Галина Булочникова

Сторінки (1/65):  « 1»

Снився сон, що мене не пускають додому

Снився  сон,  що  мене  не  пускають  додому
Що  шляхи  перекриті  і  чути  лиш  гавкіт  собак
І  психічна  нудота  зїдає  фізичну  утому
В  голові  риторичне  питання,  "а  як  так"?

Снився  сон,  що  стояли  високі  забори,  
Що  колючі  дроти  не  давали  нам  далі  пройти.
І  за  лісом  густим  нам  виднілися  гори.
Ми  один  мали  шанс,  лиш  лягати  і  тишком  повзти.  

Снився  сон,  що  навколо  стріляли  із  градів.
Байрактари  літали,  людей  було  чути  виття.
І  навколо  валялися  залишки  мін  і  снарядів.
Ціпеніли  від  страху  і  ніде  не  було  укриття.

Снився  сон,  і  в  огні  була  ціла  Європа
Матері  притискали  до  себе  маленьких  дітей.
Не  було,  де  тікати,  змішалися  мови  й  народи.
І  задимлені  дні  не  різнились  від  темних  ночей.

Снився  сон  як  диміли  навколо  руїни,
Але  ми  повертались  і  гордо  несли  прапори.
Нас  мільйони  були,  мільйони  дітей  України.  
Перемоги  був  день!  Був  початок  нової  пори.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022


Я засинаю і бачу сни

Я  засинаю  і  бачу  сни,
Як  обіймаю  рідну  маму.
Мені  бракує  зараз  весни
Спокою,  миру  і  запашної  кави.

Я  ніби  і  вдома,  та  душею  я  там,  
Як  ніколи  за  останні  сім  років.
Рідний  дім  -  то  для  кожного  храм
Храм  добра  і  життєвих  уроків.  

Я  ніколи  не  хотіла  назад  
Скоріш  тягнуло  у  інші  країни,  
Війна  зробила  в  душі  бурепад
Я  дуже  горда,  що  я  з  України!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022


Снився сон, що мене не пускають додому

Снився  сон,  що  мене  не  пускають  додому
Що  шляхи  перекриті  і  чути  лиш  гавкіт  собак
І  психічна  нудота  зїдає  фізичну  утому
В  голові  риторичне  питання,  "а  як  так"?

Снився  сон,  що  стояли  високі  забори,  
Що  колючі  дроти  не  давали  нам  далі  пройти.
І  за  лісом  густим  нам  виднілися  гори.
Ми  один  мали  шанс,  лиш  лягати  і  тишком  повзти.  

Снився  сон,  що  навколо  стріляли  із  градів.
Байрактари  літали,  людей  було  чути  виття.
І  навколо  валялися  залишки  мін  і  снарядів.
Ціпеніли  від  страху  і  ніде  не  було  укриття.

Снився  сон,  і  в  огні  була  ціла  Європа
Матері  притискали  до  себе  маленьких  дітей.
Не  було,  де  тікати,  змішалися  мови  й  народи.
І  задимлені  дні  не  різнились  від  темних  ночей.

Снився  сон  як  диміли  навколо  руїни,
Але  ми  повертались  і  гордо  несли  прапори.
Нас  мільйони  були,  мільйони  дітей  України.  
Перемоги  був  день!  Був  початок  нової  пори.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022


Я засинаю і бачу сни

Я  засинаю  і  бачу  сни,
Як  обіймаю  рідну  маму.
Мені  бракує  зараз  весни
Спокою,  миру  і  запашної  кави.

Я  ніби  і  вдома,  та  душею  я  там,  
Як  ніколи  за  останні  сім  років.
Рідний  дім  -  то  для  кожного  храм
Храм  добра  і  життєвих  уроків.  

Я  ніколи  не  хотіла  назад  
Скоріш  тягнуло  у  інші  країни,  
Війна  зробила  в  душі  бурепад
Я  дуже  горда,  що  я  з  України!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2022


Тримати віру в руках…А як?

Тримати  віру  в  руках…А  як?
Тримати  долю  в  своїх  обіймах.
І  в  яснім  небі  шукати  знак.
І  не  вмирати  в  своїх  надіях.

Я  вірю  в  щирі  твої  слова.
Я  відчуваю,  як  ти  кохаєш.
І  часто  мова  моя  німа,
Та  ти  й  без  того  все  добре  знаєш.

Я  заховаюсь  в  своїх  думках,
Але  ти  не  тікай  тим  часом.
Шукай  себе  у  моїх  рядках.
Де  ми  з  тобою  назавжди  разом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2021


Своїй душі я не знайду притулку…

Своїй  душі  я  не  знайду  притулку...
Лише  думки  у  горлі  застряють.  ..
Від  спогадів  хто  дасть  мені  пігулку?
Бо  так  чи  йнакше  жити  не  дають...

А  я  ловлю  губами  біль  солону...
І  так  багато  хочеться  сказать....
І  знов  стискаю  в  кулаки  долоні,
Хіба  хто  хоче  чуже  горе  знать?

Буває  зашморг  гордість  одягає...
І  слова  вимовить  не  можем  ми...
А  хтось,  можливо,  як  і  ти  чекає...
І  замість  "МИ"  тут  знову  "Я"  і  "ТИ".

А  хто  загоїть  у  душі  моїй  рубці?
Я  просто  хочу  довіряти,  не  боятись..
Я  хочу  відчувать  тепло  в  руці...
За  одне  одного  взаємно  турбуватись.  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2021


Не питай мене чому засмучена

Не  питай  мене,  чому  засмучена.
Не  шукай  мене,  як  буду  змучена.
Я  сама  прийду  як  буде  сонечко.
Принесу  тобі  маленьку  донечку.
Не  питай  мене,  чому  розхристана.
Не  шукай  мене  вночі  на  пристані.
Я  до  ранку  прийду  у  ліжечко.
Приголуб  свою  рідну  кішечку.
Не  питай  мене,  де  блукала  я.
Не  шукай  мене  -  я  тебе  знайшла.
Грає  пісенька  -  чи  то  весільная?
Тож  цілуй  мене  -  божевільна  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2021


Від спинки дивану до краю столу…

Від  спинки  дивану  до  краю  столу
Я  все  хитаюсь...
Чи  може  брак...чи  може  знак...
Я  все  вагаюсь...
Волосся  своє,   рівне,   пряме,  на  пальці  мотаю...
Чи  хвора,   чи  п'яна,   чи  може  дурна,
Я  вже  не  знаю...
Слова  не  зарадять,  і  досить  вже  плакать,
І  сили  немає...
Ножі  летять  в  спину,  на  жаль,  як  єдину,  ніхто  не  кохає...
І  в  горлі  образи  повітря  тримають,
Так  важко  сказати,
Як  серце  схололо  не  треба  жаліти,
Не  треба  чекати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2021


Запроси мене у свою осінь

Запроси  мене  у  свою  осінь.
Я  тебе  зігрію  теплим  пледом,
Печеним  яблуком  і  золотистим  медом,  
І  помовчим,  про  що  кричали  досі.
Запроси  мене  у  свою  осінь.
Я  пригощу  тебе  імбирним  чаєм,
І  ми  тихенько  про  життя  порозмовляєм
Під  шум  гілок  цих  височавих  сосен.
Запроси  мене  у  свою  осінь.
Я  зроблю  для  тебе  смачний  латте.
Гаряче  сонце,  павутинням  обійняте,
Знайде  притулок  у  моїм  волоссі.
Запроси  мене  у  свою  осінь.
Я  для  нас  глінтвейну  начарую,
Обійму  тебе,  за  вушком  поцілую,
Бо  ще  закохуюся  в  тебе  досі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021


Ти не знаєш про що я плачу

Ти  не  знаєш  про  що  я  плачу
Ти  не  знаєш  про  що  я  кричу
Ти  не  знаєш  яку  маю  вдачу
Ти  не  знаєш  для  чого  пишу.
Ти  у  сірій  буденності  втоплений,
Чи  то  змусило  може  життя,
І  рутинною  працею  вморений
І  мого  ти  не  чуєш  виття.
Я  не  пензлики  братиму,  -  щіточки,
Щоб  мазки  виглядали  чіткіше
Щоб  сміялися  людоньки-діточки,
Щоб  помітив  життя  яскравіше.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021


Ти від усякої хвороби мої ліки…

Ти  від  усякої  хвороби  мої  ліки,
І  як  би  ми  речей  не  змінювали  позу,
Ми  не  врятуємось  від  одне  одного  опіки,
Бо  некеровані  давно  вже  в  стані  передозу.
Я  б  випила  із  твого  дна  все  гіркотиння,
Та  справа  в  тім,  що  я  люблю  солодке.
Вже  вичерпаний  весь  резерв  мого  терпіння,  
Тому  тебе  беру  я  на  обробку.
Ти  не  хвилюйся  –  ми  зможем  витримати  рамки,
Бо  речі  вищі  є  за  грішні  дійства.
Мені  в  смаки  другі  царі,  тобі  –  інакші  самки
І  ми  не  дійдем  до  душевного  убивства.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2015


Ти зводиш мене із себе

Ти  зводиш  мене  із  себе.  
Я  прощаюсь  зі  своєю  свідомістю.  
Ти  знаєш  мої  потреби  –  
Мені  б  жити  лиш  невідомістю.
Ти  пестиш  мене  байдужістю.
Я  оголена,  пам’яттю  змучена
Та  підкорена  своєю  гордістю,  
Бо  від  так  із  собою  розлучена.
В  білій  сукні,  немовби  заручена,
Я  над  прірвою  в  небо  дивлюся.
Я  на  очі  твої  приречена.
Лиш  за  тебе  я  Богу  молюся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2015


В кишенях наших закордонні паспорти

В  кишенях  наших  закордонні  паспорти.
Ми  в  масах  вирізняємось  акцентами.
Нам  треба  бігти,  треба  швидко  йти,  
Бо  ми  в  гонитві  за  валютними  процентами.

