Доля

Сторінки (1/23):  « 1»

***

Майстриння-осінь  тче  свій  гоблен,
Пливуть  хмаринки  в  небесах  прозорі,
І  спалахне  у  позолоті  клен,
Чудні  запаски  вдягнуть  осокори.

Такі  врочисті  сині  небеса-
Не  зміряти  любові  всенародної.
Сьогодні  День  Воздвиження  Хреста
Животворящого  і  Чесного  Господнього.

У  душу  лине  тиха  Благодать
Із  серця  виселяючи  тривогу.
З  Тобо,  Боже,  віку  б  звікувать,
З  Ім'ям  Твоїм  закінчити  б  дорогу.

В  духовності  і  вірі  ми  усі
Прийшли  до  Тебе  нині  на  гостину.
Великий,  Боже!  Правдою  єси
Ти  стверджуєш  у  кожному  людину.

Благослови  ж  нас,  Боже,  у  житті
Творить  красу  і  не  чинити  злого.
І  від  спокуси  душу  захисти,
І  не  зректись  щоб  Імені  нам  Твого.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2011


Прости

Валили,  хрест,  який  стояв  у  полі,
А  він  уперто  з  місця  не  рушав.
Тягнули  волоком,  а  він  стогнав  од  болю,
Та  вже    зневіру  і  хулу  прощав.
Хрест  кам'яний  із  мого  Перекалка
Втоптали  у  багнюку  трактори.
З  ним  роздробили  віру  нашу  в  скалки  -
Великий  Боже,  їх  також  прости.
Валили  храми,  стягуючи  долу  
Гаками  позолочені  хрести.
Старенька  мати  на  колінах  в  полі
Благала  у  Всевишнього:  "Прости!"
"Прости  зневіру  заблукалим  душам,
Прости  в  облуді  втоплені  уми,
Шматочок  хліба  їм  пошли  насущний
І  вивільни  з  обіймів  Сатани."
Померла  матінка  старенька  у  тривозі
За  доленьку  нехрещених  дітей.
Тож  хто  за  них  молитиметься  Богу
І  хто  докупки  скалки  ті  збере?
Та  волею  Всевишнього  прозрілі
До  нього  повертались  я  і  ти.
Зціливши  душу  і  пізнавши  віру
За  весь  народ  наш  я  прошу  "Прости!"
Молю  Тебе,  пошли  на  вік  мій  сили,
Щоб  хрест  свій  гідно  й  чесно  донести.
За  всі  гріхи,  що  душу  підкосили,
Я  каюсь,  Господи,  й  прошу  Тебе:  "Прости."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2011


Журавлики (Пісня)

Місяць  в  рідну  мою  криницю
Сипле  пригорщами  зірниці,
Грає  хвилею  поле  широке,
Йде  світанок  уже  сіроокий
Журавлі  в  небесах  курличуть,
Журавлині  ключі  нас  кличуть.
Із  журавликів  із  маленьких
Ви  дорослими  стали,  рідненькі.

                               Приспів.
Журавлики,  журавлики,
Прошу  вас,  не  спішіть.
Благословіння  матінки  в  доріженьку  візьміт.
А  як  зміцніють  крилонька  поміж  чужих  світів
Вертайтесь  ви  із  вирію  у  материнський  дім.

Від  тепер  я  журавкою  стану,
Залікую  як  треба  рану,
Напою  вас  водою  з  криниці,
Де  світанок  скупав  вже  зірниці.
Вам  щасливої  зичу  дороги,
Хай  минають  вас  болі  й  тривоги,
Нехай  щастя  супутником  буде,
Лиш  хороші  стрічаються  люди.

Ви  пізнайте  в  високому  леті
Невідомі  світи  і  планети,
У  польоті  гартуйте  ви  крила,
Щоби  доленька  вас  не  зломила.
І  куди  б  не  закинула  доля,
Повертайтесь  до  рідного  поля.
Вас  чекатиме  батьківська  хата
І  зустріне  журавочка-мати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2011


Твоя любов

Любов  твоя  -то  є  моя  погибель,
То  є  солодка  мука  і  печаль.
Чекає  свята  серденька  обитель,
А  в  душу  зазирає  каяття.

