| Сторінки (1/39): | « | 1 | » |
Тин істин ветхий, наче заповіт.
Б’ють скептики по ньому із гармати.
Підперти, чи шукати заповіт-
-ний край – мов рай, бо нас іще нема там?
Я молодий, і сталь ще не вросла
В мою десницю. В урвищах урочищ
При ватрах не розп’ято мій талан,
Невчасний, ніби вірші серед ночі.
В цім світі, де ти пан або пропав,
Де всякий про запас хова перуку,
У жмені стріли на льоту хапав,
Що слали у голубок латні руки.
Тихий плач.
Тихий спів.
Народився?
Посмів?
Дикий сміх.
Дикий мед.
Коли мрієш –
Вперед!
Скривавлений історією фон
В картину світу вламується клином.
Йдеш на війну, сховавши в медальйон
Озиме щастя з присмаком полину.
Воно врятує! В повені підків,
В зазубринах мечів, у стрілосвисті –
Ти лиш співай, латаючи дірки,
Однак – чи в серці, ачи в тині істин.
8.01.10.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181209
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.04.2010
(за Бруно Ферреро)
Берегом моря гуляв чоловік. Він був майстром ораторського мистецтва, і на трибуні йому не було рівних. Він завжди знаходив правильні, влучні слова, що пробуджували в людях чутливість, відкривали їм очі.
Прогулюючись біля самої кромки води, чоловік знайшов незвичайну пляшку, наполовину вгрузлу в пісок. Не думаючи довго, чоловік витягнув пляшку з піску і відкоркував її. З горлечка одразу заклубився пахучий дим. Чоловік злякано відкинув пляшку. Вона шалено задиміла, закрутилася на піску. За кілька митей з диму постав голомозий велетень. Побожно склавши дужі долоні, він поштиво вклонився чоловікові й мовив:
- О мій дорогоцінний визволителю! Незлічені роки й віки я був ув’язнений у цій пляшці, аж поки ти, о визволителю, не дарував мені свободу. Воістину вдячність моя не має меж. Промов лиш слово – я виконаю будь-яке твоє бажання. Проси, чого хочеш!
Зрозумівши, що трапилось, чоловік зрадів неймовірно, але нічим цього не виказав. Ставши в позу промовця, він гордо відкинув голову і заговорив добре поставленим голосом:
- Я хочу, аби на землі припинилися всі війни. Аби Ізраїль і Палестина досягли взаєморозуміння і миру. Аби Росія визнала незалежність Чечні. Аби Іспанія визнала Країну Басків. Аби всі расистські організації саморозпустились. Аби було дезактивовано грунти, забруднені Чорнобилем. Аби винайшли вакцину проти раку. Аби перестали вбивати тварин заради хутра для зимового одягу. Аби від наркозалежності можна було вилікувати за один день. Аби середня тривалість життя сягнула ста років…
Джин слухав, смиренно схиливши голову. Дослухавши, він знову вклонився і вигукнув:
- О благородний мій визволителю! На превелику досаду, я не здатен втілити все те, чого прагне мій добрий визволитель. На жаль, я не вседержитель світу, і можу виконати лише одну твою забаганку. Скажи мені, що ти хочеш зараз якнайдужче?
- Мільйон доларів, - не гаючись ні миті, випалив чоловік.
КОДА:
Один цар все життя міркував над тим, як ощасливити всіх своїх підданих – та так і вмер, не ощаслививши жодного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178917
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010
Х-невідомість – закресленим віршем,
Розп’яттям святого Андрія – на душу.
Зраджених мрій, розчарованих вір щем
Душить.
По слово – немов по ярлик ув орду іти.
Сургучна пітьма, але рими вже місяться.
За що ж лунатизмом мене ви мордуєте,
Ваша зірковосте, княже Місяцю?
Вже не в первину розмішувать чай сном.
Північ лицює усе на свій штиб.
Пророки й поезії завжди невчасно
Приходять у світ. Утекти б!
Мав би сандалі Меркурія – виборов
Місце під Місяцем, зорям – погоничем.
…Вечір. Мовчання. Музика Вебера.
Вірші Антонича.
23.02.10.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174363
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2010
Причепив до неба риму "треба" –
Небо обвисло.
Закляв Сонце римою "віконце" –
Сонце спинилось.
Насупилось небо у вічному смутку,
Бо все йому чогось треба.
Ні дня, ні ночі –
Закляте Сонце
Приречене дивитись у віконце –
Його віконце.
А він у мертвім світлі
Уважно роздивлявся свої руки,
І тільки відшукав для рими "муки" –
Як руки заболіли.
Все ж він із мученицьким фанатизмом
(Мистецтво родиться в стражданнях!)
Почав писати (мука у руках!!!)
Почав писати про любов,
Та тільки риму підібрав –
Злякався…
15.11.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169437
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.02.2010
* * *
Липень-льодяник
На сонці підтанув.
А нам
Веслувалося так дзеркально,
Цілувалося так безжально.
Ти знала всі мої світи,
Їх приміряла, наче перли.
Я заклинав тебе: "Світи!" –
Пломінням губ зі смаком цедри.
Не муедзинила зозуля –
Лічили щастя по піску.
