Анна Черненко

Сторінки (1/47):  « 1»

Достаточно.

Хочется  кричать,  а  никто  не  услышит.  Слышишь?  

И  это  не  сцена  из  очередного  дешевого  ужастика.  Это  просто  из  жизни,  о  которой  ты  не  мечтала.  

Ищешь  себя.  Постоянно.  Каждый  день.  Иногда  бережно.  С  любовью.  

Но,  чаще  всего  воет  душа,  как  волки  голодные.  Душа  не  голодная.  Онa  странная.  Рваная.  И  одинокая.  

За  улыбками.  За  встречами  и  новыми  целями.  Воет  душа.  

Все  время  идти  вперёд.  Не  останавливаться,  чтобы  проявляться,  чувствовать  и  никогда-никогда  не  сказать  мне  достаточно.  

Достаточно...

Строка  за  строкой  продолжать  о  том,  что  так  болит.  Запрещать  себе  и  другим  думать  о  тебе  плохо.  В  каждом  последнем  абзаце  вывести  на  по-зи-тив-ные  смыслы.  

О  боле  нынче  немодно.  О  боле  нынче  сам  c  собой  страшно.  О  боле  нынче  хочется.  

Поговорите  со  мной.  Никто  не  слышит.  Достаточно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2019


Жить человеком

Что  остается  в  старости  для  человека?
Он  немощен  и  беззащитен  как  бы,
Открыт  для  слов  и  для  поступков  неких,
Но  в  то  же  время  его  путь  на  пике.

Когда  мы  молоды,  полны  любви  й  надежды  
И  все  ошибки  нам  лишь  только  в  опыт.  
Не  бережем  своих/чужих  и  только  между,  
Нас  что-то  вечно  гложет,  ну,  а  проку.

Стремимся  к  большему,  имея  с  перевесом.
Гордимся  одиночеством  и  целями.  
Скрываем  чувства  под  вульгарным  смехом
Мы  строим  планы  целыми  неделями.

Спешим  куда-то  жить,  любить  и  верить.  
Находим  и  теряем  с  года  в  год.
Свои  мечты,  которых  не  измерять;  
Свои  мечты,  в  которых  нет  дорог.

А  жизнь...  проходит  ведь  без  разрешения.  
Она  не  бережет  не  нас,  не  их.  
Воспоминания  -  единственное  наслаждение,  а  также  видимость  
Своих  родных  и  их  высот.

Что  остается  в  старости  для  человека?
Его  поступки  плетеных  дорог.
Не  то,  что  век  прожил,  а  человеком.
"Был  быть"  всегда  й  остаться  смог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703252
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 27.11.2016


Чекати, бо інакше не вміємо

Якщо  в  мені  згорає  полум'я
Це  тільки  означає,  що  треба  йти  вперед.
Туди,  де  птахи  не  знаходять  дім,
А  сніг  ніколи  не  народжується.

Якщо  в  мені  зникає  надія
Відповідь  лише  в  тому,  щоб  її  знайти.
Там,  де  соняшники  не  хочуть
повертатись  за  сонцем.
А  про  айстри  ніколи,  ніхто,  нічого  не  чув.

Бо  жити  тоді,  коли  щось  зникає  
-  погана  прикмета.  Хоча  ти  й  не  віриш  
в  них.  А  я  не  вірю  в  темряву,  але  
вона  наступає,  тоді,  коли  ти  на  неї
й  не  думаєш  чекати.
Чекати  на  нас.  Чекати,  бо  так  треба.
Чекати,  бо  інакше  не  вміємо.

Якщо  в  мені  перестає  жити  віра,
Зерно  ніколи  не  проросте,
А  небо  не  змінить  колір,
Оркестр  не  гратиме,  а  скрижалі
не  будуть  знайдені.
Лише  смуток,  відчай  та  смерть.
Смерть,  мабуть,  єдина  позитивна
частина  цієї  трійці.

Бо  жити,  тоді  коли  щось  зникає
-  лише  дати  шанс  на  надію.
А  надія  там,  де  соняшники  ніколи
не  хочуть  повертатись  за  сонцем.
Залишається  лише  чекати.  Чекати  на  
нас.  Чекати,  бо  так  треба.
Чекати,  бо  інакше  не  вміємо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2015


Я просто не така, як ти

Я  просто  не  така,  як  ти.
Відсутня  марнославність  і  наявна  щирість.
По  колу  пройдені  світи,
Запущена  у  відлік  Божа  милість.

Та  незвичайність,  що  в  мені  відкрила  двері
Лише  мара,  яка  прийшла  незвідки
І  твої  очі,  що  ховали  в  собі  звіра,
Насправді,  не  готові  ще  постати  в  битві.

Все  нове,  що  дарують  нам  години:
Дорожня  втома  і  забута  лінь,
Минулі,  пройдені,  але  міцні  хвилини,
Поховані  в  мені,  як  твоя  стерта  тінь.

Я  просто  не  така,  як  ти.
Інакша...  Ні,  не  краща  зовсім.
Дорослість  -  це  не  свідчення  сім'ї.
Дорослість  -  спокій  і  невистачання  злості.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2015


Як живе людина?…

Як  живе  людина? Обираючи  свій  шлях,  кожен  з  нас  боїться  помилитись.  Ми  прокидаємось  з  думками  і  намагаємось  заснути  без  них.  Знаходячись  в  світі  повних  ілюзій,  постійно  спонукаємо  себе  не  втратити  дорогу  нам  реальність,  щоправда,  реальність  часто  подається  через  призму  буденності,  тоді  і  виникає  конфлікт,  з  тим  до  чого  прагнемо,  і  з  тим,  що  конкретно  маємо.  Іноді  трапляється  так,  що  відчуваєш  себе  абсолютно  спокійно,  як  наодинці,  так  і  серед  людей.  Щоправда,  частіше  ловиш  на  думці,  що  ти  сам,  де  б  ти  не  був.  Неважливо,  що  то  за  подія  і  яку  роль  відіграєш  в  ній.  Приходимо  в  світ  наодинці  і  йдемо  з  нього  аналогічним  шляхом.  Можеш  задумуватись  про  сенс  буття,  проблему  життя  та  смерті,  любові  та  ненависті,  вищих  інтенцій,  на  які  людині,  здавалось  би,  і  не  варто  зазіхати,  але  в  той  же  самий  час,  відчуваєш  теплий  погляд  рідних,  які  чекають  тебе  додому,  собак,  що  тягають  один  одного  за  хвости  і  дерева,  яким  на  всіх  байдуже  і  думаєш:  та  начхати,  що  там  і  як,  головне  не  втратити  ці  миті.  Миті,  що  формують  в  нас  людину,  звичайні,  здавалось  би,  слова  з  дитинства  і  до  зрілого  зростання,  втрачені  люди,  померлі  близькі,  вдачі  та  мізерні  падіння,  дороги  та  мости,  кожен  день  і  ці  вічно  живі  хвилини,  які  є  місточком  від  сьогодні  до  завтра,  від  пройденого  до  теперішнього.  Можливо,  ми  і  обираємо  свій  шлях,  хоча,  здається,  що  шлях  вже  нас  обрав,  а  нам  лише  йти.  Куди?  Туди,  де  нас  чекають?  Чи  туди,  де  ми  нікому  не  треба? Якими  б  ми  щирими  не  були,  які  б  прекрасні  створені  нами  норми  не  побутували  в  нашому  світі,  ми  всі  граємо  і  втомлюємось  грати,  навіть  з  собою.  В  те,  що  є    і  мало  б  бути,  в  те,  чого  прагнеш,  і  те,  чого  не  помічаєш,  або  боїшся  побачити.  Ми  створюємо  себе  за  рахунок  рис,  навичок  та  вподобань.  Плюндруємо  традиції  і  намагаємось  викохати  нові.  В  світі,  в  якому  вони  вже  давно  нікому  непотрібні.  Світі,  що  йде  за  своїм  планом.  В  якому  кожен  з  нас  –  це  ті  миті.  Потім  ми  вчимо  наших  дітей  грати,  одягати,  якби  це  по-дурному  не  звучало  маски,  у  вигляді  соціальних  пакетів  та  надмірних  характерів.  Щоправда,  дехто  з  нас   намагається  ці  миті  перетворити  в  щось  інше,  більш  вагоме  та  довготривале,  і  хтозна  як  у  них  виходить  це:  через  любов,  чи  постійний  пошук,  через  працю,  чи  думання,  про  все  й  нічого.  Навіть  ті,  хто  віддають  себе  вищим  силам,  Богу  чи  ще  кому,  віддають  не  себе,  а  для  себе.  Важко  говорити  тут  про  аскетів  чи  монахів,  але  можна  спробувати  здогадатись,  що  і  вони  шукають  щось,  що  допоможе  їм,  там  чи  тут,  відпустити  або  знайти.  Побачити  в  Бозі  себе,  а  себе  в  ньому.  Знайти  страх  і  позбутися  його,  навчитися  жити  там,  де  не  живуть.  Головне  все-таки  вчасно  відчути  необхідне,  де  нема  нікого  -    ні  вітру,  ні  смутку,  ні  пошуку.  Де  кожна  людина  зможе  просканувати  себе  і  дати  чітку  відповідь  за  якою  прийшла.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543567
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.12.2014


Ми маємо спогади незабутні

Ми  маємо  спогади  незабутні
Та  я  стомилася  жити  казками,
Говорити  про  щасливе  майбутнє,
Втрачаючи  грунт  під  ногами.
Мріяти  як  в  останнє,  іноді,  згадавши  про  пульс...
Прокидатись  під  ранок  без  тями,
Відчувати  крізь  сон  як  молюсь.  

