| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Між рядками приватних сновидінь
Чорнокосої грози ніжна співанка.
Й кинула в очі загадкову тінь,
Доволі знайома, лоскітка- русалка.
Вона заховалась в моїй голові,
Поміж хвиль на димному камінні,
Й зірниці бузкові її
Врізали крильця думці. Безнадійні!
Чорнявка позвала морем розлитися,
Чарувала й обіцянки тьмяні
Напустила, щоб відчаєм зігрітися,
Та вони- хатки солом’яні.
Обгоріли, пустоцвітні, в долонях.
Серед холодних берегів, босі,
Захворіли й враз у скронях
Заволали в неживім стоголоссі.
Вабила безпечності перспектива,
Вічного життя безсумні дні,
Та моєї дійсності прерогатива -
Жителів серця обійми рідні.
Враз спіймала за волосся оманка-русалка,
Ця Лоскітка дурного хотіла вчити,
Та лиш пустоголова й красива лялька!
І бездонням їй мене не зтопити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126423
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.04.2009
Сум розчарованих, проте закоханих очей.
Подих вітру – це танець гілля.
Тут темрява в якій оманливі образи людей,
Місячне сяйво й думок неозорі поля.
Закриті душі так, ніби, спокійніше,
Та заплетені в рутину однакових днів.
Загубленість в них, болюча жага свище,
І з очей солоність морів.
Тут розуміюча тиша – це уяви симфонія,
Невпевнених буднів сіянь.
Полум'я в ній і, видно, агонія
Й весніє ірреальність цих мріянь!
Подекуди в глухий кут ними загнані
Й видко вперті знаки вагань -
Це життя шаленого ребуси нерозгадані
І колосальне бажання до цих знань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125827
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2009
Не прагне бачити аварій
На перехрестях долі світлофор!
Лиш одна необачність й живого люду стрій
Залишає кривавий колор.
Мчать бездумно спати в домовинах,
Шукати, розбитими склянками
Спокій в покинутих родинах,
Стертий, безсонний, сльозами.
Летять ці капсули смерті,
Либонь, в останню путь.
Застороги всі наївно стерті
« Світ за очі» женуть.
З стрімкокрилим вітром зливаються,
Напевно, пече кудись поспішати.
З бісеням необачно граються.
Йому ж до вподоби ними жонглювати.
Даремно перламутр бензинових калюж розлили!!!
Тепер душею горять.
І знову при дорозі нові могили,
І, звісно, бездахі сліпці до них мчать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125817
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2009
По той бік колючого дроту
Страшний чорнобильський небокрай
Накрив тінявою небіжку дрімоту,
Створив чорний, безлюдний анти-рай .
Тут мертві села, живі цвинтарі,
Що вийшли з атомної ночі.
Вуличча темне- сліпачки ліхтарі
І в будинків вибиті очі.
Тернистий бур’ян поріс по дорогах
З тьмою опромінених квіточок.
Й дитиніє вітер в зпорожніх господах
З кинутими цяцьками малих діточок.
Тут простирадлами ночезвід
Біду заблудить наніч стежками.
Земля ця написала заповіт
І вбили її люди, своїми ж руками.
Й фіаско це свинцевим кроком
Стало для світу великим пороком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125439
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.04.2009
Програш
•
Зніяковіння – це дотик твій,подих на вустах…
Що ти забув в моїх руках?
Хмільна цікавість щось більше знати.
Зїла сон, щоб в тобі шукати
Однаковісінькі захоплення, мій хід думок…
Це так треба, щоб ти сонцем промок
Це так треба без тями любити,
Щоб з мовчанням «онлайн» дурощі чинити…
Бешкетувати словами,
Щоб ти спалахнув,
Щоб ти хотів мене цілувати,
Щоб ти прагнув,
Щоб ти бажав мене кохати.
•
Приспів:
Вибач, тут логіка зайва
Дозволь,я вип»ю твоє сяйво…
Я заховаю губки солодкі, солодкий дим ,
А ти проковтни,
Оголену мрію дивись, не впусти!..
Поклич! …Я з тобою хочу …
Відчини!…Я тобою хочу …
Лишень не впусти!…не впусти!…не впусти!…
З своєї руки...