Душа  моя  ні  в  чому  не  повинна,
Душа  моя  -  пречисте  немовля.
І  лиш  у  тім  важка  її  провина,  
Що  восени  тебе  зустріла  я.

Що  первоцвіт  давно  одцвів  весною,
Що  літо  відшуміло  буйством  трав,
Лиш  хризантеми  тішать  нас  красою  ,
Доки  мороз  ще  землю  не  скував.

...  А  ти  мені  щодня  приносиш  квіти
З  краплинками  холодної  роси.
І  я  не  знаю,  плакать  чи  радіти
Від  тої  запізнілої  краси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2011


***

Моє  буття  обтяжене  гріхами,
Я  ж  вимолити  їх  у  Бога  хочу.
Прийде  пора  і  Доленька  одягне
Останню  на  житті  своїм  сорочку.

Оту,  що  тче  життя  моє  щоднини,
Біленькі  нитки  взявши  за  основу.
Трудяга-човник  тягне  безупинно,
Майструючи  до  Вічності  обнову.

Свіча  погасне.  Голосом  печалі
Здригнеться  думка  в  голові  зрадливо.
В  житті  сорочок  зіткано  немало,
Я  ж  одягну  лишень  пречисто-білу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2011


Чекаю літньої грози

Чекаю  літньої  грози,
Що  спопелить  усі  вагання,
Покладе  край  важкім  чеканню,
Що  громом  грізним  озоветься,
Розпечене  остудить  серце,
Що  блискавицею  ясною
Пітьму  розкрає  наді  мною,
Й  мене  крізь  ніч  ту  горобину
Поверне  в  ясну  й  чисту  днину,
Що  згорне  крилонька  мої,
З  небес  вернувши  до  землі,
Отої,  що  омиє  душу,
Я  вам  у  цім  признатись  мушу-
Чекаю  літньої  грози.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2011


На підмостках життя

Перепілка  у  полі,  синій  блават  в  житах...
За  кулісами  Долі  вже  прожите  життя.
Грали  ролі  актори  професійно  усі:
Були  Радість  і  Горе,  були  Сльози  і  Сміх.
І  гойдалося  Щастя  у  Колисці  Буття,
Розквітала  Надія  синьооким  дитям,
І  сплітало  Натхнення  мої  думи  в  рядки  -
Мої  Мрії  купались  в  тих  рядках  залюбки.
Доторкалася  серця  невловима  Печаль,
І  навідував  душу  сивий  Батечко-Жаль.
Усміхалася  щиро  моя  Доля  усім,
Прагла  спокою  й  миру  на  батьківській  землі.
Нині  Розпач  й  Зневіра  крають  душу  навпіл,
Сивиною  у  косах  виграє  заметіль.
Хлібом-сіллю  Достаток  усміхнувсь  на  столі,
І  вже  Втома,  як  мати,  стеле  постіль  мені...
Тільки  серце  не  хоче  і  не  прагне  Душа
Затоптати  стежинку,  по  якій  вона  йшла...
Я  з  акторами  Долі  укладаю  контракт  -
Не  завіса,  повірте.  Невеличкий  антракт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011


На Тарасовій могилі

Вкраїна,  Всесвіту  окраса,
Весну  стрічає  молоду.
Я  ж  над  могилою  Тараса
Розмову  помислом  веду.

На  небі  зорі,  наче  німфи
Всміхаються  на  цілий  світ!
Багато  мушу  розповісти,
А  він  мовчить  мені  в  отвіт.
В  задумі  голову  схиливши,
Він  так  стоїть  уже  давно.
Йому  складає  вітер  вірші,
І  грає  хвилею  Дніпро.

А  ще  малюють  блискавиці,
На  чорній  хмаронці  красу.
І  я  іду  йому  вклонитись,
Свою  любов  йому  несу.

