Валентина Ланевич

Плакуча верба (Слова для пісні)

Гойдається  човен  на  тихому  плесі,
До  нього  схилилась  плакуча  верба.
Замріяна  в  долю,  летить  в  піднебессі
Та  душу  щомиті  стискає  журба.

Тріпоче  на  вітрі  золотаве  листя,
Спадає  на  човен,  на  воду  в  ріку.
Вербі  залишає  осіннє  розхристя,
Чи  ж  хто  бо  полюбить  її  ось  таку?

Тремтять  ніжні  віти  зі  станом  пригожим,
Торкається  вечір  оголених  пліч.
Виходить  з-за  хмари  із  ликом  байдужим
Місяць  осяйний,  що  задивлений  опріч.

Приспів:
Світло  холодне  душі  не  зігріє,
Тільки  в  поклін  до  земельки  зігне.
Щира  молитва  неспокій  розвіє,
Віру  дасть  в  завтра,  що  конче  гряде.

30.10.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022

Останній лист

Останній  лист  тихесенько  додолу
З  гілок  дерев  спадає  на  траву.
Осиротілі  крони  правду  голу
В  бурулькову  закутують  сльозу.  

Густий  туман  проб’є  на  ранок  сонце
Своїм  ще  теплим,  першим  промінцем.
Торкнеться  знехотя  поверхні  бронзи,
В  опалім  листі  заховає  щем.

Замайоріє  літо  солов’ями,
Привидиться  пшениця  на  полях.
Все  що  було  колись,  відгонить  снами,
Попереду  незвіданого  шлях.

А  що  зима?  Скупує  на  турботу
Та  день  за  днем  у  сонця  краде  час.
Однак,  весна  не  вибрала  ще  квоту,
Запряже  швидких  коней  в  тарантас.

І  задзюрчать  струмочки  із  водою,
Напоять  землю  та  вдихнуть  життя.
Природа  веселковою  красою
Наповнить  світ  й  надією  знаття.

27.10.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2022

Як сховається день

Як  сховається  день  ув  опалому  листі,
Вступить  сутінь  вечірня  в  кімнату.
Витче  пам’ять  узор  на  квітчастім  батисті,
Днів  життєвих,  що  збігли,  загату.

Підтасують  думки  в  далеч    доріг  полотно,
Що  розбіглось  хутенько  від  дому.
Що  по  долі  від  роду,  що  на  серце  лягло,
Що  сумбурно  все  ставило  кому.

Клало  хрест  у  покорі  на  грудях  святе,  те,
Що  у  міці  нарощує  крила.
І  летить  в  піднебесся  у  величнім  просте,
Те  кохання,  що  сльози  ронило.

Ще  любов  материнська  у  час  цей  тривожний,
У  молитві  відвертій  до  Бога.
Щоб  для  кожного  ноша  по  силі  тотожна,
Й  неодмінно  прийшла  перемога.

Бо  інакше  не  можна,  на  безсилля  -  табу,
Якби  втома  коли  не  борола.
"Смертю  смерть  поправ"  у  потребі  на  боротьбу,
Щоби  гордо  дивитись  довкола.

18.10.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2022

Долі

Блукають  долі  поміж  листям,
Яке  летить  до  наших  ніг.
Ще  в  довшу  ніч  погано  спиться,
Перед  очима  падолист.

Повільно  падає  додолу
У  краплях  слізного  дощу.
Знімає  осінь  без  приколу
Листяну  одіж  нашвидку.

Тремтять  дерева  поріділі
На  вітрі  в  дощовім  в  танку.
Рахують  в  небі  й  хмарки  милі,
Кудись  біжать  без  спочиву.

Біжать  повз  став,  що  в  очереті,
Повз  переораний  вже  лан.
Тримають  подорож  в  секреті,
Самі  від  себе,  -  то  капкан.

У  нескінченості  блукання
Минає  час  без  вороття.
Одні  митарства  у  вигнанців  -
Прокляттям  доль  стають  життя.

11.09.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2022

Без пізнань

Тріпотів  крильцями  малий  кажан,
Кружляв  у  тихім  надвечір’ї.
Туди-сюди  перетинав  паркан,
Межу  граничну,  що  на  подвір’ї.  

На  грушці  соловей  в  рудім  садку
Про  щось  своє  пташине  мудрував.
Чи  був  він  із  думками  не  владу?
На  небі  місяць  в  піжмурки  загравсь.

Як  міг,  ховавсь  за  кронами  дерев,
А  то  вигулькував  собі  здаля.
Уже  тремтів  у  соловейка  нерв,
На  примхи  дивлячися  гультяя.

Тому,  що  літо,  що  зима,  -  одне,
Холодне  світло  ллє  у  забаві.
Байдужістю  окутаний  без  не,
Без  пізнань:  сорому,  щастя,  слави.

07.09.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022

Не сприймай за слабкість

Не  сприймай  ти  доброту  за  слабкість
Чи,  можливо,  за  малість  ума.
В  доброті,  переважно,  -  розважність,
Сила  волі  й  терпимість  сповна.

Доброта  дозволяє  сміятись,
Якщо  ти  так  рахуєш  про  це.
Але,  знай,  що  на  прикрість  нарватись
Можеш  прямо  в  щасливе  лице.

Бо  насмішку  нікчемну  не  кожен
Підносити  дозволить  йому.
Зрозуміти  те  вчасно,  дай  Боже,
Щоб  без  прикрості  в  слові:  "  Чому?"

Й  не  хитруй  ти  у  тихій  надії:
"Ще  є  хтось,  що  наївно-дурний."
По  житті  все  у  взаємодії,  -
Станеш  сам  ненароком  такий.

Живи  в  мирі  з  собою,  в  природі,
Лицемірство,  як  є,  відпусти.
Заздрість  вітру  віддай  при  нагоді,
В  душу  Господа  й  спокій  впусти.

04.09.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2022

Не сподівайтесь

Якщо  чесно,  скажу  я  вам,  не  знаю,
Як  на  цім  світі  тримає  земля,
Гадів  отих  рашиських,  що  без  краю,
Лізуть  і  лізуть,  немов  сарана.

Що  ви  забули  у  нашому  краї?
За  що  так  плачеться  ридма  душа?
По  що  чините  ґвалт?  Право,  не  знаю...
В  серці  моїм,  кожна  кривда,    -  іржа.

Їсть  свідомість  мука  пекельна  в  грудях,
Яку  переносить  в  горі  народ.
Як  вам,  виродки,  спиться?  Що?  Не  будять
Всі  привиди  мертвих  зі  сну?  Цейтнот?

Ні,  не  думайте,  і  не  сподівайтесь,  -
Щезне  в  часі  заподіяне  зло.
Згарище,  землю  цілуйте  та  кайтесь,
Будьте  ви  прокляті,  орки,  й  пуйло.

А  ми  відродимось  з  попелу  смерті,
Мужності  щит  понесемо  в  віки.
Власною  ж  кров’ю  від  нашої  тверді
Ви  захлинетесь,  від  помсти  руки.

22.08.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022

Новий день

Поклонився  туман  на  світанку  землі,
Пеленою  торкнувся  край  хати.
Пробивався  крізь  нього,  тремтів  у  імлі,
Бліднув  місяць,  вкладався  поспати.

Підіймалося  сонце  все  вище  вгорі,
Новий  день  звеселявся  квітками.
Розмаїтий  фартух  простеливсь  по  дворі,
Викликаючи  в  серці  цунамі.

Пахнув  медом,  дурманив  собою  й  манив,
Розпираючи  груди  до  щему.
І  злетіти  до  неба  в  душі  був  порив,
Щоб  позбутись  життєву  дилему.

Рій  думок,  що  у  вирі  тривожних  подій,
Повсякденність,  мов  обруч  стискає.
За  свою  ідентичність  ведемо  двобій,
Дух  розплати  в  повітрі  витає.

14.08.22

Зі  святом  Медового  Спаса,  любі  друзі!  Миру,  злагоди,  любові  нам  усім!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022

Той час

Давно  не  говорила  в  голос,  що  люблю,
Що  так  сумую  за  тобою,  рідний,  милий.
Зібрала  в  серці  жменьку  крихт  із  кришталю,
Той  час,  що  був  для  нас  обох  такий  щасливий.

Перегортаю  вкотре  вервечку  подій,
Прощання  стримане,  молитву  і  надію.
Чекання  трепетне,  загорнуте  в  сувій,
Чуттєвості  душі  на  грані,  що  зумію.

Все  витерплю  в  тривозі,  лиш  би  тільки  жив,
Здригатись  від  дзвінка  крізь  сон  у  тихий  ранок.
Наше  кохання  сам  Господь  благословив,
Впивались  душі  ним  без  застережних  рамок.

По  вінця  медом,  млостю  із  грудей  в  вуста,
Де  світ  зливавсь  у  веселковості  єдиній.
Нахабно  вжалив  в  тім’я  посвист  батога,  -
Війни  жорстокий  світ  безжалісно-мінливий...

09.08.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022

Вічна безмежжя краса

Захід  червоний  на  небі  захмаренім,
Господи,  вічна  безмежжя  краса!
Серце  стріпнулося,  долею  зранене,
Згіркла  із  вії  скотилась  сльоза.

А  в  сутінках  сірих,  у  травах  стемнілих,
Хор  цвіркунів  рвав  затишшя  здаля.
Та  враз  із  грудей,  що  були  скам’яніли,
В  теплій  обгортці  озвалась  душа.

Якось  сп’яніла,  на  мить  зачарована,
Поступ  вечірній  торкнувся  єства.
Створена  Господом,  людям  дарована,
Спати  вкладалася  мати-земля.

Спати  стелилась,  вкриваючись  травами,
Квітами  пишними,  гінким  плющем.
Тільки  б  не  вкритись  їй  тими  загравами,
Що  падають  з  неба  смертним  вогнем.

Спи,  моя  нене,  як  спиться  у  спокої,
Вкрийся  молитвами  щирими  з  вуст.
Ми  ж  не  позбулись  ще  рани  глибокої,
Маємо  трудний  та  праведний  путь.  

04.08.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2022

До тебе лину

Затисну  біль,  здавлю  у  грудях,
До  тебе  лину  у  думках.
Дзвінки  із  потойбіччя  будять,
Від  тебе,  милий,  новий  знак.

Приляжеш  поруч  ти  незримо,
Обіймеш  внутрішнім  теплом.
В  твій  бік  подамся  я  плечима,
Сіпнеться  прядка  над  чолом.

Мені  так  любо  було  завше,
Як  залишались  ми  у  двох.
Пішов,  нічого  не  сказавши,
Злетів  на  небеса,  де  Бог.

Полинув  журавлем  у  вічність
Із  побратимами  в  строю.
Мені  залишив  лиш  невтішність,
За  тебе  Господа  молю.

За  тебе  і  за  Україну,
За  нашу  матінку  святу.
Молюсь,  щоб  зупинив  руїну,
Щоб  відродив  її  красу.

Щоби  гармонія  у  душах,
В  тілах  живих  і  в  мертвих  птах.
І  вмиротворення  у  прощах
Зміїться  слізно  по  щоках.

22.07.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2022

У путі земній

Ти,  ріка-ріка,  річка  широка,  
Вийшла  тихо  з  берегів,
Ти  скажи  ж  мені,  річко  глибока,  
Скільки  маю  жити  днів?
Що  у  доленьки,  як  відміряно?  
На  аршин,  а  чи  на  три?
Скільки  літ  мені  дасть  зозуленька,  
Скільки  вип’ю  іще  води?

І  куди  мене  річка  дивна  
Понесе,  у  які  краї?
Річка  та,  що  без  берега,  
Бо  вона  –  життєві  ручаї.
Розтечусь  полями  я,  розбіжусь  у  даль,  
Ген,  дорогами.
Навздогінці  дощ  чи  кручений  міст,  
Сонце  з  переливами.

Все  сприйму,  як  є,  що  життя  дає,  
Доленька  дарує:
Радість,  сум  і  сльозу,  розлуки  журбу,  
Що  серденько  чує.
І  вогонь,  і  дим,  й  що  було  між  тим,  
Що  несе  тривоги.
У  путі  земній  втрачу  безліч  сил,  
Притомлю  я  ноги.

Пристану,  посплю,  сили  відроджу,  
Помолюся  Богу.
І  піду  туди,  де  вузькі  стежки,  
Старий  бескид,  триноги.
Де  живуть  вітри,  де  орли  крильми  
Обіймають  небо.
Згасну,  упаду,  без  крил  я  не  живу,  
В  тім  –  душі  потреба.    

12.07.22  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022

Вишні

Розверзлося  небо,  шумить  за  вікном,
Полоще  дощ  літо  неспішним  дощем.
Налилися  вишні  червоним  вином,
Намистинки  пишні  в  кільці  діадем.

Прозорі  краплинки  додолу  кап-кап,
А  вітер  сміється  зі  слізних  принад.  
А  вітер  пустує,  мов  грізний  сатрап,
Терпким  тим  обіймам  по  щирості  рад.

Гне  гілля,  верхівки,  тендітні  листки...
А  що?  Те  для  нього  всякчас  залюбки.
Здалося  б  сумнівно,  якби  навпаки,
Хто  знається  в  силі,  дає  у  знаки.

І  вишні  тремтять  усім  ніжним  єством,
Натягують  жили,  стоять  зі  страхом.
Мужніють  у  плоті,  пройняті  ремством,
Борня  за  життя  страх  фіксує  замком.

12.07.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022

Коли йдеш до мети

Зберу  в  цупкий  оберемок  думки,
Як  в  соти  мед  збирають  малі  бджоли.
Життя,  -  то  не  лахи  в  перекупки,
За  гріш  його  не  купиш  ти  ніколи.

Від  крику  першого  в  цей  білий  світ,
Коли  розплющив  вперше  власні  очі.
Від  слова  тихо-ніжного:  "Привіт",  -
Коли  матусю  збудиш  рано  з  ночі.

І  кроку  першого  твого  порив,
Коли  біжиш  на  зустріч  до  бабусі.
Коли  татусь  тебе  боготворив,
Дідусь  всміхавсь  і  теребив  у  вусі.

І  перший  клас,  і  букви  всі  криві,
І  два  плюс  два  такі  важкі  на  диво.
У  вчительки  очки,  чомусь,  смішні
І  з  "Букваря"  яке  ж  цікаве  чтиво.

І  побіжать  роки  в  ріку  життя,
Що  той  вагон,  розхитаний  на  рейках.
Погляд  з  покуття  вслід  праотця,
Як  станеться  щось,  не  відчував  ти  страх.

Зустрінеться  не  раз  він  у  путі,
Як  друзі  вірні  й  недруги  на  пару.
Не  відступай,  коли  йдеш  до  мети,
Життя  не  стерпить  сприйняття  в  забаву.

30.06.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2022

Дощове надвечір’я

Дощове  надвечір’я  шумить  за  вікном,
Слізну  пісню  співає  спокволу.
Вітер  грається  з  гіллям,  немов,  батогом
Б’є  нестримно  та  хилить  додолу.

Молоденький  гайок  присмирнів  якось  враз,
Поховалося  птаство  по  гніздах.
Звіробій  жовтий  цвіт  розгорнув  на  показ,
Йому  дощ  не  завада  неспішний.

Підставляють  під  краплі  життя  пелюстки
Різні  квіти  малі  трав’янисті.
Дощ  біжить  підтюпцем  вже  до  згину  ріки,
Де  калина  в  червонім  намисті.

Умивається  чистим,  небесним  дощем,
Щоб  красу  свою  нести  віками.
Встане  сонце  й  освятить  природи  едем,
Щедро  землю  наповнить  дарами.

21.06.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022

За планом

"Все  іде  за  планом",  а  план  у  нас  такий,
Щоб  на  росєї  оркам  пили  за  упокій.
Щоб  земля  горіла  в  них  під  ногами  вся,
Ми  любим  мир  та  вбивцям  даємо  відкоша.

Не  лізьте,  падлюки,  з  війною  у  наш  дім,
Дістанете  по  яйцях,  а  в  рот  вкладемо  хрін.
У  сні,  в  поту  холоднім,  прийде  до  вас  ЗСУ,
На  службі  ви  у  чорта,  ми  ж  віддані  хресту.

Багатство  свого  роду,  Вкраїни  нам  над  все,
У  серці  пережите,  як  же  нам  пече...
Та  зціпимо  ми  зуби  до  болі,  до  плачу,
А  ж  ворог  учує:  "Голіруч  загризу".

