Я ледь вириваюсь, а ти мене тягнеш на дно.
Знов ки́даєш в спину усе, що не зміг сказати.
І кожне твоє "Привіт" - мої нові ґрати.
І мантра (стара як світ) про "усе одно".
Ти ж бачиш, що я вже пожовкла, я майже листя.
Та струмом по нервах і цвяхом мені по шкірі.
І це божевілля ґрунтується на довірі.
Колись я воскресну байдужістю. Ти молися.
І солодко так у єдиноважливім пеклі.
Вселяється віра у те, що ти ще потрібен.
В в'язниці німих "якби" і омріяних "ніби"
У нас, як на осінь, всі спогади надто теплі.
Та струмом по нервах і цвяхом мені по шкірі.
шикарна фраза))
Колись я воскресну байдужістю. Ти молися.
і це все-таки колись напевно станеться, чи можливо і ні?
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я давно її написала, але якось не могла нічого до неї додати
ну, я не можу сказати, що цього взагалі не станеться, але точно не скоро.