В  кишенях  наших  іноземні  копійки.
Ми  в  масах  вирізняємось  прикметою:
Ми  решкою  перевертаєм  догори,
Бо  від  орла  ми  помиляємось  монетою.

В  кишенях  наших  кольорові  мрії.
Ми  в  масах  вирізняємось  поглядами.  
Солоні  каплі  орошають  наші  вії.  
Так  і  живем  в  надії-вірі  спогадами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2015


Ми з тобою психічно хворі

Ми  з  тобою  психічно  хворі,  
Раз  кохаємо  одне  одного.  
Чи  то  день,  чи  то  ніч  надворі
Я  годую  тебе  голодного.  

Ми  з  тобою  неврівноважені  
Надто  збудженні,  надто  закохані
Наші  вчинки  зовсім  не  зважені
Ми  життя  цього  гості  не  прохані.  

Ми  з  тобою  морально  схиблені
Мої  руки  тобою  зв'язані  
Одне  одному  Богом  вибрані
Твої  очі  мною  зав'язані.

Ми  з  тобою  фізично  змучені
І  коханням  до  краю  втомлені
Та  нам  у  премію  щастя  вручено
Ми  усміхнені  та  задоволені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2015


В тебе чрезмерно много шалости

В  тебе  чрезмерно  много  шалости
И,  к  сожалению,  ни  йоты  жалости.
Ты  в  черном  цвете  ищешь  идеал
И  за  улыбкой  прячешь  свой  оскал.
Ты  в  кокаиновой,  а  я  в  твоей  зависимости
И  не  хватает  нам  обоим  искренности.
По  двум  дорожкам  ты  катаешься  умело,
Мне  без  тебя  и  по  одной  -  так  худо  дело.
Быть  может  ты  захочешь  дать  мне  яда,
Не  понимая,  что  я  твоя  отрада,
Не  понимая,  что  кайфа  не  получиться,
Когда  не  буду  над  тобой  сидеть  и  мучиться.
В  тебе  чрезмерно  много  шалости
И,  к  сожалению,  ни  йоты  здравости.
Ты  в  белом  цвете  ищешь  рай  и  истину,
Но  дьявол  в  ад  путевку  выпишет  по  выслуге...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514182
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.07.2014


Вона любила грати на його сопілці

Вона  любила  грати  на  його  сопілці,
А  він  впивати  соки  її  вологих  губ.
І  в  тихій  лісовій  покинутій  хатинці
Її  від  насолоди  судомив  терпкий  зуд.
На  спині  його  лишались  пристрасті  картини
І  тривожив  ніжну  тишу  похітливий  спів.
Він  за  косу  її  брав  ніжно,  мов  дитину,
І  не  варто  говорити  більше  зайвих  слів.
Та  сопілка  відіграла,  загубились  ноти.
Із  її  вологих  губ  витік  весь  нектар.
Лиш  вона  в  своїх  думках  не  втрачає  цноти
І  в'язати  її  руки  буде  інший  цар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2014


Ти вийшов з тіла мого

Ти  з  тіла  вийшов  мого
Й  дивився  на  мене  сльозами
Я  пестила  крики  обличчя  твого
Ти  бив  мене  ніжно  руками
У  втомі  я  тіло  твоє  кидала
Намагалась  байдужою  бути
Почуття  ті  від  себе  я  вмить  відганяла
Та  біль  в  насолоді  мені  не  забути
Ти  в  тіло  входиш  моє
А  я  дивлюся  на  тебе  сльозами
І  криками  пещу  бажання  твоє
В  твою  спину  вдираюсь  руками
Ти  з  тіла  вийшов  мого
Й  дивився  на  мене  сльозами
Я  пестила  крики  обличчя  твого
А  ти  бив  мої  груди  губами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2014


Мне хочется тебя так много…

Мне  хочется  тебя  так  много,
Ведь  сладости  в  тебе  так  мало.
Ты  две  минуты  у  порога,
А  я  тебя  всю  жизнь  искала.
Ты  как  две  чашки  никотина
Снимаешь  всю  мою  усталость.
В  снегу  как  корки  мандарина
Младенческую  даришь  радость.
Ночь  раскрывает  все  секреты  -
По  целям  ты  кидаешь  взгляды.
А  я  ловлю  лишь  рикошеты
Вхожу  рабой  в  твои  обряды
Ты  две  минуты  у  порога
Я  отдышаться  не  успела
И  две  руки  по  телу  строго
Всю  жизнь  забыть  тебя  хотела.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464458
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.12.2013


І місто було не тим…

І  місто  було  не  тим
І  все  пливло  перед  очима
І  крізь  заводів  сірий  дим
Тебе  шукала  мов  дитина
Я  виснажена  була
І  в  пошуках  заблукала
Та  участь  моя  мала
Ім`я  я  твоє  згадала
Губами  ловила  сіль
Навпомац  дорогу  шукала
А  в  серце  вростала  біль
Та  краще  б  тебе  я  не  знала
І  міста  того  вже  немає
В  минуле  шляхів  не  вернути
Душа  моя  тільки  благає
Лиш  голос  його  забути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2013


Мова долонь - то велика наука…

Мова  долонь  -  то  велика  наука.
Навіщо  нам  зайві  слова?
І  може  убити  її  лиш  розлука
І  серця  зімята  трава.
Мова  долонь  -  то  найбільше  багатство.
Не  кожен  збагне  її  суть.
Правило  перше  -  не  втрапити  в  рабство,
Бо  дотики  треба  збагнуть.
Мова  долонь  -  то  найперша  потреба,
Душі  закодований  крик.
Гордий  орел,  безпорадна  амеба.
Святий  в  усіх  дотиків  лик.
Мова  долонь  -  якщо  серце  не  чує,
То  краще  у  блуд  цей  не  лізь,
Та  як  зірка  вам  долю  одну  пророкує
Ви  цю  мову  зіграйте  на  біс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375711
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2012


Рука стискає руку…

Рука  стискає  руку  -  
Між  ними  пустота.
Тріпочиться  у  скруті
Стосунків  німота.
Її  солона  хустка
Стирає  його  кров.
Навколо  ніби  пустка
Ох,  наламали  дров.
Чому  не  може  буть  так,
Як  в  алгебрі  закон  -
Плюс-мінус,  їх  добуток
Нам  плюс  дає  і  знов.
Рука  стискає  руку,
Між  ними  знов  вогонь,
Що  спалює  розлуку  
І  щастя  тих  долонь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2012


Я досі бачу стіни тих вокзалів…

Я  досі  бачу  стіни  тих  вокзалів
Тих  втомлених  задуманих  людей
І  квіти  опустілих  тротуарів
І  пісню,  що  співає  соловей…
Я  досі  чую  гули  паровозів
І  плач,  що  супроводжує  прощання
І  посмішку  твою  від  тих  морозів
Коли  в  тобі  жило  моє  кохання…
Я  згадую  ті  одинокі  ночі
І  вітер  той  по-справжньому  живий
Твої  задумані  кохані  очі
І  голос  твій  одвічно  молодий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2012


Та посмішка його зачарувала…

Та  посмішка  його  зачарувала
Він  так  давно  її  у  снах  шукав
Вона  у  відповідь  лише  мовчала
А  він  в  очах  її  блукав.

Вона  на  нього  все  життя  чекала
За  руку  ніжну  він  її  узяв
Вона  у  відповідь  лише  мовчала
Бо  він  тоді  нічого  ще  не  знав.

Усе,  що  він  казав  вона  читала
Дивилась  на  його  тонкі  вуста
Вона  у  відповідь  лише  мовчала
В  його  руці  була  її  рука.

Вона  йому  нічого  не  сказала
Мовчала,  бо  сказати  не  могла
Вона  у  відповідь  лише  мовчала
І  звична  по  щоці  текла  сльоза.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370081
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2012


Нікчемні тьоті…

Тьоті  нікчемні
Довгі  панчохи
Бюстгальтери  темні
Не  вибриті  ноги
Дешеві  борделі
Пузаті  мужчини
Смердючі  готелі
Підробні  картини
Ментальні  манери
Не  щирі  оргазми
Подерті  шпалери
Конвульсії  спазми
Дзвінки  телефонні
Та  рідні  акценти
Дощі  закордонні
Маленькі  проценти
Прострочені  візи
Пусті  сподівання
Набиті  валізи
Розбиті  кохання
Комусь  вони  мами
Збирають  банкноти
Для  когось  ці  дами
Нікчемнії  тьоті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2012


В моєму животі живе твій біль

В  моєму  животі  живе  твій  біль.
Із  вуст  моїх  лунає  твоя  лайка.
І  на  обличчі  виступає  цвіль,
Бо  по  душі  тобі  є  ближчою  Ямайка.
Я  загоню  у  твою  спину  манікюр
І  буду  гоїть  рани  на  своєму  тілі.
Вдягнуся  в  чорну  сукню  від  кутюр
Й  не  буду  шкрябати  душі  твоєї  мілі.
не  бийсь  об  воду  -  то  давно  вже  лід,
Який  курсує  в  інші  океани.
Ти  підеш  в  свій  давно  забутий  світ,
А  я  підкорювати  "коти-дівуари"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350371
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2012


Широкі автомагістралі…

Широкі  автомагістралі.
Давно  протоптані  стежки.
І  очі  сповнені  печалі.
Давно  прочитані  книжки.

Уже  забуті  обіцянки.
Ми  по  інерції  пливем.
Уже  не  ті  з  тобою  ранки.
Чого  й  куди  тепер  грядем?

Сухими  стали  поцілунки.
Лишає  рани  дотик  рук.
На  показ  злих  очей  дарунки.
Не  має  болю  час  розлук.

Смачніша  зранку  чужа  кава.
Та  скоро  знову  час  мине  –  
Нова  знайдеться  нам  забава.
Чому  так?  Хто  із  вас  збагне?