Гнів  праведний  нестримний  на  бій  вестиме  нас,
Ще  не  раз  рашисти  побачать  майстер-клас.
Лягатимуть  снаряди  у  ціль  де  б  не  були,
Біжіть  з  України,  без  *ахуй  і  звізди.

19.06.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2022

Сонячний день

Напуває  росою  ранок  сонячний  день,
Прохолоду,  що  з  ночі,  щедро  сипле  з  кишень.
Вітер  стиха  колише  дзвоник  в  лісі.  Дзелень.
Там  у  кронах  натхненний  хоровод  із  пісень.

Спів  пташиний  лунає,  лине  під  небозвід,
Дуб  хмарки  підпирає  й  не  забути  цю  мить.
А  внизу  біжить  стежка,  оминаючи  плід,
Ще  не  спіла  чорниця  поміж  листя  блищить.

Дятел  стукнув  й  притихнув,  щось  про  себе  почув,
Мабуть,  сон  він  зайчиська  під  кущем  сполохнув.
Чи  більча  ненароком,  його  сон  теж  минув,
Дятел  аж  здивувався,  що  таке  бо  утнув.

Простягався  в  даль  простір  у  пробуджений  день,
Теплий  сонячний  промінь  вже  торкався  вишень.
Полуниць  на  городі,  не  минув  й  старий  пень,
Що  стояв  при  дорозі  у  задумі  лишень.

Пробігали  повз  нього:  люди,  звірі,  авто,
Ранок  змінював  ранок  і  декор,  й  полотно.
Скрізь  життя  вирувало  та  пень  знав,  як  ніхто,
Прахом  стане  все  в  часі,  буде  неба  лиш  тло.

Та  з-за  хмари  проб’ється  пучка  променя  й  день
Вже  новий  відізветься  у  серцях  з  одкровень.
І  відродиться  з  праху  безперервність  нетлінь,
Закодована  частка  всіх  земних  поколінь.

14.06.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022

Свято все є без свята

Свято  все  є  без  свята,
Як  неспокій  в  душі.
Доля  де  розіп’ята
І  на  серці  дощі.

Не  приспати  тривоги,
Що  на  думці  щомить.
Вкриті  пилом  дороги,
Йде  війна,  гримкотить.

Гум  моторів  у  небі...
Бомби,  фосфор,  арта.
Без  вини  в  нас  далебі
Кров’ю  вмита  земля.

І  каліцтвом,  бідою,
Жахом  сиріт  в  очах.
В  битих  долях  ордою
Непокора  в  серцях.

12.06.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022

Літня днина

Як  же  пахне  медово  калина
У  розморенім  сонцем  лужку.
Кружить  голову  літня  ця  днина,
Незабудок  побіг  в  моріжку.

Сінокосів  із  трав  вже  прив’ялих,
Тиху  гугняву  поруч  джмеля.
Окрас  поля  з  суцвіть  полум’яних  
На  які  щедра  наша  земля.

Спів  пташок  доокола  й  з  діброви,
Що  сховались  в  затишнім  гіллі.
Про  любов  все  ведуть  перемови,
Защеміло  щось  раптом  в  душі.

Хай  віддасться  сторицею  всує,
За  діяння,  мірилом  де  час.
Наші  душі  нечистий  чатує,
В  грудях  маймо  Господній  ми  глас.

Той  оплот,  що  дає  стійкість  духу,
Він  любов,  що  у  серці  росте.
Живемо  у  епоху  розрухи,
Тільки  єдність  спасе  нас  про  те.

08.06.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2022

Старий стіл

Букет  із  квітів  польових
На  перший  хатній  стіл  поставлю.
Він  став  родинний  оберіг,
Його  словами  нині  славлю.

Стіл  хлібосольний  був  завжди,
Як  кожний  стіл  на  Україні.
Стрічав  гостей,  лиш  чув  сліди,
На  щиру  радість  на  гостині.

Лилась  розмова  між  гістьми,
Про  те,  про  се  і  про  погоду.
Хто,  як  вживається  з  людьми,
Та,  як  шукати  в  річці  броду.

А  потім  пісня  в  небеса
Із  вуст  злітала  аж  до  сонця.
Дзвеніла  квіткою  душа,
Вона  бо  Господа  осоння.

Всього  набачивсь  стіл  старий,
Любовно  зроблений  рубанком.
Мав  тато  вік  ще  молодий,
Вміло  стругав  дошки,  як  ранок.

Нема  господаря  роки,
Дубовий  стіл  під’їв  бо  шендьол.
Та  стіл  стоїть,  вже  правнуки
Несуть  його  тепло  у  серці.

01.06.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2022

Утома

Коли  зійде  утома  з  душі,
Якщо  зійде,  колись...А,  наразі,
Стисну  сум  у  новому  вірші,
Заховаю  в  римованій  фразі.

Заплету  у  косицю  верби
Чи  березки,  що  гнуться  на  вітрі.
І  не  треба  вже  тут  ворожби,
Бо  життя  на  розпеченім  вістрі.

Хоч  весна  й  розмальовує  світ
В  кольори,  що  дивують  уяву.
Мимовільно  складається  звіт,
Як  неспішно  проковтуєш  каву.

Пробігають  роки  у  думках,
Як  стежина  від  отчої  хати.
Тепла  усмішка  знов  на  вустах,
Вчувся  запах  духмяної  м’яти.

Як  давно  те  було...Як  давно...
Час  змінив  все  в  крутій  круговерті.
Не  сценарій  буття,  як  в  кіно,
Залишається  в  зболенім  серці.

І  нести  маєш  ношу  ту  сам
Із  собою  вперед,  доки  сила.
То  твоєї  душі  тільки  храм,
Скільки  сліз  би  душа  не  зронила.

29.05.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022

Наша земля

Світить  сонце,  сипле  град,
То  весна,  -  не  листопад.
Хмари  чорні,  хмари  білі
Угорі  геть  розімлілі.
З  вітерцем  в  сполуці  нині
Вдвох  маніжать  цвіт  калині.
Припадають  так  сердечно,
На  душі  стає  аж  лячно.
Ніжні  квіти  гнуть  додолу,
Хто  вам  скаже  правду  голу?..
Без  прикрас,  таку,  як  є?..
Чорний  демон  постає...
В  небі  яснім  над  землею
Крила  розпростер...  Змією
В’ється  в  хмарі,  він  біда,
Що  на  плечі  нам  лягла.
В  підсвідомості  війна,
А  чия  у  тім  вина?..
Я  стаю  німа  й  дурна?..
Ще  не  сплачена  ціна?..
Нам  судилося  від  роду
Стати  в  бій  і  за  свободу
Хрест  майбутнього  нести,
Кров  і  смерть,  нові  хрести...
Господи!  За  все  прости!
Прапор  волі  нам  нести.
Іншої  нема  мети,
Величі  крім  й  простоти.
Все  оте  навкруг  в  живому,
Не  зрікаємось  ми  дому.
Рідний  край,  наша  земля
Нам  велична  і  свята,
Наша  сила,  міць,  відвага.
Оркам    -  судний  день.  Гаага.

28.05.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2022

Жива?. .

Через  біль,  через  сльози,  покуту,
Кров  пролиту  та  голод...Жива?..
Я  не  знаю...Простуджену  душу
Зачіпає  до  денця  війна...

І  лінчує  свідомість  пасками,
Аж  у  тім’ї  пече  її  гнів.
Не  минає  нічого  зі  снами,
За  частую  бракує  і  слів.

Тіло  губкою  втягує  простір,
Де  голки  тиче  в  нього  війна.
Скільки  душ  вже  стоять  на  погості,
Щоб  злетіти  на  все  в  небеса...

Боже  праведний,  знаю,  що  маю,
Я  прийняти  бо  волю  Твою.
Я  не  раз  підходила  до  краю
Та  із  Твого  веління  живу.

Дай  бо  вижити  тим,  хто  воює,
Із  любов’ю  у  серці  й  за  мир.
Тільки  ниций  в  душі  злидарює
І  люцифер  йому  є  кумир.

Захисти  наших  хлопців  від  смерті
І  нужденних  усіх  захисти.
Бачиш,  руки  мої  розпростерті,
За  невільні  гріхи  нас  прости.  

Блуд  підносить  полуду  на  очі,
Ти  ж  показуєш  вірний  Свій  путь.
Хай  минаються  дні,  гірші  ночі,
В  правді  сила,  глибинна  то  суть.

19.05.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2022

Україна

Запишалась  білим  цвітом  чорна  горобина,
Дичка-яблунька,  -  небога,  що  гірка  година.
Ще  чекає  свого  часу  тендітна  калина
Заквітчатись  у  цвіт  білий,  мовби  Україна.

Потерпає  земля  наша  щоденно  в  нарузі,
При  місяці  і  при  сонці  увесь  люд  в  напрузі.
Шле  прокльони  щиросердні  лютому  катюзі,
Щоб  отримав  за  діяння  свої  по  заслузі.

В  кого  батько,  в  кого  ненька,  сестра,  наречена,
В  кого  син,  донька,  невістка,  братова,  дружина.
Брат  і  шваґер...  Та  вервечка  міцна  й  нескінченна,
То  кожного  серця  в  грудях  друга  половинка.

Схиляємось  у  тривозі  в  молитві  до  Бога,
Щоб  дав  захист  у  бою  Він,  щоб  легка  дорога.
Щоб  здолати  нездоланне,  як  дійме  знемога,
Щоб  прийшла  до  нас  із  миром  ждана  перемога.

18.05.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2022

Зашморг на шиї

Зашморг  на  шиї...
Війна...Весна...
Бусел  один
І  хата  сама...
Комин  холодний,
Без  диму  давно...
Шторки  закриті,
Без  світла  вікно...
День  колисає  
Тугу  в  садку...
Зозуля  притихла  
В  зеленім  гайку...
"Ой,  люлі,  люлі",  -
Горну  німоту...
Душу  ґвалтовану:
Маріуполь,  Бучу,  Ірпінь...
Десятки  містечок  і  сіл,
Пустки,  де  осідає  лиш  пил...
В  серці  любов,  
Закипає  сльоза...
Моя  Україно,
Я  з  тобою  
Піду  до  кінця!
В  ім’я  волі,  на  славу!
В  ім’я  Ісуса  Христа!

14.05.22
світлина:  Валентина  Ланевич  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2022

Весна

Увібралась  весна  в  зелен-шати,
У  цвітіння  садів  та  дерев.
Між  кущів  заховались  гармати,
Чутно  залпу  вогняного  рев.

І  у  небі  літають  крилаті,
Ті,  що  смерть  сіють  поміж  людей.
У  букеті  болотнім  лататті
Рваний  чобіт,  ще  крик  із  грудей.

А  у  дома  рідня  у  молитві,
У  поклоні  до  неньки-землі.
Просять  Господа,  щоби  у  битві,
Захистив  він  солдата  в  борні.

Що  чекають  з  любов’ю  у  серці,
На  повернення  в  щасті...Чека...
Закрутилось  все  в  наступі,  в  герці,
В  занімілих  ще  пальцях  чека...

Не  змінити  вже  долю  і  кров’ю
Багрянить  в  цвіт  ліловий  броню.
До  Небесних  Святих  вкотре  мовлю,
Щоб  спинили  безбожну  різню.

Щоб  літали  у  небі  лелеки,
Щебетав  соловей  у  гаю.
Щоб  позбулися  ми  небезпеки,
Були  вільні,  в  земному  раю.  

09.05.22  
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2022

Допоки живеш

Збиралась  нічка  на  подвір’я,
Маячив  місяць  в  небі  вже  здаля.
Дзвін  бемкав  на  богослужіння,
В  душі  у  котре  я  була  маля.

Вчувала  мову  тиху  й  ніжну,
Що  молитовно  линула  з  грудей.
Просила  мати  дати  гідну
Доленьку  в  Господа  та  від  людей.

Спускались  сутінки  спокволу
І  замовкав  у  відголоссі  дзвін.
Моя  ти,  нене,  перепону
Я  не  одну  зборола  ради  змін.

І  головне  було  не  впасти,
Коли  в  безсиллі  стиснуті  вуста.
Що  не  лежить,  чуже  не  красти,
Хоч  й  хрест  важкий  торкається  плеча.

Здавалось,  інколи,  порядність,
З  моря  веде  в  річкову  мілину.
Якщо  ж  у  твоїх  грудях  вдячність,
Господь  із  рани  зробить  цілину.

Так  і  біжать  роки,  мов  нічка,
Сріблять  на  скронях  коси  в  сивину.
Лишилась  ще  з  дитинства  звичка,
Усе  хороше  мати  в  дивину.

І  вищість  підлості  та  зради,
Ні  сліз  чужих,  ні  крові  на  руках.
І,  злигодні,  заради  правди,
Допоки  живеш  і  тіло  -  не  прах.

03.05.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022

До Господа внемлю

Вітер  шарпає  бите  відро,
Те  скрипить,  бо  припнуте  на  взводі.
Обіймає  туман,  (не  ярмо),
Все  це  звично  весняній  погоді.

Крізь  ранковий  туман  промінці
Теплим  снопиком  ллються  на  землю.
Золот-сірі  висять  ремінці,
Я  душею  до  Господа  внемлю.

Він  Творець  гармонійності  в  дні,
Що  приходить  на  зміну  із  ночі.
Хор  крилатих  виводить  пісні,
Сушить  нехотя  сльози  жіночі.

Ловить  погляд  яскравість  принад,
Білий  вельон  розквітлої  вишні.
Старий  клен  теж  брунькує  парад,
Увібрався  у  кетяги  пишні.

Ще  зозуля  кує  у  гайку,
Щоби  доля  людей  не  цуралась.
Щоб  дитина,  що  спить  в  сповитку,
Різких  звуків  вже  більш  не  лякалась.


Щоб  в  полях  майорів  урожай,
Понад  ним  жайвір  вився  у  висі.
Щоби  радістю  повнився  край,
Перемога  і  помисли  чисті.

01.05.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2022

Йдемо ми на бій

Надбігав  підвечірок  до  хати,
Спотикався,  де  свіжі  рови.
Зачепивсь  за  одвірок  розп’ятий,
Той  відгомін  лихої  війни.

Перекошена  в  хаті  божниця,
Лиш  ікона  висить  на  гвіздку.
Розтеклась  по  коморі  пшениця
Через  дірку  від  кулі  в  мішку.

Розкотилась  картопля  у  льосі,
Слід  осколків  на  стінах  кругом.
Запах  гарі  вивітрювавсь  й  досі,
Мама  й  тато  лежали  пластом.

Краще  б  я  мав  лежати  померлим,
Аніж  бачити  глум  тих  катів.
Ми  з  сестрою  скалічені  жертви,
Я  не  міг  не  дивитись,  німів.

Думав  я,  що  замовкнув  назавжди,
Студеніла  від  болі  душа.
Ворогам  я  бажав  люто  смерті,
У  кулак  враз  стиснулась  рука.

Будьте  прокляті  у  поколіннях,
Параноїк  з  російським  хамлом.
Як  вбивати  за  рабським  велінням,
Прикриваючись  Божим  псалмом?

Ми  ж  стаємо  в  поклін  до  землиці
І  до  Господа  в  вірі  святій.
Там  за  волю  черпаємо  криці
Й  за  Вкраїну  йдемо  ми  на  бій.

27.04.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2022

Праведний глас

Вітер  розгойдує  ніжний  цвіт  аличі
І  ромашки,  і  форзиції  на  межі.
Розсунулись  межі  сприйняття  світові.

В  горлі  клекіт  душі:  "  Ні,  клятущій  війні!"
В  чорно-білім  ступорі  стала  свідомість.
Ділить  свято  і  біль  на  самісінькім  дні.

Жах  дітей  через  ґвалт,  смерть,  каліцтва,  біду,
Я  своєю  любов’ю  усіх  обійму.
Як  рашисти  самі  можуть  жити  в  гріху?

Муки  немічних  в  ніч  забирає  сльоза,
А  на  дворі  весна,  а  на  серці  журба.
Небом  котиться  грім,  шаленіє  гроза.

Господи  Ісусе,  славен  будь  в  повсякчас,
Від  диявола  в  плоті  захисти  Ти  нас!
Відроди  Україну!  Твій  праведний  глас!

