| Сторінки (1/32): | « | 1 | » |
Прокинувшись в обіймах листопаду,
Заснути знов, щоб почути «Ти моя».
Я в снах блукала довго. Аж занадто…
Доки життя не підказало, що Твоя.
Весною пахнуть твої ніжні руки,
А поцілунки теплі як глінтвейн…
Коли заплющую я свої очі,
То поринаю в світ наших пісень.
Від твоїх щирих слів я шаленію,
Віддам тобі усе, що маю я.
Бо все життя тебе лише чекала
Лише тобі кажу, що я Твоя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407843
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.03.2013
Счастье. Ты мое счастье!
Подарок мой Судьбою.
С тобой живу я в мире Страсти.
Я знаю, что ты только Мой.
Сегодня. Завтра. После завтра…
Хочу смотреть в Твои глаза.
Ты счастье! Мое счастье!
А Счастью говорю я «Да».
(Андрею) 03.11.2011г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290523
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2011
Осінь пише сюжети
Історій кохання людських.
Люди ж пишуть сонети.
І не цінують, що є!
Її кольорові барви
Захоплюють сотні митців.
Вслухаючись в шум листопаду
Складають прекрасні пісні.
А я просто відчула
Симфонію свого життя,
Яка звучить неймовірно,
Коли в обіймах його я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2011
Такі світанки пречудові,
Коли в обіймах я твоїх.
Так тихо крокує осінь,
А я все ніби як уві сні.
Кружляє листя кольорове,
Вітер наспівує пісні,
А мені добре так з тобою
У ці осінні теплі дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2011
Вона сиділа в кафе за столиком, і по її щокам повільно котилися сльози. Складалося враження, що хтось не прийшов на зустріч. Перед нею на столі лежали книжка, телефон і чашка з чаєм. «Так, ситуація не з приємних: вона чекала його близько двох годин, встигла вже і книгу дочитати, а він надіслав смс «Вибач, я не прийду» або ще гірше «Можливо нам варто зустрічатися з іншими людьми?» Коли сам друкуєш таку фігню навіть на думку не спадає, як може реагувати на такі повідомлення людина, яка їх отримує. Спостерігати за цим не дуже приємно. Вона виглядає такою розчарованою. Але у свою чергу і такою цікавою.» Він мовчки сидів за три столика від неї і просто спостерігав. Вона відволікла його від думок, які він намагався вкласти у свою доповідь. Щось дивне зачепило його в ній. Вона ніби уособлювала у собі всю жіночу сутність, яку він прагнув зрозуміти.
Кафе не було поділено на зони для курців та некурців, тютюновий дим з сусіднього столика, ускладнював її дихання. Вона взяла книгу і поклала її у свою сумку, взяла в руки телефон і почала вставати, щоб вийти на свіже повітря, але тут її враз охопило почуття провалювання підлоги, мобільний випав з рук, вона схилилася на руку, присівши за стіл і намагалася опанувати свій стан. Але тут далася в знаки алергія.
Він помітивши приступи задухи, швидко кладучи лептоп до сумки, крикнув офіціантці «Принесіть склянку води, у дівчини астматичний напад». Схилившись на руку, вона зажала м’язи тіла, намагалася стримати кашель. Їй страшенно хотілося вийти на свіже повітря. Дихала вона з хрипом, серцебиття явно було підвищене. Він розумів, що їй потрібен доступ кисню, якого бракувало в кафе. Офіціантка прийшла зі склянкою води: «Можливо потрібно викликати швидку?» Він копирсався у її сумці. «Ні, не потрібно, я лікар. Я не знайшов у неї жодних ліків, які носять з собою астматики, тому скоріше за все, це просто бронхоспазм, причиною якого є тютюновий дим. Винесіть будь ласка стільчик на вулицю, їй потрібне свіже повітря».
За дві хвилини вона вже сиділа на вулиці і дихання прийшло в норму, він сидів поруч, тримав її за руку і рахував частоту пульсу. І тут почув тихий голос, ніби шепіт «Дякую». Він подивився в її сині як небо очі і просто відповів посмішкою «Будь ласка».
- Не думала, що в цьому світі є люди, які готові допомогти просто ось так на вулиці не знаючи людину,- вона дивилася на нього не зводячи погляду і навіть уваги не звернула на те, що він тримає її за руку.
- Ну, чому ж, звісно є такі люди і їх називають лікарі, - він посміхнувся.
- Дякую, лікарю, мені вже набагато краще.
- Я радий… -Пауза- Ти ж не астматик?
- Ні… Я алергик.
- Вибач, я там трішки порився у твоїй сумці, шукаючи щось на зразок альдецину. До речі, я Ден.
- Камілла.
Вона зупинила погляд на його руці, яка тримала її руку. Він це помітив:
- А… Я просто хотів прослідкувати твій пульс, - нарешті відпустив її руку.
- Ну і як?
- Як для закоханої, то він в нормі.
На її обличчі з’явилося здивування.
- Звідки ти взяв, що я закохана?
- Ну, помітив сльози на обличчі…
Вона почала сміятися, що у свою чергу, здивувало його.
- Не знала, що закоханість проявляється у вигляді сліз на обличчі.
- Ну… Ти… плакала…
- Так, але невже люди плачуть лише від нерозділеного кохання?
Вираз його обличчя свідчив про те, що він не знав, що відповісти, тому розповів свою версію:
- Просто дивно бачити дівчину самотню в кафе, яка плаче і дивиться на мобільний, от і виникла така думка.
- Люди бачать те, що хочуть бачити, - вона посміхнулася.
- То може повідаєш справжню причину.
- Я прихожу в кафе почитати. А деякі книги викликають у мене сльози.
Відповідь його вразила. Вона дивилася на нього і їй страшенно хотілося прочитати його думки саме в цю мить, бо обличчя його практично не зображувала ніяких емоцій.
Офіціантка вийшла з кафе «Вам вже добре?»
- Так, дякую.
- Можливо Вам принести води?
- Ні, дякую.
- Мені вже час, - Камілла подивилася на Дена. – Ще раз дякую. І вибач, що забрала твій час.
- Якщо ти дозволиш, я тебе проведу, щоб бути впевненим, що тобі дійсно краще.
- Дякую.
Повільним кроком вони пішли вдовж вулиці.
- А що це була за книга?
- Один з романів однієї не дуже відомої письменниці, про дівчину, яка здійснила свою мрію, але не мала ні друзів, ні кохання, ні сім’ї, бо здійснення мрії має свою ціну. Саме це мене і розчулило. Ніби моя історія.
