ksandr

Сторінки (1/42):  « 1»

тишина

Стихло  печи  ворчание...
Скрипучая,  как  отчаяние,
ко  мне  вошла  тишина.
Прошла,  половицей  скрипнула,
гардинным  кольцом  всхлипнула  -
 ...замерла  у  окна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245810
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.03.2011


До Бога

Покинути  писать  вірші,
перетерпіти  свою  долю,
перекричати  душу  болю,  
перехрипіти  біль  душі
й  піти,  за  вітром,  в  ніч  громОву
на  Суд.
На  Божий.
На  розмову:
"Помилуй,  Боже,  бо  грішив!
Грішив  -
так  сталось...
Ось,  згадалось,
на  схилі  літ,  що  у  душі,
як  при  дорозі  спориші,
живуть  не  стоптані  надії.
Не  постарілі  -  молодії.
Та  час  їм  вийщов  -
не  зрости...
Прости...
Як  зможеш,  то  прости."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2011


*

Долгие  проводы  -  лишние  слёзы...
Ветру,  как  богу,  молились  берёзы.
Ветер  кричал,  провода  обрывая:
ссстарая  ссвоооллооочччь!
А  осень,  вздыхая,
мыла  деревья  и  слёзы  глотала  -
он  улетал,  а  она  умирала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227601
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.12.2010


Я не знаю, что это было…

Я  не  ранен  -  я  покалечен.
Скажем,  ...странен  изрядно  я.
Я  не  вечен.  Никто  не  вечен.
Вы  простите  меня  друзья!
Оставляю  на  стуле  старом
свой  костюм  и  картошкой  нос,
чтобы  кости  не  мыли  даром,  
мол:  "Ушёл  и  костюм  унёс!"
Пригодятся  ещё  одёжка,
рыжий  hair  и  геликон.
Подождите  ещё  немножко,
и  прибьётся  к  вам  клоун-клон.

Затужила  душа,  заныла.
Ох  и  злыдень,  моя  тоска!
Я  не  знаю,  что  это  было...
Я  не  знаю.  Но  у  соска  
странным  облаком  заклубились
то  ли  сладость,  а  то  ли  боль.
Я  "вам  плакал",  вы  -  веселились...
Что-то  значит,  ведь,  эта  роль?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221037
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.11.2010


*

Мой  чуб  скоропостижно  поредел...
Почти  развинчен  жизнью,  как  отвёрткой
я  стал...  Я  стал,  и  вот  он,  мой  удел,
хотел  того  я  или  не  хотел:
Несмело  трогать  времени  предел
душой,  от  страха,  душною  и  вёрткой,
стремящейся  по  времени,  назад,
бежать,  бежать...  Да  силы  на  исходе.
И  в  пропасть  памяти  всё  сущее  уходит.
Всё  зыбко  так,  но  твёрдое  находит
моя  душа,  ещё  живая,  вроде,
пока  о  край  царапается  взгляд.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206657
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.08.2010


Из Павла Гирныка

И  кружить  будет  ворон  -
зловеще,  без  взмаха,  без  вскрика.
И  взметнётся  огонь  -
и  ему  не  преграда  слова.
И  закружит  летучий  песок  осыпаючись  в  реку.
И  вода  вековая  уснёт,  и  усохнет  трава.
Вот  и  ты  озираешься  -
дым  закрывает  обличье
И  пугается  высь  твоего  ледяного  плеча.
Ты  не  прячься  за  Бога,  опомнись,
слепыш  человечий,
ведь  остались  тебе  только  ветер,  сова  и  свеча.
И  поднявшись  с  колен,
позовёшь  наугад  среди  ночи,
Упадёшь  головой  в  твердокаменный  свой  небосвод.
И  к  кому  не  придёшь  -
будут  все  отворачивать  очи.
И  кому  не  помолишся  -
слово  тебя  проклянёт.
Неужели  сдуваешь  ты  пыль  со  страничек  унылых,    
Лишь  бы  только  увидеть  там,
посреди  крови  и  лжи,
Как  народ,  словно  камень,
растёт  на  разрытых  могилах
И  из  мёртвой  груди  пробивается  голос  живых.


Павло  Гирнык:  

І  летітиме  ворон  -
Повільно,  без  жодного  крику.
І  устане  вогонь  -
і  його  не  зупинять  слова.
І  хитнеться  літючий  пісок,  засуваючи  ріки.
І  в  джерелах  навіки  спочине  вода  вікова.
Ось  і  ти  озираєшся  -
дим  затягає  обличчя
І  сахається  небо  твого  крижаного  плеча.
Не  ховайся  за  Бога,  отямся,
сліпий  чоловіче.
Коло  тебе  лишилися  вітер,  сова  і  свіча.
І  зведешся  з  колін,
і  гукнеш  навмання  серед  ночі,
І  впадеш  головою  у  небо  своє  кам'яне.
І  кого  не  зустрінеш  -
усі  відвертатимуть  очі.
І  кому  не  помолишся  -
слово  тебе  прокляне.
То  невже  ти  гортаєш  оці  сторінки  поруділі,
Аби  тільки  побачити  -
серед  олжі  і  крові  -
Як  народ,  наче  камінь,
росте  на  розритій  могилі
І  вертається  голос  у  груди  його  неживі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171655
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.02.2010


Старый причал

Поксившийся  старый  причал,
был  концом  ты,  а  чаще  началом.
Проскрипел  ты,  когда  я  отчалил,
что  вернуться  к  тебе  обещал.