10.03.210

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2011


Одиночество

Возьму  только  яркие  краски,
И  контуры,  чтоб  без  углов.
Красивые  сделаю  маски
На  радость  друзей  и  врагов.
Сотру  даже  мелкие  тени
И  красный  возьму  карандаш.
В  упрек  всем  слезам  и  мигрени
Цветной  нанесу  макияж.
Еще  нарисую  улыбку,
Красивую,  чтоб  до  ушей.
Душе  своей  сделаю  пытку,  
У  клетку  загнавши  ужей.
Застывшие  краски  не  пахнут  –  
Они,  как  монеты  блестят,
Как-будто  гласящие  «Ахтунг,
Кратины  и  ночью  не  спят!»
От  светлых  устав  маскарадов,
Я  в  руку  возьму  гуталин,
В  палитру  веселых  парадов
Манящий  налью  формалин.
Сложивши  свой  день  под  подушку,
Сломаю  любые  пророчества.
Под  маской,  как-будто  игрушку,
Скрываю  свое  одиночество.


25.04.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276000
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.08.2011


Присвячено Кононенко О. Л.

Сльозами  залилося  місто.
Зненацька  двом  настала  ніч.
Хтось  біле  розірвав  намисто.
Складною  стала  проста  річ.

І  над  бурхливим  водопадом
Час  пік  розвів  широкий  міст.
Йому  немовби  в  серце  градом,
Вона  ж  зірвала  білий  лист.

Та  час  нові  мости  будує  –  
Вони  ж  по  різні  береги.
Нові  їм  долі  пророкує,
Старі  ж  вернуть  не  до  снаги.

Сплітаються  нові  дороги.
Нові  будуються  мости.
Мара  стирає  настороги,
Не  хочеться,  та  слід  рости.

Лишає  місто  пік-година.
Над  водопадом  знову  шлях,
Але  лишається  щілина
І  хочеться  забити  цвях.

Та  трьом  на  березі  одному
Спокін-віків  не  сила  буть.
І  золотому-дорогому
Життю  одна-єдина  суть.

Сльозами  залилося  місто.
Зненацька  трьом  настала  ніч.
Хтось  чорне  розірвав  намисто,
Але  уже  не  втому  річ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2011


Березнева кішка

Чорним  часом  де  блукає?
Кому  гріє  ліжко?
Кого  ромом  пригощає
Березнева  кішка?
В  чиї  вікна  заглядає?
Кому  варить  каву?
Кому  душу  сповідає?
Чию  краде  славу?
І  кому  торгує  тілом
За  пристрасну  ласку?
Перед  ким,  задуту  пилом,  
Одягає  маску?
Не  питайте  люди  добрі,
Бо  сама  не  знає.
Самозахист,  мов  у  кобри,
Всіх  навкруг  лякає.
Захворіла  чужим  щастям,
Душу  запалила.
Як  боротися  з  напастям,
Коли  нема  сили?
Муркотить  у  ніг  коханих,
А  він  не  зважає,
По  очах  солодко-п’яних
Збагне,  що  бажає.
Розжарілі  смолоскипи
Розум  полонили.
На  кохання  прототипи
Вони  вмить  створили.
Зранку  зварить  йому  кави,
Помуркоче  тріщки.
Недарма  ж  її  назвали
Березнева  кішка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2011


«Самознищення як спосіб вижити»

Йдучи  вулицею,  мимоволі  ми  звертаємо  увагу  на  перехожих.  І  вони  на  нас.  Хтось  може  подарувати  нам  свою  усмішку.  І  ми  їм.  А  часом  два  оцінюючих  погляди  перекидаються.  Одне  на  одного.  Очі  дивляться  на  обкладинку,  і  мозок  детально  обробляє  інформацію:  волосся,  ніс,  очі,  вуста,  одяг,  стиль,  аксесуари.  Підсвідоме  «Я»  породжує  заздрість,  страх,  сміх,  жаль,  співчуття,  радість…  І  ніколи  не  ставить  питання:  «Що  там  всередині»…  Так  ми  іноді  знаходимо  своїх  героїв…
У  метро  зазвичай  людей  багато,  але  сьогодні  мені  випав  шанс  проїхатися  у  напівпустому  вагоні.  Переді  мною  стояла  дівчина.  Не  звичайна…  Вона  була    єдиною,  кого  варто  було  б  роздивлятися  серед  пасажирів.  Маленьке  чарівне  створіння  хотілося  обійняти.
Вона  виглядала  років  так…на  двадцять,  але  через  маленький  зріст  їй  можна  дати  й  менше.  Волосся  пофарбоване  в  темно-каштановий  колір.  Особливо  мені  подобалась  зачіска:  з-під  кучерявої  «шапочки»  тягнулася  довга  товста  коса,  знаєте,  як  у  80-і  роки  ходили  наші  мами  і  тьоті.  Темно-карі  очі,  виразно  підведені  чорним  олівцем,  обережно  і  боязно  роздивлялися  оточуючих.  Пухкі,  блідуваті  губи  дарували  час  від  часу  мені  усмішку.  З  силою  відірвавши  голову  від  її  обличчя,  я  звернула  увагу  на  те,  в  чому  вона  одягнена.  Замилував  око  і  стиль  дівчини:  на  ній  були  приспущені  джинси,  як  зараз  любить  носити  молодь,  а  помаранчева  жилетка  була  одягнена  поверх  картатої  сорочки.  На  ногах  –  білі  кеди…Я  усміхнулася:  на  мені  були  такі  ж,  але  червоні.  Дівчина  все  продовжувала  крутити  головою  то  туди,  то  сюди.  Із  в’язаної  сумки  виглядував  пензлик.  Мій  погляд  відразу  ж  упав  на  її  руки.  Де-не-де  видно  було  сліди  від  фарби…  Ми  вийшли  на  одній  станції…  Обійнялися  на  прощання…  Я  пішла  в  один  бік,  а  вона  в  інший  –  своєю  дорогою…


Коли  все  здається  рожевим…
Свою  героїню  я  зустріла  у  звичайному  дитячому  парку  в  далекому  1995  році.  «Це  твій  котік?»  –  запитала  мала  кучерява  блондинка,  тримаючи  в  руках  товстого  рудого  кота.  «Мій»,    –  відповіла  така  ж  мала,  але  брюнетка  під  каре  з  вистриженим  посередині  чубом  (то  була  я).  «Я  Наташа.  Приїхала  до  бабусі  Тамари,  що  живе  в  кінці  вулиці.  Я  живу  в  Києві  з  мамою  і  татом  на  Дарниці.  У  вересні  піду    у  другий  клас.  Я  з  261  школи,  знаєш?»  –  отак-от  вилила  на  мене  майже  всю  свою  ще  коротеньку  біографію  торохкотушка-Наташа.  «Мене  звать  Галочка…»,  –  мовила  я.  І  розмова  затягнулася  надовго.  Наташа  стала  моєю  першою  в  житті  подружкою.  Кожен  день  зранку  до  вечора  ми  проводили  разом,  були  нерозлучні.  Вона  завжди  усміхалася,  про  щось  розповідала,  багато  мріяла.
Наташа  вірила,  що,  як  виросте,  буде  маминою  опорою.  Звичайно,  так  думає,  напевно,  чи  не  кожна  дитина,  але  ні  в  чиїх  очах  я  ніколи  не  бачила  стільки  серйозності,  стільки  дорослості.  
У  десять  місяців  Наташа  почала  ходити,  точніше,  як  розповідала  її  мама,  танцювати.  Де  не  почує  музику,  скрізь  витанцьовує…  Як  підросла,  здали  її  до  танцювальної  школи.  Саме  з  цим  хобі  вона  планувала  зв’язати  своє  майбутнє.  Та  тоді  ще  ніхто  не  знав,  що  через  15  років  мрії  стануть  іншими,  прагнення  будуть  більшими,  а  життя  складнішим.
Цілий  місяць  на  рік,  коли  «кієвлянка»,  як  її  називали  у  нашому  селі,  влітку  приїздила  до  бабусі  Тамари,  ми  проводили  разом.  Обіцяли,  що  ніколи  не  забудемо  одне  одного  і  ніколи  не  будемо  сваритися.  Та  в  дитинстві  все  здається  набагато  простішим.  Наша  ілюзія  почала  розвіюватися  через  п’ять  років  дружби,  коли  бабуся  Тамара  переїхала  жити  у  Київську  область.  За  чашкою  кави  згадуємо,  як  зробили  одне  одному  невеличкі  книжечки.  Наташа  дістала  свою,  краї  листків  дещо  затерті,  напевно,  вона  не  лежала  на  поличці,  стало  приємно…  Відстань  нас  не  розлучила  –  у  наші  поштові  скриньки  часто  падали  листи.  