- Хм... Я помилився.
- Ну, чому ж, можливо, ти правильно прочитав мої емоції. Просто не знав істинної причини сліз.
- А, …я зрозумів, ти одна з тих дівчат, які прагнуть незалежності і прагнуть кар’єрних висот?
- Щось таке… - Вона посміхнулася. – Але розумієш, «такі» дівчата прагнуть незалежності рівно до тих
пір, доки не зустрінуть того-самого чоловіка. До цього моменту вони стверджують, що "головне самореалізація", "я люблю свою роботу"… просто тому, що немає ще того, заради кого хочеться вчитися готувати і скуповувати всю найкрасивішу білизну світу.
- То… героїня цього роману так і не зустріла… того-самого чоловіка?
- Зустріла.
- Тоді… чому ти плакала?
- Тому що в житті все далеко інакше від книжкових романів і романтичних кінофільмів.
- Тут ти помиляєшся. В житті все набагато краще і природніше ніж в романах та фільмах. І я це тобі доведу… - він посміхнувся. – Але не сьогодні. Завтра!
Вона дивилася на нього і їй чомусь здавалося, що її життя поділилося на два відрізки: до і після знайомства з Деном.
- Можна я запишу твій мобільний?
- 0********, - диктуючи номер, вона полізла в сумку у пошуку телефону, але його там не було. – Ой, мабуть, мій мобільний залишився в кафе.
Він набрав її номер і на диво почув гудки, а потім «Алло». «Привіт, а у Вас часом не мобільний моєї подруги Камілли? Так, вона його там забула. Добре, я зайду за ним в найближчу годину. Дуже дякую».
- Виявляється порядні люди його знайшли і віддали адміністратору. – Він посміхнувся дивлячись їй в
очі.
- То, може, я його заберу?
- Для надійності краще я. Буде привід для зустрічі. Хіба не такі моменти у банальних романах і кінофільмах?
Вона мовчки дивилася на нього і їй так хотілося сказати «Не знаю», але емоції щастя її переповнювали на стільки, що здавалося вони розуміли один одного просто обмінюючись поглядами якісь долі секунд.
- Ну, так як ти без мобільного, то давай зустрінемося в міському парку завтра о пів на четверту. Я, як твій лікар, прописую тобі тривалі прогулянки на свіжому повітрі.
- Я не можу сперечатися з лікарем… До зустрічі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271728
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2011
Легкий весняний вітерець розвівав її каштанове волосся. Небо було досить дивним: ніби велика кількість маленьких хмаринок намагалися об’єднатися, щоб сховати сонце, але йому якимось чином вдавалося проблискувати своїми променями скрізь пухнасті лапаті хмаринки. На її обличчі з’явилася посмішка. Повз проходило так багато різних людей і на обличчі кожного були абсолютно різні емоції. Дивно, але навіть одна і та ж сама емоція на різних обличчях виглядає по-різному. Навіть, читаючи обличчя за славнозвісною теорією Пола Екмана, помітно, що люди різні. Сум залишається сумом. Розчарування розчаруванням. Але декого сум робить сміливішим, впевненішим, а
декого розгубленим. Радість – найкраща емоція, виглядаючи по-різному на кожному обличчі, вона робить кожну людину неповторною і щасливою. Щира радість – унікальна обгортка для щастя. Бути щасливим просто, коли життя змушує тебе дарувати посмішку і відчувати як десь у глибині твоєї душі тобі у відповідь усміхається
«твоє внутрішнє сонечко». В її вухах грала якась композиція з останнього альбому Maroon 5. Пісня була сумна, але текст був філософським.
Десята година ранку і занадто метушливий натовп в метро. Дехто влітає у вагон ніби це останній потяг у цій годині. Згадується східне прислів’я «Поспіх карається». Дехто настільки поспішав, що навіть не звернув увагу, що сів не у той потяг і поїхав не у тому напрямку. Відразу змінюється вираз обличчя і про себе промовляється нецензурщина. Мат – захисний механізм, яким люди намагаюся захиститися у певних ситуаціях. Коли немає сил для дій – з’являється мат, негатив спрямований на себе самого, але створює ілюзію спрямованості на інших: на близьких, оточення, колег, начальника, президента і світу в цілому.
Подол – історичний район Києва. Тут виникає таке враження ніби всі робочі моменти люди з офісів переносять до харчових закладів. Принаймні сама їх кількість змушує про це замислитися.
Вона зайшла у піцерію, де зазвичай снідає і сіла за столик, який завжди обирає. Їй подобалося сидіти у кутку з якого відкривався весь простір залу і з вікна можна було спостерігати за людьми. Це її надихало. Люди її надихали.
- Доброго ранку, - привіталася з щирою посмішкою офіціантка.
- Привіт, Аліна.
- Тобі як завжди?
- Так, - посміхнулася вона у відповідь.
«Як завжди» - це рис з овочами і салат від шефа, і обов’язково кава Латте. Вона була консерваторкою
і якщо виникало бажання змінити меню, то змінювала заклад. В редакцію потрібно було до одинадцятої, тому вона планувала свій ранок так, щоб годинку десь потусити у людному місці, де є Wi-Fi зона. За сніданком переглядала новини френдфів на facebook і читала блог одного журналіста, який писав під ніком Ned Kelly. З його записів вона розуміла, що знає його в реалі, але при тій кількості журналістів, в колах, яких вона тусила, зрозуміти, хто він було досить непросто. Вона обожнювала журналістику і поважала людей цього кола, хоча, звісно, серед них
траплялися різні «фрукти», але загалом розумні журналісти її надихали на творчість. Як журналісти ставилися особисто до неї, їй було нецікаво. Вона вважала себе професіоналом, а заздрісники і підлабузники завжди були невід’ємною складовою у будь-якій професійній галузі. Її поява в редакції нагадувала спуск у підвал, де зібралося багато комах, і при появі світла кожен реагував по-своєму: хтось летів на світло, хтось відразу ховався, а дехто продовжував сидіти на своєму місці, бо не був певен чого чекати від цього світла. Така поведінка з боку колег була
продиктована тим, що вона була подругою головного редактора, а він, у свою чергу, її дуже цінив і ставив у приклад. Крім того, більшість колег не любила її, за приватність: всі свої статті вона писала під псевдонімом. Ніхто у дійсності навіть справжнього імені її не знав. Підписувалася вона як Діана Стрід. «Діана» - тому що її захоплювала принцеса Уельська, а «Стрід» - прізвище її бабусі по маминій лінії, яка була заміжня за шведом Драганом Стрідом.
