Радченко

Сторінки (12/1187):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

Батьківський берег

Батьківський  берег...  Вертайте  до  нього...
Справи  лишайте  —  їм  ліку  нема.
Рідна  домівка  —  нема  більш  святого,
Навіть  ,  якщо  вітер  пустки  співа,
Ходить  кімнатами  в  тиші  самотній,
Легко  фіранки  колише  старі.
Час  завжди  буде  і  є  незворотній,
Тихо  гортаючи  календарі.
Батьківський  берег  —  від  нього  вам  плити,
Стане  для  вас  він  ріднішим  в  стократ.
І  всі  роки,  що  колись  в  нім  прожиті,
Казкою  будуть  вже  для  онучат.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751999
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.09.2017


Ніжність сплела павутинки

Сонячні  плями  розсипом
На  підвіконні  й  столі,
Сонячний  зайчик  лоскотом
Легко  по  лівій  щоці.
Не  відкриваючи  очі
Я  усміхаюсь  собі:
Запах  минулої  ночі  
Я  подарую  тобі.
В  нім  так  багато  відтінків  —
Кожен  з  них  щось  означа.
Ніжність  сплела  павутинки  —
Губи  торкнулись  плеча.
Пальці  сплітаються  тісно,
Б'ються  серця  в  унісон.
Жовто-коричневе  листя
Тихо  кружляє  за  склом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751310
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2017


У погляді твоїм осінній вечір (акро)

[b]У[/b]  погляді  твоїм  осінній  вечір,

[b]П[/b]ечаль  живе  у  погляді  твоїм.
[b]О[/b]сь  знов  старі  перебираєш  речі,
[b]Г[/b]овориш  щось  тихенько  сам  собі.
[b]Л[/b]укавиш  усміхаючись,  я  ж  бачу,
[b]Я[/b]к  душу  крають  сумнівів  ножі
[b]Д[/b]о  болю,  що  й  мені  болить  тим  паче
[b]І[/b]  я  не  можу  ради  дать  тобі.

[b]Т[/b]и  знов  передивляєшся  світлини,
[b]В[/b]  них  хочеш  відповідь  якусь  знайти.
[b]О[/b]двічне,  як  наш  світ:  Чому?  Сумними
[b]Ї[/b]ї  очима  знов  хворієш  ти.
[b]М[/b]абуть,  і  сам  ти  не  чекав,  що  знову

[b]О[/b]звуться  спогади  в  осінні  дні  —
[b]С[/b]он  приведе  на  вулицю  знайому
[b]І[/b]  підеш  ти  на  встріч  своїй  весні.
[b]Н[/b]азустріч  дівчинка  до  тебе  бігла,
[b]Н[/b]емов  і  не  було  минулих  літ
[b]І[/b]  квіткою  кохання  враз  розквітло,
[b]Й[/b]ому  всміхався  щиро  цілий  світ.

[b]"В[/b]се  залишилось  в  сні,  —  мені  сказав  ти  —
[b]Е[/b]моції  і  почуття  такі  живі!
[b]Ч[/b]ому  минуле  легко  може  вкрасти
[b]І[/b]  легко  повернути  все,  але  ві  сні?"
[b]Р[/b]евную  до  минулого  тебе?  Та,  ні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751087
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2017


Ще мить

Ви  народились  на  початку  осені.
Схиляю  голову.  На  кладовищі  тиш.
Світлини  літом  бабиним  озорені
І  жовтий  лист  лягає  тихо  на  спориш.
А  мама  й  тато  дивляться  замислено...
Так  важко  на  душі  і  світло  водночас.
Вже  павутинням  осені  посріблено
Кущі  шипшини  й  терну  так  раптово,  враз.
Вдивляюся  в  обличчя  рідні  —  спогади
Знов  огортають  плечі  затишним  теплом.
Частенько  ви  блукали  перелогами,
Але  життєвим  полем  йшли  завжди  разом.
Нічого  з  часом  в  спогадах  не  стерлося,
Минуле  кадр  за  кадром  швидко  миготить.
Звичайно,  що  нічого  не  повернеться,
Але  побути  поруч  хочеться  ще  мить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750964
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.09.2017


Святкує осінь

Святкує  осінь  —  літо  бабине,
Така  навколо  розкіш  сонячна,  ясна.
Кіт  грітися  вмостивсь  на  перекладині,
А  в  горобців  про  щось  розмова  голосна.
І  на  шкільному  спортмайданчику
Весь  день  і  крик,  і  сміх,  і  гупання  м'яча.
Жовтіє  листя  де-не  де  з  окрайчику  —
Це  сонце  з  осінню  загралося  в  квача.
І  жіночки  в  яскравих  сукнях  знову
Такі  усміхнені  і  ніжно-молоді,
А  всі  чоловіки  по-молодому
Вже  добавляють  впевненність  своїй  ході.
Святкує  осінь:  айстри  яскравіють,
Півонії  й  троянди  —  золота  пора  —
Біліють,  червоніють,  рожевіють,
Фарб  зачаровує  така  барвиста  гра.
Гуляє  літо  бабине,  гуляє...
Проміння  розсипа  навколо  золоте,
В  якім  печаль  осінню  заховає
Й  теплом  у  кожнім  серці  проросте.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750673
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 15.09.2017


Пізній вечір

Пізній  вечір.  Так  повільно
По  хмаринках,  мов  по  сходинках,
Повний  місяць  в  ніч  чорнильну
Піднімавсь  з  своєї  схованки.
Кольору  багрянцю  з  золотом
Одягнув  нову  сорочку
І  затишшя  дивним  спогадом
Обізвалося  з  куточку
У  душі,  де  заховалося
Оповите  смутком  ніжності.
Мама  світло  усміхалася
Із  світлини,  ніби  з  вічності.
І  згадалося,  як  мама
Нам  розповідала  всячину
Про  життя,в  якім  немало
Було  знайдено  і  втрачено.
Вечори  ті  рідні,  затишні
В  снах  навіки  залишилися,
Кольори  їх  ніжно-райдужні
Ні  на  краплю  не  змінилися.
Піднімавсь  з  своєї  схованки
Повний  місяць  в  ніч  чорнильну.
Я  в  минуле,  мов  по  сходинкам,
Йшла  крізь  спогади  повільно.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749962
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2017


Естафету літо осені передає (акро)

[b]Е[/b]стафету  літо  осені  передає:
[b]С[/b]ерпень  доробляє  метушливо  справи,
[b]Т[/b]ихо-тихо  річка  поміж  берегів  пливе,
[b]А[/b]  під  вікнами  сумують  дивні  мальви.
[b]Ф[/b]арби  літа  непомітно  стали  іншими,
[b]Е[/b]йфорія  літніх  фарб  навкіл  яскрава.
[b]Т[/b]ільки  днів  таких  лишилось  зовсім  трішечки,
[b]У[/b]  тумани  ранку  вкутана  заграва.

[b]Л[/b]ине  журавлиний  клин  у  синій  вишині
[b]І[/b]  ліниво  сонце  розсипа  проміння
[b]Т[/b]а  все  тихше  щось  шепочуть  яблуні  сумні,
[b]О[/b]сінь  тче  тоненьке  ніжне  павутиння.

[b]О[/b]н  на  агрусі  маленький  клаптик  зачепивсь,
[b]С[/b]онце  в  нім  лишило  золоте  світіння,
[b]Е[/b]пілогом  літу  захід  золотом  розливсь,
[b]Н[/b]іби  звична  зміна  ця  передосіння.
[b]І[/b]  було,  і  буде  в  світі  нашім  так  завжди  —

[b]П[/b]овниться  душа  знайомою  печаллю.
[b]Е[/b]легантне  літо  залишає  скрізь  сліди,
[b]Р[/b]озмальовує  пейзажі  пастораллю.
[b]Е[/b]стафету  літо  осені  передає:
[b]Д[/b]ні  короткі,ранні  вечори  і  ночі.
[b]А[/b]  по  небу  знову  журавлиний  клин  пливе...
[b]Є[/b]  у  осені  і  літа  свої  зодчі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749531
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 06.09.2017


Вранці вийшло літо бабине

Вранці  вийшло  літо  бабине  з  туману,
Падав  пасмами  йому  туман  до  ніг.
Подарує  літо  казку  чи  оману,
Залишаючи  багряно-жовтий  слід.
Скільки  ж  тих  дощів  було,  а  вже  сумуємо,
Як  побачимо  у  небі  довгий  клин
І  в  уяві  ненароком  знов  малюємо
Райдужний  калейдоскоп  тих  літніх  днів,
Що  подарували  нам  з  тобою  зустріч,
Повернувши  в  юність  нас  лише  на  мить.
Та  себе  ми  відчували  так  незручно,
Бо  давно  в  серцях  той  спогад  не  щемить.
Незнайомий  чоловік  в  літах,  геть  сивий,
Щось  знайоме  поглядом  в  мені  шукав.
Я  розгубленність  ховала  що  є  сили
В  ледь  помітній  посмішці:  Ні,  не  впізнав!
Вже  й  пошкодувала,  що  його  окликнула  —
Помилилася  й  таке  в  житті  бува.
І  в  минуле  хвіртка  тихо-тихо  хлипнула...
Й  раптом  вслід  здивовані  його  слова:
Та  невже  це  ти,  колишня  однокласниця?
Вісім  років  парта  нам  на  двох  одна
Й  сорок  сім,  що    сивиною  густо  значаться...
Хлопчик  сіроокий  і  смішне  дівча...
На  дорогах  довгих  осінь  листопадами
Вкрила  густо  тих  минулих  днів  сліди.
Вранці  вийшло  із  туману  літо  бабине,
Плив  туман  до  річки,  щоб  попить  води.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749397
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.09.2017


Реквієм другій мамі

У  тілі  зболілім  життя,
Мов  свічечка  тихо  згасало,
А  доля  минулі  літа
В  намисто  докупи  низала.
В  Ваш  дім  я  невісткой  прийшла
І  зразу  назвала  Вас  мамою.
Я  другу  родину  знайшла
І  в  ній  ні  чужою,  ні  зайвою
Ні  жодного  дня  не  була.
До  Ваших  порад  прислухалася,
А  річка  життя  все  текла
І  доля  мені  усміхалася.
Звичайно,  були  різні  дні:
Похмурі,  холодні  чи  сонячні,
Але  у  великій  рідні
Нам  важко  без  Вашої  помочі.
Випробувань  доля  для  Вас
З  народження  мала  занадто
Й  останні  роки  —  важкий  час,
Прикуті  до  ліжка  і  хата
Була  Вашим  світом  тепер,
А  Вам  так  хотілось  на  вулицю...
Останній  Ваш  подих  біль  стер
І  коло  навіки  зімкнулося.
Я  дякую  долю,  мені
Були  не  свекрухою  —  мамою.
Я  дякую  Вам  за  всі  дні
І  добрим  Вас  словом  я  згадую.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749387
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.09.2017


З Днем народження, Тьомка

Сьогодні    в    Тьомки    День    народження    —
Найперший    ювілей    в    житті
І    перший    крок    крутого    сходження
Він    впевненно    вже    зміг    пройти.
Навчився    правнучок    ходити
І    вчиться    говорить    слова,
За    руку    любить    нас    водити,
Для    нього    кожна    мить    нова.
До    нас    приходить    в    гості    часто,
Він    любить    гратись    тракторцем.
Сьогодні    в    нього    справжнє    свято,
Нехай    росте    він    молодцем.
Здоровим    буде    і    щасливим,
Не    знає,    що    таке    біда
Й    не    буде    зайво-галасливим
Хай    будуть    довгими    літа!
Бажаємо,    щоб    став    він    кріпко
На    ноги    й    йшов    без    перешкод
І    завжди    знав    в    житті    він    чітко
Свою    мету    й    не    знав    незгод.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748734
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.09.2017


Хризантеми

За  вікном  пейзаж  осінній,
А  в  душі  —  весна.
Я  ловлю  твій  погляд  синій,
Шепочу  слова:  
"Дай  нам,  Боже...Дай  нам,  Боже...
Осінь  перейти
І  нехай  нас  не  тривожать
Болей  холоди.
Наша  осінь  непомітно
До  зими  іде.
Де  весна  і  де  вже  літо?
Листя  золоте
Наших  днів  збирає  вітер
І  жбурля  в  "було".
Хризантеми  пізні  квіти
В  пелюстках  тепло
Зберегли  і  так  яскраво
Квітнуть  восени.
Дні  біжать  за  обрій  жваво
І  вертають  в  сни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748551
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 31.08.2017


Не треба слів, мені і так все зрозуміло (акро)

[b]Н[/b]е  треба  слів,  мені  і  так  все  зрозуміло.
[b]Е[/b]спресо  твій  нетронутим  холоне.

[b]Т[/b]и    погляд  свій  відводиш  вперто  і  невміло,
[b]Р[/b]ука  твоя  у  скартетині  тоне.
[b]Е[/b]клер  на  дві  я  розломила  половинки,
[b]Б[/b]ананів  ніжний  запах  й  апельсинів.
[b]А[/b]  в  фреші  плавають,  вмираючи,  крижинки.

[b]С[/b]умують  на  стіні  дві  тіні  дивні.
[b]Л[/b]аскавий  вітер  трога  голубу  фіранку
[b]І[/b]  з  столу  здув  серветку  ненароком,
[b]Ві[/b]н  кофе  куштував    з  твоєї  філіжанки,

[b]М[/b]ожливо,  частувався  він  і  соком.
[b]Е[/b]кстерном  я  здаю  екзамен  розставання,  
[b]Н[/b]е  вивчений  квиток  мені  дістався
[b]І[/b]  над  невмінням  обірвать  твоє  мовчання

[b]І  [/b]врятувати  зараз,  в  мить  оцю,  кохання

[b]Т[/b]ак  боляче  мій  сумнів  знов  втішався.
[b]А[/b]  ти  дивився  у  вікно,  про  час  забувши.
[b]К[/b]ого  чи  що  побачить  так  хотілось?

[b]В[/b]же,  мабуть,  викреслив  ти  наші  дні  минувші,
[b]С[/b]ьогодні  зрозуміла  я  —  наснилось.
[b]Е[/b]легія  кохання  обірвалась  нишком,

[b]З[/b]вучить  в  серцях  мелодія  розлуки.
[b]Р[/b]анкове  сонце  кутається  в  хмари  трішки,
[b]О[/b]брамлені  рожевим  хмар  перуки.
[b]З[/b]атих,  приліг  на  підвіконня  тепле  вітер,
[b]У[/b]крало  спокій  мій  твоє  мовчання.
[b]М[/b]алюють  спогади  все  те,  що  час  не  витер
[b]І[/b]  ще  не  народилися  питання.
[b]Л[/b]укавить  серце  і  само  себе  вмовляє:
[b]О[/b]сь  ще  хвилинка...  й  сонечко  засяє.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748434
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2017


Горіховий Спас

Хліб  печуть  сьогодні,  в  Спас,
Пироги  з  родзинками.
Журавлям  у  вирій  час,
Ластівки  краплинками
У  високім  небі  вже
Слідом  зазбиралися.
Спас  Горіховий  іще
Хлібний  називається.
Заверша  Успенський  піст
Хлібний  Спас,  Горіховий.
В  ньому  особливий  зміст  —
Поле  вродить  житніє.
Буде  взимку  хліб  і  квас
І  родинний  затишок.
Літо  завершає  Спас
І  тепла  вже  залишок,
Бо  і  ранок,  та  і  ніч
Віють  прохолодою.
Літо  й  осінь  пліч-опліч
Йдуть  ходою  гордою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748259
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2017


А сонце все скупіше на тепло (акро)

[b]А[/b]  сонце  все  скупіше  на  тепло,

[b]С[/b]пекотні  дні  його,  мабуть,  втомили.́
[b]О[/b]сь  новий  день  заглядує  в  вікно,
[b]Н[/b]а  вишнях  вже  листочки  пожовтіли.
[b]Ц[/b]вістимуть  ще  петунії  рясні,
[b]Е[/b]моції  найяскравіші  —  айстри,

[b]В[/b]еличні  й  різнобарвні  і  мені
[b]С[/b]вятковий  настрій  цей  від  серпня-майстра.
[b]Е[/b]стет  він  знатний  —  любить  так    красу,

[b]С[/b]купим  на  казку  він  не  був  ніколи.
[b]К[/b]рик  журавлів  летить  у  висоту  —
[b]У[/b]  вирій  відлітають,  роблять  кола.
[b]П[/b]алітру  осінь  підбирає  вже
[b]І[/b]  золотавий  колір  до  вподоби.
[b]Ш[/b]ука  коричневий  й  багряний  теж  —
[b]Е[/b]фектної  їй  хочеться  оздоби.