26.04.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946111
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2022

Богданчик

На  одному  із  блокпостів,  що  побіля  Херсона,  малий  Богданчик  справно  несе  службу  з  бійцями  ЗСУ.

Встав  Богданчик  рано  вранці,
Умився  хутенько
Тай  побіг  на  блокпост  ставати,
Це  ж  зовсім  близенько.
Амуніція  військова,
Автомат  на  плечах,
Хай  не  думають  рашисти,
Що  я  ще  малеча.
То  нічого,  що  одежа  б’ється
Об  тонкі  колінця.
Іграшковий  автомат
На  справжній  здається.
Із  бійцями  Богдан  дружить,
Кожен  з  них,  мов  батько.
На  обличчях  усміх  будить
Вправне  те  малятко.
"Слава  Україні!    -  каже  
Хлопченя  суворо,
Як  машину  зупиняє,
Щоб  не  проник  ворог
Знов  на  землю,
Що  звільнилась  
Від  лютого  ката,  -
Дяка  Богу,  що  лишилась
Уціліла  хата."
От  Богданко  і  пильнує
З  бійцями  порядок.
Страх  із  ним  вже  не  ночує,
Спокій  ходить  рядом.
Те  Богданчик  всім  бажає,
Малим  і  дорослим.
Ну,  а  ворог  нехай  знає,
Що,  кожен  шлях  на  землі  нашій,  
Для  нього,  буде  все  тотожним.

21.04.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022

Білі квіти

Відцвітають  малі  анемони.
Білі  квіти.  Розлуки?  Війни?
Ставить  час  повсякчас  перепони,
Щоб  на  людяність  бідність  в  ціні.

В  гаражах  заховалися  шини,
В  хлопців  лисі  колеса,  йде  бій.
Нащо  мати  нові  на  машині?
Маєш  вижити,  друже,  зумій!

Ну,  ж  бо,  не  підводь,  акумулятор,
Побратими  чекають!  Вогонь!
Хвала  Господу,  встигнув!  Снарядом
Розкурочило  орківську  бронь.

Слава  й  честь  йдуть  попутно  з  солдатом,
За  життя  матерів  та  сестер.
За  Вкраїну,  поругану  катом,
Де  руїни,  сплюндрований  сквер.

Де  батьки  із  дітьми  у  розлуці
Заховали  в  безсонні  печаль.
Чом  безчестя  в  крові  миє  руці?
В  смерті  бачити  б  їх  геть  не  жаль.

17.04.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022

Метелик

       Маленький  кольоровий  метелик  зовсім  випадково,  коли  відкрились  вхідні  будинкові  двері,  залетів  у  веранду.  Він  прикипів  своїм  поглядом  до  вікна  і  бився  у  скляну  шибку,  за  якою  яскраво  світило  сонце.  Сонце  обіймало  його  теплим  весняним  промінням,  та  метелик  не  розумів,  чому  він  не  може  летіти  на  волю  і  продовжував  битись  усім  тільцем,  безперервно  тріпотів  крильцями,  втомлювався,  відпочивав  та  знову  і  знову  вів  безуспішну  боротьбу  за  свою  свободу,  яка  була  зовсім  поруч  і,  разом  із  тим,  була  недосяжною.
       В  ту  мить  мені  здалось,  що  так,  як  малий  метелик  шукав  виходу  із  безвиході,  його  шукали  усі  люди,  котрим  випала  гірка  доля  пізнати  нелегку  окупаційну  добу  російських  варварів  та  перенести,  пропустити  через  усю  свою  свідомість,  через  кожну  клітинку  тіла  весь  цей  жах  непевного  страху  за  власне  життя:  знущання,  ґвалтування,  катування,  розстріл,  коли  від  тебе  самого  уже  нічого  не  залежить,  бо  на  тебе  наставлене  дуло  ворожого  автомата  чи  гранатомета,  чи  якоїсь  іншої  ворожої  техніки  і  тобі  залишається  тільки  одне  -  молитва  на  милість  Всевишнього,  і  надія  на  порятунок  від  наших  хлопців,  бійців  ЗСУ,  котрі,  незважаючи  на  усі  труднощі  жорстокого  протистояння  з  ворогом,  роблять  усе  можливе  і  неможливе,  аби  звільняти  наші  села  та  міста  від  загарбників,  аж  до  повної  перемоги  над  ними.  
       Низький  вам  уклін  до  самої  землі,  наші  любі  захисники!  Слава  Україні!  Героям  Слава!

 Р.S.    Малий  метелик  також  отримав  довгоочікувану  свободу  та  щасливо  полетів  собі  далі.

14.04.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2022

Лебеді

Ой,  летіло  трійко  лебедів  білокрилих,
Низько-близько  понад  землею,  притомились.
Від  жахіть  війни  втікали  день  при  дні  птахи,
Їм  у  небі  навздогінці  смерчі  вогняні.  

Дві  лебідки,  один  лебідь  тихо,  без  спину,
Пролітали,  де  двори,  що  не  мали  тину.
Пролітали  над  річками,  де  лежав  метал,
Обгорілі  бехи,  гради,  ще  ворожий  танк.

Пролітали  над  полями,  там,  міни  кругом,
Зустрічали  їх  дороги  устелені  склом.
Піднімався  вгору  звідти  відчайдушний  плач,
То  кричали  душі  діток,  убив  яких  кат.

Гнівом  сповнилось  повітря  від  помсти  нараз,
Хто  родивсь  у  світі  вільним  не  стерпить  образ.
Ні  принижень,  ні  лукавства,  не  стане  рабом,
Вклякнуть  орки  на  Вкраїні  до  землі  чолом.  

11.04.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022

В небі воскреслі

Щось  шукає  синичка  в  травичці,
Поруч  шпак  на  торішній  стерні.
Примостивсь  соловейко  на  вишні,
Ще  би  бути  спокійній  весні.

Журавель  кличе  клин  в  високості:
"Всі  живі?"  А  сам  зирить  кругом.
Бачив  він,  що  внизу  лежать  кості
Та  могилки  з  підручним  хрестом.

Плаче  небо  розчахнуте.  Сумно.
Заховало  у  хмарах  печаль.
У  пошкоджених  печах  не  димно,
Тисне  серце  задавлений  жаль.

Погляд  в  діток,  немов  у  дорослих,
Пережите  в  очах  назавжди.
Те  породження  звірів  безбожних,
Милий  Боже,  не  смій,  не  прости!

Щезне  хай  вся  московія  в  пеклі,
Там  їй  місце,  не  тут,  на  землі.
Душі  праведні  в  небі  воскреслі,
Вість  Благу  хай  пошлють  нам  святі.

Хай  вбереться  Вкраїна  у  шати,
Воля  де,  мирне  небо  й  добро.
Де  лани  наші  хлібом  багаті,
Міці  дай,  Боже,  знищити  зло!

06.04.22

Любі  друзі,  вітаю  вас  з  прийдешнім  святом  Благовіщення  Пресвятої  Богородиці!  Мирного  неба  над  головою,  злагоди,  здоров’я  та  Господнього  захисту  вам  усім!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2022

Безсмертна…Жива!

Вже  не  плачу  у  голос...Німа...
Кров  холоне  у  жилах...
Пробачення,
В  без  вини  убієнних,  
Просить  душа.
Закатовані,  спалені  в  ґвалті
Та  розстріляні  люди...  
Мертві  тіла...  
Лежать  по  містах,  
Що  зостались  на  карті,
Де  руїни  тепер...  
Все  понищила  ница,
Ординська  чума.
Хай  Господь  вас  сторицею
За  учинені  звірства  безчинні,
За  нелюдські  страждання,  
Скарає  сповна.
В  чорні  хустки  убралась  
Вдовицею
Україна  у  тузі...
Безсмертна...Жива!

03.04.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022

Перше квітня

Перше  квітня  снігом  віє,
Вітром  б’є  в  обличчя  радо.
"Як  ти,  орку,  хижий  смієш,
Смерть  нести,  палити  градом?

Думаєш,  не  буде  кари
За  гріхи  твої  жахливі?
Гайвороння  в  небі  чвари
За  тіла  ваші  вчинили.

Бачиш,  он,  лежать  край  шляху,
Вже  прожилки  від  тремтіли.
Ліс  Рудий  підкинув  ляку,
Щоби  начисто  там  згнили.

Утікайте  в  московщину,
Хлопці  наші  на  сторожі.
Будуть  бити  вас  до  згину,
Дні  для  вас  усі  пригожі."

01.04.22
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2022

Дід Василь

78-річний  дід  Василь  із  міста  Баштанка  власноруч  підбив  ворожий  град

Дід  Василь  проснувся  рано:
"Кляті  московити,
Тільки  ще  зібравсь  на  старість
У  добрі  пожити.
Те  ніщо,  що  вже,  нівроку,
Сімдесят  плюс  вісім  має,
Ще  не  зменшив  свого  кроку
Та  війна  душу  ж  діймає.
Бісів  нелюд,  крий  же  Боже!"
На  стару  на  покутті  ікону
Хрест  поклав,  молився,  
Що  негоже  так  сидіти,  
Що  піде  в  тероборону.
Слово  й  діло  в  діда  Василя
Вивертів  не  знає.
Коле  в  серце  йому  війна,
До  тероборони  поспішає.
Там  зустріли  його  тепло,
Чаєм  пригостили.
"Без  образ,  -  сказали  ґречно,  -
В  нас  достатньо  сили.
Йдіть  додому,  не  турбуйтесь,
Нам  пора  ж  до  бою.
За  Баштанку,  батьку,  ми
Станемо  стіною.
За  Вкраїну,  землю  нашу,
За  народ,  степи  й  пороги.
Будемо  бити  рашистів,
Щоб  у  тих,  тікаючи,  лопотіли  ноги."

Запалив  цигарку  дід,
Взяв  у  руки  смузі.
"  Полишу  і  я  свій  слід,
Щоб  було  катюзі  по  заслузі."
Тай  за  хлопцями  ярком,
Бачить,  град  ворожий.
Смузі  вже  з  червоним  язичком.
Рвучко  кинув.  Бах.  Ворожить.
Запалало  все  навкруг,
Рій  осколків  градом.
"Буде  вам  й  Гоморра,  і  Содом,
Хоч  я  й  поза  штатом."

25.03.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2022

Бійся клятий, враже

Земле  моя  рідна,  всіяна  бідою,
На  озимім  полі  танки  із  бронею.
Не  плуги,  а  міни,  снаряди  та  кулі,
Де  оранка  рання,  солдат  в  караулі.
Журавель  у  небі  тужно  рідню  кличе,
Летить  одинокий,  простір  вогнем  дише.

Під  ним  Україна  умита  сльозою,
Обпалена  денно  страшною  війною.
Розруха,  руїни,  смерть,  каліцтво,  горе  -
Течуть  межи  люди  неспокійним  морем.
Загублені  душі  волають  до  Бога,
Ворогові  в  пекло  відкрита  дорога.

Горіти  там  вічно,  хто  прийшов  вбивати,
Кого  проклинає  посивіла  мами.
Та  не  вбити  волю,  що  в  крові  від  роду,
Козацької  слави  нема  переводу.
Мужність  і  відвага  тече  в  жилах  воїв,
Чи  ти  ще  рашисте  цього  не  засвоїв?

Не  лізьте  чужинці  до  нас,  в  нашу  хату,
Як  один,  ми  -  сестри,  брат  по  духу  брату.
Дамо  гідну  відсіч  кожному  при  зброї,
Хто  прийшов  не  з  миром,  ми    -  напоготові.
За  батька,  за  матір,  за  дітей,  стареньких,
Бійся  клятий,  враже,  України-неньки!

23.03.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2022

Вибір наш - воля

Знову  повня.  Місяць  на  небі.
Боже  праведний!  Вічна  краса!
Та  душа  кричить  з  біллю  пробі,
Душі  линуть  на  небеса.

Кров  стікає  рікою  в  землю,
Кров  убитих  за  так,  -  не  за  гріх.
Боже  милий,  Тебе  я  внемлю!
В  пекло  відправ  Ти  мордерців  всіх!

Плач  дітей  спини  по  підвалах,
Витри  сльози  з  очей  у  бабусь.
Видиш,  Боже!  Матір  упала,
Сина  збирає  в  останню  путь.

Сивий  старець  ціпок  затиснув
У  руці,  що  тремтить,  що  є  сил.
Боже!  Гнів  йому  серце  стиснув,
Чом  до  смерті  онука  дожив?

Ми  ж  на  захист  стали  єдино
За  державу,  за  мову,  клейнод.
Боже,  вбережи  Україну!
Вибір  наш  -  воля,  ми  є  народ!

17.03.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2022

До зустрічі, подружко!

       Ще  один  часовий  день  збіг,  його  поглинула  темінь  ночі,  та  темінь,  котра  нависла  над  нашою  землею,  мирним  населенням,  принісши  з  собою:  тривоги,  розпач,  біль,  кров,  сльози,  смерть  і  прокляття,  що  з  праведним  гнівом  вириваються  з  сотень  тисяч  людських  грудей.
       За  недільний  день  та  вечір  обдзвонила  своїх  друзів.  Тішилась  і  раділа,  коли  чула  їхні  голоси,  часто  втомлені  та,  незважаючи  на  весь  жах  російської  агресії,  впевнених  у  нашій  перемозі  над  ворогом.
       Один  з  телефонних  номерів  залишався  без  відповіді,  хоча  і  не  був  відключений,  я  страшенно  хвилювалася.  Це  був  номер  моєї  подруги,  котра  з  донькою  та  маленькими  онуками  проживала  у  Києві.
     Подумки  я  була  поруч  з  нею  та  згадувала,  як  ми  познайомились.
     Був  травень  2014  року,  коли  я  приїхала  до  Києва  та  залишилась  там  жити,  знімаючи  кімнату  з  підселенням  у  одній  із  квартир  багатоповерхівки.  В  один  із  вечорів  до  кімнати,  де  я  проживала,  постукав  господар  квартири  та  сказав,  що  від  сьогодні  я  маю  співмешканку,  котра,  через  бойові  військові  дії  у  Луганську,  переїхала  сюди.
     Звичайно,  самій  проживати  краще,  ніж  з  абсолютно  незнайомою  тобі  людиною,  та  життя  є  життя,  за  певних  обставин  його  ні  пішки  не  обійдеш,  ні  на  коні  не  об’їдеш.  Ірина,  так  звали  мою  нову  сусідку,  певно,  була  аналогічної  думки,  бо  ще  ж  у  неї  у  голові,  як  вона  сама  розповіла  мені  пізніше,  постійно  крутилось:
-  Західнячка.  Бандерівка.
   Вперше  ми  зустрілись  вечірньою  годиною.  Я  прийшла  з  роботи,  дивлячись  по  телевізору  передачі,  відпочивала.  Вхідні  двері  тихо  відкрились  і  до  кімнати  ступила  миловидна  жінка  середніх  років,  яку  я,  як  зазвичай,  зустріла  з  усмішкою.  Того  першого  вечора  нашого  знайомства  ми  довго  не  могли  заснути,  по  черзі  розповідаючи  одна  одній  про  свій  життєвий  шлях,  котрий  привів  нас  обидвох,  ось,  до  цієї  невеличкої  кімнати,  з  двометровим  простором  поміж  нашими  ліжками.  Хоч  і  розмовляли  ми  різними  мовами,  Ірина  -  російською,  я  -  українською,  ми  чудово  порозумілися.  Поміж  нами  ніколи  не  виникало  навіть  натяку  на  сварки.  Іра  була  людиною  честі,  мудрою  жінкою,  щирою  та  безкорисливою,  готовою  завжди  прийти  на  допомогу,  поділитись  останнім,  що  має  сама,  розрадити  та  порадити.  Ми  подружились.  
       Згодом,  у  2017  році,  коли  тата  не  стало,  він  відійшов  у  вічність,  я  з  Києва  переїхала  жити  на  Волинь,  до  мами,  та  дружніх  зв’язків  ми  не  втратили,  підтримували  їх  постійними  телефонними  розмовами,  коли  випадала  така  нагода,  зустрічами.
       Двадцять  четвертого  лютого  о  сьомій  годині  ранку  продзвенів  дзвінок,  дзвонила  Ірина,  вона  повідомила,  що  російські  війська  наносять  авіаційні  удари  по  Києву.  Наші  життя  знову  летіли  у  пащу  мороку  та  розрухи,  у  ту  безжальну  пащу  війни,  котру,  потрібно  спинити  та  вистояти.
       І,  ось,  нещодавно  від  Іри  прийшло  есемес  повідомлення,  що  вони  в  дорозі,  їдуть  потягом,  котрий  прямує  у  безпечне  місце.
-  Хвала  Господу,  -  подумала  я  і  перехрестилась,    -  до  нової,  мирної  зустрічі,  подружко!  Вірю,  вона  настане!

