Вечоріє...
Тихо-тихо навкруги...
І сонце, ніби парус-одинак
пливе до обрію по чистим небесам...
І тихо й гарно навкруги,
природа ніби спать лягає,
і починає бачить сни
про те, чого душа бажає...
Ген там, за обрієм ще гнеться,
танцює вишня з сивим вітром,
а тут у нас вже вечоріє,
і повкладались спатки квіти...
І я із братиком своїм маленьким
вже по тихесенькому полю
біжу...
І тихо вже темніє,
до нас на зустріч вітер віє,
в легені задуває вечір він.
І я милуюся цим гарним пейзажем,
бо ніч настане й буде все не те:
вже сонечка цього видно не буде
й природа спатиме, мов немовля мале.
