Квітка Надії

Сторінки (1/85):  « 1»

Хвилі, небо і вічність хвилин

До  серця  твого  примарні  пристані,
Тишу  порушив  солоний  прибій,
Ще  не  подолані  й  досі  відстані  
До  заколисаних  хвилями  мрій.

Літо  лишається  вирваним  спогадом,
Де  незабутній  скарб  -  кожна  мить.
Втішимось  теплим  вечірнім  спокоєм,
Зцілимось  небом  незгасним:  зорить.

Кожен-бо  крок  тут  наповнений  змістом,
Пошуком  справжніх  нетлінних  натхнень,
Спраглих  загублених  долями  істин,
Їх  назбирав  в  собі  пройдений  день.

Та  завтра  ж  бо  знову  до  турбот  всіх  марудних
Нас  понесе  в  вир  життя  часоплин.
Усе,  що  було  на  берегах  цих  безлюдних:
Лиш  хвилі,  небо  і  вічність  хвилин.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022


З найглибших глибин

Всі  миті  поволі  вмирають,  складаються  у  роки,
І  там,  де  були  розмови  -  тепер  лиш  найдовші  гудки,
І  там,  де  стелились  дороги  -  тепер  сплетіння  канав,
Завершені  епілоги  під  блиски  примарних  заграв.

Десь  чути  мовчання  річки  і  дихання  мертвих  рибин:
Вже  час  давно  підніматись  із  найглибших  своїх  глибин.
Світ  повис  униз  головою,  де  слабкість  вищий  трофей:
Вже  час  не  повертатись  туди,  де  не  існує  дверей.

Леліяти  власний  квітень,  садити  омріяний  сад:
Зійдуть  вишні  і  абрикоси,  троянди  і  виноград.
Писати  листи  у  майбутнє,  не  озиратись  на  час,
Лиш  зорі  ці  вечорові  зрадливо  шепочуть  про  нас..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2022


Воїну Світла

Цей  вечір  погас,  не  принісши  споко́ю,
Скажи,  хоч  би  раз  ще  зустрінусь  з  тобою?
Обі́ймемось  ніжно,  ми  зцілимо  рани,
Невже  ще  і  досі  розлука  між  нами?

Думками  я  поруч  крізь  спалах  ракети,
Війною  у  нас  розв'язалися  долі,
Десь  там  на  далеких  орбітах  планети
Ми  дві  найрідніші  закохані  зо́рі.

Якщо  не  судилось  -  то  станем  птахами,
Нехай  увесь  світ  пролетить  попід  нами,
Розправимо  крила  -  ген  даль  солов'їна,
Під  небом  надхненним  з  ім'ям  Україна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2022


До рідного дому

Народження  нового  світанку,  та  друзки  сонць  наче  гострий  ніж...
Утекти  б,  де  цвітуть  чорнобривці  й  лине  небо  блакитне  навстіж,
Де  немає  попелу  згарищ  й  того  болю  зруйнованих  міст..
Де  життя  іще  не  завмерло...  й  не  поне́сло  свій  втрачений  зміст.
Де  самотніх  годин  розрахунок  призупинив  свій  нестерпний  лік.
Твої  слова  -  вони  порятунок,  мовчання  ж  -  страшніш  за  крик...
Де  немає  ненависті  й  гніву,  сльози  змиє  божа  роса,
Де  ще  люди  не  втратили  віру  врятувати  ці  небеса.
І  стискаючи  руну  Світу,  повертаюсь  до  першооснов,
Ми  відродимось  серед  Світла,  розпочнем  своє  сходження  знов.
Подолаєм  всі  вежі  і  межі,  перешкоди,  біль  та  утому,
Й  почувши  лелечий  клекіт,  повернемось  до  рідного  дому...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022


Невже весна?

Невже  весна?  Годинник  змовк.  Гудок.  Сирена.
В  календарі  малюю  двадцять  другий  хрест.
Іще  жива  Земля  моя  благословенна,
У  ранах  і  в  огні  багряно-чорних  верств.

Немає  в  Україні  більш  чужого  болю  -
Бо  нам  усім  однаково  цей  біль  пече  -  кричить.
Ми  на  своїй  землі  колись  поляжем  в  бою,
Аби  шумів  Дніпро,  цвіли  лани,  лилась  блакить.

Це  місце  сили,  серце,  пращурів  перлина.
Гартована  й  намолена  крізь  віхолу  тисячоліть,
У  нас  ще  буде  з  вами  вільна  Україна.
І  синьо-жовтий  стяг  над  трупами  орди  замайорить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942584
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2022


Знову світом снує карантин

Знову  світом  снує  карантин  і  хапає  за  горло  безщадно.
Ти  блукаєш  містом  один  і  відчуваєш  себе  безпорадно.
Вже  здичавів  і  виєш,  як  вовк,  від  щоденної  ізоляції.  
Увесь  світ  заіржавів  і  змовк  -  вимагає  цивілізації.

І  ще  більше  мандрів,  обіймів,  розмов,
Порушити  врешті  цю  тишу  могильну,
В  мені  зародився  ще  той  життєлов,
що  вірить  в  людину  незламну  та  вільну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2021


Так затишно мріяти восени

Знаєш,  так  натхненно  мріяти  під  листопад,
Під  срібний  шум  беріз  і  запахи  жоржин,
Під  хлюпіт  хвилі  і  кришталь  озер  свічад,
І  смуток  кольорів  непройдених  стежин...

Ця  осінь  відверта  із  присмаком  кави,
Із  запахом  меду  і  дотиком  циній,
Під  музику  сонця  у  фарбах  заграви,
За  нотами  серця  у  пісні  пташиній.

Так  затишно,  легко  мріяти  восени,
Обіймати  сонцеквіти  безголоссі,
Уже  розлилися  золотом  ясени,
І  проміння  зайчик  потонув  в  волоссі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2021


Завтра сяду в останній потяг

Завтра  сяду  в  останній  потяг,
Відпустивши  поради  інших,
Теплий  чай,  провідниця,  протяг,
Недописані  клапті  віршів.

Завтра  сонце  зій́де́  у  мажорі,
Розіллється  соком  із  сливи,
І  потонуть  в  безмежному  морі
Всі  слова  більш  не  важливі.

Перепишемо  календар  на  літо,
Відкладаючи  лінію  старту,
Час  сказати  наболіле  відкрито
І  зачинити  двері  плацкарту.

Та  раптом  вже  немає  завтра?
І  потяг  -  це  лиш  витвори  думок...
Звучить  дощу  осіння  мантра,
Перетворившись  на  листок...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2021


Найкращий друг

У  мого  друга  чотири  лапи,  чотири  лапи,
пухнастий  хвіст,
весела  вдача,  гавкуча  мова  і  добрі  очі,
середній  зріст.

І  чисте  серце,  переповнене  любові,
бо  скільки  б  ти  проблем  своїх  не  видавав,
завжди  обірве  з  розумінням  на  півслові,
уткнувшись  носом  у  плече  і  скаже:  “Гав!”

Я  вірю  в  ці  очі  -  в  них  бездна  довіри,
вдячність  пухнаста  не  відає  меж.
Та  чи  достойні  ми  вірності  без  міри?
Чи  заслужили  вони  на  нас  теж?

Я  так  люблю  ці  обійми  без  слів,
погляд  собаки  -  він  все  розуміє.
Вже  і  не  злічити  більше  тих  днів  -  
без  них  душа  навік  осиротіє...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2021


Невиліковно жива

На  моїй  стороні  усесвіту,  де  ніколи  не  спить  океан,
Розлетілись  птахами  вдосвіта:  один  на  один,  сам  на  сам.
Розділились  на  «до»  та  «після»  в  цьому  світі  терпких  протиріч,
Де    немає  про  нас  більше  памяті,  не  існує  більш  наших  облич.

Час  лишає  орнаменти  зморшок  на  тонких  і  холодних  руках,
Не  впізнаємось:  "де  ми"  та  "хто  ми"  у  загублених  дальніх  світах.
Де  немає  окреслених  ліній,  а  без  ліній  ми  -  просто  дим,
Відродити  твій  образ  у  серці  і  в  пожовклих  від  часу  рим.

Відродити  і  знов  відродитись,
залишитись  невиліковно  живою.
Мої  хвилі  продовжують  битись:
настає  час  змін  і  нового  прибою.


Надихнула  ця  пісня:
P.S  https://www.youtube.com/watch?v=rzh4ADcwljo

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2021


співай тра-рарам

листопадить.  в  сюжетах  осені  –  надмірність  тону
надмінність  вітру,  штормопсихози,  параноя,  ром
все  не  наше  колись  відпаде/відійде/потоне
але  доти  малюй  кольори  і  пали  монохром.

а  поки  вітрує  вітер  не  вчасний,  час  у  безодні
посидь  погрійся  у  хатці  заховайся  під  ковпаком
синоптик  віщує  зими  безсніжно  мертво-холодні
суцільні  пустелі  без  горизонтів,  зупинок  і  ком.

до  біса,  кажуть,  усі  ці  прогнози  –  справа  невдячна
а  можна  простіше  –  carpe  diem,  співай  тра-рарам
лиш  обіймати  атмосферні  сни  стає  трохи  лячно,
хапатись  за  повітря,  зриватись  і  падати  нам.



carpe  diem  -лат.  «лови  момент»,  використовуй  момент,  який  маєш  зараз

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2014


Не забудьте погодувати кота (проза)



"Вісімнадцять…віііісімНАДЦЯТЬ!",  -  смакувала  я  свою  чергову  дату  народження,  так  ніби  це  була  дійсно  якась  переломна  дата  в  моєму  житті.  Я  ставала  самостійною,  повнолітньою,  переді  мною  відкривався  новий  світ  неймовірних  можливостей,  радість  юності,  юність  в  радості:  «вііісім….,  а  ні!  От  і  не  вісім!  А  цілих  вісімнадцять!»  -  сміялась  я  на  повні  груди  і  сльози  щастя  бриніли  у  моїх  очах,  так  ніби  я  була  перша  у  світі  кому  виповнилось  вісімнадцять  і  хто  нарешті  переїжджає  жити  окремо  від  батьків.  «В  левой  руке  -  “Сникерс”,  в  правой  руке  -  “Марс”,  Мой  пиар-менеджер  -  Карл  Маркс»  -  слухала  я  разом  із  сусідами  музику  і  здавалось,  що  колонки  від  гучності  стрибають  ще  вище  за  мене.

Нову  зйомну  квартиру  в  центрі  міста  поїхала  дивитись  з  подружкою,  щоб  одразу  було  кому  висловити  свої  враження,  попліткувати,  треба  ж  все  обговорити,  спланувати,  це  ж  вам  не  якийсь  там  тетріс  чи  косметичка,  це  квиток  на  свободу,  це  власні  стіни,  це  стіни,  які  гріють  душу,  це  стіни  які  в  моїх  руках  перестають  бути  просто  стінами!!  По  обіді  ми  з  подругою  вже  сиділи  у  новенькій  зйомній  квартирі  і  я,  потираючи  підборіддя,  по-господарськи    окреслювала  план  майбутнього  ремонту:  «Ну  що  ж…не  густо,  не  густо,  ремонтик  звісно  не  хай-тек,  не  авангард,  але  оці  руці  здатні  навіть  із  такого  сарайчика  зробити  справжню  ляльку.  Трохи  витримки,  ентузіазму  і  вже  через  місяць  я  тобі  гарантую,  будеш  думати,  що  помилилась  квартирою,  отак!»  Ця  думка  мене  так  розвеселила,  що  я  підхопивши  подругу  за  руки,  почала  кружляти  від  радості,  потім  бігати  з  кухні  в  коридор,  з  коридору  в  залу,  з  зали  у  ванну:  «Отут  в  мене  висітиме  дзеркало,  дивись,  дивись,  там  повішу  карту  світу.  Прокидаєшся  такий  вранці,  а  перед  тобою  карта…так-так…Австралія,  Сідней…тут  мабуть,  люди  тільки  лягають  спати,  острів  Балі…тут  зараз  сезон  дощів,  у  В’єтнамі  знову  неврожай  креветок,  в  Японії  затопило  рисове  поле…  о...Карибське  море,  там  мабуть,  зараз  шторм  і  капітан  Джек  Горобець  відважно  йде  наперекір  стихії,  щоб  вивести  свою  команду  до  чистих  і  спокійних  вод  Тихого  океану!!  Отак  і  буде!!  Там  я  повішаю  прапор  України!  Мені  з  ним  буде  затишніше  жити.  Ей!  Що  ж  це  я  видаю  тобі  усі  секрети?  Потім  побачиш,  і  все  дізнаєшся,  а  зараз  ні  пари  з  вуст  ти  від  мене  не  почуєш,  розговорилась  тут  тобі  на  емоціях!!  А  ти  така  і  раденька  слухати!!»  Далі  мій  погляд  притягнула  до  себе  нічим  не  помітна,  звичайна  собі  радянська  тумбочка,  обклеєна  з  голови  до  ніг  якимись  наклейками  з  дешевих  жуйок.  
- тааак,  подивимось,  що  тут…
У  тумбочці  лежали  якісь  неохайно  складені  газети,  олівці,  ручки,  розлитий  клей  і  товстенький  зошит.  

