| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Дайте мені автомата,
налякаю їм Сірка.
Виє він вже рік, триклятий,
за парканом у вікна.
Та вікно це не сусідське,
рідне це моє вікно.
І під ним прип'яв сусіда
песика, що звуть Сірко.
Виє пес, сусід не чує.
Він в кімнаті міцно спить.
А у пса захрипло горло,
в мене ж голова болить.
"Ву-у-у!", та "Ву-у-у!" і в день , і вн́очі,
цей Сірко не замовка.
Плюнула б йому меж очі,
щоб помовк, хоч днів зо два.
Я вже й хліб йому кидала,
крізь віконце ковбасу.
Поки їсть, замовкне трохи,
потім знову своє: "Ву-у-у-у!"
Не витримують вже нерви
слухать, як він там співа.
Хто іще таке ось терпить,
в кого ще така біда?
Кожуха йому віддала,
щоб не мерз і м'яко спав.
Камінці в нього жбурляла,
він на мене тільки - "Гав!"
До сусіда я ходила
допомоги попрохать,
він послав мене далеко,
де живе чиясь-то мать.
І тоді, на грані зриву,
я надумала помстить:
як Сірко почне виводить
буду й я тихенько вить.
Хай відчує, чи приємно
слухать іншого виття.
Можен він і зрозуміє
сенс собачого життя.
Як Сірко собі завиє,
підпряжусь до нього я.
Добре, що в цей час далеко
у гостях моя сім'я.
Виє пес, я підвиваю:
що так важко стало жить,
ціни вгору позлітали,
що спина моя болить.
що хворіють знову діти,
що грошей знову нема,
де б насіння закупити,
бо прийде на них весна...
По дорозі йшли прохожі:
"Ти, дивись, от дивина!
Раньше вив один собака,
а тепер їх виє два!"
Ми так вили, вили, вили...
Коли чую - замовчав...
і Сірко вже більш не виє,
гавка й іноді скавчав́...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159551
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.12.2009