листи… Писала про те, як проходять мої дні, як евакуюють дітей з дитячого будинку за рогом, як швидко темніє за вікном вечорами… І ні слова, жодного найменшого слівця про те, про що насправді хотілося кричати! Як ти, мій любий?! Чи живий ти, десь там, за сотні кілометрів від мене?! Чи не посивіла від свисту куль твоя каштанова чуприна?... Я знала, що тобі важко...тому я не могла сказати, як переживаю цю безкінечну розлуку, як бачу твої сині очі в кожному своєму сні і як печуть моє серце найтяжчі, найболючіші сльози шаленого хвилювання за твоє життя…Життя, яке ти мужньо готовий був віддати за мене, за людей, які проходять повз моє вікно, за країну… Колись ти обіцяв, що твоє життя буде належати лише мені, але якби я мала таку волю, хіба б відпустила тебе під смертельні кулі, під танки, у холодні окопи? Ніколи, чуєш, ніколи, я не змогла б пожертвувати тобою!
Я писала тобі листи…
Я чекав на твої листи… Так, як земля чекає сонце, так, як розпечена нива чекає дощ, так, як в дитинстві чекають свята… бо твої листи – то і є свято – радісне, казкове, чарівне… Це було дивне щастя – бачити тут, серед сіро-червоного попелу і металевого блиску жовті трикутнички, густо вкриті чорнильними рядочками, які зберігали запах твого волосся – до болю рідний, щемливий і якийсь по-дитячому домашній…
Я чекав на твої листи… Люба, кохана моя зоре! Якщо я не загинув там, де розриваються ворожі снаряди, де ніч здається вічною й безпросвітною, то тільки тому, що я знав: десь там, настільки недосяжно, наче на іншому кінці світу, ти пишеш мені листи своєю втомленою тремтячою рукою… І конаючи від нестерпного болю, стікаючи багряною кров'ю, я тримався за цей задимлений світ тільки тому… що я чекав на твої листи…
ID:
606556
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 14.09.2015 10:32:11
© дата внесення змiн: 14.09.2015 10:38:13
автор: Аліна Ангельська
Вкажіть причину вашої скарги
|