14.10.2007
«Сьогодні  раптом  мені  так  захотілось  комусь  подзвонити,  розказати  про  свої  справи,  про  свої  враження,  перебираю  телефонні  номери  у  записнику  і  розумію,  що  нікому!  Мені  нікому  подзвонити  не  у  справах,  а  просто  так,  просто  так,  щоб  сказати  який  сьогодні  гарний  день!  Просто  так,  щоб  сказати,  що  я  сьогодні  вперше  сам  зробив  суші,  приходь  до  мене  друже,  розділи  мою  радість!  Щоб  обговорити  прочитану  книгу,  плани…і  так  далі,  і  тому  подібне.  Тому  я  вирішив  завести  такий  собі  щоденничок.  Можливо,  це  привілегія  дівчат,  але  навіть  таким  як  я  іноді  потрібен  папір,  сьогодні  саме  час  для  таких  моментів,  саме  той  день,  коли  рятує  не  телефон,  не  телевізор,  не  мережа,  а  звичайний  папір.  Якщо  чесно,  я  вже  давно  хотів  завести  собі  якийсь  щоденник,  де  б  занотовував  усі  думки,  які  мені  приходять  стосовно  певних  людей,  подій,  явищ,  щоб  мати  можливість  потім  аналізувати:  що  змінилось  в  моїх  поглядах  за  певний  час,  чи  досі  так  я  ставлюсь  до  тієї  чи  іншої  людини,  що  було  хорошого,  а  що  не  дуже.  Але  кожного  разу  щось  наче  відштовхувало  мене.  Потім  хотів  завести  зошит  щастя.  Записувати  все  хороше,  що  зі  мною  трапилось  за  день,  за  тиждень,  за  місяць,  а  потім,  в  моменти,  коли  тобі  дійсно  паскудно  на  душі,  перечитувати  і  вірити  в  краще,  і  так  створювати  собі  настрій...»

- Уявляєш,  це  чийсь  особистий  щоденник,  -  я  раптом  зупинилась  читати  і  відклала  зошит  в  сторону.  
- Прикольно!  Так  давай  його  перечитаємо,  люблю  всілякі  інтимні  подробиці,  інтрижки,  авантюри,  читай!  –  захоплено  випалила  подруга.
- Не  знаю  чи  маємо  ми  право  його  читати,  це  ж  особисте….мені  б  не  хотілось,  щоб  моє  особисте  читали  сторонні  люди.
- По  перше,  людина  тут  вже  не  живе,  цей  зошит  їй  не  потрібен,  бо  при  переїзді  вона  його  не  забрала,  забула  –  то  не  важливо.  Хто  ми  йому?  По  суті  ніхто,  сторонні  люди,  а  отже  ми  не  вправі  якось  його  засуджувати,  обговорювати,  ми  прочитаємо  і  забудемо?  Правда  ж?  –  наївно  заблимала  очима  подружка  і  я  зрозуміла,  що  це  був  знак,  що  треба  продовжити  читання.
- Але  я  не  читатиму  все!  Бо  ми  до  вечора  не  розійдемось!  Пару  уривків!  Згода?  Дивись  мені,  бо  це  не  чесно  і  не  красиво…і  взагалі!  
- Давай  починай  вже!  Бо  тоді  дійсно  і  до  ранку  не  розійдемось,  а  мені  ще  на  останню  пару  треба  встигнути.

21.11.2007
Коли  ти  маленький,  то  дорослі  кажуть  –  роби  так,  прочитай  це,  ходи  до  школи,  вчися  на  п’ятірки,  їж  це,  не  дружи  з  тими,  так  ніби  твоє  життя  –  це  віддзеркалення  чужих  думок,  ідей  і  не  здійснених  мрій.  А  коли  ти  не  хочеш  тоді…тоді  в  кращому  варіанті  тобі  все  одно  продовжують  нав’язувати  свою  думку  словами,  не  в  кращому  –  силою.  Університет  –  це  продовження  нав’язування  стереотипів,  ідеалів,  дурних  теорій  –  ти  походиш  від  мавпи,  ти  походиш  від  мавпи,  пам’ятник  Леніну  –  це  архітектурна  пам’ятка,  гордість  міста,  Ісус  любить  і  піклується  про  тебе,  будь  смиренним,  вдарили  по  правій  щоці  –  підстав  ліву,  носи  такі  джинси,  і  саме  таку  спідницю  –  не  будь  лайном,  А  чого  ти  не  матюкаєшся?  Ти  весь  такий  правильний,  да?  Ага,  ну  і  бреши,  що  ніколи  не  пробував  курити,  ага,  брехуняра,  університет  дає  тобі  ґрунтовні  знання,  ми  всі  піклуємось  і  любимо  тебе.  love  and  peace,  love  and  peace,  love  and  peace  …А  потім  після  університету  кидають  тебе  у  цей  мурашник  –  давай,  вперед!    ти  вже  дорослий,  вчися  жити,  і  пішла  перша  робота,  друга,  десята,  тонни  непотрібної  інформації,  купи  чужих  проблем  сиплять  на  тебе  так,  ніби  ти  взяв  на  себе  роль  корзини,  в  якій  має  збиратися  вся    бульварщина  світу.  В  такі  дні  розумієш,  що  порятунок  один  –  це  втеча.  Втеча  в  себе  самого,  втеча  туди,  звідки  прийшов,  втеча  у  лоно  матінки-землі,  матінки-природи,  бо  лише  вона  дає  нам  силу  і  дає  життя  як  би  це  може  пафосно  і  не  звучало.  Втеча  у  світ  твого  дитинства,  в  село  Ясинці,  в  якому  жили  твої  батьки,  твої  діди,  а  потім  ти  такий  раптом  як  курча  вилупився  на  світ  і  собі  пікаєш:  «Сонечко,  Ясинці,  баба,  дід,  дід  і  баба,  а  ще  лисичка-сестричка..».  Але  як  так  сталось,  що  колись  багате,  щасливе  село  вже  за  пару  років  наче  вимерло,  почали  мінятися  голови  сільради,  урізалось  фінансування,  закривались  клуби,  магазини….

Твоє  рідне  село  давно  ледь  животіє,  та  і  селом  його  вже  важко  назвати,  так  хіба  що  лише  буква  від  нього  лишилась  «сел...»  ,  або  лише  «с»,  всі  букви  просто  повипадали,  так  як  і  хатки  одна  за  одною  мов  картковий  будиночок.  Буває  приїдеш,  поставиш  палатку,  де  раніше  був  твій  дім  і  здається,  ніби  бабуся  знову  кличе  тебе  до  доміки:  «Ну  досить  вже  гуляти,  годувати  комарів!»,  ¬-  а  з  дому  пахне  пиріжками,  малиновим  варенням,  ароматним  хлібом.  Пахне  хлібом.  Це  так  дивно  для  мене  тепер.  Зараз  хліб  в  печах  майже  не  печуть.  Принаймні  в  місті,  де  я  живу,  жодного  разу  про  те  не  чув.  Та  і  не  їм  хліба  взагалі,  мені  від  нього  погано.  Завжди  думав,  що  хліб  святий,  а  зараз  такий  хліб  печуть,  що  питання  в  його  святості  вже  не  стоїть  …
Але  тут,  серед  сріблястих  павутинок  літа,  серед  теплого  дихання  землі,  а  не  асфальту,  так  тобі  добре,  і  стільки  в  тобі  щастя!!  Плачу.  Такий  наче  дорослий  дядько,  а  плаче…Хоча  сльози  чомусь  ніхто  не  любить,  всі  люблять  веселих,  безтурботних,  хоча  плачуть  усі,  просто  не  кожен  це  показує.
 
Сльози  –  це  особисте.  Мені  хочеться  знову  стати  маленьким.  Яким  чарівним  був  для  мене  увесь  світ!  Я  вірив,  що  он  в  тому  ліску  водиться  лісовик,  що  в  цьому  озері  плаває  русалка,  а  до  того  трансформатора  не  підходь,  бо  там  сидить  чорт.  Тому  коли  чую  про  те,  що  дитина  хоче  скоріше  вирости,  думаю:  «Дитино,  схаменися,  отямся,  куди  ти  квапиш  час?  Час,  який  і  так  летить  мов  несамовитий!»  Тепер  все  занадто  прозаїчно.  Сусіди  дивуються,  що  я  сюди  приїжджаю,  либонь  там  же  цивілізація,  краще  життя,  більше  можливостей,  що  тут  ловити,  ну  нехай  ми  старі,  а  ти  ж  молодьож.  Але  коли  воно  дійсно  так,  то  чому  я  почуваю  себе  щасливішим  отут,  серед  трави,  біля  свого  маленького  озерця,  і  оця  музика  цвіркунів  мені  дорожча  за  всі  зручності  мого  надкомфортного  міста?  Телевізора    не  маю,  мені  він  без  потреби.  Мабуть,  я  в  чомусь  дивний.  Ну  нехай,  який  вже  є.  Новини  не  дивлюся,  мильні  опери-серіали,  реклами  –  від  надміру  інформації  голова  тріщить  як  дозиметр.

Знайомі  кажуть,  що  якби  женився,  то  не  займався  б  дурницями,  а  всю  силу  і  розум  направляв  би  у  сім`ю,  дружину,  дітей.  Не  вештався  б  по  світу,  не  філософствував  про  житіє  моє,  про  приреченість  і  збій  світосистеми.
Але  дівчата  –  це  окрема  і  не  менш  болюча  для  мене  тема.  Ніколи  не  вмів  робити  компліменти,  ну  гарна  та  й  гарна,  що  тут  ще  скажеш,  ні  відняти,  ні  додати.  Майже  всі  дівчата  гарні.  І  без  майже  -    всі.  Всі-всі,  і  скрізь  одні  дівчата,  і  наче  світ  би  мав  стати  добрішим,  і  краса  врятує  світ.  Але  чи  то  краса  така  страшна  сила  чи  світ  перевівся,  чи  бог  його  знає,  але  щось  краще  не  стає.  Світ  втрачає  свою  гармонію.  З  дівчатами  катастрофічно  нічого  не  складалось.  Одні  були  чи  то  занадто  скромні,  чи  я  їм  був  без  потреби,  але  на  всі  мої  залицяння-загравання,  подарунки-квіти  і  ще  якусь  романтичну  дурню  ніяк  особливо  не  реагували,  після  таких  побачень  відчував  себе  розбитим,  самотнім  і  нецікавим  ні  людям,  ні  собі.  Інші  навпаки  –  вже  на  першому  побаченні  кидались  мені  на  шию  і  тоді  вже  лякався  я.  Здається,  був  схожим  на  страуса,  який  шукає  той  пісок,  у  який  хочеться  скоріше  сховати  свою  перелякану  голову.  Хотілось  зустріти  дівчину,  спокійну,  добру,  ніжну  як  тепле  осіннє  море.  З  якою  навіть  мовчати  в  кайф,  тримаючись  за  руки  відчувати,  що  ми  єдині,  світ  єдиний  і  ми  зоряна  частинка  гармонійного  всесвіту.  
- Гарно  правда?  –  на  мить  я  підняла  очі  на  подругу.
- Романтичний  ідіот  якийсь,  мене  зараз  знудить,  в  нашому  світі  треба  бути  більш  практичним,  давай  опустимо  всі  ці  нудотні  описи,  що  там  далі?  

А  далі  він  пише,  що  запросив  і  свою  дівчину  на  природу.  
«…Вона  охоче  погодилась,  певно  знаходила  в  тому  якусь  свою  особливу  романтику.  Але  першого  разу  її  покусали  комарі,  тому  романтика  вечора  і  спокій  були  втрачені.  Наступного  разу  їй  було  нестримно  скучно.  Її  бісила  тиша,  вона  постійно  хотіла,  щоб  я  говорив,  потім  сама  говорила-говорила-говорила,  ніхто  краще  неї  не  міг  намолотити  сім  мішків  гречаної  вовни,  та  яких  там  сім!  Десять!!  Двадцять!  І  не  менше!  Я  дізнався  про  неї  все,  все,  що  можна  і  не  можна  знати  у  моєму  віці,  навіть  те,  що  може  травмувати  психіку  і  можливо,  навіть  те,  що  вона  сама  про  себе  і  не  знала.  Загалом  дівчина  не  помічала  нічого  з  того,  що  помічав  і  відчував  я.  Ми  були  на  різних  хвилях  і  від  того  ставало  чомусь  дуже  й  дуже  самотньо.  Може,  звісно  вона  думала,  що  я  стрибатиму  з  бубонцями  і  дзвіночками,  таким  чином  розважаючи  її?  На-ху-й.  Наступного  разу  поїхав  сам.  З  того  часу  взагалі  думав,  що  краще  бути  одному.  З  дівчатами  не  складалось.  Таке  враження,  що  я  відробляю  якийсь  кармічний  борг.  А  тепер  увага!!  У  зв’язку  з  тим,  що  твій  прапрадід  согрішив  і  переспав  із  сусідкою,  що  вплинуло  таким  чином  на  подальше  щастя  і  благополуччя  цілої  родини,  нехай  же  твій  праправнук  відробляє  цей  борг  і  не  має  нормальних  стосунків  з  дівчатами  аж  до  75  років.  Підпис.  Печатка.  Амінь.  