06.03.22  
світлина:  Київ  08.03.2017  
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2022

Перший весняний день

Перший  день  весни.  Над  головою  сонячне  небо.  Господи  Ісусе,  Пресвята  Богородице,  як  же  холодно!  Я  помираю…Помираю  у  кожній  жіночій  сльозинці,  що  тремтить  на  зворушеному  триклятою  війною  обличчі.  Помираю  у  кожній  скупій,  перемішеній  зі  злістю,  чоловічій  сльозі  на  мужньому  обличчі,  у  скрежеті  стиснутих  на  вилицях  до  болю  зубів.  Помираю  у  кожному  плачі  новонародженого  у  сирому  підвалі  немовляти,  якого  з  тихою  любов’ю  пригортає  рідна  матуся  до  грудей.  Помираю  у  кожній  дитині,  жінці  та  чоловікові,  життя  котрих  обірвалось  від  підлої  ненаситності  російської  орди.  Помираю  у  кіптяві,  вогні  та  димові,  у  кожному  розпачливому  крикові  чи  зойкові  скаліченої  війною  людини.  Помираю,  щоб  відродитись  у  праведному  гніві,  безстрашності,  відданості  та  вірі  у  нашу  перемогу  над  всесвітнім  злом.  Падаю  на  коліна  у  низькому  поклоні  до  Господа,  Пресвятої  Богородиці  на  спалену,  переорану  снарядами,  залиту  людською  кров’ю  нашу  стражденну  землю  і  молюсь  за  її  спасіння  та  новітнє  відродження.  Молюсь  за  стійкість  та  непохитність  наших  воїнів,  за  їх  доблесний  героїзм.  
Господи  Ісусе,  Пресвята  Богородице,  збережіть  нас,  наших  захисників,  збережіть  Україну!

01.03.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022

В’юниться хміль

В’юниться  хміль,  що  при  дорозі,
Заєць  залишив  там  сліди.
Стоять  дерева  голомозі,
Їм  вітер  шарпає  гілки.

Шумить  у  кронах  безперервно,
Сніжинки  падають  навскіс.
В  природі  все  до  ладу,  кревно,
Старий  тому  вже  свідок  пліт.

Немало  весен  відшуміло,
На  зміну  знов  прийшла  зима.
Кому  тепер  до  нього  діло,
Коли  господаря  нема.

Під  плином  літ  він  похилився,
От-от  впаде  на  білий  сніг.
Бувало,  з  відчаю  і  злився,
Але  такий  бо  в  нього  вік.

Усякий  хоче  мати  вволю,
Добра,  турботи  і  щедрот.
Не  оминути  ж  власну  долю,
Котру  тобі  призначив  Бог.

31.01.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2022

Призма часу

           Вдивляюся  у  сьогодення,  у  ледь  притрушений  білим  снігом  Край,  а  призма  часу  мимовільно  переносить  мене  у  інший  Край,  де  на  розлогих  купинах  росли  ще  зовсім  молоді  дерева,  посеред  яких  кожної  весни  хлюпалась  чиста  вода  з  качиними  човниками,  котрі  повільно  пересувались  поміж  купин,  маневруючи  у  воді  малими  лапками,  а  втомившись  вилізали  на  твердь,  потішно  стріпуючи  із  мокрих  крил  воду,  що  веселими  бризками  розліталась  навсібіч.
         Край  був  одним  з  кілька  сотень  метровим,  з  декількома  бродами,  невеличким  рукавом  нашої  основної  річечки,  котру  так  і  називали  -  Річка.  Річка  брала  свій  початок  відразу  побіля  хутора  Наїздово,  з  одного  із  підземних  болотних  джерел,  що  з  далеких  глибин  пробились  на  поверхню.
       Один  із  крайових  бродків  перетинав  вуличну  дорогу,  чим  залишив  на  все  згадку  про  себе,  бо  мама,  тато  був  на  колгоспній  роботі,  керуючи  двома  коровами,  запряженими  у  повний  віз  сухої  хвої,  де  поверх  хвої  ще  сиділа  і  я  зі  старшою  сестрою,  не  змогла  переїхати  його  без  пригоди.    Віз  перекинувся,  накривши  нас  з  головами  колючою  хвоєю,  викупавши,  при  тому,  у  розбовтаній  коров’ячими  ногами,  брудній  воді.
         Та  те,  згадуючи  нині,  викликає  тільки  усмішку,  як  і  те,  що  дітьми  ми  були  ще  й  самогонщиками.
         Самогоноваріння  на  Волині  у  домашніх  умовах  70-тих  років  20-го  сторіччя  було  хлібним,  тобто,  у  великих  чавунах  у  печі  кип’ятилась  вода  і  виливалась  у  дубові  бочки.  До  води,  до  стану  густого  тіста,    поступово  домішували  житню  муку,  вкидали,  розведену  водою,  кілограмову  пачку  дріжджів  та  цукор,  накривали  бочку  товстою  рядниною,  щільно  обперізували  вірьовкою  та  ставили  у  тепле  місце  на  неділь  чотири  для  бродіння,  аж  до  того  часу,  поки  поверхня  бражки  не  покриється  спокійною,  ледь  мутною,  водою.  Потім  бражку  заливали  у  бражник  самогонного  апарату  та,  при  підтримці  деревного  вогню,  виганяли,  а  перегнану  брагу  використовували,  як  корм  для  худоби  та  свиней  у  домашньому  господарстві.  
         Одного  разу  того  хлібного  перегону  напилися  наші  кури,  та  й  попадали  неподалік  на  бочки,  думали,  пропали  кури,  а  вони  протверезіли  і  побігли  бадьорі  подвір’ям,  шукати  собі  якогось  корму.
         Така  горілка  легко  пилася  і  здавалась  зовсім  слабкою.  Людина  мислила  тверезо  та  ноги  не  слухались,  заплітались  і  вели,  після  гарного  чаркування,  додому,  то  вліво,  то  право,  а  то  і  під  придорожній  кущ  чи  під  копичку.
         Самогоноваріння  злісно  присікалось  міліцією,  тому  гнати  приходилось  і  ночами,  бо  в  день  із  шопи  дим  видно  здалеку.  А,  коли  наставало  тепло,  самогонний  апарат  розміщували  серед  дерев.  От  Край,  як  відступала  весняна  вода,  і  ставав  тією  ідеальною  схованкою,  де  можна  було  горілку  гнати  спокійно.  Зелень  молодих  дерев  добре  маскувала  дим,  котрий  повільно  розсіювався  між  листяних  крон.
         Інколи  батьки  доручали  і  нам,  дітям,  підкидати  у  буржуйку  дрова,  бо  повільний  вогонь  під  бражником  мав  горіти  безперестанку,  аж  доки  гонка,  спиртові  пари,  що  у  процесі  підігріву  віднімались  доверху  та  потрапивши  у  мідний  змійовик,  повністю  у  ньому  охолоджувались  і,  якщо  їх  підпалити  у  ложці,  переставали  горіти  синім  полум’ям,  добігала  кінця.
           Міліціонери  ж  і  собі  йшли  на  хитрощі.  Коли  діти  залишались  у  хаті  самі,  вони  пропонували  їм  барбариски  та  просили  сказати  чи  є  у  їхніх  батьків  самогонка,  самогонні  апарати  та  де  те  місце,  де  гонять  самогонку.  
           Солодощі  ми  брали  із  задоволенням.  Для  нас  це  була  розкіш,  батьки,  зі  своєї  мізерної  зарплатні  колгоспника,  могли  дозволити  собі  принести  дітям  одну  на  всіх  жменьку  кольорових  горошків.  А,  тут,    –  ціла  цукерка!  Та  сповіщати  міліціонерів  про  те,  що  ті  хотіли  знати,  ніхто  не  поспішав.
       Всього  по  трішки  приходиться  пізнавати  на  віку,  -  краєві  світосприйняття:  від  курйозно-смішного  до  болюче-приреченого,  з  відчуттям  страху,  розпачу  і  болі,  з  відчуттям  любові,  відданості  та  вірності  і  виносити,  при  тому,  власний  урок  життєвості,  який  у  майбутньому  знайде  продовження  уже  у  наступному  поколінні.

09.01.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022

Дитячі забавки

     Теплий  осінній  день  радував  дитячі  погляди  великим  сонячним  диском,  що  повільно,  неначе  знехотя,  павою,  плив  небом  з  білястими  табунцями  чудернацьких  хмаринок,  що  аж  ніяк  не  псували  загальної  картини  навколишнього  лісового  горизонту,  а  надавали  йому  якоїсь  особливої  таємничості.  
     Діти  -  це  я,  двоє  моїх  рідних,  старших  за  мене  братів  -  Іван  та  Віталій,  двоє  двоюрідних  -  Віктор  та  Олександр,  повільно  пересувались  лісом,  уважно  вдивляючись  у  земляну  поверхню,  подекуди  покриту  вересом,  яскравим  зеленим  мохом  чи  блідо-зеленим,  з  сіруватим  відтінком,  лишайником,  або  опалою  минуло  річною  коричневою  хвоєю,  з  шишками  поміж  нею  та  збитими  вітром  сухими  гілками,  що  сумовито  лежали  побіля  дерев  і  так  зрадливо-голосно  потріскували  під  ногами,  лякаючи  тим  самим  пташину  голосисту  ватагу,  що  на  всі  лади  виводила  веселі  переливи  гучних  пісень.  
     Ми  були  малими  грибниками,  котрі  одне  поперед  одного,  дуже  хотіли  знайти  ті  їстівні  гриби,  на  які  волинський  ліс  надзвичайно  багатий,  та  які  вміють  добре  ховатись  від  людських  очей,  особливо  дитячих.  Тут  тобі  і  білі  гриби,  і  лисички,  сироїжки,  синяки,  решетяхи,  підберезники(бабки)  та  підосичники(красноголовці),  рижики  й  рижиці,  приболотухи,  парашки  та  кози,  зелениці,  підзеленки  і  ще  багато  інших,  назви  яких  ми  не  знали,  тому  боялися  брати,  щоб  не  принести  додому  отруйних.
       Стиха  перемовляючись,  тримаючи  один  одного  у  полі  свого  зору,  щоб  не  заблудитись  та  не  залишитись  у  лісі  самому,  ми  мало-помалу  наповнювали  кошики  пахучими  грибами  і  вже  відчували  втому,  що  з  ніг,  малими  хвилями  перекочувалась  по  всьому  тілі.
         Коли  сонце  вже  минуло  за  полудень,  ми  гуртом  наближались  до  виходу  із  тієї  частини  лісу,  що,  зазвичай,  ростуть  усі  гриби  та  брати  додому  ще  не  поспішали.  Вони  прямували  до  густого  молодняка,  де  переважно  росли  осики,  берези  та  лозові  корчі,  у  котрих  можна  було  сховатись,  щоб  хтось  сторонній  не  запримітив.
         Забравшись  у  саму  гущавину,  посеред  якої  лежало  зо  шість  обтесаних  дерев’яних  та  обрубаних  соснових  балок,  приготовлених  для  господарських  потреб,    вочевидь,  крадькома  від  лісника,  а,  можливо,  і  по  домовленості  з  тим,  що  у  сільській  практиці  мало  місце  бути.  
         Повсідавшись  на  колодках  півколом,  хлопці  сіли  грати  в  дурня,  попередньо  витягнувши  давно  захований  в  кишенях  штанів  газетний  папір  та  сухе  листя  вільхи,  скрутили  самокрутки  собі  і  мені  також,  і  запихтіли  сизим  димком.
         Неприбрані,  напоєні  загуслою  смолою,  сухі,  із  залишками  кори,  тріски,  лежали  поруч.  Комусь  прийшла  у  голову  думка  зібрати  їх  шалашем  та  підпалити.
       Невеличкий  вогник  спокійно  горів  майже  без  диму  і  скоро,  коли  ми  вже  зібрались  іти  геть,  залишив  по  собі,  як  нам  здалось,  лиш  попіл.  Але  декілька  жаринок,  заховавшись  у  золі,  ще  тліли  і,  по  часі,  роздмухані  вітром,  вони  переросли  у  справжнє  полум’я.  Благо,  село  було  за  пів-кілометра,  -  і  вогонь  вчасно  запримітили  селяни,  запобігши  непоправному  лихові.
     Давно  те  минуло  та,  якось  я  і  досі  напружуюсь,  відчуваючи  внутрішній  дискомфорт-провину,  згадуючи  той  випадок,  і  задаюсь  собі  запитанням,  чому  ми,  діти,  так  безпечно  себе  повели.
       Самокрутки,  карти  -  це  намагання  стати  схожими  на  дорослих,  адже,  дзеркально-чистий  дитячий  розум  поведінку  дорослих  сприймає,  не  маючи  можливості  бачити  щось  інше,  як  догму,  а  мимовільний  підпал,  те,  певно,  від  того,  що  наші  батьки,  важко  працюючи  у  колгоспі,  не  могли  приділяти  нам  достатньої  уваги  для  беззаперечно  правильного  виховання,  в  тому  числі,  і  як  правильно  поводити  себе  у  лісі.  

28.12.21
світлина  автора

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021

Не приспала…

Як  у  інший  світ  відійшов  ти,
Я  відчула  й  себе  неживою.
Йду  вперед,  шепіт  губ  лиш:  "Прости!
Як  же  жити  без  тебе  й  з  тобою?"

В  грудях  холодно  й  лячно,  зима
Поселилась  в  душі  непідкупно.
Залишилось  "колись"...Все  дарма...
Біль  сердечний  пече  невідступно.

Я  гукаю,  цілую  сліди,
Де  життя  у  тобі  ще  палало.
Я  кохала,  не  чула  біди,
Над  тобою  ж  вже  сонце  згасало.

Опускаюсь  на  землю  святу,
Притискаю  світлину  руками.
Не  обіймеш,  не  витреш  сльозу...
Пам’ятаю,  що  було  між  нами.

