| Сторінки (1/38): | « | 1 | » |
Лютий лютує. Ми думали, що посміхалася весна, а то не вона. То не весна. То лютує наша гнила корупційна система. То вмирають люди і чорний дим. Іде війна. Я сиджу в тилу. Такі часи, що не знаєш, чим обернеться завтрашній день. Неймовірно тоскно. Не сумно, а тоскно. Господи, скільки терпіти людям нашим??? Їм би просто жити спокійно на своїй землі. Нехай не у багатстві, нехай навіть у труднощах, але хоч би мати спокій, мир і спроможність жити по справедливості. Та й достатньо. Нашому народу не можна давати одразу все. Нехай спочатку доросте до багатства. Нехай спочатку просто гідно і вільно попрацює на своїй землі. А то ж у нас люди такі – дай їм зараз багатство – то вони усе покрадуть. І де дінуться їхні чесні очі, які, будучи бідними, кричали: «за справедливість!». От тому, я вважаю, нам зараз не можна давати багато. Але й не треба. Врешті, багатство розбещує – цей факт старий, як світ. Хоча б просто миру і правди. Щоб ми дихали на вільні груди. Щоб нормально могли жити. Щоб не боялися висловлювати власні думки. Тому зараз я вірю у перемогу. Нинішня влада має піти – інакше в нас буде диктатура. А влада ця прогнила наскрізь, і саме зараз показала нам своє обличчя у всій красі. Ба, які ми гарні. Які невимушено-спокійні ситі морди, не морди, а просто…сказала б, та не хочу оскверняти сторінки щоденника. Скажемо так: задні частини тіла замість облич. Нахабно викрали все, що було…Усе…Придивіться до їхніх очей. Боже, який спокій, яка наглість…Яка безтурботність…Їм на всіх плювати. Тож у когось ще будуть сумніви, що ця влада має бути вигнана??Але я не хочу плекати у серці злість. Кожному суддя – Бог. Я просто хочу, щоб ті люди, які борються за волю, справедливість і гідне життя, перемогли. Я молюся за це. І за те, щоб не схибили їхні душі на цьому нелегкому шляху. Я схиляюся перед героями, бо я перелякана, сиджу вдома, я не достойна їх. Але для мене вони завжди будуть героями. Я молю Бога про мир. Щоб перемогла справедливість і запанував мир. Тільки тоді можна буде сподіватися. Хоча надія завжди є. Але ці події – і справді знакові. Мені здається, ні, я відчуваю, що будуть глобальні зміни. Мені здається, що наш народ став іншим. Якщо його не задавить система, він переможе. Я вірю в це. Буду молитися за спокійне життя, за достойне життя для кожного громадянина нашої держави. Це все, що я можу зробити корисного для перемоги правди. Маю надію, що мої молитви допоможуть також. Я молитимусь не за правий, лівий чи який ще там сектор, не за львів'ян чи схід України, а за всіх людей, які тут живуть. І не треба радикальних закликів. Мені шкода активістів, і так само шкода юних хлопців-міліціонерів, що постраждали. І не треба казати: не жалійте їх, вони провладі криси. А давайте ми не будемо судити. Те, чому їм засліплено і вони на боці влади - лише привід для співчуття. Краще не бити їх, а закликати приєднатися до народу. Адже хіба вони не з народу? Всім суддя Бог. Мені шкода усіх, тому що старий сценарій розгортається: воюють одиниці, страждають тисячі. Невинні прості люди. Господи, порятуй нас усіх. Нікому не бажаю смерті. Хай усі живуть, хоча сьогодні більшість каже мені: "у революціях так не буває". Усім миру. Дасть Бог - мир до нас прийде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480500
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.02.2014
…Такі часи. Такі жахіття
Жахтить земля. Зима. І все.
У це глобальне лихоліття
Куди нас, Боже, занесе?
Дивуюся: наскільки чорно
В душі мізерних пресумній.
І так жорстоко і потворно
У світі, де і світ – не твій.
Країно! Люба Україно!
Шкода, шкода тебе, шкода.
Ти знову стогнеш так руїнно,
Не вперше ця твоя біда.
Не вперше. Скільки ти терпіла.
І знову. Це ще квіточки.
Рубці криваві твого тіла
Не заживлялися. Віки.
Віки терпінь з палеоліту.
Питають діти-школярі:
«Чому занудним укрлітом
Годують нас учителі?
Чому усі у творах плачуть
Про кров скандують і про бій?»
А ти, школярику, не бачиш?
Тому що вільний світ – не твій.
Тому, школярику наївний.
Всі плачуть в творах з укрліт.
І порятує тільки диво,
Коли повстане інший світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474334
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.01.2014
Я відкрила тебе, ніби книгу бажань завелику.
Ці ритмічні пірнання – прадавня розпечена суть.
І сміялися вікна весною, і безум покликав,
І було дуже сильно, і млосно, і тепло, мабуть…
І було як уперше, як має ставатися вперше:
Ця розпечена плоть і далекий нестримний політ.
Твої очі – в моїх, твої руки і рухи – довершені,
Це доволі стрімкий і жагучий відрив від землі.
Тіло марило, мабуть, захмарило все нам навколо.
У туманах лише відчуття і торкання твої.