[b]Н[/b]е  можна  серцю  стримать  почуттів,
[b]А  [/b]в  них  і  сум,  і  ніжність  світлі-світлі.

[b]Т[/b]ак,  ніби  доторкнулась  пелюстків  —
[b]Е[/b]моції  трояндами  розквітлі.
[b]П[/b]ишу  минулому  вночі  листи,
[b]Л[/b]етять  і  дні  мої  в  далекий  вирій,
[b]О[/b]сінніх  днів  чекаю  зваби  щирі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747943
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 27.08.2017


А в серці буде жити мрія

Птахи  зібралися  у  вирій,
Їм  не  потрібен  календар.
Летітимуть  в  небесній  ширі,
Зникаючи  між  сірих  хмар.
І  довгим  поглядом  я  знову
Їх  проводжаю  в  дальню  путь,
А  по  весні  вони  додому
В  небесній  висі  шлях  знайдуть.
Летітимуть...  і  на  прощання
По-своєму  щось  прокричать  —
Так  обривається  остання
Мелодія,  в  якій  бринять
І  сум,  і  розпач,  і  надія,
Бо  залишають  рідний  дім.
А  в  серці  буде  жити  мрія  —
Всім  повернутися  живим.
Дивлюся  вслід  і  огортає
Знайомий  розпач  і  печаль.
В  житті  хоч  раз  отак  буває  
В  ту  мить,  коли  шепне:"Прощай"
Кохання,  що  було  ще  вчора
Таким  бажаним  і  близьким  —
Все  розпачу  потвора  чорна
Закреслить  порухом  легким.  
Надія  полетить  у  вирій,
Щоб  повернутися  назад
Й  кохання  птахом  білокрилим
Знов  прилетить  в  квітучий  сад.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747755
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.08.2017


І на віки

Важкими  кроками  йдемо  до  незалежності,
Небесні  сотні  з  болем  дивляться  нам  вслід.
Майдан,  АТО  —  це  політичні  недоречності
Чи  кимось  запланований  убивчий  хід?
Невже  інакше  неможливо  незалежними
У  цьому  світі  бути?  Господи,  скажи!
Стрічають  свято  знов  парадами  помпезними,
А  як  же  святкувати  тим,  хто  на  межі?
Бо  не  живуть,  а  виживають,  ледь  тримАючись
За  ниточку  надії  —  раптом  буде  все  ж
Очікуваний  край  розрусі  і  єднаючись
Украйна  житиме  у  мирі  і  без  меж.
Розправе  крила  зранені  і  стане  вільною,
Вдихне  на  повні  груди,  щоб  іти  вперед
Ходою  впевненною  й  бути  зАвжди  сильною
І  на  вікИ  накласти  на  війну  запрет.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747575
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2017


За вікном шепоче дощ (акро)

[b]З[/b]а  вікном  шепоче  дощ,
[b]А[/b]  про  що,  не  зрозуміло.

[b]В[/b]ін  по  вулиці  біг  вздовж
[b]І[/b]  швиденько,  і  сміливо.
[b]К[/b]раплі  бісером  на  склі
[b]Н[/b]авмання  зібрались  в  низку.
"[b]О[/b]сінь,  —  ти  сказав  мені,  —
[b]М[/b]оже,  ще    не  так  і  близько.

[b]Ш[/b]елестить  зелений  лист  —
[b]Е[/b]пізод  серпнево-літній.
[b]П[/b]одивись  на  дальній  ліс  —
[b]О[/b]дяг  ще  зелено-світлий.
[b]Ч[/b]ом  повірила  дощу?
[b]Е[/b]й,  не  треба  сумувати.

[b]Д[/b]иким  медом  пригощу..."
[b]О[/b]світило  сонце  хати  —
[b]Щ[/b]езли  хмари  волохаті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747530
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2017


Про одне двома мовами

Я  такая,  как  все

Я  такая,  как  все,  только  чётче
Ощущаю  я  запахи  чувств,
Слышу  звуки  вокруг  я  чуть  звонче,
Ветра  знаю  изысканный  вкус.
Потому  и  кажусь  людям  странной,
Если  вдруг  улыбнусь  невпопад,
Без  причины  могу  быть  печальной
И  с  собой  я  бываю  вразлад.
Иногда  меня  не  понимают:
Для  чего  сочиняю  стихи?
Просто  главного  люди  не  знают  —
В  них  и  боль,  в  них  и  радость  души.
Я  не  знаю  зачем  и  откуда
Зазвучит  вдруг  симфония  слов,
Для  меня  это  больше,  чем  чудо  —
Так  приходит  однажды  любовь.
Мир  раскрашен  совсем  по-другому:
Ярче  стали  и  чётче  цвета
И  подступят  комком  чувства  к  горлу  —
Объясненья  им  нет  никогда.
Ничего  нет  во  мне  необычного,
Я  не  знаю  зачем  вновь  и  вновь
Вдруг  симфония  слов  в  мир  привычный  мой
Так  придёт,  как  приходит  любовь.


         Я  така,  як  всі

Я  така,  як  всі,  лишЕ  чіткіше  
Відчуваю  запах  почуттів,
Звуки  чую  я  довкіл  дзвінкіше,
Вишуканий  знаю  смак  вітрів.
Недоречно  усміхнувшись,  часом
Дивною  здаюся  людям  я
І  сумую  без  причини  часто,
І  розлад  в  душі  моїй  бува.
Інколи,  дивуючись  питають:
Нащо  я  й  кому  пишу  вірші?
Головного  люди  і  не  знають  —
В  них  і  біль,  і  радощі  душі.
Я  й  сама  не  знаю,  як  крізь  тишу
Знов  симфонію  я  чую  слів.
І  для  мене  диво  це  найбільше,
Так  кохання    змінює  наш  світ:
Кольори  довкіл  стають  інакші  —
Їх  яскравість    все  чіткіше  проступа.
Комом  в  горлі  почуття  неначе
І  ніколи  їм  пояснень  не  бува.
У  мені  незвичного  чогось  немає,
Я  не  знаю,  як  й  навіщо  знову  й  знов
Слів  симфонія  мій  дивосвіт  міняє  —
Так  до  нас  приходить  в  серденько  любов.

P.S.  В  одному  з  коментарів  до  віршів  за  мотивами  А.  Ахматової.  мене  запитали  чи  зможу  я  перекласти  свої  вірші.  Наважилася  —  подаю  на  ваш  розсуд.  Оригінал  на  російській.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747237
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2017


Запахи

Ты    же    помнишь    запах    нашей    встречи    —
Зимне-мандариновый    с    ванилью    фреш.
Улыбнулся    уходящий    вечер:
И    не    думайте,    что    это    просто    блеф.
Вы    ещё    не    знаете    и    сами    —
День    рождения    сегодня    у    любви.
Пусть    кружит    сейчас    зима    снегами,
Но    сердца    живут    предчувствием    весны.
Будут    запахи    любви    иные:
И    ромашки,    и    полыни    и    грозы.
Дни,  как  пазлы,    радужно-цветные
Тихо  будут      падать    на    ладонь    судьбы.
Вот    разлуки    запах    —    вязкий,    стойкий:
Чёрный  кофе  долго  ,    грустно    остывал.
У    печали    запах    —    терпко-горький,
Вдруг    на    кромке    счастья    иней    проступал.
И,  когда  грустилось,    запах    первой    встречи
Чётче  проявлялся  и  меня  спасал    —
Обнимал    знакомо,    ласково    за    плечи    —    
Запаху    разлуки    нежность    добавлял.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746603
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 18.08.2017


Атабор

                                                                                           

                 Літо  так  швидко  ,  ніби  м’ячик,  котилося  від  весни  до  осені.  Ось  вже    і  серпень    пройшов  по-ловину  свого  шляху:  на  городі  сушилося  бадилля    —  картопля  була  вже  зібрана;    рядки  помідорів  і  перцю,  гіркого  і  солодкого,  були  розмальовані  білою,жовтою,  червоною,  рожевою,  зеленою  фарбами.Чітко  відчувалося  —  осінь  вже    зовсім  поруч,  бо  на  вишнях  з’явилося  жовте  листя,  яке  непомітно  обривав    вітер,  кидаючи  його  в  траву.    Ось  саме  зараз,  збираючи  врожай,  мені  згадується,  як  молодший  онучок  Вітя  вчився  розмовляти.  Кожного  дня  в  його  лексиконі    з’являлися  нові  слова,  які  іноді  були  нам  зовсім  незрозумілими.Ось  так  було  й  зі  словом    «атабор».  Віті  було  півтора  року    коли  він  вперше  сказав:«Дай  атабор».Наташа,молодша  донечка,дивилася  на  синочка  і  не  могла  зрозуміти,  що  ж  хоче  її  дитина.Малого  попрохали  показати  атабор  і  він  радісно  вказав  пальчиком  на  помидори,які  лежали  в  відрі.  Ми  переглянулися,всміхнулися  очима  і  почали  розказувати  Віті,  що  треба    казати:по-ми-дор.  Звичайно,  зразу  ж  нічого  не  вийшло.  Характер  онучка  ми  вже  вивчили,якщо  він  не  хоче  щось  робити  чи  повторювати,  то  марно  його  про  це  просити.  Залишилося  набратися  терпіння  і  чекати  влучного  мо-менту.  Через  пару  тижнів  Наташа  з  дітворою,  Аньою  і  Вітьою,  знову  приїхали  до  нас  в  гості.  Віті  показували  помидор  і  запитували:що  це?    А  він  впевнено  і  чітко  відповідав:  атабор.Через  деякий  час  Наташа  почала  збиратися  додому,  ми  вийшли  за  двір,  щоб  провести  донечку  з  дітлахами  і  я  раптом  промовила:  «А  Вітя  не  поїде  додому,  поки  не  скаже:  помидор»,  —  і  підморгнула  донечці.  А  треба  сказати,що  Вітя  —  дуже  домашня  дитина.  І  гіршого  для  нього  не  було,  як    залишитися  без  причини  в  діда  і  баби.  Ні  іграшки,  ні  цукерки  не  допомагали.  Вітя  дивився  на  нас  і  розумів,  що  це  не  жарт.  Декілька  разів  його  по  черзі  прохали  повторити:помидор,  але  в  відповідь  була    тиша.Не  хотілося,  щоб  малий  розплакався,  але  і  відступати  теж  не  було  куди.  Час  йшов,  ми  стояли  серед  вулиці  і  чекали  дива.  Я,  бачучи,що  треба  шукати  якийсь  вихід  з  цієї  ситуації,сказала:«Так,Наташа,тобі  ніколи,нехай  Вітя  залишається  у  нас    і  ми  обов’язково  завтра  будемо  помидор  називати  помидором”.  Повернулася  до  Віті  і  раптом,  він  чітко,  з  першого  разу  викрикнув:  по-ми-дор!    і    задоволено  всміхнувся.  Ще  декілька  разів  ми  повторили  з  ним    слово  «помидор»  і  Вітя  нетерпляче,махаючи  нам  рукою,  поїхав  додому.Правда,  ще  не  раз  само  собою  говорилося  «ата…»,  але  зразу  ж  онучок  виправляв  свою  помилку.  
                             А  ще  слово  «біленький»  Вітя  чомусь  довго  говорив  «бівенький».  І,коли  ми  йому  робили  зауваження,  він  здивовано  говорив:  «Я  ж  і  кажу  —  бівенький».  Допоміг    правильно  промовляти  важке  слово  випадок.  Одного  разу  Наташа  з  Вітьою  стояли  на  автобусній  зупинці,  а  її  знайома  Аня  почала  розмовляти  з  малим.  Ось  проїхала  біла  легковушка  ,Вітя  уважно  дивився  їй  вслід,  а  Аня    запитала:  «Вітя,  а    якого  кольору  машина?».  Він  і  відповів:  «Бівенька».Аня  здивовано  промовила:  «Бівенька?».  Вітя  розгублено  і  здивовано  повторив:  «Я  ж  і  кажу  —  бі-вень-ка».  Але  Аня  перепитала:«Бівень-ка?».І  так  декілька  разів.  І  ось,  онук  не  витримав  того,  що  така  доросла  тьотя,  а  не  може  правильно  говорити  таке  легке  слово,  чітко  і  роздратовано  сказав:  «Бі-лень-ка!».  Аня  всміхнулася  і  сказала:  «Ну  ось,  і  я  ж  кажу  —  бі-лень-ка».Так  несподівано  ще  одне  слово  Вітя  став  говорити  правильно.
                           А  старшу  сестричку  Аню,  він  довго  називав  Авою.  Чому?    Можливо  йому  так  подобалося  її  називати.Непомітно,з  часом,  слово  Ава  кудись  зникло  і  Вітя  почав  називати  сестричку  Анею.
                         Цілий  вечір  ми  з  чоловіком  згадуємо  знову  і  знову,  як  найменшенький  онучок  вчився  правильно  говорити  слова.
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

                                                                                                                                                                                                                                                                                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746118
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2017


Проба пера. Частушки

Не  вставляй  в  колёса  палки  
И  не  плюй  в  колодец  зря.
Не  играй  с  судьбою  в  прятки  —
Не  рискуй  доить  козла.

Не  пускает  меня  батя
Ночью  позднею  гулять.
Спрятал  он  мои  все  платья  —
Мне  ж  в  бикини  благодать.

Не  трещи  —  мешаешь  слушать
Вздохи-ахи  за  стеной.
Вот  какой  забавный  случай:
Кто  же  там  с  твоей  женой?
                                                               
Как    хочешь    это  назови,
Я  называю  это  смелостью:                                                                                                      
С  соседом  позу  "визави"
Учили  в  полной  трезвости.

Мясо  мне  не  лезет  в  глотку,
Муж  вчера  мне  заявил.
Вспомнил  вдруг,  что  почти  сотку
За  полкило  отвалил.

А  он  с  букетом  к  ней  опять  —
Умеет  Катьку  ублажать:
Ромашки  любит  полевые
И  игры  любит  ролевые.
                                                                                                     
Как  на  путь,  на  запасной,
Где  пусты  вагончики
Дура  я,  пошла  с  тобой  —
Гном  живёт  в  животике.

На  осле,  да  на  верблюде
Зять  приехал  к  тёте  Люде.
Что-то  ей  пролепетал  
И  калым  натурой  дал.

На  Ямайке  пили  ром,
Заедали  салом.
Отдых  подарил  профком,
Муж    добавил  налом.
                                     
В  гамаке  лежали  долго,
Дама  я,  а  он  —  Валет.
О  своём  забыл  он  долге
И  не  мил  был  мне  уж  свет.
Я  его  поцеловала
Да  не  просто  так  —  в  засос.
А  когда  я  долг  искала,
Он  кричал  от  страха  "SOS".
                                   

Все  частушки  про  любовь,
Про  интим  и  позы.
Зашумела  сразу  кровь  —
Это  ведь  не  грёзы.
На  гармошке  кум  играл,
Улыбался  глупо.
Танцевать  меня  позвал,
Целовал  прям  в  губы.
С  кумом  я  была  игрива
И,конечно,  ему  дам
Водки,  сала,  даже  пива
И  сметаночки  стакан.
Разольётся  наша  речка  —
Постою  на  берегу.
Кум  жалеет,что  осечка,
Но  другого  я  люблю.
                                               


Как  построил  Ванька  мост
Там,  где  речка  быстрая,
Майна-вира,  что  за  чорт—
Вдоль  реки  мост  выстроил.

Я  летел  на  самолёте
К  милой  весь  в  предверии.
После  ям  воздушных  что-то
Стал  я  в  недоверии.

Наступил  медовый  Спас  —
Рукавички  про  запас
Я  связала  Ванечке.
Выпил  он  медовый  квас,
А  потом  интим  у  нас
Был  на  сеновальчике.
                                 
Как  построил  Ванька  "мост"  —
Жёрдочки  да  палочки,
Там  где  речку  ходят    вброд
Девочки  и  мальчики.

Я  летел  на  самолёте,
Делал  в  небе  виражи:
Стюардессе  круглопопой
Сердце,  руку  предложил.