Що  у  висі  зоріло  весь  час,
Розливало  тепло  почуттями.
А  безмежжя  текло  поміж  нас…
Не  приспала…Приходить  ночами…

23.12.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021

Шулярова Гора

         Давно  відомо,  що  Волинь  зачаровує  кожного  своєю  мальовничою  природою.  Це  край  лісів,  боліт  та  озер,  посеред  яких,  з  гостроверхими  дахами,  розташовані  обійстя  тамтешніх  сіл  з  працьовитим  та  душевним  людом  у  них.
         Край  одного  з  таких  боліт,  котре  в  цьому  місці  вигиналось  невеликою  дугою,  огортаючи  собою  трохи  підвищену  місцину,  у  1912  році  одинадцять  господарів    на  своїх  земельних  ділянках  заснували  хутір  Наїздово,  який  згодом  став  налічувати    шістнадцять  дворів.  
       Посеред  болота  в’юнилась  невеличка  річечка  з  підземними  джерельцями,  котрі  ставали  бродами  з  чистим  піщаним  дном,  що  давало  людям  змогу  літом,  як  спадала  вода,  добиратись  кіньми  до  острівців,  котрі  ланцюжками  розцяцьковували  саме  болото.
         Поміж  людей  ходила  легенда,  що  озеро  Шині,  свого  часу  забилось  із  під-землі  джерельним  ключем  серед  річки  саме  побіля  Наїздово  і  стало  розливатись  по  місцевості  чистою,  прохолодною  водою,  та  у  ту  воду  вступила  жінка  з  чорною  душею  і  стала  полоскати  там  свої  брудні  ноги.  Озеро  не  потерпіло  такої  наруги  і  річка  побігла  далі,  і  зупинилась  на  трав’янистій  лісовій  галявині,  що  за  14  кілометрів  від  хутора.  А  на  тому  місці,  де  мало  бути  озеро,  край  невисокого  горба,  залишилось  тільки  джерельце,  котре  уже  за  моєї  пам’яті  було  бродом.
         Це  місце  любила  хутірська  дітвора,  а  дітей  тоді  у  кожній  хаті  було  не  менше  трьох,  а  то  і  більше.  Особливо  гамірно  ставало  зимою,  коли  кожен  хотів  спуститись  на  санках  по  пологій  місцевості  донизу.  Стояв  веселий  сміх,  крики  та  зойки,  що  лякали  галасливих  ворон  у  небі  та  зайців  з  лисицями  у  лісі,  який  одним  своїм  боком  тулився  до  хутора.
       Ми,  хутірська  дітвора,  той  ліс  знали  з  самого  малого  дитинства,  бо  ходили  туди  літом  з  батьками  за  чорницями  та  грибами,  а  ліс  завжди  щедро  ділився  з  нами  своїми  дарами.
       За  кілометрів  зо  шість  від  хутора  простяглось  лісове  урочище  Луки.  Правда,  ліс  там  посадили,  забравши  у  селян  їхню  земельну  власність  у  колгосп  уже  за  радянської  влади,  та  стара  назва  урочища  залишилась  незмінною  і  ще  й  досі  підігріває  здогадкою,  що  саме  на  Луках  за  часів  першої  світової  війни  стояла  табором  частина  Австро-Угорської  армії.  Побіля  Шулярової  Гори,  що  височіє  на  метрів  п’ятдесят  угору  посеред  Лук,  знайдено  братську  солдатську  могилу  з  похованням  тих  років.
         От,  саме  Шулярова  Гора  нам,  дітлахам,  розгарячених  зимовими  іграми  і  не  давала  спокою.  І  я,  з  молодшою  за  мене  на  два  роки  моєю  сестрою  Людмилою  та  двома  рідними  між  собою,  а  нам  із  сестрою  двоюрідними  братами,  Валера  -  мій  одноліток,  Сашко  -  на  рік  старший,  вирішили  дійти  до  гори,  щоб  поспускатись  із  неї  на  санках.  А  було  нам  тоді  усім  не  більше,  ніж  до  років  дванадцяти.
       Коли  наші  батьки  розійшлись  по  роботах,  ми  взяли  дерев’яні  санки  і  подались  до  лісу  на  Шулярову  Гору.  Спочатку  було  зовсім  весело.  Неходжений  сніг  порипував  на  морозі,  добавляв  впевненості  у  ходьбі,  на  гілках  дерев  відсвічував  лукавими  іскорками,  часом  падав  і  за  комір,  розбавляючи  нашу  подорож  несподіваним  вереском  з  наступним  приступом  загального  сміху.  А  ще  вітер  тихенько  погойдував  віття  та  час-від-часу  рипів  стовбурами  дерев,  котрі  терлись  один  об  одного,  і  сонце  ліниво  блимало  між  засніжених  крон  на  безхмарному  небі,  такому  голубому,  аж  серце  тьохкало  від  захвату,  споглядаючи  ту  неповторну  красу.
         Та,  чим  далі  ми  заходили  углиб  лісу,  тим  нашого  настрою  меншого.  Давалось  взнаки  копирсання  малими  ногами  снігових  кучугур,  а  ще  і  санки  тягнули  в  придачу.
         Ось,  і  Шулярова  Гора  зашуміла  перед  нами  високим  сосновим  строєм,  котрий  підпирав,  як  нам  малим  здалось,  ціле  небо.  Скопом  ми  затягнули  наші  санки  на  самий  вершечок  гори.    Відхекались,  усілись,  обійнявшись,  на  санки  і,  відіпхнувшись  ногами,  поїхали  поміж  сосен  донизу.  А  сосни  так  стрімко  наближались  до  нас,  то  з  одного  боку  санчат,  то  з  іншого,  що  ми  міцніше  збились  до  купки  та  притихли  від  ляку.  Слава  Господу,  якщо  не  зважати  на  те,  що  одну  сосну  наші  санки  все-таки  зачепили,  ми  спустились  з  тієї  гори  цілими  та  неушкодженими.  Весь  наш  дитячий  запал,  що  витав  у  наших  грудях,  здуло,  ніби  зимовим  вітром.  
       Потрібно  було  знову  долати  той  же  самий  шлях  засніженим  лісом  додому.  А  дома  нас  уже  чекали  наші  батьки,  а,  почувши,  куди  ми  ходили,  на  все  відбили  нам  охоту  шукати  на  Шуляровій  Горі  зимових  пригод.

   21.12.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2021

Соловейко

Присів  соловейко  в  зажурі  на  вітку,
Не  чутно  веселого  співу  давно.
Минулось  тепло,  котре  гріло  улітку,
Засипано  в  засіки  з  поля  зерно.

Мала  комашина  сховалась  у  шпарку,
Лиш  вітер  жене  дощовицю  кругом.
Упалий  листок  звеселяє  школярку,
Тремтить  соловейко  малим  всім  єством.  

Схиливсь  виноград,  обважнілі  бо  грона
Налиті  у  спілості  соком  землі.
Меле  час  беззупинно  життєвості  жорна,
Сидить  соловейко,  міць  збирає  в  крилі.

Покличе  вже  скоро  дорога  у  вирій,
Безмежні  простори  в  небесної  мли.
Затьохкає  серденько,  скинути  б  гирі,
Щоб  легким  політ  був  у  нові  краї.

21.09.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2021

Три шляхи

Три  шляхи,  мов  три  долі,  що  дає  нам  буття,
Простяглися  у  простір,  де  не  видно  й  кінця.
Тож,  який  з  них  обрати,  щоби  був  до  лиця,
Щоб  душа  мала  спокій  -  оминула  сільця.

І  життєві  тенета  не  зігнуть  у  дугу,
Коли  йдеш  в  невідомість  не  по  слизькім  шнурку.
Спокій  буде  й  на  серці,    як  маєш  повагу
Від  людей  і  про  себе,  бо  слугуєш  добру.

І  відкрита  відвертість  у  очах,  і  тепло,
Бо  не  робиш  ніколи  ти  нічого  на  зло.
Твій  здобуток  посильний,  він  не  хмурить  чоло,
Бо  для  інших  ти  завше  -  птах,  де  сильне  крило.

Три  шляхи,  мов  три  долі,  вибирай  собі  сам,
По  котрому  підеш,  що  прикупиш,  який  крам?
Совість,  радість,  довіру?  Що  завгодно  продам?
Виваж  думку,  ніж  іти,  хрест  поклавши  шляхам.

16.09.21
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021

Мамині жоржини

Мамині  жоржини  квітнуть  на  межі,  
Там  біжить  стежина,  ген,  у  спориші.
Блимають  віконця  осяйним  лицем,
В  сонячнім  промінні  відлив  багрянцем.

В  сонячнім  промінні  хвіртка  від  воріт,
Зачепився  зайчик  за  дощатий  пліт.
Там  усмішка  мами  на  губах  бринить,
Де  б  не  йшов,  не  їхав,  -  незабутня  мить.

Де  б  не  йшов,  не  їхав,  -  мамине  тепло,
Ще  маленькі  зморшки  бороздять  чоло.
З  під  хустини  пасмо  сиве,  мов  туман,
Вузлуваті  руки,  ледь  похилий  стан.

Вузлуваті  руки  пахнуть  чебрецем,
Хлібом,  що  із  печі,  запашним  млинцем.
Кринкою  зі  смальцем,  молоком,  борщем,
Усім  тим,  що  завше  викликає  щем.

Усім  тим  здобутком,  що  дає  любов,
До  чого  ти  завжди  повертаєш  знов.
Й  мамині  жоржини,  як  все,  на  межі,
Зустрінуть  привітно  на  яву  і  в  сні.

16.08.21
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2021

Щебечуть ластівки

Щебечуть  ластівки  завзято,
У  новім  дні  нові  життя.
В  гніздечку  трійко  пташеняток,
Радіють  разом,  бо  сім’я.

Маленькі  ротики  розкриті
Чекають  їсти  не  дарма.
Для  мами  й  тата  в  цілім  світі
Рідніших  їх  у  них  нема.

Ростуть  швидесенько  малята,
Міцніють  крилечка  слабкі.
Спустіє  трішки  скоро  хата,
Покличе  небо  на  зорі.

А  поки  що  співають  дружно,
Сил  набираються  в  політ.
Серце  заскімлить,  певно,  тужно
В  прощання  час  біля  воріт.

13.08.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2021

Вростаю в землю

Змиває  дощ  з  душі  непевність,
Вростаю  в  землю  деревцем.
Земля  і  сутність  -  дивна  єдність,
Пускаю  корені  з  дощем.

Цілющий  сік  потоком  вгору
По  венах  стомлених  тече.
Знаходжу  в  тім  цупку  опору,
Так,  ніби  друга  то  плече.

Дихання  ґрунту  в  моїх  грудях
Стабілізує  серця  стук.
Знаходжу  свято  в  прісних  буднях
До  пізнання  котрі  ведуть.

Ось,  тут,  ромашка  білолиця,
Там  кущ  жоржини  майорить.
Поруч  стоїть  стара  криниця,
Де  журавель  про  щось  скрипить.

Гупають  яблука  рум’яні
В  некошену  густу  траву.
Розносить  вітер  запах  пряний,
Ловлю  його  єством,  -  живу.

Живу  в  хмаринці,  у  пташині,
В  розлогій  грушці,  в  спориші.
Я  є  в  повітрі,  у  видозміні,
Я  -  частка  світу  в  прийдешнім  дні.

09.08.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2021

Сколихує пам’ять минуле

Сколихує  пам’ять  минуле,
Де  погляд  ласкавий  і  теплі  слова.
Розбурхане  серце  і  чуле,
У  щемі  безмовнім  пролита  сльоза.

Недоспані  ночі  від  думки,
Що  присудом  смерті  у  долі  одна.
На  друзки  розсипались  замки,
Між  пальців  пісок,  де  стояла  стіна.

Стікає  у  вічність  сердечність,
Короткого  сну  кольорова  канва.
Пізнала  душа  канонічність,
Кохання,  де  кругом  ішла  голова.

Сплітались  тіла  і  в  цілунку
Зливалися  губи  в  п’янкому  танку.
І  ніжність  пилася  до  ранку...
Відійшов...Залишив  мене  він  саму...

05.08.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2021

Подорож у часі

       
       Галина  зручно  вмостилася  біля  вікна  у  кріслі  автобуса  Любешів-Луцьк.  Вона  любила    сидіти  саме  біля  вікна  та  спостерігати  за  краєвидами,  що,  хоч  були  давно  знайомими  їй  із  дитинства,  та  однаково  хвилювали  уяву.  Згадувались  розповіді  бабусі  про  невеличке  містечко  Любешів,  яке  притулилося  одним  своїм  боком  до  річки  Стохід,  котра  несла  тихі  води  у  річку  Прип’ять  і  бігло  чепурними  будиночками  з  господарськими  приміщеннями  до  старовинного  парку,  де  колись  стояв  замок  Чарнецького.  Кам’яні  ворота  у  в’їзд  до  нього  і  донині  стоять  на  сторожі  спокою  столітніх  дерев,  а  доріжка,  що  веде  через  співучий  тінистий  парк,  виводить  до  колишнього  монастиря  капуцинів,  де  розміщений  відділ  МВС,  як  прояв  не  так  давно  минулої  радянщини,  що  намагалась  стерти  з  пам’яті  людей  історію  їхнього  краю,  насадивши  свою,  сатанинську  ідеологію.  От  і  польський  костел  у  самому  центрі  містечка,  що  височів  на  десятки  кілометрів  і  був  дороговказом  мандрівникам,  при  якому  свого  часу  учився  Тадеуш  Костюшко,  у  1969  році,  за  вказівкою  з  верхів,  зірвали.  Ницість,  що  болить  своїм  варварством  й  понині,  бо  та  місцина  так  і  залишилась  нічим  не  забудованою.
     По  обличчі  жінки  пробігла  тінь  жалю,  а  автобус  повагом  набирав  швидкість,  просуваючись  бічною  вулицею  у  напрямку  траси,  що  вела  із  Луцька  і  поєднувала  захід  України  із  Білоруссю,  зокрема  зі  старовинним  Пінськом,  який  з  1939  року,  розчерком  московського  пера,  після  анексії  цих  земель,  відійшов  до  Білорусі,  хоч  етнічно  належав  до  земель  Київського  князівства.
     А  за  вікном  автобуса,  з  його  правого  боку,  уже  виднілося  польське  кладовище,  приведене  до  ладу  поляками  після  розпаду  СРСР.  У  дитинстві  Галина  із  подружками,  так,  як  кладовище  розташоване  на  краю  Любешова,  забігали  туди,  у  бузкові  зарості,  справляти  свою  дитячу  нужду.  Діти  якось  і  не  думали,  що  вони  роблять  абсолютно  недопустимі  речі.  
       Скрушно  хитнувши  головою,  що  все  вкривалась  пасмами  сивого  волосся,  Галя  перевела  погляд  наліво  до  будівлі  із  вибитими  шибами,  де  гуляв,  завиваючи  вітер.  Ні,  це  не  були  свідки  старовини,  це  були  наглядні  руїни  сучасних  людських  душ.  Це  стояли  голі  стіни  добудованого  у  1990  році  переробного  молокозаводу,  готового  у  той  час  прийняти  відповідне  обладнання  та  розпочати  роботу  із  виробництва  кисло-молочних  продуктів.  Та  не  діждались  краяни  побачити  завод  у  дії.  З  тої  пори  так  і  стоїть  пусткою.  А,  може,  те  обладнання  і  було  завезене  та  тільки  на  папері.  Он,  примудрились  же  провести  паперову  залізно-дорожню  вітку  протяжністю  у  75  кілометрів  від  Камінь-Каширського  до  самісінького  Любешова  і  нічого  собі,  усе  те  дійство  десь  валяється  на  владних  полицях,  притрушене  пилом.  Отаке  то  воно  життя,  той,  хто  по-правді  живе,  виживає,  а  інший,  роздобувши  гроші  нечесно,  жирує.
       Молодиця  витерла  рукою  рясний  піт  із  чола,  прикрила  повіками  очі,  і    
 заглибилась  у  саму  себе.  Чи  ж  то  так  вона  уявляла  колись  дівчиною  своє  заміжжя?  Гадалось,  створить  сім’ю  із  коханим  чоловіком,  народить  дітей  і  стане  найщасливішою  у  світі  жінкою-матір’ю.  Є,  правда,  нині  і  чоловік  та  двоє  доньок,  уже  дорослі,  мають  власні  сім’ї,  он,  їде  до  Луцька  до  них  на  гостину.  А  сама?  Виходила  начебто  заміж  по-любові.  Хату  побудували  разом  із  чоловіком,  стоїть  що  та  писанка  на  заздрість  зловтісі,  а  щастя  десь  поділось  із  прожитими  роками  під  спільним  дахом.  У  чоловіка  коханок,  як  сміття  у  тому  відерку,  перебирає  ними  і  сам  такий  гордий  з  того,  а  на  неї,  свою  законну  дружину  і  не  гляне.  Куди  те  родинне  тепло  зі  щирим  дитячим  сміхом  поділось,  геть  невтямки  Галині.  Адже  була  йому,  Сидорові,  гарною  жінкою,  чесною  і  господинею  доброю,  усе,  до  чого  не  прикладе  своїх  рук,  горіло  під  ними  і  дітей  виховала  достойно,  добрими  та  чуйними.
     Терпка  сльоза  забриніла  на  вії  і  обрамленого  світлим,  жовтявим  волоссям,  миловидного  обличчя  торкнулася  глибинна  туга  за  змарнованими  роками,  а  погляд  безцільно  заблукав  довкіллям.
     Вздовж  дороги  зміїлись  окопи  другої  світової  війни  Сарнинсько-Ковельського  укріпрайонів,  вигулькували,  покриті  падолистом  пащі  кам’яниць,  дотів.  А    кілометрів  зо  двадцять  убік  від  траси,  у  лісах,  куди  вона  ще  дівчинкою  бігала  з  подружками  за  грибами  та  чорницями,  ще  й  дотепер  збереглись  окопи  ще  першої  світової  війни  та  вириті  солдатами  бліндажні  ями.
     Придорожні  дерева  то  відбігали  десь  трішки  убік  від  автобуса,  то  наближались  до  нього  зовсім  близько  і  тягнули  до  неї,  Галини,  як  їй  здавалось,  свої  віти-руки,  ніби  пропонували  свої  безмовні  обійми,  щоб  забрати  собі  та  віддати  через  коріння  її  страждання  землі  і  послати  із  неба,  через  крони,  котрі  торкалися  висі,  Господню  благодать.  А  автобус  із  розміреною  швидкістю,  шурхаючи  колесами  шин  об  розігрітий  асфальт,  простував  далі  до  своєї  кінцевої  мети,  зупинки.
       Жінка  стиха  зітхнула,  зручніше  вмостилась  у  кріслі  автобуса  і  усміхнулась,  пригадуючи  радісні  личка  онуків  та  приколисана  монотонністю  навколишніх  звуків,  відгородившись  від  примарного  майбутнього,  поринула  у  короткочасний,  спокійний  сон.
       Ось  і  Луцьк.  Він  зустрів  Галину  звичною  міською  метушнею  із  шумом  машин,  котрі  нескінченним  потоком  рухались  гамірними  вулицями,  яскравими  фасадами  нових  будинків  і  запиленими,  місцями  облупленими  до  своєї  цегляної  основи  стін  старих  будівель,  котрі  увібрали  у  себе  цілий  пласт  нашарованих  часом  людських  відчуттів.
     Ось,  і  будинок  доньки.  Він  ласкаво  блимає  шибками  вікон,  ніби,  привітно  їй  усміхається  і,  тільки  Галина  переступила  поріг  доньчиної  квартири,  відразу  потрапила  у  теплі  обійми  малих  рученят  своїй  онуків,  котрі  з  ходу  не  хотіли  її  відпускати,  засипавши  щебетливими,  яскравими  враженнями,  ще  не  приборканими  життєвими  обставинами,  чистих  душ.  А  донька  із  зятем,  тамуючи  теплі  усмішки  на  обличчях,  терпляче  чеками  своєї  черги  для  щирих  обіймів.
       За  дружнім  сімейним  столом  час  протікав  непомітно  та,  якби  того  не  хотілось  Галині,  щоб  вів  у  безкінечність,  жінка  мусила  вертати  додому,  назад  у  свою  власну  домівку,  де  на  неї  чекали  довгі  та  марудні  дні,  котрі  повільно  стікали  в  на  марність,  полишаючи  по  собі  шлейф  уже  призабутих  своїх  колишніх  мрій.
     Сидір  на  повернення  дружини  відреагував  недбалою  реплікою,  яка  з  його  вуст  прозвучала  холодно,  без  будь-яких  емоцій  на  гарному  чоловічому  обличчі,  на  якому  прожиті  роки  майже  не  залишили  свого  сліду:
-  Приїхала?  Так  швидко?
     І  не  чекаючи  на  відповідь  Галини  добавив  звук  у  телевізорі,  котрий  і  до  цього  гримів  на  всю  кімнату,  та  втупив  у  його  екран  очі,  а  за  деякий  час  і  зовсім  закрив  їх  повіками,  щоб  подрімати.
     Поглядаючи  на  чоловіка,  що  мирно  сопів  на  дивані,  усе  єство  Галині  роздирали  невтішні  думки  про  те,  як  же  вона  має  жити  далі,  бо  її  внутрішні  сили  від  такого  нічим  не  заслуженого  до  неї  ставлення  її  судженого,  покидали  її  тіло,  видавлюючи  скупу  сльозу,  поринули  у  безвихідь.
     Подальше  подружнє  життя  потягнулось  у  повсякденних  господарських  клопотах  якось  так  безцільно,  радували  тільки  телефонні  розмови  з  дітьми  та  онуками,  а  ще  безкрає  небо,  на  котре  Галя  любила  дивитись,  коли  виникала  вільна  хвилинка,  або,  коли  пробігала  вулицею  у  своїх  домашніх  справах.  Небо  манило  своєю  величчю,  непідкупною  синню  чи  чудернацькими  хмарами,  що,  гнані  вітрами,  безперервно  пропливали  кудись  у  даль.  Та  даль  заворожувала,  хотілось  стати  пташкою,  щоб  поринути  у  ту  неозорість,  щоб  на  все  позбутись  своїх  невидимих  життєвих  ґратів,  котрі  тримали  її  душу  у  постійному  полоні  і  вищі  сили,  певно,  почули  той  невимовний  біль  зраненого  жіночого  серця,    бо  у  Сидора  неочікувано  сталася  зупинка  серця.
     Чоловік  помер  так  несподівано,  що  Галина  деякий  час  ходила,  ніби,  не  в  собі,  бо  у  її  голові  була  повна  пустка,  життя  нараз  поділилось  на  дві  половини,  які  вже  ніколи  не  зцілиш,  бо  той  час,  коли  можна  було,  бодай,  хоч  щось  у  їхньому  подружньому  житті  змінити  канув  у  Лету,  адже,  коли  вони  з  Сидором  вперше  зустрілись,  а  згодом  стали  подружньою  парою,  між  ними  панували  любов  та  злагода.
-  І  куди  те  все  з  роками  поділося?
   Жінка,  якось  із  сумом,  стенула  опущеними  долі  плечима,  криво  усміхнулась  та  нараз  внутрішньо  стрепенулась,  відчувши,  що  вона  нині  вже  вільна  від  повсякденних  принижень,  вимовила  вголос:
     Я    -  сильна,  я  -  все  зможу,  я  зможу  знову  стати  щасливою,  щоб  свій  життєвий  шлях,  відведений  мені  небесами,  завершити  достойно,  бо  я  -  мати,  бабуся,  я  -  просто  жінка,  уособлення  міці  у  крихкій  тілесній  оболонці,  я  -  берегиня  сімейного  вогнища.    
     18.07.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021

