“...это скала, на которой
построена моя жизнь”
Моя війна розпочинається завтра.
...
Серед тихого віяння вітру, сліпучо-холодного дня хтось народжує нове життя,
Уривчасто-гиблі повісті, хтось народжується з совісті,
З тиші, з праведності, як цвітіння каштанів напередодні грудня.
Її звати Марія, Естер, Соломіта
І голос її розбитий криштальний дзвін,
І пахне вона ніжно-солодкою кавою вранці,
Її народила жінка...і так розпочалася її війна.
Довелося спалити вітрила, мости, щоби дороги втратили сенс...
Не шукати зі сторони в сторону, не чекати з минулого мертвих
Вчора — тоді надто сильно болить горло,
І нема у цім вереску спокою.
А за спиною тягнуться зав’язують ноги своїми історіями,
Важко стає іти, пустіють кафе і шукають працівників,
Вдивляються в тебе, як в прокаженого,
Ти маєш зайти, аби випити чогось теплого з пахучою булкою...
І ще більше питань без відповідей,
І ще більше ворогів-ворожбитів, котрі вважають себе живими,
Воюють за себе і проти себе,
Стоячи на одному місці,
Вірячи в літеру такого ж мертвого...
Моя війна триватиме тридцять днів до мого нового народження
Я тримаю в руках засіб для переїзду з одного місця у інше,
Квитки у вічне життя куплені надто дорогою ціною,
І віддані мені, як військовому - холодну неоціненну зброю!