І  тужить  тихо  десь  бандура
В  руках  старого  кобзаря,
Мережить  піснею  в  зажурі
Світанок  вранішня  зоря.

Нехай  вітри  на  кручах  віють,
Та  не  підвладний  часу  прах...
Стоїть  Тарас  -  і  не  старіє,
І  буде  так  стоять  в  віках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011


Очі

В  було,  як  в  кіно  про  Шуріка  та  Ніну  із  "Кавказької  полонянки".  Сергій  відкрив  очі  -  все  довкруг  пливло,  кружляло  в  перемішку  із  дрібними  кольоровими  світлячками.  Здавалося,  цьому  дивному  танцю  не  буде    кінця-краю,  а  йому  так  хотілось  чимскоріше    розгледіти  очі,  що  здивовано-злякано    дивились  на  ньго.  Незнайомі,  вони  здавалися  йому  до  болю  рідними.  Ось  вони  кліпнули  раз,  другий,  ніби  збагнули  кучерявими    крильцями  янголятка,  ось  крильця  затремтіли  злякано,  очі  наповнились  прозорими  краплинками,  що  кожної  миті  готові  були  викотитись  з-під  пухнастих  вій.  Йому  до  болю  захотілось  приголубити  ті  оченята,  заспокоїти,  обцілувати,  та  свідомість  поволі  залишала  його  знову...
             Сергій  прийшов  до  тями  і  перше,  що  він  побачив,  були  ті  ж  очі,  тільки  тепер  вони  дивились  на  нього  суворо  і  рішуче,  навіть,  трішки  осудливо.  І  належали  ті  очі  дивному  створінню  неземної  краси.  Щось  його  і  манило  до  них,  йому  було  так  затишно  і  добре    під  отим  поглядом.  Так  добре  йому  давно  не  було  уже  добрий  десяток  літ.
               ...Він  уже  багата  років  взагалі  уникав  жіночого  погляду.  Він  боявся  його.  Ніна,  тепер  уже  колишня  його  дружина,  вміла  лише  насміхатись,  глузувати,  знущатись  над  його  почуттями.  Сергій  же  любив  Ніну,  обожнював  донечку  Даринку,  прагнув  вдовольнити  усі  забаганки  дружини.  І  хоча  кудись  вивітрились  теплі  почуття,  що  вони  відчували  один  до  одного,  хоча  Нінине  серце  перетворилось  на  крижинку,  колючу  і  холодну,  хоча  недобрі  слова  прутом  шмагали  зранену  душу,  маленька  Даринка  згладжувала  усі  сімейні  негаразди.
                   Та  ось,  одного  разу,  вернувшись  із    роботи  додому,  Сергій  застав  у  кімнаті  незнайомих  "гостей".  Їх  було  двоє.  Обидва  молоді,  дужі,  бриті  наголо  -  "круті",  одним  словом.  Почуття  ввічливості  не  дозволило  Сергію  випровадити  "гостей"  із  квартири,  а  тому  він  терпляче  вислуховував  п' яний  лепіт    дружини  про  "шкільного  товариша  і  брата".  Після  цього  випадку    щось  надломилось  у  душі  чоловіка  і  вже  його  серце  скам'яніло,  перетворилось  на  крижину.  А  коли  Ніна  підняла  на  нього  руку,  нізащо  обізвавши    брудними  словами,  коли  гірко  заплакала  шестирічна  донечка,  притулившись  до  таткового  плеча,  коли  вибігла  на  кухню  скривджена  мама  і  мовчки  зачинила  за  собою  двері,  Сергій  зрозумів,  що  це  кінець.  