Розтікався серпанком

Ти  ввірвавсь  в  затуманений  ранок,
В  мій  тривожно-сполоханий  сон.
Сипнув  в  груди  цілунком  жаринок,
Лоскотав  сивину  біля  скронь.

Розтікався  серпанком  по  тілі
У  чутливому  сплеску  сердець.
І  спадали  окови  несмілі,
Душі  линули  ввись,  до  небес.

І  у  щасті  вмлівали  все  ціло,
Соловей  їм  услід  щебетав.
Де  кохання,  -  відсутнє  мірило,
Там  і  крихкість,  й  гранітний  кристал.

Там  немає  кордонів  пізнання,
Глибина  розсуває  світи.
Чиста  віра,  прощання  й  чекання,
Божа  поміч  ту  даність  нести.

27.06.21

світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021

Ми - нація, ми - Україна

Що  за  життя  поклала  на  вівтар,  те  добре  знаю,
Як  знаю  й  те,  що  очі  не  ховаю  від  людей.
За  зло,  спричинене,  нікого  я  не  проклинаю,
Кажуть,  що  прощення,  то  сильних  духом  привілей.

Правда,  пробачити,  не  значить,  що  усе  забути,
Вважаю  забуття  за  безшабашності  порок.
Скільки  пролито  крові  за  роки,  згадаймо,  -  Крути
І  Колиму,  і  Січ,  Схід  у  вогні,  -  важкий  урок.

Нашу  історію  шматують  за  прагнення  волі,
Бо  духом  вільні  зроду  козаки  й  плугатарі.
Ми  -  нація,  ми  -  Україна,  на  власній  ми  землі,
Наша  слава,  праведність  і  горе  -  опліч  в  борні.

10.06.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2021

Не залишайте пустку (просто роздуми)

Відійду,  як  в  засвіти,  то  не  сумуйте,
У  колі  дружньому  згадайте  за  столом.
Коли  ж  теплом  обійме,  мене  відчуйте,
За  вас  я  перед  Богом  битиму  чолом.

У  житті  всього  буває,  як  ведеться,
Якось,  нестримно,  слово  вимовиш  невлад.
Та,  якщо  похопишся,  добром  вернеться,
Собі  не  позволяй  тільки  життєвих  зрад.

Зради  чорнота  -  скверна  на  чисту  душу,
Тягар,  котрий  стискає  груди  день  при  дні.
Там,  де  оаза,  не  залишайте  пустку,
Шумлять  хай  ниви  колосками  наливні.

Нехай  схід  сонця  вже  тим  приносить  радість,
Що  змога  бачити  у  всій  красі  цей  світ.
Нізащо  не  впускайте  у  серце  заздрість,
Як  та,  щоб  не  сталось,  ідіть  вперед!  Живіть!

06.06.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2021

Непідкупна стихія

Першоцвіт  відійшов,  як  буття,
У  траві  розгубились  пелюстки.
До  весни  вже  нема  вороття,
Ще  синіють  малі  незабудки.  

Назбираю  в  пучечок  квітки,
Заплету  у  вінок  всі  зізнання.
Кину  погляд  в  заплаву  ріки,
Прийміть  хвилі  мої  віншування.

Ти  пливи,  мій  вінок,  крізь  віки,
У  сплетінні  душі  спектрограма.
Поєднає  вода  два  світи,
Там  кохання  чудна  панорама.

Помережані  часом  слова
І  молитва  сакральна,  й  надія.
Та,  безмежно-свята  простота,
У  котрій  непідкупна  стихія.

02.06.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021

Сунички

       Прихід  літа  у  багатьох  містян  завжди  асоціюється  з  теплом,  щорічною  відпусткою  і  відпочинком  та  на  селі  цей  час  знаменується  розпалом  польових  робот  і  тільки  діти,  порівняно  молодшого  шкільного  віку,  правда,  під  пильним  оком  старших  братів  та  сестер,  мають  достатньо  вільного  часу,  щоб,  при  нагоді,  поспати  до  полудня,  а  потім,  попоївши,  займатись  своїми  дитячими  справами,  такими,  як  гра  з  м’ячем,  стрибки  зі  скакалкою,  хованки  і  всі  інші  цікаві  забавки,  які  здатний  вигадати  не  засмічений  
дорослими  проблемами  дитячий  розум.
     І  мене  сьогоднішній,  перший  літній  день,  мимовільно  повернув  у  таке  вже  нині  далеке  моє  босоноге  дитинство.  А  поштовхом  до  цього  стали  маленькі  білі  квіточки  садових  суниць,  що  розсипом  розбіглись  поміж  зеленої  травички  та  польових  квітів.
     Зі  щирою  усмішкою  пригадалась  улоговинка  посеред  колгоспного  поля,  розміром,  десь,  метрів  50  на  30,  на  котрій  росли  декілька  молодих  беріз,  осик  та  лозових  кущів,  а  поміж  ними  у  траві  малесенькі  лісові  сунички.
     Поле  те  було  через  дорогу,  відразу  за  хутірським  вигоном  і  ми,  зграйка  хутірських  дітлахів,  кожного  літа  протоптували  до  тієї  улоговинки  криву  стежинку  і  скільки  ж  було  тієї  радості,  коли  вдавалось,  чуть  не  на  колінах,  назбирувати  цілісіньку  жменьку  запашних  суничок.
     Садові  суниці  біля  двору  тоді  не  саджали,  певно,  батьки  економили  кожен  метр  орної  землі,  якої  для  великих  сільських  родин  просто  не  вистачало,  бо,  за  тогочасними  нормативними  законами,  на  сім’ю  виділяли  45  соток  землі.  Нерідко  це  ставало  приводом  до  сусідських  сварок,  коли  мимохідь  доорювались  одна  чи  дві  борозни.  
     Люди  викручувались,  хитрували,  як  могли.  Знаходили  невеличкі  клапті  землі,  котрі  не  оброблялись  колгоспами  і  захоплювали  їх  собі.  Ці  земельні  ділянки  так  і  називались  -  захвати,  хоча,  це  була  вимушеність  для  виживання  і,  роблячи  чималий  крок  у  минуле,  я,  з  кривою  усмішкою  на  вустах,  дивлюсь  на  нинішній  державно-земельний  грабунком,  на  абсолютну  невизначеність  майбутнього  наших  сіл,  де,  за  нововведеними  законами,  селяни,  які  у  своїй  власності  будуть  мати  більше  ніж  50  соток  землі,  платитимусь  за  неї  у  державну  казну  великі  податки  і  на  ум  нічого  не  приходить,  як  от  Євген  Гребінка:"  Гай-гай,  які  ж  шолопаї!"

01.06.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2021

Кохання - вічності вінець

Кохання  -  вічності  вінець,
Звучить  у  серці  знову  п’яно.
Його  приніс  в  ранок  вітрець,
Він  обійняв  мене  духмяно.

На  вушко  шепотів  казки
Про  цвіт  рожевий  -  символ  щастя.
Тьмяніли  в  небі  вже  зірки,
Душа  вмирала  від  причастя.  

Вмирала  в  щемі  від  снаги,
Текла  рікою,  стисла  в  грудях.
З  тобою  ми  -  два  береги,
Думки  клекочуть,  пам’ять  будять.

Хилюсь  назустріч,  як  завжди,
Твоє  тепло  ловлю  в  долоні.
І  не  соромлюсь  борозни,
Тече  та  сіль,  пульсують  скроні.

27.05.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2021

Каюсь я, я - грішниця

Каюсь  я,  я  -  грішниця,  люди,
Хоч  душею  горнусь  до  Бога.
Ні,  не  б’ю  я  рукою  в  груди,
Не  легка  бо  моя  дорога.

Та  дорога,  що  в  долі  маю,
Що  зі  стежки  бере  початок.
Від  край  хати  роки  гортаю,
Звідкіля  дарувався  статок.

Чудний  статок  життя  давало:
Дрібку  солі  в  сердечні  рани.
Й  провидіння  не  раз  спасало,
І  з  нуля  будувались  храми.

Вірні  друзі  в  скрутну  хвилину,
Ще  лукавство  -  злиденна  покруч.
Чи  родилась  в  таку  годину,
Що  і  радість,  і  біль  -  все  поруч?

Якби  сонце,  що  в  хмарах  висне,
Та  втрачає  блаженну  міцність.
Світ  ясніє,  -  лиш  промінь  зблисне,
Так  й  життя  віднаходить  стійкість.

23.05.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2021

Дух предків

     Зими  на  Україні,  коли  я  ще  була  малою  дівчинкою,  були  суворі,  сніжні  та  довгі,  а  дні  короткі.  І  цими  довгими  зимовими  вечорами  люди  збирались  на  вечорниці.
     Я  добре  пам’ятаю,  як  до  нашої  хати  вечорами  сходились  жінки  та  пряли  куделі  із  льону,  вишивали.  Між  ними  точились  життєві  розмови,  як  серйозні,  так  і  смішні  та  веселі,  співались  народні  пісні.  Голоси  у  жінок  були  чисті  та  гарні  і  лились  ті  пісні  високо,  аж  під  саму  стелю  і,  відбиваючись  від  неї,  на  все  поселялись  у  наших  дитячих  серцях.
     А  ще  мама  ставила  ткацький  верстат  і  ткала  на  ньому  чарівні  узори.  Деякі  із  них  уже  були  придумані  іншими.  Такі  узори  ткались  за  допомогою  човника,  в  середину  якого  ставилась  цівка,  зроблена  із  стебла  сухої  ожини,  на  неї,  за  допомогою  потака,  що  нагадував  собою  дерев’яний  ящик  зі  столярськими  інструментами,  тільки  посередині  ставилась  ручка,  на  котру  вставлялась  цівка,  і  вже  на  цівку  намотувались  кольорові  шерстяні  нитки  та  мама  також  придумувала  і  свої  узори,  попередньо  малюючи  їх  на  папері  у  клітинку.  
       Такі  узори  перебирались  пальцями  і  ці  роботи  були  надзвичайно  клопіткими,  але,  в  кінцевому  результаті,  усі  робити,  виконані  на  верстаті,  своєю  неповторною  красою  милували  погляд  та  зігрівали  душу,  бо  несли  у  собі  відображення  духу  наших  предків.

21.05.21  
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2021

Проминає весна

Проминає  весна  у  цвітінні  садів,
Теплим  дощиком  святить  землицю.
У  зелених  гаях  чути  спів  солов’їв,
Що  у  небі  вітають  зірницю.

Й  хлібні  ниви  шумлять  вже  високим  стеблом,
З  вітром  стиха  про  вічне  шепочуть.  
Про  життєві  дороги,  рідню  за  столом
І  теплом  дружнім  груди  лоскочуть.

Бо  що  спірність  дає?  "Суєта  із  суєт",  -
Не  відчуєш  себе  в  ній  безпечно.
Де  злагода  постійна  -  відсутній  фальцет,
Те,  -  завжди  і  усюди  доречно.  

18.05.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021

Ой, у лузі-лузі

Ой,  у  лузі-лузі  баский  кінь  стоїть,
А  на  ньому  верхи  та  й  козак  сидить.
Лівою  рукою  за  повід  держить,
Правою  шаблюку,  -  військо  сторожить.

