Helia

Сторінки (1/5):  « 1»

Нет

Быть...  Дышать  тобой  или  самой  собой?
Думать  о  море,  где  так  близок  прибой
Или  рассвет?
Нас  ведь  нет!
Смотришь  на  дождь  и  повторяешь  губами:
"Что  было  с  нами?  Что  будет  с  нами?"
И  ноль  в  ответ.
Нас  ведь  нет.
Думать  о  птицах  и  что  же  там  свыше,
Кричать  с  крыши,  молчать...ближе...
Знать,  что  это  секрет.
Нас  ведь  нет?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326670
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 31.03.2012


мрій і казок…

-Ти  знаєш,  як  торкається  вітер  до  лиця?
-А  як?
-Я  колись  тобі  покажу,  люба  моя  Еля...


Ти  йшла,  долонями  прикривши  обличчя.
Ти  йшла,  ховаючись  од  лютої  бурі.
Ти  йшла,  ледве  стримуючи  сльози.
Ти  йшла...Ти  просто  йшла.

Вітер  безжально  торкався  твого  волосся.
Тобі  ж  все  одно,  хіба  ні?
Ти  несла  в  собі  кладовище  мрій  і  казок,
Якими  наповнювалися  вщерть  останні  роки.

Я  знаю,  це  боляче.  Але  що  з  тим  поробиш?
Пробач,  що  не  зміг  домовитись  з  вітром...
Фортепіано  грало,  на  щастя,  мелодію  не  для  нас.
Забинтовані  рани  лишилися  на  нашім  щасті.

10.05.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188688
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2010


історія.

тимчасове  захоплення?  та  ні....ти  що...це  вже  схоже  на  нав*язливу  ідею...

ти  помиляєшся...він  просто  той,  хто  постійно  потрібен  поряд...ти  справді  думаєш,  що  я  в  нього  закохана?  ха!  ти  що?  я  ж  не  вірю  в  кохання.

абсурдно...настільки,  що  й  сама  заплуталась...ти  також??  добре,  давай  спочатку...=)

Він  був...не  таким.  Не  таким,  як  усі.  Банально?  Зате  правдиво...Я  мріяла  про  зовсім  інших  прИнців,  але  він  чомусь  привернув  до  себе  мою  увагу.  Можливо,  ти  вже  здогадуєшся,  про  кого  саме  я  говорю...Та  ні,  не  про  тебе,  дурненький=))  Зате  ти  володієш  значно  важливішою  інфомацією  -  спогадами  про  той  переломний  період  у  моєму  житті,  коли  я  наважилась  змінити  все  своє  буття.
Що  такого  я  в  ньому  знайшла?  Самій  цікаво=)
Мою  увагу  привернули  його  очі.  Глибокі  блакитні  очі.  До  речі,  у  тебе  також  блакитні=))  Щось  у  тих  очах  було  до  болю  знайоме,  до  болю  рідне...Певне,  та  легка  втомленість,  постійний  пошук...Коли  мала  нагоду,  я  довго  вдивлялася  в  ці  очі.  І  відчувала  якесь  тепло,  що  ллється  легким  струменем,  безмежну  приязнь  і  щирість  його  душі.  Потім  ми  не  бачилися...Довго  не  бачилися...Я  боялася  випадково  зyстріти  його  на  старовинних  вуличках  нашого  міста,  проте  хотілося  бодай  ще  один  раз,  лишe  одну  мить  глянути  в  ці  сумовиті,  але  добрі  очі...
Потім  знову  в  той  самий  час,  в  тому  самому  місці  наша  зycтріч...Він  подорослішав,  помужнів,  змінився  майже  до  невпізнаваності.  Та  й  я  стала  іншою,  якоюсь  зовсім  іншою.  Занадто  веселою,  легковажною,  безтурботною...це  не  я=))  Мені  було  важкувато  з  ним  спілкуватися...Він  просто  не  мав  на  мене  часу.  Від  нього  також  віяло  розкутістю,  бажанням  плюнути  на  все  і  веселитись  від  душі...Це  був  період  стійкого  пофігізму  та  розслабленості...
Потім  суцільні  гулянки,  забави...Тільки  під  час  тих  гулянок  я  мала  хоча  би  якусь  можливість  бачити  його.  Але  це  був  вже  не  він.  Просто  видозмінена  копія.  Тоді  я  нею  задовільнялась.  Тепер  розумію  -  це  був  ідіотизм.