По  факту,  ми  вічно  живими  не  будем.
Насправді,  ми  будемо  жити  в  людському  умі.
І  тих,  хто  загине  забудем,
Лише,  спочивавши  в  холодній  землі.

А  зараз,  я  можу  просто  випити  кави,
вдихнути  повітря,даруючи  тілу  силу  життя.
Кохати  так,  щоб  порушити  ще  одне  правило.
Обрати  дорогу,  абияк...  навмання.

І  хай  не  судять  ті,  що  живуть  правидно,
адже,  хтозна  чи  вистоять  на  фінальному  суді.
Надіюся,  що  кожна  свічка,  яку  віруючи  ставимо.
Зотліє  із  місією  у  вогні...

Грішник  Ти,  чи  просто  нещасний,
Бачимо  з  тобою,  єдине  небо...  єдине  сонце...і  лиш  різні  долі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2014


Не варто.

Не  варто  узагальнювати  те,що  було  лише  між  двома.
...Жити  усамітнено,але  не  на  самоті...
Не  варто  вірити  у  гідність  тих,хто  її  втратив  чи  взагалі  не  мав.
...Бачити  брехунів,але  не  чути...
Не  варто  втрачати  себе,втрачаючи  чинне  і  цінне.
...Дихати,але  не  задихатися...
Не  варто  ігнорувати  достойних  заради  безчесних.
...Вірити,але  не  сліпо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413815
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.03.2013


Про Пустоту

Про  пустоту…  В  той  час,коли  сиджу  в  ночі  і  роблю  вигляд,що  навчаюсь,навіть  для  самої  себе,більша  частина  мене  крадькома  слухає  тихесенький  дощ  за  вікном  і  лише  час  від  часу  вітер  заглядає  мене  підтримати,або  ж  хоче,щоб  я  трохи  змерзла  та  лягла  вже  під  теплесеньку  ковдру  і  заснула…Але,знаючи  себе  та  той  вихор  думок,що  пожирає  мене,спати  я  буду  цікаво,спати  не  засипаючи…Все  перемішається  думки  будуть  злітатися,ніби  на  той  шабаш,щоб  обмити  кісточки  мені  та  скоєним  діям  мене  самої,можливо  душі,а  можливо  її  станів…Дивні  вони  ці  стани,не  те,щоб  дуже  сильно  хвилювали  мене,знову  ж  таки  ,хвилюючи  проявляти  стан,а  просто  на  просто  не  залишають  мене,чи  то  я  так  їм  подобаюсь,а  чи  вирішили  мені  дошкулити…Надворі  шумно,хтось  намагається  «віднайти  свою  другу  половинку»,як  то  кажуть  -  на  ніч,хтось  просто  кричить  як  не  в  себе,бо  ж  думає,що  від  цього  його  помітять,що  він  буде  комусь  потрібен…..а  хтось  як  і  я…сидить  за  вікном…та  слухає  шум  дощу…  В  душі  ніби  пусто…а  ніби  й  миші  поселились,що  шкребуть  все  сильніше  й  сильніше,може  вони  також  п’яні…від  мене,від    дня  і  ночі,від  думок,або  ж  банально  втомились…від  повсякдення,вирішили  повеселитись,відірватись  на  повну…  Часом  я  вірю  у  все  на  світі,у  все  хороше,і  водночас  погане,часом  я  зневірююсь,але  не  в  собі,не  в  житті,а  в  людях…в  їхніх  словах,бо  вони  часто  є  не  ті…не  мої…люди  не  мого  сорту…гнилі…Часом  ці  люди  або  інші  зневірюються  у  собі,хочеться  їх  підтримати,а  потім,навпаки,зневірюєшся  й  сам,якщо  ж  вони  самі  не  знають  чого  хочуть,невже  я  чи  ти  чи  всі  ми  разом  будемо  знати.  Кажуть,що  «одна  голова  -  добре,а  дві  ще  краще»,так  от  -  брешуть…бо  ніщо  так  не  заплутує  і  не  роз’яснює  як  голова  власника,що  безпосередньо  володіє,а  не  опосередковано  нею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391434
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.01.2013


Знаєте

Знаєте,життя  така  цікава  штука,раніше  я  б  сказала,щодень  то  нова  історія,а  сьогодні  сумніваюся…Історії  можемо  народжувати  ми,  компанії,ситуації,вчинки,  їх  можна  створити  чи  намагатися  забути,але  точно  відомо  те,щоб  ми  не  робили,наскільки  б  ми  не  були  впевнені,в  собі,  людях,  планах,  так  званій  теорії  візуалізації,ну  і  в  такому  дусі,існує  те,що  спланує  все  по  своєму…називайте  це  як  хочете,  Бог,  дух,фатум,випадковість,але  воно  зробить  все  інакше,іноді  підіграючи  нам,щоб  ми  не  втрачали  той  відомий  всім  «сенс  життя»,  а  іноді  руйнуючи  думки,якими  жили,мрії,заради  яких  прокидалися,  шанси  в  які  так  свято  вірили.  Віра  вона  нерідко  рятує,тих  хто  здавалося  вже  покійник.  Та  існує  ще  зневіра,  яка  може  знести  з  ніг  самих  витривалих,  самих  живих.  Скажете    Ви,що  можливо  ці  люди  не  були  настільки  сильні,  що  вони  впали  духом  тощо,не  витримали  весь    потік  інформації  та  ситуацій,  який  вирує  наче  володар  над  нами…ймовірно  й  таке,але  мені  дуже  не  віриться  в  це,  а  чи  просто  не  хочеться  вірити!  Хочеться  закликати  всіх,  в  кого  час  від  часу  пролетить  думка,  забрати  своє  чи  чуже  життя,  схаменіться!  Ми  дійсно  не  знаємо  всього,  буває  відхрещуючись  від  цього  «всього»,  а  буває  приходимо  до  такого  моменту,коли  здається  ну  все,  знаю  і  вмію  достатньо,  я  молодець,  починаємо  радіти,  бути  щасливими,  і  в  раз  опиняємося  сам  на  сам  з  собою,  де  звідки  не  візьмись  з'являється  маса  питань  :  «Оце  твоє  щастя?»,  «Про  це  ти  мріяв?»,  «Це  все?»  і  тут  сумнів  оволодіває  вами,  ніби  крига,яка  приховує  воду,  можливо  оберігаючи,  іноді  приховуючи,  ймовірно  обмежуючи,  лише  де-не-де  просочується  вода,  яка  знає,  що  прийде  час,  коли  озеро  чи  ставок,  не  важливо…звільниться  повністю,  і  процес  повториться,  от  так  і  ви,  думаєте  про  те,  а  якщо  може  бути  ще  краще?  Розумієте  нам  всього  мало,  нам  нас  самих  часом  не  вистачає,а  тут  коли  на  горизонті  з'являється  щось  варте,більш  варте  за  те,  що  маєте,  ви  засмучуєтесь,  і  я  засмучуюсь,  або  ж  виникає  жага,  яку  в  змозі  приборкати  лише  людина.  Якщо  ж  вам  взагалі  байдуже,  то  ви  або  пусті,  або  самодостатні.  Шкода  світ  в  якому  люди  не  хочуть  жити,  шкода  тих,  хто  народився,заради  чогось,  і  вмирає,  не  скоривши  це.  Мене  запитували,а  якщо  ця  людина  народилася,  щоб  померти,померти  саме  так,  бути  вбитим  чи  вбити,  і  в  неї  не  було  конкретної  цілі  і  я  сказала,що  не  знаю,і  ніхто  не  знає.  Так,  можливо  є  люди  чи  то  священики,  чи  то  монахи,  чи  то  провидці,  яким  відомо  більше  чим  нам  з  вами,  що  ж  круто  їм…  Я  знаю  лише  те,що  жити  варто,  незважаючи  на  жахи,  що  оточують  і  безпосередньо  відносяться  до  нас.  Небезпека  невід'ємна  частина  кожного,  хто  дорожить  чимось.  Тільки  зумівши  подолати  страх…чи  то  втрати,  чи  то  ще  чогось,  людина  зуміє  відхреститися  від  майбутніх  загроз,  але  мені  здається,  щоб  його  позбутися  потрібно  просто  бути  не  людиною  і  не  істотою,  а  чимось  навіть  не  надприроднім,а  поза  природнім….  Це  все  дивно  і  якось  здається  навіть  часом  марно.  Істина  до  якої  прагнуть  віками,  не  знаючи  в  чому  вона  полягає,  знаходили  свою  правду,  своє  диво,  своїх  Богів;може  бути  відкрита,  або  ж  віднайдена,  лише  проживши  життя…дійшовши  до  смерті,і  мабуть  лише  після  неї…або  ж  ні.  Здається,  що  її  й  не  потрібно  шукати,  вона  сама  нас  знайде,  тоді  коли  прийде  час,  коли  сама  людина  непомітно  для  себе  прийде  до  цього  часу….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391433
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.01.2013


Молись за тих, кому уже не треба…

Дім...туди  і  повертайтесь  завжди.
В  світ  -  без  правди  і  брехні.
В  час,  де  є  хвилини  і  секунди  справжні.
Дім,  забутих  мрій,  похованих  в  собі...