Вслухається  в  тишу,  в  переспів  пташок,
Зором  соколиним  лине  за  лужок.
Раптом,  чує  брязкіт  ворога  мечів:
Уставайте,  браття,  наш  час  зазорів.

Стали  козаченьки  плечем  до  плеча,
Завзяття  й  відвага  не  сходять  з  чола.
Слава  лине  степом,  аж  до  наших  днів,
Побороти  волю  ворог  не  зумів.  

Бо  у  волі  сила,  мов  криця  тверда,
Кров,  -  гаряча  зроду,  кров,  -  то  не  вода.
Не  займайте  волю,  свободу  та  честь,
Зазнаєте  кари  в  пізнанні  безчесть.

13.05.21  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2021

Туз козирний піковий

Синь  розлита  тече  в  високості
Та  торкається  ніжно  весни.
На  цім  світі,  по  правді,  ми  гості,
Не  минути  утрат  й  без  війни.

А  війна  -  туз  козирний  піковий,
Смерть  ховає  його  в  рукаві.
Материнство  ж  лежить  у  основі,
Карта  ж  бита  вогнем    -  на  столі.

Божий  промисел,  чистий  від  роду,
Перекреслює  владний  мотив.
Параноїк  тасує  колоду,
Глузд  здоровий  він  геть  загубив.

Та  імперій  було  вже  немало,
Що  втопили  себе  у  крові.
А  в  свободи  відкрите  забрало,
ЇЇ  вибір,  то  мир  на  землі.

09.05.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2021

Не судіть

Я  -  журавка  з  підбитим  крилом,
Ввись  піднятись  немає  більш  сили.
По  житті  не  звивалась  в’юном,
Хоч  не  раз  надривалися  жили.

Крик  німий  пестив  біль  у  душі,
А  цілунок  торкався  розп’яття.
Не  судіть,  не  пізнавши  вини,
Каяття  чи  чужого  прокляття.

Благородства  людського  й  дарма
Порятунку  в  холодній  пустелі.
Зникне  ніч,  як  затрубить  сурма,
Тінь  розміряє  відстань  дуелі.

Дуелянтом  є  внутрішній  стан
І  окреслене  коло  дієве.
Майбуття  –  чисто-білий  екран,
В  нім  залиште  величне,  суттєве.

07.05.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021

Печалиться в серці

       Сьогодні  йому  виповнилось  би  55-ть  років  та  рівно  5-ть  місяців  тому,  28  листопада  2020  року,  серце  бувалого  воїна  дало  збій  і  душа  "Бабая"  Михайлова  С.Є.  Ангелом  полинула  у  небо.
       Вічна  пам’ять  та  Слава  Герою!

Прокидалась  земля  вже  від  сну,
Ніжна  зелень  встелилась  лугами.
Теплий  промінь  бадьорив  весну,
Веселив  гамірними  піснями.

Десь  над  полем  ще  вився  туман
І  парив  видноколом  лелека.
Груди  стиснув  безжально  капкан,
Що  піймав  мою  душу  в  тенета.

Чи  у  тому  провина  душі,
Що  до  світла  бездумно  летіла?
Що  кохання  плекала  вночі,  -
Осінь  враз  надломила  їй  крила.

Зустрічає  сльозою  весну,
День  квітневий  печалиться  в  серці.
Мій  журавлику,    -  небо  хрещу,
Що  тебе  прихистило  посмертно.

28.04.21

світлина:  лютий  2015  р.
                             напередодні  відправлення  на  Схід

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2021

І зерно проросте

Кричить  сойка:  ти  де?
Луна  гаєм  іде.
Осідає  на  цвіт
Перших  квітів  і  лист.
Ніжність  в  очі,  де  вись,
Голубінь  ледь  тремтить.
Хмарки  гонять  вітри,
Що  їм  є  до  весни...
До  того,  що  в  душі,
Що  на  серці...  На  дні
Пів-свідомості  край,
Де  межа?  Відгадай,
Що  турбує  думки,
Що  лягло  між  рядки,
Що  вслухається  в  ніч,
Що  так  прагне  ще  свіч?
Відгоріло,  либонь,
Що  торкалось  долонь?
Неповернення  крок,
Мов  намиста  разок,
Що  упало  до  ніг,
Що  присипав  був  сніг.
Що  теребить  так  жаль,
В  грудях  варить  крохмаль,
Щемом  повнить  єство,
Бо  воно  -  божество.
Та  любов,  що  п’янить,
Що,  як  жайвір,  летить
В  піднебесний  зеніт
Й  крила  палить  вогнем.
Ще  впадемо  дощем,
Милий  мій,  ми  у  двох,
У  землицю,  хай  Бог
Нас  пробачить  за  все
І  зерно  проросте,
І  наповнить  серця
Тим  вогнем,  що  життя
Невмирущим  рече
Й  розіп’яте  живе
На  хресті  у  ім’я
Та  на  славу  Отця.

09.04.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021

Чесно, без секрету

Розповім  вам,  добрі  люди,  чесно,  без  секрету,
Як  ходила  в  Любешові  я  до  туалету.
Є  таке  містечко  славне  у  нас,  на  Волині,
Там  живуть  хороші  люди,  бережуть  святині.
Древні  пам’ятки,  культуру,  фольклор  із  піснями,
Тільки  все  ніяк  не  можу  я  прийти  до  тями,
Як  в  такому  гарнім  місці  забули  про  яму?
Ну,  та  це  на  крайнє  буде,  ліси  в  нас  навколо,
Я  ж  поверну  до  старого,  зроблю  назад  коло.
Йду  я  центром  Любешова,  випивши  пігулки,
Роздуває  мій  живіт,  забулась  і  про  гульки.
Роззираюся,  кручуся,  мов  дзиґа  на  місці,
Чи  та  білка  захекана  у  тісній  бо  клітці.
Прикладаю  дашком  руку,  може,  щось  побачу,
Лиш  уздріла,    в  магазині  дають  людям  здачу.
Ноги  самі  вже  танцюють,  ведуть  краков’яком,
Розпашілась,  кров  в  обличчя,  боки  вихилясом.
Де  ж  шукати  ту  вбиральню,  не  згоріла,  часом?
Чи  украв  хто?  Крий  же,  Боже!  Біжу,  кривлю  шляхом.
Ось,  і  гребля  вздовж  містечка,  річечка  хлюпоче,
А  міхур  мій  всередині,  аж  нерви  лоскоче.
Укрилася  під  вербою  від  очей  сторонніх,
Простіть  мені,  добрі  люди,  той  гріх  безборонний.

23.03.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2021

Можливо, я забуду

Можливо,  я,  колись,  забуду  про  кохання,
Але  не  в  час,  як  душі  мертвих  поруч  нас.
У  поминальні  дні  немає  сподівання,
Є  те,  котре  здіймало  в  грудях  резонанс.

Та  згадка,  що  триножить  серце  і  понині,
Рве  куснями  події,  образи,  слова.
Тремтять  у  пам’яті,  немов  у  павутинні,
Чарівні  миті,  я  ще,  я  ще  не  вдова.

Печаль  і  щастя,  й  сльози,  тепла  поволока
Під  бій  церковних  дзвонів,  в  погляді,  -  одна.
Яка  ж  безтямна  мить  кожнісінька  солодка,
Що  я  її  з  тобою,  милий,  провела.

Зникає  звичне  все,  що  є  мирським  по  праву,
Коли  Господь  благословляє  на  любов.
Присяду  поруч  тебе  на  новеньку  лаву,
Шляхів  багато,  тут  -  вічний  спокій,  ти  його  знайшов.

06.03.21
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021

Догорає весняний вже день

Догорає  весняний  вже  день,
Ополіскує  ноги  в  долині.
Котить  час  падалицю  з  вишень,
Вітер  має  роботу  й  донині.

Шарудить  у  зіпрілім  листку,
Розбудив  аж  крота,  спав  у  тиші.
Снивсь  тому  житній  сніп  в  сповитку
І,  здалося,  підкралися  миші.

Каркнув  й  ворон  в  польоті,  й  злякав
Жовтогруду  синичку  з  зайцями.
Вечір  в  темне  довкіл  фарбував,
Усіх  змусив  прийти  враз  до  тями.  

Лапку  кріт  під  голівку  підклав,
Позіхнув  й,  ну,  вкладатися  спати.
Поруч  ворон  на  дубі  дрімав,
Полетіла  й  синичка  до  хати.

Зайці  збились  до  купки  під  кущ,
Щоб  у  спокої  ніч  пережити.
Їх  собою  прикрив  старий  плющ,
Кожен  має  знайти  з  ким  дружити.

01.03.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2021

Колиска роду

Моя  Волинь  -  колиска  мого  роду  
Від  діда-прадіда  й  донині.  
Я  тут  живу,  красу  цю  п’ю
Й  ховаю  в  серця  скрині
Всяк  новий  день.  
Пташок  гучних  пісень
І  тишу  у  гаю  зимовім,
Де  сніг  іскрить,  з  морозом  в  змові,
На  обважнілім  вже  гіллі.
І  так  від  цього  любо,
Так  радісно  якось  мені.
Дашком  до  неба  руку
У  ту  далеку,  сірувату  синь,
Що  манить,  кличе,  що  поринь
У  неозору  вись,  хай  і  без  крил
Та  з  чудним  трепетом  в  душі,
Відозвою  в  щирім  вірші
Про  край  озер,  заплав  й  лісів,
Де  поклик  крові  ще  не  змілів
Й  тече  рікою  почуттів  
По  здутих  венах  в  тілі,  
Бо  ми  не  зубожіли
І,  як  завжди,  натягнемо  жили
І  вистоїмо,  на  противагу,  злу
Та  всім  життєвим  негараздам,
Міцна  по  духу  наша  кладка.

10.02.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021

Для життя живокіст

Знову  ніч  розгорнула  обійми,
Свище  вітер  своє  щось  в  пітьмі.
Напросились  думки  нараз  в  прийми
Та  вони  невблаганно  німі.

Час  завісу  підняв  у  минуле,
Там  роки  за  роками  біжать.
Прокидається  те,  що  заснуле,
Що  у  пам’яті  ставить  печать.  

Що  у  серце  вселяло  надію
Та  душі  дарувало  політ.
Без  любові  я  жити  не  вмію,
Бо  вона  для  життя  живокіст.

Живить  тіло  і  розум,  і  волю,
На  безвіллі  малює  хрести.
Якби  в  грудях  позбутись  ще  болю,
Компроміс  із  собою  знайти.

Власний  суд  мені  знижки  не  зробить,
Він  карає  за  промахи  всі.
Разом  з  тим,  паралелі  проводить,
Щоб  радіти  духовній  красі.

07.02.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021

На високому небі

На  високому  небі  багряно
Малював  захід  сонця  панно.
Зблиснув  промінь  останній  прощально,
Черкнув  кінчиком  хатнє  вікно.

Там  мороз  закінчив  візерунок
Дивних  квітів  холодних  зими.
Не  жалів  білокрилих  сніжинок
І  до  скла  прикріпляв  назавжди.

Вийшов  місяць  з-за  хмари  рогатий,
Про  сльозивсь,  споглядаючи  вниз.
Рій  зірок  кинув  розсип  строкатий,
Те  для  місяця  з  золота  приз.

Заіскрились  сніжинки  казково
Діамантами  в  сотні  карат.
І  здалося  мені  враз  раптово,
Що  знайшла  для  душі  я  дукат.

18.01.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021

Іти вперед, хай що

Вже  не  чекаю,  раптом  серед  ночі,
Прокинуся  зі  сну  в  тривозі,  як  там  ти?
Не  виплакані  в  грудях  рясні  сльози
Печуть  осиротілістю  в  моїй  душі.

Вже  не  чекаю  на  дзвінок  щоранку,
Як  сонця  схід  замріє  знову  у  вікні.
Лиш  зимний  вітер  торсає  фіранку
Та  навіває  спогади,  з  теплом,  сумні.

Вже  не  чекаю  зустрічі,  коханий,
На  сповіді  у  Господа  твоя  душа.
Вготоване  там  кожному  придане,
Моє,  -  полишити  римовані  слова.

Крізь  заметілі  спів  і  солов’їний
Нести  щиру  любов,  як  щит,  як  укриття.
Хоч  із  душі  і  рветься  крик  чаїний,
Іти  вперед,  хай  що,  дорогою  життя.

Дорогою,  крокують  де  герої,
Де  воля  й  перемога  головна  є  суть.
Бо  не  зреклися  істини  святої
Й  любов  до  України  у  серця  несуть.

10.11.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021

Темний вечір

Темний  вечір  спустився  на  плечі,
Навіть  вітер  на  хвильку  притих.
Пахло  хлібом  гарячим  із  печі,
Кіт,  учувши,  мурликав  під  ніс.

Пробивався  крізь  хмари  зорею
Блідий  місяць,  щоб  стати  у  стрій.
Обмінявся  із  сонцем  стезею,
Бо  незмінний  космічний  устрій.

І  притягував  погляд  магнітом,
Вабив  очі  холодним  вогнем.
Жаль,  горів  у  віках  пустоцвітом,  -
Без  вироку  суддів  став  в’язнем.

Свічка  тепла  в  душі,  що  у  грудях,
Має  гріти  серця  багатьох.
Ще  слова  почуття  нехай  будять,
Щоб  вписати  в  різницю  епох.

28.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020

У рахунку із днів

Рік  за  роком  іде  у  рахунку  із  днів,
Тільки  що  народивсь,  а  вже  старість  зустрів.
Навкруг  тебе  товпа  із  чужих  голосів,
А  де  твій?  А  він  був  чи  в  пожарі  згорів?

Попелище  душі  на  догоду  комусь,
Легше  тінню  іти,  чим  піднятись  увись.
І  гукати  з  гори:  я  -  людина  зовусь
І  тобі  я  кажу,    -  задарма  не  хились.

Голос  май  свій  завжди,  щоби  там  не  було,
Аби  в  серці  добро,  що  ростить  джерело.
Сонцедайність  життя,  де  тоненьке  стебло,
Сил  додай  ти  йому,  щоб  в  путі  берегло.

Оберегом  від  зла  совість  власна  стає,
Не  губи,  то  не  гріш,  що  заробиш  іще.  
У  відміряний  час,  що  нам  доля  дає,
Не  вчорни  ні  за  що  родоводу  кліше.

20.12.20    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020

У мовчанні німім

У  мовчанні  німім  я  простягаю  руки,
До  Господа  щиро  душею  молю.
Вбережи  тих,  хто  любить,  в  житті  від  розлуки,
Із  серцем  відкритим  я  до  Тебе  іду.

Я  -  жінка,  я  -покритка,  я  -  донька,  я  -  мати,
Сльозою  стікаю,  вклякаю,  кричу.
Чи  не  кожна  людина  бажає  зазнати
Раю  земного  на  віку  досхочу?

Щоби  мир  у  родині  і  діти  щасливі
У  ласці  зростали,  у  дружнім  теплі.  
Щоби  ранки  стрічати  і  сутінки  сиві
Із  вдячністю  в  грудях,  в  поклоні  землі.

15.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020

Не залишайте

Не  залишайте  розмов  на  потім,
Десь  до  кращих  чи  інших  часів.
Для  душі  може  бути,  як  злочин,
Як  не  мовиш  того,  що  хотів.

Для  душі  у  смиренні  спасіння,
У  любові,  в  теплі  двох  сердець.
Мати  мужність  знайти,  те  прозріння,
Де  в  житті  є  й  терновий  вінець.

Де  служіння  добру  й  благочестя
На  кону,  де  зміліла  душа.
З’їсть  гординя,  якщо  не  зречешся,
Неправдивості,  згіркнуть  й  слова.

Не  іди  по  житті  необачно,
Відкидаючи  сутність  буття.
Може  стати  тоді  тільки  лячно,
Як  не  буде  назад  вороття.

13.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020

В жмутку з літер

В  жмутку  з  літер  сховаю  кохання,
Квилить  в  тузі  поденно  в  душі.
Пече  в  грудях  пропаще  надбання,
Дань  проклятій,  жорстокій  війні.

Нас  на  віру  війна  поєднала,
Наші  долі,  гарячі  серця.
Нас  назавжди  вона  роз’єднала,
Смерть  забрала  тебе,  я  -  одна.