Або  взагалі  ще  один  випадок,  з  числа  тих,  які  радикально  впливають  на  твій  подальший  світогляд,  твою  гордість,  честь  і  ставлення  до  жіноцтва  загалом.
Якось  одна  така  «моя  мила»  назвала  мене  бортаком,  а  побачивши,  що  я  ніяк  не  реагую  і  навіть  ніяково  посміхаюсь,  то  і  взагалі  почала  мене  називати  не  інакше  як  бортак.  Через  тиждень  я  все  ж  таки  зметикував  заглянути  у  словник  і  дізнатись,  що  криється  за  цією  чудернацькою  назвою.  І  тут  мене  наче  щось  обпекло:  Бортак!  Це  ж  Дурень!  Йолоп!  Болван!  Та  вона  ж  з  мене  сміється,  грає  на  моїй  простоті.  Чи  не  для  таких  як  я  писав  Рильський"Не  бійтесь  заглядати  у  словник:  це  пишний  сад,  а  не  сумне  провалля...".  А  я  таки  провалився,  взагалі  намагаюсь  не  реагувати  на  насмішки,  якщо  вони  бувають,  але  це  таки  зачіпило.  Буває  ж  таке,  коли  десятки  людей  проти  тебе,  але  ти  ідеш,  долаєш  перешкоди,  що  тобі  всі  ці  люди,  що  тобі  їхня  думка,  ти  все  одно  досягнеш  того,  до  чого  кличе  тебе  твоє  серце.  А  буває  одне  слово,  лише  одне  слово  з  вуст  ТІЄЇ,  ЄДИНОЇ,  ОДНОЇ  і  все.  Все  життя  в  мить  втрачає  сенс,  і  не  хочеться  нічого  і  нікого.  І  де  моя  мушля,  і  де  моя  ковдра,  і  де  мій  холодний  і  темний  монастир…піду  у  ліс  рубати  дрова…
Тоді  до  мене  дійшло,  що  я  тупий.  Живу  собі,  живу,  наче  знаю  щось,  а  по  суті  не  знаю  нічого,  всі  знання-навчички-вміння  поверхові.  Думаю,  ну  і  нащо  я  ходив  до  школи,  коли  вперто  нічого  не  пам’ятаю.  Друзів  хороших  не  знайшов,  та  і  знань  особливих  звідти  не  виніс.  Арифметику-математику-алгебру-фізику  і  ще  якусь  дурню  всю  геть  начисто  забув,  ото  тільки  і  пам’ятаю,  що  лише  назву  логарифми,  інтеграли,  паралелепіпед.  І  на  таку  школу  я  перевів  11  років    свого  життя.  Щось  дало  збій  ще  на  самому  початку  моєї  життєвої  дороги.

І  тоді  я  занурився  у  літературу,  у  цей  нескінченний  неймовірний  світ  літератури.  Все  читав,  читав,  читав,  читав,    читав,  читав,  читав,  читав….Навіть  іноді  забував  поїсти,  поспати.  Життя  моє  по  суті  почало  проходити  у  книжках,  став  якимсь  відчуженим.  Хоча  раніше  теж  не  відрізнявся  балакучістю.  Взагалі  небалакучість  –моя  вроджена  риса,  що  говорити?  Кому  говорити?  Навіщо?  А  іноді  взагалі  як  спитають  щось,  то  починаєш  думати  «де  ті  слова  і  як  вони  вимовляються?»Так  тривало  близько  2-х  тижнів.    Два  тижні  я  майже  не  виходив  з  дому,  не  ходив  на  роботу.  Всі  думали,  що  захворів,  бо  так  і  потрібно  було  відбріхуватись,  оскільки  робота  гальмувала  процес  мого  розвитку.  Годину  мені  доводилось  добиратись  на  роботу,  дев’ять  годин  працювати,  виконуючи  одноманітну  механічну  роботу,  яку  здається  і  робот  міг  би  виконати  краще.  Потім  годину  повертаюсь  додому,  хоча  ні..на  зворотньому  шляху  ще  годину-пів  стою  у  пробці.  В  результаті  11-12  годин  мого  життя  вкрадено.  Розумнішим  від  того  читання  не  став.  Та  і  кому  потрібні  були  мої  накопиченні  знання?  Чим  менше  знаєш,  тим  щасливіше  живеш.  Може,  є  в  цьому  своя  доля  правди?  За  ці  два  тижні  «книжного  запою»  зіпсував  шлунок  цими  недоїданнями,  голодуванням.  Отак  легко  –  раз!  І  мій  шлунок  і  підшлункова  взагалі  забули  нащо  вони  існують  в  організмі,  яке  їх  призначення.  Коротше,  і  так  все  було  сумно  і  не  весело,  а  стало  ще  гірше.  Почав  їсти  як  скажений  –  прорвало.  Їжа  наче  і  не  затримувалась  в  мені,  не  наїдався  геть  нічим,  що  їв,  що  не  їв  –  таке  враження,  що  дарма  лишень  харчі  перевів.  Ніколи  не  любив  солодке.  Прорвало.  Набрав  10  кіло.  Може,  правду  кажуть,  що  залежністю  від  солодкого  страждають  від  браку  соціальної  любові.  Здається,  тої  любові  ніколи  не  мав  і  не  маю.  По  суті  все,  що  в  мене  було  –  це  приязнь,  симпатія,  дружба,  братерство,  партнерство,  вдячність,  але  ні,  не  любов…Після  того  як  розжирів  стало  ще  гірше.  Прокляття,  бісовщина,  шельма  поплутав,  шайтанннн!!!!!  Фуххх,  викричався…
Я  ж  просто  забув,  що  всі  люди  витончені  естети.  Подавай  їм  шарм,  витонченість  форм,  грацію  і  пластику,  пластику,  пластику…бррр.  Сам  такий,  все  знаю,  ідіот.

29.06.2009
Задовбало  все,  всі  і  вся.  Таким  чином  від  самотності  і  не  сприйняття  світу  почав  рятуватися  мандрами.  Мандри  привносили  барви  в  мій  сірий  буденний  світ.  Кожна  нова  подорож  –  це  новий  колір,  +  коефіцієнт  щастя/щастя/щастя  до  мого  внутрішнього  світу.  Ви  помічали,  що  людина,  коли  повертається  з  мандрівки,  то  наче  аж  світиться  вся?  Мабуть,  просто  в  її  житті  стало  на  одну  світлу  барву  більше.    Жоден  мандрівник  не  знає,  коли  він  повернеться  додому.  У  подорожах  доводиться  вчитися  долати  страх,  біль,  невпевненість,  миттєво  приймати  рішення  і  орієнтуватись  у  місцевості,  вміти  ризикувати,  підлаштовуватись  під  обставини,  знайомитись  з  новим  людьми,  культурою,  світом.  Мені  хотілось  жити,  щось  змінювати,  змінюватись.  Але  потім  знову    захоплювала  та  сама  круговерть  –  потрібно  заробляти,  працювати,  деградувати  і  мріяти,  що  хоча  б  через  2-3  місяці  ти  зможеш  поїхати  знову  за  пошуком  світла  і  весни.  А  поки  що  на  вихідних  радію  маленькій  можливості  втекти  за  місто,  у  рідні  Ясинці.  
Якось  приблудив  до  мене  кіт,  такий  рудючий-прерудючий,  аж  очі  виїдає.  Я  був  подумав,  що  то  лисеня,  аж  ба  ні,  виявляється  кіт.  Буде  кіт  Микита.  Тим  більше,  що  ім’я  йому  наче  сподобалось,  котяча  самоповага  підвищилась  і  ми  подружились.

24.07.2010
Сьогодні  мій  день  народження.  Трохи  за  тридцять…зовсім  трохи,  ще  молодий,  можна  жити.  Можливо,  я  в  чомусь  дивний,  чого  я  ніколи  і  не  заперечував,  але  всі  ці  дні  народження  викликають  в  мені  відчуття  якоїсь  порожнечі,  внутрішнього  дискомфорту.  Бажаю  тобі  щааастя,  здоров’я,  щааастя,  здоров’я  і  тут  зараз  буде  кульмінація…щааааастя,  здоров’я,  щааастя,  здоров’я…зараз,  зараз  кульмінація….щааастя,  здоров’я…і  …і…і…  ВСІХ  БЛАГ!!!  Вуух,  нарешті  кульмінація!  Всіх  благ,  дякую,  це  так  щиро,  дякую,  я  не  очікував,  це  дійсно  несподівано  і  дуже  приємно.  А  я  думаю,  що  ж  ми  всі  такі  щасливі  і  здорові!!  Я  не  цинік…хоча…може  й  цинік.  Просто  не  люблю  свій  день  народження  і  все.  І  дата  корява,  і  місяць  не  підходящий,  і  рік  був  важкий  і  неврожайний.  Інша  справа,  коли  день  народження  у  близької  тобі  людини,  у  твого  друга,  брата,  свата.  І  я  не  можу  насправді  проігнорувати  таку  дату  і  словом  не  обмовитись,  бо  це  б  означало,  що  мені  байдуже  що  він  народився…це  б  прозвучало  щось  на  кшталт  «  живеш?  От  і  живи  собі  далі!»
Тоді  не  хочеться  казати  якісь  побажання,  щось  вигадувати,  римувати,  просто  хочеться  обійняти  і  сказати  :  дякую  вищій  силі,  що  ти  народився,  дякую  долі,  що  дозволила  нам  зустрітись,  дякую  тобі,  що  ти  мій  друг,  мій  брат,  мій  сват  (у  кожного  мабуть  своє)  і  сьогодні  я  хочу  розділити  з  тобою  цей  щасливий  день.  Люблю  такі  дні  народження.  Дні  народження  справжніх  друзів.  Але  з  кожним  роком  і  друзів  все  менше,    і  бажання  заводити  нові  знайомства  теж  відпадає.  Микито,  от  коли  тобі  день  народження?  М’явкни  як  надумаєш  святкувати,  та  ми  з  тобою  тоді…ех…як  затіємо  якесь  диво  дивне!  Мурко  мій  маленький!  Ти  ж  тільки  не  забудь  м’якнути,  не  забудь…

26.07.2011
Останнім  часом,  в  міру  того  як  до  мого  віку  додавалась  ще  одна  одиниця  (майже  як  в  школі  одиниця,  оцінка  за  дарма  прожите  життя!),  як  я  ставав  старшим,  то  починав  замислюватись  над  тим  хто  я,  що  я  в  цьому  світі.  А  головне  навіщо  якась  вища  небесна  сила  мене  послала  на  цю  грішну  землю?  Чим  я  можу  бути  корисним,  що  я  можу  змінити,  ким  стати  і  як  чогось  досягти  вартісного?  Не  стати  директором,  чи  міністром,  чи  нафтовим  магнатом,    а  займатись  дійсно  важливими  і  цінними  речами.  І  як  знайти  ці  речі,  коли  насправді,  мабуть,  це  і  не  речі,  а  щось  дійсно  вище  за  матеріальне?  Кіт  Микита  мене  зрозуміє.  Він  іноді  сам  подивиться  на  мене  такими  очима,    ніби  хоче  розказати  всю  правду,  підтримати  і  поділись  своїми  враженнями  і  переживаннями:  мяяяв,  мяяяв!!  «Угу,  угу»,  -  підтримую  його  з  серйозним  виразом  обличчя,  все  то  ви  правду  кажете,  пане  Микито.  Вся  істинна  правда  прихована  у  ваших  благородних  вусиках.

Ми  в  цьому  світі,  щоб  дати  життя  іншим  поколінням  і  так  далі,  і  так  далі…
Але  я  насправді  дуже  люблю  своїх  дітей  тією  справжньою  щиросердною  любов’ю,  щоб  прирікати  їх  на  таке  майбутнє,  пускати  їх  у  світ,  який  виплюне  їх  при  першій  ліпшій  можливості.  Боротьба  за  своє    місце  під  сонцем,  пафос,  гламур,  реклама,  впарювання  тобі  не  потрібних  товарів  та  послуг,  плітки,  гроші,  гроші,  гроші,  пошук  себе,  свого  я,  пошук  серед  цього  багна  справжнього  друга,  брата,  пошук  Єдиної,  а  не  чергової.  Боже,  від  цього  божевілля  в  мене  здають  нерви  і  часто  закрадаються  думки  покінчити  з  цим  нарешті,  урвати  собі  життя,  яке  можливо  далось  тобі  насправді  помилково,  буває  ж  таке  –  в  кожному  правилі  є  виняток,  на  кожне  твердження  заперечення  і  так  далі,  і  в  подібному  дусі.  Єдине,  що  мене  хвилює  це  Микита,  як  він  тепер  без  мене?  Хоча  хто  зна,  може  таких  як  я  у  нього  було  безліч,  і  нічого  не  зміниться,  і  він  знайде  собі  ще  кращого  друга.  А  коли  ти  нічого  не  можеш  змінити,  і  коли  після  твоєї  смерті  нічого  не  зміниться,  то  яка  різниця  відбудеться  це  прямо  зараз,  або  в  70  років,  коли  ти  будеш  схожим  на  стару  шкапу  (вибачте,  коли  кого  образив)!  Коли  я  прострелю  собі  мозок,  або  повішусь,  то  всі  будуть  казати  –  «от  ідіот,  і  хто  би  міг  подумати,  та  як  він  міг!»  Піти  може  на  війну,  тоді  залишусь  у  памяті  небагатьох  героєм,  герої  ж  не  вмирають.  Чи  інсценувати  нещасний  випадок?  О…тоді  будуть  стискати  плечима  і  зітхати  «буває  ж  таке,  ніхто  не  знає,  де  чекає  його  смерть,  який  дивний  збіг  обставин,  о  якби  він  хоча  б  хвилиною  раніше…бла-бла-бла..»
- Може,  він  шизофренік?  –  не  витримала  подруга,  перервавши  моє  зосереджене  читання,  -  люди  хапаються  з  останніх  сил  за  нитку  життя,  а  він  так  цинічно  думає  про  смерть.  Фу,  не  хочу  навіть  це  слухати,  -  але  через  мить  замахала  руками:  «але  ні-ні,  продовжуй,  хочу  дізнатись  до  чого  здатна  його  хвора  уява!»

