Зимовий день у сутінках сховався,
І тихо надвечір"я попливло.
Молочний Шлях у небі вже прослався,
А місяць розлива своє сріблО.
Надворі вітер все лютує,свище
І крильми припадає до землі.
А кущ калини притулився ближче
До вишеньки, закутаної в млі.
Враз прокотивсь туман по бездоріжжю,
Спіткаючись об трави та кущі.
Розлився молоком в глибокій річці
Й пішов на дно, розтанувши в воді.
Поволі розвівається завіса,
І раптом зачорніло полотно.
А вітер, залишивши все до біса,
Улігся спочивать в саду давно.
А по хатах усі давно заснули.
Лиш де-не-де ще світиться вікно.
У снах щасливих люди потонули.
І те, що там погода: всерівно.
Надворі вітер все лютує,свище
,час теперешний ,
Улігся спочивать в саду давно.
,а це минулий,
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я Вас зрозуміла, але тут в попередньому реченні є пояснення:
А вітер залишивши все до біса,
Улігся спочивать...Але слово ДАВНО, звичайно тут зайве.
Дякую! Подумаю!!
Все настільеи правдиво, що напочатку було відчутно вітер, а наприкінець тепло й затишок!
А кущ калини притулився ближче
До вишеньки, закутаній в імлі. (як дві рідні душі)
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую за розуміння! За картинку - окрема подяка. Чудово! Дуже!!