Засолодкий нектар. Я знімаю усі заборола,
Я ріка, я ріка, випивай ніжні хвилі мої…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2013
Поцілунок, що був найпершим…Пам’ятаєш? Земля готувалася до зими, перший іній виблискував на деревах. Ми стояли біля тихого озера, воно крижаними очима дивилося в наші закохані очі. Мабуть, це було дивно. Природа готувалася до синього, сивого сну, а в нас – туманіли весни…А потім була зима, були довгі холодні сни і тривоги, тривоги, і розлука, і біль, і кволість, і розгубленість, і роздоріжжя. І молитви…Лише молитви…Але Бог завжди чує! Але ми пройшли, змогли, вистояли. Ми вистояли, і весна принесла зелений безмір кохання…І ми любимо тихо і ніжно, любимо просто, як земля. А пам’ятаєш, взимку, коли за вікном було сніжно і тихо, а я лежала з температурою 39, ти читав мені оповідання К. Чапека про блакитну хризантему. А я марила, все навколо хворобливо дзвеніло, а потім приходив сон, затьмарював усе навколо, і я бачила ту черницю, яка тихо несла оберемок блакитних квітів, ідучи вздовж залізної колії. А ти був сумний і замислений, і не зводив з мене очей. А я не бачила, тоді я нічого не бачила…Що любов проста і безмовна, що вона не кричить, не зітхає, не кружить голову…Що вона – то не закоханість…Що любов – це щось неймовірно просте і велике, і справжнє, і чисте, як небо, як безхмарне велике небо…Як спокійна і тиха земля…Нехай почуття не затьмарюються, любити б нам щиро і просто, і глибоко…Глибоко…Глибоко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426616
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2013
Осінь така закохана
В небо, таке захмарене
В листя, що наполохане
Вітром. Дерева – парами.
Парами чорні ворони,
Парами білі лебеді
Снами, дощами, зорями
Світ прориває лементом..
Теплі тумани вечора,
Мокрі трамвайні колії..
Осінь на дощ приречена,
Хмари назвуться долями
Мокрих туманних сквериків,
Листя, що вітром схоплене.
Осінь летить метеликом,
Осінь така закохана..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2012
Я не модна. У цьому фішка.
Не віддамся тобі за гроші,
Як сполохана дика кішка
Стану злісна і нехороша.
Бо не модна. Не стану млосно
Цілувати твої обійми,
Я не тебе погляну скоса
І втечу у простори мрійні…
Ти пізнав сто жінок, можливо.
Я ще досі, повір, нікому…
Дуже тихо і не хвастливо
Зізнаюся тобі у цьому.
Тобі смішно, твій тихий усміх
По цнотливим сповзає нервам…
І чорнішає наша зустріч.
Ну пробачте, що я не стерва!
Так, не маю очей звабливих,
Лише першість, що непотрібна
У епоху очей брехливих,
Де розпуста тече, мов срібло.
Ти шепочеш нахабно в душу:
«І для кого ж закриті двері?»
І смієшся, і йдеш, і дуже
Стало холодно, як в печері..
А сьогодні усім все можна!!
В твоїй зоряній Кама-Сутрі
Я сторінку лишу порожню,
Бо і ти не дійшов до суті!...
Так, я маю цю дивну першість,
Наполохану, дивно чисту,
Непотрібну тонку відвертість
І надію - палку, іскристу…
Як остання Ассоль-дурепа
Я чекаю того, хто цінить
Недоторканість. Він під небом
Все ще ходить, один, єдиний…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370853
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.10.2012
Он тебе не надо,
Вам не по пути,
Медным листопадом
Тихо отойти..
И пускай кружится
Желтая листва, -
Будь подобна птице,
Мудрой, как сова!
Сердца зов прекрасный
как не прогадать?...
Тот бывает счастлив,
Кто умеет ждать,
Кто умеет сердцем
Слышать звон ключа,
Открывая дверцу
В нужный день и час.
Медным листопадом
В сон уйдет печаль.
Воск слезами падал,
Гасла в ночь свеча…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2012
Бросай курить,
Вставай на лыжи:)
Дим. Епоха диму.
Сіро і понуро
Ходять з молодими
Блискавки похмурі..
З рота виглядають
Ще, і ще, панове,
Ну ж бо! Вогник сяє,
Сяє так любовно..
Дим у снах і в думці
І душа вже димна,
І запаси в сумці,
Наче хліб на зиму,
Так, він всюди-всюди
Він – палка загроза,
Поселився в груди,
Не спитавши дозвіл
В часі хазяйнує,
Я в куточку сяду –
Тут мене не чує
Тут моя засада.
Я боюся диму –
Він – похмурий привид
Він за молодими
Бігає примхливо..
Я супроти нього –
Як мала піщинка
Дим іде з усього,
З вікон і з будинків.
Я прокинусь, може –
Все це сон-жахіття
Про непереможне
Димне лихоліття?
О, було б прекрасно!...