Кинувши свої речі на своєму робочому місці, вона вийшла на балкон, де колеги любили подумати за чашкою кави і сигаретою.
- Привіт, сигаретку не позичиш?
- Ти ж ніби не палиш? – здивувався Руслан, протягуючи сигарету.
Вона просто кивнула у відповідь. Повільно наповнила свої легені нікотином і затримала на якісь секунди подих, закривши очі і прокручуючи останні події свого життя.
- Третя сигарета у моєму житті, - і зробивши ще одну тягу, викинула її у попільничку.
Повільно повернулася до робочого столу і ввімкнула комп’ютер. Відкрила свою робочу електронну пошту dіanastrіd@polemіka.ua, де було нових 6 листів. На всі необхідно було дати відповіді якомога швидше. Всі почали збиратися в кімнаті переговорів для обговорення чергового номеру журналу. Вона почула музику свого мобільного, лунала композиція Linkin Park «In the End». Діставши з сумки мобільний, де красувалося його фото підписане «Адам», вона вимкнула звук і кинула мобільний на дно своєї сумки. І з задумливим поглядом пішла у переговорну. Консерватизм спрацював і тут: вона сіла на звичне для себе місце. Доки Олександр, головний редактор, розповідав про всі робочі моменти, які стосувалися переважно рейтингу журналу, її думки були десь далеко. Не тому, що її не цікавив рейтинг чи робота журналу. Просто інколи душевний стан заважає зосередитися. Гармонійного балансу душевного стану вона досягала активною журналістською практикою і танцями. Але постійний дисбаланс у особистій сфері інколи проявлявся у робочих моментах. Переступити поріг редакції і забути про особисте життя, навіть вимкнувши мобільний телефон, дуже непросто. «Чому він телефонує? Він отримує кайф від однієї думки про те, що у цьому світі є дівчина, яка закохалася в нього як остання дурепа… Ні, чоловіки все ж досить складна формула для жіночого мозку. Їм потрібна боротьба. Цінують лише ту здобич, на яку витратили забагато сил, енергії і грошей. Для них стосунки як спорт – цінна перша перемога і та, яка дісталася ціною великих зусиль.» Її філософські
роздуми перервав погляд Олександра, який читався як запитання.
- Вибачте, я на якусь мить відволіклася.
- Як справи з «Записками авантюристки»?
- Непогано. Єдина проблема в тому, що я не дуже розбираюся в автомобілях, але це поправимо, я вже три дні відвідую курси по водінню автомобілів усіх категорій і вже навіть в курсі, чим відрізняються поршневі двигуни внутрішнього згорання від газотурбінних, - вона посміхнулася.
- Ді, щоб написати статтю не потрібні такі глибокі знання.
- Знаю, але я не люблю писати про те, на чому не розуміюся.
У відповідь він просто посміхнувся, бо саме за це він її і цінив.
По закінченню зборів усі розбрелися по своїх робочих місцях, вона зайшла на кухню зробила собі подвійне експрессо і вийшла на балкон.
- Ще одну сигарету? – протягуючи пачку запитав Руслан.
- Ні, - посміхнулася вона, - все не настільки х… для двох сигарет.
Почувся голос Олександра з-за спини:
- А настільки? – він підійшов і став поруч з кавою в руках. – Тобі знову хтось розбив серце?
- Ні, я просто закохалася не в того хлопця.
- Ді, я скажу тобі одну річ… Закоханість має дивовижну силу змінювати людей. А от ілюзія закоханості лише засмучує людей, вганяє їх в депресію. Інколи ці почуття чимось схожі. Різниця лише у їх корінні. Ти живеш у ілюзії. Ці ілюзії допомагають тобі писати, вони підпитують тебе, але не живлять твою емоційну сферу. Кохання змінює людину, бо дозволяє їй бачити істинну суть речей, а ілюзія кохання спотворює істину. Ти зациклена не на тому. Озирнися навколо і знайди нарешті хорошого хлопця.
- Ну, ти вже зайнятий, - посміхнулася вона, - як там, до речі, Наталі?
- … за місяць – півтора нас вже буде троє… Будеш хрещеною нашому малюку?
- Не завелика честь для мене?
- Ненавиджу це в тобі. Ти завжди легко відходиш від теми… і відповідаєш питанням на запитання… Не завелика! Хочу хоч так зберегти нашу дружбу… Чув тебе переманює мінське телебачення?..
Посмішка на її обличчі змінилася здивуванням.
- Вибач, що нічого не сказала.
- Немає за що вибачатися. Я тебе розумію… Ти прийняла рішення?
- Алекс, ти ж мене знаєш сім років. Якби я щось вирішила, ти був би першим, кому б я сказала.
- Знаю… Шкода, що я не перший з ким ти радишся, - відпивши кави, він вдивлявся в горизонт.
Небо потемніло. Темно-сині хмари ніби захопили в полон білосніжні хмаринки, які зникли разом з сонячними променями. Почав накрапити дрібний дощ. Повіяло прохолодою.
- А що Крістіан порадив?
- Не було можливості з ним поговорити. Він зараз в Лондоні на конференції.
- Не можу зрозуміти, чому ви ще досі не разом? Ви знаєте один про одного більше ніж кожен сам про себе. Ви ідеальна пара.
- Ні, ми ідеальні друзі. Ми скоріше брат і сестра, але не пара.
- Добре, що ви у це вірите.
Вони розійшлися по своїм робочим місцям. Вона відповідала на листи. І лише книга, яку Олександр поклав на стіл перед нею, відволікла її від друкування.
- Що це? – запитала вона, читаючи назву, - «Love’s executioner. Irvin Yalom».
- «Ліки від кохання», просто почитай.
Вона задумалася на мить, він зник. Вона відкрила пролог і прочитала «Уявіть собі таку сцену: три або чотири тисячі людей, незнайомих один з одним, розбиваються на пари і ставлять один одному одне єдине запитання «Чого ти
хочеш?» - повторюючи його знову і знову». Вона закрила книгу і продовжила роботу. Відповівши на листи і попрацювавши над деяким робочим матеріалом, вона зайшла в кабінет головного редактора. Олександр розмовляв по телефону, але жестом показав на стільчик. Доки він розмовляв вона розглядала фотографії, які були розвішені в його кабінеті. Незважаючи на те, що на стінах були фото з різними публічними особами, про Олександра складалося враження сімейної людини. Фотографії досить багато можуть розказати про людину. Розміщення їх на стінах можуть відкрити життєві пріоритети людини. Так, кар’єра грала для нього важливу роль, але з усього було помітно, що свою сім’ю він ставив на багато вище. «Так, Олександр, точно знає чого хоче. А чого хочу я?» - роздумувала вона, шукаючи відповідь на питання Ірвіна Ялома. І тут її роздуми перервав Олександр:
- Ти закінчила статтю?