Но  о  главном  ты,  всёж,  умолчал  -
от  чего  стал  скрипуч  и  печален...
Оттого,  что  из  тех,  кто  отчалил  -
провожал  больше  ты,  чем  встречал.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166367
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2010


За окошком, за стеною…

За  окошком,  за  стеною,  
подчиняясь  ветра  вою,
манит  мёртвою  рукою
в  стужу  мёрзлая  ветла.
Кожей  чувствую,  спиною:
Тянет  холодом,  зимою,  
веет  смертною  тоскою
из  промёрзшего  угла.

Жизнь,  не  надо  торопиться!
Жизнь,  нам  надо  объясниться!
Жизнь,  мне  это  только  снится?
Неужели  это  я?!
Но  в  стекло  уже  стучится:
Улететь  или  разбиться  
хочет  сгорбленная  птица
жизнь  моя,  ...душа  моя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166366
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.01.2010


Петро Карманський. Из бразильского цикла:

22  МАРТА  1928  г.*
..........Моей  жене  на  память.

Я  с  вечера  один  замкнулся  в  хате
И  не  пошёл,  как  повелось  к  соседу,
Чтоб  у  огня  горячим,  горьким  матэ**
Убить  тоску  и  злого  сердцееда.

Ночь  белым  шёлком  застелила  росы,***
играя,  еле  слышно,  на  органах;
У  хаты  пальмы  распустили  косы
И,  цепенея,  бредили  в  туманах.

А  в  кукурузе  кто-то,  как  спросонок,
Шептал  молитвы,  призывая  Бога.
Чащёба  насылала  страх  и  морок,
И  крался  страх,  и  ползал  у  порога.

И  одержимо,  над  лесной  рекою,
Скулили  совы  -  сон  мой  прогоняли.
Я  думал:  скоро  год,  как  нам  с  тобою
Жестоко  нитку  счастья  перервали.

Тому  уж  год!..  О  бочку  парохода
Стучали  лбами  волны  океана;
Крылами  чайки  чиркали  о  воду,
Купая  их  в  купели  из  шафрана.

Друг  перед  другом  молча  мы  стояли  -
От  боли  в  камень  превратилось  слово.
Лишь  на  устах  две  мысли  увядали:
Сойдёмся  ли    
мы  в  этой  жизни  снова?

Тебя  уносят  волны  океана
Туда,  где  росы  пьют  родные  зори.
А  я  наутро  из  вагона  взгляну  -
И  утоплюсь  в  чужом  лесном  просторе.

Колокола  над  Сантос  тосковали.
На  пароходе  голый  срам  толпился.
Мы  дитятко  родное  целовали  -
И  счастьем  ангелочек  наш  светился.

Не  знал  он,  что  когда-нибудь  лозою
Печаль  согнёт  его  в  сиротской  хате
И  обожжёт  сиротскою  слезою,
что  и  меня,  и  родину  утратит.

Не  знаю  я,  что,  вдруг,  со  мною  стало:
То  ли  глаза  засыпал  кто  золою?
Как  будто  что-то  ярко  засверкало
И,  враз,  сменилось  полной  темнотою.

И  ослеплённый  я  бежал  с  причала,
Чтобы  не  взвыть  раздавленною  сукой.
Душа  моя  отчаянно  кричала  -
Ужаленная  будущей  разлукой.

С  тех  пор  -  уже  не  чувствую  страданий.
Хотя  ...сегодня  не  пошёл  "на  матэ".
Сегдня  ночь  моих  воспоминаний:
Всю  ночку  каменел  в  холодной  хате.

*Оригинал  на  http://lab.chass/utoronto.ca/rescentre/slavic/ukr/1412/Karmanskyi-Oi-liuli-smutku/pdf
**Матэ  -  горький  напиток  из  сушённых  листьев  одноименного  дерева  -  аналог  чая.
***Роса  -  участок  выжженный  в  сельве  для  ведения  сельского  хозяйства.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164161
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.01.2010


А будет дождь…

А  будет  дождь  -  я  выйду  на  крыльцо  -
уткнусь  лицом  в  заплаканное  небо.
Так  хочется  увидеться  с  отцом!
Лицом  к  душе  его  прижаться  мне  бы,
как  к  хлебу,  что  недавно  из  печи,
где  свет  свечи  и  дух  святой  -  лампады,
икон  оклады  светятся  в  ночи,
где  сны  легко  вдыхаются,  как  ладан,
где  голос  мамы,  тихий  и  родной,
мне  напевает:  "Ой,  летіли  гулі...",
натужный  кашель  деда  за  стеной,
ворчание  рассерженной  бабули...

А  будет  дождь  -  я  сяду  у  окна  -
со  дна  души  всплывут  родные  лица
и  мне  приснится  добрая  луна,
и  скрипнет  за  спиною  половица.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160765
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.12.2009


Из Василя Стуса:

Я  зря  учил  грамматику  желанья
и  губ  твоих  солёно-сладкий  грех  -
ты  убегала,  прятала  свой  смех
между  зубов  затиснутый,  меж  жадных.
Белели  бёдра  в  хищных  шелюгах  -
волчица,  ты  кориться  не  хотела,
по  диким  лозам  шматовала  тело,
аж  покраснел  багульник  при  ногах.
Не  разобрать  где  низ  тут,  а  где  верх!
О  волчья  страсть  с  опаскою  ягняты!
И  вот  она,  и  вот  она  -  расплата,
и  вот  он  шал  и  ярый  гром,  и  грех,
и  сладострастье  напряжённых  тел,
сотлевшие  на  дым  верхушки  сосен,
косматый  этот  и  простоволосый,
глухой,  горячий  суходол  темнел.
И  уползала  по  оврагам  ночь,  
сырой  рассвет  припахивал  навозом,
бежали  звёзды  за  Чумацким  возом,
и  плыли  мы  в  чумацкой  лодке  прочь.