Наступил  медовый  Спас  —
С  маком  пироги  у  нас.
Собран  в  поле  урожай  —
До  утра  народ  гуляй!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746067
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2017


Звичайна дитина

                                                                                             
                           Андрійко,  середній  онучок,  з  самого  малечку    ріс  акуратистом:  найменша  плямочка  на  одязі,  брудні  ручки  чи    ніжки,  обличчя  визивали  у  нього  жах,  зразу  ж  починалася  істерика,  яка  закінчувалася    після  вмивання  чи  перевдягання,  які  не  завжди  проходили  спокійно.  Ми  всі  спочатку  дивувалися,  а    потім  вже  хвилювалися,бо  бувають  же  різні  фобії  —  невже  це  на  все  життя?    Ми  розказували  Андрійкові,  що  бруд  —  це  не  назавжди,придумували  якісь  історії  чи  казки  з  щасливим  кінцем,  але  все  було  марно.  А  ось  Анюта  була  звичайною  дитиною:  бігала  в  одязі  з  плямами,  брудні  ручки  чи  ніжки  її  не  лякали,  а  навпаки  —  вона,  усміхаючись  показувала  розчепирені  пальчики  чи  плями  на  одязі  і  промовляла:  «Фу-у-у!».  Андрійко  грався  залюбки  з  іншими  дітками,  але    не  дозволяв,  щоб  хтось  до  нього  доторкнувся  брудними  руками.  Коли  онучатам  виповнилося  по  три  роки,  вони  вже  самостійно  бігали  на  шкільне  подвір’я,  яке  знаходиться  за  нашим  парканом.  На  ігровій    площадці  завжди  було  гамірно  і  весело.  Біля  дітей  завжди  залишалася  «чергова»  мама  чи  бабуся.    Меньші  дітлахи  годинами  вовтузилися  в  піску,  додому  ми  їх  приводили  замурзаними  і  втомленими.  І  ось  одного  дня,  Аня  і  Андрійко  прибігли  додому  не  дочекавшись,  коли  ми  їх  заберемо.  Вони  забігли  в  двір  з  ніг  до  голови  в  пилюці  і  піску,  голосно  сміючись,  з  такими  щасливими  і  хитрими  обличчями,  наввипередки  викрикуючи:  «Подивіться,  подивіться…».  А  ми  вже  й  самі  здивовано  дивилися  на  Андрійка.  Він  був  такий  брудний  і  такий  щасливий!  А  головне  –  не  плакав,  а  всміхався.  Ми  роздивлялися  онучка,  цілували  брудні  щічки,  пальчики,  долоні  і  теж  всміхалися.  Мами  вже  приготували  чистий  одяг  і  повели  дітей  купатися.  Незабаром  ми  сіли  вечеряти  і  ось  саме  тоді  запитали  Андрійка:  «А  тобі  не  було  страшно  тому,  що  ти  був  такий  брудний?».  Андрійко,  всміхаючись  відповів:  «А  чого?  Аня  була  така  сама  брудна  і  не  плакала».  Ми  всі  полегшено  зітхнули:  «Слава  Богу,  наша  дитина  не  хвора,  а  така,  як  і  всі  дітлахи  -  звичайна.  Просто  для  цього  потрібен  був  час».    З  того  дня  у  моєї  старшої    донечки  прибавилося  роботи  —  Андрійко  забруднювався  швидше  за  інших  і  отримував  від  цього  особливе    задоволення.
                                                                                                                                                                                                                                                                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745960
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2017


КА - КА –ЛЮ – ЗА

                 Це  слово  ми  завжди  промовляємо  з  усмішкою,  бо  зразу  ж          
 мимоволі  в  думках  повертаємося  в  літо    двотисячного    року.  Старшим  онучатам  ,  Ані  і  Андрійкові,  скоро  повинно  було  виповнитися  по  чотири  роки,  вони  були  вже  «дорослими».  Аня    дуже  просилася  сходити  до  продуктового  кіоску  самостійно  і  ми  вирішили,  що  вже  можна  їй  дозволити  зробити  так,  як  вона  хоче.    А  треба  було  купити  консервовану  кукурудзу,  яку  онучата  дуже  полюбляли.  Дали  пакет,  гроші,  декілька  разів  заставили  Аню  повторити  слово  кукурудза,  провели  інструктаж,  як  потрібно  правильно  перейти  дорогу  і    те,  що  додому  треба  повертатися  зразу  ж,  тільки-но  вона  скупиться.
               З  гордо  піднятою  головою  Анюта  вийшла  за  хвіртку  і  пішла        
 знайомою  стежиною.  Звичайно,  ніхто  й  не  збирався  залишати  її  без  догляду.  Через  хвилину  я  вже  йшла,ховаючись  за  деревами,  позаду  Анюти.  Вона  йшла  не  озираючись,  щасливо  посміхаючись,  підстрибуючи,  крутячи  пустим  пакетом  .  Ось  і  дорога,  яку  треба  було  перейти  без  допомоги  мами  чи  бабусі.  Я  з  замираючим  серцем  дивилася,  як    онучечка  подивилась  вліво,  вправо,  почекала  поки  проїде  декілька  машин,  а  потім  впевнено  пішла  до  кіоску.  Продавчиня,  тітка  Шура,  побачила  її,  а  потім  мене,  я  їй  показувала,  щоб  вона  мовчала.  Аня  стала  навшпиньки,  заглядаючи  в  вітрину  і    нічого  не  сказавши  продавчині,  почала  ходити  понад  кіоском,  заклавши  рученята  за  спину.  Вона  весь  час  повторюва-ла:  «Ка-ка-лю-за…ка-ка-лю-за…ка-ка-лю-за…»  Пройшло  хвилин  десять,  моє  терпіння  вже  закінчувалося,  а  коли  Анюта  почала  озиратися,  ніби  чекала  допомоги,  не  втрималася  і  побігла  через  дорогу.  На  мене  дивили-ся  розгублені  і  щасливі  оченята,  а  губи  шепотіли  одне  ж  і  те:  «Ка-ка-лю-за…».    Я  присіла  перед    онучечкою  і  запитала:"  Аня,  ти  забула  за  чим  прийшла?."Ні,  я  не  побачила  ка-ка-лю-зу",  —  прошепотіла  вона  і  пригорнулася    до  мене.  Я  підняла  Анюту  і  показала  їй,  де  на  вітрині  стоїть  кукурудза.  Боже,  скільки  було  радості!  Аня  радісно  і  схвильовано  простягнула  долоню  з  грошима  в  віконечко  кіоску  і  гордо,  голосно  сказала:  «Ка-ка-лю-зу».  
                   Додому  ми  йшли  весело  посміхаючись,  взявшись  за  руки.  Аня  декілька  разів  піднімала  голову  і  щасливо  промовляла:  «  Я  сама                      
скупилася».  Все  сімейство  вже  хвилювалося,  але  побачивши  нас,  всі  полегшено  зітхнули.  Такої  смачної  какалюзи  ми  більше  ніколи  їли.
                                                                                                                                                                                                                                                                                       
             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745848
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.08.2017


Боляче нестерпно

Заростають  душі  рясно  бур'янами
Збайдужілість  чорна  в  поглядах  й  словах.
Ось  таким  —  на  цвинтар  поміж  могилками
Походить  й  відчути  за  майбутнє  страх:
Не  одну  забуту  стрінуть  там  могилку  —
Це  чиєсь  минуле  зникло  назавжди,
А  на  древі  роду  зломить  суху  гілку
Збайдужіла  пам'ять  й  заростуть  стежки.
Боляче  нестерпно,  бо  на  цвинтар  дуже
Схожий  наш  АТОшний,  зранений  Донбас
Й  дивляться  "всевладні"  з  Києва  байдуже
Скільки  в  Україні  залишилось  нас.
Тих,  хто  не  ховався  від  біди  у  хаті
Й  вірить,  що  нарешті  прийде  мирний  час.
Сьогоденням  стануть  мрій  думки  крилаті
І  з  руїн  воскресне  феніксом  Донбасс.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745233
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2017


Ще не боліло так

Ще  не  боліло  так  ніколи
Серденько  спогадів...  Думки
Всю  ніч  товчуться  в  замкненому  колі  —
Їм  зручно  жити  так,  в  неволі,
Де  розшматують  їхній  біль  круки.
Птахи  примар,  які  живуть  сумлінням,
Які  радіють  відчаю  в  душі
І  викидають    мрії  геть,  з  корінням,
І  напувають  серце  чорним  зіллям,
Й  слова  нашіптують  чужі.
Безсоння  втомлене  чекає  ранку
І  не  відводить  погляд  від  вікна,
Де  вітер  помережану  фіранку
Колише,  граючись  в  мовчанку,
Де  в  трави  падає  туману  сивина.
Щось  недосказаним    так  і  лишилось:
Усмішка,  погляд,  рухи  чи  слова?
А  пам'ять  ластиком  образ  стира
Те,  що  колись  раптово  так  відкрилось
І  назви  ще  йому  нема.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744375
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017


Репетиция прихода осени (акро)

[b]Р[/b]епетиция  прихода  осени  —
[b]Е[/b]сть  в  мелодии  дождя  и  грусть,  и  боль.
[b]П[/b]латье  летнее  в  цветастой  россыпи
[b]И[/b]  меж  туч  цвет  неба  ярко-голубой.
[b]Т[/b]ихой  поступью  шли  сенокосами
[b]И[/b]  короче  стали  летние  деньки;
[b]Ц[/b]вета  янтаря  поля  полосками,
[b]И[/b]  вдоль  них  синеют  густо  васильки;
[b]Я[/b]блоками  пахнет  до  оскомины,

[b]П[/b]ахнет  грушами,  как  будто  мёд  разлит.
[b]Р[/b]азве  мы  с  тобою  не  запомнили  —
[b]И[/b]злучением  в  душе  любовь  скользит.
[b]Х[/b]мурится,  грустит  июль  в  преддверии  —
[b]О[/b]сень  где-то  рядом,  ветер  разболтал.
[b]Д[/b]аже  наши  сны  уже  поверили...
[b]А[/b]вгуст  точно  знает  —  лета  он  финал.

[b]О[/b]сень  в  чувства  принесёт  смятение  —
[b]С[/b]ерой  грустью  щедро  напоив  сердца.
[b]Е[/b]й  не  верь  и  не  дари  смирение  —
[b]Н[/b]ас  навек  объединили  два  кольца.
[b]И[/b]  не  раз  день  летний  станет  у  крыльца.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744268
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 01.08.2017


Біль затихає

Час  лікує...і  біль  затихає,
Залишаючи  світлу  печаль.
Відчай  серце  вже  навпіл  не  крає
Й  розпрямлятися  легше  плечам.
Я  навчилась  без  сліз  слово  "МАМА"
Промовляти  і  вголос,  й  в  душі,
Бо  я  часу  достатньо  вже  мала  —
Мамі  реквієм  пам'ять  й  вірші.
Менш  болить,  а  скучаю  все  більше,  
Бо  мого  поля  видно  вже  край.
Через  поле  життя  йду  все  тихше,
Залишаючи  світлу  печаль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743386
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.07.2017


Ніч на Купала

В  ніч  Купальську  дівчата  вінки
В  річку  сонну  в  надії  кидали,
Що  з  сватами  прийдуть  парубки,
Бо  не  марно  ж  цвіт  в  лісі  шукали.
Й  не  важливо:  знайшли,  а  чи  ні  —
Ніч  Купальська  розпалює  ватру.
Жить  не  хоче  ніхто  в  однині,
Кожен  щастя  своє  хоче  мати.
Хороводи  і  сміх,  і  пісні  —
Ось  така  вона  ніч  на  Купала.
Все  недобре  згорало  в  вогні,
А  вода  вроду  й  міць  дарувала.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743352
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.07.2017


Кохання душу має

Мені  так  боляче  від  тебе  йти...
І  повертатися  так  боляче!
Я  знову  намагаюся  знайти
Тебе  в  тобі.  А  серце  тонуче
У  вирі  сумнівів  можливо  ще
Спасти,  підставивши  долоні  мрії  —
Кохання  не  приймає  лестощів,
Коли  втомилося  вже  від  довіри.
Не  можна  нехтувати  без  кінця
Терпінням,  бо  й  кохання  душу  має
Й  образи  біль,  немов  від  камінця,
Із  кожним  разом  довше  відчуває.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743343
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017


Здравствуйте!

Здравствуйте,  мальчики!  Здравствуйте,  девочки!
Вот  мы  и  встретились  —  годы  спешат.
Где  же  косички  и  яркие  ленточки  —
Хочется  в  детство  назад  убежать.
Там,  где  мы  все  непоседы  смешные,
Там,  где  казалась  нам  долгою  жизнь,
Там,  где  мы  встретились  с  вами  впервые
И  навсегда  научились  дружить.
Первый  звонок  —  мы  уже  первоклашки,
Белые  фартучки,  воротнички.
В  классики  игры,  в  "замри"  и  в  пятнашки,
В  первых  тетрадках  не  буквы  —  крючки.
Первые  радости,  первые  слёзы,
Первых  записок  признанья  в  любви,
Первых  свиданий  смешная  серьёзность
И  восьмилетки  мы  выпускники.
Сорок  семь  лет...  Мы  уже  все  седые.
Бабушки,  дедушки,  но  пусть  на  миг
В  детство  вернёмся  и  в  дни  молодые,
Вспомним  ушедших  и  выпьем  за  них.
Мы  улыбаемся  снова  друг  другу:
Вот  мы  и  встретились  —  годы  спешат.
Жизнь  продолжается,  мчится  по  кругу  —
Внуки  теперь  в  нашу  школу  бежат.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743172
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 23.07.2017


Сказати: ні

Не  стихає  материнський  плач  й  вдовиний
І  не  стримують  утрати  сліз  батьки,
Й  погляд  сиріт...Та  такий,  мов  в  чомусь  винний.
Ходить  смерть  Донбасом  сміло  навпрошки.
Знов  скалічених  по  шпиталях  розвозять,
Мов  обірваний  вітрами  вишень  цвіт.
І  буває  так,  що  вже  не  плодоносять
Після  бурь  таких  —  у  душах  пустоцвіт.
Бо  болітимуть  душа  і  серце  довго
Й  перед  вбитими  вина  до  скону  літ
Не  стихатиме  і  ліки  ні  до  чого  —
Б'є  війна  живих  сміливо  навідліт.
Й  не  прийшли  ще  ті,  що  зможуть  зупинити,
Але  віра  і  надія  ще  живі.
Скільки  треба  крові  й  сліз  іще  пролити,
Щоб  упевненно  війні  сказати:  ні.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742978
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.07.2017


Соняхи пишно цвітуть

Сутінок  ніжні  обійми.
Дівчинка  й  хлопчик  за  руки
В  вечір  крізь  сутінки  йдуть.
Тайна  якась  поміж  ними...
І  засинають  вже  луки,
Соняхи  пишно  цвітуть.
Сонце  сховалось  за  гору,
Тільки  останній  промінчик
В  хмарці  біленькій  заснув.
В  річку  у  воду  прозору
З  берега  пада  камінчик  —
Він  непомітно  сковзнув.
Дівчинка  й  хлопчик  всміхнулись  —
Стрівся  із  поглядом  погляд.
Пальці  сплелися  щільніш.
Раптом,  без  слів,  пригорнулись,
Так  би  життя  усе  поряд  —
Миті  немає  миліш.
Ніч  украшає  зірками
Небо  липневе  так  рясно!
Й  місяць  поважно  пливе.
"Ой  обіцяла  ж  я  мамі,
Що  повернуся  я  вчасно...
Вже  зачекалась  мене".
Дівчинка  й  хлопчик  повільно,
Ніби  час  можна  спинити,
Берегом  заспаним  йдуть.
Ніч  розлилася  чорнильно,
Верби  полощуть  віти,
Річкою  зорі  пливуть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742948
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2017


Перші кроки

Перші  кроки,  ну  й  морока  —
Під  ногами,  ніби  лід.
Щось  штурхає  в  спину,  збоку  —
Підхопить  встигає  дід.
І  зітхає  Тьомка  важко:
Треба  видумати  щось.
На  коліна  став  і  рачки
Він  побіг,  а  не  поповз.
А  до  цього  часу  навіть
Повзати  й  не  думав  він,
Генетична,  мабуть,  пам'ять
Вибиває  клином  клин.
Стільки  радості:  до  столу
Шлях  здолав  він  залюбки,
Дотягнувсь  до  телефону
І  хотів  з  ним  утекти.
Не  вдалось,  бо  зразу  ж  мама
Іграшку  дала  взамін,
Ніжно  Тьомку  цілувала:
Ой,  який  дорослий  син!
Пра  і  баба,  й  дід  всміхнулись:
Ось  тобі  і  перший  крок.
Мов  в  минуле  повернулись:
Так  робив  Андрій,  внучок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741552
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.07.2017