Вони  розлучились.  Ніна  відчувала  від  цього  лише  полегкість,  вона  нічним  метеликом  закружляла  у  безтурботному    таночку  існування,  не  боячись  обпалити  крильця,  і  вмить  забувши  про  материнські  обов'язки  і  почуття.  Лише  час  від  часу  дзвонила  Сергієві,  коли  потрібні  були  гроші.
                 А  Сергій  замкнувся  у  собі.  Навіть  із  близькими  друзями  спілкувався  дуже  рідко.  Ні,  він  не  запив  з  відчаю,  не  кинувся  шукати  собі  подружки  на  одну  ніч.  Він  просто  зненавидів  жінок.  Він,  навіть,  боявся  їх.  А  особливо  боявся  жіночого  погляду.  Сергій  просто  уникав  його.
                 ...Юля  прийшла  на  чергування  вранці,  прийняла  пост.  Особливо  важких  хворих  не  було  -  дві  планових  операції  пройшли  без  ускладнень,  всі  інші  хворі  -  одужуючі.    Післяопераційна  палата  знаходилась  якраз  навпроти  поста  чергування,  а  тому  медсестра  без  собливих  зусиль  могла  спостерігати  за  станом  хворих.  Усе  було  спокійно,  вже  пороблені  всі  ін'єкції,  відключено  системи,  чергування  наближалося  до  кінця.  Раптом  один  з  прооперованих  повільно  підвівся  з  ліжка  і,  ступивши  крок  до  дверей,  як  підкошений  впав  на  підлогу.  Упав  так,  що  майже  все  тіло  опинилось  під  ліжком,  а  свідомість  залишила  його.  Юля  мимоволі  скрикнула  -  це  був  перший  випадок  у  її  ще  досить  незначній  медичній  практиці,  коли  хворий  одразу  після  операції  підвівся.
Довкруг  не  було  нікого,  хто  б  міг  підтримати  дівчину  у  таку  вирішальну  мить,  хто  б  допоміг  їй  підняти  хворого.  А  ним,  як  на  зло,  виявився  молодий,  кремезний  чоловік,  високий  і  дужий.  Тоді  він  видався  їй  справжнім  богатирем  і  дівча  ось-ось  готове  було  заплакати  від  безсилля.    Сльози  уже  тремтіли  на  повіках,  коли  Сергій  (а  це  був  саме  він),  відкрив  очі.  Саме  тоді  їх  погляди  зустрілись...
                     Сергій  і  Юля  нині  невимовно  щасливі.  Юлині  очі  зігріли  Сергієві  душу,  розтопили  крижину  і  перетворили  її  на  гаряче,  добре  і  щире  серденько.  Ті  очі  повернули  її  на  гаряче,  добре  і  щире  серденько.  Ті  очі  повернули  його  до  життя,  заставили  повірити  у  добро  і  порядність.  Ті  очі,  обрамлені  пухнастими    крильцями  вій,    він  готовий  цілувати  кожен  день,  він  готовий  дивитися  у  них  зранку  до  ночі  він  готовий  втопитись  у  їх  безодні  і  не  виринати  більше  ніколи.
                     Сергій  і  Юля  одружилися.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187026
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2010