Стрепенуся  від  тиші  раптово,
Поруч  ти,  ні,  те  тільки  здалось.
Гладить  вітер  волосся  грайливо,  -
Відчуття  твоїх  рук  збереглось.

Ніжність  вуст  і  м’який  поцілунок,
Свіжі  зморшки  на  мужнім  чолі.
Так  гірчить  полином  хижий  трунок,
Б’є  поклони  в  молитві  землі.

Тій  землі,  де  знайшов  ти  спочинок,
Де  кривавиться  схід  на  зорі.
Де  війна  свій  веде  підрахунок
Та  за  волю  вперед  йдуть  бійці.

13.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020

Падав дощик

Постелила  зима  покривало,
Гаптувала  морозом  й  слізьми.
Небо  хмарки  повільно  гойдало,
Підпирав  дужий  вітер  грудьми.

Падав  дощик  краплистий  додолу,
Діамантом  блищав  на  плечах.
Гнув  із  квітів  тоненьку  підкову,
Що  стояли  на  пізніх  чатах.

Золотив  собі  звично  доріжку,
Котра  бігла  вздовж  берега  в  даль.
Зачепив  необачно  маніжку,
Зашумів  очерет,  мов  скрипаль.

Тихий  шелест  зливався  у  звуки,
Дивна  пісня  торкалася  хвиль.
Понесла  їх  вода  аж  за  луки,
Вздовж  Стоходу  на  сотенну  з  миль.

12.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020

Підкрадається вечір

Підкрадається  вечір  здалека,
День  зимовий  маліє  в  вікні.
Звід  махає  крилом,  мов  лелека,
Що  поніс  літо  в  інші  краї.

Нам  залишив  на  згадку  пір’їну,
Що  згубилась  на  чорній  ріллі.
Перейшла  осінь  повагом  в  зиму,
Забіліло  сніжком  на  землі.

Підморозило  щоки  та  носа
Дітворі  невсидючій  в  дворі.
Позирає  на  них  галка  скоса,
Відчуває  неспокій  в  гнізді.

Граб  скрипить  щось  гіллям  біля  неї,
Задрімав,  певно,  міцно  -  старий.
Правди  він  не  розкаже  своєї,
Зрозуміти  усе  -  вік  малий.

11.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020

Розкраяне серце

Розкраяне  серце  надвоє
Холодить  морозом  зима.
Думками  минулого  всує
Теребить  невтішно  слова.

Обійми,  цілунки  і  цноту,
І  пригорщі  сміху  твого.
Життя  виставляло  нам  квоту
Та  брало  не  раз  на  "слабо".

Роки  за  роками  збігали
Та  все  в  паралелі  вели.
А  душі  спочинку  чекали,
Щоб  поруч  набратись  снаги.

Та  доля  була  невблаганна,
За  двох  я  віднині  живу.
У  Бога  прошу  подаяння,
Щоб  спокій  знайшов  ти  в  раю.

А  я  стану  сильною  знову,
Між  люди  з  любов’ю  піду.
Кохання  візьму  за  основу,
Нужденним  нестиму  весну.

09.12.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2020

Дрімає дуб

Дрімає  дуб  глухий  у  листі,
На  день,  що  згасає,  глядить.
Заплутавсь  вітер  у  намисті,
На  кущ  калини  ліг,  та  й  спить.

Берізка  посплітала  коси,
Прикрила  ними  тонкий  стан.
Трава  лягла  в  сухі  покоси,
Старий  прикрасила  паркан.

Побігла  в  даль  доріжка  криво,
Немовби,  долі  полотно.
Хотів  би  жити  всяк  красиво
Та  то  -  не  кожному  дано.

Комусь  любов,  тепла  доволі
І  ріки  ласки,  щоб  сповна.
Не  відречеться  хтось  недолі,
Доки  не  вип’є  всю  до  дна.

Не  загубити  б  тільки  душу,
Який  не  мав  земний  ти  шлях.
Щоб  не  нести  повік  покуту,
На  сповіді,  на  небесах.

08.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2020

В ім’я України

Не  долюбив,  не  до  кохав  ще  ти,
Не  додивився  білий  світ  в  вікні.
Ще  автомат  в  руках  тримав  у  сні,
Відходила  душа  у  засвіти.

Видих  останній  у  темінь  ночі,
Із  вуст,  з  криком  сови,  на  мить  завис.
Упав  в  саду  на  білий  падолист,
Ангел  запалив  на  небі  свічі.

І  сльоза  скотилася  повільно
Із-під  закритих  на  усе  повік.
Без  шуму  в  повітрі  лився  потік,
Душі  побратимів  стали  щільно.

Прощання...Хрест  в  рушнику...Узори...
Червоно-чорні  нитки  -  знак  війни.
Він  не  дожив  в  ім’я  України,
Щоби  ми  вільно  жили  на  землі.

06.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020

Прости, я прощаю

Недоспані  ночі,  тривоги,  печалі,
Усе  відійшло  в  небуття  назавжди.
Калина  в  снігу  і  душа,  і  скрижалі,
Притрушені  снігом,  де  зниклі  сліди.

У  хмарах  згубились,  в  високому  небі,
Голубить  лиш  погляд  орлине  крило.
Зайшлося  так  серце  у  щемній  жалобі
Тінь  смутку  раптово  лягла  на  чоло.

Прости,  я  прощаю,  ніщо  не  змінити,
Хоч  сотні  разів  перетрушуй  життя.
Сил  вистачить  скільки,  я  буду  творити,
Складати,  мов  пазли,  у  рими  слова.

02.12.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020

Тебе нема…

Пам’яті  "Бабая"
Михайлова  Сергія  Євгеновича
(28.04.1966  р.  -  28.11.2020  р.)
Родом  з  Черкащини,  м.  Чорнобай.  Воював  на  Сході  з  лютого  2015  року  по  березень  2020  року,  спочатку  добровольцем  у  складі  Правого  Сектора,  з  березня  2017  року  у  лавах  ЗСУ,  у  складі  53-третьої  ОМБР

Тебе  нема...  Пливуть  слова
І  скапує  сльоза  додолу.
Повільно  мерехтить  свіча,
Не  осягнути  злу  недолю.

Твоя  душа  на  небесах,
Хай  спочиває  в  вічнім  мирі.
Земний  короткий  мав  ти  шлях,
Тужу  я  за  тобою  щиро.

Ти  без  вагань  одяг  броню
І  став  на  захист  України.
Відвагу  всю  віддав  свою
За  нації  святі  доктрини.

Ти  вистояв  у  цій  борні,  
Інфаркт  скорив  тебе  підступно.
Думки...Думки...Вони  сумні...
На  серці  холодно  і  пусто...

29.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020

Стікає час (слова для пісні)

Минає  ніч,  приходить  день
І  так  стікає  час  між  снами.
Скидає  листя  з  віття  клен
І  ми  міняємось  з  роками.

Душа  зоріла  кожну  мить,
Коли  ти  поруч  був  зі  мною.
При  згадці  серденько  тремтить,
Кохання  б’є  ключем,  стіною.

І  не  моя  у  тім  вина,
Що  у  цілунку  вир,  цунамі.
Справжня  любов  є  неземна
І  не  приспати  її  снами.

Пр.
Твої  очі  бездонні  в  осінній  імлі,
Як  зустрілась  з  тобою,  коханий.
Утопилась  в  очах,  в  кароокім  теплі,
Був  для  мене  єдиний,  жаданий.

25.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020

Під завісу

Під  завісу  морозного  дня
У  душі  просиналось  кохання.
Хмарки  в  небі  пливли  навмання,
Із  грудей  виривалось  зітхання.

Серце  билось  у  ритмі  з  твоїм,
На  губах  заблукала  усмішка.
Міцно  пальці  схрестив  херувим,
Щоб  любов  поміж  двох  була  вічно.

Опускавсь  сонця  диск  за  гілки,
Переливами  грав  наостанок.
А  у  душах  з’єднались  містки,
Щоби  разом  стрічати  світанок.

23.11.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2020

Йде Михайло на гостину

Перший  приморозок,  іній,
Угорі  шмат  неба  синій.
У  осінню  цю  годину,
Йде  Михайло  на  гостину.
У  руці  тримає  меч,
Щоб  добра  було  без  меж.
Бо  поборник  Святий  зла,
Всім  бажає  він  тепла.
Щоб  і  в  серці,  і  в  душі,
Щоб  до  столу  калачі.
Щоб  була  дружна  родина,
Щоб  з  війни  діждались  сина,
Брата,  батька  та  сестру,
Щоб  відкинули  журу.
Щоби  матір  мали  діти
І  коханий  був,  і  квіти,
Щоб  цвіли  попри  усе,
Щоб  усміхнене  лице
Мали  старші  і  малі,
Щоби  мир  був  на  землі.

21.11.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020

Із чим злечу

Вслухаюся  у  тишу  за  вікном,
Вже  заколихану,  аж  до  світанку.
Накрила  землю  темним  полотном
Циганка-ніч,  її  я  вічна  бранка.

В  полях  минулих  днів  блудять  думки,
Де  пережите  уляглось  в  покоси.
Від  снігу  в  серці  крок  до  теплоти
Й  душа  прагне  зігріти  ноги  босі.

Убратися  в  любов  раз  й  назавжди,
Підставити  плече,  коли  потреба.
Господь  щось  розгубив  щастя  листи,
Здаюсь,  -  у  сіті  піймана  амеба.

Життя  повільно  красить  світ  в  пітьму,
Лиш  пересмішник  у  гаю  голосить.
Мені  б  своє  -  чужого  не  візьму,
Із  чим  злечу  оновленою  в  просинь.

18.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2020

Сокровенні

Чи  у  сонячну  днину
Чи  у  північ  холодну,
Коли  вітер  гойдає  гілки,
Я  шукаю  твоєї  руки.
Крізь  роки  перегуком
Перша  зустріч  зі  стуком
В  грудях  серця  живого  мого,
Де  милую  тебе  одного.
Поглядом  та  душею
Іду  поруч  стезею
Усупереч,  а  чи  навпаки,  -  
Сивочолі  срібляться  роки.
Власного  часу  ждучи,
В  очах  твоїх  тонучи,
Ласки  повні,  спокійні  ззовні,
У  щирих  думках  сокровенні.

15.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2020

Дощ

Дощ  осінній  холодить  обличчя,
Бороздить  слізну  змійку  в  серцях.
В  німім  порусі  вчулось:  змирися,
Впале  листя  лежить  в  озерцях.

Скоро  воду  скують  злі  морози,
Вкриють  землю  колючі  сніги.
Схилять  голови  ніжні  всі  флокси,
Від  троянд  теж  на  спомин  шипи.

Світ  в  природі  не  знає  благання,
Круговерті  підкорено  все.
В  людських  душах  є  путь  до  пізнання,
Доторкнутись  до  свого  есе.  

Щоб  відчути  в  осінню  ту  мряку
В  грудях  теплий  весняний  посів.
Скласти  Господу  щиру  подяку,
Що  в  житті  не  позбувся  ще  снів.

13.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2020

Похилилася калина

Похилилася  калина  в  сум’ятті  додолу,
Налетів  поквапний  вітер,  лишив  її  голу.
Прикривалася,  як  вміла,  кетягом  червоним,
Гілочками,  мов  руками,  з  тілом  безборонним.  

Плакала  з  туманом  сивим,  сонце  мріло,  мліло,
Ворухнулося  серденько,  в  душі  зазоріло.
Усміхнулася  калина,  до  дуба  схилилась,
На  поставу  його  горду  з  любов’ю  дивилась.

Пригорнув  її  до  себе,  шепотів  ласкаво:
-  Не  сумуй,  моя  миленька,  глянь,  навкруг  жовтаво.
Головне,  що  ми  з  тобою  поруч  і  байдуже,
Що  подумають,  що  скажуть,  на  те  вони  й  люди.

11.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2020

Хризантеми

Хризантеми  мої,  хризантеми,
Присмак  осені,  запах  весни.
Ніжних  крапель  дощу  діадеми,
Де  любов  накриває  крильми.

Де  світанок  у  співі  пташинім,
Коли  сонце  веде  марафон.
Що  ми  є,  живемо  в  ці  хвилини,
Що  тримаємо  в  руці  телефон.

Граємо  в  піжмурки  з  місяцем  в  хмарі,
Що  на  небі  завис,  мов  у  сні.
Та  вишукуємо  вихід  покарі,
Де  проблеми  земні  -  навісні.

У  молитві,  у  дружній  підтримці,
У  родиннім  теплі  всіх  сердець,  -
Притулитись  до  кожного  в  думці,
А  обійме  на  часі  вітрець.

05.11.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2020

Той вогонь

Скільки  раз  говорила  кохаю
Все  просила,  щоб  жив,  хай  там  що.
Як  життя  підводило  до  краю,
Я  молилась,  вдивлялась  в  вікно.

Може  раптом  на  стежці  побачу
Так  до  болю  знайоме  лице.
І  від  щастя  безмовно  заплачу,
Бо  розлука  у  серці  пече.

А  душа  дні  та  ночі  рахує,
Коли  щастям  наповниться  дім.    
У  любові  душа  душу  чує
Та  бажає  відчути  те  всім.

Той  вогонь,  що  вирує  тілами
З  голови  і  до  кінчиків  ніг.
Лиш  кохання  повнить  почуттями,
Що  розтопить  теплом  в  грудях  сніг.

01.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020

Я тебе відпускаю…

Я  тебе  відпускаю...Кохаю!
Як  же  серце  від  болю  щемить...
Кожну  зустріч  в  душі  зберігаю,
В  грудях  згадка  про  тебе  теплить.

Якась  дивна  випроба  на  міцність,
Що,  як  осінь  й  весна,  й  навпаки.  
Щось  лепече  нечутно  безгрішність,
Вітром  гнані  гуляють  піски.

Та  крізь  пальці  стікають  роками,
А  пожива,  як  казка,  стара.
Лиш  примари  надій  вітряками
Й  до  землі  припадає  душа.

Б’є  поклони  до  істини  й  віри,
Догма  вперто  мурує  стовпи.
Ніжно  пальці  торкаються  ліри,
В  струннім  співі  вчувається  -  ми.  

18.10.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020

А душа, що та пташка

А  душа,  що  та  пташка,  тріпоче,
Хоч  безкрила  та  прагне  небес.
Увібратись  в  тепло  твоє  хоче
І  не  треба  для  цього  словес.

Що  слова,  коли  серце  шалено
Так  у  грудях  само  стукотить.
І,  хай  сонце  на  захід  червлене,
Сльоза  щастя  на  вії  бринить.

І  до  тебе  коханням  говорить,
Для  любові  не  треба  слова.
Поцілунок  єство  упокорить,
Піде  кругом  нараз  голова.

І  торкнеться  плеча  у  довірі,
Те  для  двох  неоціненний  скарб.
Те,  як  чистий  листок  на  пюпітрі,
Ноти  вписуєш  в  ньому  ти  сам.

10.10.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2020

Спокуса любові

Скручений  лист  шурхотить  під  ногами,
Тонка  павутина  в  нікуди  летить.
Бабине  літо  ллє  світло  снопами
І  тепле  проміння  в  повітрі  тремтить.

Вітер  гойдає  миттєвість  життєву,
У  душу  заглядає  час  та  мовчить.
Серце  сховало  від  пра  в  собі  Єву,
Спокуса  любові  тримає  за  нить.

Кохання  у  тілі,  в  мізках,  у  крові,
Як  щастя  чи  кара  в  осінню  добу.
Поклін  б’ю  чолом  небесній  покрові:
Без  нього  знімію,  засохну,  помру.

08.10.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020

Плаче хмарка

Плаче  хмарка  сива  у  небі  високім,
Каменем  додолу  сокіл  гостроокий.
Ширить  зір  по  травах,  а  в  душі  неспокій,
Косий  дощ  розкраяв  під  ним  увесь  окіл.

Квітку  запізнілу  полоще  й  листочок,
Ягідку  калини,  що  вплелась  в  разочок.
Поміж  берегами  річечки  шнурочок,
Що  біжить  неспинно  повз  старий  місточок.

Рік  за  роком  плине  в  задумі  сердешній,
Що  понесе  в  зиму,  що  ще  дасть  Всевишній?
Радість  чи  печалі  в  трапезі  похмільній,
Ніж  в  грудях  наруга,  хто  по  духу  вільний.

02.10.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020