14.04.2012
Після  довгих  обмірковувань  нарешті  зважився.  Увесь  цей  час  я  чіплявся  за  кожен  момент,  що  може  мене  зупинити.  Так  наче  одна  сила  тягнула  мене  до  себе,  змушувала  скоріше  покінчити  з  цим  жалюгідним  існуванням,  а  інша  просила  ще  почекати,  от-от  щось  має  статись  таке,  що  переверне  твій  світ  –  один  дзвінок,  одне  слово,  одна  подія,  одна  мить…але  телефон  мовчав,  слова  не  народжувались,  всі  події    і  миті  зависли  і  заблукали  в  міжчасовому  просторі.  «Весни  дочекаємось  всупереч  різним  прогнозам,  от  тільки  навіщо  чекати  тієї  весни?»  Все  моє  життя  –  це  якесь  чекання,  кого,  навіщо,  для  чого?  Питань  безліч,  відповідей  –  катма.  Я  різав  собі  руки,  в  мене  болять  ці  шрами,  по  венах  холоне  кров.  А  що  по  суті  біль?  Що  таке  біль?  Якби  я  міг  позбутись  від  всього  цього  бруду,  яке  примножує  людство,  якби  я  тільки  міг  контролювати  себе,  свої  емоції,  дозувати  радість  і  горе,  бо  часом  одне  переважує  інше  і  можна  просто  захлинутись  від  надміру  думок  та  емоцій.  
Треба  не  забути  написати  сусідам,  щоб  погодували  кота  і  взагалі  забрали  його  собі,  він  добрий,  не  шкодить,  зайвого  не  балакає,  майже  завжди  з  тобою  погоджується.  Так  і  напишу,  ніби  нічого  й  не  сталось  :«А  проте,  друзі-сусіди,  по-сусідськи  прошу  не  забудьте  погодувати  мого  кота  Микитку.  Не  забудьте  погодувати  кота,  у  нього  скоро  має  бути  день  народження…»

Пусти  мене,  мій  батеньку,  на  гори,  
Де  ряст  весняний  золотом  жаріє,  
Де  вітер  цвіт  в  мигдалів  обсипає,  
Хай  він  мене  дощем  рожевим  скропить,  
Оплаче  цвітом  молодість  мою.  
Там,  кажуть,  з  гір  усю  країну  видко…

-  Не  хочу  далі  читати,  це  майже  кінець.  Та  і  середина  майже  вся  вирвана,  залізли  в  чужу  душу,  нащо  я  тебе  послухала!  –  мені  стало  не  по  собі.
-  Все  з  ним  ясно,  викинь  цю  дурню.  Не  виключено,  що  він  насправді  дивився  багато  серіалів  і  придумав  собі  всю  цю  історію.  Знаєш,  як  в  тому  анекдоті  «депресія  –  це  психічний  розлад,  який  характеризується  систематичним  видаленням  свого  профілю  з  соціальних  мереж.  На  один  день.»  Так  що  забудь.  Коли  облаштуєшся  у  квартирі  –  дзвони,  будем  відзначати  твоє  новосілля,  буде  party  на  хаті!!  Все-все,  побігла  на  пари,    -  сміялась  подружка,  а  потім  помахала  мені  ручкою  і  як  метелик  випурхнула  з  порожньої  квартири.  Я  залишилась  сама.  Серед  цієї  квартирної  пустки,  де  стояв  тільки  стіл,  два  крісла  і  тумбочка,  мені  стало  раптом  сумно.  Я  відчувала,  що  вже  точно  не  зможу  жити  у  квартирі,  яку  знімав  цей  хлопець.  І  не  буде  ніякого  новосілля,  і  ніякої  вечірки-свята,  бо  ця  квартира  не  випромінює  радості,  така  собі  убога  келія  самітника-мандрівника.  І  нехай  я  прочитала  тільки  окремі  уривки  його  щоденників,  які  він  чомусь  лишив  у  цій  тумбочці,  а  не  викинув,  не  спалив,  та  все  одно  стало  якось  самотньо.  І  захотілось  поїхати  в  його  село,  і  знайти  того  рудого  кота  Микиту….і  чому  він  не  спалив  все  ж  таки  свій  щоденник?  Може,  це  дійсно  був  блеф?  А  може,  йому  хотілось  бути  почутим?  Можливо,  він  дійсно  прагнув,  щоб  ці  щоденники  хтось  перечитав?  Але  навіщо?  Він  же  сам  писав,  що  «після  моєї  смерті,  я  певен,  нічого  не  зміниться.  Бо  нічого  такого  не  сталось…життя  соталось,  соталось  тонкими  нитками  іроній…».
А  проте,  не  забудьте  погодувати  кота,
не  забудьте  погодувати  кота,  у  нього  скоро  має  бути  день  народження…






:

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529066
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.10.2014


Коли боляче - болить

"Як  не  старайся,  коли  боляче  -  болить."  
(Х.  Муракамі)  
"Людино,  заплач,  коли  тобі  дуже  важко:  сльози  —  це  твоя  незамаскована  людяність.  А  людяність  —  це  Всесвітній  Бог!"  І.Миколайчук

Отак  й  живу  собі  своїм  живим  життям  -  
Із  вдячністю  за  мить.  За  всі  щасливі  миті.  
І  не  тривожу  думку  зайвим  сум’яттям,  
Бо  вірю:  всі  шляхи  іще  мені  відкриті.  

Але  сьогодні,  мабуть,  звичний  собі  день,  
А  на  десерт  –  самоаналіз,  музика  і  вечір.  
Згорілий  день  моїх  згорьованих  натхнень,  
СтосИ  паперу.  Вірші.  Місяць.  Пляшка  порожнечі.  

"Терпи,  терпи,  терпець  тебе  шліфує",  –  каже  тато.  
Колись  все,  певно,  зміниться,  а  може  –  вже  й  за  мить?  
Мені  ж  тебе  ніколи  не  буває  забагато,  
Як  не  старайся,  коли  боляче  –  воно  ж  болить…
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2013


Люблю цей світ

Мені  моя  весна  вже  заплітає  сонце-квіти
Й  пливе  молитвою:  спини  свій  сум,  спини,
Душа  так  прагне  напуватись  світлом  й  жити,  жити,
Рушай  за  сонцем  в  бік  щасливої  весни!

І  нехай  течуть  повз  нас  похмурі  неудачі,
Нам  квітучі    весни  цілунком  надсилають  привіт!
Так  натхненно  вміють  битись  лиш  серця  гарячі,
Що  так  солодко  кохають  цей  блакитноокий  світ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2013


Літати


Я  знаю  одне:  ти  мене  до  останнього  завжди  любитимеш,  
У  нас  одне  сонце-серце  і  щастя  єдине  в  кишені.  
Ми,  мабуть,  іще  з  тих  далеких  пра-романтиків.  Навіжені.  
У  яких  мальована  радість  сходить  на  підвіконні  у  квітах.  

Я  обожнюю,  коли  ти  мур-мурликаєш  в  мене  на  стомлених  грудях,  
Віриш  у  доброго  сонце-бога  і  інші  власні  дурниці,  
Сьогодні  вже  вівторок,  а  може  й  субота  –  нема  різниці,  
Годинник  зламався,  або  просто  боїться  сполохати  час  на  людях.  
Дрібниці.  

Я  не  вірю,  що  так  легко  йдуть.  Ти  ж  ніколи  не  вміла  на  довго  зникати.  
Ще  учора  все  існувало:  ці  зорі  і  небо,  Ми,  майбутні  Карпати,  
А  сьогодні  хтось  промовив,  що  мій  світ,  моя  мала  
без  надії,  
без-  
безнадійно  хвора,  
А  я  й  досі  не  вірю,  що  ти  потайки  молилась  до  неба.  
А  тепер  вмієш  літати
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013


Без риб

-  «Гратулюю,  пане,  гратулюю»,  -  а  у  відповідь  зовсім  порожньо.  
Як  в  тому  акваріумі  без  риб.  
Такі  собі  подорожні.  Ніякі  собі  –  все  порознь.  Слова  виснуть  
в  повітрі  і  стрімко  падають  вглиб.  
Розбиваються  на  друзки  голосно  як  старий  порцеляновий  сервіс.  
Йдуть  люди  у  чорних  плащах.  Їм  холодно?  Без  обличчя  й  усміхнених  рис.  

Капітулюю,  капітане,  капітулюю.  Просто  цвях  батогом  і  фертик.  
Збираю  друзки  зайво-непотрібних  слів  і  складаю  у  пожовклий  конвертик.  
А  потім  сідаю  у  старий  затишний  трамвайчик  і  слухаю  брязкіт  колій,  
Як  дитина  радію  –  он  сонячний  зайчик!  і  натхненне  цвітіння  магнолій.  

Дорога  витікає,  ллється,  летить  стрімголов  нізвідки  і  впадає  в  нікуди,  
Попереду  базар,  бездомний  пес,  чиїсь  лиця:  це  мурахи  чи  все  ж  таки  люди?  
Ця  суча  влада,  турботи  і  біль,  безгрошів’я  випалюють  їх  душі  до  денця,  
Я  на  останні  гроші  купую  букет  прив’ялих  волошок  й  тулю  їх  до  серця…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013


Небо

Сатинове  небо  стало  надміру  вологе,  дихає  дощем,  
Дитинно  плаче  скляний  світ,  мов  приречений  на  мовчання-втому.  
Іди  додому.  Відсьогодні  небо  не  лікує  більше  твій  щем.  
В  нього  теж  є  вихідні.  І  певно,  саме  час  поставити  кому.  

Просто  втомилось  від  чужих  рук,  щоденних  прокльонів,  дорікань,  
Його  судомить  од  нестерпно-солоних  сліз,  що  не  мають  управи,  
Пахне  загубленою  весною,  меланхолійним  духом  трав,  
Небо  забагато  знає  таємниць  і  часом  плаче  молитвами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2013


Про сонце, диво і щасливі речі…

Вдихай  цю  радість  весняну
Дозовано
На  повні  груди.
Втекти  б  у  безвість  осяйну,
Так  звідусіль  товчуться  люди…

У  кратері  моїх  думок
Уже  розквітли  весни,
Скотилося  життя  в  клубок  –
«Душе  моя,  воскресни!»

Спинися,  вічносте,  хоча  б  на  мить
І  вирви,  вирви  серце  з  порожнечі!
Так  хочеться  із  кимось  говорить
Про  сонце,  диво  і  щасливі  речі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2013


Зацвіте душа! (веснянка)

Мовчать  холодні  вікна.  Сірий  простір.
І  де  ж  та  далеч  солов’їна?
Моя  веснянко,  завітай  у  гості,
Бо  вже  замерзла  Україна!
Ти  приходь  з  вербицею,
Задзюрчи  водицею
Під  цвітіння  пролісків
Й  буйство  спориша.
Вмий  нас  сонцезливою,
Напої  щасливою
Радістю  весняною,  
щоб  цвіла  душа!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2013


Квітка надії

Не  допускай  такої  мислі,
що  Бог  покаже  нам  неласку.
Життя  людського  строки  стислі.
Немає  часу  на  поразку.
                   Л.Костенко


Не  світи  душею,  що  обсіли  хмари,  
У  ній  і  так  багато  вмерлих  молитов,  
Пасіонарно  рветься  у  тартарари*  
Закам`янілий  біль  моїх  світобудов.  

Я  ж  бо  знову  щастя  узяла  за  кредо,  
Хоча  жити  не  навчилася  ще  й  досі,  
А  скільки  лишилось  усіляких  "недо",  
Що  так  і  помруть  у  мені  безголосі.  

А  скільки  усіляких  можу  і  мрію,  
А  тої  любові  просилось  у  душу,  
Нехай  завесніє  -  я  квітку  надії  
Впустити  у  серце  своє  знову  мушу!  


*"у  тартарари"  -  в  значенні  -  на  саме  дно

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013


Похрещені сонцем приречено смакують дощем

Похрещені  сонцем  приречено  смакують  дощем,  
Чудернацька  осінь  тиражує  містом  сірість...  
Так  безпечно  і  простіше  -  заховатись  під  плащем,  
Й  імітуючи  присутність,  перейти  осінність...  

А  втім,  усе  як  завжди  -  нудно  аж  до  чортиків,  
Якісь  новини  знову  бубонить  приймач  і  ТВі,  
Так  хочеться  Верлена,  скрипки,  чаю  й  дотиків,  
А  за  вікном  лише  мамірно  човгає  старий  трамвай.  

Скажи,  якого  ж  біса  осені  оцій  так  треба,  
Навіщо  знову  вкотре  бути  символом  печалі?  
А  нам  би  трохи  сонця,  люмен  світла  й  краплю  неба,  
А  нам  би  горстку  щастя  й  полум`яно-літні  далі.  

Ввійти  в  нове  життя,  немов  в  вишневий  сад,  
І  стиснути  все  незабутнє  в  пам`яті,  у  жмені,  
А  хтось  як  завше  дивиться  на  зорепад  
й  ховає  крихти  сонця-літа  в  себе  у  кишені...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2012


Голосуй за КОТА!

Нам  впаяли  у  мозок  архетипи  рабства,  
Що  ж,  соромтеся  люди,  що  ви  українці!  
Щоб  спитавши  якось  нас:  «А  що  ж  ви  за  раса?»  
Ми,  зігнувшись,  покірно  промовили:  «Маса!»  

Де  ж  чотириста  п’ятдесят  літрів  отрути  
Тим,  що  звались  людьми,  щоб  повільно  заснути?  
Нам  начиняють  мозок  фальшивими  снами,  
Щоб  ми  не  знали  мови,  історії,  мами…  

І  присягнувши  усім  режимам  на  вірність,  
Своїм  дітям  в  крові  передаєм  покірність,  
Щоб  спитавши  якось  їх:  «А  що  ж  ви  за  раса?»  
Наші  діти  зігнулись  й  промовили:  «Маса!»  

І  немає  тому  ні  кінця,  ні  упину,  
Хто  ж  вбиває  у  тобі  свідому  людину?  
А  ми  кидаємо  все  на  поталу  часу,  
Щоб  ліпили  й  надалі  з  нас  бидло  і  масу..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012


Набридло місто. Хочеться села

Набридло  місто.  Просто  хочеться  села,  
Тонкої  музики  припалених  степів  
І  трохи  шуму  річки,  пісні  солов’я,  
І  чисто-пінних  струменів  рясних  дощів.  

