Від праці просто я втомилась,
Від слів - я хворою була...
Ти обіцяв... Дивився прямо в очі,
Я так чекала завтрашнього дня.
Натхнення линуло охоче
І було чисте, мов роса.
Азарт навіював майбутнє
І витісняв струну-сльозу.
Здавалось, ти сказав щось путнє,
Тепер, ніяк я не збагну.
У праці порохом припала,
І свіжим пахнула вапном.
Брехня утіху зігрівала
І, як вогонь... пекло, пекло...
Дивлюсь на руки. Руки - руки:
Робочі, зморщені, сухі.
На жаль, збагнути я не можу,
Що мають бути не такі?
А говорив не те раніше,
Боготворила дні добра.
А та стіна була біліша,
За твоє серце і слова.
А та стіна була біліша,
За твоє серце і слова. - які слова...Пропущено крізь призму зболеної розчарованої душі...
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Просто в той час білила стіну і зрівняла її з людиною, яка образила. Пройшов час і поставив все на своє місце. Я щаслива тим, що була вперта за правду. Я любила всіх, як себе. Дісно, все помінялось місцями. Скільки усміхнених обличчів і жодної образи не згадую. Дякую, Наталю за такий гарний краєвид моря. Це на Середземному морі.
стіни можна вибілити,ФАЛЬШИВІ слова теж можна вбрати в білосніжні одежі ,а отзамурзане серце не обілити нічим...Бог йому суддя .
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Олю, ви праві. Згадала: стіни завжди білили до Великодня, прибирали домівки, в дворі, вибілювали свою душу Сповіддю... розцвітали сади, світило в той день якось казково сонечко. Треба все прощати, який би слід на залишився на серці. Треба вибілили і ПРОСТО З ЛЮБОВ'Ю ЖИТИ!
"Руки-Руки...Що мають бути не такі?" Чомусь мені згадалось своє, коли прочитала Вашого, Галинко, вірша...
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Інколи в нас не помічають саме найголовніше. Слова приносять образи, а ми в стократне слово повіримо, що дісно: - не такі? МИ ВСІ ТАКІ! - ПРОСТО НЕ ТИМИ ОЧИМА ДИВЛЯТЬСЯ. Обтриси свої руки від пороху об штани, і твори добро. Любов усе долає і звершує. Дякую, Наталю