В.  Стус:
Я  марно  вчив  граматику  кохання,
граматику  гріховних  губ  твоїх,  -
ти  утікала  і  ховала  сміх
межи  зубів  затиснений  захланних.
Біліли  стегна  в  хижіх  шелюгах.
Нескорена  вовчиця  зголодніла
по  диких  лозах  шматувала  тіло,
аж  червонів  багульник  у  ногах.
О  покотьоло  губ,  і  рук,  і  ніг,
о  вовча  хіть  і  острахи  ягнятка!
Аж  ось  вона,  аж  ось  вона  -  розплата,
аж  ось  він  шал,  і  ярий  грім,  і  гріх!
І  довгі  гони  видовжених  тіл,
і  витлілі  на  дим  верхівки  сосон,
і  цей  кошлатий  і  простоволосий,
глухий,  гарячий,  тьмяний  суходіл!
Вовтузилася  петрівчана  ніч,
відвільглий  ранок  припахав  навозом,
сузір'я  бігли  за  Чумацьким  возом,
а  ми  пливли  в  чумацькому  човні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157059
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.11.2009


Грущу о лете

"Домик  рыбацкий  на  том  берегу..."
Б.  Кочерга

Я,  на  закате,  у  реки
стою,  смотрю,  вдыхаю  это
нерасколдованное  лето
и  озабоченно  жуки
гудят  в  его  вершинах  где-то,
и  зажигаются  буйки...

Ещё  весенне-зелены
трава,  камыш  и  верболозы
и  места  нет  в  душе  для  прозы,
чтоб  описать  покой  волны,
которая,  теряя  силы,
устало  плещет  в  камыши.
Закат...  Река  ...и  ни  души...

Здесь,  в  этой  праведной  глуши,
мои  рожденья  и  могилы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157031
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.11.2009


Грустный вечер

Кричит,  охальничая,  джаз
затем,  устав,  рыдает...
Осенний  день  -  почти  угас.
Огарком  догорает
над  горизонтом  майский  день,
а  в  банке,  на  окне,  сирень
поникла  доживая  май.
Её  безрадостная  тень
упала  на  кровати  край
...и  тихо  умирает.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157025
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.11.2009


Під стогін грому молодого…

Босоніж  льопав  листопад
опалим  листям  по  калюжі.
́́Можливо  прихисток  від  стужі
він  у  воді  шукав?  А  над

рядами  чорної  ріллі,
у  полі,  сіяли  під  зиму
вітри  й  дощі  весну  озиму
у  лоно  ситої  землі,

щоби,  як  зваби  прийде  час,
під  стогін  грому  молодого
серденько  явора  старого
стискалось  солодко  щораз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155639
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.11.2009


Із Бориса Кочерги: ЛИСТИК

Позёмкой  ранней  запорошена
берёза  тайно  у  реки
мне  сбросит  листик  обмороженный
с  холодной  ветки,  как  с  руки.

Отжав  чернила  из  смородины,
там  где  пригорок  невысок,
пиши,  моя  родная  родина,
моей  рукой  наискосок

на  обмороженном  листочке,
по  неизвестным  адресам  -
пиши,  как  будто  эти  строчки
Я  написал,  и  вправду,  сам.

Стоит  берёза,  как  провидица,
но  не  услышу  я  в  ответ  -
когда  нам  выпадет  увидеться.
А  если  нет?  А  если  нет?

переклад:

Завчасним  снігом  запорошена
берізка,  потай  у  ріки,
мені  листочок  приморожений
віддасть  з  промерзлої  руки.

Чорнилом  з  мерзлої  смородини,
де  в  річку  дивляться  ліси,
пиши  Вітчизно  рідна  зморено,
моєю  п'ястю  навскоси

на  обмороженім  листочку,
в  адресу  всім,  кого  й  не  знав,
пиши,  неначе  ції  строчки  
я  написав  і  справді  сам.

Стоїть  береза  як  провидиця...
Дізнатись  хочеться  мені  -
чи  доля  нам  іще  зустрітися?
А  якщо  ні?  А  якщо  ні?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154389
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2009