- Ні, я просто тут натрапила на один цікавий матеріал. І у мене виникло бажання зробити інтерв’ю.
- Інтерв’ю? Ти ж терпіти не можеш інтерв’ю!
- Так, але тут інший випадок. Стаття буде називатися «Обережно, двері зачиняються», я візьму інтерв’ю у п’ятьох особистостей. Ну, наприклад, спортсмен, науковець, художник, архітектор… і актор. Потрібно взяти талановитих людей, які не скористалися своїм шансом в реалізації своїх професійних задатків. Я хочу зробити акцент саме на життєвих моментах, а не на самих особистостях як таких.
- Досить цікаво. Але де знайти цих людей і де та ймовірність, що саме ті моменти посприяли б їх професійній реалізації?
- У мене є деякий матеріал. Мені потрібна лише твоя згода.
- Ну… - Олександр задумався. - А як же «Записки авантюристки?» Вкладешся в строки?
Вона у відповідь просто кивнула.
- Тоді я не можу тобі відмовити.
- Дякую.
Вона вийшла і відправилася додому. Дощ пускався все сильніший і сильніший. Її одяг промок. Спустившись в метро, вона дуже змерзла. Холод пронизував скрізь тіло душу. Набрала номер один на швидкому наборі і почула «Абонент не може прийняти Ваш дзвінок…» Це її ще більше засмутило. «Крістіан, ну чому, коли ти так потрібен, ти так далеко?». Одне непрочитане повідомлення від Олі, яка мала домовитися з художником про інтерв’ю «Він погодився». Це повідомлення викликало посмішку на її обличчі, але не радість. «Чого я хочу? – вона продовжувала шукати відповідь на запитання Ялома, мабуть, через те, що не любила залишати питання без відповідей, - ні, ну досить незрозуміле питання. Чого я хочу зараз? Хочу закутатися в плед. Хочу гарячого чаю і хочу, щоб Крістіан відповів на мій телефонний дзвінок! Нарешті!.. Чого я хочу в плані роботи? Залишитися в Полеміці чи перейти в Беслат? Мабуть, все ж таки я хочу поїхати в Мінськ. Я вичерпала свої ресурси в Полеміці, я хочу нових відчуттів, нове місто, нові люди, … і в кінці кінців нове життя. Так я хочу в Беслат. Чого я хочу ще? Хочу кохання! Не ліків, а кохання. Але якщо я хочу кохання, тоді я не можу кохати Адама. Бо якби я кохала, то в мене б не виникла потреба в коханні…» Її роздуми на коротку миту перебив голос «Обережно, двері зачиняються, …» і тут же посприяв продовженню потоку думок «Обережно, двері зачиняються! Прохання залишити всі мрії на цій станції. Наступна станція – реальність! Наступна стація – Мінськ! Або ж моє нове життя…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269474
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.07.2011
Мои волосы ветер развеет
И забудутся все те слова!
Жизнь прекрасна… Я в это верю!
Моя вера – не просто слова!
Мои волосы ветер развеет,
Мои слезы смоют дожди.
Я усну под звук колыбели,
Ведь уходят не те, что нужны…
Мои волосы ветер развеет
Оставив так просто следы.
Я ведь та, которая верит.
Я жыву ради веры в мечты.
Мои волосы ветер развеет.
Тишина успокоит меня.
Одиночество станет смелее
И оставит мой дом навсегда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253141
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.04.2011
Я с тобой на Ты.
Ты со мной на Вы.
Эта правда же странно?
Но в этом всем – «Мы» :)
Ты такой непростой.
И я сложная тоже.
Мы с тобою вдвоем
Ни на кого не похожи.
Я влюбилась в тебя
С того первого взгляда.
Я пишу о тебе
В своем Дневнике.
Я наивная может,
Но мне нравиться это,
Ведь наивные только
И верят в любовь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242781
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2011
Поминутно я запомню мой последний день с тобой.
Нарисую твои губы, не наполнены тоской…
Закурю я сигарету, кофе выпью я до дна.
Ты пойми, что в этом мире я такая не одна.
Так хочу сказать «спасибо», но за что, не знаю я.
В твоем мире мало места оказалось для меня.
Напишу в письме две строчки, и отправлю «Я тебя…»
Не смотри на те три точки, я люблю, дурак, тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234413
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.01.2011
Все минає в житті.
І у пам’яті складно лишити,
Ті чудові, чарівні три дні,
Подаровані в січні.
Все минає в житті.
І життя забирає тебе.
Ти не доля моя,
Ти був просто надія.
Все забуду повір.
Навіть те, що не хочу забути.
Поцілунок на згадку лиши,
Хочу пам’ятати я твої губи.
(5 січня 2010р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2011
Не лезьте в жизнь мою!
Она моя, не ваша!
Советов не прошу,
Учить меня не надо.
Я научусь сама.
Пусть на своих ошибках,
Зато винить не стану вас
За глупые попытки.
Не лезьте в жизнь мою!
Вы же меня не знаете.
О том, чем я живу
Кому и какая разница?!!!
(08.01.2011г.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233940
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 10.01.2011
За пять минут до счастья останови меня.
За пять минут до мига, что дарит нам Зима.
Сорви последний листик с годового календаря.
И там просто напишем «Любовь будет всегда!»
За пять минут до встречи с тобой, я напишу,
Что эту жизнь цветную я все-таки люблю.
И черный цвет печали исправить можно в миг:
Нужно чистым сердцем весь мир просто любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229697
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.12.2010
В твоем мире для меня нет места.
Ты закрыл двери на замок.
Я стучусь, но ты меня не слышишь,
Мои стуки заглушает рок.
В твоем мире для меня нет места.
Да, конечно, я, может быть, не та…
Но в моем сердце есть место
Почему-то только для тебя.
В твоем мире для меня нет места.
Я наивна и чуть-чуть глупа,
Я хотела быть твоей невестой,
Жаль, что жизнь настолько коротка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225415
рубрика: Проза, Философская лирика
дата поступления 30.11.2010
Прости меня.
Я не ценила время то, что было для тебя важно.
Я не ценила те слова, что говорил ты мне тогда.
Но я любила все равно, и для меня то было все.
Я жизнь отдала б за тебя. Я все бы сделала тогда.