Після  дощу  знову  дощ…
Дитинство  закінчується  тоді,  коли  починаєш  розуміти  смерть.  У  п'ятнадцять  років  Наташа  відчула,  як  воно  жити  без  годувальника…  Тата  ніколи  вже  не  повернути,  а  мамі  слід  допомагати  тепер  вдвічі  більше.  Саме  тоді  її  у  житті  з’явилося  Воно.  Велике,  чисте,  сильне,  перше…  «Якби  не  Воно,  я  не  знаю,  як  би  тоді  справилася  з  проблемами»,  –  згадує,  закурюючи  сигарету.  Воно  допомагало  їй  в  усьому,  підтримувало,  ніколи  не  покидало,  витирало  її  сльози,  навіть  вчило  за  неї  домашнє  завдання,  коли  їй  у  десятому  класі  довелося  піти  працювати  після  уроків.  Перша  робота  –  офіціант  у  «Бістро»  –  приносила  небагато  грошей,  але  їх  вистачало  хоча  б  на  школу.
Біда  не  ходить  сама.  Часу  на  заняття  танцями  не  вистачало,  довелося  покинути  ансамбль.
У  2006  році  Наташа  вступила  до  університету  «Україна»  вивчати  діловодство.  Те,  що  раніше  вона  називала  «Воно»,  тепер  набуло  статусу  «Він»  –  на  носі  було  весілля.  Все  було  б  добре:  вони  одружилися  б,  стали  на  ноги,  народили  б  дитину,  створили  б  свій  рай.  Але  життя  не  казка:  не  все  завершується  «хепіендом».  Люди  не  лебеді:  не  всі  закохуються  раз  і  назавжди.  У  нашому  житті  є  й  «інші»,  і  ми  іноді  становимося  «іншими».  От  так  і  в  Наталкину  казку  ввійшла  «інша».  «Він  якось  прийшов  і  сказав:  «Наташ,  извини,  но  я  полюбил  другую»,  а  що  мені  було  робити?  Я  відпустила»,  –  в  голосі  її  чувся  біль…
На  10  липня  було  призначене  весілля.  У  цей  день  вона  встала  рано,  прибрала  в  квартирі,  зробила  зачіску  і  одягла  білу  сукню…Одягла  –  і  лягла  спати…щоб  більше  ніколи  не  прокидатися…
Там,  де  люди  роблять  свій  вибір
«Спочатку  мені  було  холодно  і  хотілося  назад,  але  потім  я  зігрілася  і  почала  бігти  вперед.  Я  чула,  як  плакала  мама,  як  говорив  Він,  якісь  дивні  люди.  Я  час  від  часу  зупинялася,  думала  –  чи  не  повернутися?…»  –  Наташа  палить  сигарету  за  сигаретою,  розповідаючи  про  свій  тодішній  стан.  Стан  коми.  Сонце  ховалося  за  хмари  –  в  кімнаті  ставало  моторошно.  Тиждень  Наташа  не  могла  прийти  до  тями.  Для  когось  цей  час  здавався  вічністю.  Лікарі  не  подавали  надій…  Її  організм  був  у  стані  сильної  детоксикації.  
Лікарі  говорили,  щоб  вийти  з  такого  стану,  треба  сильне  бажання  жити.  У  неї  його  не  було…спочатку  не  було.  Що  змусило  її  повернутися  назад,  вона  говорити  не  хотіла.  На  очах  виступають  сльози  –  згадувати  боляче.  
Дощ  не  може  йти  вічно…
Бесіди  з  психологом,  відпочинок  у  санаторії  і  нові  знайомства  допомогли  Наташі  повернутися  до  нормального  життя.  Саме  тоді,  коли  їй  було  нікуди  виплескати  біль,  вона  взяла  в  руки  фарби…і  почала  малювати.  «Я  не  знаю,  звідки  у  мене  нахил  до  малювання,  але  виходило  кумедненько  так…»,  –  посміхається  і  знову  закурює…
Якось  картини  дівчини  побачила  мамина  знайома.  Їй  сподобалася  Наталчина  уява,  і  вона  запропонувала  пройти  дизайнерські  курси  на  базі  однієї  з  київських  рекламних  кампаній.  Через  три  місяці  Наталка  уже  була  нештатним  дизайнером  рекламного  агентства.
Наташа  не  з  тих,  хто  любить  марнувати  час.  Зараз  вона  отримує  другу  вищу  освіту  в  університеті  імені  Т.  Шевченка,  окрім  розробки  рекламних  проектів,  працює  тренером  у  фітнес-клубі  і  знову  танцює  в  ансамблі  «Арабель».  Робота  поєднується  з  хобі.  Свої  картини  вона  не  раз  представляла  у  різноманітних  київських  галереях,  музеях,  бібліотеках,  а  нещодавно  стала  автором  персональної  виставки  під  назвою  «Самознищення  як  спосіб  вижити».  У  вузьких  колах  відома  як  Тіна  Грей.
Хоча  серце  Наталки  поки  що  вільне,  вона  не  переймається  –  всьому  свій  час.  Успіх,  знайомства  з  високопоставленими  людьми  і  товщина  її  гаманця  не  вбили  в  ній  ту  доброту,  яку  я  бачила  15  років  тому,  а  навпаки:  «Якби  був  вільний  час  хотіла  б  зайнятися  волонтерством,  але…».  
У  старій  однокімнатній  квартирі  ідеальна  чистота.  З  цього  приводу  Наташа  сміється:  «Це  не  тому,  що  я  дуже  охайна  –  буваю  тут  дуже  рідко.  Майже  весь  час  проводжу  в  майстерні.  Отам  справжнісінький  гармидер!».  Ну,  охайна  чи  ні  –  це  вже  не  нам  судити,  а  от  що  працелюбна  –  тут  вже  не  посперечаєшся.  Справжня  бджілка!  Не  знаю,  кому  як,  а  мені  –  приклад  для  наслідування.
Математичний  закон  говорить:  мінус  на  мінус  дає  плюс.  Але  в  житті,  на  жаль,  не  все  як  в  математиці.  Тож  якщо  минуле  пахне  цвіллю  –  слід  докласти  зусиль,  щоб  майбутнє  сяяло  веселкою.  Підтримка  рідних  –  той  важливий  момент,  який  допомагає  людині  не  зламатися,  і  у  Наталчиному  випадку  вона  зіграла  вирішальну  роль.  
Кожен  сам  малює  своє  життя,  кожен  сам  художник  свого  щастя.  На  картинах  Тіни  Грей  лише  яскраві  фарби…


                                                                                                                               З  прозою  у  мене  не  дуже...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275519
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 17.08.2011


