Проходжу крізь натовп, і чергами, мов з кулемету,
У душу врізаються з хрускотом сотні думок,
Презирством і заздрістю ранять, неначе кастетом,
Я йду, хоч і тяжко дається мені кожен крок.
Щодня гігабайти нена́висті, з тонами злості
На голови валяться, сипляться нам у серця,
Від злості важкий і запилений навколо простір,
Як вийти із нього? Не можу знайти я дверцят.
Шукаю дарма хоч одну на обличчі усмішку,
І бачу лиш сіру похмурість, холодну, як лід,
А ті, що такі нечисленні, скоріше, - насмішки,
Лукаві гримаси мені оглядаються вслід.
Все місто, здається, спотворилось чи захворіло,
Кругом балачки: тільки гроші, нахабство і секс,
Так хочеться знову, міцні відростивши вже крила,
Стать жителем в світі ілюзій з приставкою "екс-".
Себе відчуваю щомиті чужим і невдома
У штучному світі, де править усім документ,
Де я лиш умовна особа: тупа й несвідома,
Самотніх - мільйони, а в щасті - мізерний процент.
Нерідко буваю і я у суєтній воронці,
Коли ж випадає хвилинка свободи думок,
Я вірю, що я не один: хтось також у сторонці
Торує до щастя й добра усвідомлений крок.
Дуже знайомі відчуття зболілого серця... "Себе відчуваю чужим і невдома"... Виявляється в цьому земному світі мало таких людей, які, як ті вівці живуть серед стад вовків. Крутяться думки: "Чужа серед своїх"... Як же душам потрібне взаємопорозуміння, а не пронизаний серцем ніж...
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це так, а Ви уявіть, що буде, якщо торувати своє щастя піднімуться тисячі, а то й десятки тисяч співвітчизників, щомиті затягуючи у свою воронку все нових і нових творців свого майбутнього щастя? Тоді поступово і вся Земля преобразиться, і я не боюся припускати таких думок, бо вони реальні, все, що людина вважає реальним для втілення у життя - все реальне, дійсність необхідно визначати собою, і якщо більшість стане свідомою - нас чекає повальне щастя
ні не на вас, я не хотіла цього. навпаки я приєднуюся до вашого бачення світу, і у мене самої є кілька подібних тем. Пробачте, якщо образила якимось необдуманим словом.
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
то нічого, я просто Вас не дуже зрозумів...дякую за солідарність!
Наповнення гарне, зміст вартий уваги. Але, як на мене надто довгі рядки, - важко на сприйняття. Успіхів. Виписуйтесь.
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щодо наповнення і змісту - дякую, щодо довгого віршового розміру - частково погоджуюся, чому частково?..) настрій був такий і душа лежала так, аби саме таким розміром написати, проти душі "не попреш", всім угодить теж і старатися не варто, але за конструктивну критику дякую, приймаю її, і дуже радий, що цей вірш злегка торкнувся струни вашої душі