Порахую  я  тихенько  кроки,
Що  зробила  в  світ  "розбитого  гнізда"
Хай  живе  надія  в  серці  доки,
Незчисленні  будуть  перші,  мов  слова.

Живу  у  вирії,  де  люди  хочуть  слави,
Поодиноко  бродять,  мов  вовки,
Заципенівши,  зупиняються  в  облаві
Скорботи  власної  і  власної  душі.

Ми  всі  пусті,  якщо  у  нас  не  має  друга,
Ще  більш  пусті,  якщо  ніколи  не  було.
Молись  за  тих,  кому  уже  не  треба.
За  душі  праведних,  а  не  своє  майно.

Дім...туди  і  повертайтесь  завжди.
В  світ  -  без  правди  і  брехні.
В  час,  де  є  хвилини  і  секунди  справжні.
Дім,  забутих  мрій,  похованих  в  собі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2012


без назви…

...Я  пам'ятаю  крики  долі
І  подихи  забутої  весни,
Все  яскравіше  завмирають  скроні
І  юні  кроки  покидають  береги.
На  перехресті  стомлених  доріг
Твоє  обличчя  смутком  дещо  оповите,
Думки  занедбані,  збивають  з  ніг
Впадає  в  вічай  соло  душ  одвічних.

...Літати  ти  бажала  як  птахи,
Кохати  так,  як  в  цьому  світі  не  навчили
І  хай  із  вітром  грають  завжди  вітряки  
І  руки  пристрасті  від  радості  пітніють...
Спонтанні  дії  сковані  в  серцях,
Забуті  усмішки  прихованих  мотивів,
Живі  слова  у  різних  кольорах,
Мов  рвані  джинси  -  захололі  мрії.

...Прийшла  межа...і  ти  уже  не  вправі
Робити  дивні  речі  просто  так.
Прийшла  межа,  мов  та  вдова  в  вуалі
І  ти  повинна  жити  як  мастак.
Дорога,що  веде  у  дивний  світ:
Обов'язків  придуманих  та  не  тобою,
Де  Юність  віддає  свій  смолоскип
Та  Старість  переможе  вже  без  бою...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373361
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.10.2012


Спасіння

Я  знаю  Бог  живе  в  мені  постійно.
Дарує  крила,  сильні  та  розлогі,
Паруючи,  в  повітрі  швидкоплинно,
Живу  надією  та  справою  у  згоді.
Річками  душі  розливаються  у  полі
Втрачають  суть  свою  та  істинне  життя.
До  неба  піднімаються  лиш  руки,
А  тіло  відлітає  в  небуття.
Хтось  каже,що  живе  заради  щастя,
Комусь  багатство  важливіше  за  усе.
Буває...забуваєм  про  чесноти,
Марнуючи,ховаючи,  в  собі  себе.
Ми  маємо  відкинути  жахливу  пустоту.
Прокинутись  із  вічного  бродіння  маси.
За  те,щоб  здобуваючи  мету,
Ми  вірили  у  споконвічну  силу  гасла.

(Бо  ми  є  люди,  а  не  раби  своєї  долі
І  міць  живе  у  цілісності  серця,  думки,  волі,
А  не  в  правді  лише  голій...)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333680
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.04.2012


Спокута

Молимося,  просимо  пощади
Піднімаємо  до  неба  руки,
І  бажаємо  знайти  відраду,
Щоб  покинули  цей  світ  всі  муки!

Моє  життя,лиш  пройдена  хвилина,
ковток  води,  що  силу  придає
Ті  миті,  що  народжують  людину
Людина,яка  відтворює  нове.

Хто    в  світі  ми:  хазяїни  чи  гості?
Чи  віримо  у  те,  за  що  живем?
Нас  часто  зупиняє  час  у  злості
Буває  й  ми  її  руками,  ніби,  б'єм...

Закохалася  тихесенько  в  повітря  
У  чистий  подих  ранньої  роси
В  той,  колодязь,  що  теплом  зігрітий,
У  рідний  шлях  додому  навесні...

У  дійсності  бувають  згоди  і  незгоди
І  ті  і  другі  линуть  в  майбуття.
Щодень  з*являються  тривоги,
заангажовують  і  наші  каяття.

Спостерігаю  час  від  часу  за  людьми
Дивлюся  в  очі  чітко  і  невпинно  
Здається  хочуть  жити  без  журби
Буває  без  журби  не  можуть.

І  більшість  наче  бджоли  трудяться  щораз
Живуть  надіями  про  краще  "завтра",
А  ми  живемо,люди,  лише  раз...
Споконвіків,  будуючи  таємні  грати.

У  Бога,кажуть,  мертвих  не  буває,
Погодитесь  зі  мною  ви  чи  ні...
Душа  від  болю  часто  завиває,
Блукаючи,  покинуто  сама  в  собі.

Художник  пензлем  розмальовує  життя,
Виконуючи,  часом  місце  свахи.
Поет,  -  він  творить  не  лише  гучні  слова.
Життя  саме  розставить  за  всіх  шахи.

Молимося,просимо  пощади,
Піднімаємо  до  неба  руки,
І  бажаємо  знайти  відраду,
Щоб  покинули  цей  світ  всі  муки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333672
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.04.2012


Митці!!!

Ви  відчуваєте  як  прибуває  потяг?
Як  поглинає  наше  тіло  без  душі...
І  він  бажає  відчувати  подих,
Той  подих,що  виковують  митці.

Митці,то  ж  ціль  загублена  в  орбіті,
Вони  як  папороть,що  все  ще  не  цвіте,
Бруньки,що  для  спільноти  майже  не  примітні,
Як  сон,який  колись  мине...

Ми  не  очікуємо  сонячного  світла,
У  час,коли  із  неба  лупить  п'яний  дощ,
Ми  забуваємо,що  вдома  плачуть  малі  діти
І  все  чекають,коли  мама  зварить  борщ...

Ми  прокидаємось  із  відчуттям  про  завтра
І  вірим  Бога,роблячи  гріхи...
Як  ті,що  випали  з  гнізда  забуті  пташенята,
Заморені  від  страху  та  журби.

Майстри,вони  ж  оригінали,
То  перший  сніг,що  випав  восени...
Гатують  мірило,що  ліпить  ідеали,
Минають  тріщини  на  небі  й  на  землі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2011


Розумієш?

Сьогодні  вже  не  зрозуміло,чи  то  весна  наступає  на  п’яти  зимі,чи  то  зима  ніяк  не  хоче  зникати)Смішні  вони  не  мов  діти)маленькі-маленькі)от  так  і  ми  з  тобою,ти  часом  дивишся  на  мене,а  там,щось  таке  літає  в  твоїх  очах,що  я  іноді  й  боюся  запитати,а  що  там?  Є  там  на  подвір’ї,  маленьке  озеро  за  хатиною,так  от  вода  там  ще  холодна  -  холодна,але  вона  вже  майже  вирвалась  з  обіймів  криги,чи  не  пожалкує…я  часто  приходила  туди,щоб  спостерігати…за  всім,за  собою,за  подихом  неба,за  дивним  звуком,який  вплітається  в  моє  волосся,за  собачам,яке  вже    давно  виросло,я  там  думаю  й  про  тебе,ні  не  про  твої  слова,і  не  про  твої  дії,а  просто  так…про  належне,відношення,мрії,і  ….ну  сам  розумієш) Дивно  пролітає  полум’я,розумієш?скажеш,що  дурненька,бо  ще  сніг  лежить  на  землі?отож  бо  й  воно,він  спочиває,але  так  хоче  палати,як  почуття  перед  судом…я  хочу  побачити  пташку,ту  саму  пам’ятаєш,яка  прилітала  щоночі  і  щось  хотіла  сказати…а  все  не  сказала…ні,не  збожеволіла…я  просто  іноді  втрачаю  час,так,я  забуваю  про  нього…як  ти    можливо  забуваєш  про  мене)та  я  не  серджуся,так  буває,це  ніби,коли  восени  журавлі  відлітають  далеко,прагнуть  віднайти  кращого  місця,щоб  не  померти,аби  вижити,але  вони  повертаються,неодмінно  повертаються,вони  знають,що  їх  там  чекають,ні  не  я,хтось  інший,щось  інакше,але  до  болю  рідне,от  так  і  люди,повертаються,іноді  самі  втрачаючи  відчуття  цього,розумієш???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243948
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.02.2011


Чи то я закохалась?

