А в повітрі щастя ніжний запах, весна...
Вона для всіх, та тільки не моя,
Вдихнуть не можу я на повні груди,
Заважають ті ще люди,
Яких я пам`ятаю й досі,
Які нагадують про осінь...
Зелене листя, квітів ніжний цвіт,
А для мене тоді барвистішим був світ.
Коли був дощ, ставало легше, сказати треба,
Я розуміла, що плачу не одна, а й небо.
І на калюжі дивлячись з вікна,
Знала - не лиш самотня я одна.
Можливо ще хтось в цю мить
Замріяно на підвіконнику сидить
І думає про мене, а більше нічого й не треба.
Десятки пішоходів, а спогади тільки про нього,
І від вітру холодно не було, гріла любов,
Я все на світі би віддала, щоб тільки знов,
В ту дорогу для серця осінь повернутись,
І не відчувати болю, в спогадах забутись...