Дим іде з горлянок,
Він – потвора часу,
Знову сів на ґанок!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337722
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2012
Я ідеаліст. Визнаю це, усвідомлюю, не цураюся і не пишаюся. В епоху айфонів, айпадів і айподів ,бізнесу і шаленого темпу я літаю у своїх рожевих хмарах. Спускатися на землю не хочу, ділитися мріями не прагну, багатьом не довіряю, але тим, обраним, - до кінця. Так, як ніколи не зможе дорослий. По-дитячому наївно і щиро. Вам, певно, буде смішно, що я вірю в долю і в чисту любов, як у фільмах, як в романах. Звісно ж, я цілком раціональна, земна людина, яка допускає думку про те, що ідеального нема, що всі люди різні, що кохання треба вміти берегти..так..кохання..в сучасному світі це здебільшого абстракція, вигадка. Зараз модно от що: вигідний шлюб. Хіба ж тільки зараз? Чи ж довго він протримається? – два ключові питання, на які спробуємо дати відповідь. Так, історія не старіє і не змінюється в основах свого буття: маємо чимало прикладів, які свідчать про те, що чи не кожної епохи шлюб був способом просунутися по кар’єрній лінії, розбагатіти, зайняти вигідне положення в суспільстві. Чи змінилося щось сьогодні? Ні, я зовсім не палкий консерватор, я не критик свого часу, навпаки. Іноді я думаю, що, можливо, наш час чи не один з найкращих і найспокійніших і, хоча повітря просякнуте атмосферою нестабільності, ми все ж рухаємося, поволі рухаємося далі. І це вже добре! Виходить, питання шлюбу дуже складне. Чому вигода? Різні епохи – різні відповіді. Прадавня епоха – завдання №1 – вижити, прогодувати себе і родину. Жінка обирала собі того, хто сильніший і вполює звіра. Роль і становище жінки в різних епохах змушувало її шукати собі захист в особі свого чоловіка, саме тому він мав бути багатим і знаним, мати гарну репутацію. Не думайте, що я феміністка – збав Боже! І далі не йтиметься про те, що хтось гнобив жінок. Просто я вважаю, що це одна з причин погляду на шлюб як на вигоду. Коли роль жінки в суспільстві другорядна, коли вона має постійно шукати захист, не дивно, що практичні за своєю природою прихильниці прекрасної статі шукають собі місця теплішого, чоловіка забезпеченого і сильного. Це все прекрасно, неодмінно, в цьому є своя правда, коли тільки цього не занадто. Коли тільки жінка не стає отаким собі роботом-мисливцем з розмальованими нігтями і хижим поглядом. Трагедія (хоча і чи не найбільша справедливість) чоловіків у тому, що ніякий раціоналізм і холод їхньої логіки не встоїть перед майстерними спокусами цієї тигриці..О так, ви легко потрапляєте в її тенета, вона павук, а ви для неї – мухи. Але тут я, певно, перебільшую, адже не всі такі, звісно, не всі..я нічого не збираюся тут доводити або спростовувати, тільки от проведіть такі спостереження: скільки чоловіків на вулиці автоматично обертаються на стукіт підборів. Вони ще не бачать обличчя, фігури цієї дами, але ж обертаються. Я думаю, що це рефлекс. Це щось на рівні архетипів, генетичної пам’яті, словом, Юнгу тут зелена вулиця. Головне, що я не критикую, це нормально, люди, нормально! Але дамочки з накладними віями і хитрим серцем продовжують свій любовний бізнес і, зверніть увагу – продовжують з величезним успіхом! Проти їхньої завойовницької політики розвернули активну війну мами, охороняють своїх синів, відповідно виховують їх, часом навіть перевиховують, і це теж нормально. Звісно ж, ти маєш знати, що коли ти зробиш дитину, доведеться одружитися. На цьому, на жаль, спекулюють деякі хижі створіння на підборах. Це як останній прийом, якщо справа пахне смаженим, мовляв, він нарешті розгледів і намагається втекти, а ні, не вийде. Чи ж багато зусиль їй треба, щоб спокусити тебе, коли для тебе вона і так вже богиня? А потім? А потім – наївно відкрите кліпання очима: «ой, не знаю, як це вийшло, ми простежили за овуляцією, не знаю, ой». Насправді це жахливо…але не будемо про це зараз. В тигриць є купа прийомів, купа, вони істоти холодні і меркантильні і ,сказати чесно ,мені шкода тих чоловіків, що потрапляють до них у лапи. Як то каже давня мудрість: «бачили очі, що купували». Позичила б їм свою жіночу інтуїцію на годинку-дві, щоб вміли у потрібний момент роздивитися, де вас кохають, а де кохають ваш гаманець або вашу квартиру. Значить, питань багато, вони проблемні. Чому жінка шукає вигоди у шлюбі? Чому її шукає чоловік? Яка роль батьків у цьому? Питання, питання, тут би цілу книгу писати, але не з моїм невеликим досвідом ідеаліста…Чи ж довго триматиметься такий шлюб? Оце вже питання «на засипку» ,серйозне, питання часу. Я не знаю, що там кажуть сучасні психологи, астрологи ,політики, я теж маю праву щось казати, сьогодні в нас свобода слова ,тож я маю повне право на свій ідеалістичний погляд. Особисто для мене є одна істина, вона свята: любов є. Інакше б не було світу. Яка вона? Я поки не бачила, особисто не зустрічалися. Бували різні люди, а от не було отого спалаху, чи що там має бути. Ви розумієте, я непохитно впевнена, що в кожної людини є своя людина, в кожної, парадокс життя полягає в тому, що дехто зустрічає її ой як не рано, а дехто взагалі не зустрічає. Розходяться десь шляхи. Чому так відбувається – знає лише небо. Але якщо вже відбулося, якщо зійшлися – це шлюб на довгі роки, це сяйво справжньої любові, яку не зламають перешкоди. Любов – це набагато більше за те, що ми собі уявляємо в роки палкої юності. Якось мені казали друзі, казало декілька людей одну й ту ж думку: ну як можуть зустрічатися оці, вони ж уже такі немолоді? Невже в них ще й досі є якісь почуття? Мені дивно чути таке, я вірю, що любов у кожному віці своя, однак її світло не згасає від того, що люди старіють, вона – це проміння душі, що сяє на обличчях. І ці обличчя є прекрасними, бо випромінюють красу зсередини. Любов перевіряється не кількістю поцілунків і недоспаних ночей, а кількістю перейдених разом перешкод. Вірністю. Здатністю жертвувати в ім’я любові. Здатністю бачити глибинну сутність іншого. Здатністю тримати руку людини, а відчувати її серце. Здатністю прокидатися з думкою, що закохався у людину знову. Здатністю бути неідеальними, і радіти від цього. Здатністю чути і розуміти іншого. Здатністю бути половинкою лише для того, щоб разом насолоджуватися відчуттям цілісності і гармонії. Здатністю йти на компроміси в ім’я збереження миру. Здатністю бути лише одним. Одним цілим. Певно, десь так. Я ідеаліст, але, як на мене, це уявлення про любов цілком земне і реальне. Скажете, такого не буває? Ет..не буває…Поживемо-побачимо..Шукайте – і знайдете
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337589
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.05.2012
А іноді хочеться взяти й жбурнути
Піском тобі в очі лукаві,
Сміятися, щиро і просто забути
Усе, мов кумедну забаву..