В  перше  побачила,і  здалось,що  ти  якийсь  інакший,  і  погляд    дещо  далеко  -  незвично.  Я  хвилювалась,бо  змінила  траєкторію,в  голові  вже  не  ті  плани  та  переживання,там  залишився  сумнів,але  й  він  прагне  зникнути,але,що  я  без  нього?  Я  не  хочу  змінювати  собі,але  чи  й  потрібно,чи  вартий  ти  цього?                      Грались…ти  зі  мною,а  я  по  твоїм  правилам,ніби…та  все  змінилось,як  тільки  я  відчула,що  весь  час  думаю  про  тебе,про  те,як  мені  з  тобою  добре,хочу  бачити  тебе,що  хвилини,щосекунди,і  хочу  ніжно  цілувати  в  щічку,щоб  відчути  твоє  тепло,і  те,що  ти  поряд,зі  мною,мій…я  думаю.  Всі  кажуть,що  це  любов…ахах,божевільні,а  що  якщо  дійсно  це  вона???ні,не  хочу,я  ще  не  готова!!!                                                                                                                                                                      А  чи  буваємо  ми  готові  коли  вона  приходить,вдирається  в  наші  серця,і  просто  з  усієї  сили  прагне  втриматись,ніби  той  паразит,висмоктує  наші  думки,а  взамін,залишає  думку  про  нього,чи  про  неї,загалом  про  те,що  так  хотіли  і  водночас  боялися,як  же  воно…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243927
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.02.2011


Неодмінно когось покохали…)

Вже  вітер  заснув  між  деревами  в  полі
Дерева  ж  прокинулись  з  довгого  сну
А  мислі  мої  у  очах  мимоволі
Зібрались  у  світ  зустрічати  весну.
Я  завжди  казала,  що  сонце,то  путь
Ми  часом  хотіли  зіграти  на  флейті
Ти  завжди  сміявся,  що  в  мені  живуть,
Такі  нісенітні  здавалось  б  моменти!
Мінялися  пори  одні  за  одною
блукали  думки  від  весни  й  до  весни
приходила    в  пам’ять  моєю  ходою
зникала  твоєю,  згорала  у  сні!
Та  пам’ять,що  іноді  в  мить  поверталась,
Живила  надії,  що  вже  запусті…
Можливо  вони  лише  зачекались.
На  нитках,які  берегли  павуки.  
Ті  останні,  тоді  ще  не  знали,
Рятувавши,  колись  запозичені  мрії,
Що  ми  неодмінно  когось  покохали,
Що  те,неодмінне  в  молитві  зотліє…
Чи  то  захворіє,чи  раптом  у  вись
Сягнувши  миттєво  і  в  раз  полетить
А  ти…  мені  в  очі  тихенько  дивись
Щоб  те,що  злетіло  навчилося  жить!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2011


Диво-світ=)

Як  відпадає  лілії  листок,
От-так  життя  закінчується  й  знову
Все  відростає  новенький  паросток.
Сюрчить  джерельце  біля  броду.

Планую  я  піти  у  диво-світ,
Де  відкриваються  нові  ворота  в  щастя.
Там  зафарбую  я  в  яскравий  колір  гніт,
Де  все  хороше  у  стократ  воздасться.

Там  полечу  я  ніби  птах  в  чарівну  вись,
Руками  загребу  в  обійми  сонце.
Сміятиметься  з  мене  дивна  рись
І  промінь  битиме  у  мамине  віконце.=)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199235
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.07.2010


Безодня війни…

Вітрів  печаль,
       Трави  скорбота.
І  зойки  чути  з  долини́.
       Проклята  біль,
                           що  серце  крає.
І  кров  все  тіло  обливає,
       І  не  жаліє  не  тримає,
А  тільки  в  спину  ніж  всува,
                           якась  безодня...кінця  нема...
Та  все  розпахнуті  рукава,
       В  очах  лиш  блиск,
Вогневий  відблиск  зла.
                           Війна,  на  жаль,  війна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185397
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2010


З минулого…

Дивний  ти,  дивна  часом  я.
Здається  любимо,  але  бідніє  суть,
Завірені  на  фото  наші  почуття,
Завірені,  але  кілками  б'ють.
Згоріло  все:  і  час,  і  долі,  й  перепони,
Ті  крихти  нашої  любові.
Тебе  нема,  і  я  пропала  знову,
Вже  десь  далеко,  десь  у  забутті
Уривки  сну,  оці  прокляті  сльози  по  ночам,
З'їдають  душу  мислі  нетривкі...
Не  знаю,  навіть,  я  від  чого  мучусь
З  тобою  завжди  грала  я  у  гру
У  гру,  яка  сконала  мою  сутність
Ба  навіть  зараз  не  живу.
Не  вірю  і  не  вірила  у  тебе,
Але  в  очах  горять  твої  й  мої  слова.
Перечитаю  смски  послані  із  неба,
Де  небо  -  це  твоя  душа...=)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184093
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.04.2010


Людина народилась для добра (Переддень Паски)

Зв'язок  між  силами  Землі  і  Неба,
Немов  протистояння  двох  світів.
Поєднані  любов'ю,  всім  чим  треба
Так  Бог  створив  і  повелів...

Людина  народилась  для  добра
Та  іноді  порушує  закони.
Тече  собі  тихесенько  вода,
А  ми  живем,  заключені  в  полони.

Народився  кожен  повсякчас,
Піднявши  вії,  ми  заплакали  від  страху,
А  потім  опинилися  на  двох
І  понеслась...рікою,  одним  махом.

Буває  стукають  хвилини  і  годинник,
То  ніби  зупиняється  на  мить,
Буває,  зупиняється  й  людина,
Незнаючи  від  чого  все  горить.

Не  допоможе  вогнегасник  чи  вода,
Зберутся  всі  докупи  застороги,
Можливо,  ми  не  вірим  в  чудеса,
А  чудеса  лишень  заплутались  в  дорозі.

Немає  ліків  і  людина  помира,
Не  хоче  чи  не  вірить  в  допомогу.
Повторюю,  людина  народилась  для  добра,
Лише  добро  поборить  всі  тривоги.

Ісус  Христос  прийняв  на  себе  сей  удар.
Всмоктав  у  плоть  свою  гріхи,  що  зроблені  землею.
Можливо,  хтось  подумає:  "Нехай"
Та  з  неба  не  посиплються  зорею.

Прощення  ми  повинні  заслужить,
Щоб  не  стогнали  всі  прийдешнії  простори
Не  буде  наша  душенька  марніть,
Прийдуть  нові  часи,  залишуться  закони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182066
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010


Куди там крові з молоком.

Ого,  війна  пройшлася  над  вкраїною  моєю.
Жінок  усіх  відправили  у  заслання.
А  половина  з  них  вагітною  душею
Кричала  дуже,  на  місці  полягла
То,  навіть  не  тортури,  куди  там  крові  з  молоком
Жіночі  ніжні  груди,  що  плачуть  на  землі
А  інші  плодять,  ніби  кішки,  вони  побиті  гарпуном.
Забиті  болем,  страхом  на  війні
В  одній  кімнаті  їх  штук  десять,
А,  розібравшись,  навіть  і  по  півтори,
Купчаться,  юрмляться  вони  за  без  цін
 Вмирають  потихеньку,  всі  їхні  руки  до  гори
Все  шепчуть,  просять:  Боже  поможи…
А  потім  розплодились.
З  дітьми  тихесенько    лежать,
Годують,  люблять,  навіть  ще  не  роздивились.
Маленьких  зразу  мусять  забирать.
А  ті,  що  так  промучилися  довго,
Митарства  грізні  повиносили  в  собі  і  на  собі.
Промовисто,    ковтали  сльози
Та,  що  там  рвали  коси  на  горбі.
А  та,  що  за  синулею  побігла,  була  розстріляна  у  мить
Упала  мовчки,  ніби  пальці  гризла
Лежала  так  тихенько  у  крові.
І  ще  ви  кажете,  що  жінка  не  герой,
Що  на  війні  вона  була  лише  повія
То  похрестіться  люди  на  собі
І  схаменіться  на  кінець,  бо  скоро  світ  весь  заболіє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179150
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2010


Теперішнім в майбутнє…

Що  буде  далі?Світ,  машини,  космос?
А  той  прибульці  з  дружбою  своєю,
Та  ні  мабуть,  собі  лиш  хостес
Із  штиком  в  голові  та  чипами  –  Нова  Гвінея.
Загинуть  пращури  –  брешу,
Вони  давно  в  землі.
Вже  не  війною,  а  новими  силами,
Літатимуть  такі  собі  машини  -  кораблі,
Та  може  й  люди  будуть  не  ротатими.
Забудься  -  крикне  бабця  з-за  вугла,
Ти,  що  таке  придумала,  нездара,
Дивись,  щоб  не  текла  з  горла
Ота  погуба:  ім'я  якій  водяра.
Лиш  посміхнуся  в  слід  маразму,  старості  вклонюся,
Бо  ж  не  в  мої  часи  вбачать
Ці  зміни,  яким  колись,  можливо  й  покорюся
Тоді  вже  ми  не  будемо  гарчать.
Ага,  не  хочу  бачити  кінець,
А  лиш  початку  відблиски  яскраві,
Аби  життя  пішло  не  нанівець
А,  час  -  загоїть  рани  вже  латані.
Можливо,  слово  рипнеться  у  коридорі,
Та,  що  воно,  похилить  голову  в  вісні,
На  варту  прийде  дія,  заговорить
Словами,  що  давно  уже  пусті.
Не  знаю  чи  чекають  на  путі,
Можливо  цяці,  золото  та  шати,
А  може  просто  діти  на  горбі,
Що  кожен  раз  все  більше  прагнуть  по  волати.
А  все  тому,  що  правда  в  нас  така,
Це  ж  демократія  –  не  смійтесь  люди.
То  ж  все  по  цимбалах,  що  іноді  живемо  у  вогні
Та  головне  ми  прагнемо  майбутнього,
Чи  прагнуть  депутати,  що  все  тупцюють  по  багні…???
А  я  сама  не  проти  бути  ним,
Можливо  скоро  буду  Президентом,
Та  ви  не  бійтесь,  гроші  –  без  лопати,
Лише  в  мішки,  та  на  канари  я  потроху  буду  відсилати.
А  взагалі  жартую  –  слово  не  вода.
Вода  ж  несе  в  собі  життя,
А  слово  то  пряма  дорога  в  беззаконня.
 Та  іноді  воно  і  є  святе  
І  навіть  дуже  пахне  там  законом.
То,  ніби  писаним  і  поводі  несе.
Куди,  яка  йому  дорога?
Чи  то  вершин  воно  сягне?!
Молімось,  друзі,  й  віримо  у  Бога,
А  ні,  то  просто  в  дороге.
У  кожного  своя  слизька  дорога,
Лиш,  встоячи,  тепло    -  воно  прийде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179148
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2010