Писанка

Іде  весна.  Така  жива,
Предивні  творячи  дива.
Земля  вдягається  в  обнову,
Замри,  краплинко  воскова,
І  непотрібні  вже  слова,
Бо  це  душі  моєї  мова.
Проміння,  квіти,  пелюстки,
Надія,  мрії  і  думки
Сплелись  в  єдиний  візерунок.
І  символ  сонця  і  води,
Життя  і  радості  й  журби-
То  для  душі  солодкий  трунок.
Танок  із  віття  й  зірочок
Невтомно  водить  писачок-
Рука  малює  знову...
І  ніби  перли  неземні  ,
Барвисті  крапельки  малі-
То  сльози  радості  Христові
І  писанка,  немов  дитя,-
Дарунок  символу  життя,
Нехай  несе  в  родину  щастя.
Благослови  її  красу,
Я  муки  творчості  знесу,
Бо  то  є  для  душі  причастя.
...  Рум'яна  паска  на  виду,
У  кошик  писанки  кладу-
На  Землю  йде  Великдень  знову...
Свіча  із  воску  догоря...
Застигла  крапля  воскова...
Це  все  -  душі  моєї  мова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186837
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2010


Втома

Вертаю  із  поля  додому,
Душею  до  мрії  горнусь.
До  мене  ж  в  попутниці  втома
Все  проситься  вперто  чомусь.
Плющем  надоїдливим  в'ється
І  липне,  як  муха  на  мед.
Та  пісня  пташиною  з  серця  -  
І  втома  поділася  геть.
Блукатиме  в  травах  пахучих,
Збиратиме  в  козуб  жалі,
Підсуне  комусь  неминуче
Печалі  й  тривогу  свої.
Коли  ж  закрадеться  у  душу  -
Посіє  зневіру  й  нудьгу.
...Якщо  ви  втомилися  жити  -
Черпайте  у  слові  снагу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186296
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.04.2010


* * *

Сад  притих  так  ніжно  в  трепетнім  чеканні,
Я  ж  в  долоні  сонця  промені  ловлю...
Рідна  Україно,  матінко  кохана,
Як  же  розказати  про  любов  свою?
Хай  слова  по  полю  жайворонок  сіє,
Щоби  простало  колосом  звідтіль,
Хай  його  землиця  добротою  гріє,
Щоб  не  замерзало  в  люту  заметіль.
Хай  слова  пролються  краплями  водиці,
Щоби  втамувала  літню  спрагу  я.
З  першої  отої  рідної  криниці,
Що  у  ній  скупалась  доленька  моя.
Хай  слова  квітують  терпко  і  жаданно
Калиновим  цвітом  в  рідному  краю...
Рідна  Україно,  матінко  кохана,
Як  же  розказати  про  любов  свою?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185713
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.04.2010


Благословенна Мати на землі

Благословенна  Мати  на  землі,
Що  рід  людський  продовжує  у  муках,
Що  сонячним  промінням  у  імлі
За  нас  в  молитві  простягає  руки.
Благасловенна  ,  Мати  на  Землі,
Що  на  порозі  грізного  двобою.
Благословила  доленьку,  синів,
І  вірністю,  і  мужністю,  й  любов"ю.
Ти  не  зломилась  в  горі  і  журбі,
Як  вороги  Твої  топтали  груди  -
Благословенна  Мати  на  землі  -
І  так  завжди,  на  віки  вічні  буде.
Ти,  що  лелієш  зерна  у  ріллі,
Пітьму  й  туман  розвіюєш  над  нами.
Благословенна  Мати  на  землі,
Любов  Твою  не  вимірять  віками.
Твоя  краса  в  Шевченкових  віршах,
Душа  Твоя  із  Музою  в  рідні,
І  погляд  Твій  ніколи  не  згаса-
Благословенна  Мати  на  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185519
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.04.2010


До Дня матері

Мамина  доля-  то  сива  тополя,
Що  на  шляху  край  села.
Гнута  вітрами,  бита  дощами,
Трепетна  листом  жива.
Мамина  доля-  розлога  калина,
Де  соловейко  співа.
Вічна  тривога  за  доню  і  сина,
Вплетені  в  пісню  слова.
Мамина  доля-  ромашка  із  саду,
Дивом  на  світ  позира,
Що  нагадала  матусенці  радість
І  журавлину  печаль.
Мамина  доля  -  росла  на  світанні
Й  срібні  в  дворі  спориші,
Серденько  зболене  в  тузі  й  чеканні,
Й  зустріч  -  бальзам  для  душі.
Мамина  доля  -  волошки  у  полі,
Де  половіють  жита.
Мамина  доля  -  то  радість  і  горе,
То  вічна  її  доброта...
Мамина  доля  -  сполаханий  спогад,
Що  в  моїм  серці  зрина.
Мамина  доля  -  то  вічності  погляд,
Пам"ять  свята  і  жива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185515
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.04.2010