Анатомія одного життя

Іноді  найбанальніша  фраза  може  змусити  людину  посміхатися.  Іноді  найбанальніша  фраза  може  людину  розлютити.  Іноді  найбанальніша  фраза  може  змусити  людину  вилити  тобі  душу…  
Поїзд  «Харків-Житомир»,  плацкарт,  нижнє  сидіння,  білет  за  напрямком  Суми-Київ,  23:00.  Я  уже  випила  свій  чай,  щоб  зігрітися  після  лютого  морозу.  Напроти  мене  сидить  жінка.  Її  обличчя  нагадувало  суцільний  м’яз.  Що  ж  у  неї  трапилося?  Втім…  це  не  моя  справа.  Краще  зателефонувати  подрузі.  Розмова  була  короткою.  Але  не  тому,  що  нам  ні  про  що  було  говорити.  Я  не  пам’ятаю  вже,  що  саме  сказала  моя  подруга,  але  ніколи  не  забуду  свою  відповідь,  сказану,  звичайно  ж,  в  жарт:  «Ти  ще  вени  собі  переріж».  Саме  після  цієї  фрази  моя  сусідка  почала  заливатися  сльозами.  Я  завершила  розмову,  адже  на  таке  дивитися  байдужими  очима  неможливо.  На  моє  запитання  «що  трапилося?»  вона  видавила  з  себе  :  «Ніколи  не  жартуй  зі  смертю».  Валер’янка,  серветки,  підбадьорюючі  слова…Я  не  знаю,  що  говорити.  Через  15  хвилин  жінка  трішки  заспокоїлася  і  дістала  фото.  «Це  моя  донька,  Анютка»,  –  сказала  вона.  «Так  чому  ж  ви  плачете,  у  Вас  така  чудова  дівчинка,  напевно,  майже  моя  ровесниця?»  «Три  тижні  тому  я  знайшла  її  вдома  у  ванній  з  перерізаними  венами…»
…Десять…дев’ять…вісім…сім…шість…п’ять…чотири…три…два…один…  Саме  стільки  секунд  мені  було  потрібно,  щоб  зрозуміти,  що  мова  йде  про  самогубство.  Я  більше  не  знала,  що  говорити,  як  втішити.  Боялася  сказати  щось  не  те,  щось  зайве…  Страх  увірвався  в  мою  душу.  Вона  визначила  це  за  нормальну  реакцію  нормальної  людини.  Надмірна  тиша  перервала  нашу  розмову,а,  втомлені  від  болю,  очі  хотіли  спати.
Ранок  видався  похмурим.  Атмосфера  була  дещо  напруженою.  Їхати  нам  треба  в  різні  боки.  На  прощання  вона  простягнула  мені  пакунок.  Не    сказала,  що  там,  а  я  й  не  запитувала…напевно,  так  треба  було…не  знаю.
Минуло  кілька  годин,  мене  розривала  цікавість.  Чашка  кави…підвіконня…сніг…сонце…зошит…ні,  не  просто  зошит  –  щоденник…
Чорно-білі  ілюстрації  та  сповнені  життєвого  песимізму  цитати  розпочинали  цю  історію,  яку,  вочевидь,  мені  слід  було  прочитати.  Ті  малюнки  чудово  імпонували  таким  же  чорно-білим  шпалерам.  Разом  вони  створювали,  хоч  і  похмуру,  але  все  ж  гармонію.  Щось  пригнічувало,  але  налаштована  впевнено.  Обмотавшись  у  теплу  ковдру,  я  сіла  на  підлогу  і  почала  своє  вечірнє  читання.  
«Может  кто-то  подумает,  что  я  сумашедшая,  но  в  свои  семнадцать  я  не  вижу  смысла  жить.  У  моих  ровесников  есть  то,  чего  они  хотят:  дорогие  шмотки,  дорогие  телефоны,  портативные  приставки  и  другие  модные  штучки,  о  которых  я  могу  только  мечать,  деньги,  которые  им  дают  на  день,  мне  бы  могло  хватить  на  неделю  и  даже  больше.  Многим  из  них  купят  машины  сразу  после  их  совершеннолетия».
Соціальний  чинник.  Саме  з  ним  пов’язані  майже  30%  самогубств.  Економічне  життя  суспільства  в  цілому  сильно  відображається  на  кривій  суїцидів.  Дало  воно  відбиток  і  на  житті  сімнадцятирічної  Анни.  Мама  сама  виховувала  доньку  і  піклувалася  про  її  майбутнє.  Хоч  і  важко  було,  але  вона  все  ж  знаходила  кошти  на  її  навчання  в  елітній  гімназії,  де  навчалися  діти  місцевих  меценатів.  За  словами  мами,  Аня  виділялася  серед  своїх  однолітків  і  зовнішнім  виглядом,  і  мисленням,  але  це  лише  притягувало  до  неї  однокласників.  Вона  ніколи  не  була  обділена  увагою.  Її  популярність  –  це  заслуга  не  багатеньких  батьків,  а  внутрішнього  світу.  Але,  вочевидь,  для  юної  гімназистки  цього  було  замало.
«Никита  не  звонит  уже  два  дня  и  на  мои  звонки  он  не  отвечает,  я  ему  всю  стенку  «вконтакте»  зарисовала.  И  ничего.  Неужели  он  и  вправду  с  Катей  с  11-Б  гуляет.  Ну  да,  она  же  багатая,  красивая,  только  тупая…»
За  статистикою,  саме  нещасливе  кохання  є  основною  причиною  самогубства  серед  молоді.  Чому?  Можливо  тому,  що  молодь  дуже  вразлива.  Зазвичай  здається,  що  кохання,  яке  ти  зустрічаєш  у  цьому  віці,  –  це  назавжди.  І  дуже  важко  довести  підлітку,  що  всі  люди  переживають  подібні  ситуації.  Аня,  крім  того,  вбачала  в  своїй  знайомій  суперницю,  оскільки  сама  дуже  комплексувала  через  свою  зовнішність  і  соціальний  статус.  Вона  не  розуміла  того,  що  Микита  любить  її  за  моральні  якості.  Дурненька,  думаю,  навіть  якщо  не  кохає  –  це  не  причина  вкорочувати  собі  віку.  Хоча  статистика  говорить,  що  кожна  людина  хоча  б  раз  у  житті  задумується  про  спробу  самогубства.
«Солнце…так  ярко  светит  солнце…Солнце,  зачем  ты  светишь?  Ты  никому  не  нужно!  Я  хочу,  чтобы  всегда  была  тьма,  ночь,  чтобы  не  было  видно  ваших  счастливых  лиц,  люди.  А  знаете,  почему?  Почему  я  не  хочу  вас  видеть?  Вы  думали,  что  я  не  смогу  признаться?  Я  вас  боюсь,  люди,  только  никому  об  этом  не  говорите.  Вы  же  ради  одной  зеленой  бумажки  готовы  перегрызть  горло  друг  другу.  Вы  только  то  и  можете,  что  меряться  финансовым  положением».
У  таких  зверненнях  Ані  до  оточення  я  чула  крик  про  допомогу.  У  пустій  квартирі,  де,  крім  стін,  надувного  матрацу  та  привезеного  мною  ноутбука,  не  було  нічого,  лунали  дивні  голоси.  Раз  за  разом  я  повертаюся  на  першу  сторінку,  на  якій  було  вклеєне  фото  юної  Анни.  Щаслива  посмішка,  та  чомусь  засмучені  до  болю  очі.  Я  чула  її  благання:  «Пожалуйста,  помогите,  я  больше  не  могу…»  співчуття  залило  мої  очі  сльозами,  від  холодного  поту  склеювалися  пальці.  Раптом  здалося,  що  страждання  дівчини  вселилися  в  мою  душу…Швидко  гортаю  сторінки…На  декількох  розтеклася  паста.  Напевно,  вона  плакала,  коли  писала.  
«Дорогая  мамочка,  прости  меня,  пожалуйста.  Я  вижу,  как  ты  для  меня  стараешься,  но  так  тоже  нельзя,  ты  же  ничего  за  мной  не  видишь,  у  тебя  нет  никакой  личной  жизни.  Я  не  достойна  такого  внимания.  Мне  скоро  нужно  будет  уйти,  мама,  навсегда.  Спросишь  –  почему?  Меня  никто  не  любит  кроме  тебя,  а  так  человек  жить  не  может.  Я  же  не  смогу  жить  с  тобой  вечно,  так  не  бывает,  так  не  должно  быть.  Мамочка,  ты  только  себя  не  вини,  пожалуйста,  я  очень  тебя  люблю…»
На  очах  виступають  сльози.  Все  ж  не  можу  зрозуміти:  невже  ніхто  не  помічав  дивної  поведінки  дівчинки?  Гортаючи  сторінки,  звертаю  увагу  на  дати:  у  такому  стані  Аня  перебувала  більше,  ніж  півроку,  до  самого  моменту  її  самогубства,  яке  стало  для  всіх  непередбачуваним  і  неминучим  для  неї.  Вона  поступово  і  врівноважено  йшла  до  цього  кроку,  готувала  себе  і  в  той  же  час  в  глибині  душі  сподівалася,  що  хтось  побачить  її  страждання  і  допоможе.  Можливо,  вона  уже  і  була  готова  просити  про  допомогу,  але  було  занадто  пізно,  адже  якщо  часто  вдивлятися  в  прірву  –  вона  почне  вдивлятися  в  тебе.
«Странно,  мой  дневничек,  но  я  думала,  что  с  нового  года  все  поменяется.  Наивная,  что  могло  поменяться?  Я  бы  за  одну  ночь  стала  дочкой  миллионера,  или  мама  стала  бы  счастливой,  или  меня  полюбил  бы  Никита?  Глупая,  дура...»
Наступні  шість  сторінок  покриті  чорною  аквареллю.  За  ними  йшла  фраза:  «Я  не  хочу  умирать,  я  просто  не  хочу  жить»…Це  була  остання  її  фраза,  написана  на  цих  сторінках…
У  повітрі  запахло  залізом,  на  губах  з’явився  солоний  присмак...знаєте…коли  поріжеш  палець…от  такий…дивний.  Гілка  за  вікном  била  по  моєму  серцю…Свист…У  чайнику  закипіла  вода…байдуже…у  жилах  закипіла  кров…

На  кухні  говорили  люди…
Були  покриті  чорним  дзеркала…
Хтось  плакався  комусь  у  груди…
А  горло  дерла  дика  німота.

Її  страждання  розтеклось  по  ванні.
Червоне  світло  пророкує  пекло.
В  нікуди  дивляться  ті  очі  гарні.
Скінчився  раунд,  вимкнено  прожектор.


Ця  маленька  історія  щодня  множиться  на  мільйон.  Ця  страшна  трагедія  носить  глобальний  характер.  За  вуаллю  сьогоденних  стереотипів  ми  не  помічаємо  чужих  проблем  і  так  само  намагаємося  сховати  свої.  Напроти  слізного,  але  красиво  написаного,  статусу  «Вконтакте»  ми  ставимо  позначку  «мне  нравится»,  не  заглиблюючись  в  контекст,  причину,  мету.  Мільйони  осіб  щодня  пишуть  подібні  речі,  але  ми  ніколи  не  думаємо  над  тим,  що,  можливо,  одній  людині  серед  них  дійсно  потрібна  допомога.  
P.S.[Ніколи  не  жартуйте  зі  смертю.]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275518
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 17.08.2011


На кухні говорили люди…

На  кухні  говорили  люди.
Були  покриті  чорним  дзеркала.
Хтось  плакався  комусь  у  груди.
А  горло  дерла  дика  німота.
Її  страждання  розтеклось  по  ванні.
Червоне  світло  пророкує  пекло.
В  нікуди  дивляться  ті  очі  гарні.
Скінчився  раунд  -  вимкнено  прожектор.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2011


Здалося вчора я зійшла з розуму

Здалося  вчора  я  зійшла  з  розуму.
І  білий  колір  бив  мені  у  очі.
Гамівна  сорочка  мого  розміру.
Запеленала  розум  в  плахту  ночі.
Здалося  вчора  я  була  дитиною
І  дзеркальцем  на  тінь  пускала  сонечко.
Сьогодні  все  покрилося  рутиною.
Лиш  ти  мене  голубиш,  ніби  донечку.
Здалося  вчора  я  була  вагітною.
Ти  став  мені  маленькою  дитиною.
На  диво  роль  була  помітною,
Бо  ти  кричав,  обвитий  пуповиною.
Здалося  вчора  я  померла  з  гідністю.
Ти  мій  надгробок  обіймавши  цілував.
Вдівець  зостався  наодинці  з  бідністю
І  в  тому  ж  тілі  сиротою  став.
Здалося  вчора  я  зійшла  з  розуму.
Сьогодні  народилася  новою.
І  в  білій  сукні  мого  розміру
Піду  до  церкви,  але  не  з  тобою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171179
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2010


Прокинулась. Навколо темнота

Прокинулась.  Навколо  темнота
І  піт  холодний  мої  пальці  склеїв.
Думки  вбива  душевна  нагота.
Не  можу  я  збагнуть  чому  і  де  я.
Вмикаю  світло,  а  нема  його.
Здається  лиш  одне  я  пам’ятаю:
Назначено  побачення  було  –  
На  інтерв’ю  зі  смертю  поспішаю.
Сполохана,  я  дістаю  сірник.
Дивлюсь  на  час,  та  став  уже  годинник.
Торішню  дату  звітує  записник.
Та  чомусь  не  морозить  холодильник.
В  кімнаті  дзеркало  покрилось  інеєм.
Душа  моя  на  волю  подалась.
По  мріях  всіх  моїх  пройшовся  реквієм.
Напевно  моя  зустріч  відбулась.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2010


Ти чуєш холод - то лиш сніг…

Ти  чуєш  холод  -  то  лиш  сніг,
Без  котрого  не  можеш  жити.
Ти  лащишся  у  моїх  ніг  -  
За  що  ж  тебе  тепер  любити?
Зінниці  випали  з  очей,
І  скаче  серце  по  підлозі.
Простих,  не  знаючи,  речей
Ти  підкорилась  сніжній  дозі.
Своє  життя  ти  продала.
Коли  ж  мене  на  сніг  замінеш?
Колись  коханою  була,
Тепер  байдужа...Чи  не  віриш?
Ти  вже  давно  не  бачиш  лиць...
Тобі  відверті  лише  спини.
Ти  вийшла  з  ряду  милих  киць.
Навколо  тебе  лиш  руїни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2009


Падають на землю ялинові гілки…

Падають  на  землю  ялинові  гілки
І  сурмлять  останні  ноти  вв  исочінь.
Серед  люду  чути  тихий  плач  сопілки,
З`їла  чорна  бездна  цього  неба  синь.
Обпікає  руки  віск  свічок  гарячих.
Чоринми  хустками  вкрився  світлий  шлях,
Віщим  став  сьогодні  звук  пісень  собачих  -  
У  жошки  дубові  забивають  цвях.
І  дурманить  мозок  ладан  у  кадилі,
Формаліну  гострий  душить  аромат.
Залишає  туга  слідом  стовпи  пилі
І  на  вічний  душі  вже  летять  парад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2009


Хіба я винна в тому, що я жінка?

