| Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
Відірвався листок від клена,
І летить, він летить до землі,
Пожовтіла травичка зелена,
І у вирій летять журавлі.
Стихли пісні в саду солов’їні,
І зозулі в лісах не кують,
Тільки крики прощальні пташині,
В небі осінньому чути.
Пожовтіла краса калинова,
Облітає листя з верби,
І душа з тіла рветься на волю,
Літо красне просить не йди.
Хто зігріє утомлену душу,
Хто до серця пригорне її,
Важко жити, але жити я мушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188002
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010
Где – то, мчаться детские качели,
И тебя уносят к облакам.
Годы детства быстро пролетели,
Не вернутся больше они к нам.
Позабыты детские игрушки,
Куклами играешь уже не ты,
Подрастают милые детишки,
Но не все забываются ведь мечты.
Дни идут, а годы пролетают,
Оглянись, как детство далеко,
И все чаще замечаешь,
Что бывает в жизни нелегко.
Тридцать лет, как птицы пролетели,
В памяти оставили свой след,
Грусть твою пусть заметут метели,
А любви не гаснет яркий свет.
Пусть к твоим ногам любимый бросит,
Миллионы алых роз,
На руках как куклу нежно носит,
А глаза не знают горьких слез.
Улыбайся родная, если и больно,
Поделись с друзьями ты бедой,
Неудаче ты скажи – довольно,
Счастью радости – пошли со мной.
2000 год
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187851
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.05.2010
Мечты, мечты, они как сказки,
Прекрасны, нежны и далеки.
Любимый мой, где твои ласки?
И почему другим стал ты?
Взгляну в глаза они другие.
И взгляд далекий и чужой,
А губы нежные такие.
Так хочется испить с них поцелуй,
А грудь твоя она волнует.
Коснусь губами и замру,
Люби меня, а не другую,
Я без тебя одна умру.
Всегда мечтала, что собою,
Смогу закрыть я белый свет.
И будешь ты всегда со мною,
Любой другой ты скажешь, нет.
Не суждено мечте той сбыться,
Единственной не быть твоей.
Да, будет громко сердце биться,
Когда в глаза посмотришь ей.
Душа болит, а сердце плачет,
Просты слова из песни той.
А может быть ведь и иначе,
Не изменяй ты мне с другой.
Тепло души своей и ласку,
Прошу с лица тебя я снять.
Не говори, я сердцем слышу,
Все, что ты хочешь мне сказать.
Ты обними меня по крепче,
Я не могу другой тебя отдать…
03/10/1995
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187794
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.05.2010
Ну, вот и все, твоя свеча сгорела,
Навек закрылись карие глаза,
Всю жизнь тебя любила и жалела,
Но вот от смерти уберечь я не смогла.
Ну как поверить в то, что больше нет тебя,
Ты больше не обнимешь и не поцелуешь,
Я больше не прижмусь к тебе любя,
И дверь, в наш дом, ты больше не откроешь.
Скажи, как жить мне дальше и зачем,
Вся жизнь свой смысл потеряла,
Ты много еще ведь не успел,
Но смерть, не спрашивая, тебя забрала.
Я все пытаются себе то доказать,
Что нет тебя, и больше уж не будет,
Но сердце неумолимо будет ждать,
Оно вовек тебя не позабудет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187033
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.04.2010
1.Зазирає сонечко у шкільне вікно,
Промінцем привітає нас усіх воно,
Зазирне в підручники, в зошити шмигне,
І як мама ніжно за плечі обійме.
2. За столом схилилась вчителька моя,
І не зрозумієш втомлена, чи то вона сумна,
Погляд насторожений дивиться на нас,
Мабуть когось маяти буде у цей час.
3.Скінчились уроки, в класі тишина,
Коло неї наших зошитів стопа,
Все це їй провірити треба й оцінити,
І своїм синам трохи часу приділити.
4.На стіні годинник часу лік веде,
Завтра знову сонечко зійде,
Усміхнеться ніжно змореній землі,
Завтра знову в школу треба йти мені.
5.В школі мої друзі, чути гомін, сміх,
Наша рідна вчителька привітає всіх,
Скільки в її слові ніжності, тепла,
Знов вона весела, бо вона така.
05.10.2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187032
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2010
Скажи, зачем нам прошлое винить,
За то, что иногда.
Не можем мы понять, кого любить,
Найти не можем нужные слова.
А кто-то ждет, их кто-то ждет с надеждой,
Слова еще не сказаны тобой.
А жизнь идет и ты не тот, что прежде,
Души потерян уж покой.
Ах, если б знать, кто сердце успокоит,
Кто сможет предсказать свою судьбу?
С надеждой ждать подумаешь - а стоит?