що?  о,  так...він  був  тоді  закоханий...по-справжньому...щасливо,  нещасливо  -  яка  різниця?  головне,  що  він  тоді  був  щасливим...

Десь  восени  я  зробила  велику  дурницю  -  вирішила,  що  люблю  його.  Ех,  ця  дурна  замріяна  голівка!  Самонавіювання  -  непогана  штука,  але  тільки  в  деяких  випадках...Потім  у  нас  було  якесь  недорозуміння...потім  ще  щось,  а  потім  ще  щось...Йому  тоді  було  зовсім  не  до  мене.  Тільки  тепер  аналізуючи  свої  помилки,  неважко  усвідомити,  скільки  я  тоді  натворила...
Проте  цей  час  закарбувався  мені  в  пам*яті.  Була  тоді  одна  подія,  про  яку  волію  не  згадувати.  Він  тоді  сказав  "...ну  чому  ти  мене  мучиш?".  Ці  слова  -  наймудріше,  вимовлене  ним  за  час  нашого  спільного  співіснування.  Він  тоді  був  правий...
Болюча  нотка  розставання...Так  завжди  буває...
Забути...Просто  забути...
Не  вийшло.
Я  почала  творити,  писати  вірші,  всякий  інший  примітивний  до  неможливості  бред,  який  пізніше  просто-напросто  спалила.
Потім  якісь  недовготривалі  стосунки,  потім  ще  щось...

хіхі=)  ти  думаєш?  ні,  це  просто  тимчасове  "помішатєльство",  про  яке  взагалі  не  варто  навіть  згадувати...
я  не  про  нього...я  про  заміну,  яку  намагалася  знайти  його  очам...знову  не  вийшло...

А  він?  Полюбив  іншу.  Мою  подругу.  Для  нього  я  вже  стала  просто  знайомою,  про  яку  він  не  хоче  й  чути.  Лиш  інколи,  і  то,  коли  нагадають=)

ні,  я  не  кохаю  його,  я  не  бажаю  цього...
ти  помиляєшся...він  просто  той,  хто  постійно  потрібен  поряд...ти  справді  думаєш,  що  я  в  нього  закохана?  ха!  ти  що?  я  ж  не  вірю  в  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187390
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.05.2010


мсьє з тамтамом:)

ми  пили  місто,  захлинаючись  п*янким  ароматом  свіжого  дощу.
ми  мали  можливість  цитувати  кохання  верлібром.
ми  плили  у  течії  скреготу  вільних  думок,  без  плачу.
ми  чекали  грози,  що  прилине  могуча  із  вітром.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186554
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2010


міра

залишивши  вдосталь  солодких  овацій,
тихим  й  нечутним  кроком  до  зали.
відносин  і  масок  сухих  комбінацій
Ви  проминали,  мовчали,  кричали.

Ви  знали  про  бурі,  про  зради,  про  зливи,
їх  місце,і  час,  навіть  кожен  їх  крок.
про  це  все  писали  Ви  думи  мрійливі,
приводячи  люд  отупілий  у  шок.

нестерпних  мелодій  Ви  дивні  акорди
грали  у  дудку  ошуканих  снів.
чи  леді,  чи  серам,  чи  навіть  аж  лордам
Ви  не  брехали,  втопившись  в  весні.

між  хмар  і  потоків  швидкого  проміння
Ви  веслами  серед  неба  літали,
бачили  Ви  сумні  голосіння,
обмануті  мрії  десь  там  зустрічали.

навіщо  Вам  неба?  верніться  до  зали,
прошу  Вас,  загляньте  туди  іще  раз.
там  ті,  про  кого  просили  і  знали.
там  ті,  що  люто  ненавидять  Вас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186177
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.04.2010