Із Бориса Попова

ВСЁ  ВЫЙДЕТ  ТАК
С.Гладковой

Всё  выйдет  так,  как  я  уже  сказал.
Придвинется  полуночный  вокзал
Ко  всем,  кто  опоздал  на  скорый  поезд,
Но  лавки  будут  заняты.  И  повесть  
Начнётся  снова.  Вакх  и  Валтазар
На  живлтах  расслабят  тесный  пояс.
Всё  выйдет  так,  как  видишь  ты  во  сне:
Проснётся  дождь  и  стукнет  в  тишине
По  твоему  замёрзшему  оконцу.
Всем  нищим  подавая  по  червонцу,
Подвыпивший,  ныряя  по  стене,
Уйдёт  поэт  без  компаса  на  солнце.
Всё  выйдет  так,  как  выйдет  наяву  -
И  ты  поймёшь,  что  я  ещё  живу,
Роняю  розы  в  мокрые  подушки.
Стихи  мои  не  стоят  и  полушки,  
Но  я  на  них  купил  себе  жену
И  будущему  первенцу  игрушки.
Всё  выйдет  так,  а  ежели  не  так  -
Тогда  и  жизнь  как  стёршийся  пятак,
Затеряный  в  ободранном  кармане.
Об  этом  в  незаконченном  романе
Обмолвилась  старуха  Шапокляк
И  скрылась  в  полусумеречной  рани.
Я  сам  себе  нарисовал  зарю
И  сам  с  зарёю  грустно  говорю
На  бедном  незаконном  вернисаже
С  единственной  картиною  -  пейзажем
Сырых  лучей,  летящих  к  январю.
Всё  выйдет  так,  всё  выйдет  так  -  и  даже
Ещё  верней,  чем  по  календарю!
...Всё  выйдет  так,  как  я  и  говорил.
Ты  вдруг  споткнёшься  у  кривых  перил
И  вспомнишь  ту  убогую  каморку,
Дух  простыни  проклятый  и  прогорклый  -
Где  я  тебе  дитятю  сотворил
Нечаянно  на  "круглую  пятёрку".
................................................
А  ливень  лил,  а  ливень  лил  и  лил,
Как  участковый,  шаря  по  задворкам.

переклад:

Все  вийде  так,  як  я  уже  казав.
Присунеться  опівнічний  вокзал
До  всіх,  хто  запізнивсь  на  скорий  поїзд,
Та  лавки  будуть  зайняті.  І  повість
Почнеться  знову.  Вакх  і  Валтазар
На  животах  послаблять  тісний  пояс.
Все  вийде  так,  як  бачиш  ти  вві  сні:
Проснеться  дощ  і  стуконе  в  пітьмі,
По  твоєму  замерзлому  віконцю.
Всім  вбогим  подаючи  по  червонцю,
Підхмелений,  ковзнувши  по  стіні,
Піде  поет  без  компаса  на  сонце.
Все  вийде  так,  як  вийде  на  яву  -
Ти  зрозумієш  -  я  іще  живу,
Зронивши  рози  в  мокрії  подушки.
Вірші  мої  не  варті  і  полушки,
Та  я  на  них  купив  собі  жону
І  первісткові  забавки,  пелюшки.
Все  вийде  так,  ну  а  якщо  не  так  -
Тоді  й  життя,  як  витертий  п'ятак,
Загублений  в  подертім  гаманці.
Про  це,  в  своїм  романі  при  кінці,
Обмолвилась  старуха  Шапокляк
І  розчинилась  в  присмерковім  ранці.
Я  сам  собі  намалював  зорю
І  сам  із  нею  сумно  говорю
На  самочиннім  вбогім  вернисажі
З  єдиною  картиною  -  пейзажем
Із  променів,  що  прагнуть  до  зими.
Все  вийде  так,  все  точно,  а  не  майже  -
Неначе  в  календар  дивились  ми!
Все  вийде  так:  Тобі  забракне  сил,
Коли  спіткнешся,  враз,  біля  перил
І  пригадаєш  ту  убогу  "нірку",
Дух  простирадла  проклятий  і  згірклий  -
У  котрій  я  дитя  тобі  зробив
І,  випадково,  навіть  на  "п'ятірку".
............................................
А  ливень  лив,  а  ливень  лив  і  лив...
І  нишпорив  дільничним  по  задвірку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154104
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2009


Диалектика

Над  городом  задумалась  гроза.
Сквозь  дырку  в  крыше,  светлая  дождинка
на  чёрный  шлак  упала  как  слеза
и  там  нашла  вторую  половинку  
свою    -  пылинку.

И  вот,  во  мраке  с  ней  соединясь,
затем  с  второю,  третьею,  четвёртой,
соединившсь  с  целою  когортой,
пылинка  превратилась  просто  в  грязь.
...Взаимосвязь.

Гроза  ушла  и  тучи  прочь  уплыли,
и  солнца  луч,  прорезав  полумрак,
пятном  лёг  на  пол,  осветив  чердак  -
противно,  грязно,  но,  зато,  нет  пыли!
...Вопрос  закрыли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149605
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.10.2009


Лунные псы

Лунные  псы  носят  письма  во  сны  мои,
смотрят  в  глаза  мои  грустно,  участливо.
Пишешь  во  сны  мои  ты  что  несчастлива,
что  никогда  не  проснутся  сыны  мои.

Лунные  твари,  да  что  ж  вы  так  смотрите?!
Сердце  мне  рвёте  наигранной  жалостью.
Ну,  уходите!  Прошу  вас!  Пожалуйста!
Я  задыхаюсь.  Понять  это  можете?

Впрочем,  останьтесь,  немые  свидетели.
Я  ведь  убит  той  же  самою  бомбою...
...И  невесомым  вдруг  стало  весомое...
Ну,  проводите  меня!  Что  вы  медлите?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149500
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.10.2009


*

В  гордыне  глупой  уйдя  из  дому  -
мы  хлопнем  дверью,
не  оглянувшись  согласно  злому,  
поверь,  поверью.