*

Україно,  ти  для  мене,
Ніби  пісня  стоголоса,
Що  мелодію  зіткала
У  ранкових  срібних  росах.
Ти  для  мене,  наче  казка,
Що  прийшла  з  віків  далеких
І  запала  мені  в  душу
Дивним  клекотом  лелеки.
Ти  для  мене,  мов  колиска,
Сонцем  зіткана  з  проміння,
Доля,  скупана  в  любистку
Й  заворожена  чар-зіллям.
Ти  для  мене,  Україно,
У  народному  повір'ї,
В  солов'їних  переливах,
У  вишневім  надвечір'ї.
Зазираєш  мені  в  душу
Квітом  ніжним  волошковим,
Гоїш  рани  від  розлуки
Кобзаревим  щирим  словом.
І  туманом  кучерявим
Стелиш  постіль  моїм  мріям,
Час  від  часу  повертаєш
Їх  на  батьківське  подвір'я.
Зачаровуєш  красою
І  слова  даєш  наступні.
Україно,  ти  для  мене-
І  минуле  і  майбутнє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179219
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010


Зозуля

Сміялася  дзвінко  й  безжурно,
Коли  половіли  жита.
Усім  щебетала  задурно,
Усім  рахувала  літа.
Вони  просівались  між  листом
Но  земля  холодним  дощем,
Зозулина  пісня  намистом
Розсипалась  попід  кущем.
Не  знала  ні  смутку,  ні  втоми,
Не  відала  слова  печаль.
Сміялася  з  тих  хто  додому
Приносив  і  радість,  і  жаль.
А  потім  дивилася  німо,
Забувши  солодкі  гріхи,
Як  ті  намистинки  зрадливі,
Збирали  чужі  дітлахи.
Здригнулось  серденько  від  жалю-
На  нього  крижинки  лягла...
Усім  бо  літа  накувала,
Та  тільки  собі  не  змогла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179005
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010


Терновий вінок

Загасають  очі  -  зорі  вечорові,
Застигла  мука  і  тяжка  печаль...
А  над  усім  -  лише  вінок  терновий
Чоло  Христове  з  смертю  повінчав.
А  тонке  гілля  шкіриться  злобливо,
Сховавши  дикий  регіт  в  колячках.
Чому  ж  здригнулось  у  руках  зрадливих?
Чому  не  хочеться  торкатися  чола?
Чому  для  терну  ця  судилась  доля?
А  був  же  цвіт  -  біленькі  зірочки...
Та  тонке  гілля  обвили  довкола
Такі  нестерпно-гострі  шпичаки.
Людська  рука  сплела  вінок  зрадливий-
Він  зради  тої  винести  не  зміг:
Заплакав  терен  ягодами  зливно,
І  терпкі  сльози  падали  до  ніг.
...Зоря  в  скорботі  тяжкій  догоріла,
світанок  тихо  плакав  і  мовчав.
І  тільки  німо  докором  сумління
Вінок  терновий  голову  вінчав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178594
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.03.2010


Совість

А  совість  моя  плаче,  мов  дитина.
І  втішити  її  не  в  змозі  я.
Куди  поділась  на  Землі  Людина?
Невже  тісною  стала  їй  Земля?
Невже  байдужі  стали  гори  й  доли?
Невже  сточила  душу  її  тля?
Чому  тоді  так  гірко  плаче  Доля,
Як  кинуте  в  колисці  немовля?
Той  плач,  як  птаха,  спіймана  зрадливо,
Як  німо  мовлені  в  моїй  душі  слова.
І  я  благаю:  повернись  Людино!
Тебе  чекає  матінка-  Земля.
Вона  простить  усі  провини  наші,
Закриє  очі  на  найтяжчий  гріх,
Прийме  усіх:  і  праведних  і  падших.
Нехай  лиш  ступлять  на  її  поріг.
І  простягни  до  неї  свої  руки,
Вертаючись  приблудою  здаля.
І  серце  стисне  хай  солодка  мука-
Тоді  лиш  буде  совість  нам  суддя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177355
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2010


Журавка -мати

У  хатині  край  села,  де  осокори,
Там  навіки  поселились  сум  і  горе.
Там  недоспані  світанки  й  ночі,
Там  заплакані  в  журавки  очі.