Первая любовь

Зачем  же  камешку  несбывшейся  любви
Пытаемся  найти  достойную  оправу?
Не  замечаем,  как  уходят  в  было  дни,
Допив  до  капли  лжи  придуманной  отраву.
И  оправданию  мы    доверяем  вновь
Ошибок  безоглядность,  слов  пустых  нелепость
И  в  паутину  липкую  тревожных  снов
Мы  прячем  истину  и  грусти  глупой  нежность.
Зачем  в  толпе  чужих  и  незнакомых  лиц
Пытаемся  найти  знакомый  взгляд,  улыбку...
Живём,  как  дети,  в  мире  странных  небылиц
И  слушаем  бессонницы  усталой  скрипку.
Быть  может,  просто  легче  помнить,  чем  забыть?
Ведь  первая  любовь,  на  то  она  и  первая.
И,  если  выпадет  ей  и  последней  быть  —
Она  не  будет,  как  черешня  скороспелая.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741281
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 09.07.2017


Білий шоколад

                                                                                                                 
             Червень  1969  року,  ми  з  Вовкою  перейшли  у  восьмий  клас.  Тепер  ми  були  найстаршими,  бо  школа  —  восьмирічна.  У  душі  дивні  почуття  раптової  дорослості,  ніби  життя  буде  зовсім  інакшим.  Наповненим  чимось  незнайомим  і  таким  бажаним.  Завтра  ми  їдемо  на  екскурсію  в  Київ.        
Група  складалася  з  випускників  і  учнів  нашого  класу.  Всього  25  чоловік.  З  нами  будуть  вчитель  фізкультури  Ніна  Федорівна,  керівник  нашого  класу  Неля  Олександрівна  і  Зінаїда  Василівна,  вчитель  математики.  Вона  тільки  рік  пропрацювала  в  школі  після  пед.інституту.Маленька,  з  пишним        світло-рудим,  довгим  волоссям    зовсім  була  не  схожа  на  вчительку.  Скоріше    —  на  випускницю.  Про  поїздку  нам  сказала  мама  ще  на  початку  березня.  Три  місяці  чекання  були  неймовірно  довгими.  І  ось  —  вже  завтра  о  п’ятій    ранку  почне    збуватися  наша  мрія.
             Коли  ми  прийшли  до  школи,  там  вже  збиралися  учні  з  батьками.  Було  гамірно,  всі  збуджені,  стривожені.  Речі  складалися  в  стареньку  бортову  машину,  в  якій  понад  бортами  були  лавки,  а  кузов  застелений  товстим  шаром  свіжого  сіна.  Шофер  подивився  на  годинник  і  голосно  сказав:  «  Все,  треба  їхати.  Дорога    далека,  700  кілометрів.  Їдемо».  Їхали  через  Харків,  в  якому  теж  майже  ніхто  не  був,  роздивлялися,          дивувалися  і  раптом  нас  зупинив  міліціонер.  Провірив  документи,  подивився,  як  обладнана  машина  і  здивувався,  що  ми  їдемо  в  відкритій  машині,  не  захищені  брезентом.  Шофер  нічого  не  зміг  пояснити,  а  міліціонер  вперто  стояв  на  своєму:  для  перевозки  дітей  машина  не  підготовлена.  Ніна  Федорівна  не  витримала,  вилізла  з  кабіни    і  чіткими  кроками  пішла  до  них.  Відвела  міліціонера    подалі,  щось  довго  йому  розказувала    і  врешті-решт,  ми  після  двогодинної  стоянки  на  пекучому  сонці  все  таки  рушили  до  Києва.  Пізнім  вечором  перед  нами  відкрилася  панорама  величезного  і  величного  в  вогнях  ліхтарів  Києва.  Ми  стояли  біля  бортів  кузова,  що  строго  заборонялося,  і  не  могли  надивитися,  були  в  такому  захваті,  що  емоції  переповнювали  нас  через  край.  На  турбазі  нас  уже  очікували  і  хвилювалися,  бо  ми  запізнилися.  База  була  розміщена  в  великій  чотири-  поверховій  школі.  Нас  поселили  на  першому  поверсі,  де  в  просторих  класах  стояли  розкладачки,  великий  стіл  і  стільці.  Довго  не  могли          вгамуватися,  вже  далеко  за  північ  затихли  і  запанувала  тиша.
               Запам’ятався  парк  "Володимирська  гірка",  величний  пам’ятник  князю  Володимиру  над  Дніпром,сходинки  з  тераси  на  терасу,  альтанки.  Музей  Т.Г  Шевченка  вразив  і  здивував  неймовірними  картинами,  бо  якось  мало  розповідалося  в  школі  про  Шевченка-художника.  Велич  і    золоте  оздоблення    Володимирського  собору,  в  якому  йшла  служба,  спів  хору  маленьких  хлопчиків    у  білому,  монахи  –  це  було  відкриттям,  відчувалася  особлива  атмосфера  дійства.  Багато  чого  ми  побачили  і  багато  чому  дивувалися  знову  і  знову.  І  взагалі  —    місто  вражало  своєю  багатолюдністю,  широтою  вулиць  і  площ,  скверами,  пам’ятниками,  зеленим  убранством.    Поїздка  на  пароплаві  по  Дніпру,  ось  саме  тут  я  вперше  покуштувала  білий  шоколад.  Сашко,  однокласник,  купив  плитку  шоколаду  і  подарував  мені.  
               Екскурсія  не  обійшлася  без  смішних  ситуацій.  А  саме,  ми,  за      
 звичкою,спробували    перебігти  вулицю,  забуваючи,  що  є  для  цього  підземний  перехід.    Ми  йшли  вулицею  і  раптом    хтось  із  хлопців  крикнув:  побігли,  так  швидше.  І  ось  вже  шестеро  хлопців  бігли  через  широку  вулицю,    машини  вищали  сигналами  і  гальмами  і  раптом  роздався  командирський  голос    Ніни  Федорівни,  вона  кричала  так,  що  люди  зупинялися:  «Сватівчани,  куди  вас  ромаші  понесли!".  Це  був  улюблений  вираз  вчительки.  Хлопці  різко  зупинилися  врозсип  посеред  вулиці,  стояли,  як  вкопані,  розгублені  і  перелякані.  А  до  них  бігли  наввипередки  міліціонер  і  Ніна  Федорівна,  яка  встигала  на  ходу  кричати:  «Та  ми  зі  Сватового,  може  чули?  Там  Біла  гора,  на  якій  розташована  психлікарня,  а  дітки  з  розумовим  відхиленням,  правда  майже  непомітним».  Хлопців  повернули  до  гурту,  а  ввечері  були  проведені  розбори  «польотів».  Іншим  разом,  коли  нас  привели  до  великого  Універсаму  і  сказали,  що  зустрічаємося  біля  виходу  через  годину.  А  вийшло  ось  що.  Година  пролетіла  непомітно,  я  з  декількома  дівчатками  пішли  до  виходу,  де  стояла  вже  Неля  Олексан-дрівна.  Більш  ніхто  не  прийшов,  чекали  п’ятнадцять    хвилин.    І  раптом  з-за    магазину  вибігає  Ніна  Федорівна  і  з  криком:  «За  мною,»  —  понеслася  навколо  нього.  Виявилося,  що  виходів  було  чотири  і  біля  кожного  стояли  збентежені    сватівські  туристи.  Ніна  Федорівна  зібрала  докупи  всіх,  але  не  дорахувалася  Вовки  і  Вітьки.  Тепер  вже  спеціально  біля  кожного  виходу  стояли  «вартові»,  чекаючи  їх.  Вони  прийшли  через  сорок  хвилин,  йшли  не  поспішаючи,  реготалися,  штовхаючи  один  одного.  А  сталося  ось  що:  в  магазині  хлопці  занудьгували,  вийшли  на  вулицю  і  побачили  бага-топоверховий  будинок,  красивий,  великий  і  пішли  подивитися,  що  там  всередині.  В  цей  час  якийсь  чоловік  заходив  у  ліфт,  куди  й  вони  забігли  і  поїхали  на  останній  поверх.  Чоловік  вийшов,  а  вони  почали  кататися  вниз-вверх    аж  поки  їх    на  останньому  поверсі  не  вигнав  з  ліфту  якийсь  сердитий  дядько.  Вниз  прийшлося  бігти  пішком,  а  тут  й  ще  побачили  на  годиннику  в  вестибюлі,  що  вже    десять  хвилин  на  третю.    Десять  днів  пробігли  непомітно  і  ми  вирушили  додому.  В  Харкові  ми  несподівано    знову  зустрілися  вже  зі  знайомим  міліціонером.  Шофер  сам  зупинився  і  Ніна  Федорівна  ще  раз  подякувала  йому,    а  він,  усміхаючись,    побажав    нам  щасливої  дороги.
               Першого  вересня,  коли  ми  всі  зустрілися  в  класі,  тільки  й  було  розмов,  що  про  Київ.  Я  дістала  обгортку  від  шоколадки  і  похвасталася,  що  такого  шоколаду  ніхто  ще  не  їв,  а  мені  Сергій  подарував.  Сашко  якось  дивно  подивився  на  мене  і  промовив:  «Це  ж  я.  Я  подарував».  Вихопив  обгортку  у  мене  з  руки,  розірвав  на  малесенькі  шматочки  і  вибіг  із  класу.  А  я  навіть  не  змогла  згадати,  що  Сашко  теж  з  нами  їздив  до  Києва.  Після  уроків  Сашко  мене  чекав  біля  школи.  Мені  було  соромно,  а  він  підійшов  і  тихо  сказав:  «  А  я  думав,  що  ти  будеш  пам’ятати    мій  подарунок  завжди.  А  ти  так  нічого  і  не  зрозуміла…».  Після  цього  випадку  ми  навіть  поглядами  боялися  стрітися.Після  закінчення  школи  наші  дороги  розбіглися  надовго,  а  коли  ми  несподівано  зустрілися  з  Сашком  через  п’ятнадцять    років,  він,  усміхаючись,    подарував  плитку  білого  шоколаду.  Дивлячись  на  мій  здивований  погляд,  він  промовив:  «А  я  завжди,  як  приїжджаю  додому,  маю  при  собі  плитку  білого  шоколаду.  А  раптом  ми  стрінемося».    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740835
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.07.2017


Можливо, хтось моїм словам й не вірить

Я  спогадами  перелистую  минуле,
Біжу  знайомою  стежиною  в  "було".
Ще  трішки  накукуй  мені  років,  зозуле,
І  не  нагадуй  стільки  літ  уже  втекло
І  стало  снами  радісними  і  болючими,
В  які  пірнаю,  ніби  у  бездонний  вир
Чи  зарослями  йду  я  жадібно-колючими,
Або  в  страху  перебігаю  біль-пустир.
Було  всього,  бо  не  бува    життя  інакшим,
Коліна  іноді  збивала  до  крові
Й  допомогала  підвестись  з  колін  я  слабшим,
Й  пізнала  те,  як  друг  б'є  в  точки  больові.
Тому  щасливі  миті  в  долі  я  ціную,
Тому  й  коханню  я  страждати  не  даю.
У  лінощах  своє  життя  я  не  марную
І  душу  за  копійку  я  не  продаю.
Можливо,  хтось    моїм  словам  чомусь  й  не  вірить,
Та  й  я  комусь  не  вірю,  так  в  житті  бува.
Але  я  вдячна  тим,  хто  хоч  ковток  довіри
Мені  дарує  й  заздрощами  не  вбива.
Я  спогадами  перелистую  минуле
І  не  шкодую  я  за  тим,  що  не  збулось.
Рахуй  літа  онукам  й  правнуку,  зозуле,
Й  минуле  із  майбутнім,  щоб  переплелось.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740710
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.07.2017


Сватове

Тут  колись  бігла  річечка  Сваха
І  по  степу  гуляли  вітри,
Слобода  будувалася  й  хати
Заселяли  мої  пращури.
Немов  стрічкою  синьою  річечка,
Обпоясує  місто  моє.
Умиває  воно  в  росах  личико,
Коли  сонце  уранці  встає.
По  весні  убирається  пишно
У  цвітіння  вишневих  садків.
Я  люблю  його  зоряну  тишу
І  за  містом  роздолля  полів.
І  ковиль,  що  шепочеться  з  вітром,
Білу  гору,  мов  шовком  вкрива,
А  по  осені  бабине  літо
Неповторним  щоразу  бува.
Замережує  місто  багрянцем,
Розсипа  золотий  листопад,
А  узимку  дивує  рум'янцем,
Що  в  засніженій  млі  проступа.
Від  гори  розбігаються  вулички,
Недалеко  видніється  храм.
І  дахів  кольорові  гудзички,
І  кар'єру  піщаного  шрам.
Невеличке  за  розміром  місто
Знов  з  гори  роздивляюся  я.
Сватівчанка  і  родом,  й  за  змістом  —
Це  мала  Батьківщина  моя.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740331
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.07.2017


І не гадали

Сани  готують,  звичайно,  улітку  —
Істина  ця  всім  відома  давно,
А  не  чекають,  коли  гупне  в  хвіртку
Зимонька  й  інеєм  вкриє  вікно.
Ось  і  сусіди  дровець  прикупили—
Вдвічі  дорожчі,  чим  влітку  торік.
З  пенсії  рік  грошенята  копили,
Бо  залишивсь  від  субсидії  пшик.
Діти  війни,  все  життя  працювали
І  заробили  без  масла  на  хліб.
Й  навіть  не  думали,  і  не  гадали,
Що  саме  так  доживатимуть  вік.
Їм  все  життя  обіцяли,  що  краще
Житимуть  з  року  у  рік,  потерпіть!
Та  й  залишили  їх  напризволяще  —
Не  вередуйте  і  далі  живіть.
Ось  вже  з  безвізом  усі  українці  —
Ми  ж  усе  робимо  тільки  для  вас.
Серед  подвір'я  дідусь  на  ослінці
Важко  зітхає:  "Бач,  дбають  про  нас.
Я  вже  не  в  силі  дрова  ті  рубати  —
Вісім  десятків,  то  ноша  важка.
Може  й  не  будемо  ми  зимувати...
І  не  побачим  цвітіння  садка...
Щоб  не  було,  сани  влітку  готують,
Бабо,  а  десь  живуть  гірше,  чим  ми.
Хай  в  честь  безвізу  пани  бенкетують,
Тільки  б  скінчилась  війна  до  зими".
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740051
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2017


Біла лілея так солодко пахне

[b]Б[/b]іла  лілея  так  солодко  пахне
[b]І[/b]  вечір  жадібно  запах  той  п'є.
[b]Л[/b]ітнього  дня  в  верболози  тінь  шасне,
[b]А[/b]  вслід  зозуленька  враз  закує.

[b]Л[/b]егко  і  дзвінко  літа  нарахує
[b]І[/b]  полетить  до  чужого  гнізда.
[b]Л[/b]агідний  вітер  чомусь  вередує,
[b]Е[/b]хо  вечірнього  дзвону  здаля
[b]Я[/b]кось  збентежено  плач  розливає,

[b]Т[/b]ишу  собою  заповнює  вщент,
[b]А[/b]  річка  сонечко  ніжно  вмиває
[b]К[/b]лекіт  журавки  —  чудовий  акцент.

