це до білих човнів
підіймаються душі дерев, –
перешерхла кора
облітає
у невідь блакитну…
на прозорих долонях
нелегко тримати тебе, –
ти не знаєш життя,
бо себе у падінні
не видно.
ти співаєш як плачеш
на згарищах трой і еллад,
в поліномах облич
закотившись в розлуку –
живою,
я відлунюю словом
твоїх нескінченних балад
і вмираю в плащах
і шоломах
минущих героїв.
в білій лодії часу
дитя розсипає
пісок,
усміхаючись сонцю
під кілем
довірливо-просто,
я приймаю в долоні
обірваний вітром листок,
як дарунок життя
у зеленому дзеркалі
росту.
Оль, красиво так. После него остаешься в какой-то задумчивости... От твоих стихов всегда послевкусие.
А вот эта строка "ти співаєш як плачеш" воспринимается почему-то (внутри) с точностью до наоборот "плачеш, немов співаєш". Красиво, очень, солнц
olya lakhotsky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибо большое! это мне вдруг такая картинка в голове появилась - двойственного мира - как два перевёртыши друг в друге: на земле челове живет-борется, а внутри его в перевёрнутом виде плавает по небу ладья может, поэтому все в стихе воспринимается двойственно.
якщо чесно, я спершу подумала, що це ти про мене написала... але в принципі кожен може знайти в таких рядках себе...дуже і дуже!...
olya lakhotsky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бачиш, цей вірш спочатку мав інше закінчення, але там було слово, яке треба було писати з авторським наголосом, то я його змінила. І так довго переживала, що втратила ідею... але, напевне, в цьому варіанті теж є свій смисл. В ПМ змінила, а тут не буду змінювати, хай буде так, як є...
olya lakhotsky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ох, я цей вірш стільки правила, що у мене вже є кілька його різних варіантів ))) муки творчості )))
Дякую, я дуже рада, що подобається.
Бо хоч я в нього вклала глибинну ідею, навряд чи вона якось зрозуміло прочитується.