А іноді хочеться болем розлитись
В душі твоїй надто скептичній,
Забути, заснути, і так, щоб наснитись
Не міг мені образ твій звичний..
Повір, і за мене ще буде відплата,
Як ти мені – теж покарання,
За того, кого не змогла покохати
І мучила марним зітханням.
Ти юний і дивний. Не любиш – і годі..
А час – він усе відзначає,
І те, що дратуєш мене сьогодні –
Вже завтрашній день сховає.
Покарана. Значить, відбути маю
Усе, що несе ця кара.
Та чашу гірку я не допиваю,
Я хмара. Я біла хмара.
Я тану. У снах мені буде спокій.
Дай Боже, тебе не буде!..
Ти став найгіркішим моїм уроком,
Я мрію тебе забути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324773
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.03.2012
О, ця ніжна, тендітна пані -
У снігах її суть блукає,
І простори життя незнані
Вона впевнена, що здолає.
І буває, що скрізь темніє,
І ти бачиш байдужі очі,
А вона у мороз зігріє,
Вона зірка лихої ночі,
Попри сотні жорстоких зречень,
Попри холод і сиву мряку,
Вона вірить – беззаперечно,
Без очікувань на подяку.
Їй, такій нетвердій на вдачу,
І єдиній, хто небайдужий,
Самовпевнені і незрячі,
Ми ввіряємо наші душі..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324769
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.03.2012
Одинокий волк,
Я твоих не нарушу правил.
Переходим поле. Купает в лучах рассвет.
Соловей умолк.
Ты поверить себе заставил,
А потом молчал,
А я в страхе ждала ответ.
Одинокий волк…
И глаза твои, как небесный ветер…
Тишина лишь ранила, сердце – летело ввысь.
Одинокий волк, ты молчишь опять о своем секрете!..
Не ищи волчицу, а к птице душой стремись.
Ты признайся мне, какова глубина молчания?
То сиял твой взгляд или молния вдалеке?
Ты ушел один, гордый, верный своим призваниям,
Ты исчез легко,
Одиноко,
Как след на морском песке…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261004
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 22.05.2011
Я не раз промовляла собі:
«Скільки можна? Спустися на землю!»
А примхливе Собі, далебі,
Все рвалося до сонця шалено.
І вмовляння, й погрози мої
Не лякали його анітрохи,
У розбурханий темп течії
Вже пірнуло, і темп не сполохав.
Ну а хтось вже давно на землі,
І у нього, можливо, все добре,
Крізь турботи великі й малі
Він мандрує цим світом хоробро.
І кажу я собі: «Ну поглянь!
Адже сенс існування у цьому!»
А Собі мені кажи: «Відстань!
Так і знай: не сидітиму вдома!»
О, примхливе! Йому б лише так,
Щоб летіти кудись спозаранку,
Щоб носило його по світах,
Я давно вже його полонянка..
Але, мабуть, приємний полон,
Не сидиться. Романтика кличе..
Так, я знаю: цей райдужний сон
Нетривалий, короткий, невічний..
Хоча, знаєш – невічні і ми,
Щоб втрачати хвилини, мов сльози,
І торкнутися неба крильми –
Наша місія всупереч грозам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2011
Я найбільше не люблю, коли ти йдеш. Просто йдеш, сказавши механічно «бувай», я посміхаюся у відповідь мило-ввічливо, розвертаюся і тримаюся за стіни, щоб не впасти у прірву..ти ніколи не бачиш, як змінюється моє обличчя, та й не треба тобі цього бачити. І знати тобі нічого взагалі не треба. Я берегтиму все в собі..
Я найбільше не люблю, коли ти йдеш, лишаючи твій щойно-теперішній сміх і погляд, лишаючи мене наодинці з порожніми стінами порожньої кімнати..я найбільше не люблю це відчуття, коли холод пронизує серце і думка «ти. Щойно. Тут.» кицькою дряпає серце. А ти ж не бачиш..мовчиш? мовчи. Пробач мені, я знаю, нам ніколи-ніколи, це..аксіома. Так. Просто пробач мені, я так боюся налякати тебе своєю відвертістю..ти…навіть не уявляєш. А може, здогадуєшся..але ж не мовчи тоді, невже не бачиш???!!!!благаю..це минеться..це просто якийсь дурман, знаю, минеться..просто не ображайся..нам немає про що говорити..і ми різні. Але мені так важко, коли ти йдеш. Цього більше не повториться. Я не чіплятимуся за холодні стіни, просто треба рухатися далі..і ще раз пробач. За відвертість. Тепер ти знаєш все.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249819
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 26.03.2011
Ну давай ми втечемо! Будь ласка! Будь ласка!
Ну давай подолаємо низку мовчань
Ну давай! Може в казку? Та звісно ж, у казку!