Прости меня.
За то, что я зимой тогда очень обидела тебя,
Я не хотела, но так вышло, как будто что-то «снесло крышу»,
Меня как будто «понесло», и наговорила тебе то зло,
Я же любила! Так любила. Зачем то все наговорила?
Прости меня.
Если ты сможешь. Простить себе я не могу.
Проходят месяцы и годы. И я сказать тебе хочу,
Что я любила тебя очень, что я ждала, что ты придешь,
Прости меня. Все те слова были просто ложь.
(Евгению /воспоминание далекого прошлого 2000-го года/)
20.11.2010г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223429
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.11.2010
Он рисовал ее портрет. Известный жизненный сюжет.
Он написал ее так нежно, любя, наверное, писал.
Она позировала игриво, но он это не ощущал.
Он просто чувствовал и силой чувств ее изображал.
Он видел в ней то, что другие увидеть просто не могли.
Ведь видит правду тот, кто чувствует, а не тот, кто знает о любви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222097
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.11.2010
Что нужно для любви? Конфеты, поцелуи, летний вечер?
А может просто жить и знать, что мы не вечны?
Сегодня есть, а Завтра вряд ли будет!
Такого дня как этот уже точно…
Забудет кто-то, кто-то не забудет.
Но помнить будет тот, кто полюбил!
И жизнь течет секунда за секундой,
И мир исчезнет когда-то навсегда,
Но кто-то вечно будет помнить,
Что от большой любви в один прекрасный вечер
Кому-то жизнь подарена была.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222090
рубрика: Інше, Философская лирика
дата поступления 14.11.2010
Найти бы повод и удалить твой номер,
Найти бы повод, а его нет.
Все цифры мне уж так знакомы,
Что эта мысль уже есть бред.
Я напишу просто «Привет»
И может, ты даже ответишь,
И спросишь меня «Как дела?»
Как можно быть слепым настолько,
Чтоб не понять, что я влюблена!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221147
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.11.2010
Вона сиділа у затишному паризькому кафе і насолоджувалася запахом французького експрессо. Тут все здавалося іншим. Неймовірна осінь, дивовижні будівлі у стилі бароко. І навколо всі розмовляли іншою мовою ніж були її думки. Це так заспокоювало. Хоча і в Україні переважна більшість теж розмовляла російською. Вона згадувала сімейні традиції, дім, Київ, друзів і звичайно ж його. Забути його було так складно. Навіть Париж нагадував про нього, хоча вона з ним сюди так і не з’їздила, саме тому і нагадував. Вони планували після весілля поїхати у подорож, але так і не поїхали. Вона навіть не могла пригадати чому. Їй здавалося, що він – той самий, що з ним її життя буде казкою. Але можливо так і було, адже жодна казка не має свого продовження. Так, їх історія була казкою і закінчилася після весілля. «Чому весілля так змінило все?» - думала вона. «Невже штамп в паспорті грає якусь роль? Ні, просто казка повинна була закінчитися. Чому ніхто не попереджує, про те, що весілля це свого роду перехід на інший рівень, коли мрії варто залишити на попередньому і готуватися до зустрічі з реальністю?». Вона була не готова. І після розчарування не мала сил для того, щоб змиритися і просто втекла. І чого вона чекала? Париж не зустрів її з розпростертими обіймами. Бути самотньому в «Місті кохання» досить боляче. Навколо пари закоханих, які не радують своєю появою, а навпаки засмучують. Синє-синє небо на обрії своїм виглядом ніби так і хотіло сказати «Ти нікому не потрібна». Кава охолола, по щічкам почали котитися дрібні сльози. Вона закрила очі і з’явився образ його. «Як було б чудово, якби він був тут, поруч», але вона знову повірила в казку. Відкрила очі і побачила реальність. Зробила ковток холодної кави, і скривилася від її гіркоти. Почав накрапати дрібний дощ. Вона встала і пішла блукати вулицями Парижу, незважаючи на те, що у неї не було з собою парасольки. «La solitude me pèse..» - бурмотала вона собі під ніс, «C'est La Vie». А дощ став все сильнішим і сильнішим. Все навкруги стало сірим і вже сльози змішалися з мокрими краплями дощу на її обличчі. І в думках була єдина думка «Невже вона така, ця самотність, жорстока і нещадна?». Чужа країна, незнайомі будинки та вулиці і душевна порожнеча. І тут вона прислухалася до того як звучить дощ. Ніколи раніше вона не акцентувала на цьому свою увагу. Дощ ніби наспівував якусь пісеньку як по нотам зіграну. Вона підняла очі на небо і побачила його незвичайний колір, який ніколи до цього не бачила і зрозуміла, що вона була егоїсткою. Її спокійне життя завжди крутилося навколо неї, і вона ніколи не помічала того, що її оточувало, не надавала значення таким простим речам. Здавалося ніби дощ почав зупинятися, на небі з’явилися сонячні промені і небо почало змінювати свій колір. Вона вийшла на одну з центральних вулиць. На тротуарі було вже досить багато калюж. Але вона і не відчувала, що її туфлі зовсім мокрі, душевна біль була настільки болюча, що своєю силою притупила фізичні відчуття. На протилежному боці вулиці вона помітила парк з великою альтанкою в центрі. Поруч був пішохідний перехід і вона ступила на нього не звернувши уваги на те, що горіло червоне світло на світлофорі. Душевний біль змінив раптовий страх, який з’явився раніше ніж вона, повернувши голову убік, побачила автомобіль. Вона просто стояла, ніби закам’яніла і просто дивилася. Якась сила тяжіння не дозволяла їй зробити один єдиний крок назад. Вона закрила очі і в одну єдину секунду все життя «пробігло» перед очима. Двадцять п’ять років вмістилися в одну секунду, що могло засмучувати більше. «А може так і повинно статися? Від Долі не втечеш.» І тут вона відчула чиюсь сильну руку, яка дивним чином повернула її на тротуар і вона опинилася в його обіймах. У стані шоку вона не могла зрозуміти жодного його слова, вона навіть не могла зрозуміти на якій мові він з нею розмовляє. Вона просто дивилася у його карі очі і бачила там цілий світ. Світ, який вона чомусь за останні два місяці встигла зненавидіти так і не спробувавши зрозуміти. Він з’явився ніби Ангел і своєю рукою повернув її на шлях істинний. Одна єдина мить змусила її переоцінити власне життя і найдивовижніше те, що ця мить зруйнувала душевну біль. Адже життя не закінчується після однієї зруйнованої мрії, воно триває і відкриває двері в невідоме під назвою «майбутнє». І ніхто не знає, що нас чекає за черговим поворотом: смерть, а може кохання?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220882
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.11.2010
Я не читаю гороскопы. Хотя это важно.