Останній шкільний дзвін

Колись  малі  були  і  кволі
Прийшли  до  школи  в  перший  раз,
Але  водночас  сповнені  любові,
Зуміли  поєднатися  ми  в  раз.
         Для  когось  -  це  була  лише  забава,
         Хтось  мріяв  друзів  обрести,
         А  я  прийшла  й  одразу  забажала,
         Щоб  мрії  всі  здійснитися  змогли.
О,  доле,  рідна  Школо,не  забуду
і  пам'ятатиму  твої  принади  всі.
Я  справді  збережу  тебе  в  душі,  зумію
Хоч  може  й  тяжко  в  мить  мені...
         Школа  -  це  ніби  церква,  храм.
         Ці  стіни  кам'яні,  що  по  ночам  говорять.
         Виховують  тут  юнаків  і  дам,
         Які  у  світ,  нога  у  ногу  попрямують.
Дивуюсь  кожен  раз  без  перестанку,
Як  швидко  пролітає  час,
І  як  слова  небесні  серед  ранку
Навіюють,  немов  отруйний  газ.
         Школа  -  це  ніби  церква,  храм.
         За  нею  ще  нескошені  дороги,
         А  я  хвилююсь,  що  не  буде  більше  драм,
         Лише  нові  історії-пороги.
І  пролунатиме  дзвінок,  в  останню  путь!
Почуємо  нові  ми  настанови,
А  серце  рватимуть  оті  прощання,  гнуть
Додолу  наші  ноги,  руки;плюнемо  на  забобони.
         В  очах  лиш  промайне  клінічний  блиск,
         Сльозима  вкриються  мої  й  твої  долоні,
         А  Школа,  мов  запрограмований  той  диск
         Але  вклонімось  їй,  немов  іконі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178565
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.03.2010


Історія Жінки-Весни=)

Казково  так  з'явилася  на  світі
Стояла,  мов  закована  у  полі,
Хотіла  відчути  запах  квітів,
Взамін  отримала  лиш  промінь.

Зробила  березневий  крок,
Зробила  так  невпевнено,  нещиро.
Згадала  матінки  урок,
Що  мусить  окрилити  сніжні  днини.

Присіла,  доторкнувшись  до  землі.
І  грудки  ті  взяла  не  дуже  сміло.
Вдихнула  в  себе  цей  дурман  зими
Аж,  навіть,  трохи  охміліла.

Завзято  заходилась  працювати,
Розводила  руками  в  різні  боки,
Долонями  всі  кочугури  змусила  втікати
Та  так,  що  затопила  голії  простори.

Така  і  жінка  повсякчас,
Втрачає  сили,  знемагає
Лиш  прагне  все  зробити  одним  махом,  враз,
А  потім,  мов  дурна,  втрачаючи  волає.

Та  не  сердімось  ми  на  весну  чи  на  жінку.
Вона,  мов  пори  року  всі
Летить,  прямує  без  упинку
Лиш  прагне  сонцем  освітити  дні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176146
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2010


Ирония судьбы=) )

А  в  сердце  горечь,
         А  на  душе  плевок,
А  я  закину  в  ящик
         Вчерашний  твой  звонок.

Я  поцелую  в  носа
         Медведя  голубого
И  прошепчу  на  ушко
         Тебя  люблю  родного.

На  море  буря,
         А  в  небе  ураган.
Зимою  вьюга,
         А  летом  лишь  обман.

И  скажите  к  чему
         Все  эти  время  года?
Не  знаю  почему  
         Уж  это  стало  модно.

Забуду  я  о  том,  что  говоришь:  
         Я  не  люблю!
Ведь  знаю  что  потом
         Скажу  тебе:  прощу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175296
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.03.2010


Цілуй розлуку прямо в вії…

Явись  мені  у  сні,
Явись  прийди  до  мене,
Де  сильні  ці  думки
Молять:  іди  у  пекло
прямуй  до  неба...
Ой,  калашматить  душу  тіло
виломлює  мої  кістки,
А  я  прошу:  явись,  прийди  до  мене
Явись  мені  у  сні.

Цілуй  розлуку  прямо  в  вії
цілуй  її  як  вперше  цілував
Для  тебе  буду  я  повія,
Яку  ніколи  не  кохав,
але  до  смерті  ти  жадав...
Ой,  захолола  моя  мрія,
зжала́сь,  зім'ялась  -  на  смітник.
А  ти  бери  цілуй  у  вії
Цілуй  як  вперше  цілував.

Ти  плюй  на  долю,  плюй  їй  вслід,
Не  бійся  і  на  мене..
Я  вже  давно  втопила  тебе  в  ній
О,  як  тебе  топила...
За  це  сама  замучила  себе
На  шмаття  грізно  розірвала
І  душу,  душу  продала!
Але  за  тебе  ж  бо  спокійна,
Я  знаю,  плюнеш  дужо  вслід
Ти  тільки  пам'ятай,
що  я  тебе  втопила,
дивись  не  виринай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175290
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.03.2010


В пошуках істини (Безсмертний подвиг нашого народу)