У неясно далеку країну бажань!
Але ж ні..ти найбільше табу повсякдення
Я за тебе стократно картаю себе..
О, чому? І чого я чекаю щоденно?
Моя хвора свідомість малює..тебе.
Я долаю себе. І крізь вітер омани
Я все знищу. Зітру твої чари-мости
Ти табу, що породжене сивим туманом.
Є краса у мовчанні. Це ти. Знову ти..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248190
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.03.2011
Світ повниться гірким «чому?»
Тягар одвічних суперечок..
Цю недовідповідь прийму
Як дане..ні! Як порожнечу..
З грозою світу ми на двох
Розділимо дрібні скорботи
Наш світ за суттю скоморох,
Він грає на веселих нотах..
Але - на ньому сто замків,
Ключі застигли у питаннях
На сто замків..на сто віків..
«Чому?»…
- мовчання..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248189
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.03.2011
Адресований здебільшого тим, хто будь-якої ціни намагається втекти на захід і ладен там все життя виконувати найбруднішу роботу.
Я сьогодні якась роздратована
Мене з заходу вісті образили:
Світ, на роботах побудований,
Світ, що битою пахне вазою.
Світ чужий і занадто бажаний,
Світ надмірно тонкий і ввічливий,
Я ж бо нижча. Тому – ображена.
Не за себе. За всіх небіжчиків.
Так, за них, що нестримно вірили
У палке розривання зашморгу..
І за тих, що числом незміряним
Линуть зараз в обійми заходу
Що шукають? Чужі недоїдки?
Задля цього ми знову вклонимось..
Люди, доки?..Ви параноїки?
Вдома щастя вам заборонено?
Ні, за ними асфальт лизатимуть
І вдягнуть урочисту посмішку,
А вони «Другий сорт», - казатимуть
Пролітатимуть мимо поспіхом.
Так, вони – це прогрес, овації.
Ми відстали. Століття стінами..
Вони дружньо плекали нації,
Поки ми, як на полі мінному.
В них є все, що тепер приваблює,
В нас є чорний тягар історії..
І тому, безнадійно зваблені,
І тому, так жорстоко зморені
Ви радієте кожній репліці..
«very good». Ваш літак готується..
Ви так заздрите їхній етиці,
Їхній аурі, конституції
Їхнім людям і їхнім вулицям
І законам – законам заходу..
Бо ж у нас – наче ґвалт у вулику.
Бо ж у нас – наче коні загнані.
Та не ви, ні, не ви героями
Їхніх гарних сторінок будете –
О, коли ж ви, такі роззброєні,
Про поклони століть забудете??!!..
Я сьогодні образу вилила
На папір. Хай серця мудрішають.
Хай історія в нас на милицях
Хай ми завжди принишклі, стишені.
Ми – господарі. Тут, де веснами
Зеленіють степи уквітчані,
Нам життєві шляхи накреслені
На землі, що зазнала відчаю.
Загартована на відродження,
На період складних випробувань.
Ми на нашій землі народжені,
Так, щоб вчасно покласти добриво.
Так, щоб потім усе доглянути
Щоб зростити нове, очищене,
Щоб розправитися з обманами,
Щоб ставати морально вищими..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241098
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.02.2011
Я у цій тиші звикаю.
Добре. Все добре у мене..
Ти не хвилюйсь – я зникаю,
Як і з’явилась, шалено.
Як і наснилась, бентежно
Я розтаю край дороги..
Світ наш на диво безмежний –
Я йду на інші пороги.
Тільки, буває, так сильно
Вітром у душу завіє..
Я ще далеко не вільна..
Я ще багато не вмію..
В мріях своїх я самотня
(Душу відкрити не можна)
Іноді смутку безодня
Серце трима переможно..
Навіть не знаю, навіщо
Я це пишу тобі. Раптом
Цей незавершений віршик
Дивний, простий і незграбний
Струни зачепить найтонші –
Десь вони сховані гарно.
Знай: дні без тебе – найдовші.
Знаю – ти прийдеш безхмарно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239738
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.02.2011
До людей
Тук-тук. Хто там? – Це я до вас, люди..
Ви, що добрі і ви, що подеколи злі..
Я до вас..я у вас..може, трохи побуду,
Та й піду собі далі з Домівки-Землі.
Як і ви, я не вмію все знати напевно,
Як і ви, я любити народжена теж,
Як у вас, в мене в серці буває темно,
Як у вас, в мене сили замало, авжеж..
Як і ви, я народжена, певно, з метою,
Як і ви, я долатиму стіни міцні..
Як і ви, я буваю насправді не тою
Хто я є. Як і ви, я марную дні..
Я до вас. Не женіть. Я говорю тихо.
І буваю дивна. І не чую вас.
І боюся горя, і боюся лиха,
Але трохи вмію цінувати час..
Не хвилюйтесь, знайте: в нас дороги різні
Я для вас, можливо, проспіваю світ,
А можливо доля буде хмара грізна..
Мені страшно, люди..Заберіть цей лід!
Заберіть забрала і дроти залізні
Вам також дорога вгору нелегка..
Ми на диво схожі і до болю різні..
Я вас намалюю в пам’яті рядка..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239737
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2011
Сніг цілує вуста..
Він холодний і чистий, як щось первозданне..
Його легкість народжена там, куди нам ще не час.
Ця казковість проста..
Як проспівана вічність, як пісня спонтанна
У хатинці вечірній, де вже догорає свіча.
У хатинці смерековій, там, де смереки, як вежі
Нахиляють опівночі голови. Вітер гуде.