Я верю в то, что встречу тебя однажды.
И станет яркой жизнь моя.
Я буду лучшей для тебя.
Я не верю в гадания, и не верю в приметы.
А зачем, если мы есть с тобой на планете?
Я встречи с тобой очень жду.
И знаю, тебя я найду, мою судьбу.
8.11.2010г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220868
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.11.2010
Телефонные звонки раздражают среди ночи.
Поднимаю, там гудки…
Ты свободный, между прочим!
Можешь смело уходить.
Возвращаться нету смыла.
Так легко смог заменить?
Не хочу быть третей лишней!
Напишу тебе письмо
Я прощальное однажды.
Напишу лишь пару слов
И забуду тебя дважды!
Проще всегда уходить.
Оставаться тяжелее.
Перестань прошу звонить.
Упустил ты свое время.
Я сотру с календаря эту чертовую дату.
Не звони, прошу тебя,
Мне забыть тебя… так надо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219370
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.10.2010
Якісь дивні почуття відчуваю я щодня.
Чи то ти, думаю я, є частиночка моя,
Я прийду до тебе уві сні, і зігрію твої дні.
І скажу тобі про те, що кохання ти моє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219271
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2010
Я подарую тобі осінь, святкову в золоті усю.
Я подарую тобі небо, безкрає небо навесні.
І ти повіриш в те, що щастя буває не лише уві сні.
Я подарую тобі сонце, воно зігріє твої дні.
Я подарую тобі вітер, він поспіває тобі пісні.
Веселку тобі подарую. В ній сім чудових кольорів.
І може ти тоді відчуєш, що ти небайдуже мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217593
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2010
Настала осінь золота.
Моя улюблена пора.
Птахи летять у теплий край.
Можливо хтось знайде свій рай.
Краса осіння пречудова.
Любов осіння назавжди.
Бо лише в цю прекрасну пору
Ми бачимо різні кольори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217582
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.10.2010
Осіннє листя падало з дерев, дув легкий осінній вітерець. Вона йшла опустивши очі і слухала шелест листя під ногами і згадувала минуле. В пам’яті спливали слайд за слайдом моменти, коли вона була з ним. Два роки тому в точно такий осінній день вони поїхали в ліс за грибами і назбирали багато грибів, вона досі пам’ятала їх запах. А сьогодні він вже з іншою, і навіть листя шелестить не так як тоді і життя змінилося. Вже ніколи не буде так як тоді. Вона зупинилася і просто спостерігала як падав листок за листком. Вони так казково кружляли, що ніби хотіли їй щось сказати. І навіть в якусь мить їй здалося, що вона чує музику. Парком гуляли пари, такі щасливі. Вона згадувала як сама рік тому була так само закохана і навіть не звертала уваги на цю казкову неймовірну золоту красу. А можливо тоді її не було. Так, її просто не було, бо був він. А тепер є самотність. Жовтий кленовий листок впав на її плече, вона хотіла його зняти, як із-за спини відчула чиїсь подих і побачила цей листочок в руках якогось чоловіка.
- Цей листок кленовий Вам принесе вдачу, - посміхнувся чоловік і протягнув їй листочок.
Вона була настільки здивована, що не промовила і слова. Просто взяла листок і не зводила погляду з його чарівної посмішки.
- Я Марк.
Вона зачарованим поглядом дивилася на нього і якесь дивне відчуття її охопило. Листя все падало і падало пролітало повз них і вона чула музику, шепіт листя. І у цю саму мить вона зрозуміла, що на цій парковій доріжці більш немає нікого. Тільки він і вона. Їй здалося, що ступивши на цю доріжку сьогодні, вона ніби обрала собі нову долю, нове майбутнє, нову казку.
- Давно я не бачив такого листопада. Ви не хочете випити кави?
- Залюбки, - посміхнулася вона.
А листя все продовжувало падати і переливатися на сонці різними кольорами.
Життя досить кольорове, якщо дивитися на речі скрізь сонячне проміння. Вона боялася подивитися на життя, залишившись без нього. Було достатньо просто повірити в казку і життя подарувало їй нову зустріч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217445
рубрика: Інше, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2010
Время летит так быстро.
Жизнь пролетает в миг.
И все в жизни не просто.
От «просто» было бы скучно жить.
Где-то есть приключенья.
Куда-то рвется душа.
Кто-то найдет забвение.
Но не я.
Минуты считать не умею.
Секунды мне дороги.
Жизнь моя как течение.
Ее составляют мечты.
И без мечты никто я.
Жизнь моя как игра.
Мне нужно просто верить,
Что где-то живет мечта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217430
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.10.2010
"Ми залишаємо на завтра те, Що варто було здійснити ще місяць тому"...
Він був одинаком по своїй суті. З’являвся у людних місцях лише для того, щоб поспостерігати, а потім всі свої емоції від побаченого вилити на полотно. Він любив слухати музику Паганіні, Шопена, Шумана, Чайковського, Рахманінова та Мусоргського. Вона не надихала його, а створювала фон, сприятливу атмосферу для творчої реалізації. Часто вночі, коли в його кімнату, яку він орендував, охоплювала повна тиша, він починав зосереджувати свою увагу на всіляких звуках: каплі дощу, шелест листя, гроза та вітер за вікном, десь у сусідньому під’їзді мурликала кішка, на поверх вище сварилися сусіди… Все це згодом з’являлося на полотні.
Одним з людних місць, де він любив бувати було одне кафе. Він завжди заходив сюди вранці, брав склянку кави, і сидів у кутку спостерігаючи за всіма, інколи щось зображував на серветці, а потім переносив це на полотно.
Кожного ранку о 8.30 з життєрадісною посмішкою з’являлася Вона. З її появою кафе ніби прокидалося.
- Доброго ранку.
- Доброго ранку, ти сьогодні чудово виглядаєш, - віталася з нею офіціантка. – Тобі як завжди?
- Так. Я не зраджую власним традиціям.
- Над чим зараз працюєш? – запитала офіціантка, подаючи склянку з гарячим напоєм.
- Над одним романтичним образом.
- Не можу зрозуміти як така дівчина як ти може писати такі неймовірно романтичні історії з так добре прописаними образами чоловіків, яких в природі не існує. Як ти їх створюєш? Мабуть кожна жінка, яка читає твої романи мріє зустріти такого.