Напитись  сонцем  крізь  безкрає  небо  
І  заблукати  десь  під  вечір  у  імлі,  
Ну  що  для  щастя  ще  людині  треба:  
Свобода.  Простір.  Дотик  рідної  землі.  

А  в  місті  що?  Гуде  совдепівський  трамвай,  
І  сірі  площі,  де  багато  люду,  
Тут  одинокі  парки  і  збіднілий  гай,  
Рясніють  новотворами  міськбуду.  

Квадрати  банків,  довгих  шопів,  АТБ,  
Тісних  маршруток  і  річного  бруду,  
І  як  тут  підхопити  й  вирвати  себе  
Із  цього  з  асфальтованого  кругу?  

Бо  ген  кличе  старенька  електричка,  
Залізну  руку  приховавши  в  комиші,  
Така  в  людей  буває  часом  звичка:  
Втекти  кудись  у  світ  за  покликом  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2012


Бережи своє серце

Як  так  сталось,  що  ти  на  узбіччі,
Тільки  мить  –  і  усе  шкереберть…
Не  дивися  безодні  у  вічі,
Там  лише  –  божевілля  і  смерть.

Час  знімати  старі  черевики,
Бо  день  для  змін,  напевно,  настав,
Тільки  чути  із  безодні  крики
Тих,  хто  здався,  зневірився,  впав.

Тих,  хто  зрадив  своїм  ідеалам,
Хто  боявся  йти  до  мети,
Їх,  напевно,  не  так  вже  і  мало
І  невже  там  будеш  і  ти?

Адже  завжди  існує  вихід,
Це  ж  не  світ  примарного  раю,
Бережи  лиш  серце,  крихітко,
Ти  сильна.  Ти  зможеш.  Я  знаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362202
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2012


МУРЛИКАВ ТЕПЛИЙ СИНЬООКИЙ ВЕЧІР

Мурликав  теплий  синьоокий  вечір,  
Шовковий  мак  в  степах  палав,  
Додому  линули  ключі  лелечі  
Межи  потомлених  заграв.  

І  лився  синій  воркітливий  спокій,  
Торкався  краплями  невмитої  землі,  
А  ми  йшли  разом  по  землі  широкій,  
Немов  не  з  нами  все  це  і  немов  не  ми.  

Так  пахло  м’ятним  медом  надвечір’я,  
Трояндовим  настояним  вином,  
Й  здавалось  янгол,  просушивши  пір’я,  
Вкриває  й  нас  своїм  пухким  крилом.  

Під  ніжне  сяйво  зоряних  багать  
Бриніли  срібні  нитки  павутинки,  
А  нам  лишилось  трохи  почекать  -  
До  щастя  –  лише  мить  і  півзупинки….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2012


Ксерокопії днів

Вставати  зранку  о  п’ятій,  
Механічно  випити  кави  
І  почути  як  хтось  вже  вп’яте  
Питає:  «Ну  як  твої  справи?»  

Блукати  задимленим  містом,  
Відповідати  «нормально»  
І  знову  за  ноут  сісти,  
«втекти  у  світ»  (віртуально)...  

Стати  простим  перехожим,  
Отією  «з  довгим  волоссям»,  
Чи  тою  «на  когось  схожу»,  
А  може,  то  просто  здалося?  

Повірити  в  утопії  снів,  
Брехати,  що  умієш  жити,  
Робити  ксерокопії  днів,  
А  чи  все  ж  таки  щось  змінити?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2012


Моє intermezzo

Я    утомився.    Мене    втомили    люди.    Мені    докучило    бути    заїздом,    де    вічно    товчуться    оті    створіння,    кричать,    метушаться    і    смітять.    Повідчиняти    вікна!    Провітрить    оселю!    Викинуть    разом    із    сміттям    і    тих,    що    смітять.    Нехай    увійдуть    у    хату    чистота    й    спокій.    (М.Коцюбинський    «Intermezzo»)    


Якесь  примарне  відчуття  щастя  
Мене  ліниво  штовхає  у  спину,  
Усе  проходять  люди  крізь  серце  
Без  жодних  пауз,  зупинок,  упину…  

Агов,  люди!  Спиніться!  Зробіть  зупинку!  
Бо  усе  ж  іде  не  за  планом,  усе  ж  не  так!  
Маю  звичайну  потребу  відпочинку,  
А  годинник  вперто  скандує  тік-так…тік-так...  

Я  хоча  б  на  мить  відречуся  від  світу,  
Ковтну  тої  свободи  бодай  на  хвилину  –  
Так  боюсь,  аби  серед  галасу  й  гніту  
Ненароком  не  втратити  в  собі  людину.  

Ви  не  маєте  на  мене  жодного  права  
З  безкінечними  «мусиш»,  «треба»,  «повинна»,  
Дозувати  дні  і  встановлювати  рамки,  
Я  ж  така  як  і  ви  –  звичайна  людина.  

Досить!  Я  подарую  свою  відсутність,  
Хай  інші  штрихують  вам  порожнечу,  
Аби  просто  не  втратити  власну  сутність  
Маю  право  на  безстрокову  втечу.  


Intermezzo  –  перерва,  відпочинок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012


Хочеться весни

Напустив  скрізь  Лютий  нам  холоду,  
Не  лишає  живого  сліду,  
Й  трусить  вітер  його  за  бороду:  
«Схаменись,  розійшовся,  діду!»  

Немає  морозам  упину,  
Вже  й  дерева  зігнули  хребти:  
–  Ану  випрямте  хутко  спину!  
–  Ми  втомились.  Коли  вже  цвісти?  

Ще  у  сонця  холодний  дотик,  
Гей,  промінчику,  проблисни!  
І  муркоче  маленький  котик  –    
Йому  хочеться  вже  весни…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316125
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.02.2012


Де ж твої крильця, сизоока голубко?

Сніжний  вечір.  Зимно.  Потріскує  грубка.  
Тоненький  димок  із  хаток  майорить...  
—  «Де  ж  твої  крильця,  сизоока  голубко?  
Чому  ж  не  літаєш  у  чисту  блакить?  

Завітай,  маленька,  знову  на  крилечко,  
Янголом  до  мене,  прошу,  повернись,  
Але  де  ж  твої  крильця,  біле  крилечко?  
Чому  не  літаєш  уже  як  колись?  

Скоро  завесніє,  задзвенять  струмочки,  
Забринять  веснянки,  сонце  заспіва,  
А  назустріч  сонцю  повиходять  люди,  
Наче  ж  усе  буде….лиш  тебе  нема».  

—  «Мені  заздрість  людська  обрізала  крила,  
Блукаю  землею,  злетіти  ж  несила.  
Та  лишень  волі  не  зуміла  зламати  
Маленької  пташки,  що  любить  літати.  

Ти  не  бійсь  за  мене,  відростуть  крилечка,  
Не  втрачай  надії,  буде  все  колись,  
Десь  блукає  щастя  зовсім  недалечко,  
Я  із  вільним  вітром  ще  злечу  у  вись».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314844
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2012


Два попи

«Часи  не  ті  і  помисли  не  ті,  -  
Так  два  попи  на  лавці  мізкували,  -  
Усі  гладкі,  вгодовані,  товсті,  
Такі  зажерливі  і  грішні  стали!

Бо  хто  ти,  людино,  насправді  єси,  
Вживаючи  смажене,  жирне,  м’ясне?  
Не  для  життя,  а  для  утіхи  їси!  
А  нам  же,  щоб  жити,  згодиться  й  пісне!  

 Ех,  часи  не  ті  і  помисли  не  ті,  
Та  лиш  нам,  мабуть,  про  те  з  тобою  відать.  
Он  м'ясо  зашкварчало  на  плиті»,  -  
Сказали  це  й  почалапали  обідать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312894
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 10.02.2012


Душа тікає вовчицею

Друзки  сонць  у  завмерлій  кімнаті,  
П’є  вино  із  солодкої  тиші,  
Це  останнє  усамітнене  party  
Рудої  дівчини,  що  любить  вишні.  

У  повітрі  пахне  корицею,  
А  куце  щастя  в  котрій  зі  скринь?  
Лиш  душа  тікає  вовчицею  
Туди  де  вітер,  небо  і  синь.  

Бо  так  простіше  жити,  напевно,  
Не  вростати  в  людей,  мов  коріння,  
І  таким  усамітненим  party  
Святкувать  чергове  воскресіння.  

Вже  тліє  день  на  небесній  осі,  
Всі  думки  не  з’єднає  і  клей…  
Завтра  ж  їй  знов  буть  такою  як  всі,  
І  вчитись  жити  серед  людей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2012


Не бери мене більше за руку…

Всі  почуття  коли-небудь  вмирають,  і,  вмираючи,  перетворюються  на  зірки.  Якщо  мені  хтось  скаже  про  вічне  кохання,  я  покажу  йому  нічне  небо  …(С)

Тихо  свічка  горіла  в  кімнаті,  
я  зігрівала  свою  розлуку,  
адже  сьогодні  йому  сказала:  
«Не  бери  мене  більше  за  руку…»  

Все  стирає  холодний  вітер,  
Все  змиває  раптова  злива,  
І  шепочуть  осінні  квіти:  
«Ти  й  без  нього  будеш  щаслива!»  

Змінять  фарби  свою  палітру,  
А  осінь  -  розплете  волосся,  
І  в  обіймах  вільного  вітру  
Зрозумієш:  Все  відбулося.  

Тихо  свічка  погасла  в  кімнаті,  
я  відігріла  свою  розлуку,  
хоча  сьогодні  йому  сказала:  
«Не  бери  мене  більше  за  руку…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286813
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.10.2011


Під осіннім крилом

Все  летіли  поволі,  поволі  
журавлі  крізь  холод  і  втому,  
їм  шептали  волошки  у  полі:  
«Повертайтесь  скоріш  додому!»  

Відшуміли,  шуміли,  шуміли  
одиноких  степів  буйні  трави,  
їх  ще  довго  тоді  косили  
дві  лелеки  під  блискіт  заграви.  

І  шепоче,  що  хоче,  що  хоче  
степ  заснуть  під  осіннім  крилом,  
та  все  тривожить  патлату  тишу  
дядько  грім  унизу  за  селом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285213
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.10.2011


Вечірнє небо куштує малинку

Ген  сизий  вітер  у  травах  блукає,  
В  свої  долоні  збирає  росу,  
І  ніжні  квіти  з  духмяним  розмаєм  
Вплітає  вечір  у  пишну  косу.  

Й  тягнуться  довгі,  обпалені  віти,  
Колишуть  листям  вечірні  далі,  
А  попід  вікнами  сумирні  квіти  
Розстеляють  пелюстки  -  коралі.  

Марнує  дні  сонце  у  вічних  забавах,  
Вечірнє  небо  куштує  малинку,  
А  десь  павучки  у  смарагдових  травах  
В’яжуть  із  дощів  тонку  павутинку...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283746
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.10.2011


Самотнє листя дихає хандрою

Самотнє  листя  дихає  хандрою,  
Ковтає  місто  сонячні  нектари,  
Та  скоро  осінь  ниткою  німою  
Пов’яже  площі,  парки  і  бульвари.  

Вже  дощові  сонати  починають  дні,  
Пройдеться  осінь  жовтою  косою,    
ще  нам  тримає  небо  сонячні  вогні  
та  плаче  літо  в  мене  за  спиною…

Та  плаче  тихо  літо,  десь  звучать  сонети,  
Спітніле  за  день  тіло  дякує  дощу,  
А  десь  далеко  чути  сонячні  кларнети  -  
То  пустує  серпень.  Востаннє.  Досхочу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277134
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.08.2011


Гімн собі самому

Спіткнутись,  впасти…більше  не  вставати?  
Зневіритись,  забути  хто  ж  ти  в  цьому  світі  є?  
Всі  помилки  немов  в  гербарій  назбирати  
Допоки  ще  годинник  мій  о  пів  на  шосту  б’є.  

Ну  а  о  сьомій  просто  гордо  встати,  
Скинути  весь  мотлох  болю  на  сміття  
Й  собі  самому  тихо  проказати:  
«Я  сильний.  Зможу,  бо  люблю  життя.»  

Зцілити  зранену,  роздерту  душу…  
Геть  негаразди!  Час  пробив  вже  сьому!  
Я  сподіваюсь…ні!  Я  просто  мушу  
Знов  полюбить  цей  світ  й  себе  у  ньому!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269557
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2011


З поглядом у вічність

Спливає  час,  тремтить  роками  
Крізь  круговерті  мрій,  розмов,  
А  хтось  читає  Муракамі  
І  пише  прозу  про  любов…  

А  ти  просто  безшумно  йдеш  вперед,  
Поете,  з  поглядом  у  вічність,  
Ховаючи  думок  своїх  щербет  
В  кишеню  на  імення  «вірші».  

Наш  час  заплутався  у  круговерті  
І  вічності,  здається,  лишилось  замало,  
Чиїсь  страждання  надходять  в  конверті,  
Та  у  нас  і  своїх  тут  зібралось  чимало.  

Так  може,  час  всесвіту  завмер?  Спливаємо  ми?  
Поете,  не  збирай  страждань  конверти!  
Нам  так  хочеться  лишитись  щасливими  людьми,  
А  всі  банальні  сльози  просто  стерти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260923
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.05.2011


Наш чудесный мир разрушит человек

"Куди  ми  йдемо  стільки  літ?  Подивись,  як  гине  світ...
Прийде  час  для  життя,  засміється  вся  земля!"
                                                                                         Rizups


Как  мало  знаем  о  Земле…  
А  ведь  живём  в  таком  прекрасном  мире,  
Где  есть  цветы,  пушистые  снежинки,  
Мелодия  дождя  как  звуки  лиры  
И  солнечные  лучики-пружинки.  