Там бабуся живе і щовечора дивно мережить,
Чудернацькі малюнки виходять: ось кицька іде.
Срібні коні пронеслися – інеєм пил підіймався.
Сніг танцює за вікнами, місяць за хмарами спить.
Ця хатинка казок – в ній дитинства шматок заховався..
Сніг спиняє свій крок. Він до перших птахів пролежить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239507
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.02.2011
Я знаю твій смуток, про що він,
Я знаю..Твій погляд як ніж..
Я так, подивилася щойно
У душу твою..Ти не спиш..
І пишеш, що сумно, що злива
Що так, ні весна, ні зима..
Чекаєш? Чого? Чи не дива?
Мовчиш..Ніч приходить німа
Дивуєшся: Друзі є поруч
І так все практично гаразд..
Хто висловить сум неозорий?..
Бувало. Повір, і не раз..
Я знаю. Минеться, розтане
Це так, тимчасове, крихке..
За смутком йде спокій духмяний
За важкістю буде легке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2011
На емоціях світ..ми живемо, бо в серці вогонь.
І допоки не згас – в нас є сили боротися з часом..
Ми до сонця прийшли, щоб напитися з теплих долонь
Еліксиру терпіння і мудрості бути незгасним.
Ми до сонця прийшли, щоб побачити наново світ,
Щоб торкнулося втомлених вій променисте світання,
Щоб розбився, розтанув у безмірах світла той лід -
З недосяжних вершин гордовитого серця зітхання.
Наша заздрість вбиває квітучі простори душі,
І втрачання хвилин перемогу дає порожнечі..
І банально, з надривом ридають холодні дощі,
Бо ми вкотре від себе плануємо зрадницьку втечу.
Та бувають моменти, коли твого серця струна
Грає вірну мелодію – чисту, тонку і без фальші,
І до серця, що любиш, летить промениста луна,
І те серце, що любить, її не забуде ні за що.
На задвірках життя, де стихають всі грози гучні,
Де немає змагань, хизувань у нещирому слові,
Пишуть ніжні серця свої світлі і сонячні дні,
Їхня повість проста, бо наповнена світлом любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224643
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.11.2010
Минуле закреслити, байдуже – квіти чи рани..
НаДхненно чекати на образ незвіданих площ,
Бо те, чим ти виболів, деколи навіть старанно,
Нагадує нудно про себе, як осінь про дощ.
Гортається книга, спливає за вікнами всоте
Така нерозгадана тиша, мінлива, крихка..
Залежність від часу, либонь, не зникатиме доти,
Допоки вертатиме пам’ять до першорядка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224642
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.11.2010
хмари, як час: ні те, ні те неможливо наздогнати
* * *
Деякі друзі ніколи не стануть однодумцями
Деякі однодумці ніколи не стануть друзями..
* * *
Дві речі не пробачає суворість життя: наївність і скромність
* * *
Штучний світ не переможе, хай там що, він - вторинний. Хоч він і є унікальним витвором людини, однак поступається першоджерелам. Природа - досконалість!
* * *
Якби природа вміла сміятися, вона б, мабуть, посміялася з наших манікюрів та мавпячої поведінки
* * *
Життя - постійне роздоріжжя
* * *
Ніхто не може побачити, яким є все насправді, адже кожен бачить своє.
* * *
Жити у світі, усвідомлюючи всю Красу і Таїну Часу та Любові - ось що робить щасливим. Довіритися серцю і всьому справжньому, бути собою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213892
рубрика: Інше, Поетичні афоризми
дата поступления 01.10.2010
Неба ранкового хвилі тендітні
Місяць гойдають старанно.
Синьо-рожевою річкою квітне
Ніч, що народжує ранок.
Знову, як пісню далеку, незнану
Чую цей поклик, що лине нізвідки..
Може – зі степу, може – з туману,
Може – то осені лагідна квітка
Впала на душу в мовчанні дзвінкому,
Барвами вабить, пробуджує диво,
Серце бентежить, і серце щасливе –
Музика світу лунає у ньому
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213880
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.10.2010
І буде дощ…нарешті буде дощ!
Спекотну смугу днів розвіють краплі
До ягідних суцвіть – сердець потрапить
Цілющий дощ…такий жаданий дощ!
Розчинить сонце вітру передзвін
Початок літа – трав’яний бешкетник
Хлопчисько у квітковому кашкеті,
Що мчить полями хмарам навздогін
Стрибає до схід сонця через ліс
Зірки сміються, місяць у долоні,
Проллється дощ на спеку днів червону,
Щоб той хлопчисько Літом став, підріс..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195423
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2010
Дорога в'юнка. Ніжне сонце далеке.
Мовчання води і небес над нею.
Серце випило келих спеки -
Стало травою або землею.
Коли я стану рікою, знаєш,
Тебе в глибини свої покличу.
Вечірній спокій тоді пізнаєш,
Коли тобі прошепочу "вічно..."
Ти чуєш - квітами сходять рани..
Поглянь, як сплетені наші руки..
і буде вибух в словах: "Кохана,
Ми просто трави, ми просто звуки"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189581
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.05.2010
На гірці чайник простуватий
Летить, небога, як мопед!
Обняв смереку - і горбатий..
Тепер лиш на велосипед.
А профі, профі вишиває
На схилах дуги, ще й які,
І снігом всіх нас обсипає,
Мовляв, учіться, малюки!
А десь в хатинці, біля пічки
Шкарпетки смажаться - горять!
Це хтось розумний в глупу нічку
Поклав їх там, а інші сплять!
На ранок - галас у подвір'ї:
Перчатку лижну пес украв!