Людина…  Сотні  тисяч  запитань  несе  вона.  А  відповіді  так  і  не  знайде  хто  ж  є  насправді  Боже  сотворіння,  космічний  прибулець  чи  злий  жарт.  Іноді  все  здається  так  ясно  та  зрозуміло,  а  іноді,  біль  незнання  охоплює  все  людське  єство  і  змушує  блукати  у  пітьмі.  Жага  до  істини  вирує  по  жилах  і  намагається  пробити  той  незламний  паркан  зневіри.  Сутність,  бо  наша  жива  і  прагне  до  визнання  та  слави.  Кожен  мріє  відчути  справжню  силу  неперевершеності  і  врешті-решт  кожен  хоче  відчути  себе  володарем  світу.  От  тільки,  на  жаль,  ніхто  не  розуміє,  що  п’єдестал  той  коштує  людяності,  того,  що  є  запорукою  миру.  Хтось  все  життя  бореться,  а  хтось,  живе  існуючи,  навіть,  не  намагаючись  дряпатись  назовню.  Як  тяжко  буває  сказати  одне  слово:  «вибач».  І  саме  воно  одухотворяє  ницість  нашої  душі.  Невже  так  важко,  просто  вимовити  його,  відчути  віддачу  цих  атомів,  від  яких  кров,  ніби  кипить,  не  заощаджуючи  час.  Ця  витрата  енергії  рівнодійна  силі  ображених  та  прощених  почуттів.  О,  як  не  дивно  саме  людина  і  керує  світом,  людина  грішна  та  несправедлива,  своєрідний  варвар,  який  не  розуміє  головного,  що  боротьба  повинна  бути  спрямована  на  відродження  того  самого  прощення,  і  гніту  страху,  адже  саме  він  породжує  ненависть,  яка  охоплює  все,  починаючи  від  нижчого  і  закінчуючи  вищим  .          
                         А  хто  ж  бо  є  патріот?  Чи  ототожнюється  він  із  місцем  де  народився  та  прожив?  А  чи  не  здогадуєтесь  ви,  що  так  званий  патріот  завойовує  лише  своє,  не  думаючи  про  інших  та  майбутнє.  Чим  кращі  ми,  українці,  на  відміну,  від  інших  народів?  Можливо  цілісністю,  правдою,  розумом,  кругозором?  Я  гадаю,  що  ні,  оскільки  всі  ми  люди,  незважаючи  на  колір  шкіри  чи  різнобарвності  мов.  І  доки  ми  не  зрозуміємо,  що  всі  ми  повинні  бути  єдні,  ні  про  який  добробут  чи  тим  більш  подвиг  не  може  йти  і  речі.  Тут  діло  є  в  іншому.  Патріот  –  це  ж  бо  та  людина,  яка  серцем  тягнеться  додому,  яка  ладна  душу  віддати  за  рідне,  не  паплюжачи  землю  іншого.  О,  як  важливо  пам’ятати  :  «Люби  ближнього  свого  і  тобі  воздастя!»  Неначе  далечінь,  що  затягує  у  водоворот  істини,  яка  не  схована  від    нашого  ока,  а  навпаки,  лежить  на  самому  видному  місці,  от  тільки  ми  самі  так  ненароком  топимо  її.  Все  живемо  за  принципом:  «  Надійся  на  краще,  чекай  гіршого»,  а  потрібно    прямувати  до  кращого,  надіючись.  Відкриваючи  двері  на  шляху,  ми  не  повинні  забувати  в  попередніх  свої  цінності.  Цікаво,  які  ж  вони  є  у  нас,  людей?  А  чи  змінюється  час?Такий  крихкий  і  такий  миттєвий?  Чи  пам‘ятає  він  моменти,  які  закарбовуються  в  наших  спогадах?  Так  легко  говорити  і  так  хочеться  зануритись  в  минувшину,  щоб  зрозуміти  емоції  та  переживання  предків,  хоча  б  на  трішки  уявити  ті  часи,  коли  люди  були,  як  ті  собаки,  слуги  феодалів,  ні  чим  не  гірших  чи  кращих  за  останніх,  коли  батьки  дітей  з’їдали,  так  злісно  та  обеспечалено,  безпам’ятно,  коли  матір  проводжала  на  фронт  своїх  діток,  нібито  живцем  виривала  своє  серце  і  викидала  геть,  на  поталу  людині,  а  що  вже  говорити  про  голод,  який  вщент  викорінював  націю,  так  потихеньку  і  без  жалю.  Без  сліз  не  згадаєш,  без  них  не  скажеш,  а  що  ж  є  причиною  цьому?  Так,  людина,  така  розумно-дурна  людина.  Така  всемогутня  і  до  смішного  мізерна.  Хто  винен  у  Великій  Вітчизняній  війні.  Так  просто  цікаво…  Гітлер?  Можливо,  Сталін?  Ні,  людина,  така  всепереможна,  що  перетягує  з  боку  на  бік  канат,  яка  уявила  себе  Богом,  а  насправді  –  паразит,  обов’язком  якого  є  праця  та  мир,  а  не  гріх  та  вбивство. Річка,  мов  людина,  русло  її  широке,  як  наша  душа,  потік  води  сильний,  як  сила  волі,  а  кінця  нема,  впадаючи,  вона  відроджується.  І  тут  відбувається  переломний  момент,  що  ж  є  людина:  «втілення  добра  чи  зла?»  Напевно,  що  вийде  композиція,  яка  буде  перемішуватися  лише  двома  кольорами  :  чорним  та  білим,  при  цьому,  маючи  безліч  відтінків.  Скажете  ви,  що  неправильно  прирівнювати  всіх  до  однієї,  бо  ж  кожен  індивідуальність,  що  несе  на  протязі  всього  життя  різні  фарби,  але,  я  задумалась,  чи  вірно  так  вважати.  І  прийшла  до  висновку,  що  помилково.  Тому  що  нас  оточують  слова,  думки  та  дії,  праведні  і  неправедні.  Все…  Саме  з  них  починаються  нові  історії.  А  ми  люди,  маса,  яка  парує  в  небесах,  не  стоявши  навіть  твердо  на  землі.  Земля…  Скільки  всього  чула,  бачила  та  переживала.  Саме  вона  народжує  та  поглинає  в  себе  усе  живе  та  неживе.  На  ній  працюють,  ходять,  плачуть,  сміються,  дихають  та  пам’ятають.  Для  кожного  вона  своя,  така  рідна,  сповнена  незвіданих  місцин,  краєвидів.  Любимо  її,  а  особливо  ту,  що  містить  дім,  який  втілює  всіх:  матуся,  тато,  рідні,  дерево  під  тином,  дворовий    пес,  розбита  шибка  у  сусіда,  чужа  згорівша  хата  і  стежка,  яка  водила  день  у  день  від  дому  до  школи,  річки,  друга.  А  стежка  –  знову  земля,  навіть  заасфальтована,  але  ж  земля.  Взявши  в  руки  її,  з  усього  духу  понюхавши,  ми  відчуємо  пахощі  дому.  Все  взаємопов’язане,  нероздільне,  панівне. Повернусь  до  головного:  безсмертного  подвигу  народу.  Ви  гадаєте,  що  він,  цей  подвиг  –  це  стійкість,  сила,  дух,  перемога.  Та  ні,  все  набагато  складніше,  перемога  не  привід  для  радості,  бо  ми  не  були  кращі  на  фоні  тих  страшних  подій.  Так,  вбивали,  ґвалтували,  катували,  хоч  захищаючи  своє,  але  невиправдано  до  кінця.  Війна  –  це  не  подвиг,  перемога  в  ній  –  це  втіха,  на  жаль,  зухвала.  А  от  безсмертним  можна  сміло  назвати,  те  що  та  сама  людина,  яка  одухотворяє  дійсність  з  усіма  її  витоками  умудрилася  зберегти  священну,  цнотливу  землю,  можливо,  і  вбиваючи  потрохи  та  все  ж  зберегли  із  всенькими  принадами  матінки.  Подвиг  –  це  коли,  в  ті  грізні,  замучені  мороком  часи,  люди  жертвували  собою  заради  інших,  коли  свідомо  йшли  на  жорстокі  списи  ворогів,  які  винищували  подібних.  Коли  віддавали  останнє,  так  жертовно  та  мужньо.  Та,  що  ходити  далеко,  повернімось  в  суворий  1986  рік,  коли  могутні  землі  враз  стали  урвищем,  яке  всмоктує  в  себе  й  до  сьогодні.  Чорнобиль…  Це  місто  тримає  в  собі  страх  та  біль.  Зірка-полин,  що  впала  на  живе  місце  і  захопила  його  в  свої  тенета.  Так  от  і  тоді,  наші  славетні  українці,  справжні  герої,  кидалися  у  вогняну  радіацію,  щоб  захистити  мирних  людей  від  напасті.  Все  ж  людина  і  є  той  подвиг,  про  який  не  потрібно  кричати,  а  просто  не  забувати,  навіки  закарбовуючи  в  пам’яті  тих,  хто  душу  й  тіло  поклали  за  добробут  ближнього.  І  за  це  їм,  героям,  що  і  є  народ,  велике  спасибі  за  подвиг  безсмертний!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175235
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.03.2010


Тобі, однодумце! (присвячується другу, що жив лише за принципом пошуку В . Маяковський…)

Послухай!
Ти  вождь
Ти  протест
Справжня  сила
Зрівнявшись  з  землею
Досі  управно  живеш
Ти  дух  невпинна  болюча  хвороба
Немов  аспірин  лікуєш  калічиш  але  бережеш
По  нитці  тривоги  ішов  прямо  в  світ
По  голій  пронизаній  днем
Говорив  не  мовчав
Маяк  світив  на  поміч  
Всьому  грішному  люду
А  сам  не  святий  ти  також  грішив
Як  вірно  закреслював  кляту  карту  буднів
Так  гірко  стіною  стояв  проти  неї
Що  ніч  то  й  тужив
Ні  ми  не  бачили  сліз
Не  були  то  до  Бога  моління
Просто  гнив  живучи  
На  планеті  вселенній
Оте  добро  та  зло  сплелися  воєдино
під  масками  ворогів
Рука  в  руці  тримаються  спітніло
І  хоч  об  стіну  бийся  ти  
Але  вони  життєві  друзі  й  хороші  супостати
Пробач  що  так  безцеремонно  я  на  ти
Бо  знаю  істину  твого  пророкування
Що  хтів  лише  серед  юрби
Дивився  чорними  очима
На  лезо  грізної  мети
спроби  правди  покаяння
Хай  кажуть  що  не  вірять  
Вони  ж  усі  снують
А  ти  вікуй  у  серці  вірші
Протест  він  містить  значно  більше...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173790
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2010


Україно, встань з колін!

Україно,  встань  з  колін!
Подивись  у  бік,  де  світло  тане,
Ти  зроби  лиш  крок  вперед
І  добро  -  воно  нагряне.

Україно,  встань  з  колін!
Посміхнись  ти  долі  прямо  в  очі,
Не  біжи  за  нею  навздогін
Вона  прийде,  може  серед  ночі.

Ти  не  думай,  шлях  цей  нелегкий
Буде  він  водити  стежкою  гіркою,
Не  звертай,  навпростець  не  йди
Ти  прямуй,  прямуй  без  перебою.

Україно,  встань  з  колін!
Досить  мучитись  самій  й  народу.
Час  прийшов,  мов  дзвін,
Він  заглушить  больову  тривогу.

Ти  веди  нас  всіх,  візьми  за  руку,  в  жменьку!
Посміхнись  їм  в  слід
І  біжи,  біжи  щодуху,  ненько.
Хай  всі  кажуть,  що  злякалась,
Заховалась,  мов  втікачка,
Але  знають  і  від  цього  плачуть
Україна  -  то  вже  не  кріпачка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173088
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.02.2010


Папа!

