-"Дурна лінива лисиця!Перестань звинувачувати світ у своїх проблемах!Зараз же!"-говорила сама собі.Пора до психолога,подумала раптом,перериваючи докори власної совісті.
Скільки ще так?На скільки мене ще вистарчить?
-"Та що тобі буде,дурненька"-десь там говорила байдужість.
-"Може вже почнеш писати книжку!?Ту,що так хотіла?"-совість гумонить знову.
Вхопилася обома руками за голову,сходжу з розуму,думала.Боюсь,сама себе боюсь. Не дурно писала Костенко,про того чолов'ягу,який хотів вийти у вікно.І я так хочу.Сьомий поверх,асвальт,не земля.Розіб'юсь?думала..Врятують?..Покладуть в психіатричну.До кінця життя годуватимуть таблетками.Горе.Досі вірю в Бога,вже не так,як ранішеале вірю.Саме Він тримає мене ще тут,боюсь що буде після смерті.
"Нема кохання,одні розчарування"-дослівно говорила чиїсь слова.Правдиво так,про мене напевно.Усміхнулась.Іронія.
Та й майбутнього у мене не має.Не бачу я себе ніким,там,через декілька років.Що зі мною?!
Надоїло самій собі говорити що я інакша,я така ж.(Старалась вірити у сказане).Так модно стало щоб тебе вважали дивним,що на диваків не звертають увагу.Тому я така як і всі.
До чого я веду?
Не знаю,не хочеш - не читай.
У мене була мрія,колись давно я мріяла про сім'ю,чоловіка,сина,голубеньку каляску.Взагальному була типовим українським підлітком,а шо сталось тепер,хто я?
Мрія не змінилась,вона все та ж,але тепер не на першому плані,не така важлива.Вона є,але її нема.А яка ж головна?
...миру хочу.Додому б.До рідних.Ця клята ностальгія мене вб'є.Скільки ще?знову це питання.
Добита буденністю,та проблемами,сиджу і мрію,але про що?що я бачу там,у своїй найзаповітнійшій мрії?Нічого.Я не бачу нічого,та за хвилину з'являється він.Ні,не коханий на білому коні,чи там на БМВ,він це мій пес,моя вівчарка.Бачу як біжить до мене,ніжно гладжу його руду шерсть,відповідає взаємністю,облизує менв лице,а й з тим лиже мої душевні рани.
ID:
566841
Рубрика: Інше
дата надходження: 15.03.2015 13:05:29
© дата внесення змiн: 15.03.2015 13:05:29
автор: Анна Петрова
Вкажіть причину вашої скарги
|