Где  есть  такой  чудесный  летний  день  
И  можно  просто  думать  о  погоде,  
Ловить  под  деревом  смешную  тень  
И  любоваться  небом  на  природе.  

Не  знали  мы  какой  же  мир  наш  чистый,  
Живились  просто  философией  толпы.  
Так  поливали  грязью  свет  лучистый  
Какими  были  все  черствы,  глупы,  глупы…  

Ведь  мы  считали:  в  мире  много  фальши,  
Немой  печали,  грусти,  боли  и  тоски,  
Боялись  правды,  думали:  «  Что  дальше?»  
И  разрывали  мир  всё  дальше  на  куски.  

Считали  -  становимся  мудрее…  
«Вот  держите  атом,  будет  легче  жить!»  
А  жить  и  вправду  стало  «веселее»,  
Это  ж  такой  праздник  -  петлю  на  шее  вить!  

И  ведь  как-то  слишком  поздно  мы  очнёмся,  
В  лихую  петлю  загнавши  свой  век,  
Осиротевши,  впопыхах  обернёмся  –  
Наш  чудесный  мир  разрушит  человек....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260904
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.05.2011


Посміхніться! Вам не личить сум!

Посміхніться!  Вам  не  личить  сум!  
Я  розумію:  час  такий  невтішний  –  
Там  обдурили,  узяли  на  глум,  
Хоч  не  грішив,  а  вирок  –  Грішний!  

Ми  з  вами  все  зумієм  пережити,  
Забудьте  про  печаль  негайно!  
І  тут  не  треба  вміти  ворожити  –  
Я  знаю  й  так:  Все  буде  файно!  

Посміхніться!  Вам  не  личить  сум!  
Бо  ми  ж  народжені  для  щастя  люди,  
Нехай  під  звуки  весняних  струн  
Сонцесяйна  радість  задзвенить  усюди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2011


У Запоріжжі зацвітають абрикоси

У  Запоріжжі  зацвітають  рясно  абрикоси
Солодко-п`яним  цвітом  ніжно-юної  весни,
І  крізь  поезію  краси  до  Хортиці  навскоси
Величають  хмарочоси  замріяні  пісні.

Сонцем  розціловані  золоті  кульбабки,
Заколисані  трави  шепотом  виру,
І  малі  квіточки,  мов  акварельні  крАпки,
Приймають  бджілок  у  свою  квартиру.

І  моє  серце  мов  повінчане  весною,
Та  пелюстка  тихо  капне  на  зап’ястя,
І  засліпивши  місто  ніжною  красою,
Подарує  всім  таке  маленьке  щастя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2011


Самотністю наповнилась душа

Я  з  тих,  що  завжди  самотні  
у  натовпі,  що  сміється…  
Т.Роса  


Кімната  –  наче  осередок  смутку,  
Безмовний  свідок,  до  якого  звик…  
Так  наступає  на  горлянку  тиша  
І  тисне  стін  моїх  нечутний  крик.  

Я  задихаюсь  в  стінах,  мов  у  клітці,  
Ми  все  життя  у  хатах  сидимо,  
І  тихо  заздримо  сусідці,  
На  диску  перемотуєм  кіно.  

А  десь  погасла  синя  зірка,  
Цвіркун  в  гаю  заснув.  Трава.  
І  в  серці  помирають  знову  
Не  сказані  комусь  слова...  

Згоріле  сонце  випиває  вечір,  
Самотністю  наповнилась  душа,  
І  може,  зараз  зовсім  недоречно  
Мовчу  до  тебе  римою  вірша…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2011


Втекти у щастя

Блакитна  ніжна  зірка  впала  у  вікно,
А  далі  намистинки  линуть  до  кімнати,
Моє  життя  давно  вже  схоже  на  кіно,
Не  знаю  роль  яку  лише  у  ньому  грати.

Забуті  мрії,  переплутані  думки,
Немов  щодня  ходжу  по  стерні,
А  хтось  сидить,  п’є  каву  залюбки,
Рахує  копійки  мізерні….

Все  живемо  чекаючи  чогось:
Любові?Грошей?  Щастя?  Ласки?
Немов  так  хтось  і  скаже  тобі  «Ось!  
Скоріш  тримай  усе,  будь  ласка….»

Як  смішно  все…як  легко  й  складно,
Черговий  день  згорає  у  квітках.
Я  просто  йтиму  й  серед  гаю
Засне  моє  волосся  в  пелюстках.

Так  хочеться  втекти  кудись  у  тишу  
Від  сірих  буднів,  галасливих  днів,  
Вдихнути  сили  в  груди  найповніше  
І  жити  так,  як  ти  того  хотів…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2011


Немає людей некрасивих!

Немає  людей  некрасивих!  
Кожна  людина  -  прекрасна!  
Нас  стільки  усіх  особливих  
Світів  чарівно-красивих!  

У  когось  волосся  довге,  
Морською  хвилею  в’ється,  
У  короткому  –  сонячний,  
Маленький  зайчик  сміється.  

У  когось  очі  блакитні  
Як  вранішнє  небо  Ясне,  
Є  й  очі  карі  привітні,  
По-своєму  милі  й  прекрасні.  

Великий  зріст  вам  сприяє  
Буть  ближчим  до  зірок,  
Маленький  –  значить  компактний,  
Подібний  до  пташок.  

Та  навіть  горбинка  на  носі  
У  когось  своя,  унікальна,  
Хіба  не  зрозуміли  й  досі?  
Людина  –  вона  ж  не  дзеркальна.  

Стандартів  зніміть  окуляри,  
Ми  ж  всі  не  барбі  й  не  кени,  
Не  лялькові  ми  екземпляри,  
Є  люди  –  не  манекени.  

І  той  помилиться  звісно,  
Хто  міряє  нашу  вроду,  
Немає  людей  некрасивих  
В  українського  народу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2011


Доброго ранку!

Вже  минув  вечір  волого-синіх  смутків,
Новий  ранок  не  шкодує  подарунків:
Позитиву  жменька,  радості  візочок,
А  на  підвіконні  –  щастя  колосочок.
Колоситься  сонце  і  бринить  щасливо:
Відкривай  віконце!  Там  співає  диво!
Вже  тебе  чекає  ароматна  кава
І  фіалки  очі  дивляться  ласкаво,
Жайворон  в  віконце  б’є  безперестанку,
Прокидайся,  сонце!  Всім  доброго  ранку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250751
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2011


В Японії сонце сідало…

В  Японії  сонце  сідало,  
Прощальний  осяявши  вечір,  
Повільно  за  обрій  спливало,  
Хмарками  прикривши  плечі.  

Шукали  закохані  зірку,  
Щоб  загадати  бажання:  
"Нехай  наче  сонце  влітку  
Палає  наше  кохання!"  

Юнак,  закоханий  до  бестями,  
Наважився  завтра  сказати,  
Що  лише  її,  свою  милу,  
Життя  усе  буде  кохати.  

А  дружина  призналась  милому,  
Що  скоро  в  них  буде  малятко,  
Чоловік  аж  кричав  від  радості:  
«Я  щасливий,  моє  янголятко!»  

Старенький  думав,  що  завтра  
Посадить  під  ґанком  квіти,  
А  подружжя  в  снах  побачить  
Як  виростуть  їхні  діти.  

В  Японії  сонце  сідало,  
Відкривши  завісу  ночі,  
Із  вікна  дівча  виглядало,  
Звернувши  до  неба  очі.  

Пальчиком  у  небо  махало:  
«Прощай,  любе  сонце,  до  завтра!»  
Дівчатко  ж  просто  не  знало  –  
Що  більш  не  настане  їм  завтра….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2011


Екскурсія у 33-ій

27  листопада  -  Запали  свічку  пам`яті  жертвам  Голодомору.......


Хтось  замовив  екскурсію  у  33-ій  —
ескорт  у  смерть,  нічний  експрес;
мандрівку  в  часі,  на  день  третій
минулий  час  на  світ  воскрес.
—Хіба  ми  на  прем’єрі  у  кіно?
Яка  німа  пустеля!  Скільки  жаху…
Невже  самі  в  театрі  сидимо,
а  коло  нас  лише  суцвіття  страху?
Розіп’ятий  хрест  чорніє  полем,
розіп’ятий  хрест  на  серці  України,
заблукало  перекотиполе
на  німих  стежках  забитої  країни…
Думки  як  ворони  труїли  мозок:
осліпнути  –  не  бачити  страждання,
оглухнути  –  не  чути  всі  благання,
звільнити  світло,  що  таврує  морок.
І  впасти  на  коліна  –  благати  порятунку,
пропахлий  болем  світ  зцілити  молитвами,
чи  випити  отрути  вічну  трунку?
Хіба  зарадити  стражданню  лиш  словами?
І  знищивши  усе  святе  і  незабутнє,
тікає  із  села  новий  конкістадор*,
немає  більш  в  людей  їх  права  порятунку
і  хтось  в  агонії  шепоче
                                             голод….
                                             голод…
                                             голод...
                                             мор….


*конкістадор  -  завойовники

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224694
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2010


Живемо безглуздо, п’яні від утоми

(Моїм  милим  романтикам  присвячую)  


Живемо  безглуздо,  п’яні  від  утоми,  
Обвивають  пута,  тягнуть  нас  на  дно,  
Так  хотіли  щастя,  почуттів  бездонних,  
А  тепер  лиш  осінь  б’ється  у  вікно..  

А  тепер  лиш  осінь  розпустила  віття,  
Розпустила  віття…тиша  навкруги,  
Ми  уже  не  перші,  хто  за  це  століття  
Надсилає  думи,  вірші  в  нікуди...  

Ми  уже  не  перші,  хто  забув  про  спокій,  
Хто  у  днях  турботи  потопив  чуття,  
Але  будем  перші,  хто  рубці  глибокі  
заховав  за  грані  й  полюбив  життя!  



Дякую  прекрасному  поету  Baars  за  переклад  російською  мовою  
http://lyrik.rc-mir.com/gedicht293679.html


"ЖИВЁМ  без  СМЫСЛА,  от  усталости  ПЬЯНЕЯ"  =  
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~  
/  Моим  милым  романтикам  посвящаю  /  

Живём  бессмысленно,  в  усталости  пьянея..  
Оковы  будней  тянут  нас  на  дно...  
Хотелось  счастья,  мысль  о  нём  -  лелея..  
..Теперь  уж  осень  бьётся  к  нам  в  окно.  

Без  листьев  ветви  -  ивочно  обвисли..  
В  туманной  мряке  сыпется  капель..  
..Который  год,  в  холодном  ветра  свисте,  
Стихи  и  мысли  -  вехами  потерь..?  

Мы  -  не  одни,  кто  не  живёт  покоем..  
Кто  в  стрессах  жизни  чувства  -  растерял...  
..Но  всё  же,  сердца  раны  успокоив,  
Находим  верный  путь  и  свой  причал.

Перевод  roling  http://lyrik.33b.ru/gedicht293831.html

Мы  живём  бездумно,  пьяно-обречённо,  
Обвивают  путы  и  влекут  на  дно.  
Так  хотели  счастья  и  любви  бездонной,  
А  в  итоге  осень  плачется  в  окно.  

А  в  итоге  осень  разослала  листья,  
Разослала  листья  в  круговую  даль.  
Первыми  не  будем  в  многолетнем  списке  
Тех,  кто  рассылает  песни  в  никуда.  

Первыми  не  будем,  кто  покой  утратил,  
Кто  в  своих  заботах  потерял  чутьё.  
Но  мы  станем  теми,  кто  рубцы  проклятий  
В  сердце  глубже  спрятав,  допоёт  своё!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221769
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2010


Літня ностальгія

Час  веде  вже  осінь  за  руку,
Сивий  вересень  вирушив  в  путь,
А  птахи  перелітні  розлуку
Нам  у  вирій  на  крилах  несуть.

Ось  вже  осінь  скоро  настане
І  так  важко  сказати  «прощай!»
Босоноге  літо  кохане,
Не  спіши,  залишись,  зачекай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208202
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.08.2010


Не розділяйте Україну!

Не  розділяйте  захід  і  схід,
Не  ламайте  цвіту  України,
Ми  єдиний  український  світ,
Ми  діти  однієї  родини!
Нас  єднають  синьо-жовті  прапори,
Майорить  у  небі  світлий  стяг
І  під  дзвінку  радість  дітвори
З  надією  тримаємо  свій  шлях.
Нас  єднає  рідна  свята  земля,
Духу  нашого  повік  не  зламати,
Лиш  у  дружбі,  любові  серця
Мусимо,браття,  навік  поєднати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183649
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.04.2010


Твоя краплинка літа

Загубилися  мрії  у  твоїх  очах,
У  німому  тремтінні  сльози,
Я  відчула  тінь  самотності,  страх…
Похитнулись  життя  терези…
І  під  тихий  шепіт  незабудок
Ти  ідеш  від  мене  без  надії,
Ховаючи  в  серці  тихий  смуток,
Свої  чисті  і  крилаті  мрії..
Ти  ідеш  далеко  туди  —
Де  тужливо  сумує  ніжна  трембіта,
Ти  ідеш  навічно  туди  —
Залишивши  мені  лиш  краплинку  літа…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183398
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2010


Надією, Вірою, Любов’ю (переклад)

Не  віддавай  мене.  В  чужих  тенетах
Я  сам  колись-то  заблукаю,
Та  нині  дім  твій  я  помітив
Й  віконницями  до  тебе  завітаю.  
Все,  що  я  дізнався  та  зрозумів,
Побачив  раптово  у  твоєму  вікні,
Надією,  Вірою,  Любов’ю
Ти,  зіронька  ясна,  здалася  мені.