Полетіло  ген  за  обрій  журавлятко,
Залишило  рідну  неню  й  білу  хатку.
І  відтоді  серце  журиться  за  сином:
-Ой  ти  доле,  доле  гірка  удовина.

Їй  сім'єю  стали  вітер  та  ще  місяць,
А  під  вікнами  жоржини  розрослись.
І  чарує  літній  вечір  матіола-
Син  і  батько  вже  не  вернуться  ніколи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177349
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2010


*

Одинока  ластівка  над  моїм  вікном,
Хоч  давно  минулося  літнє  вже  тепло,
Мала  би  полинути  у  чужі  світи,
Вже  надворі  віхола,  що  ж  чекаєш  ти?
І  на  що  надієшся  миле  пташеня?
Може  тобі  в  світі  пароньки  нема?
А  чи  може  серденько  зранене  болить?
Чи  душа  малесенька  у  вогні  горить?
Час  від  часу  згадує  сонця  промінець,
Що  життя  минулеє  скреслив  нанівець,
Що  у  царстві  темряви  зблиснув  і  погас...
Ти  у  тому  спомині  ще  згориш  не  раз.
Тільки  то  не  ластівка,  то  душа  моя,
Горнеться  до  щедрого,  людського  тепла.
І  живе  надією  знов  зустріти  Вас...
Зачекай  ще,  зимонько,  ще  тобі  не  час.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177102
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2010


*

Моє  колосся  ще  буяє  квітом,
Хоча  смуглява  осінь  за  вікном.
Воно  мене  вертає  в  зріле  літо
Таким  тривожним  неспокійним  сном.
Там  плаче  дощ,  регоче  громовиця,
Туман  пліткує,  вітрюган  рида...
І  соловей  в  калиновому  листі...
І  Доленька,  ще  зовсім  молода...
У  літку  тім  квітує  пишно  мальва,
Кує  зозуля,  щедро  й  від  душі,
І  в  піднебессі  голосистий  жайвір,
А  під  ногами  -буйні  спориші.
Барвисте  літо,  що  в  душі  воскресло,
Ти  збережеш  колосся  мого  квіт,
Бо  ще  сплетемо  туге  перевесло,
Щоб  колоски  зв'язати  ним  у  сніп.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177098
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2010


Ромашка

Ромашка  долю  нагадала-
Біленька  квіточка  мала.
І  усміхнулася  лукаво,
Й  мені  пелюстки  простягла.

Вони  довірливо  тремтіли,
Додолу  сиплячи  росу,
А  серденько  тихенько  мліло,
Передчуваючи  весну.

І  ми  з  ромашкою,  як  сестри,
В  пориві  ніжнім  облнялись.
А  понад  нас  -величний  Всесвіт,
А  в  нім  -дві  доленьки  сплелись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176755
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2010


Сон

Мені  наснилась  рідна  моя  хата,
Що  зорить  вікнами  здивовано  в  світи.
Під  вікнами-красуні-мальви  й  м'ята,
А  між  квіток...Матусенько,  це  ти?
Така  щаслива,  рідна,  весела,
Усмішка  тиха  має  на  устах,
Блукає  погляд  між  густого  зела
І  так  мрійливо  губиться  в  житах.
Сплітаєш  в  косу  сонячне  проміння,
Барвінком  стелиш  стежичку  мені,
А  я,  маленька,  боязко  й  несміло
Свій  перший  крок  ступаю  по  землі.
Малому  серденьку  так  трепетно  у  грудях-
Ось-ось  на  волю  вимкне  пташеням...
Матусеньідна,  кохана,  рідна,  люба,
Ще  мить!  Єдину  мить  хоч  зачекай!
Але  зникає  мить  в  глухій  безодні,
Похована  глибоко  у  землі.
Лиш  гріє  душу  сон  отой  сьогодні,
Де  мама  усміхалася  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176635
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2010