Ти,  мов  могутнє  дерево,
Вічно  сильне,  витривале!
Ти,  мов  пахуче  париво
Стійкий,  затягнутий  в  життя.
Немов  маленький  пролісок
У  весняний  мороз,
Ти  трохи  незахищений,
Але  в  той  час  і  без  загроз.
Скажу  тобі:  "О,  рідний,
Ти  сповнений  чудес.
Ти,  навіть,  не  манірний,
такий  домашній  пес.
Завжди  знайду  підтримку
Де  сила  вірних  рук
Зігріє  без  упинку
Понівечений  дух.
Ти  інколи  дитина,
що  прагне,  зійти  на  Еверест.
Ти  інколи  машина,
що  витерпить  протест.
Можливо,  навіть,  дуже
Виховую  і  я
Твої  незграбні  вчинки,  Друже!
Усе  твоє  життя.
Твоя  любов,  мов  сонце
у  вранішній  мороз,
Що  виграє  на  снігу́
В  Олександріївській  країні  Оз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171925
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2010


Ті, кого вважав за ідеали

Палають  почуття
із  ярості  та  смутку.
Таке  воно  життя,
із  брехні́  та  бруду.
А,  люди,  наче  свині.
Зажрались  смальцем  в  мить.
З'їдають  їхнє  тіло  воші,
Душа  -  тоненька  нить.
А  очі,  мов  полундра,  Боже!
За  чим  на  світі  жить?
Вони  панують  в  ложе.
І  кажуть  далі:  "бить".
Сміються  в  сірому  саду.
Пронизані  списами  долі,
Вони  чужу  кують,
Але  ж  самі́  напрочуд  кволі.
А  тих,  кого  вважав
за  ідеали.
Упав  із  п'єдисталу  долі.
Шарахнувся  мізочками  
на  тверду  днину,
Неначе  зовсім  стали  голі.
І  вже  принижені  вони,
упали  в  те  болото  перегною,
А  я  ж  піду  туди,
Де  не  сюрчать  Оті,  смішні  до  болю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171783
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2010


Баллада о чекисте

Как-то  раз  призрак
Вошел  в  ету  дверь.
Он  был  взволнован  и  печален.
Сказал  тихонько  мне:  "Поверь..."

Я  -  дух  войны.
Я  -  тайны  правда.
Я  окольцован  без  вины.
Я  не  жилец,  я  просто  так
брожу  по  свету  без  жены,
и  сына,  друга.
Я  не  усну,  не  улыбнусь.
Я  -  страх  войны.
Я  не  боюсь.

Он  говорил  как  будто  на  яву,
С  плоти  й  крови  человек.
Такой  не  нужный  ни  кому,
Такой  востребован  для  всех.
Как  будто  миг  прошла  вся  жизнь.
Как  будто  вновь  вернулась  память.

Он  рассказал  мне  правду  горя,
Воткнул  в  мир  бытия.
На  чудо  был  спокоен,
Зато  дрожала  я.

В  глазах  он  хранил
Ту  боль,  то  сожаленье,
А  в  сердце  же  молил
Просил  прощенья.

Говорил,  что  был  плохим,
Говорил,  что  убивал,
Накрывшись  ужасом  войны,
Вродь  и  молчал,  молчал.

По  телу  бренному  не  смело
Бежали  слёзы  ручаи.
Дрожали  руки,  не  болели,
Крестились  за  грехи.

Я  не  знала  что  делать.
Кричать  иль  молиться  с  ним,  за  него.
Ему  я  очень  верила.
Страдала  за  всё  то  зло.

И  так  каждый  вечер
В  ту  дверь  входил,
Тот  самый  призрак.
И  в  дождь,  и  метель.

Он  говорил  о  том  же,
Постоянно  ныл,
Пытался  как-то  бережно,
Но  как  будто  соки  пил.

Подумала,сошла  с  ума,
А  временем  не  может  быть.
Возможно,  мне  пора.
Возможно,  просит  жизнь.

Пыталась  найти  ответ,
Но  нет.
Пыталась  найти  тот  свет.
Он  болен,  блед.

Пришла  к  реке,
Уставилась  на  небо.
Слеза  бежала  по  щеке
Мороз  укрыл  всё  тело.

Подумала:  "  За  что,
Все  эти  муки  мне?
Все  эти  разговоры,
Томления  во  сне?"

Долго-долго  смотрела  на  воду.
Тихо-тихо  простилась  с  судьбой
Заболела  душа  и  не  смела
Жить,  потерявши  покой.

Заходила  немного  у  воду,
Вспоминала  былые  часы.
Пред  глазами  летали  моменты,
Когда  мать  мне  дарила  холсты.

Представляла  -  ведь  скоро  не  будет,
Не  увидит  солнца  лучи.
Захрепели  минуты  ризнанья
И  решилась  ближе  к  ночи.

И  призрак  вдруг  появился
Сказал  ей:  "Глупышка,  прости.
Я  просто  хотел  поделиться,
Замолить  все  томленья  мои".

Я  -  тот  воин,  который  решал.
Я  -  тот  воин,  который  считал.
Я  -  чекист.  Я  -  такой.
Может  враг,  я  твой  дед.
Я  один  из  бродяг!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171780
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.02.2010


Інше…

Минає  час,  ми  виростаємо
Старієм,  вмираємо.
Іноді,  проживши  добре,
А,  іноді  не  дуже...
Йдемо  по  біло  -  чорному
світу,  як  шмати
по  своїй  гральній  дошці.
Хтось,  скуривши  люльку  миру,
А  хтось  просто  так,  нікчемно,
із  закрившими  очима.
Мріємо  про  хороше,
отримаємо  те,  що  маємо.
І  так  кожен  раз.
Розплющуємо  вранці  очі  
і  хочемо  закрити  їх  знову
Для  того,  щоб  і  ще  раз  відчути
момент  істини,  момент  пробудження.
А  життя  плине,  несе  на  хвилях
І  ми  в  захльоп  кидаємось  у  нього,
можливо,  пожалівши,  а  іноді,
сказавши  дякую.
І  це  дякую  таке  мізерне,
аж  смішно  буває  за  нього.
Йду  по  вулиці...
Так  тихо,  гарно,  легкий  вітерець
підносить  моє  волосся.
Аж  раптом  люди.  Такі  інакші:
чи  то  п'яні,  чи  дурні,  а  то  й  щасливі.
І  якось  дивно  плине  час,
збігають  до  кінця  життєво  -  пісочні  хвилини,
а  я  все  йду.  
На  душі  щось  інше,
а  він  минає,  поглинаючи  мене,  цей  світ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169850
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.02.2010


Святий сон… ( мамі)

Її  рука  в  моїй  руці
Я  відчуваю,  як  пульсує  тіло,
Як  шепітливо  віддає  любов
І  так  сопе  вона  несміло.

Я  пригорнусь  до  серця  моя  ненько
І  прошепчу  тобі,  що  Нюра  -  це  твоє  мале,  рідненьке,
Що  не  кажу  тобі  ніколи,  жаль,
Та  я  люблю  тебе,  мій  скарб,  ти  знай!

Цей  сон  святий,  його
порушити  не  сміє  жоден.
Цей  дім  весь  твій,
Він  збереже  твій  подих  кожен.

Тихесенько  проллється  слізка,
Як  падає  на  землю  перший  сніг.
Так  панацея  вкриє  твою  скроню  різко,
Не  буде,  як  той  альдегід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169489
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.02.2010


Я…

Я  намалюю  квітку  на  фоні  неба  голубого
Я  розфарбую  стебла  зігрітою  любов'ю
Я  покажу  де  сонце  вмивається  із  рання
Де  розпускають  крила  рожеві  мальви.
Я  розкажу  всім  по  -  секрету
Які  малі  були  грайливі
І  з  часом  якось  виростали
Біленьке  полотно  кроки  наповняли.
 -  Ти  знаєш,  які  тяжкі  були  ці  роки́,
     Жити  обіч  тебе?..
     Ти  знаєш,  як  мандрую  світом,
     Не  згадавши  про  себе?..
Я  вкрию  білими  снігами,  
оці  розлучниці  стежки
Я  кину  промінь  наш  в  синяву
Я  замолю  твої  й  мої  гріхи.
"Я"  -  таке  летке,  таке  наївне
"Я"  -  чатує  серед  злету
"Я"  -  це  все  залишилось  від  тебе
"Я"  -  воно  відновить  нашу  греблю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167984
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.01.2010


Лелека

Лютує  літо  дощами,
Занурює  у  фарби  грані,
Розбещує  зелені  трави
Стоїть  туман  в  омані.
Все  охопила  тиша,
Лиш  чується  гроза.
Десь  промайне  натхненно
Блискавка  одна.
Вітри  печально  позіхають
На  фоні  неба  виграють
І  марно    ложать  на  лопатки
Вербоподібні,  казусні  рогатки.
Село  мовчить  собі  байдужо
Тихенько  Тетерів  хлюпоче,
Лелека  на  сторожі  мужньо
Й  так  жалісно  клекоче.
Гніздо  із  хворості,  пало́к,  соломи,
Оберігає  ніжно,  глядячи,
Із  нього  все  збігає  ланом
Вона  ж,  живе  бережучи...
Під  нею  тіла  три  несмілі,
Під  нею  дзьобики  малі,
Під  нею  сила,  малюки,
Під  нею  три  нові  житті.
Лелека  ж  бо  понурена,сумна
Одна,  однісінька,  одна.
В  очах  вогонь,  в  душі  тепло.
А  в  серці  боротьби  клеймо.
Своїми  крилами-руками,
Сховавши  всих  їх  від  біди
Вона  стоїть  на  варті  без  омани,
Вона  є  мати,  приречена  нести,
Тягар  любові,  а  то  і  навпаки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167962
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.01.2010