Говорять,  що  вона  слабка,
Що  має  –  то  лише  чарівність.
Слизька  ця  думка  і  липка.
Тепер  між  ним  і  нею  рівність.
Вузли  сімейні  зігріває,
Дарує  ласку  і  тепло.
Ще  й  дев’ять  місяців  страждає,
За  що  ненавидить  його.
Миски,  каструлі,  сковорідки,
Шкарпетки,  брюки  і  білизна
І  виховання  просять  дітки.
Всі  справи  робить  аж  допізна.
І  краще  їй  не  смійте  докоряти  –  
Вона  не  в  настрої  сьогодні,  трішки  зла,
Бо  плоть  свою  що  місяць  очищати  –  
Небесна  кара;  вже  втомилася  вона.
Прийти  з  роботи,  телевізор  увімкнути,
Відкрити  пляшку  пива  –  впала  бірка.
Чи  ви  не  можете  цього  збагнути:
Хіба  ж  я  винна  в  тому,  що  я  жінка?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2009


Антигламур

Они  гуляют  в  ночных  клубах,
А  я  люблю  тусить  в  подъезде
На  теплых  батарейных  трубах,
Когда  родители  в  отъезде.
Они  мажоры  -  пьют  мартини,
А  я  люблю  нажраться  водкой,
Или  ХаВе  -  портвейн  и  пиво
И  тухлой  закусить  селедкой.
Они  гламуры  носят  сумки,
А  я  рюкзак  на  плечи  кину.
Они  не  носят  с  собой  рюмки,
У  них  не  лица  -  просто  мины.
Они  не  люди    -  тупые  куклы
Со  штампом  "дойче  енд  габана".
Важны  им  цифры,  а  не  буквы,
Они  обитель  зла,  обмана.
Гуляют  только  по  тропинкам,
Мне  нравится  на  юбилейных  парапетах.
На  шпильках  ходят,  в  туфлях  и  ботинках,
А  мне  удобно  в  моих  старых  кедах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2009


Парком гуляли двоє…

Парком  гуляли  двоє,
Топтали  зів`ялу  траву.
В  чорних  пальто  обоє
Ховали  свою  весну.
З  очей  її  бігли  сльози,
На  землю  падав  кришталь.
Два  слова  сухої  прози  
Він  скаже:  "Усе,  прощавай".
Вона  вже  його  не  тримала.
він  кроком  байдужим  пішов.
Лиш  землю  за  ним  цілувала...
Чому?  Певно  іншу  знайшов.
Вода  пори  року  не  має...
Вода...вона  все  збереже.
У  дзеркало  мов  заглядає,
Бо  інша  -  нове  протеже.
Щосили,  чимдуж,  лиш  до  неї,
В  безмежну  омріяну  даль.  
Прибіг  до  коханої  феї.
Лиш  дзвін  -  покотився  кришталь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146833
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.09.2009


Ушедшему...

На  небо  не  зовут,
Туда  стремятся  сами.
Там  ангелы  живут
С  прекрасными  глазами.
И  в  19  юных  лет
Бывает  жизни  много,
Кому  куда  открыта  дверь,
Кому  куда  дорога.
И  неотпетая  душа
По  небу  кружит  вальсы.
По  воздуху  бежит  слеза,
Мне  падает  на  пальцы.
Устроят  голый  карнавальчик
Ушедшие  из  ниоткуда.
На  троне  тихо  плачет  мальчик
С  улыбкой  принца  Голливуда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146545
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.09.2009


Я хочу, щоб твої зачаті діти…

Я  хочу,  щоб  твої  зачаті  діти
Тихенько  били  мене  ніжками  в  живіт,
А  на  свята,  щоб  дарував  мені  ти  квіти,
А  я  оберігала  наш  з  тобою  світ.
Я  руки  твої  хочу  цілувати  
Щоразу,  як  вони  мене  обіймуть.
Тобі  себе  щоночі  дарувати,
До  того  як  на  небі  зорі  зійдуть.
Я  хочу  сердитись  на  тебе  і  кричати,
Щоб  гримав  ти  і  відповідь  дверима.
І  одне  одному  пізніше  пробачати,
Зіткнувшись  на  вхідних  дверях  плечима.
Я  хочу  завести  з  тобою  кішку
І  разом  бавитися  з  нею  вечорами.
На  вихідних  валятися  у  ліжку,
Від  щастя  умиваючись  сльозами.
Разом  по-черзі  хочу  бити  посуд,
А  потім  цілуватись  на  підлозі.
І  щоб  байдужим  був  сусідський  осуд,
Щоб  ми  жили  в  піснях,  поемах,  прозі.
Аби  щоночі  ми  щасливі  і  спітнілі,
Разом  в  костюмах  Єви  і  Адама
Пили  какао  зі  смаком  ванілі
Й  курили  "Harvest"  аромат  банана.
Я  хочу,  щоб  ти  був  моїм  єдиним,
Щоб  я  була  єдиною  твоєю,
Щоб  ти  у  мене  був  моїм  щасливим,
Щоб  кохались  тілом  і  душею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2009


Моєму сонечку

Якщо  ти  хочеш,
Я  розфарбую  все  життя  твоє  в  рожевий.
Щодня  писатиму  тобі  листи.
Бо  ти  для  мене  мов  смарагд  зелений.  
Усе  для  тебе  -  тільки  попроси.
Якщо  ти  хочеш,
Я  буду  кішкою  єдиною  твоєю,
Я  буду  лащитись  щодня  у  твоїх  ніг.
Я  буду  тобі  жінкою-зорею,
Якщо,  звичайно,  пустиш  на  поріг.
Якщо  ти  хочеш,
Тобі  я  подарую  такі  очі,
Якими  ти  побачиш  новий  світ.  
Лише  пусти  до  себе  серед  ночі.
Я  подарую  тобі  до  зірок  політ.
Якщо  ти  хочеш,
Я  вб`ю  своє  кохання.
До  тебе  більше  ніколи  не  звернусь.
Я  виконаю  всі  твої  бажання,
До  того,  як  спиною  повернусь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144690
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.09.2009


Ворогам

Хто  вам  сказав,
Що  на  моїм  обличчі  сльози?
То  –  лише  краплі  холодного  дощу.
Ці  ваші  жалощі  больніші  за  погрозу.
Цих  насмішок  я  більш  не  допущу.
Чому  смієтесь?
Бо  над  вами  сонце,
А  наді  мною  диво  ливні  льють?
Зате    склянках  ваших  сухе  донце.
З  моєї  ж  скоро  ріки  потечуть.
Чому  заплакали?
Бо  стала  моя  жаль  для  вас  насмішкою?
То  й  плачте,  плачте  –  свої  ріки  оросіть.
Згадаєте  мене,  коли  з  усмішкою
Серед  дощу  вас  сонця  промінь  засінить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142130
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2009


Актрисе театра

Тысячи  вольт  -  
Душа  кричит.
Терзает  сердце  волчий  вой.
Она  смееется,  но  молчит.
Сама  себе  она  изгой.
Что  день  за  днем
В  глухой  ночи
И  роль  за  ролью  в  жизнь  играет.
Ей  косят  годы  палачи,
А  зрелый  стебель  увядает.
Прислуга  сцены,  лимита,
Не  героини  образ  в  теле
Ибо  же  есть  сама  она,
Ее  ество  худой  жизели.
Для  всех  она  звезда,  богиня,
Преобрела  чудесный  рок.
На  сцене  бедная  рабыня,
Но  вжизни  све  наоборот.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142099
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.08.2009


Мерзость

Забыла  свое  имя?
Забыла  кто  ты?
Быть  может  ты  богиня?
Царица  плоти?
Быть  может  королева
Большого  государства?
А  имя  твое  Ева?
Ты  мать  земного  панства?
Да  нет  же!Я  отвечу
Какое  имя  носишь,
Еще  одно  замечу  -  
Я  знаю  что  ты  просишь.
Зовут  тебя  Никак,
Никто  ты  в  этом  мире.
Ты  одеваешь  фрак
И  тонешь  в  жидком  жире.
Еще  тебя  рекут
Как  маленькую  мерзость.
Все  от  тебя  бегут  
И  мстят  за  твою  дерзость.
Ты  скользкая  змея
И  яд  твой  горек  очень.
Боьна  душа  твоя...
Ее  остатки,  впрочем.
Ты  раздала  свои  дары,
Втопила  в  грязи  музу.
Уже  расставлены  шары,
Но  бъешь  ты  мимо  лузы.
Давно  настроеный  прицел,
Но  снайперы  другие:
Ты  не  стрелок  теперь  -  мишень.
Дела  твои  плохие.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142093
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.08.2009


Воспоминание актрисы

Раздвинув  шторы  -  белые  кулисы,
Она  мечтательно  посмотрит  вдаль.
Увидев  облик  молодой  актрисы,
Ее  оступит  юных  лет  печаль.
Она  когда-то  тоже  так  ходила,
Как-будто  лебедь  белый  по  воде,
И  грациозно  шейкою  водила.
Была  как  рыба  в  творческой  среде.
Она  когда-то  тож  поклоны  била
И  улыбалась  всем  под  крики  "Браво".
С  балконов  нежные  цветы  ловила.
Актриса  юная  в  объятьях  славы.
Она  любила  пить  дешевый  виски,
Но  просыпаться  в  лепесточках  розы,
И  уходить  красиво  по-англиски,
Не  видя  в  этом  для  себя  угрозы.
Она  считала  -  все  вокруг  -  гиены,
И  ненавидела  свою  отчизнь.
Хотела  раз  она  сыграть  для  сцены,
А  получилось,  что  сыграла  в  жизнь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141823
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.08.2009


На землю впала зірвана троянда…

На  землю  впала  зірвана  троянда...
Хто  в  тому  винен?
Хто  її  зірвав?
Кого  скорила  чарівна  лаванда?
Хто  почутття  на  дотик  розміняв?
Розвіялися  ніжні  аромати...
обсипались  червоні  пелюстки...
Чому?  Нікому  не  дано  те  знати...
It`s  all...  Розведені  містки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141822
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.08.2009


Я не боюсь

Я  не  боюсь…
Мне  больше  нечего  терять.
Я  не  боюсь…
Актеры  разобрали  роли.
Я  не  боюсь…
Мне  не  придется  вновь  играть.
Я  не  боюсь…  
Я  потеряла  чувство  страха.
Я  не  боюсь…
Я  не  игрок,  я  есть  игра.
Я  не  боюсь…
Взмахну  я  крыльями  с  размаха.
Я  не  боюсь…
Game  over…  Мне  пора....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141530
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.08.2009


Безчувственность...