•
Так мало часу, лиш кілька хвилин
Розіб»ю годинник , щоб час зник…
Позичила в тебе думки,
Ризикувала розсуд відпустити з руки…
Брязкають від серця ключі …
О,Не дражни мене вночі!
Лишень спіймай мене,
Лишень Тримай мене…
Щоб міг почути,
Слова банальні…
І, вибач-вибач, я машинально
Уб»ю тебе, зцілю тебе…
І як ти хотів – люблю тебе!!!
•
Приспів:
Вибач, тут логіка зайва
Дозволь, я вип»ю твоє сяйво…
Мені це так необхідно!
Ув'язни в цілунку лагідно
Поклич …Я з тобою піду …
Відчини…Я тобою ввійду…
Лишень не пусти…не впусти…не впусти…
З своєї руки...
Програш
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122877
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.03.2009
Якесь дивне передчуття
Сонячного, березневого ранку.
Холоднее, страшне це смуття
Зчудило з мене понуру бранку.
Вся кров вдарила до обличчя;
Гіркі, недільні, роздразнюючі дзвони
Заридали в лабіринтах вуличчя,
З’їдаючи душу, били по ній вони.
Серце , часом болюче,
З грудей довгим, тривким зітханням,
В думах страшних , неспокійнюче,
В роздертій тиші з шептанням.
І побліднілі губи в надії-муки.
Мовчки, з дивними очима,
В реп’яхах, колючках її гірка розпука
Мені вічі мрякою затопила.
Бо ж глянула в вікно-швидка допомога.
Бабусина старість її добиває;
Не забирай! Іди, молю, ТИ, від порога.
Не витримує моя душа й серце крає.
Холодом терпкий вітер вже звіяв
В кімнаті з темрявою,
Перед іконами впав,
Сполохавши тишу, появою.
З розгону впала на подушку,
А він з-під чола позираючи,
Вже поруч зі мною у ліжку. На вушко
Теж плаче, страждаючи.
Лікарю душ і тіл, Джерело життя,
Христе Ісусе, Господи і наш Спасителю!
Поглянь милосердним оком на доньку твою, твоє дитя,
Що в недузі, прихились до благань, які я сльозами стелю.
Престолом милосердя доторкнись до немічного тіла,
Поверни здоров’я її,
Вгаси вогонь, щоб не згоріла,
Не губи недужої бабусі моєї,
Піднеси з постелі немочі,
Продовж життя дні,
Всели, будь ласка, надію в очі
І не забирай нині!!!!
Амінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122570
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2009
Долею-недолею,
Щастями - нещастями,
Гіркими словами,
Що коється з вами?!;
Дивними дорогами
Я сама ходжу
Суплюсь , мабуть, рогами?!-
Тому й сама сиджу.
Забутими-незабутими,
Дивними –предивними
Не хворію тьмяними
Цяцьками олов’яними .
Мабуть, мала?!
Самовіддано мовчазна
Коли не сама.
Що зі мною хто зна?
Віршами-не віршами,
Парами-непарами,
Все з новими силами,
Німими глибинами.
Ти мене не впізнаєш,
Радісною, з квітами.
Мені сум чомусь єднаєш,
Тіпаєшся вітами.
Прочитаними- не прочитаними
Вільними –невільними
Вірами - невірами,
Цілими годинами,
Заручені, безкрилі ми,
Спускаємось до ями
Мабуть, й нездатні ми
Прийти до тями.
Сказаним –недосказаним
Правильним –неправильним
Мріями не існую!!!
Не вірю в казку тую,
Де вежа – монастир
Дає мені жаданий спокій,
Коханий мир.
Не має місця мені в ній!!!
Побачиш - не побачиш
Пробачиш-не пробачиш,
Грають сопілками -
Думки спілками:
Хтось долонями
Розтопить лід.
І в скронях
Не кине гіркий слід.
Дурощі-недурощі
Радощі-не радощі.
В морі білі, чайками
Зморені ми байками,
Пустими спірками
Краще б безголосі, німі
Зірками
Загубились десь в імлі.
Сказаним - несказаним,
Думаним - недуманим,
Мудрими цитатами,
Ти з своїми думами.