И,  даже,  если  здоровы  будем
и  будем  сыты,
вернёмся,  всё  же,  домой  приблудным
щенком  побитым,

просить  прощенья  и  оправданья,
любви  ласки,
просить  у  Бога  если  не  знанья,
то  хоть  подсказки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149498
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.10.2009


По мотивам стихотворений Елены Винокур:

Сегдня  дождь
...и  колокол  устал
звонить  о  том,  
что  мы  продали  остров.
Теперь  мой  дом  -
неметенный  вокзал.
Душа  моя  -
как  обгорелый  остов,
оставшийся  от  
домика  с  трубой.
В  нём  мы  с  тобой,
давно,  когда-то,  жили.
Скажи,  за  что  
я  предан  был  тобой?
Скажи,  зачем
его  мы  поделили?
Но  в  тишине,
как  колокола  звон,
моих  вопросов
остывает  эхо...
Лишь  отзвуки  
малинового  смеха:
Да-про-дан-оннн,
да-про-дан-оннн.

По  мотивам  стихотворений  "Сегодня  дождь",  "И  колокол  устал",  "Не  купить  ли  нам  остров?"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149394
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.10.2009


Из Леонида Горлача

НА  ПЕСЧАНОЙ  КОСЕ

В  веках,  как  в  бездне,  тают  голоса,
которые  мою  будили  душу.
Их  отзвуки  охрипшим  ветром  глушит
песчанная  пустынная  коса.

А  здесь  когда-то  в  даль  текла  река
и  вольные  в  лугах  бродили  кони,
и  капли  высыхали  на  ладони  
над  пламенем,  плясавшем  гопака.

И  льнули  к  золотым  словам  слова,
что,  как  костром,  еднаньем  душ  согреты.
Тогда  ещё  нас  не  поймали  в  сети
и  мы  росли  как  лозы,  как  трава.

Где  это  всё?
С  рекою  утекло.
Коса  сырою  осенью  пропахла.
На  ней  сидит  кочующая  птаха,  
спит,  голову  упрятав  под  крыло.

И  я  молчу,  как  птица  на  косе.
Костёр  угас  и  времени  не  стало.
И  головешек  тёмное  забрало
хранит  всё  то,  чем  мы  горели  все.

Л.  Горлач:

НА  ПІСЧАНІЙ  КОСІ

У  бездні  часу  тають  голоси,
які  мою  колись  будили  душу.
Я  більше  їх  звучати  не  примушу
над  пусткою  пісчаної  коси.

А  тут  колись  летіла  вдаль  ріка
і  в  лозняках  іржали  вільні  коні.
і  краплі  висихали  на  долоні
над  полум'ям,  що  грало  гопака.

Де  все  оте?
Рікою  одпливло.
Коса  піщана  осінню  пропахла.
Сидить  на  ній  якась  бездомна  птаха,
сховавши  очі  й  дзьоба  під  крило.

І  я  мовчу,  як  птаха,  на  косі
над  вогнищем,  шо  вже  давно  дограло.
І  головешок  мовчазне  забрало
боронить  те,  чим  ми  горіли  всі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149392
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.10.2009


Із Анжели Константинової

СЛУЧАЙНАЯ  ФАНТАЗИЯ
"что  посеешь,  то  и  пожнёш"

Фонтан  чуть  фыркнет.  Смолкнут  речи.
Свод  неба  ночью  истечёт.
Фантазии  живая  речка
реальность  небылью  влечёт
в  размытый  морем  чайный  вечер...
Нечёткий  профиль  у  окна,  
накинув  тень  свою  на  плечи,
чуть  тронет  занавеску  сна.
Чарующим  фонтонмом  ночи
проведена  незримо  грань.
Вчерашний  день  не  очень  хочет
уйти,  цепляясь  за  герань,
цветущую  почти  сегодня.

На  стыке  завтра  и  вчера
раскинет  жизнь  свои  угодья,
где  кахдый  свой  пожнёт  мираж.

переклад:

Фонтан  зітхне  і  стихне  гомін,
і  небо  ніччу  витече.
В  ріці  уяви  знову  повінь  -  
реальність  примхою  стече
в  розмитий  морем  чайний  вечір...
Нечіткий  обрис,  край  вікна,
одягши  тінь  свою  на  плечі,
торкне,  ледь-ледь,  завісу  сна.
Чаруючим  фантомом  ночі
проведено  незриму  грань.
Вчорашній  день  не  дуже  хоче
піти,  вчепившись  у  герань,
яка  розквітла  вже  сьогодні.

Між  вчора  й  завтра,  де  межа.
де  долі  стеляться  угіддя,
там  кожен  свій  пожне  міраж.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149355
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.10.2009


Из Леонида Горлача

***
За  окном,  как  за  сном,  оглушающий  дождь.
Здесь  не  слышится  гомон  ни  улиц,  ни  рощ,

подлый  сговор,  бунтующий  чёрную  кровь...
За  окном  только  дождь  оглушающий  вновь.

Пахнет  вечностью  день,  пахнет  вечностью  сад,
и  находит  душа  неожиданный  лад,

и,  в  созвучии  с  ней,  молитовная  грусть,
и  к  вечерне  зовёт  старый  колокол  пусть,    

чтоб  нахохлив,  промокшие  нАсквозь  платки,
тихо  женщины  к  Богу  пошли  вопреки

всем  дождям,  чтоб  под  Богом  с  колен,  наконец,
встать  услышав  в  себе  перезвон  двух  сердец.

Златом  вызреет  лист.  Хата  плод  принесёт.
Суеты  суета  в  никуда  отойдёт.

Забродил  дождь  за  жизнью,  за  мокрым  окном,
оглушая  меня  запоздалым  вином.