Как  высоко…  
Но  ей  совсем  не  страшно.
Как  глубоко…
Пронзает  серце  боль.
Ей  не  легко…
Ей  просто  очень  важно,
Чтоб  лучним  оказался  мир  иной.
Она  кричит  –  ее  никто  не  слышит.
Она  молчит  –  все  задают  вопрос:
«Чего  ты  ждеш?
Тебя  никто  не  любит!
Вся  жизнь  твоя  давно  на  перекос».
Шаг  в  сторону  –  не  мудрое  начало.
Шагнуть  назад  –  забитой  быть  людьми.
Шагнула  шаг  вперед  –  
И  вот  ее  не  стало…
Лишб  лужа  крови…
На  дороге…
Посреди…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141529
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.08.2009


Пам`ятаєш?..

Пам’ятаєш,
У  листопаді  випав  сніг?
Памятаєш,  
Я  думала,  то  світить  сонце?
А  ти  прийшов  на  мій  поріг…
Пам’ятаєш?
Я  думала  і  чи  не  сон  це?
Пам’ятаєш,
Я  мудрості  черпала  з  книг?
Пам’ятаєш,  
Як  ніч  постукала  в  віконце?
І  сніг  розтанути  не  встиг…
Пам’ятаєш?  
Тобі  молилась  мов  іконці.
Пам’ятаєш?
Як  сніг  тоді  не  втих?
Як  и  сушили  донце?
Як  ми…разом..  вночі…навтих?..
Колись  я  розповім  це  доньці…

P.S.  Цей  сніг  залишиться  зі  мною  назавжди…  
Куди  б  не  бігла  я…
Куди  б  не  йшли  не  сніги…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141513
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2009


Тебе…

Как  странно  спать,
Но  не  с  тобой.
Гулять,
Но  с  пасией  другой;
Не  знать  ты  с  кем?
Когда?
И  как?
А  может  дома?
Просто  так…
Сидиш…
И  вспоминаешь  час,
Когда  любовь  согрела  нас.
Забыть…
И  сотни  лет  не  ворушить
Ни  частых  встреч,
Ни  голых  плеч,
Ни  капель  красного  вина,
Бокалов  крови  до  пьяна,
Лежащих  на  полу  одежд,
Остатков  брошеных  надежд.
Забыть  и  выбросить  с  души
Кусочки  обоюдной  лжи.
В  душе  не  будет  ничего.
Оставлю  только  для  него
Зимы  весен  нею  метель  –  
Делить  с  другим  твою  постель.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141511
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.08.2009


Себе...Любимой?..

Пива  выпитая  банка.
Синий  «Winston»  на  столе.
Мне  на  голову  упала  планка.
Грустный  ангел  плачет  на  стене.
«Слот»,  «Стигмата»  разрывают  мою  бошку.
Взгляд  стеклянный  смотрит  в  никуда.
Я  «Империи»  поставлю  «Кошку».
Смоют  слезы  туш  и  ерунда.
В  сердце  я  свое  закрыла  двери.
Но  душа  открыта,  как  всегда.
Не  могу  и  не  хочу  я  верить,
Мы  –  люди  –  в  этой  яме  навсегда.
Я  временем  лицо  умою  вновь,
Как  в  песне  поцелую  снова  грязь.
Мои  грехи  искупит  только  кровь.
Быть  может  я  не  человек,  а  мразь?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141491
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.08.2009


Хвилина кохання

Вуста  солодкі,  ніби  та  цукрова  вата,
Що  ти  її  в  дитинстві  полюбляла.
Душа  відверта  добрістю  багата,
Але  ж  тобі  те  значення  не  мало.

Стрункий  і  ніжний  стан…
Він  схожий  був  на  Прометея.
Простий  жебрак?  Чи  може  пан?
Яка  різниця?  Ти  також  не  фея.

Хвилина  пристрасті  з’єднала  вас.
Не  довго  одне  одного  кохали:
Пройшла  година  –  найкоротший  час.
«Прощай»  -  в  очах  байдужих  прочитали.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141488
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2009


Тій, котрої немає

Мале  дівчисько  років  п’ятнадцяти
Любить  гуляти  на  пірсі  щоп’ятниці
Пиво  «Чернігівське»  осилить  дві  літри.
І  байдуже  їй,  що  скажуть  арбітри.
Вдень  пачка  пачка  «Парламенту»  -  курить  стабільно.
І  в  школі  догана  щодня  офіційно.
Два  роки  було  –  покинув  їх  тато.
А  мама  щодня  працює  завзято.
Бо  донька  єдина  –  перлина  кохання.
Разом  напилися  гіркого  страждання.
В  навчанні  зразкова,  та  не  в  поведінці
Собака  зарита  у  самооцінці.
Набридло  на  небо  у  хвилях  глядіти.
Схотілося  вище  до  нього  ступити.
Будинок  високий  –  п’ятнадцятий  поверх.
Скінчилася  гра  в  телефоні  –  game  over.
 Політ  їй  дарує  навіки  свободу.
Асфальт  забирає  і  юність,  і  вроду.
Лиш  крейди  сліди  залишились  від  тіла.
Чи  справді  красуня  померти  хотіла?
Можливо  на  небо  злітати  хоч  раз,
Та  це  таємницею  стало  для  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141473
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2009


Ни о чем

Огни  свечей,
Маски  клоунов,
Грим  актеров,
Постель  скомкана…

Лепестки  роз,
Капли  крови,  
Игристое  вино,  
Второй  акт,
Новые  роли…

Облака  небес,
Ветки  туй,
Запахи  ели,  
Пение  птиц,
Звуки  капели…

Капли  дождя,
Комки  грязи,
Песня  вороны,
По  телу  дрож,
Туш  потекла,
Третий  акт,
Без  актеров…

Лучи  солнца,
Наувная  улыбка,  
Белая  кожа,
Заправлена  постель,
Розы  в  стакане,
Зализаны  раны,
Бутылка  вина,
Чистое  небо,
Листья  на  земле,
Свежий  воздух,
Тишина…
А  кому  это  надо?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141472
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.08.2009


Девочка-суецид

Ей  лезвию  как-будто  кто-то  дал.
Она  не  плакала  и  даже  не  дрожала.
И  этот  кто-то  тихо  прошептал:
«Не  бойся  –  это  только  лишь  начало»!
Она  лежала  и  смотрела  в  никуда,
Из  рук  бежала  алая  водичка.
Я  этот  случай  называю  «не  судьба»  -  
Ей  жизнь  спасала  старшая  сестричка.
О  том,  как  жизнь  она  пыталась  сократить
Напомнит  на  руке  застывший  след.
Тот  первый  раз  ей  в  жизни  не  забыть.
Девченке  не  было  одинадцати  лет.
Она  стояла  на  краю  моста,
А  волны  в  бесконечность  уплывали.
Она  пришла  сюда,  поверьте,  неспроста,
Весь  мир  и  люди  ее  тяжко  угнетали.
Девченка  была  в  шаге  от  мечты,  
Но  не  судилось,  видно,  не  судилось,
Перед  лицом  размылись  все  черты.
Ее  тяжелая  рука  остановила.
Идти  до  края  –  будет  следующей  петля,
Но  нет  она  хотела  умереть  красиво.
Таблеток  приготовила  она,
Но  снова  люди  не  проходят  мимо.
Палаты,  люди  в  белом,  яркий  свет.
Застыли  на  лице  следы  от  слез.
Зачем?  Ведь  ей  всего  15  лет.
Она  же  не  видала  в  жизни  грез.
Проходят  дни,  недели,  месяца.
А  жизнь  идет,  а  не  стоит  на  месте.
До  сего  дня  не  плакала  она,  
Но  сбили  с  ног  ее  не  радостные  вести.
Высокий  дом,  ступеньки,  этажи…
И  горьких  слез  ей  больше  не  унять.
Мы  будем  жить,  она  раздвинет  витражи…
Она  уже  не  хочет  умирать…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141463
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.08.2009


Тебе, настоящей...