Я ж дощами- вітами
Строкатими мріями,
Не вписуюсь в рами
Страшними буревіями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122469
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2009
Меня очень трудно заставить
Заняться чем-то серьезно.
Не люблю лесть!!!
И не ругайте меня – это бесполезно.
Мое поведение непредсказуемо до невероятности
Даже для меня самой.
Действует теория двойственности,
Я б назвала ее игрой.
Сначала буду вами восхищаться,
А потом начну критиковать
С редким сарказмом, но только не обижаться,
Просто повод не надо давать!!!
Я не так бессердечна,
Как это кажется временами.
Любя наивна и беспечна
Украшаю любовь разными способами.
Ведь любовь – самый легкий метод для меня
Выразить свои фантазии, мечты.
Признания искренние, сентиментальные…
Очень нравятся романтичные жесты.
Но я всегда мечтаю влюбиться по-настоящему.
Во влюбленном парне найду хороших качеств уйму,
Но стремлюсь к совершенству
Всегда не достижимому.
Могу приспособиться ко всему,
Что вам во мне видеть желаете,
Но имейте в виду
Любите, но не обижаете!!!
Если требуется верность,
Я могу быть такой, но только если,
Не сочтите за вредность,
Вы достаточно интересны.
Я имею в виду сочетание умственных,
Духовных и физических качеств.
Человека очаровательных
Мыслей, чувств и даже дурачеств.
При этом физическая сторона
Идет последней,
Ведь бесчувственный силач-красавец нужен, как оборона
Или для забивания гвоздей.
Мои мечты и стремления
Заставляют меня все время бежать,
Но я хочу общения.
Постарайтесь меня догнать,
Пойти со мной в ногу,
Или замедлить мой бег
И покажите мне дорогу,
Где вместе мы, а между нами только любовь и смех.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122213
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2009
Графіт-лінія на білому папері,
Малює дорогу шаленого життя,
Грає з нами в підступній манері,
Назад не має вороття.
Не можна стерти чорну смугу
Раз ми вже йдем на цім шляху.
Навпомацки крізь темінь й тугу
Іди вперед, не знаючи страху!!!
Сміливо йди крізь розчарування й втому
На свято життя,радісних тривог.
З гарячим серцем віддайся йому,
Вдихаючи гіркий, противний його смог.
Не бійсь, не захолонуть груди,не стихне серце,
Хоч важко з цим димом гнітучим іти,
Це як холодної води відерце
Зміцнить, загартує тебе від скорботи-журби.
Живи душею, та не плоттю!!!
На грані життя і смерті кожну мить
Смійся, радій життю
Воно ж буяє, воно ж не спить!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122023
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.03.2009
Незвичайний кухавар
Змайстрував солодощі
З дивних чар,
Вселив в них золотокосі дощі,
Трішки веселощів додав
Й багато роздумів,полів гарячих заграв,
Самотиння днів
На дно сховав.
Вселив страждання,
Насолоду
Й вічне чогось чекання,
Свободу.
Зраду, брехню.
Сльози.Тихенько!
І правду,
Що як ніж, поріже серденько.
Вогонь-мовчання налив
У серцевину,
Водицю-бажання спалив,
Солодку,винну.
Пустив вітер-кров,
Війну протиріч
І заховав любов
В ліжко на ніч.
Натрусив пудри-обману.
Ще трішки
Й вона розтане,
Розкриваючи долі грішки,
Оголяючи чудну хворобу.
Під клеймом життя
Або ж її невдалу спробу
З присмаком кислоття.
Не сподобалась Творцю карамелька-
Викинув на сміття, несмачну,
А вона впала,маленька
В долоню людську.
Комментарии (0)|редактировать|удалить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122022
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.03.2009
Маленькі очі все блищать,
Читає з неба мову хмар,
Де промінчики грають-горять,
Пускаючи на землю пар.
Чому ж не бігає за ними?
Непорушні його ніженьки
Чому не мають сили?
І сльози в помамрнілої неньки.
Це доля лікарями
Принесла страшний вердикт:
"Він йде до ями,
Смертельний інвалід"
О Боже, нащо відбирати
В нього життя?!
Для чого йому помирати
Мале ж дитя.
О, янголя, до сонечка
Ручки простягає
І золото проміннячка,
Як востаннє, жадібно, вбирає.