Дождусь – ли я, и так уж долго жду,
Но верить, ждать, ты должен бесконечно.
Судьба капризна, но добра,
Пусть жизнь идет, пускай она, вечна.
Но каждому дана своя,
Поверь, что жизнь пройдет и снова,
Ее вернуть никак нельзя.
Ты прав, найти для счастья слово,
Так сердцу нужно иногда.
Проходят дни, торопит время,
И жизнь проходит без следа.
Пускай, теряем мы терпенье,
Но не теряем мы себя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186888
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 29.04.2010
Відгриміли бої і гармати,
Перемога ішла по землі.
І сказав, хтось із старших, що треба,
Посадити в селі сад, щоб цвів.
І зібрались усі, мов на свято,
Інваліди, старі і малі.
Працювали невтомно, завзято,
Щоб загоїти рани землі.
Принімала земля ніжні стебла дерев,
Сонце ніжило, пестило віти.
Напувала вода їх, із чистих джерел,
І баюкав, гойдаючи вітер.
З роками дерева, мов діти росли,
Политі дощами і сонцем зігріті.
І ось ніби в казці вони розцвіли,
І цвітом надії були ті квіти.
І бджоли роями над ними гули,
І спів солов"я було чути.
Дерева так ніжно і буйно цвіли,
Не в силах цього нам забути.
Земля віддала їм усе що могла,
А вітер, мов ненька їх колихав.
Того, що їм доля усім відвела,
Ніхто тоді ще не знав.
Виростали яблуні й груші,
Гілочки тягнулись в височінь.
Ріс садок і радував всім душу,
Був чудовий, щедрий був усім.
Гнулись гілки від плодів медових,
Листя шелестіло не падай держись.
Соком наливайся яблуко медове,
Боком червоним до сонця повернись.
Наливайся яблуко червоне,
Все візьми від сонця від землі.
Соковите будь медове,
І всім людям до душі.
Хай дощем умиє тебе літо,
І пригорне сонце промінцем.
Виростай у листі ти на вітах,
Будь для дерева свого вінцем.
А коли вже осінь стріне літо,
Не впади на землю, не розбийсь.
Нехай з гілок знімуть тебе діти,
Ти до їх долонею пригорнись.
Ріс садок і все було як в казці,
Ріс на радість усьому селу.
І ніхто подумати не міг навіть,
Що знайдеться в ньому місце злу.
Та раптом завмерло усе навкруги,
Птахи пісень перестали співати.
І другі вже люди у сад той пришли,
Щоб яблуні ті зрубати.
Так тяжко дивитись було,
Від образи серце боліло.
Коли падало все, що цвіло,
Коли гинуло все і горіло.
Хто винен у тому, що сад помирав?
Хто міг так бездушно вчинити?
Напевно у серці той жалю не мав,
Як буде далі він з цим жити?
Завмерла земля її рани болять,
Немає дітей, що зростила.
Руками людськими посаджений сад,
Від рук інших людей загинув.
Не зможуть онуки в садочку гуляти,
І яблука стиглі зривати.
Для чого садити а потім зрубати?
Хто зможе їм це роз"яснити?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186887
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2010
Чи дуже багато потрібно мені?
Щоб життя було ніби вві сні,
Щоб діти сміялись, онуки раділи.
І ніби пташки у обійми летіли.
Щоб коханий, мов сонце дім зігрівав,
І мене, як колись, ніжно так обіймав.
Чи дуже багато потрібно мені?
Щоб пташки прилітали до нас по весні,
Щоб діти були щасливі й завзяті,
Щоб нас пам’ятали й приїздили до хати.
До хати де їхнє дитинство пройшло,
Де кожного, серце, надію знайшло,
Де мрії до них прилітали вві сні.
Чи дуже багато потрібно мені?
Щоб мальви цвіли як колись в давнину.
Щоб ні хто не помітив мою сивину,
Щоб в сім*ї нашій злагода й щастя було,
Тільки й всього!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186648
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2010
Життя прожить не поле перейти,
Буває свято у житті і будні.
І тяжко зрозуміть, чо головне в житті,
І розібрать де вороги де друзі.
Ідем ми стежкою протоптаною кимось,
Своя стежина заросла травою.
І голос чийсь промовить, "зупинись"!
Багато хто іде ще за тобою.
Стежина в кожного повинна буть своя,
І кожен сам життя своє планує.
Нехай ніщо тебе не зупиня,
І щасття побудоване не розруйнує.
Нехай не буде вдачі ворогам,
А друзі будуть вірні до могили.
Живи і радуйся забувши лік рокам,
І будь коханою завжди віднині.
Життя прожить не поле перейти,
З роками гаснуть всі надії.
Стежину правильнузнаю знайдеш ти,
В коханиі щира будеш і вірна мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186647
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2010