[b]С[/b]тишений  плескіт  брижів  прибережних,
[b]О[/b]брис  дерев  у  вечерній  імлі...
[b]Л[/b]егінь  в  піснях  своїх  ніжних  й  бентежних
[b]О[/b]сені  згадує  дні  золоті.
[b]Д[/b]івчинку  юну  він  стрів  так  нежданно,
[b]К[/b]рається  серце  —  шкода  не  збулось.
[b]О[/b]й,  як  скучаю,  любесенька  Ганно,

[b]П[/b]ам'яті  серце  —  в  нім  все  збереглось.
[b]А[/b]  тільки  все  —  це  здивований  погляд,
[b]Х[/b]востик  волосся  метнувсь  по  плечам.
[b]Н[/b]іжно  всміхнулася  хлопчику  поряд...
[b]Е[/b]й,  незнайомцю,  потрібно  що  Вам?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739439
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.06.2017


За мотивами вірша А. Ахматової

Ты  выдумал  меня.  Такой  на  свете  нет,
Такой  на  свете  быть  не  может.
Ни  врач  не  исцелит,  не  утолит  поэт,  -
Тень  призрака  тебя  и  день,  и  ночь  тревожит.
Мы  встретились  с  тобой  в  невероятный  год,
Когда  уже  иссякли  мира  силы,
Все  было  в  трауре,  все  никло  от  невзгод,
И  были  свежи  лишь  могилы.
Без  фонарей,  как  смоль  был  черен  невский  вал,
Глухая  ночь  вокруг  стеной  стояла…
Так  вот  когда  тебя  мой  голос  вызывал!
Что  делала  -  сама  еще  не  понимала.
И  ты  пришел  ко  мне,  как  бы  звездой  ведом,
По  осени  трагической  ступая,
В  тот  навсегда  опустошенный  дом,
Откуда  унеслась  стихов  сожженных  стая.

                   —    *      —

Ти  вигадав  мене.Такої  в  світі  і    нема,
Такої  в  світі  бути  і  не  може.
Не  зцілить  лікар  і  поет  втішатиме  дарма  —
І  день,  і  ніч  примари  тінь  тривоже.
Зустрілися  з  тобою  в  неймовірний  рік,
Коли  вже  вичерпались  світу  сили.
Усе  в  скорботі,  у  знегодах  світ  поник
І  свіжими  були  лише  могили.
Без  світла,  мов  смола,  був  чорним  Невский  вал,
Навкіл  стіною  глупа  ніч  стояла...
Так  ось  коли  тебе  мій  голос  викликав?
І,  що  робила,я  й сама  не  знала.
І  ти  прийшов  ,  неначе  зірочка  тебе  вела,
Ступаючи  по  осені  трагічній  і  безкраїй,
До  мене,  в  дім  спустошений,  де  в  самоті  жила,
Бо  звідти  спалених  віршів  майнула  зграя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739081
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2017


Молюся у душі і за дітей, і за онуків (акро)

[b]М[/b]олюся    у  душі  і  за  дітей,  і  за  онуків  —
[b]О[/b]двічні  материнські  маю  в  серці  почуття.
[b]Л[/b]юбов  моя  величних  й  голосних  не  любить  звуків,
[b]Ю[/b]доль  земну  я  дарувала  їм  і  майбуття.
[b]С[/b]вітає  чи  вже    пада  сонце  неминуче    в  річку  —
[b]Я[/b]  проводжаю  і  стрічаю  день  в  думках  про  них.

[b]У[/b]певнена  —    від  успіхів  вагомих  й  невеличких

[b]Д[/b]істалась  радість  їм  у  чімсь  і  від  порад  моїх.
[b]У[/b]білена  не  від  років  давно  я  сивиною,
[b]Ш[/b]укала  й  я  колись  для  себе  папороті  цвіт
[b]І[/b]  сумнівів  туман  лягав  густою  пеленою,

[b]І[/b]  чорно-білим  іноді  здавався  мені  світ.

[b]З[/b]найшла  я  цвіт  той,  а  у  нім  —  кохання  і  довіра.
[b]А[/b]  що  ще  треба  жінці  для  щасливих  й  світлих  днів?

[b]Д[/b]ороговказом    назавжди  були  надія  й  мрія
[b]І[/b]  папороті  цвіт    в  моєму  серці  не  одцвів.
[b]Т[/b]ака  рясна  й  яскрава  низка  днів  моїх  пройдешніх,
[b]Е[/b]тюди  днів  майбутніх  вже  малюють  мрії  й  сни.
[b]Й[/b]  так  хочеться,  щоб  я  пройшла  їх  якомога  легше,

[b]І[/b]  усміхалась    листопадам  й  ніжності  весни.

[b]З[/b]асніженим  і  ранкам,  й  вечорам    знов  дивувалась,
[b]А[/b]  ще  побачила,як  літо  щедро  розквіта.

[b]О[/b]нуками  й  дітьми  без  втоми  завжди  піклувалась,
[b]Н[/b]абуте  у  житті  зберуть  у  досвід  мій  літа.
[b]У[/b]клониться  могилам  рідним  низько  моя  пам’ять,
[b]К[/b]охання  і  надія,  мовби  папороті  цвіт.
[b]І  [/b]сумніви  нехай  ніколи  душу  більш  не  краять,
[b]В[/b]    яскравих  кольорах  нащадкам    я  дарую    світ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738854
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 22.06.2017


Там, где любви острова ( акро)

[b]Т[/b]ам,  где  любви  острова,
[b]А[/b]квамариновый  свет
[b]М[/b]едленно  льёт  тишина.

[b]Г[/b]русти  теряется  след,
[b]Д[/b]ождь  из  жемчужинок-слёз,
[b]Е[/b]сли  нельзя  чувств  сдержать,

[b]Л[/b]асковый  бриз  сладких  грёз  —
[b]Ю[/b]ность  умеет  мечтать.
[b]Б[/b]люз  двух  влюблённых  сердец
[b]В[/b]ечный,  как  мир  вокруг  нас
[b]И[/b]  символ  есть  двух  колец  —

[b]О[/b]н  двум  сердцам  силу  даст.
[b]С[/b]лушать  друг  друга  любовь
[b]Т[/b]репетно  учит  всю  жизнь.
[b]Р[/b]озам  не  быть  без  шипов,
[b]О[/b]х,  не  спеши,  оглянись:
[b]В[/b]ечный  блюз  тише  звучит...
[b]А[/b]  не  дай  Бог,  замолчит?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738232
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 17.06.2017


Спокуса

Що  таке  спокуса?  Де  та  грань  тоненька,
За  яку  ми  легко  й  непомітно  йдем
Навіть,  коли  серце  у  тривозі  тенька
Й  огортає  душу  незнайомий  щем.
Різною  буває  у  житті  спокуса:
З'їсти  шоколадку  чи  комусь  збрехать,
Чи  зненацька  взяти  і  волосся  русе
У  зелений  колір  перефарбувать.
Та  усе  це  легко  виправити  можна  —
Вибачитись  й  фарбу  змити  назавжди.
А  бува  спокуса  на  безумство  схожа  —
Долями  людськими  гратись  в  забавки.
Убивать  й  калічить,  і  палить  оселі,
Із  землі  зтирати  села  і  міста.
В  той  же  час  співати  пісеньки  веселі
Й  йти  у  храми  Божі  цілувать  хреста.
Що  таке  спокуса?  Вибирає  кожний.
Як  би  там  не  сталось  —  пам'ятай  свій  рід.
Спокуситись  вбивством  нЕлюд  лиш  спроможний,
Бо  лиша  байдуже  свій  кривавий  слід.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737921
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2017


Літній ранок скупався в росі (акро)

[b]Л[/b]тній  ранок  скупався  в  росі
[b]І[/b]  всміхнувся  прийдешньому  дню.
[b]Т[/b]и  замовив  собі  вже  таксі,
[b]Н[/b]е  сказавши  мені:"Подзвоню".
[b]І[/b]  дивилася  я  у  вікно,
[b]Й[/b]  шепотіла:  "  Оце  вже  і  все".

[b]Р[/b]анок  пив  з  ароматів  вино,
[b]А[/b]  минуле  писало  есе.
[b]Н[/b]аша  зустріч  остання,  як  сон,
[b]О[/b]бгортала  безмежним  теплом.
[b]К[/b]алатали  серця  в  унісон,

[b]С[/b]юркотав  цвіркунець  за  вікном.
[b]К[/b]азку  ніч  шепотіла  зіркам,
[b]У[/b]  якій  був  щасливий  кінець,
[b]П[/b]лив  над  річкою  низько  туман,
[b]А[/b]  під  ранок  прибіг  вітерець.
[b]В[/b]ін  навшпиньки  пройшовсь  по  траві,
[b]С[/b]пив  з  півоній  солодку  росу.
[b]Я[/b]  вже  в  сни  не  прийду  більш  твої  —

[b]В[/b]  них  я  місця  собі  не  знайду.

[b]Р[/b]ізко  хлипнули  дверці  таксі...
[b]О[/b]сь  і  крапка  в  короткім  есе.
[b]С[/b]вітлий  ранок  у  літній  красі
[b]І[/b]  нове  щось  для  нас  принесе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737867
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.06.2017


Мелодія кохання

Кохання  мелодія  нами  написана:
Буває  і  ніжна,  буває  —  сумна,
Буває  безсонням  вона  заколисана,
А  ще  —  безоглядна,  немов  би  весна.
У  ній  почуттів  наших    плин  неповторний,
Який  не  стихає  рокам  вперекір,
Не  дай  же  їй,Боже,  коли  місяць  повний,
Завити  від  сумнівів  в  серці,  як  звір.
Ось  саме  цього  я  боюся  найбільше,
Бо  осуд  людський  знать  не  хоче  межі.
Мелодію  пишемо,  як  і  раніше,
Нехай  нам  не  заздрять  в  тім  очі  чужі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737465
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.06.2017


Быть может

Когда  отчаяния  половодье
Терпения  накроет  берега,
Приходит  в  душу  слякоть,  непогодье
И  безысходность  больше,  чем  беда,
Ищу  я  в  прошлом  наших  два  следа.
Быть  может,  память  что-то  сберегла,
Быть  может,  тоненькую  нить  надежда
Сумела  в  миг  последний  удержать
И  можно  сердцем  ощутить,  как  прежде
Прикосновение  руки.  Разжать
Кулак  обиды,  прошлому  сказать:
Пройдёт  и  это,  стихнет  половодье,
Всё  возвратится  на  круги  своя,
А,  если  память  за  собой  уводит  —
Ей  просто  скучно  стало  без  меня.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737327
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 11.06.2017


Літній дощ

Блукала  небом  блискавиця,
Шукала  нишпорки  між  чорно-синіх  хмар.
Вже  почалася  косовиця,
Зібрали  бджоли  з  квітів  лугових  нектар.
Звідкільсь  дощу  з'явився  запах
Такий  густий  і  свіжий,  і  такий  близький!
Частішав  блискавиці  спалах
І  голос  грому  несподівано  різкий
Все  голосніше  озивався,
Бурчав  і  гримав,  щоб  його  почули  всі,
А  вітер  на  гілках  гойдався,
Або  ховався  у  високім  лопусі.
І  раптом...  краплі  у  пиляку
Так  нехотя  і  важко  з  висоти  впадуть,
Й  за  ними  дощ,  мов  з  переляку,
Рясний  і  теплий  хмари  врешті-решт  проллють.
І  згодом  грім  затихне  зовсім,
А  блискавиця  в  нишпорці  між  хмар  засне,
Й  розіллє  небо  синь  невдовзі,
Й  всміхнеться  сонечко  златаве  і  ясне.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737108
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.06.2017


Що пам'ятатиме серце

Шорти,  футболки  яскраві,
Збиті  коліна  в  зеленці.
Дівчинка  й  хлопчик...  Цікаво,
Що  пам'ятатиме  серце?
Сині  тернівочки-очі,
Сміх,  що  дзюрчав,  мов  джерельце
Й  те,  що  кирпатенький  хлопчик
Промінь  ловив  у  люстерце?
Перший  букетик,  кульбаби,
В  плящці  черешні  із  цукром?
Квакали  смішно,  мов  жаби,
Тішилися  отим  звуком.
Що  пам'ятатиме  серце,
Сни  їм  колись  намалюють.
Сміх,  що  дзюрчав,  мов  джерельце,
Тихим  відлунням  почують.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736801
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.06.2017


Там, де річка шепотіла про кохання (акро)

Там,  де  річка  шепотіла  про  кохання,
А  стежинка  заховалася  в  траві,
Ми  стрічали  в  росах  скупане  світання,

Диким  медом  пахли  липи  вікові.
Ех,  яка  ж  то  пісня  почуттів  яскрава,

Райдугою  раптом  спалахне  в  душі.
І  обрамить  хмарки  ніжно-золотаво
Червень.  І  холодні,  й  сонні  спориші
Кутали  підошви  ніг  і  лоскотали,
Аромат  квітковий  вітер  розплескав.

Шепотілись  верби,  віти  полоскали,
Елегантно  новий  день  нас  привітав.
Просиналось  місто,  тиша  геть  тікала,
Оживали  звуки,  що  таїла  ніч:
Так  крикливо  квочка  тиші  вслід  квоктала
І  кричав  болюче  й  відчайдушно  сич!
Легко  йшли  у  парі,  усміхались  літу,  
А  у  серці  ніжність  квіткою  цвіла.

Підемо,  як  треба,  разом  й  до  крайсвіту  —
Рівним  полем  стежка  наша  пролягла.
Обіймав  так  ніжно  ти  мене  за  плечі,

Кутав  в  свою  ніжність  серденько  моє.
Ой,  скоріше  б  знову  та  й  приходив  вечір,
Холоду  розлуки  час  хай  не  зове.
А  з  тобою  йдемо  літечко  за  літом,
Нашу  стежку  часом  забивав  бур'ян.
На  стежинці  діти  і  онуки    —  квітом,
Як  коханню  личить  ніжності  сап'ян!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736183
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.06.2017


Долоні мрій

Початок  літа.  Пишно  зеленіє  місто.
Розцвів  лілейник  й  полуниця  ще  цвіте
І  сонце  розсипа  проміння  золоте,
Й  дивують  серце  солов'ї  грайливим  свистом.

Знов  падають  зірки  в  долоні  наших  мрій,
А  в  синім  погляді  твоїм  живе  усмішка.
Лежить  розкрита  на  моїх  колінах  книжка
І  пахне  густо  біля  річки  травостій.

Роки-роки  в  яскравий  заплелись  вінок.
В  нім  чорно-білі  кольори  ледь-ледь  помітні
Тому,  що  не  були  вони  одноманітні.

Усе  життя  ми  вчились  жити  і  кохати
І  помилялися  і  вчились  вибачати,
Й  долоні  підставляли  мрії  для  зірок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736062
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017


Вспоминай просто так

Вспоминай  ты  меня  без  обиды,
Просто  так  вспоминай.  Просто  так.
Зашумят  постаревшие  липы,
Повторяя  шагам  твоим  в  такт
Незабытое  имя,  в  котором
Ты  мелодию  слышал  любви.
Уезжала  в  рассвет  я  на  скором
И  твердила  себе:  не  зови...
Меж  сожжёнными  нами  мостами
Долгим  взглядом  меня  ты  обнял,
На  перроне  пустом  под  часами
В  предрассветьи  так  долго    стоял.
Мне  потом  написала  подружка:
Ты  на  скором  уехал  в  закат...
Наврала  нам  когда-то  кукушка,
Торопилась  считать  наугад.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735603
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 29.05.2017


Соловушка

Пел  соловушка  —  звал  он  любимую,
Знал  —  услышит  она  трель  его.
Песню  нежную  пел  и  красивую,
В  ней  звучало  любви  торжество.
И  казалось  —  хрустальные  камешки
Рассыпались  и  падали  вниз,
Перезвон  обрывался  на  краешке
И  звучал  над  округою  свист.
Разрезал  тишины  он  полотнище
И  по  кромке  бежал  в  дальний  край.
И  рыдал,  и  смеялся  соловушка,
Перечёркивал  в  сердце  печаль.
И,  конечно  же,  скоро  любимая
Прилетит  и  подарит  любовь.
И...  затихнет  вдруг  трель  соловьиная  —
Через  год  повторится  всё  вновь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735529
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 29.05.2017


Вечоріє

Вечоріє.  Череда  повільно
З  пасовиська  вулицею  йде.
Солов'ї  витьохкують  весільні
Серенади  і  бузок  цвіте.
Лунко  ляскає  батіг  в  повітрі  —
Дуже  вправний  дід  Іван  пастух
І  яскраві  фарби  на  палітрі
Вечір  змішує,  та  й  вітер  вщух.
Біля  хат  розчинені  ворота  —
Зна  худоба  добре  де  чий  двір.
Небом  розлилася  позолота  —
Захід  сонця  знатний  ювелір.
Сутінок  густішає  безмежність,
Огорта  дерева  і  хати.
В  кожнім  шерхоті  живе  бентежність...
І  зникають  звуки  суєти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735268
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 27.05.2017


