Осередок полум’я у хащах безпечності.
Усе розлітається. Душа оголена
Вдягає шати вічності.
Мандрівка її продовжиться,
Та що вже казати,
Минуле розкриється, пам’ять відтвориться...
Щоб нову казку писати.
Ірреальні нариси найбільш достовірні.
Не дивно.
Світ правдивий занадто невпинний,
Щоб стати образом сталим, незмінним...
У злетінні душа два кола зробить на згадку –
Одне - неквапне зовсім низько, з цілунком останнім
Тим, хто був близько;
І друге – з висот філософський погляд.
Віднайде загальність буття
Та зі світом єдиний подих...
Відтепер вже нема вороття
У минулого знайомий морок.
Так стає дорослим дитя.