Ніжно обійняв неньку
І не від хвороби блищить
Вогонь в маленькому серденьку.
Вона затихла, чомусь не болить.
- Мамо, Матусю, дивись
Який метелик!
Чому він такий? Звідкіль з"явивсь?..
Куди він зник?
-Вони всі такі підступні.
Вкриті веселкою ці малюки.
Он, дивись, він сів на пні
І ось-ось полетить на квітку залюбки.
Води тихіше споглядав.
Аж раптом кольнуло- боляче!!!
Стиснув серденько, якийсь удав
І смерть на вушко шепоче.
-Матусю-матусю, як болить!!!
В матері жах на вустах.
Він весь палає, весь горить
І помирає в неї на руках.
Почув удава шептання, оті слова,
А ось метелик прилетів,
Кругом пішла голова,
Коли матір обняти хотів.
Завмерло серденько маленьке,
Заснуло навіки-назвжди.
Заснуло й дитя гарненьке,
Пішло від нас в інші світи.
Залишило бездиханне тільце
Облите слізьми,
Та чомусь усміхнуте лице,
Мабуть, не боявся пітьми.
Але для чого обламувати крила
Мрій нестримних?
Для чого сховала могила
Пал очей дитинних?
Для чого влігся спатоньки
До любої землі?
Не пожалів і матоньки
І зникнув десь в імлі.
Його останні друзі-
Могильні квіточки,
Пов"януть в чорній тузі;
Боже , чому помирають малі діточки?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121878
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.03.2009
Сірі хмари вкрали небесну блакить
Й холодний вітер.
В дітях весна, а він не спить!
Беслідно,сон в очах його вмер.
Впав сріблом дощик небесної душі
На жовтаво-зелену травичку
Й мчать кудись маршрутні таксі,
Оголяючи поспіху звичку.
Ніби вкрай не вистачає часу
І скрізь шумить , кипить життя,
Та де лиху не має згасу.
Що ж зробить нам майбуття?
Не чули, не знали, -загубились.
Застукало серце колись в нірвані.
Щастя, світло хотіли, та ні з чим залишились.
На поталу долі віддані, гнані.
Хто ж поклав люд в гіркоту часу?
Стою, здивована і не збагну!!!
Чому життя корчить гримасу,
Таку сполохану страшну?
Позакривали перед людьми брами
Й несе не та течія.
Сваволя вийшла за рами
І над прірвою труїть змія.
Що тут можна вчинити?!
І над головою ці тьмяні хмарила,
І досі сміють вперто сперечати,
І досі занепад перед очима.
Прислухалась-як страшно тихо
Мовчать людські серця,
Коли повільно ріже країну лихо,
Збліду її душу ще не мерця.
(Дивлюсь і хочу вірити!!!) Ми всі живі.
Не тільки в мене думки стоголосять,
Коли старці мертвенно-сиві
Останні гроші та любов онучатам носять.
Коли надмірна робота, низька зарплатня ,
А хочеш не так жити!!!
Коли все частіше "вбивають" немовля,
Бо не має за що сповити.
Коли безщасні женуться
За забуттям в оковиту.
Вони вже загубляться їм не вернуться
На дорогу ножем звиту.
Коли доля кинула людям крадькома
Море плачу, море сліз,
Зронила пекучу рану.
Болить, далі рветься той поріз.
А колись, чекали, сподівались-ударив грім.
Затихли, як в собі відчули.
Бо ж звірюці , оманливім,
Надію на краще вбачали.
З усіх кутків на люд дмухнула тьма.
За чорними хмарами, рядною,
Заховала щастя вона.
Не дістати, далеке, рукою.
Можливо, в весняному оновлені
Оживе народ -душа.