Про вічне…

Література  -  це  мистецтво,  вічно  живе,  паруюче  та  відчайдушне.  Споконвіків  її  творили  митці,  люди  зовсім  іншого  кругозору,  ті,  що  відчувають  істину,  яка  схована  від  ока  простої,  черствої  людини.  Кожен  із  нас  в  якійсь  мірі  романтик,  поет,  творець,  але  те,  що  подарували  нам  ті,  що  творили  літературу,  вони  особливі,  їм  випала  честь  прославляти  себе  та  свої  думки,  відкривати  людям  очі  на  просте  й  складне,  наставляти.  Теперішня  література  стала  суттєво  відрізнятися  від  тієї,  що  була  раніше.  Люди  перестали  вважати,  що  професія  письменника  -  це  взагалі  професія.  Та  коли  мова  заходить  про  лірику,  то  багато  хто  з  увагою  та  трепетом  відноситься  до  неї.  Тема  кохання,  одна  із  головних  тем  поетів,  письменників,  скульпторів  чи  художників.  Скільки  моментів  пов'язано  з  таким  великим  та  чистим,  чудовим  та  грізним,  жорстоким  та  добрим,  взаємним  і  нерозділеним,  щасливим  та  нещасним.  Любов  живе  в  серцях...
       Думки...  Вони  весь  час  переслідують  нас.  Навіюють  спогади  та  мрії,  провокують  на  вчинки  і  дають  змогу  відчувати  себе  у  різних  моментах  свого  життя.  Так  письменники  беруть  за  о  снову  своїх  творів  думку,  яка  породжує  дію,  що  перетворюється  на  умову  співіснування,  породжує  життя.
       Лірика  двадцятого  століття...  Що  це?  Яка  різниця,  яке  століття?  Це  ж  лірика,  священна,  цнотлива,  потойбічна.  Ф.Кафка  сказав,  що  :  "Літереатура  -  це  я  сам,  це  моя  плоть  і  кров".  Для  нього  літеретура  -  це  все.  Він  не  може  уявити  себе  без  неї,  як  простий  смертний  не  може  уявити  свого  існування  без  їжі  та  води.  Література  -  це  повітря.  Лірика  -  це  життя.  Вони  зв'язані  по  рукам  та  ногам.  Людина,  що  кохає,  вона,  ніби  відірвана  від  землі,  а  людина,  що  пише,  вона  парує  в  небесах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167458
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2010


Пана Гоголя слова!

Я  чую  ніжні  голоси,
то  курличуть  наші  українські  журавлі.
Мов  слова  кричать  вони
"Україно,  вільна  ти!"
І  сльози  котяться,  як  роса.
Рідна,  скільки  ж  ти  перенесла!..
Скільки  мучилась  земля,
гинула  вся  нація  твоя.
Ті  татари,  половці  та  москвичі,
а  також  прокляті  польські  шляхтичі
ті,  з-за  яких  горів  Тарас.
А  ще  стоїть  похилена,  сумна,
світлиця  українська,  степова.
І  верби,  і  калини  навкруги,
і  рушники,  що  в  квітах  на  стіні.
І  пана  Гоголя  слова:
"Україно,  яка  ти  чарівна!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167446
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2010


Де сповнені надії сині очі

Де  сповнені  надії  сині  очі
Занурені  у  сонячні  гаї,
Такі  солодкі  калинові  ночі,
Такі  гіркі  без  тебе  всі  вони...

Де  бджоли  п'ють  квітковий  мед,
Де  ріки  розбиваються  на  долі,
Там  прокидаються  розбиті  вщент,
Засмучені,замріяні  тополі.

Де  проростає  насінина  правди,
Куди  несе  її  життєвий  шлях?
Там  розплету  своє  колосся  радо
Не  поржавіє  застарілий  цвях.

Де  знову  й  знову  сміх  лунатиме  дзвінкий
Там  босо́ніж  стану  на  поріг.
Не  буде  присмак  вже  такий  гіркий
Там  матері  відчую  щастя  біг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166915
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2010


Думи любові

Наповнені  серцем  любові  стріли
Прямують  у  небо,  до  зір.
Як  думи  кохання  такі  вже  несмілі
Та  сповнені  словом  про  мир.
Забуті  гармати  жадання
Занурені  в  воду,  на  дні.
Згадають  своє  існування,
Прилинуть  де  думи  мої.
На  краю  мого  небосхилу,
Як  кільця,  вогнисті  бажання
Сягнули  далеко  у  світ.
Як  роки,  барвисті  доладдя,
Схилились  на  захід  й  на  схід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166864
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2010


Посвята матері!

Чому  небо  сьогодні  так  низько?
Чому  сонце  сьогодні  так  близько?
Чому  полин  зів'яв  і  сльози  
Сердець  людських  ввібрав?
Не  чути  співу  пташок
І  дзюрчання  річок.
Тиша...Скрізь  вона...
Та  раптом  вибух.
Матінко  моя,  мамо,  мамо  дорога,
Не  залишай  мне  одну,
Без  тебе  я  не  проживу!
Боже,Боже,поможи,
Ненечку  мою  спаси!
Радіація  страшна,
В  серце  в'їлась  їй,
Жінці  молодій.
А  мати  все  мовчала,
Нічого  любій  доньці  
Так  і  не  сказала,
Лиш  міцно-міцно  обняла  й  поцілувала...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166164
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2010


О, як кохати ми умієм!

О,як  кохати  ми  умієм!
Як  палко  віддаємось  почутті,
Як  стрімко  нас  долає  спрага
В  сумнівнім  промені  весни.

Як  віртуозно  може  грати
Сердечная  струна,
Немов  би  п'явка  може  впитись
В  буденний  день  вона.

О,як  кохати  ми  умієм!
О,як  тріпоче  ця  душа,
Що  і  журба,то  не  журба,
Що  і  сльоза,як  не  сльоза.

Яка  ж  чудова  ніч,
А  зорі,  мов  вогонь  життя.
Сотні  і  тисячи  зим
Пролітають,мов  доба.

О,як  кохати  ми  умієм!
Як  гарно  вірим  в  чудеса
Та  сон  закінчиться  й  настане,
Простенький  день  буття...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166154
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2010


Люблю й ненавиджу

Люблю  й  ненавиджу                    Образа,  дружба,  відчуття,          Я  мрію,  і  зову  все  тьмяніє,                      Гниліє  вся  душа.  

Летиш,  прямуєш,  а  потім  падаєш,                      Злітаєш  та  крила  вже  підрізані  давно.            Я  вірю,  знаю,  що  злечу.      Та  тільки,  що  і  знову  опускаюся  на  дно.

Дивлюся,  слухаю  і  плачу.          Я  намагаюся  та  свічка  догорає.                      Протягую  спітнілу  руку,        Та  думка  покидає.

Ти  мав,  по  лезу  все  ходив.                              Кричав  і  з  часом  все  втрачав.          Без  сліз  плакала  душа,      Без  слів  загинула  і  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166121
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2010


Она заставила нас (История двоих)

Ты  даже  плакала  красиво,            Ты  уходила  и  молчала          И  всё  так  вышло  торопливо                          Душа  пронзания  кричала

Ты  всё  так  точно  рассчитала,      Ты  верно  делала  ходы,      Но  лишь  о  главном  забывала                  Любовь.  Она  сильнее  нас.  А  мы…

А  мы  надеялись,  любили,            А  мы  разбились  на  клочья,            А  мы  расстались,  позабыли,          Но  эти  лунные  ночи.

Мы  стали  на  колени,      Она  заставила  нас.        Но  время  ушло,  Наш  лучик  погас.

Мы  бились,  плакали,  кричали            И  снова  страстно  обнимались,        Мы  верили  во  все  слова                          Безумцы  ведь,  об  камни  расшибались.  

Жизнь,  ведь  она  коротка                              Жить,  как  хочется  верить                                  Жизнь,  ведь  она  такова                                                                                                                  Жить,  вот  что  останется  делать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166111
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.01.2010


Туманний переспів

Осінній  тихий  ранок
Туманний  переспів
Квітковий  голос  ніжний
Та  серця  любов-гнів.

А  я  сиджу  самотня
І  згадую  те  все,
Що  промайнуло  швидко
За  літо  гамівне:

І  цілував  ти  руки,
І  зіроньку  дістав,
Єдиною  своєю
Постійно  називав.

Та  час  прийшов  прощання
І  зойкнула  душа,
Коли  мене  востаннє
Торкнули  ті  вуста…

А  зараз  тихий  ранок
Туманний  переспів
Квітковий  голос  ніжний
Та  серця  любов-гнів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165625
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2010


Україно - ненько!

А  за  горою,  за  шумною,    Ріка  біжить  наздоганяє                        Вітри  могутні  за  мольбою                                                Всебічно  розглядає.

Прямує  шлях  далеко          І  думка  лине  в  далечінь.                    Прямує  серце  в  небо,                                Немов  джерело  мрій.
                                                                                     
О,  Україно  -  ненько,                    Могутня,  дорога,        Ще  за  часів  Богдана        Ти  прагнула  в  життя!

Полинути  безкрайньо                        Спішила  без  журби,                          Рука  ворожа  завжди            Все  ставила  замки.

Та  ключ  знаходили,  хоч  що,          І  наші  вояки,  і  люди,                      Патріоти  справжні,            Що  воювали  за  віки.

І  знову  ти  ожив,                  Народе  український,                                                                                    І  знову  ти  помер,      Від  гніту,  від  руки.

І  син  тебе  мордує,          І  дочка  заплює.            І  знову  хтось  підніме,            І  знову  хтось  поб'є.

Така  вже  сутність  наша,                            Таке  вже  оце  українське  буття.        Та  дух  живе  в  серцях  жагучий,                                  Який  би  він  не  був  болючий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165623
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2010