Ты  одна  неформальность.
Ты  исключение  со  всех  мирских  законов.
Ты  сплошная  фатальность.
Ты  забираешь  нищих  и  баронов.
Ты  так  идеальна.
И  ты  не  любишь  лишних  разговоров.
Но  ты  бываешь  банальна,
Мучительна  и  хуже  всех  изморов.
Ты  не  ходишь  одна,
С  тобой  сестра  родная  –  боль.
А  за  спиной  твоей  коса,
Но  мне  не  страшно,  ты  изволь.
Тобой  пугают  всех,
Не  ведая  по  сути  кто-ты.
Ты  –  Богом  не  прощеный  грех,
Который  отпевают  готы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141462
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.08.2009


Самоубийца

Маленькая  самоубийца.
Маленькая  тварь.
Ты  топчешься  по  лицам.
Ты  собираешь  дань.
Ты  маленькая  сука,
Но  ты  обитель  зла.
Твои  касанья  -  муки,
Они  больней  огня.
Твой  взгляд  бросает  стрелы.
Твои  глаза  -  туман.
Там  спрятаный  умело
Души  твоей  обман.
Ты  забиваешь  гвоpди
В  Христовые  кресты.
Ты  палишь  вновь  от  злости
Рукописей  листы.
Ты  раздеваешь  души,
Но  в  лаврах  ты  сама.
Всем  закрываешь  уши.
Ты  им  плюешь  в  глаза.
Ты  думала,  что  ангел
Сидит  внутри  тебя,
Но  ночь  сменила  твой  день  -
Ты  страдник  у  котла.
Мы  в  луже  видим  небо,
А  ты  себя  одну.
Намокли  твои  кеды.
Ты  предала  мечту.
Ты  маленькая  сволочь.
Тебе  не  стоит  жить.
Мы  выбиваем  штампы:
"Не  миловать,  казнить!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141448
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.08.2009


Актриса

Она  любила  сладкое  печенье.
На  праздники  бросаться  конфетти.
Она  не  верила  в  природу  невезвнья.
Умела  встать  и  навсегда  уйти.
Она  была  актрисою  театра,
А  он  обычный  парень-сажотрус,
Но  очень  уж  похожий  на  Геракла
К  ней  сватался  молоденький  француз.
Она  всегда  вставала  очень  рано.
Два  коже,  сигарета,  шоколад.
Она  считала,  что  ей  нужно  очень  мало,
Что  под  балконом  ей  не  нужно  серенад.
И  каждый  день  французский  гармонист
В  гримерке  ей  в  антракт  себя  дарил,
А  вечерами  Йозеф-трубочист
Учил  ее  дарить  себя  другим.
Прощаясь  с  ним,  встречая  гармониста
Рыдала  горесно  ее  душа.
И  в  жизни  без  измен  –  она  константа.
Улыбка  гордая  не  падает  с  лица.
Все  по  расчету  –  жизнь  не  умолима.
Она  любовница  простого  бедняка.
Невеста  для  французы  –  все  красиво
И  с  ними  счастлива,  что  есть  наверняка.
Она  всегда  ложилась  очень  поздно.
Коктель  и  сигарета  перед  сном.
Ее  понять  всем  было  очень  сложно:
Зачем  ей  старый  домик  с  дымарем?
Она  была  актрисою  театра,
А  он  обычный  парень-трубочист,
Но  очень  уж  похожий  на  Геракла
Ей  мужем  стал  молоденький  француз.  
                                         "За  кулисами"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141445
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.08.2009


Закохатись би до нестями...

Закохатись  би  до  нестями,
Щоб  в  бюстгальтер  не  влазили  груди,
Від  цілунків,  мов  у  справжньої  дами,
Червоніли,  мов  вишенька,  губи.
Щоби  очі  світились,  мов  зорі,
Не  доводилось  слів  говорити,
Щоб  в  єдину  злилися  дві  долі  
І  не  можна  було  розділити.
Закохатися  б  так,  щоб  хвилину
На  стільці  не  змогла  би  всидіти,
Щоби  іноді  міг  мов  тварину
На  коліна  мене  становити.
Щоб  тремтіли  від  збудження  ноги,
Щоб  в  очах  все  пливло  і  темніло,
Щоб  під  нього  лягти  край  дороги,
Мов  змію,  щоб  судомило  тіло.
Закохатися  б  так,  щоб  сп’яніти
Від  кохання,  а  не  від  спиртного
І  аби  щосекунди  хотіти
І  кохати  його  лиш  одного.
Закохатись  би  якось  наївно,
По-дитячому,  чисто  і  мило,
А  водночас  жорстоко,  сумнівно,
Трішки  брудно,  а  ще  похітливо.
Всупереч  закохатись  стражданням
І  завжди  говорити  відверто.
Закохатись  таким  би  коханням,
За  яке  не  шкода  і  померти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141433
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2009


Правда нічного життя

Феї  нічні  по  місту  блукають
В  мінімальних  нарядах,  яскравих  тонах.
Принців  на  конях  залізних  шукають,
Широкі  зіниці  у  їхніх  очах.
Феї  сідають  в  шикарні  машини,
Бо  дядям  багатим  схотілося  див.
Всю  ніч  вони  будуть  тягти  до  вершини
І  жати  колосся  у  розпалі  жнив.
Феї  смакують  дешеве  шампанське,
Та  так  ніби  то  –  французький  кон`як  .
Дивляться  порно  нове  мексиканське,
У  штанях  нових  шукають  стояк.
Феї  з  чохлів  оголюють  скрипки.
Смички  дістають  старики-скрипалі.
Тіло  дівоче,  немов  у  лебідки,
Вдарить  по  струнам  лиш  рухом  руки.
Феї  спочатку  смички  натирають,
Струни  музики  приводять  у  лад.
Пісні  веселої  зараз  заграють,
Влаштують  для  себе  маленький  парад.
На  небі  нічному  ховаються  зорі.
Вже  видихлись  сили  в  старих  скрипалів.
Але  все  ще  плачуть  ті  скрипоньки  голі  –  
Не  хочуть  вертатись  до  своїх  чохлів.
Поснули  утомлені  дядя  багаті,
А  феї  щасливі  рахують  банкноти.
Вже  майже  діди,  але  ще  не  жонаті
Витягують  фейок  нічних  із  бідноти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141431
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2009


Модне кохання

Він  її  п’яну  з  бару  зустрічає,
Веде  додому  і  вкладає  спати,
А  ранком  зовсім  іншу  проводжає,
Якої  не  хотів,  та  довелося  мати.
Вона  йому  наївно  пробачає.
Та  чом  наївно?  Це  не  раз  бувало.
Бо  та  дурепа  все  ж  його  кохає,
А  він  взаємністю  відповіда  зухвало
Вона  над  ним  всю  ніч  ковтає  сльози,
Бо  зараз,  як  по-черзі  його  нудить.
І  нікотину  збільшуючи  дози…
Чи  звичка  то?  Чи  може  справді  любить7
І  їй  на  сором  перед  ним  ходити
В  нагому  світлі  і  без  макіяжу,
А  він  не  намагається  прикрити,
Що  нижче  поясу  малюнки  татуажу.
Вона  забуде  зранку  про  сніданок  
І  мило  скаже  «Вибач,  я  забула»
І  котрий  раз  підряд  в  такий  от  ранок
Свою  гітару  перед  ним  нагнула.
А  він  дістане  мідний  медіатор  
І  вдарить  по  її  вологих  струнах.
Не  гітарист,  а  просто  так…аматор  
Потоне  в  її  криках,  її  лунах.
Вона  відкрито  може  розказати,
Що  вчора  покохала  незнайомця
І  що  всю  ніч  хотіла  його  взяти
І  що  взяла,  кохаючи  до  сонця.
Він,  не  закривши  двері,  зайде  в  туалет,
Забуде  в  унітазі  змити  воду.
Такий  типовий  в  них  балет-валет.
Говорять,  що  таке  кохання  зараз  в  моді.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141322
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2009


Лише розпуста...

Лише  розпуста
І  нагі  тіла.
Цвітна  капуста
І  ковток  вина
І  не  цигарка,
А  мажорно  –  
Сигаретто.
Сьогодні  її  звати
Місс  Аннета.
А  він  багатий  пан,
Та  в  ролі  селюка.
За  похіть  зрадив  сан,
Назвім  його  Люка.
Спідниця  догори
Прийняти  песик-позу.
Мовчи,  не  говори,
Отримуй  свою  дозу.
Кінчили  по  разку.
Вино  та  сигаретто
І  додали  газку:
Анкет  робить  міньєтто.
Великий  і  товстий  –  
Вона  його  кохала,
Він  кращий  серед  тих,
У  кого  вона  брала.
Під  звуки  стилю  джаз
Скрипить  залізне  ліжко.
Не  треба  зайвих  фраз.
Мовчи,  погана  кішко.
Знов  збуджені  тіла…
Лиш  рухи  та  розпуста
І  зробить  все  сама  
І  не  задля  капусти.
Закінчився  роман.
Потухли  ясні  зорі.
В  його  очах  обман
Її  тяжкої  долі.
Пішла,  хоч  і  нівроку  він.
Що  з  нього  взяти?
І  для  ночей  наступних  днів
Іншого  шукати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141321
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2009


Эмо-Полине

«Sadomazо  –  я  кончаю»
Эмо-девочка  кричит,
Но  никто  не  понимает
От  чего  она  торчит.
Белая  косая  челка.
Эмо-сумка  «Punkyfish».
Это  рульная  девченка.
Sadomazo  is  her  wish.
Джинсы  узкие  и  в  клетку.
Черно-розовый  наряд.
На  руке  оставит  метку
Линий  резаных  парад.
Нож  возьмет,  порежет  руки
И  не  плачет,  не  кричит
И  не  испытает  муки.
Sadomazo  –  fucking  it.
С  гордостью  примет  удары
Садомазохистка  бед.
На  душе  открыты  раны
На  руке  оставят  след.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141304
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.08.2009


Ангел

Маленький  ангел  на  крыше  сидит,  
Слезки  глотает,  соплями  хлыпит.
Люди  не  знают,  как  серце  болит,
Как  ангелочку  не  хочеться  жить.
В  левой  руке  сигаретка  мелькает.
В  правой  –  таблеточек  кучка  дрожит.
Ангел  потерян,  ангел  не  знает:
Не  быть  или  быть?
Не  жить  или  жить?
Крылышки  бережно  ангел  снимает,
Бережно  ложит  их  на  дымарь.
Кеды  в  углу  он  на  крыше  оставит,
Розовый  нимб  он  кидает  в  фонарь.
Черно  на  улице  стало  отныне:
Разбит  абажур  –  значит  ангел  попал.
Крикнул  –  не  слышит  никто,  как  в  пустыне.
Прыгнул  и  замер,  а  крылья  не  взял…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141301
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.08.2009