Клуб Брутальних Жінок,
Хоча про яку брутальність мова,
Головне не сплутати свій вінок,
З тим до якого могилка готова.
Так, два слова, питання одне,
Може довго а може і швидко,
В голові залишається головне,
На гачку щоб не стати рибкою,
Скибки хліба і крихти до долу,
Чай з водою – напитися спраги,
І здоров’я лікують у хвору,
Душу тіла лишаючи рівноваги.
Ні, поваги не буде. Страхи,
Це так звично кожній людині,
Не отримувати підтримки руки,
І народжувати звички тваринні.
На хмарині, між неба у даль,
Полетіти далеко за обрій,
Все це правда, кому це не жаль,
Злі, погані, їси теж не добрі.
В горі мовилось, навіть в біді,
Разом поряд але так не близько,
І самотність прозора в сльозі,
Сирість кров’ю, ногам уже слизько.
Як колись, та тепер це не так,
Іншим прагненням стали ми слуги,
Ми раби, не втекти нам ніяк,
Споживанням нам зв’язані руки.
22.09.2012
ID:
365895
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.09.2012 20:17:26
© дата внесення змiн: 22.09.2012 20:21:56
автор: КРІПАКОС
Вкажіть причину вашої скарги
|
