І ти колись була янгелем…
(А янгели, мабуть, падають:
Вони отак собі змахнуть крильми
І сиплються у річку…)
Руда верба над плакучою водою,
І величезні від дощу коти…
А прийде по них Верболов!
(Вже третя весна, а ніхто не іде.)
А я собі вростаю у землю
Брудними нікотиновими венами
І дивом дивуюсь:
Ген маленьке собі жовте яблуко
Стрибає і падає,
Пірнає і ковзає,
Над чорноплакучою водою…
Випущу дим, помахаю руками і сиплюся!
Дивно: дивуюсь, а ким же я стану,
Вебою, котом, чи яблуком?
Отак і ростем…
Аж геночки високо-високо
Сизими нікотиновими цівками
Зринають і падають у воду янгели…
І я.
І верба.
І коти.
Аж десь він іде, Верболов…