Витира з щоки сльозу

Колихає  мама  сина,
До  серденька  пригорта.
Знаєш,  хлопчику,  я  сильна,
Буду  поряд  все  життя.
Хай  тобі  насниться  казка  —
Усміхнешся  ти  ві  сні,
А  моя,  синочку,  ласка  —
Крила  Ангела  легкі.
Спи  мій,  рідний,  спи,  маленький  —
У  ві  сні  ростуть  скоріш.
Будь  здоровий  й  веселенький,
Маму  й  тата  тим  і  тіш.
Колихає  мама  сина,
Витира  з  щоки  сльозу:
Хай  пройде  війни  часина,
Відведе  хай  Бог  грозу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734948
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017


Обірветься ниточка сну

Закреслюю  в  соте  чи  в  тисячне
Той  сон,  що  за  мною  йде  вслід
Притишеним  кроком  і  лисячим,
Рікою  життя  іде  вбрід.
За  руку  бере,  не  питаючись
Потрібно  мені  це  чи  ні.
Крізь  ніч  поведе  не  спиняючись
Й  залишить  мене  у  весні,
В  якій  затаїлось  відлуння
Признання  в  коханні  твого
Й  розквітлі  садки,  й  повнолуння,
Й  усмішка  мовчання  мого.
Нас  лагідно  ніч  огортала,
Співав  соловейко  в  бузку,
Зозуля  роки  рахувала
І  місяць  на  хмарці-візку.
І  знову  не  в  соте,  а  в  тисячне
Обірветься  ниточка  сну  —
Сховалося  сяйво  місячне
В  фіранку  ажурну  легку.
Навіщо  мені  це,  не  знаю...
Й  не  знаю,  чому  знову  й  знов
У  сон  той,  як  в  річку  пірнаю,
Пірнаю  чомусь  стрімголов.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734746
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2017


Кохання дивоцвіт

У  закоханих  очі  всміхаються
І  по-іншому  бачать  наш  світ.
Перед  ними  всі  квіти  схиляються,
Бо  кохання,  немов  дивоцвіт
Виграє  дивовижними  барвами,
Почуття,  мов  рясний  зорепад,
Напуває  серця  милих  чарами
І  не  зна,  що  таке  часопад.
І  не  вірить  кохання  в  розлуку,
Хоч  життя  без  розлук  й  не  бува,
І  тонку  павутиночку  смутку
Легко  ніжністю  враз  обрива.
Серенад  солов'їних  безмежність
Подарує  у  травні  воно,
В  них  яскрава  і  ніжна  бентежність  —
Пророста  в  серці  щастя  зерно.
Ось  тому  вони    бачать  по-іншому
Наш  такий  непростий  білий  світ
І  не  ходять  по  снігу  торішньому,
Де  лишився  лише  пустоцвіт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734528
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2017


Букетик слів

По  росі  холодній  ранок,
Мов  дитя,  дрібненько  біг.
Небо  одягнув  в  серпанок
І  спочити  в  трави  ліг.
Розлилася  тиші  ніжність,
А  тендітна,  мов  кришталь.
І  всміхнулась  раптом  вічність,
Що  ховалась  в  пастораль.
Вітер  бавився  в  садочку  —
Гілочки  злегка  гойдав.
Травень  вишиту  сорочку
Кожний  ранок  одягав.
Із  хмариночок  орнамент,
З  квітів,  з  зелені  лісів.
...І  на  вічності  пергамент
Тихо  ліг  букетик  слів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734241
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.05.2017


Вірш-алфавіт

[b]А  [/b]мені  згадалося  дитинство,
[b]Б[/b]о  в  душі  дитина  й  досі  я.
[b]В[/b]еселкових  днів  отих  намисто
[b]Г[/b]арно  і  яскраво  виграва.
[b]Г'[/b]утаперчева  любима  лялька
[b]Д[/b]овго  й  після  мене  ще  жила,
[b]Е[/b]х,  яка  ж  була  я  в  неї  нянька  —
[b]Є[/b]дність  наша  справжньою  була.
[b]Ж[/b]ив  у  хаті  нашій  сірий  котик,
[b]З[/b]  нами  грався  Пушик  залюбки
[b]І[/b]  любив,  щоб  чухали  животик,
[b]Ї[/b]в  цукерки  й  з  кавунів  скибки.
[b]Й[/b]  ще  була  собачка,  рижа  Чапка:
[b]К[/b]уций  хвостик  і  кудлата  шерсть.
[b]Л[/b]едь  вона  побачить  чиїсь  тапки  —
[b]М[/b]иттю  вкраде  й  заховає  десь.
[b]Н[/b]е  один  раз  лаяли  ми  Чапу,
[b]О[/b]чі  опускала,  хвіст  круть-круть,
[b]П[/b]отім  ніжно  подавала  лапу...
[b]Р[/b]озсміються  всі  й  шукати  йдуть.
[b]С[/b]кільки  днів  уже  роками  стали,
[b]Т[/b]ільки  згадую  я  знову  й  знов:
[b]У[/b]  зимові  вечори  гортали
[b]Ф[/b]отографій  витертий  альбом.
[b]Х[/b]ата  батьківська,  садок  вишневий  —
[b]Ц[/b]е  не  зтерти  з  пам'яті  рокам.
[b]Ч[/b]ебрецевий  запах  полудневий,
[b]Ш[/b]авлія  росте  і  досі  там.
[b]Щ[/b]емно  серцю  в  вечір  цей  травневий  —
[b]Ю[/b]ні  і  дитячі  згадую  роки.
[b]Я[/b]к  осіннє  листя  шурхотять  думки.


Надихнула  на  написання  вірша  -алфавіту  Л.  Іванова,  за  що  я  їй  дуже  вдячна.
В  віршованому  алфавіті  відсутні  букви  и  і  ь,  самі  розумієте  чому.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733634
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.05.2017


Коли плаче кохання

Коли  плаче  кохання,
Не  втирай  йому  сльози  брехнею.
Гіркувате  мовчання
В  келих  смутку  ти  не  доливай.
Зупини  крик  вагання,  
Щоб  не  йшло  воно  сліпо  стернею.
Коли  плаче  кохання  —
В  чорний  одяг  його  не  вдягай.
Проспівай  йому  пісню,
Що  минається  все  в  цьому  світі,
Не  було  б  тільки  пізно  —
Не  закреслюй  усе,  що  було.
Хай  думкам  надто  тісно  —
Розкида  у  душі  розпач  сіті,
Не  проси  його  слізно  —
Не  буває  він  чистим,  мов  скло.
Переплаче  кохання...
І  щасливо  тобі  усміхнеться,
Й  не  закреслить  того,  що  було.
Вже  не  чути  вагання
І  в  душі  твоїй  знов  озоветься
Те,  що  ніби  уже  й  не  жило.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733606
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017


Собі

У  День  народження  собі
Нічого  я  не  побажаю,
Бо,  що  бажати,  далебі,
Усе  в  своїм  житті  я  маю.
Не  шкодувала  доля,ні,
Яскравих  днів  і  днів  щасливих.
Звичайно,  поміж  них  сумні
Бували  дні,  в  сльозах  тужливих.
Та  рідних  посмішок  тепло
Завжди  будо  мені  в  підтримку
І  випрямлялося  стебло
Мого  життя,  й  біди  жаринку
Знов  вітер  долі  задував  —
Я  легко  крила  розправляла.
І  кожний  день  чимсь  дивував,
І  щастя  зірочка  сіяла.
Я  долі  дякую  за  все:
Родину  люблячу  й  кохання,
Яке  в  любій  біді  спасе
Й  надія  не  помре  остання.
У  День  народження  своє
Вклоняюсь  татові  і  мамі.
Я  долі  дякую  за  все,
Бо  я  живу  у  світлій  гамі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733391
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.05.2017


Стежинка до рідного дому

Не  дайте  зарости  травою
Стежинці,  що  у  рідний  дім  веде,
Там  пам'ять  можна  напоїть  водою
З  криниці,  над  якою  груша  знов  цвіте.
Де  й  досі  запахи  дитинства
Приносить  раптом  вітер  здалека
І  голос  рідний,  ніби  шелест  листя,
Вчувається  і  ехом  вдалині  зника.
Де  тиша  й  смуток  огортають
Й  приходить  в  серце  світле  почуття.
Не  дайте  зарости...  Літа  минають
Й  по  тій  стежинці  правнуки  ідуть  в  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733052
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.05.2017


Травневий дощ

Теплий,  тихий  всю  ніч  крапав  дощ,
Шелестів  по  дахах  і  по  вікнах.
Від  дитинства  у  ньому  є  щось,
Мабуть,  запахи  вулиць  умитих
Запах  квітів  відчутнішим  став
І  бузок  став  на  тон  яскравішим,
А  п'янкий  запах  скошених  трав
Всіх  парфумів  у  світі  найліпший.
Раптом  спогадів  калейдоскоп
У  роки  повертає  далекі:
Усміхається  мама,  кадр-стоп.
На  обличчі  краплиночки  теплі.
Підставляє  долоні  дощу,
Босоніж  йде  у  мокрій  геть  сукні
Й  я  на  зустріч  їй  швидко  біжу...
В  згадках  часу  бар'єри  відсутні.
Теплий  ранок  хмаринки  збира,
А  вони,  неслухняні,  тікають
І  дощу  шелест  так  й  не  стиха,
Та  за  це  його  і  не  картають.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732516
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 09.05.2017


Пам'яті вічний вогонь

Біля  могил,  монументів  і  стел
Пам'яті  вічний  вогонь.
Тисячі  селищ,  містечок  і  сел
Не  обійшла  осторонь
Друга  Велика  війна  світова
Кроком  своїм  руйнівним.
Пам'ять  в  серцях  і  до  цих  пір  жива,
Вклонимось  мертвим  й  живим.
Вклонимось  їм,  що  заради  життя
Йшли  без  вагання  у  бій
І  не  ховались  від  куль  в  укриття,
Бо  по  землі  не  чужій,
Рідній  до  болю,  до  крику  "ура",
Гнали,  як  тать,  ворогів.
Тим,  хто  на  схилах  величних  Дніпра
Наше  життя  боронив.
Вклонимось  тим,  хто  в  голоднім  тилу
І  в  окупації  жив,
Тим  хто  пройшов  до  Берліна  війну
Й  нових  садків  насадив.
Кожного  травня  буяють  вони
Й  пам'яті  вічний  вогонь
Там,  де  солдати  у  землю  лягли,
З  їхніх  палає  долонь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732424
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017


Вже усміхаюсь

Ненавиджу  в  душі  затишшя  —
Такий  химерний  для  життя  контраст,
Коли  й  малесеньке  узвишшя
Здається  нездоланним  водночас.
Коли  думок  важких  лахміття
У  ціле  сил  зібрати  геть  нема,
Глухе  й  сліпе  одноманіття
В  своїм  полоні  боляче  трима.
Здається  все  прожите  марним
Й  не  хочеться  життєвим  полем  йти.
І  раптом...  небом  щільно-хмарним
Промінчик  сонця  залиша  сліди.
Душа  полегшенно  зітхнула
І  розправляють  крила  почуття,
Надія  руки  простягнула  —
Яке  прекрасне  все-  таки  життя.
Вже  усміхаюсь  безпричинно
І  мимоволі  шепочу  слова:
"Життя  мене  прийма  гостинно
Й  шепоче  казку  липа  вікова".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732110
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.05.2017


Куст сирени расцвёл у окна (акро)

[b]К[/b]уст  сирени  расцвёл  у  окна,
[b]У[/b]тро  раннее  мне  улыбается.
[b]С[/b]мотрят  сонно  сквозь  шторы  дома,
[b]Т[/b]енью  ночь  по  траве  расстилается.

[b]С[/b]ладкий  запах  сирени  вокруг
[b]И[/b]  черёмухи  запах  чуть  приторный.
[b]Р[/b]езким  кажется  шёпота  звук,
[b]Е[/b]сли  мир  тишиною  пропитанный.
[b]Н[/b]ежно-алый  густой  цвет  зари
[b]И[/b]нкрустирован  вычурно  золотом.

[b]Р[/b]азве  можно  свой  взгляд  отвести?
[b]А[/b]  в  душе  чувства  вдруг  —  ярким  сполохом.
[b]С[/b]олнце  щедро  рассыплет  лучи,
[b]Ц[/b]еркви  купол  в  лучах  искупается.
[b]В[/b]  этот  миг  мы  давай  помолчим...
[b]Ё[/b]лка  звонницы  лапой  касается.
[b]Л[/b]еса  кромка  темнеет  в  дали,

[b]У[/b]дивляет  синь  неба  бескрайняя.

[b]О[/b]блаков  проплывут  корабли,
[b]К[/b]то  же  знает,  где  гавань  их  тайная?
[b]Н[/b]евозможно  свой  взгляд  отвести!
[b]А[/b]х,  сирень  расцвела,  посмотри!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731344
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 01.05.2017


Вже стільки раз

Садків  цвітіння  кожний  раз  неповториме,
Не  стримать  сліз  від  шквалу  різних    почуттів
Так  хочеться  побути  в  самоті,  без  слів  —
В  вечірній  тиші  запах  ніжності  пливтиме.

Скотилось  тихо  сонце  за  старі  тополі,
В  садку  біліє  густо  розсип  пелюстків.
Калейдоскопом  трелі  в  співі  солов'їв,
Я  нашу  зустріч  згадую  знов  мимоволі.

Вже  стільки  раз  в  житті  моїм  садки  цвіли!
Весна  красою  знов  мене  зачарувала
І  подих  пам'яті  ріка  затамувала.

Які  ж  то  ми  закохані  й  смішні  були.
Весна  ота  тепер  далекою  здається.
Світлина  чорно-біла  крізь  роки  всміхнеться.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731236
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.04.2017


Не можна лет часу спинить

Сідає  сонце,  затихає  дня  хода,
Підсвічені  рожевим  знизу  білі  хмари.
Минуле  пише  на  скрижалях  мемуари.
Ледь  чутно  б'ється  в  береги  ріки  вода.

Вже  пада  в  трави  цвіт  і  абрикос,  й  вишЕнь,
Жовтіють  сонячно  малесенькі  кульбаби.
Закумкали  у  предвечір'ї  раннім  жаби,
Огорнуть  сутінки  уже  минулий  день.

Розхлюпав  вечір  понад  містом  синю  тишу,
Так  легко  й  ніжно  вітер  гілочки  колише
Й  мелодія  весни  в  моїй  душі  бринить.

Засіє  згодом  темне  небо  ніч  зірками.
Роки  складаються  із  днів,  стають  віками
Й  не  можна  лет  часу  земного  зупинить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730386
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 25.04.2017


Самотності коло

Була  б  твоя  воля,  то  щоб  ти  зробила?
Украла  б  його,  та  й  у  всіх  на  очах?
І  душу  від  болю  за  мить  би  зцілила
Й  забула  назавжди  самотності  страх?
Ти  б  з  ним  заховалась  в  кімнаті  без  вікон  —
Навіщо  вам  знати  чи  день,  чи  ще  ніч,
Що  нишком  тікає,  зміняючись  світлом,
В  тумани  ховаючи  спини  узбіч.
А  ти  в  цю  хвилину  його  почастуєш
Нектаром  густим  з  почуттів  і  бажань
Й  на  жаль    ти  його  цим  ніяк  не  здивуєш  —
Чіткіше  проступить  самотності  грань.
Украла?  Навіщо?  Була  б  твоя  воля...
Ти  двері  відчинеш  нарозтіж  сама
І  зімкнеться  знову  самотності  коло...
І  тиша  до  болю,  до  крику  німа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730301
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017


Не від цвіту білішає сад (акро)

[b]Н[/b]е  від  цвіту  білішає  сад,
[b]Е[/b]йфорія  весни  —  мимолітність.

[b]В[/b]есняний  закружляв  снігопад
[b]І[/b]  навіщо  оця  нелогічність?
[b]Д[/b]е  ж  весна?  Утекла  від  зими?

[b]Ц[/b]віт  на  вишнях  у  чім  винуватий?
[b]В[/b]  небі  скупчились  хмар  табуни
[b]І[/b]  іх  вигляд  —  сумний,  пелехатий.
[b]Т[/b]ак  колись  і  зі  мною  було:
[b]У[/b]сміхнулось  кохання,  та  марно.