Л.  Горлач:

За  вікнов,  як  за  сном,  перешумлює  дощ.
Не  долине  сюди  гамір  вулиць  і  площ,

крові  чорної  бунт,  підступ  змов  і  намов,
за  вікном  тільки  дощ  перешумлює  знов.

Пахне  вічністю  день,  пахне  вічністю  сад,
і  знаходить  душа  несподіваний  лад,

і  ладує  у  ній  молитовна  жура.
До  вечерні  озвалася  церква  стара.

І  крізь  дощ,  нахохоривши  мокрі  хустки,
вирушають  із  вуличок  тихі  жінки.

щоб  звестися,  нарешті,  під  Богом  з  колін
і  почути  в  собі  невмовкаючий  дзвін.

Квітне  жовтий  листок.  Плодоносять  хати.
Переходить  в  ніщо  суєта  суєти.

Перешумлює  дощ  за  життям,  за  вікном,
перетлумлює  дощ  запізнілим  вином.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149324
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.10.2009


Из Леонида Горлача

РОЖДЕСТВО

На  тихий  снег  церковный  звон
ложится  мирно  и  минорно.
Душа  торжественно-покорно
ступает  к  Богу  на  поклон.

Как  не  легко,  не  просто  ей,
израненной  страстями  света,
просить  прощения,  совета,
одетой  в  память  прошлых  дней!

Звон,  резонируя  с  душой,
ярит  скрываемые  раны.
И  плещутся  земли  обманы
неуловимою  водой.

Ликуй  душа,  что  ты  жива
и  не  запятнана  грехами,  
и  что  ещё  ликуют  с  нами
и  снег,  и  неба  синева.


Л.  Горлач:
РІЗДВО

На  тихий  сніг  церковний  дзвін
кладеться  мирно  й  урочисто.
Душі  моїй  зажурно,  чисто
іти  до  Бога  на  поклін.

О  якже,  як  нелегко  їй,
побитій  пристрастями  світу,
іти  до  вишнього  привіту,
вгорнувшись  в  древній  коловій!

Та  сніг  дзвенить  і  дзвін  спада
на  ярі  потаємні  рани.
І  журкотять  землі  омани,
немов  невпіймана  вода.

Радій  же,  душе,  що  тебе
не  розп'яли  іще  гріхами,
що  ще  проміняться  із  нами
і  сніг,  і  небо  голубе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149253
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.10.2009


Із Бориса Попова

ПОПЫТКА  ПРОЩАНИЯ
                                               С.  Гладковой

Так  пусто  и  грустно  мне  было  вчера.
...Менялась  погода  и  ветер  подталый
топтался  у  окон,  свистел  у  двора,
по  комнате  шарил  и  лез  в  одеяло.
И  встал  я  тяжёлый,  и  лёг  я  больной,
и  только  к  стене  я  лцом  повернулся,
как  ангел  разлуки  взлетел  надо  мной,
и  я  всех  простл,
и,  простив,  встрепенулся.
Ты,  птица  ночная  не  плачь  обо  мне!
Забытый  и  слабый,  в  пустынной  постели,  
лицом  повернувшись  к  побитой  стене,  -
я  чувствую  ход  предпоследних  метелей.
Ты,  город  железный  с  несытой  душой,
расставил  свои  батареи  и  сети
и  думаешь,  глупенький,  -  что  ты  большой?
Ты  маленьки-маленький  город  на  свете.
Ты  точка  на  карте,  былинка  полей,
песчинка  пустыни,  листок  среди  леса!
Но  нет  ничего  мне  на  свете  милей,
чем  это  твоё  неживое  железо.
Прощайте,  прощайте,  я  скоро  уйду!
Недаром  я  вижу  в  оконном  проёме
зелёную,  зимнюю,  злую  звезду
и  стёкла  в  истоме,  и  оторопь  в  доме!
Лицом  повернувшись  к  обшарпанным  снам,
мне  сладостно  греть  свои  горькие  думы  -
как  будто  бы  это  посыл  временам,
молве  и  безмолвию,  сраму  и  шуму!
Прощайте,  прощайте,  я  скоро  уйду  -
без  слёз  и  упрёков,угроз  и  объятий  -
уже  не  подвласный  земному  суду,
ещё  не  готовый  к  небесной  расплате.
Легки  на  помине,  придите,  друзья!
Любимая  мною  полюбит  другого.
А  мне  остаётся  река  и  ладья,
и  слово,  которому  верил,  и  слово.

переклад:

Так  вчора  незатишно  стало  мені.
...Мінялась  погода  і  вітер  підталий
топтався  під  вікнами,  вив  у  дворі,
під  ковдру  залазив,  настирний,  зухвалий.
Я  важко  прокинувся,  хворим  я  ліг,
та  тільки  лицем  до  стіни  повернувся,
як  ангел  розлуки  мене  підстеріг
і  я  всіх  простив,
і,  нараз,  стрепенувся.
Ти,  птице  нічна,  не  ридай  по  мені!
Слабкий  і  забутий  у  сутінках  ранніх,
я  тінь  споглядав  на  побитій  стіні
і  хід  відчував  заметілей  останніх.
А  місто  залізне  ловило  мене,
своїх  батарей,  розкидаючи  сіті,
вважало  себе  величезним  -  дурне
і,  може,  найменше  містечко  у  світі.
Ти,  крапка  на  мапі,  билинка  полів,
піщинка  пустелі,  листок  серед  лісу!
Та  тільки  мені,  серед  іншх  світів,
твоє  наймиліше  байдуже  залізо.
Ну  все,  прощавайте!  Я  скоро  піду,
Бо  бачу,  в  вікна  загратованій  проймі,
я  зірку  зимову,  безжальну  й  бліду,
і  скло  у  знемозі,  і  острах  у  домі!
Підставивши  скроню  обшарпаним  снам,
так  солодко  гріти  гірку  свою  думу  -
неначе  до  часу  звертаюся  сам,
до  мови  й  безмовності,  сраму  і  шуму!
Ну  все,  прощавайте!  Я  скоро  піду  -
без  сліз  і  погроз,  навіть,  спроб  нарікати  -
уже  не  підвласнй  земному  суду,
не  маючи,  небу,  чим  плату  віддати.
І  друзі,я  знаю,  прийдуть  на  помин,
і  та  що  кохав,  -  закохається  знову.
...Мені    ж  -  Ахерона  невдимий  плин
і  слово,  якому  я  вірив,  і  слово...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148892
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.10.2009


Из Лины Костенко

Я  не  приемлю  руку  на  плече.
Движенье  это  кстати  только  в  танце.
Доверие  пугливый  зверь.  Зачем
пугать  его?  Он  любит  лёд  дистанций.

Он  любит  время.  Дни.  Года.  Мгновенья.
Он  странный  зверь,  он  любит  даже  муку.
Он  любит  расставанье  и  разлуку,
но  он  не  любит  этого  движенья.

В  садах,  в  хмельных  сонатах  соловьёв,
он  слышыт  как  крадутся  браконьеры,
ловушек  ждёт  от  взглядов  и  от  слов  -
спектакль  этот  для  него  не  первый.

О,  душ  людских,  и  мука,  и  тайга!
Прекрасен  зверь!Но  без  него  живётся
не  сладко  и  преодолев  снега,
он  сам  придёт  и  сам  к  тебе  прижмётся.



Л.  Костенко

Не  треба  класти  руку  на  плече.
Цей  рух  доречний,  може,  тільки  в  танці.
Довіра  -  звір  полоханий,  втече.
Він  любить  тиху  паморозь  дистанцій.

Він  любить  час.  Хвилини.  Дні.  Роки.
Він  дивний  звір,  він  любить  навіть  муку.
Він  любить  навіть  відстань  і  розлуку.
Але  не  любить  на  плечі  руки.

У  цих  словах,  в  сонатах  солов'їв,
він  чує  тихі  кроки  браконьєра.
Він  пастки  жде  від  погляду,  від  слів.
і  цей  спектакль  йому  вже  не  прем'єра.

Душі  людської  туго  і  тайго!
Це  гарний  звір,  без  нього  зле  живеться.
Але  не  треба  кликати  його.
Він  сам  прийде  і  вже  не  відсахнеться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148871
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.10.2009


Хтось дивиться з середини мене…

Хтось  дивиться  з  середини  мене
на  спляче  місто...  Я  того  не  знаю.
До  скла  віконного,  в  надії,  припадаю,
що,  в  решті-решт,  коли-небудь  мине
у  нім  запал  вигадувать  вірші,
якщо  побачить  безум  цього  світу.
Та  все  дарма,  і  карту  мою  бито  -
вони,  скоріш  за  все,  товариші!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148785
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.10.2009


Рапсодия августа

Выше  спелых  слепых  вишен,
заслезились  росой  крыши.
Писк  зарянки  едва  слышим:
"Тише!  Тише!  ...ещё  тише!"
А  из  ночи  растут  тени,
позабыв  о  ночной  лени,
и  под  камень  течёт  темень,
и  занесен  уже  кремень,
и  на  грани  звенит  искра  -
скоро  станут  полны  смысла
озорные  глаза  вишен.

Писк  зарянки  едва  слышен.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148750
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.10.2009


Поэту в себе или себе, как поэту

Сентиментальной  красотою  слога
ты  обманул  меня,  чернильной  нивы  пахарь.
Добра  со  злом  и  собственник,  и  знахарь...
А  Муза  с  лирою,  по  сути,  -  козлонога!

Твоих  стихов  обманные  завесы
добра,  надежды,  веры  не  прибавят!
В  твоей  душе  ночами  пляшут  бесы,
а  днём  хоралы  ангелы  лабают.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148717
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.10.2009


Приходить час і ти будуєш храм…

Приходить  час  і  ти  будуєш  храм
збираючи  розкидане  каміння.
Невмілим  і  не  навченим  рукам
Господь  дає  і  сили,  і  уміння,
і  ясність  погляду,  й  розважливість  уму,
і  план  будівлі  видимий  в  деталях...
А  те,  що  час  іде  -  хіба  біда  кому?
Біда  в  безчассі  й  головах  на  палях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148660
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.10.2009


Полдень

Ни  тени.
Полдень.
Звонкие  стрижи
и  смерчик  пыли...
Пыльная  дорога  
упёрлась  в  горизонт
и  он  дрожит
цикадным  маревом
и,  призраком  ван  Гога,
в  глазах,  от  солнца,
медленно  кружит
зелёно-чёрный
контур
стога.

Навеяно  стихотворением  Скородинского  "И  воздух  лихорадочно  дрожит".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148659
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.10.2009


Пена прибоя - алтарь разлуки…

Камень  остывший  зажат  в  ладони.
Море  толкает  мёртвые  руки.
Пена  прибоя  -  алтарь  разлуки.
Я  позабуду,  а  ты  запомни

как  эти  руки  тебя  качали,
как  ты  смеялась  в  захлёбе  счастья,
как  эти  руки  тебя  венчали
мокрым  венком  из  цветков  ненастья.