Хто співчуває, хто не вірить:
"Ти сам її кудись поклав"
Попадали в цей день добряче,
На п'ятих точках - по синцю!
Сьогодні схили геть невдячні..
Ну що ж, ходім з'їмо сальцю.
На базі хтось проспав сніданок -
Прибіг в їдальню без штанів..
Зустрів нас променистий ранок
Ласкавим усміхом снігів.
Літали між дерев сьогодні.
Оце так круто! Як орли!
Ми гори підкорили - модні!
Ми майже профі вже були....
...Під вечір ледь повзли додому..
З грибами супчик - смакота!
На небі тихому, нічному
Блиск зір - романтика ще та!
Збирались швидко, бо проспали:
"Де мій футляр, футболка де?"
Квитки, автобус, шум, вокзали,
Рюкзак, взуття зручне, просте.
І сум в душі. І вражень повінь!
І плани вже на той сезон.
Одне скажу: як серце повне -
Немає в світі перепон!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181254
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.04.2010
Я на них дивилася крадькома:
Він співав-шепотів їй про шелест ночі..
Я все чула: "Як серденько не дріма,
Як воно розчинитись в твоєму хоче"
Я раділа щиро, бо щастя є.
Він їй зірку вкрав і приніс в дарунок.
Так буває: просвітлення настає.
Ніч. Весна. Зелень трав. Цілунок.
"Так, це диво", - сказала крізь біле скло.
Не почули. Місяць гойдав їх тихо.
Вони йшли, і повз них у човні пливло
Тихе щастя, роняючи срібні крихти.
Я ловила їх, мов жебрак, авжеж,
Я ковтала їх, і зникав мій голод,
Я питала їх: "Може, стану теж..?"
..Руки змерзли. Зимно. Ще й досі холод.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181248
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.04.2010
Проміння золоте
Усміхненого сонця
Прокралось між садів
Сріблястих, мовчазних.
Мереживо плете
В холодній оболонці
Крізь тишу білих снів
Легкий, пухнастий сніг.
Прокиньтесь від турбот!
Розвійте хмари буднів!
І відчиніть серця
До неба і до мрій!
Немає перешкод,
Хвилини незабутні
Дарує вам життя
У тиші мовчазній.
Під ковдрою тремтить
Вчорашня жовта осінь,
І сині вечори
Тепер гойдають світ...
Весна в деревах спить,
Що простягають млосно
Крізь ночі догори
Лиш залишки суцвіть..
А десь удалині -
Засніжені вершини
Красою ваблять світ..
Всьому наперекір
Летить душа крізь сни,
Надхненно крізь хвилини
Туди, де срібний сніг
Вкриває стрункість гір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160993
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.12.2009
Вії вниз опускаються тихо –
Засинає на парі студент.
В далечінь від лекційного лиха
Бідолаху несе важкий день.
Про політику щось там говорить
Дивним голосом дядько якийсь..
А студент в невідомих просторах
З білим сонним туманом зустрівсь.
Ще до сесії, як до Венери,
І поспати є сенс і є час,
А у лектора дивна манера:
Заколисувать тоном всіх нас.
Семінар відсиділи на голках –
Відпочити бажає душа!
Хтось сказав: „Що сидіти без толку?”
Та і з лекції дав строката.
Але ж ні, ми студенти хороші
І на пару останню прийшли,
Бо на іспит не вистачить грошей –
Всі вони на гулянки пішли!
Спить студент під лекційну розмову,
Бо в гуртожитку – там не до сну..
Дивний лектор співа колискову
Монотонну і дуже сумну.
Хто студентом не був, той не знає
Як народ цей веселий живе:
Зранку спить, а ночами гуляє,
Ще й на парах все ж зловить своє
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149346
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.10.2009
Люди так схожі на кораблі:
У океані добра і зради,
Бідні й багаті, веселі й сумні,
Пливуть вони, мов би їм хтось це радив.
Люди так схожі на літаки:
Йдуть по життю, мов летять по небу...
А іноді люди, як хижаки:
Звіряча жадоба, коли щось треба.
Дехто з них схожий на квіти у гаю,
Яким не дають рости дерева.
А в декого серця в грудях немає,
А дехто забув свої корні древні.
Деякі люди, як сяйво зірок:
Добрі та щирі, тому і щасливі.
А деякі люди – отрути ковток:
Нікчемні, нахабні, злі та брехливі.
Дехто живе за законом Христа.
В нього й думки, і душа, як небо.
Для нього є правда єдина, свята.
Він знає, як правильно жити треба.
А дехто так схожий на тихий вулкан,
З якого коли-небудь вибухне лава,
Ще дехто вважає, що він є пан,
Хоч цього ніхто не давав йому права!
Ми всі такі різні, й думки, і серця.
У кожного в серці живе своя мрія...
Та всі ми – від покидька і до митця –
Є Діти Землі, е її надія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149339
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.10.2009
Что в имени тебе моём?
Оно умрет, как шум печальный
Волны, плеснувшей в берег дальный,
Как звук ночной в лесу глухом.
Оно на памятном листке
Оставит мертвый след подобный
Узору надписи надгробной
На непонятном языке.
Что в нем? Забытое давно.
В волненьях новых и мятежных,
Твоей душе не даст оно
Воспоминаний чистых, нежных.
Но в день печали, в тишине,
Произнеси его тоскуя;
Скажи: есть память обо мне,
Есть в мире сердце, где живу я…
* * *
Що в імені тобі моїм?
Воно помре, як шум сумний
Тих хвиль, що линуть в далечінь,
Як в тиші лісу звук нічний.