Оригінал  російською  мовою  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142636

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183374
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2010


Мене (переклад)

Ще  сонечко  пестить,  та  дні  все  коротші,                                                                              
і  ніч  вже  штовхає  шукати  тепло.
Це  літо  минає…і  жалко,  й  не  дуже,
те  літо  кохання  мені  не  дало.
Лишень  біль  утрат  і  самоти  полон
ця  осінь  вітром  принесла.  І  снігом  колючим
біля  кам’яних  стін  мене  замела
зима…



Оригінал  російською  мовою  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161947

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183370
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2010


Подарую сонячну надію

Холодну  зимову  меланхолію  
відпущу  у  небо,  не  буду  сумувати!  
Барвінкову  сонячну  надію  
подарую  людям,  буде  зігрівати…  
У  долонях  ніжних  солодке  тепло
Замерехтить  це  диво  грайливе,
Подарую  надію  вам  на  добро,
Подарую  це  сонце  мрійливе!
Нехай  журба  минає  ґанку,
любов  осяє  новий  день,  
лунає  радість  до  світанку  
сплетінням  райдужних  пісень!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174801
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2010


Весняне запрошення

Надсилаю  запрошення  
Коханій  веснянці  -  
Ти  прийди  до  нас,хорошая,    
У  квітучій  вишиванці.

Засміється  небо  зорями,
Задзвенять  потічки,
Нас  заплутають  з  тобою  
Ніжні  долі  стрічки.  

Ти  прийди  до  нас  із  квітами,
Із  чистими  думками,  
Із  сонячними  привітами  
Піснею  поміж  нами...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174301
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2010


Порада (для бажаючих схуднути)

У  лікаря  жінка  питала  поради,
Чекала  від  нього  утіхи,  розради.
«Одного  разу  вирішила  похудати
Ну  все..  треба  на  дієту  сідати
Їла  я  пісне  м’ясце…ні  краплинки  жиру
І  пила  побільше  я  простого  кефіру,
Більше  яблук,  трохи  грушки,
Менше  солі,  більше  сушки…
Овочевий  борщик..зовсім  трошки..
А  ще  менше  із  квасу  хлібної  окрошки…
Їла  я  апельсинки,  мандаринки
У  них  для  організму  суцільні  вітамінки,
Їла  гречку,  кашу,  сало…
Ну  це  ж  наше,  українське…зовсім  мало…
Як  горобчик  все  клювала,
Та  тоненькою  не  стала…
Що  робити?  Поможіть  бога  ради..
Дайте,  лікарю,  розумної  поради…»
Лікар  все  ходив…хитався,
Обмірковував,  сміявся…
«Можу  вам  таку  пораду  дати,
Якщо  хочеш  похудати  –
І  стати  як  берізка  тоненька
на  піввідра  менше  Їж,  моя  дорогенька…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174153
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2010


Хотіла б я чайкою бути…

Хотіла  б  я  чайкою  бути,
Літати  в  безмежних  просторах
І  шепіт  моря  завше  чути
В  далеких  світах  неозорих…

Мені  б  вітер  співав  колискову,
Шалене  море  б  пестило  пір’їнки,
Я  б  відчувала  знову  й  знову
Дотик  теплої  моря  краплинки…

Я  б  несла  на  крилах  пісню,
Я  б  кохала  небокрай,
Розігнала  бурю  злісну,
Звеселяла  рідний  край…

Хотіла  б  відчути  крилом  дотик  світанку
І  бути  як  чиста  моря  перлина,
Хотіла  б  почути  шепіт  теплого  ранку,
Та  я  лише  просто  звичайна  людина…

В  моєму  світі  –  ле́гкий  штиль,
Я  б  цілувала  неба  очі,
Та  заснула  у  морі  під  шепіт  хвиль,
Коли  б  слова  були  пророчі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172086
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.02.2010


Нас не зламати

Упали  зорі  ночі,  зірвались  тихо  з  неба,
Закривши  шлях  вперед,  не  видно  і  кінця…
Куди  іти?  Чи  зупинитися  вже  треба?
А  холод  ночі  нам  сковує  серця…
Попереду  –  незвідані  дороги,
Позаду  –  лиш  біль,  пустеля  вікова,
Шукаєм  нові  гостинні  пороги,
Поки  в  нас  палає  душа  молода.
Та  зупинятися  не  варто,
Бо  час  життя  невпинно  йде  вперед…
Дорога  закрита,  попереду  варта,
Повір:  ми  знайдемо  вихід  з  тенет.
Нам  у  келих  честі  неправди  наллють
І  будуть  у  спину  каміння  кидати…
Та  чи  можна  душу  зі  світлим  вогнем
Ось  так  от  навіки  ганебно  зламати?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170824
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.02.2010


Ловелас

Навіщо  граєшся  словами,
Вдаєш  із  себе  не  людину,  а  «Канфєтку»?
Цілуєш  спраглими  вустами
Чи  то  фарбовану  блондинку  чи  брюнетку?
На  таку  «Канфєтку»  липнуть  лишень  мухи  -
Ти  ж  бо  відомий  ловелас,
Та  твої  слова  сверблять  мені  у  вухах,
Тобі  скажи  лишень  «АТАС»!!!
Все  гуляєш,  бігаєш  на  вечорниці,
Не  пропускаєш  жодної  спідниці,
Товчеш  у  голову  про  свої  «мандатності»,
Та  знай:  і  у  «канфєток»  є  термін  придатності!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170799
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.02.2010


Я хотіла народитись…

Я  тут…
Маленька  ніжна  квіточка  –
Я  перший  мамин  цвіт,
Немов  тихенька  зірочка
Побачу  теплий  світ…
Я  знаю…
Я  знаю,  що  я  дівчинка,
Маленькі  рученята,
Русявії  косички,
Блакитні  оченята…
Я  хочу…
Я  хочу  народитися,
Побачити  весну,
І  з  матінкою  рідною
Відчути  цю  красу…
Я  чую…
Я  чую  своє  серденько
І  матінку  свою,
І  хоч  іще  не  бачила,  
Та  так  її  люблю!
Я  сміюся…
Так,  сміюся,  бо  щаслива,
В  мене  є  родина,
Я  у  матінки  кохана  –
Найкраща  дитина.
Я  мрію…
Я  мрію  прожити  в  любові
Маленька  як  зірка  дитиночка
Співати  пісні  калинові  –
В  майбутньому  ж  я  україночка!
Я  знаю…
Лежала  мама  у  палаті
І  щось  невпинно  голосила,
І  якась  тьотя  у  халаті
Сердито  кричала…просила…
Я  не  бачу…
Нічого  не  бачу,  не  дивлюся,
Та  чую:  лихо…лихо…лихо…
Мене  вбила  рідна  матуся
І  стало  
Тихо…
Тихо…
Тихо…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168812
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2010


Тихий осінній вечір

Тихий  вечір  мрійливо-осінній
І  зажурений  крик  журавлів…
Тихі  кроки…шепіт  вечірній...
І  медовий  цілунок  дощів…

Чомусь  сонячні  промені  ніжно
Обіймають  з  любов’ю  наш  сад,
Відчуваю  їх  дотик  теплий
І  осінній  терпкий  аромат.

Дві  рожеві  квітки  у  полі,
Дві  пелюстки,  що  ніжно  сплелись,
Дві  душі,  дві  замріяні  долі,
Що  у  вечір  осінній  злились…

Теплий  промінь  у  моїй  долоньці
Тихо  пестить  душу  мою  –
П’ю  нектар  солодкого  сонця
Наче  в  тихім  небеснім  раю.

І  ця  осінь  тендітно-барвиста
Зігріває  розніжено  нас,
А  із  нею  любов  -  диво  чисте,
Без  забруднення  й  зайвих  прикрас…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168801
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2010


Талант (гумор)

Чистосердечна  сповідь  одного  чоловіка:


Моя  жінка  любить  співати:
техно,  рок,  попсу,
чудові  ноти  починає  горлати  -
просто  неймовірну  музичну  красу.

Бо  вважає:має  дар  музичний
і  потрібно  лише  крок...
бо  з  таким  талантом  артистичним  
пряма  путь  до  "Фабрики  зірок"!

Я  й  не  знаю,  що  й  казати,
бо  цю  пісню  "так  люблю",
що  скоріш  тікаю  з  хати,
щоб  не  думали  мов  б`ю!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168747
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2010


Росинки кохання

Ти  плачеш?  Плачеш?  
Бачу,плачеш...
Я  відчуваю  біль  цих  сліз…
У  серці  рана,  біль  у  грудях
прекрасної  любові,  яку  ти  не  зберіг...

З  тобою  мандрувала  у  світанки
пила  я  краплю  неба,  всю,  до  дна,
ми  зустрічали  мрійливі  ранки,
у  серцях  лунала  красуня-весна…

Так  що  же  сталося  з  тобою?
Зруйновані  вітрила  наших  мрій,
усю  любов  я  заберу  з  собою
росинками    з  твоїх  прекрасних  вій…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167754
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2010


Стукає кохання…

Знову  малює  картини  кохання  
і  співає  прозорий  струмок,  
до  нас  стукає  тінь  сподівання,  
ніжне  плетиво  кращих  думок.  

І  ми  віримо  в  казку,  мов  діти,  
обіймає  нас  ніжно  серпанок,  
і  так  хочеться  просто  радіти,  
відчувати  на  серці  світанок…  

І,  можливо,  це  про́сте  бажання  –  
лиш  ілюзія  та  дивний  сон,  
але  вірю:  то  стукає  кохання  
нашими  серцями  в  унісон…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166511
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.01.2010


Голубка

Зима…
Замело  всі  дороги,
Не  видно  й  широких  шляхів…
І  сидить  біля  порогу
Пара  змерзлих  голубів.

І  дикі  дороги  безмовні
І  голі  дерева  німі,
І  горді  вітри  холодні  –
Усі  потонули  у  сні.

Та  не  довго  спала  хурделиця,
Не  довго  дивилась  свій  сон,
Заревла,  загула  метелиця
З  безжальним  вітром  в  унісон.

Не  змовкає  віхола,  шаленіє,
Все  гукає  й  мороз  танцювати,
І  кружляє,  кричить,  скаженіє,
Починає  ще  й  дико  співати.

А  в  кутку  сидять  голуби  –
Чекають  божого  світанку,
Коли  розвіє  метелицю
Тепле  світло  ранку.

«Потерпи,  моя  голубонько,
Стихне  морозець,
Хай  не  дасть  тобі  погаснути
Тепло  закоханих  сердець…»

Та  не  чули  його  безжальні  морози,
Розриваючи  тишу  небесну,
Не  відчули  гарячі  сльози,
Душу  –  щиру  і  чесну…

І  сіре  небо  чомусь  зажурилось,
І  тривожний  вогник  погас  у  хаті,
Старе  дерево  вбік  похилилось,
Занімівши  на  сухій  загаті…

Не  шукає  голуб  більше  милості  
У  невпинному  колі  життя,
Коли  не  зігрівають  по-щирості
Сердець  найкращі  почуття…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165954
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2010


Ангел ночи

Она  любила  танцевать
Под  звук  дождя  и  шепот  листопада,
А  он  любил  лишь  наблюдать
И  любоваться  ее  взглядом…
Она  будто  ангел  ночи
И  состоит  из  загадок,
И  только  лишь  взглядом,  улыбкой
Оставляет  в  сердце  осадок…
«Зачем  же  прячешь  ты  улыбку
Холодной    осенней  порой?
Ведь  мы  имеем  право  на  ошибку,
Как  на  любовь  и  на  покой…
А  ты  лишь  тихо,  шагом  хрустальным
Пыталась  скрыться  в  сумерках  дождя,
А  он  ведь  ждал  под  небом  печальным
Обычной  улыбки  и  только  тебя…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165362
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.01.2010


Смакуй життя родзинку!

Коли  немає  сил  сказати  теплих  слів,
Коли  усе  життя  покрилося  туманом,
Здається  щось  ти  не  зумів,
Життя  твоє  здружилося  з  обманом…

Не  треба  сліз  твоїх,  покинь  зневіру,
Зроби  лиш  крок  до  нового  життя,
Впусти  до  серця  ти  любов,  довіру,
Відкинь  в  минуле  болі,  каяття.

Не  треба  сліз  твоїх,  образи  і  страждань,
Перегорни  заплакану  сторінку…
Постукав  час  любові,  сподівань,
Давай,  вперед,  смакуй  життя  родзинку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164950
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010


Розплющ очі свої, Україно!

Сумує  тихо  дощ,  сумую  з  ним  і  я…  
А  чому  сумую  не  знаю…  
…бо  навпроти  голодна  сім`я  
Повільно  і  тихо  вмирає…  

…бо  в’януть  маленькі  діти,  
Не  залишивши  на  землі  свій  слід,  
Немов  тендітні  ніжні  квіти  -  
Утратили  свій  ранній  цвіт…  

Печальний  голос  золотої  скрипки  
Проймає  душу,  аж  болить,  
І  молодий  хлопчина  невеличкий  
Так  заробляє  вже  собі  на  хліб…  

…бо  не  помічає  їх  наша  країна,  
Не  ті  вже  проблеми,  питання,  
Але  вони  ж  діти  твої,  Україно,  
Залиш  політичні  змагання!  

Утри  сльози  свого  народу,  
Розвій  їхню  одвічну  журбу,  
Розкрий  очі  свої,  кохана,  
Не  перетворюй  їх  на  темну  юрбу!  