Я  отпущу  этот  камень  вскоре
и,  отдавая  тепло  Гольфстриму,
телом  своим  согревая  море,  -
может  твою  обогрею  зиму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148627
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.10.2009


Стишок родившийcя сам по себе

В  скорлупке  сна,  по  склону  лета,
плыву  в  неведомое  "где-то".
Уносит  времени  вода
меня,  быть  может,  навсегда
туда,  где  лето  не  отпето,
где  пронизь  снов  на  жизнь  надета  -
и,  может,  вспомнится  тогда
зачем  родился  я  сюда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148625
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.10.2009


*

Акторські  ролі  -  квіти  на  піску,
їх  плином  часу  з  пам'ті  змиває.
Спливає  час  -  тай  імені  немє...
Акторські  долі  -  квіти  із  піску.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148355
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009


Этюд

Сочиняет  метель  вечер,
в  ветках  путаются  ноты,
словно  плачет  в  кустах  кто-то,
и  боится  уснуть  ветер.
И  боится  уснуть  город,
лёг  испуг  на  домов  лица,
и  взлетает  газет  ворох
как  испуганная  птица.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148352
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.10.2009


У руслі часу

Червоні  коні,  коні  заходу  і  сходу,  -
у  руслі  часу  крешуть  в  кров  людськую  рінь,
із  небосхилів  п'ють  життів  гарячу  воду,
життів  минулих  і  прийдешніх  поколінь.

Так  б'ють  копитами  безжально  і  завзято,  -
дай  Боже  сил  остерегтися  від  підков!
...Нам  не  судилося  тих  коней  загнуздати  -
по  небу  цівками  стіка  гаряча  кров.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148311
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009


"Болить і плаче, і не спить…"

"Болить  і  плаче,  і  не  спить..."
-  Казав  Тарас...
Дущі  так  млосно!
А  вечір  марить  стоголосно,
на  прузі  зіронька  тремтить.
Я  чую  -  плаче  і  не  спить...
Болить  душа  мабуть  і  в  неї
за  всіх  за  нас,  і  за  лілеї,
що  відцвітають  коло  хати,  
за  те,  як  змореная  мати
над  хворим  дитятком  сидить.
Дитинка  стомлена  все  плаче.
За  цілий  світ  вона  неначе
так  плаче,  як  душа  болить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148273
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009


Душа, потроху, вже літає…

Душа,  потроху,  вже  літає.
Літає  дякувати  Богу.
І  хоч,  між  зорями,  дорогу
назад  іще  не  забуває,
та  знаю  -  щораз  відлітає
все  далі,  смутком  оповита,
бо  місяць,  наче  слід  копита,
її  на  втечу  надихає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148272
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009


Душа ріки

Душа  ріки  -  мене  лякає  й  вабить.
В  моїй  душі  і  острах,  і  довіра...
Чутливість  наполоханого  звіра
напружує  мою  первісну  пам'ять.

Праматір  сущого,  безпристрасний  убивця,  -
скількох  вона  взяла,  не  відпустила!
В  ній  причаїлася  страшна  містична  сила  -
чекає  необачного  сміливця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148253
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009


Я душу випалив на попіл…

Я  душу  випалив  на  попіл
і  серце  виблював,  як  камінь.
Та  де  ж  ти,  мій  жаданий  спокій?
Та  де  ж  ти,  подих  мій  останній?

Пече  й  болить!  Терпіти  мушу
пекельні  ці  фантомні  болі...
На  попіл  випаливши  душу  -
я  не  змінив  своєї  долі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148251
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009


Срібна паморозь вже вихолоджує скроні…

Листопад  переходить  у  грудень  -
темну  землю  у  грудки  збиває.
Листопад  поморожених  будень
шлях  пройденний  багряно  вкриває.
Срібна  паморозь  вже  вихолоджує  скроні...
Я  збираю  думки  у  холодні  і  мокрі  долоні
і  втираю  їх  в  лоба,  у  скроні,  у  очі  -
знову  я  опиняюсь  в  полоні  
у  холодної  довгої  ночі.
Дні  коротші,
коротші,
коротші...

Чи  гадала  у  лісі  ліщина,
що  нагодиться  осінь  причинна?

Осінь  листя  ліщини  кружила  -
на  мороз  і  на  сніг  ворожила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148232
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.10.2009


Жартуючи всерйоз

Злипались  очі  і  хотілось  спати.
Зоря  з-за  обрію  світила  малиново.
Злипались  очі,  терпке  зріло  слово,
втікала  рима...  Треба  ж  тільки  взяти
і  вибрати  плевели  та́  полову
недбалих  слів,  скуйовджених  думок
із  слів,  шо  заготовані  у  прок,  -
та  що  тут  вдієш,  коли  знову,  знову  й  знову
вони,  немов  засмічений  струмок,
впливають  в  роздуми,  засмічуючи  мову,
на  круги  завертаючи  поток.

І  шоби  час  не  гаяти  зазря,
криваво  плачучи,  долаючи  утому,
хабар,  цим  віршиком,  дала  мені  зоря
благаючи:  Пусти  уже  до  дому,
ввімкнувши  біля  хати  ліхтаря.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148230
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.10.2009