І стрімким оживленням сповнені
Дамо лиху відкоша!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121877
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.03.2009
Поліна була крихітна ,мініатюрна, струнка дівчина з світлим волоссям і зеленими очима, які Максиму тепер здавались найчарівнішими на світі. Була креативна ,в неї постійно в голові ,щось зароджувалось, проте мала недолік - не доводила все до кінця. Колись була тихоня, а недавно її так дістали хлопці з класу, що вона зірвалась і розказала все,що вона думає про них. Їх недоумкуватість, дитячість найдуще бісила Поліну, але пройшов час і знов затихла,заховалась за оболонкою пофігізма, перестала сприймати їх зовсім смішні ,з боку ,спроби виділитись серед класу. В школу ходила без особливого бажання, як і інші діти, просиджувала сім-вісім уроків і стомлена машинально йшла на зупинку. Приїхавши додому, переклала книжки, а уроки ніколи не робила. Взагалі Полінка була досить розумною і з цікавим поглядом на життя, на все мала свою думку, була доброю і дуже скромною, не смілою в стосунках, любила мріяти, радіти сонечку і дуже сумувала, коли йшов дощ. Єдине,що радувало – спілкування з найкращим другом. Він був не з її школи,на пару років старшим. Саме з ним Полінка почувала себе в своїй колії. Вони постійно дивувались, чому мають схожий хід думок, однаковісінькі захоплення. Раніш він міг спокійно без вагань відпустити її кудись, а тепер його душу переповнювали не зрозумілі ревнощі. Він поглянув на Поліну, як на дівчину, цікаву, красиву дівчину, яку раніш розглядав тільки , як друга. Максим чекав її в парку. Він хотів сьогодні розповісти про свої почуття , сидів, заглиблений у якісь свої думки, не звертаючи уваги на оточуючий його світ… На горизонті з’явилась Поліна. Його зачарувала її легка хода, тендітний стан плавно виконував, ніби зовсім звичайні рухи, але Максиму тепер вони здавались особливими:
–Вона не йде, а пливе - думав Максим. Дівчина присіла до нього на лавку й сказала ніжним тоненьким голосом:
- Привіт!
- Цей янгольський, як здалося, голос пробудив його і він відірвався від своїх внутрішніх переживань й відповів дівчині: -Привіт, Поліно!Як справи?- якесь дивне почуття охоплювало його, всім тілом пробігли мурашки … - Перед мною янгол? Справжній янгол! ... Такою гарною Поліну, я ще не бачив. - подумав просебе Максим. Дивлячись на дівчину з’явилось непереборне бажання. Боже, як він хотів обійняти її талію, пригорнути до себе і не відпускати ,та ніяк не наважувався. Максим просто слухав, мовчки спостерігав, як вона не сміло почала розповідати йому про сьогоднішній день. Говорила трохи затинаючись, сором'язливо, ніби переживаючи. Думала, що йому це не цікаво, інколи замовкала і дивилась йому в очі і знову продовжувала, боячись неприємної паузи.
З кожним її словом на його обличчі Максима проявлялись блаженна посмішка, серце заповнювало до кінця не зрозуміле почуття, душа його ще тільки здогадувалась про його високість. Він упивався її голосом, здавалось, що Максим був причарований…Його захоплювало в ній все: її не сміла розмова, тонкі риси, зелені очі, що постійно від нього ховали свій погляд.
Чого вона боялась? – Нічого. Просто не знала, як поводитись, адже до недавна потреби в любові хлопця не було - був просто другом, а зараз ця потреба з’явилася. І тепер дуже ніяковіла при розмові з Максимом, на щічках з’являвся легкий рум’янець, що досить ясно свідчило про наївність і чистоту її душі. Максим це теж помітив ,йому було цікаво спостерігати за нею. Споглядати, як здіймається від легесенького вітру її біляве ,розкішне волосся, подобалось який воно має солодкий запах. …
Настала мовчанка, яку так боялась дівчина. Сонце вже давно сіло за горизонт і надворі все заполонила темрява. Вони сиділи в нічному парку зовсім не знаючи, що робити далі. Холодне світло ліхтаря боролося з темрявою, але не зважали на нього .Вони цілком були поглинуті думками:
- ….Я раніш не помічала ,що він такий мовчазливий, що з ним сталось? – запитувала себе Поліна, та не встигла знайти відповідь на питання, роздуми зупинив неочікуваний дотик руки Максима до її щік.
- Ууу…як почервоніли. Тобі ,мабуть, холодно??? Ходи до мене…- несміливо присунувся до дівчини, обійняв і , певно, відчув як серце дівчини забилось частіше, адже його ліва рука ніжно обіймала її тендітний стан і серця бились зовсім поруч, в одному ритмі..