…бо  не  повинні  гинути  талановиті  люди,  
Не  має  мучитись  простий  народ,  
А  мусять  линути  пісні  усюди,  
Подалі  від  сліз  і  німих  скорбот…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164254
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.01.2010


Глупые ошибки любви

В  светлой  юности  к  ним  любовь  постучалась
И  зацвела  в  сердцах  будто  сад,
Казалось,  она  навеки  примчалась,
Не  зная  ни  забот,  ни  преград…

Но  в  любви  безумство  они  боялись  окунуться,
Томились,  прятались,  скрывали  чувство,
Все  видели  вокруг  одни  преграды  –
Но  так  и  не  получили  нужной  им  награды…

Разъехались  по  новым  городам…
Как  птицы  разлетелись  по  разным  сторонам,
Но  любовь  в  их  сердце  не  остыла  –
Еще  долгие  годы  тоска  их  души  томила.

Шли  годы…переезды…разлуки…
И  первые  морщины,  постаревшие  руки,
Посидели  волосы,  опустились  плечи  –
Никто  не  ожидал  долгожданной  встречи.

Каждый  в  юности  совершил  ошибку  –
Выбросил  чистую  любовь  как  игрушку…
Пытался  сбежать,  закрыв  двери  и  шибку,
А  теперь  не  узнал  свою  любовь…..уже  старушку…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164041
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.01.2010


Твої блакитні очі

Твої  очі  лірично-казкові,
в  них  океани  й  безмежні  далі,
блакитні  очі  ніжно-волошкові  -
світлого  кохання  чисті  коралі...
В  них  натхненного  серця  світанок,
пекучі  болі  і  сподівання,
в  них  світло  твоєї  душі,
світло  любові  і  чистого  кохання...
Не  відвертай  від  мене  очі,
не  закривай  від  мене  вхід  до  серця,
вони  -  єдине  тепло  холодної  ночі,
вони  -  зоряні  перла  твоєї  любові  озерця...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163997
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.01.2010


Вот так умирает любовь…

Вот  так  умирает  любовь…
Под  шепот  листьев  листопада,
Когда  сырая  осенняя  прохлада
Студит  и  так  остывшую  кровь.

Что?  Может,  хватит  лицемерить?
Любовь  топтать,  деньгами  мерить?
Оставаться  грубым,  равнодушным,
Плыть  за  течением  слугой  послушным?

Мы  стали  разными,  прости,
У  тебя  новые  важные  цели,
Не  пересекутся  наши  пути,
Преград  любви  мы  не  преодолели…

Молить  остаться?  …-Я  не  попрошу….
На  разных  берегах  с  тобой  стою…
….лишь  теплый  воздух,  тихий  ветер
Развеют  грусть,  тоску  мою…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163978
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.01.2010


Маски життя

Лицемірство…підлість…брехня…
Чи  ще  існує  людина?
Одягає  мізерну  маску  життя  –  
в  цьому  її  гріх  і  вічна  провина.

Одягає  маску  честі,  доброти  -
це  її  маски  життя,
на  обличчі  вираз  простоти,
а  насправді  лиш  обман…без  почуття…

Це  все  німі,  пусті  серця,
що  втратили  свідомість,
байдужі  їм  чужі  страждання  –
вбивають  в  нас  останнє  «Я»,
всі  наші  мрії  і  сподівання…

Вдають  із  себе  благородство  дум,
а  сіють  лише  підлість…сум…
і  останній  промінь  світла,  доброти
кидають  у  німу  прірву  пустоти…

Роздвоєність  душі  –  дві  дилеми  життя…
Досить  вже  маскам  служити!
Де  ж  ваше  істинне  внутрішнє  «Я»??!!
Схаменіться,  не  можна  ж  так  жити!...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163504
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.12.2009


Перехресні стежки

Минуло  20  літ  як  тебе  не  бачив,  
Вже  сивочолий,  майже  дід,  
А  ти,  як  і  колись,  прекрасна,  ніжна  
Розворушила  в  серці  від  кохання  слід.  

Чому  знову  ми  зустрілись,  
Навіщо  згадали  старе,  
Колись  ми  вже  помилились,  
Та  кохання  ще  досі  живе…  

Мій  ти  янголе,  моя  ти  музо,  
Я  все  зруйнував…як  я  міг?!  
Все,  що  мав,  прекрасне  і  чисте  -  
Я  навіки  у  серці  зберіг…  

Так,  чимало  змінилось,  
Багато  води  утекло…  
І  ти  знов  у  юрбі  розчинилась  -  
Розбивши  поранене  серце,  мов  скло.  

Знов  журба  оббиває  пороги,  
Розділивши  життя  на  чорно-білі  смужки…  
Перехресні  наші  дороги,  
Перехресні  наші  стежки…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163282
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.12.2009


Сльози пораненого серця

Давно  хотіла  погасити  сонце,  
та  не  вистачало  сил…
Не  можу  в  небо  вже  дивиться…
проста  і  тиха  мрія  вже  без  крил…
Розбилися  колись  яскраві  мрії,
 і  не  блищать  шалено  очі,
просто  хочеться  втекти  і  розчинитись  
в  обіймах    пустоти  й  блідої  ночі  ..


Я  знаю  -  вже  нічого  не  вернути,  
не  зупинити  хід  годин…
хотіла  знову  повернутись,
 згадати    тепло  щасливих  хвилин…
хотіла  втекти  до  давньої  мрії…
відчути  себе  твоєю  квіткою  надії…
твоєю  квіткою…

Нічний  проспект...дорога  …шум…
і  сіре  небо,  біль…та  сум…
і  знову  гордий  дощ,  а  на  душі  морози
а  може  то  не  дощ,  а  чиїсь  сердечні    сльози?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162896
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2009


Розлука

Порожніми  стали  життєві  коридори,
Слова  прощання  на  вустах…
І  не  потрібні  нам  пусті  розмови  -
У  кожного  своя  дорога  і  свій  шлях.

Хочу  змити  бруд  брехні  з  своїх  долонь,
Розбити  між  нами  стіну  німу,
А  ти  не  вмів  любити,  не  вмів  прощати,
Лиш  пив  життя  отруту  хмільну…

Ти  наче  й  близько,  але  так  далеко,
Ідеш  повільно  повз  мене,  не  спіша…
Хоч  розійшлись  ми,  але  ти  відчуваєш  –
З  тобою  моє  серце,  моя  душа…

Не  розбивай  серця  тим,  хто  тебе  так  любить,
Для  кого  ти  дорожчий  за  життя,
Кохання  зцілює,  але  воно  і  губить  -
Тих,  хто  у  розлуці  не  відчув  і  долі  каяття…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162731
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.12.2009


Навіки у серці…

Коли  друг  твій  навіки  загинув,  
Коли  дух  його  пішов  із  життя…  
Пам`ятай  у  найтяжчу  хвилину  –  
Він  не  зник,  не  утік  в  небуття.  

Його  образ  навіки  у  серці,  
Його  думка  з  тобою  живе,  
І  колись  він  до  тебе  озветься,  
Коли  остання  надія  помре…  

Ти  співаєш  на  гітарі  свої  думи-пісні,  
Ти  шукаєш  ночами  його  очі  сумні…  
Не  плач,  він  живе  там,  в  долині  любові  і  мрій,  
Він  щасливий,  він  з  тобою  –  найкращий  друг  твій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162541
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.12.2009


Світанок

Це  вічна  правда,  любові  ранок,
Це  свято  серця  і  душі,
Коли  надворі  стукає  світанок,
Купається  проміння  у  вранішній  росі.
Коли  надворі  ллється  пісня
І  сіє  радість  у  серцях,
То  просто  хочеться  молиться
За  віру  й  правду,  за  всіх  нас.
Прокинулося  сонце,  народжується  ранок
І  новий  день  вже  стукає  в  вікно.
Вітаю  щиро  тих,  хто  ступив  на  ганок,
Щоб  відчути  новий  день,  нове  тепло!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162209
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.12.2009


Ніч

Ніч  розсипала  зорі
На  небесне  тонке  полотно
І  в  безмежному  темному  морі
Усміхнулось  казкове  тепло.
Ніч  затерла  рукою  хмари  –  
Розігнала  і  вигнала  в  даль,
І  з  любов’ю    над  тихими  містами
Застелила  темну  вуаль.
Ніч  здається  безмежною  казкою,
Охоронцем  кожної  мрії,
І  своєю  безмежною  ласкою
Опускає  нам  тихо  вії.
І  похиливши  голову,  заснули  квіти,
І  спокійний  вітер  задрімав  в  гаю…
Лише  небесні  зорі-діти
Заспівали  колискову  свою...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162101
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.12.2009


Птиця без крил…

Я  для  тебе  нічого  не  значу…нічого…
ніби  птиця  без  крил,
ти  вдаєш  із  себе  німого,
хоча  хвилину  назад  говорив.
Не  потрібні  мені  ті  крила,
І  хоч  я  вже  не  вмію  літать,
Я  кажу  тобі  чесно,  сміливо  –
Мене  вже  тепер  не  зламать!
Я  думками  літаю  у  небо,
Ти-вода,  маєш  свій  льодяний  едем,
мені  від  тебе  нічого  не  треба,
бо  я  стала  навіки  пекельним  вогнем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162074
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.12.2009


Який обрати шлях?

Криза  душі,  криза  серця,
криза  помислів  й  утіх...
Може,  серце  ще  озветься,
та  для  мене  крик  цей  стих...
Що  роблю  я  в  цьому  світі?
Де  початок?  Де  кінець?
Я  заплуталась  у  сітях,
а  на  серці  вже  рубець.
Я  не  знаю,  що  робити...
Застигло  слово  на  устах...
Боже,  допоможи  мені  прозріти  -  
Я  на  перехресті  -  який  обрати  шлях?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162073
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.12.2009


Моїм ангелам…

Не  чіпайте  душу,  не  тривожте  серця,  
відпустіть  назавжди  хмари  сірих  дум...  
Я  не  чую  голос...серце  вже  не  б`ється...  
лише  спокій...спокій...і  тривожний  сум...  
Відверніть  від  мене  горе  і  страждання,  
відгоніть,  бо  сил  боротись  вже  нема...  
Подаруйте  спокій  і  нове  кохання  -  
і  в  моєму  серці  зацвіте  ВЕСНА...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161747
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.12.2009


Бути собою…

Я  серцем  була  завжди  із  тобою,
була  ким  завгодно,  але  не  собою..
Ти  можеш  любить,  ненавидіть  мене,
але  я  ніколи  не  забуду  тебе.
Я  була  свіжим  вітром,  весняною  грозою,
щоб  тобі  було  добре  і  тепло  зі  мною,
а  коли  ти  блукав  пахучою  нивою,
я  ставала  твоєю  шаленою  зливою...
Я  з  тобою  день  за  днем,  цілі  дні,
я  люблю  твої  очі  сумні;
і  нехай  в  твоєму  серці  холодні  льоди,
мені  не  важко  їх  розтопить  в  любовнім  вогні.
Я  була  ким  завгодно:  повітрям,  росою,
квітучою  вазою,  яку  ти  розбив,
а  тепер  я  хочу  бути  просто  собою,
щоб  ти  мене  навіки  полюбив...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161606
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2009


Чи сон? Чи любов?

Солодке  вино  здурманює  кров,
надія  моя  летить  у  тумані,
не  знаю  сама,  що  то:  чи  сон,  чи  любов?
Чи  просто  я  знов  заблукала  в  коханні?
Я  мало  думала  про  щастя,
та  вже  немає  вороття,
коли  беру  його  за  руку  -  
вона  холодна  як  і  життя.
Для  мене  він  -  образ,  що  запалює  кров,
Для  нього  я  просто  дівчина  в  тумані...
Чи  це  страшний  сон?  Чи,  може,  любов?
Невже  я  сама  заблукала  в  коханні?
Мене  він  вже  не  знає  -  для  нього  я  тінь,
для  мене  ж  -  найбільше  кохання,
йому  гірке  як  полин  
моє  найщиріше  зізнання...
Для  нього  світ  мій  -  це  туман,
мене  він  знов  навіки  полишає,
вся  наша  любов  -  то  мій  самообман,
яка  в  розбитих  мріях  догорає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161527
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2009


Криза

Тиха  ніч,  блукають  тіні,
і  трамвай  вже  не  гуде,
не  співають  в  селах  півні,
наче  й  вітер  не  реве...
Ще  учора  був  веселий,
Ріс,  любив,  кохав  життя,
а  сьогодні  наче  мрець  ти,
перелякане  дитя.
Навколо  ні  душі,  немає  руху,
хто  може  витримать  таку  розруху?
Не  співає  птаха  сиза,
у  державі  нині  криза...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161369
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2009


Без тебе

Втечеш?  Тікай,  лети  неначе  птах,                                    
Лети,  у  небі  розчинися,  
Розсійся  пилом  на  очах,
У  вічність,  божевільний,  понесися.
Тебе  знайду  в  незвіданих  світах,
Лиш  покрик  серця  мов  струна
До  тебе  жалібно  озветься.
Знайду  тебе  -  воно  нестримно  б`ється,
Летить  вперед  -  всі  перешкоди  омина...
Лечу  і  я  -  нехай  погасне  сонце,
Нехай  не  буде  вороття...
Розсіюсь  променем  в  віконце
І  понесу  у  вир  твоє  ім`я...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161356
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2009


Вже не питаю.

Мовчання  дай  своїй  душі,  дай  сили,
Нехай  вона  хоч  раз  в  тобі  спочине,
Відмовиться  від  бруду  міської  суєти,
Очиститься,  наповниться  вогнем  негаснучої  сили...
Та  бачу  -  ні,  весь  світ  тобі  обрид,
Задумливо  ти  дивишся  у  хвилі
І  ті  троянди  пелюстки  тобі  уже  не  милі...
Тебе  закрили  дуба  вічні  тіні
І  заховали  душу  в  темному  кр́аю,
Наступають  на  тебе  хмари  осінні,
Щоб  забрати  тебе  до  р́аю,
А  ти  тікаєш...Куди?
-  Вже  не  питаю....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161349
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2009