- От саме тому, що таких в реалі не існує, я їх і створюю. Крім того я неодинока в таких фантазіях, свого часу Джейн Остін зненавиділи за створення образу таємничого містера Дарсі. А я ще не створила подібного образу за який би мене могли зненавидіти.
- Ти неймовірна і наївна. Коли Бог пошле тобі твого принца?
Вона посміхнулася у відповідь і затримавши паузу відповіла:
- Дякую вам за те, що кожного ранку ви підіймаєте мені настрій, але мені час вже йти. Мене чекає видавець.
Він дивився на неї з цікавістю, ніби у її образі було щось нерозкрите. Жінки завжди йому нагадували квіти, кожна свою. Ніжні, невинні дівчата асоціювалися з ромашками, нафарбовані, самовпевнені леді – з трояндами, цікаві блондинки з жасмином, кар’єристки з тюльпаном, харизматичні брюнетки – з волошками, романтичні особи з ліліями… Асоціація виникала випадково, він дивився на жінку і зразу на думку спадала квітка, але дивлячись на неї, він не міг зрозуміти, з якою квіткою у нього асоціюється Вона.
Він прийшов додому і думки про неї не давали йому спокою, в нього виникло бажання намалювати її портрет. Він почав малювати, але чітко не міг згадати жодної деталі її обличчя. Невже вперше він не надав уваги тому, чому раніше приділяв як професіонал. Він згадував її голос, її світло-коричневе обличчя і якийсь дитячий загадковий погляд. Йому здавалося, що такий погляд може бути лише у дітей, але ніяк не у дорослих осіб.
Наступного дня він зайшов до кафе о 7.45, вона вже сиділа за крайнім столиком біля вікна пила каву-лате і читала книгу, яка була загорнута у газету, ця дрібничка привернула його увагу, Він підійшов до стійки бару і замовив собі капуччіно, періодично поглядаючи на неї, а потім сів за сусіднім столиком, дістав папір і олівець і почав малювати її портрет. Вона сиділа, захопливо читаючи, а потім в якусь мить чи то помітила, чи відчула його погляд.
- Ви малюєте? - запитала вона з цікавістю у голосі.
Його кивання головою сказало «так».
- Можна поглянути?
Він протягнув їй свій малюнок.
Вона була вражена. Якусь мить Вона просто дивилася, а Він намагався прочитати її обличчя.
- Мій портрет ще ніхто ніколи не малював, - якийсь сум промайнув у її голосі, - дякую, - Вона подарувала йому свою чудову стриману усмішку.
- Я можу намалювати, - середнім без емоційним тоном із загадковим поглядом сказав Він.
- Що? Мій портрет? – здивувалася Вона.
- Так.
- Не варто. Я не відношуся до тієї категорії жінок, яких варто фіксувати у високому мистецтві.
- Ви помиляєтеся…. Ви дуже….
У цю саму мить, коли він хотів закінчити свою думку, їй зателефонували на мобільний.
- Алло, вибачте, це дуже терміново, - сказала Вона йому і відповіла на дзвінок, - так…, так…., справді? … Вже сьогодні?... Я рада. Дякую, що повідомили…. Так, наступна «не за горами». До зустрічі.
Вона закінчила розмову і застрибала від радощів.
- Це сталося!!! Сьогодні вийшла моя книга! – вона кричала це з неймовірною радістю.
Персонал кафетерію почав її вітати. Він поспостерігав за тим, яка Вона щаслива і пішов додому, щоб намалювати її портрет на полотні.
Він вперше писав портрет з такою Любов’ю, Він писав цей портрет з величезним бажанням побачити її очі у ту мить, коли віддасть їй його. Закінчивши роботу, він пішов пройтися парком і все думав про те, з якою квіткою Вона асоціюється у нього. Він так і не міг зрозуміти, яка Вона. Вона здавалася досить самовпевненою і яскравою особистістю з багатим внутрішнім світом; вона цінує книги, що було помітно з бережливого ставлення до них; вона пише романи так і не зустрівши героя власного роману під назвою життя; вона консерваторка, тому що замовляла завжди один і той самий напій; і найдивніше те, що Вона – самотня, тому що вона завжди сідала біля вікна і часто любила спостерігати за людьми на вулиці.
У суботу Він пішов у кафе з портретом, обгорнутим у подарунковий зелений папір, взяв експрессо, і сів чекаючи на неї. Вона не з’явилася. Дивно, Він не щодня ходив сюди, але постійно зустрічав тут її, а сьогодні Вона не прийшла. Він з задумливим поглядом пішов додому, проходячи повз газетний кіоск, купив газету. Відкривши її дома, він побачив статтю, де було її фото і жахливий заголовок «Пішла з життя молода письменниця, яскраве сонечко сучасної романтики». Він прочитав статтю, в якій йшлося про випадкову безглузду аварію. Вона їхала на автограф-сесію, читачі її так і не дочекалися.
Якась внутрішня порожнеча з’явилася у його душі.
Він наважився піти на поховання. Він був здивований, скільки людей вона знала. Так багато людей прийшли з нею попрощатися, і так мало було їх за час її життя. Вона так багато часу проводила у кафетерії і так люб’язно завжди спілкувалася з персоналом, але ніколи сюди нікого не приводила. Вона так багато писала, що ще раз свідчило про її самотність. Він побачив самовпевнену ділову брюнетку – троянду, яка явно не була їй подругою чи родичкою, Він зрозумів, що вона є літературним агентом.
- Мої співчуття. Я не читав її жодного роману, але впевнений, що літературний світ тужить.
- Так і є. А Ви хто? – запитала троянда.
- Я просто друг. Хотів віддати їй свій подарунок у зв’язку з виходом книги. – Він передав їй загорнутий портрет. – Можливо Ви знайдете йому якесь застосування.
Вона забрала портрет і просто кивнула у відповідь.
Він гуляв вулицями міста і натрапив на книжкову крамницю, зайшов і побачив її фото на рекламі нової книги. На фото Вона не була схожа сама на себе, фотографу так і не вдалося вловити ту мить, яку вдалося уловити йому як художнику. Він відкрив першу сторінку і прочитав перше речення «Сонце світило настільки яскраво, що для першого свого знайомства *** обрав соняшник, ця квітка мало кому подобається, але він знав, що вона її оцінить». Він закрив книгу, заплатив за неї, сам собі посміхнувся і вже з цієї миті усвідомив, що Вона була дівчина-Соняшник, яскраве сонечко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215017
рубрика: Проза, Громадянська лірика
дата поступления 08.10.2010
Кохання наше закінчилось,
Усе пройшло як одна мить.