[b]Б[/b]езнадійно  й  недовго  цвіло
[b]І[/b]  невдовзі  в  душі  стало  хмарно.
[b]Л[/b]егковажно  мої  почуття
[b]І[/b]  надію  закреслив  безжально
[b]Ш[/b]епіт:  "  Іншу  кохаю  вже  я,
[b]А[/b]ле  ж  це,  вір  мені,  не  фатально.
[b]Є[/b]  в  житті    радість  й  сльози,  та  все  ж

[b]С[/b]онце  завжди  проб'ється  крізь  хмари.
[b]А[/b]  зима  не  буває  без  меж  —
[b]Д[/b]ивні  долі  бувають  примари".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729846
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.04.2017


Скутер-няня

У  Артемки  є  вже  скутер  —
Так  назвав  дід  ходунки.
А  водій  Артемка  —  супер,
Їздить  жваво  й  залюбки.
І  тепер  йому  не  треба
У  очікуванні  жить:
Сам  піклується  про  себе  —
Печиво  із  вази  згріб.
Щоб  у  хаті  ненароком,
Не  лишитись  в  самоті
Черевик  украде  й  ходу  —
Ось    попробуйте  знайти.
Іграшки  стоять  рядочком  —
Мама  навела  скрізь  лад.
А  Артемка  скинув  мовчки
На  підлогу  все  підряд.
Мчиться  скутер  з  зали  в  спальню
І  не  думайте  спинять.
Ось  такий  є  скутер-няня,
Жаль,  не  вміє  присиплять.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729601
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.04.2017


Хвороба

               Я  хворію.  Давно.  Не  менше  50-ти  років.  Ніхто  про  це  навіть  і    не  здогадується,  бо  зовні  я  звичайна  людина.  Донька,  сестра,  жінка,  невістка,  мама,  бабуся  і  прабабуся  —  це  всі  мої  статуси,  які  я  отримала  від  долі.  І  дуже  за  це  їй  вдячна.  Я  хвора  невиліковно  і  цим  зовсім  не  переймаюся.  Але  іноді  хвилююся,  коли  відчуваю  ремісію  хвороби.  Безпорадність,  непотрібність,  нелогічність  життя,  байдужість  тягнуться  до  мого  серця  і  душі  своїми  щупальцями,  холодними  і  цупкими.  Ремісія  може  бути  короткою,  а  іноді  затягується  і  я  чекаю  загострення  хвороби,  як  дива,  як  спасіння.  Я  не  знаю  з  чого  і  як  воно  почнеться,  з  якоїсь  несподіванної  думки  чи  декількох  слів,  які  прийдуть  раптово  і  я  почну  їх  нашіптувати,  не  помічаючи  цього  сама.  І  раптом  я  знову  побачу  те,  що  мить  тому  здавалося  буденним  і  звичним,  малозначущим  і  майже  чорно-білим,  зовсім  по-іншому,  яскравішим  і  чіткішим.  Хвороба  набиратиме  силу,  я  забуду  про  всі  буденні  справи,  візьму  чистий  аркуш  паперу,  майже  списаний  олівець  і  прошепочу:"Слава,  Богу".
                 Я  хворію.  Віршами.  Віршами,які  дарує  мені  доля.  І  за  це  я  їй  щиро  вдячна.  Не  всі  знайомі  чи  рідні  розуміють  мене,  бо  з  їхніх  слів:  в  житті  є  багато  речей  головніших,  чим  твої  віріші.  Можливо  й  так,  не  головне,  але  так  мені  потрібне  дійство,  яке  називають  велично  творчість.  Для  когось  творчість  -  це  чиста  білизна,  смачний  борщ,  не  такий,  як  в  сусідки,  
вирощування  квітів,  садків  чи  городини.  І  це  так  і  є,  бо  кожна  справа  потребує  хисту,  який  є  у  кожної  людини,  тільки  проявляється  він    по-різному.  Правда,  люди  частенько  про  це  навіть  і  не  знають.  І  я  вмію  варити  борщ,  вирощувати  квіти  чи  городину.  Але  писати  вірші  -  це  зовсім  інше.  Це  -  откровення  душі  і  серця,  яке  потребує  до  себе  особливої    уваги,  тому  й  хочеться  ним  поділитися  з  іншими,  записати  на  папір  чи  просто  запам'ятати.  Вірші  -  це  не  тільки  откровення,  а  потреба,  яка  як  і  хвороба,  то  загострюється,  то  перебуває  в  ремісії.  Багато  хто  відверто  мене  запитує:  "А  навіщо  воно  тобі  потрібне?".  Вони  й  не  знають,  що  я  майже  кожного  дня  так  само  запитую  себе:"  А  воно  тобі  потрібне".  Відповіді  були  різні,  тільки  слово  "ні"  я  й  пошепки  боялася  промовити.  Це  ж  частинка  мене  самої,  мого  серця  і  душі.  Тому  і  сумніви  не  покидають  мене  ніколи.  Сумніви  —  це  ще  одна  важлива  складова  моєї  хвороби.  Без  них  нічого  не  вийшло  б,  я    не  помічала  б  своїх  огріхів  і  помилок,  не  прислуховувалася  б  до  думок  і  порад  моїх  друзів,  читачів  чи  слухачів.
                       Я  хворію.  Давно.  І  так  хочеться,  щоб  ця  хвороба  перебувала  до  кінця  моїх  днів  в  стадії  загострення.  Мені  так  подобається  малювати
 віршами  життя  мого  полотно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729484
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017


Сльозоточили скрижалі

На  Сході  навіть  у  Великдень  тиші  не  було.
Невже  в  душі  святого  нічогісінько  немає?
Чи  мало  ще  небесних  сотень  в  землю  полягло?  —
Смерть  у  цупкі  обійми  убієнних  знов  приймає.
Не  зможуть  на  могили  рідних  тисячі  прийти  —
Розбиті  цвинтарі  у  селах  майже  опустілих.
Не  хочуть  можновладці  мудрості  в  собі  знайти:
Єдиний  вихід  —  зупинити  звірів  скаженілих.
Так,  не  людей,  а  звірів,  що  чекали  влучний  час
Й  заради  фікс-ідей  розшматували  Україну,
І    брешуть  підло  всім,  що  хочуть  врятувати  нас,
Вбиваючи,  калічачи,  лишаючи  руїну.
Від  чого  рятувати?  На  своїй  живем  землі,
Уміємо  і  працювати,  і  пісень  співати.
Від  того,  що  у  путінськім  придумали  Кремлі
Так  боляче  й  на  гавкіт  їхній,  чесно,  нам  плювати.
На  Сході  навіть  у  Великдень  тиші  не  було...
Поранених  й  скалічених  вивозили  в  шпиталі.
І  дзвони  гірко  плакали  за  вбитими  й  пекло
В  серцях.  Й  Завіту  вічні  сльозоточили  скрижалі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729363
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.04.2017


Важка рука

Здається  зараз  не  весна,  а  пізня  осінь  —
У  вікна  дрібно  стукотить  і  дощ,  й  крупа.
Сховалася  за  хмарами  небесна  просинь
І  на  тепло  природа  надто  вже  скупа.

А  абрикоси  зацвіли  на  диво  пишно
І,  як  завжди,  цвіт  ніжний  холод  обпіка.
І  пелюстки  осипляться  в  траву  поспішно  —
У  недоречності  завжди  важка  рука.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729324
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.04.2017


За мотивами вірша А. Ахматової "Белый дом"

Белый  дом  (1914)

Морозное  солнце.  С  парада
Идут  и  идут  войска.
Я  полдню  январскому  рада,
И  тревога  моя  легка.

Здесь  помню  каждую  ветку
И  каждый  силуэт.
Сквозь  инея  белую  сетку
Малиновый  каплет  свет.

Здесь  дом  был  почти  что  белый,
Стеклянное  крыльцо.
Столько  раз  рукой  помертвелой
Я  держала  звонок-кольцо.

Столько  раз...  Играйте,  солдаты,
А  я  мой  дом  отыщу,
Узнаю  по  крыше  покатой,
По  вечному  плющу.

Но  кто  его  отодвинул,
В  чуткие  унес  города
Или  из  памяти  вынул
Навсегда  дорогу  туда...

Волынки  вдали  замирают,
Снег  летит,  как  вишневый  цвет...
И,  видно,  никто  не  знает,
Что  белого  дома  нет.


Білий  будинок    

Морозяне  сонце.  З  параду
Ідуть  і  ідуть  війська.
Січневому  полудню  рада
Й  тривога  моя  легка.
Я  в  пам'яті  кожну  гілку
І  силует  зберегла.
Крізь  інею  білу  сітку
Малинове  світло  стіка.
Будинок  тут  був  майже  білий
Й  скляне  тут  було  крильце.
Не  раз  я  тримала  в  змертвілій
Руці  тут  дзвінок-  кільце.
Не  раз...Грайте,  грайте,  солдати,
А  я  мій  будинок  знайду.
Пологий  дах  зможу  згадати
Й  по  вічному  взнаю  плющу.
Але  хто  його  відсунув,
У  чуйні  відніс  міста,
Чи  з  пам'яті  взяв  і  здунув
Дорогу  й  нема  вороття.
Далеко  волинки  стихають...
Летить  сніг,  мов  з  вишень  цвіт.
І,  мабуть,  ніхто  і  не  взнає,
Що  білого  дому  зник  слід.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728687
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.04.2017


И не каялась

Ошибалась  любовь  и  не  каялась
И  пила  ветер  страсти  хмельной.
До  крови  о  молвы  нож  изранилась,
Но  беспечной  была  и  шальной.
И  стояла  всё  время  на  краешке
Бездны  боли,  разлуки,  тоски,
Разбросала  она  свои  камешки,
А  собрать  было  ей  не  с  руки.
Улыбалась,  чтоб  вдруг  не  расплакаться
И  смеялась  над  болью  людской.
И  не  знала:  однажды  расплатится
Безоглядной,  холодной  тоской,
Одиночеством  злым  и  бессонницей,
Пустотой  в  изболевшей  душе
Потому,  что  была  лишь  любовницей...
Ей  любимой  бы  быть  в  шалаше.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728227
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 10.04.2017


Погляд той чужий

Який  знайомий  погляд,  та  ...чужий
І  посмішка  чужа,  але...  знайома.
І  холод  в  серці  зимно-крижаний,
Й  болюча  спогадів  в  душі  судома.
Заплющить  очі  й  стиснути  вуста,
Зробити  крок  й  зірватись  раптом  в  прірву,
Щоб  вгамувати  біль  і  почуття
І  відштовхнути  невгамовну  кривду.
Й  не  бачити,  як  дивиться  услід
Той  погляд  і  вуста  про  щось  шепочуть.
Пройшли  віки,  сто  тисяч  довгих  літ,
А  відпускати  спогади  не  хочуть.
А  може,  все  примарилось  й  не  більш,
Що  погляд  той  чужий  такий  знайомий?!
І  спогадів  відпустить  мовчки  біль
Й  надії  стихнуть  непомітно  дзвони.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728127
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017


Благовіщення (акро)

[b]Б[/b]лагословляє  землю  Бог  і  тінь  зими  зникає,
[b]Л[/b]елеки  з  вирію  вертають  в  рідний  край,
[b]А[/b]  дівчина,  йдучи  по  воду,  первоцвіт  шукає,
[b]Г[/b]оворять:  пролісок  віщує  щастя  рай.
[b]О[/b]святяться  проскури  благовіщінські  у  храмах,
[b]В[/b]сі  пасічники  вулики  знов  виставлять  на  двір
[b]І[/b]  несподіваний  весни  яскравий,  світлий  спалах,
[b]Щ[/b]е  й  неба  синього  шикарний,  ніжний  кашемір.
[b]Е[/b]легія  душевного  блаженства  і  спокою  —
[b]Н[/b]авколо  розлилася  ніжність  й  тиха  благодать.
[b]Н[/b]евидимо  торкнеться  Бог  до  кожного  рукою,
[b]Я[/b]краз  в  цей  день  на  землю  наші  янголи  летять.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727668
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.04.2017


Інше сприйняття

Чого  тепер  чекаю  від  життя?
Не  так  й  багато,  як  колись  чекала,
Бо  стало  зовсім  іншим  сприйняття
Того,  що  доля  вже  подарувала.
Найбільш  ціннішим  видається  все:
Усмішка  батька,  мамина  порада
Й  життя,  як  світ  наш,  дуже  непросте,
Й  кохання,  й  зустрічі  і  навіть  зрада.
І  щастя,  що  образила  не  раз,
Яке  сховалося  надовго  в  буднях,
І  марнотратство  непотрібних  фраз,
Й  розчарування  в  почуттях  і  людях.
А  полем  долі,  по  якому  йду,
Стежки  не  марно  й  вперто  торувала.
Було,  притишувала  я  ходу
І  знов  колишню  швидкість  набирала.
Вже  бачу  поля  протилежний  край  —
Стоять  густі  тумани  днів  майбутніх.
Та  ще,  я  чую  —  плеще  водограй,
Немов  мелодія  днів  незабутніх.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727160
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.04.2017


Скучаю так само

Доброго  дня,  моя  рідна...
Бачиш,  весна  знов  всміхається...
Тиша  така  зараз  світла,
Вітер  листком  сухим  грається
І  на  могилці  вже  квіти
Зазеленіли  смарагдово.
Серденько  хочу  зігріти  —
Наше  минуле  знов  згадую..
Поряд  зі  мною  онучечка,
Згадує  теж,  посміхаючись.
Пам'яті  нашої  свічечка
Тихо  горить,  мов  схиляючись
Перед  твоєю  світлиною,
Ніжністю  вічною,  мамо.
Більш  не  хворію  провиною,
Тільки  скучаю  так  само.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727098
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.04.2017


Теплий прийде Олексій

Сіє  дрібнесенько  дощ,
Сірого  кольору  ранок,
Сум  мокрих  вулиць  і  площ,
Вітру  збентежений  танок.
Вікна  ще  заспаних  хат
Краплями  всіяні  рясно,
Темних  тополь  довгий  ряд
Суму  збира  сиві  пасма.
Неба  ранкового  синь
Хмарами  вкуталась  щільно.
Теплий  прийде  Олексій  —
Сонцю  гуляти  дасть  вільно.
Й  знову  всміхнеться  весна,
Й  сонячний  зайчик  прокинеться.
Березня  пісня  сумна
Співом  пташиним  обірветься.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726374
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2017


Доба за добою

Доба  за  добою  трагічні  —
Донбас  передиху  не  зна.
Поранення  й  смерті  цинічні:
Для  когось  війна  —  крутизна.
Бо  круто  в  кредит  заганяти
Народ,  що  повірив  в  Майдан
Й  надію  людську  оскверняти,
А  Рада,  то  є  —  балаган,
В  якому  самі  скоморохи,
Що  вивчили  ролі  давно.
Немає  в  них  совісті  й  трохи,
Брехня  їм,  немов  би  багно,
І  душі,  й  серця  обліпило,
Байдужість  їм  застить  весь  світ.
Ніколи  їм  і  не  боліло,
Як  нам,  пересічним,  болить.
Так  круто,  коли  не    мільйони,
Мільярди  зелених  украв
І  знати,  що  їх  віп-персони
Ніякий  ще  суд  не  карав.
Себе  називають  панами
І  в  Раду  ведуть  паненят.
Вкраїна  умита  сльозами  ...
І  тужно  так  дзвони  дзвенять.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726308
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 29.03.2017


З днем народження, Олексо!

З  днем  народження,  Олексо!
Зичу  щастя  Вам  й  добра.
І  життя  широке  плесо
Слів  веселки  хай  збира.
Небайдуже  Ваше  серце
Не  дає  нам  збайдужіть
І  натхнення  хай  джерельце
Не  спиняючись  дзюрчить.
Дякую,  що  рідна  мова
Найцінніший  для  Вас  скарб,
Бо  вона  всьому  основа,
В  ній  відтінки  різних  барв.
Я,  Олексо,  Вам    бажаю  
І  здоров'я,  й  довгих  літ.
З  задоволенням  читаю
Ваші  вірші.  Ви  —  Піїт.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725879
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2017


Я більш ніколи

Чому  б  і  ні...  Хоч  поглядом  зустрітись
І  все  одно  не  дати  ради  почуттям.
І  знову  навіки  десь  загубитись,
І  не  хворіти,  як  раніше,  каяттям.

Хай  пам'ять  ще  один  зав'яже  вузлик
Й  від  мене  нишком  десь  подалі  захова.
А  під  ногами  снігу  тихий  хрускіт
І  вітер  злиже  з  вуст  моїх  чужі  слова.