- Поліно, ти знаєш….- Максим зупинився, ніби збираючись з духом - …ти мені подоб…аєшся… не просто ,як друг….ти щось для мене більше….-замовк.
Поліна знітилася, ще дужче почервоніла й заховала свої гарні очі, опустивши свій погляд вниз ,на тротуар. Хлопець не переставав дивитися на дівчину. Вона підняла голову до нього , поглянула й нічого не сказавши у відповідь тихенько поцілувала, після чого поклала свою голову йому на плече й закрила очі.
В ту мить Максим зрозумів, чого йому не вистачало весь цей час - саме Поліни- того скарбу, який так довго шукав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121244
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2009
Любя мы забываем обо всем.
Ведь любить – это прекрасно!!!
Любим, не замечая жизненных проблем.
Любим страстно,
Украшая жизнь красками,
Состоящих из сладострастия, нежности, цветов…
Живем выдуманными, но красивыми сказками,
Где полным-полно не нужных слов.
Ведь не словами измеряют любовь.
Ты молчишь, но сердце….. оно само за тебя говорит,
Прикосновениями, не заметными, еле ощутимыми.
При этом сердце разрывается, пылает и горит,
А чувства становятся мечтательно- сладкими,
И этот привкус мечты делает любовь неповторимой!!!
И бесценной для тех, кто это чувство испытал.
Ведь так приятно ощущать себя кому-то необходимой,
Слышать признания. Ты этого раньше не знал?
Но ведь настоящая любовь не заметна!!!!
Требует только понимать человека душой,
Любить предано, не просить ничего взамен,
Быть в водовороте жизненных ситуаций опорой.
Не бояться жизненных перемен.
Ведь глупы те, кто страшатся последствий любви,
Потому что в пограничном состоянии весь ее вкус!!!
Но любя без ума, ты тихонько за половинкой своей смотри:
Удержать человека - тяжелый груз.
Ведь большинство из нас так непостоянны
Пленены улыбками мимолетных побед
Над чьими-то сердцами и в жизни
Не дорожат чувствами, создавая себе уйму проблем,
Обид, не пониманий. Друг друга не надо оскорблять!!!
Но какое же это счастье любить!!!
Любить – НЕ ревновать, а верить!!!!
Каждый должен сам это понять!!́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121243
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2009
Чуєш? Ходім до мене в сон
Де ми з тобою в парку
Зустрінем зими ніжний тон
І де відчуєм подих ранку.
(Такий холодний!!!)
Але ти поглянь, як тут казково
І так добре цієї чарівної пори.
Озирнись, нікого навколо,
Самі тут ми.
Та чому, коли я поруч тебе
Моє серденько безумно тремтить?
І різні думки приходять до мене,
Та тобі потрібна лиш мить,
Щоб зрозуміти, що я відчуваю.
Чому мовчу І що бажаю.
Що, саме зараз, я так хочу???
Хм…Цікавий хід думок.
Ммм...я не така шалена)
Я хочу ніжний поцілунок.
Чому посмішка стала твоя блаженна?
Хочу тебе до себе пригорнути,
Узори на снігу малювати тілами…
І, нарешті, збагнути,
Що бажаю хворіти тобою, а не цими снігами.
В тебе рум’янець з’явився,
Ммм…Такий кумедний!!!
Заховав погляд і, ніби розгубився.
Яка ж чудова це картина,
а колір на ній солодко-медний.
Ось-ось проснусь.
Мені б ще хоч хвилину.
Я вночі повернусь і знов вдень тебе покину.
Ти зараз мені розкажи про свої сподівання
І залиш їх у цьому сні, і збудуться твої бажання .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120678
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2009
Кімнатною тишею замкнуті очі
Й Слова мовчать.
Немає логіки у ночі
Раз не змогла заколисать
Ті струни, що вже порвані,
І тягнуть в павутиння питань,
Судомлять серце й сховані
В сумління в'їдливих вагань.
І все нам здається несправжнім ,
І помилковим, крізь журбу.
Причини є, мабуть, поважні
Шептати тоді мольбу.
Йти марою, незрячим, роззутим
В провалля трагічне,
Не живіть димом тим.
Це смуття пройде, воно не вічне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120676
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2009