Воно натхненням промайнуло
Так, як кохання не спинить.
Я так кохала, але знала,
Що все закінчиться колись.
Життя нас вдачею спіткало,
Але шляхи наші розійшлись.
Скажу я просто, бувай…
Але мене не забувай.
Не забувай мої парфуми
І зустріч сонця на Дніпрі.
Не забувай мої долоні,
Не забувай мої вірші.
Благаю я не забувай.
В душі і серці пам’ятай.
Забути можна все на світі,
Але мене Не Забувай…
-29.08.2002-
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182948
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2010
Глаза в глаза. И ты так близко,
Прижал меня к своей груди.
Мое дыхание так низко,
А сердце так громко стучит.
Сжались губы в поцелуи.
В объятиях держишь ты меня.
И кровь бушует, закипает.
И нет слов, что-то сказать.
Я лишь дрожу, дрожу от страха.
Боюсь тебя я потерять.
Мне кажется, что я взлетаю.
Готова от счастья закричать!
Готова вечно быть с тобою
И утопать в твоих глазах.
И только это чувство гордо
Могу любовью я назвать…
-2008-
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180285
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.03.2010
Я огонь и я вода,
Одинока как Земля,
И как ветер безнадежна,
Иногда даже слепа.
Я трава и я слова.
Я вино и я игра.
Воздух я и облака.
Иногда я так нужна.
Свет в конце того туннеля,
Я момент, что сердце греет,
Неуверенность в себе.
Эпизод в твоей Судьбе…
Я страничка в толстой книжке,
Родинка у тебя подмышкой.
Я все то, что так банально…
И закончилось печально.
-2008-
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180282
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.03.2010
Бегут все дни так напролет.
За днем день, за годом год.
А я одна. Со мной нет никого.
Я одинока лишь потому, что жду его.
Я жду… Его все нет и нет.
Где тот заветный жизненный момент?
Где он, никак я не пойму.
Ведь я его так долго жду.
Немного книжек прочитав
И собственную написав,
Я поняла только одно,
Нет любви той, что в кино.
И я хочу совсем иной:
Особенной, очень простой.
Любви, где есть он и я,
Любви, где не нужны слова.
Почти уже мне двадцать три
И не с кем идти по жизненном пути.
Так одиноко, мне вдруг стало.
Как будто что-то потеряла.
Я знаю, он есть где-то точно.
И встретиться мы с ним должны.
Пересекутся две дорожки.
Наступит в жизни миг любви.
-2008-
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180169
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.03.2010
У нього був поганий день: проект над яким він працював три роки відправили на доопрацювання. Він поїхав раніше з роботи, але потрапив в затор, під’їхавши до будинку, він згадав, що залишив в офісі деякі важливі папери. Він відчинив двері і зайшов до квартири. Йому взагалі не хотілося нікого бачити і ні з ким розмовляти. Але тоді чому він їхав додому? Тут завжди на нього чекала вона. Мабуть все ж таки в глибині душі він знав, що вона єдина його зрозуміє і підтримає. Вона знала про важливий день у його трьохрічній кар’єрі, і сподівалася, що цей день закінчиться святкуванням. Але побачивши його пригнічений настрій, вона без слів зрозуміла, що все не так, як вони планували. На її обличчі з’явився сум. Вона знала, що його зараз краще не чіпати, тому просто, не промовивши ні слова, пішла до кухні заварювати каву. Він сидів у кріслі і переглядав матеріали проекту, просто дивився утопаючи у наборі символів, таблиць і малюнків, навіть не замислюючись над їх суттю. Виникало бажання спалити, знищити все це, що було для нього таким важливим, але неоціненим іншими.
Вона принесла дві чашки з міцною чорною кавою, поставила їх на столику і підійшла до нього.
- Пропоную піти в басейн.
- Так, - кивнув головою він, - як це мені відразу не спало на думку.
Він почав збирати до купи всю документацію, вона взяла чашку з кавою, щоб пригостити його. І в якусь мить, коли він … чи вона … Якби була можливість призупинити чи повернути цей момент, щоб розібрати його на дрібні фрагменти і зрозуміти. Але часто ми бачимо лише результат нашої необережності, спонтанності тощо. Кава опинилася на його паперах. Він ніби збожеволів. Почав кричати. Кидати папери. А вона просто дивилася на нього і не розуміла його емоційного вибуху.
Все в житті трапляється не просто так. На все є свої причини. Хтось з ситуацій виносить уроки, хтось взагалі їх не помічає, а дехто просто навчився реагувати правильно. Але навіть коли вмієш реагувати, інколи якась сторона душі змушує сказати щось, про що потім глибоко шкодуєш.
- Мовчи. Я нічого не хочу чути. Залиш мене самого. Я хочу бути сам. – Говорив він досить жорстким і не приємним тоном.
- Я…
- Не кажи ні слова. Я не хочу чути твій голос.
- Обережно з бажаннями… - Її очі повільно наповнювалися сльозами. - Інколи вони можуть здійснюватися…
Вона вийшла. Вона йшла вулицею і по її блідому обличчю одна за одною котилися дрібні сльозинки. Він вперше примусив її плакати. Перед її очима з’являлися і зникали безліч сцен зі сценарію її життя з ним. Ці моменти і складали життя. Їй навіть складно було уявити своє життя без нього. Вона розуміла, що в нього був поганий день, він просто зірвався і наговорив зайвого. Не подумав про те, що це її образить. Потрібен час...
А десь в цьому місці інші такі ж як вони у чомусь схожі, а у чомусь зовсім інші. Схожі у тому, що здатні так само посваритися із-за якоїсь дрібнички, наговорити зайвих слів… і тоді один з них скочить в авто і у такому пригніченому стані буде аналізувати картинки, які безсвідоме намагатиметься транслювати у свідомість. І десь не помітить червоне світло бо для підсвідомого червоний колір – «Дій!!!», а не «Стій», додасть швидкості і дві сили: образа та гнів зустрінуться на перехресті і далі підуть тримаючись за руки у пошуку Ангелів Світла і Прощення.
… Він вперше змусив її плакати. Вперше … і в останнє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178943
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010
Я хочу увидеть солнце.
Подари мне луч его.
Я хочу увидеть море.
Подари одну волну.
Подари рассвет с закатом.
Подари осенний лист.
Подари мне день прекрасный
И один чудесный миг.
Подари мне все, что надо…
Чтобы счастливой мне быть,
Чтобы я тогда смогла
Счастье другим подарить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178942
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.03.2010