Чому  б  і  ні...  Я  ненароком  озирнуся,
А  пам'ять  усміхнеться:  Знаю,  так  бува.
Я  більш  ніколи  у  "було"  не  загублюся  —
Узимку  не  розквітне  квітка  голуба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724884
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2017


И каждый миг

Любя,  я  сильной  или  слабой  быть  могу  —
Все  чувства  в  сердце  по-иному.
Я,  словно  бы  по  снегу  первому  бегу
И  ветру  радуюсь  хмельному.

Непонимание  в  улыбку  превращу,
Понять  смогу  я  с  полуслова.
Огонь  пустых  обид  ладонью  погашу,
Не  дам  любовь  обидеть  снова.

И  каждый  миг  желанен  и  неповторим,
И  прошлое  спеша  уходит.
Шепнёт:  "Потом  с  тобою  мы  поговорим,
Ты  только  помни  звук  моих  мелодий".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724556
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 20.03.2017


Весні сумується

Задощило.  Весні,  ой,  сумується
І  вона  день  за  днем  тихо  плаче,
Бо  її  сум  ніяк  не  вгамується,
Біллю  каркання-крик  воронЯче.
В  серці  ранами  рваними  відгуки,
У  душі  —  бісовське  зле  сум'яття;
Безнадія  раптовим  їй  вироком
І  одвічне,  як  світ  наш,  прокляття.
А  війна,  як  і  смерть,  без  обличчя.
За  живих  душі  мертвих  теж  моляться,
Сумно  дивляться  із  потойбіччя...
Віра  їм  із  надією  вклоняться.
Сині  Вкрайни  заплакані  очі
І  ковил  сивини  густо  плямами,
А  Тараса  слова  всі  пророчі:
Україна,  що  вкрита  вся  шрамами
Не  впаде  на  коліна  ніколи,
Не  опустить  у  відчаї  голову.
Навпіл  ворог  її  не  розколе  —
Перед  дітьми  не  матиме  сорому.
І  сьогодні  Донбас,  мов  у  пеклі,
Бо  за  ним  і  рушник,  й  чорнобривці.
За  життя  йдуть  бої  там  запеклі  —
Гру  смертельну  ведуть  братовбивці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724548
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 20.03.2017


Две фотографии

Я  сквозь  время  смотрю  на  тебя  —
Чёрно-белые  две  фотографии
Жизни  нашей  мгновенья  хранят
В  нашей  общей  чуть-чуть  биографии.
Мы  такие  смешные  с  тобой,
Босоногие  и  загорелые.
Мы  друг  другу  не  стали  судьбой
И  мечты  не  сбылись  наши  "смелые".
Даже  в  снах  не  встречаемся  мы
И  навряд  ли  друг  друга  узнали  бы.
На  пороге  пришедшей  зимы
Никогда  мы  с  тобою  не  стали  бы.
А  детсадовский  наш  выпускной,
Разлучил  нас  с  тобой  опрометчиво.
Лопоухий  мальчишка  смешной
Светлой  грустью  пришёл  зимним  вечером.
Я  сквозь  время  смотрю  на  тебя  —
Нам  по  шесть!  Ах,  какие  мы  взрослые!
Дарит  встречи  однажды  судьба
Чуть  смешные,  по-детски  серьёзные.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723996
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 17.03.2017


Жисть

Яка  безвихідь...  А  колись
Так  слізно  плакався  сусідам:
Хіба  у  мене  з  нею  жисть?
Хай  сам  би  жив,  якби  то  відав,
Що  будемо  ми  жить  в  гризні,
Що  дорікати  завжди  буде:
"Нажрався,  гірший  ти  свині,
Чому  не  жити  нам,  як  люди?".
Ну  не  хотів  рубать  дрова  —
Вона  так  вміло  це  робила.
Город  скопати?  Дивина  —
Вона  ж  не  баба,  а  кобила.

Яка  безвихідь...А  тепер
Сусідам  плачеться  так  слізно:
Чому  вона,  не  я  помер  —
Провини  біль  прийшов  запізно.
Я  тільки  зараз  зрозумів
Яка  Катруся  гарна  жінка.
Я  б  і  скопав,  й  дрова  —  без  слів.
Не  п'ється,  як  колись,  горілка.
Не  бачив  я  чи  не  хотів,
Як  гірко  плакало  кохання.
Яка  безвихідь...  й  марність  слів
І  тиші  болісне  мовчання.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723861
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.03.2017


Грак

Так  поважно  грак  крокує,
Не  боїться  він  людей.
Роздивляється,  пильнує,
Зустріча  новий  він  день.
З  гордо  витягнутим  дзьобом
Йде  по  стежці,  не  зверта.
Ось  крутнувсь  й  пішов  підскоком,
Ось  навприсядки  сіда.
Зупинився,  щоб  спочити,
Крила  широко  розкрив.
Вирішив:  пора  летіти  —
Марш  ранковий  завершив.
Ось  така  в  грака  забава:
Вранці  стежкою  гулять.
І  важливіша  є  справа:
Ще  б  навчитися  співать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723484
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.03.2017


Немає незмінного

І  немає  нічого  незмінного:
Ні  теорій,  ані  аксіом,
Ані  кольору  сходу  кармінного
Чи  комети  з  блискучим  хвостом.
Почуття,  що  здаються  одвічними,
Можуть  раптом  розсипатись  в  прах,
Щоб  опісля  з  раптово-зустрічними
Перекреслить  розпуку  і  страх.
Все  минеться  і  все  перемелиться,
Та  не  зАвжди  чомусь  так  бува,
Бо  образа  туманами  стелиться
І  надію  з  дороги  збива.
І  не  має  нічого  незмінного  —
Через  час  воно  стане  нічим.
Ранок  кольору  темно-кармінного
Буде  ніжним  й  чомусь  мовчазним.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723148
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.03.2017


Тьомка

Час  біжить  і  вже  півроку
Виповнилось  правнучку.
Дзигиня,  маленький  клопіт  —
Не  лежиться  вже  йому.
Він  уміє  "розмовляти",
Сам  лягає  на  живіт,
Дуже  любить  танцювати
На  носочках,  як  джигіт.
Жартівливо  називаєм:
М'ячик  з  ножками  ти  наш.
Залюбки  в  футбол  він  грає  —
Є  у  Тьомки  справжній  м'яч.
Все  навкіл  йому  цікаво,
Все  куштує  він  на  смак.
Робить  він  спортивну  вправу—
Пальчик  ніжки  посмоктать.
Як  не  день,  то  щось  новеньке:
Ось  навчивсь  казать  "коя".
Час  біжить.  Біжить  швиденько  —
Правнучок  вивча  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722246
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.03.2017


До болю соромно

Мені  до  болю  соромно  за  тих,
Хто  молодість  Вкраїни  убиває
І  "Слава  Україні"  для  піару  лиш  горлає,
Не  відчуваючи  який  тяжкий  то  гріх
Безжалісно  вбивати  і  калічити  дітей,
Чоловіків  на  плаху  смерті  віддавати.
Їм  байдуже,  що  плачуть  батько  й  мати
І  вдови  сИріт  пригортають  до  грудей,
Шепочуть:  "Долю  випало  таку  нам  мати,
Осиротіти  з-за  чиїхсь  дурних  ідей".

Мені  до  болю  соромно,  коли
У  шпиталях  вручають  ордена  й  медалі,
І  промовляють  гордо  речі  "величальні",
Самі  ж  ховаються  в  палацах  від  війни.
Дітей  подалі    з  України  відправляють,
Рахунки  у  офшорах  доларові  мають
І  знають  вже  куди  потрібно  їм  втекти,
Бо  віли  і  будинки  придбані  давно.
За  звичкою  ще  трохи  зелененьких  вкрадуть,
Хто  підійматиме  Донбас  з  руїн  їм  все  одно.

Їм  все  одно,  що  люди  їх  вже  проклинають,
Їм  все  одно,  бо  їм  Вкраїна  не  болить
І  материнські  сльози  їх  не  зачепляють  —
Не  їхнім  дітям  Україну  боронить,
Вони  і  української,  мабуть,  не  знають.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722083
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 07.03.2017


Мартовский рассвет

Сине  -фиолетовый  рассвет
Весь  в  прожилках  розовых  и  тёмно-серых,
Разливая  над  землёю  свет,
Нежно  кромок  облаков  коснулся  белых.
В  предрассветной  мгле  исчезла  ночь,
Оставляя  на  земле  промёрзшей  иней
И  бессонницы,  и  сны  бежали  прочь  —
Ночь  продлить  хотя  б  на  миг  они  бессильны.
Ветер,  сделав  ночи  реверанс,
Утру  раннему  раскрыл  свои  объятья.
Неба  ярко-синего  фаянс
Был  изящным,  как  и  чёрно-звёздный  батик.
Миллионы  лет  приходит  в  мир  рассвет,
Миллионы  лет  он  дарит  восхищение.
Словно  вечности  земной  привет,
И  живущим  на  земле  благословение.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722051
рубрика: Вірші, Пейзажная лирика
дата поступления 07.03.2017


Как-то всё по-иному

Ночью  как-то  всё  по-иному:
Мысли,  чувства,  отсчёт  минут...
Тишины,  чуть  тревожной,  омут
И  себе  самому  не  лгут.
Можно  быть  до  слёз  откровенным
И  простить  себя  и  других,
И,  как  в  детстве,  быть  легковерным,
И,  забыть  об  обидах  злых.
На  полвека  вдруг  стать  моложе,
Улыбнутся  первой  любви
И  понять,  что  стало  дороже
Всё,  что  мы  сберечь  не  смогли.
Всё  над  чем  мы  с  тобой  смеялись,
В  сердце  трепетно  бережём
И  признаться  себе  боялись  —
Ради  этого  и  живём.
Ночью  как-то  всё  по-иному:
Ближе  прошлое  и  родней.
"Всё  проходит",  как  аксиому
Принимаем  мы  все  трудней.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721967
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 06.03.2017


И верить я хочу

Мелодию  непрошеной  тоски
Не  подбирай  к  моим  словам.
Прикосновение  твоей  руки  —
На  сердце,  где  уже  есть  шрам,
Вновь  оставляет  отпечаток,  след.
Я  не  могу  тебе  помочь,
Не  сможет  что-то  изменить  рассвет,
Когда  уже  уходит  ночь.
Не  будет  это  утро  мудреней,
А  будет  между  нами  пустота.
Я  думала,  что  грусти  ты  сильней
И  с  чистого  нам  не  начать  листа.
Разбрасывали  камни,  чтоб  собрать  —
Наивно  верить  в  чудеса.
Самим  себе  мы  научились  лгать
И  не  смотреть  глаза  в  глаза.
Не  подбирай  мелодию  к  словам  —
Я  лучше  просто  промолчу.
А,  может,  грусть  твоя  и  есть  обман
И  верить  в  это  я  хочу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721392
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 03.03.2017


Точно знаю

Розгубили  фарби  мої  сни,
Тільки  й  залишились  чорна  й  біла.
Дочекатися  б  мені  весни,
Щоби  ручаями  гомоніла.
Шелестіла  листям  молодим,
По  землі  йдучи,  лишала  квіти,
Усміхалась  небом  голубим
І  навчила  б  знов  мене  радіти
Кожній  миті,  ніби  в  перший  раз.
І  речам  простим  й  давно  знайомим
Дивуватись  щиро  й  повсякчас,
Запахом  суничним  й  полиновим.
Й  точно  знаю  я,  що  сни  мої
Знову  стануть  різнокольоровими
І  до  ранку  будуть  тьохкать  солов'ї,
І  ріка  туманами  прозорими
Вранці  вкутається,  вкута  береги,
Верби  низько  до  води  нахиляться.
Шепотітимуть  про  щось  очерети,
Хмари  в  небі  ніжно-біло  спіняться.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721091
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2017


Букет

Весняних  запахів  букет
Мені  приніс  у  подарунок  вітер,
А  ще  —  прошепотів  сонет,
Заголубіють  в  лісі  скоро  квіти.
Тендітні  проліски  ось-ось
Прокинуться.  До  поки  ж  можна  спати?
І  їм  це  зовсім  не  здалость,
Хоча  ще  вчора  сніг  кружляв  лапатий.
А  вже  сьогодні  —  благодать!
Всміхається  яскраво  сонце  з  ранку
Й  зимову  мляву  геть  прогнать
Прийшла  весна  в  рожевому  серпанку.
І  крізь  траву  торішню  вже
Проклюнутися  паростки  готові
І  квіти,  ніби  витвір  Фаберже,
Заголубіють  в  веснянім  вінкові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721051
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 01.03.2017


Тет-а-тет

Земля  в  латках,  у  чорно-білих,
Зима  втрачає  неповторний  шарм.
І  на  щоках  й  вустах  поблідлих
Рум'янець  сліду  більш  не  залиша.
В  кишеню  дощ  зібрав  сніжинки
І  лісу  темно-сірий  силует
Видніється  чіткіш,  хустинки
Дерева  скинули  і  тет-а-тет
Шепочеться  з  зимою  вітер:
"Не  плач  і  усміхнися  мені  знов,
Не  все  минається  на  світі,  
Як  і  моя  одвічная  любов.
Весну  чекає  вітер  інший,
Такий  же  молодий,  як  і  вона.
І  сніг  оцей  назвуть  "торішній",
А  ти  на  вік  коханая  жона.
Час  прийде  й  ми  з  тобою  разом
Повернемося  знову  в  ці  краї.
І  в  серці  не  давай  образам
Ховатися.  Дивися,  ручаї
Дзюрчать  і  золоте  проміння
Так  щиро  й  щедро  сонце  розсипа.
Мороз  вночі,  як  відгоміння
Твоє,  все  легше  по  землі  ступа".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720220
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2017


За мотивами вірша А. Євтушенка

Мы  стареем  не  от  старости
Не  от  прожитых  годов.
Мы  стареем  от  усталости,
От  обид  и  от  грехов.

От  тоски  и  обреченности,
От  несбывшейся  любви,
От  житейской  безысходности,
Повседневной  суеты

От  забот,  что  только  множатся
От  проблем,  что  не  решаются
Мы  стареем  раньше  возраста
Ибо  души  иссушаются.

                                               А.Евтушенко

Ми  старіємо,  та  не  від  старості
І  прожИтих  нами  вже  років.
Ми  старіємо  від  втоми  й  слабкості,
Від  образ  старіємо  й  гріхів.

І  від  туги,  й  тОму,  що  приречені,
Від  кохання,  що  прийшло  і  не  збулось.
Суєтою  буднів  геть  знівечені  —
Стрітися  з  безвихіддю  все  ж  довелось.

Від  турбот,  що  множаться  без  ліку,
Від  проблем,  яким  і  рішення  нема.
Ми  старіємо  раніше  віку,
Бо  душа  зболіла  вже  напівжива.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720061
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.02.2017


Почуттів прибій

Розсипала  ніч  зірки  на  небі,
Ніби  сіяла  зернята  мрій.
Затихала  річка  біля  греблі,
Коні  лугом  йшли  на  водопій.

Зупинялися  в  траві  високій,
Фиркали,  дивуючись  чомусь.
Над  землею  розливався  спокій,
Ліс  у  темні  шати  одягнувсь.

Пахла  ніжно  біла  матіола,
Засиділися  на  ганку  ми
І  здавалось  —  окрім  нас  навколо
Не  було  нікого  на  землі.

Лише  ми  і  ночі  тихий  подих,
Проростають  зерня  наших  мрій.
Й  сумнівів  у  тім  немає  жодних,
Тільки  плеще  почуттів  прибій.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719782
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2017


Допоки

Небесна  сотня  —  це  лише  початок,
На  жаль,  десятки  сотень  вслід  летять
В  високім  небі.  Та  невже  зачаток
Свободи  ось  такий:  жорстокий  тать
Шматує  Україну  і  вбиває,
І  без  роботи  "Гради"  не  стоять.
Найкращих,  найсміливіших  втрачає
Украйна.  Та  допоки  нам  втрачать?
Вже  стільки  вдів,  сиріт,  калік,  загиблих!
Як  докір  нам  зруйновані  міста
І  сіл  мовчання,  що  навік  затихли,
І  на  полях  чорніє  пустота.
Чи  за  таке  майбутнє  на  Майдані
Небесна  сотня  віддала  життя?
Допоки  жити  нам  в  липкій  омані?
Прибрати  в  хаті  хочеться  сміття.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719325
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2017