Воно на пам’ятних шляхах
Залише мертвий слід, подібний
Узору на плиті могильній
В незрозумілих нам словах.
Що в ньому? Сива давнина.
В емоціях нових, бентежних
Твоїй душі не дасть вона
Вчорашню чистоту і ніжність.
Але в день тихий хай твоїм
Печальним голосом озветься,
Що дух мій в світі має дім,
Що я живу в чийомусь серці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148362
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009
Якось весняного теплого ранку
Різні птахи позбирались на ґанку,
Мітинг проводити стали пірнаті:
Чим у житті вони дійсно багаті?
Крізь нерозбірливе їх ґелґотання
Сонні гаї розбудило світання,
Краплі роси розчинились в повітрі,
Трави тремтіли від тихого вітру,
Пахощі квітів розлились навколо,
Сонце прокралось усюди покволом.
Ну а птахи не на жарт розійшлися,
Що голоси аж луною лилися.
Ґава звернулась поважно: - Шановні!
Нащо нам співи банальні, любовні?
Гляньте: у мене є кільця, намисто,
Ґудзики, шпильки, прикраси барвисті,
Ось окуляри, сережки, перлини,
В золоті – сенс, лиш до нього я лину!
Блиск його вабить, бентежить, чарує,
Крім його дзвону нічого не чую!
Бачите, в чому багатство і слава, -
Лементувала захоплено Ґава.
Тихо звернулась Ґирлиґа: - Громадо!
Кільця, сережки, блискучі помади –
Все це дрібниці! Усе марнотратство!
Блиск цей ховає духовне жебрацтво!
Наше багатство – у співах, у крилах,
В тім, чим природа нас всіх наділила.
Ґвалт тут здійнявся такий, що крий Боже!
Хто ж в суперечці оцій переможе?
Вийшов лелека поважно і ґречно:
- Ґаво, тут крики твої недоречні.
Ти захопилася штучним обманом,
Ще й на додачу крадеш його в пана!
Кинулась Ґава добро захищати:
- Ні, не віддам, краще сяду за ґрати!
Я б радше пір’я в пожежі спалила,
Краще б віддала комусь свої крила,
Ніж своє золото враз повернути!
Краще б навіки забутись, забутись!
Тихо й спокійно це слухав лелека:
- Ґаво, заходиш ти надто далеко.
Глянь лиш навколо – ось наше багатство,
Ось де є воля пірнатому птаству:
Ліс, і квітучі степи, і долини, -
Все це цінніше за гарні перлини.
Краплі янтарні вишневого ґлею,
Ніжні троянди, тендітні лілеї,
Вранішні роси, жита і покоси,
Ну а для декого – навіть морози!
Бачиш, у чому є сенс існування –
Співом своїм зустрічати світання.
Ґава щось знову перечити стала,
Крилами надто вже сильно махала.
Ґедзь пролітав та й помітив крикливу:
- Що то за краля? Чи зла, чи примхлива?
Перш, ніж замовкла розлючена Ґава
Впилось у неї загострене жало.
- Ой! Караул! Так, я знаю, це змова!
Всім вам так хочеться золота мого!
Ні! Не віддам! Геть від мене, скажені!
- Боже мій, Ґаво, та ти ж навіжена!
Краще б, як всі, берегла те багатство,
Чим споконвіку пишається птаство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148337
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009
Лагідні хмари, народжені в сивих туманах,
Неба осіннього тишу прикрасили ніжно..
Скоро над містом засвітиться лагідний місяць,
Скоро прокинуться крила містичного дива.
Тихі ліси, ніжна пісня і поклик далекий,
Сни мерехтливі – химерної дійсності впливи.
Пити цю ніч погодинно, до дна і невпинно,
Бачити, чути і знати про те, що не знали.
Серцю відкрити прозорість таку неосяжну,
Щоб захлинатися в ніжно-ліричних екстазах,
Бачити знаки, написані в небі для того,
Щоб не забути призначення – жити й творити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148284
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009
Віритиму
У сонце, що сховалось
Між дахами будинків.
Буде новий день,
І золотом світанку розіллється
Перед нами майбутнє,
А в сутінках пам’яті згаснуть
Примари минулого,
Лишаючи біль і радість,
Сіре і яскраве -
По той бік завіси життя.
І новою ранковою піснею
Пронесеться над туманами
Щастя...чи горе?
Хто знає?
Золоте надвечір’я
Зберігає мовчання.
Ми не маємо права
Знати, яким буде завтра
Заздалегідь...
Але спроможні
Чекати на диво
Віддаючи свої думки
Сонцю, що сховалося
За дахами будинків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148283
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.10.2009
Фіолетово-рожева тиша. Вечір
Помах крил сріблястих над степами
Прохолода ковдрою на плечі
Пагорби стрункі, мов чорні брами
Шелест у траві. Нічне тремтіння
Загадковість зоряного саду...
Місяцю, навчи мене ходінню
По твоїх блискучих водоспадах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147888
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.10.2009
Те, що зараз старанно пестиш
Своїм грубезним кроком
Ще вчора було ніжним листям,
Що торкалось долонь ненароком.
Знов ті самі стежки у лісі,
Знов ті самі весна і осінь,
Тільки Хтось раптом серце стиснув –
Чи то дощ, чи то неба просинь.
Де ті весни, що їх немає?
Де століття, снігами вкриті?..
Час по краплі від нас втікає,
На долоні дощем пролитий.
Так, життя – „божевільне ралі”,
Все, як треба – чарівно й просто,
Летимо в золотій спіралі –
Ми – лиш гості..ми тут лиш гості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147887
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.10.2009