Заклявши зіроньку зірку,
Ти на плечі моїм заснула.
Душі струменем стрімко гольфстрімились –
Воєдино.
Літнє Сонце розбилось тарілкою –
Дивно…
Чи стріла
То була,
Чи підкова –
Не стулити
Нам літа
Ізнову…
З хоругвами дощі смутні
Пройшли жалобно берегами.
Відсерпив Серпень наші дні,
Серпом ударив між губами.
Півпоцілунку поміж нами,
Окроплене дощем –
Пече…
10.12.08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168213
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.01.2010
* * *
Ранок налив у світильник олію.
Світ у світлі маліє,
Світ, у якім
Храми ростуть грибами,
На вівтарях возлежать топ-моделі,
Від молитовного дому – один квартал до борделю.
Небо розкопане,
Хмари розгорнуті,
Зорі полічені
І у сузір’я намертво вгвинчені.
Жодної зірки серпневим ночам
Не лишили.
В скляному годиннику замкнено час,
Сиплеться він по піщинці безсило.
Загвинчені зорі, розкопане небо…
О де ти, втрачений раю?
Там вірити можна не тільки у себе,
Бо світу Евкліда вже не довіряють.
Я затопчу у грунти многоярусні
Учорашні образи булатні,
Бо вірю в щасливий шлюб хвилі і паруса,
Бо вірю, що обрій – крилатий!
Хай
Небокрай
Вертикально іздибиться –
Я вірю, світе наш, іже єси,
Бо натхнення моє народилося
Під зодіаком роси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165907
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2010
Відморехвилили пристрасті.
Життя моє – обезвітрилене.
Прибій винесе тріснуту амфору,
Останнім акордом розколе її
Об прибережну скелю.
Я позбираю скалки,
Загорну у тканину
І покладу за пазуху.
Скалки колотимуть серце.
Перечепившись, впаду –
Скалки прохромлять серце.
Через кілька століть
Археологи скажуть: "Дивно,
Нащо носив він при серці
Ті непотрібні скалки?"
Звідки ж то їм дізнатись,
Що глину тієї амфори
Ми замісили
Удвох?
12.01.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163441
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.12.2009
Розстріляний зливами і кісточками вишень,
Блукаю кутами Бермудів, не втраплю у свій Тибет.
Душа – наче аркуш в чорнилі школярських віршів,
Де ляпки в кінці троєлітер’я "Л", "Ю", "Б".
А дір в парасольці – не злічено від стрілокпинів.
Оце б відповісти, та лук вкорінився у глей.
Натхнення жбурляє недогризки віршів у спину.
Іду неоглядно у світ позаочний, але
Не мисли суворо, бо категоричність – для ката.
Причинно, фатально, а наслідок – твій слідок.
Зоря вказівна розіп’ята хрестово на карті,
Накресленій штрихами міфів, легенд і казок.
Тому знов на гранях Бермудів я ковзаю спритно,
Із вірою здійснення прощі у власний Тибет,
Де "Л", "Ю" і "Б" споконвічніші всіх манускриптів,
Де можна молитись казками й кохати. Тебе.
3.11.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162539
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.12.2009
Там, за далью непогоды,
Есть блаженная страна.
Только Дон и Магдалина
Ходят по морю туда.
Меня ты поймёшь –
Лучше страны не найдёшь!
Шёпот нежный волн прибрежных
Тихо вторит на просторе
Над седой равниной моря,
А над ним встают, как зори,
Нашей юности надежды.
Меня ты поймёшь –
Лучше страны не найдёшь!
Приходит с гитарой к балкону паренёк,
И ему невдомёк,
Что в горах притаился зелёный городок.
Живёт там девчонка с очками из Китая –
Такая вот крутая –
На берегу очень тихой реки,
На берегу нашей первой любви.
Меня ты поймёшь –
Лучше страны не найдёшь!
1.09.08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158530
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.11.2009
Пісною піснею не нагодуєш
Ти солов’я із букового лісу.
Як він співав! Зірки шипіли, впавши
У чорні води. Місяць кресонув –
Снопи зірок розсипалися небом,
Та впали знов.
Від Бога і до болю,
До кровотечі в горлі, до надриву
У серці, яке стис мольфарів перстень,
Щоб навпіл не порвалося від співу.
Валилися дерева, бо хотіли
Чимшвидше обернутися на скрипки.
Дрібненькі жайвори губили голос,
І хвилювались ріки в такт пісням.
А як замовк – то заволала тиша.
З піснями обеззореного неба
Зорею покотивсь мольфарів перстень
І зник в чар-зіллі. Калинова гілка
Стриміла знаком оклику із серця…*
* За неофіційними даними, тіло Володимира Івасюка було знайдене в лісі, повішене, з численними слідами насильства. У рану під серцем була застромлена гілка калини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155468
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.11.2009
* * *
Ім’я твоє писане віялом крапель з весла.
Не бачу зла.
Не чую зла.
Не відаю зла.
Тиша ясна, та їй кристаліти недовго ще –
Сотні его масних заплямовують середовище,
Чорно гніздяться колоніями бактерій
На хворому тілі цинічної ери.
Стада розгнузданих бажань
Жують жадібність, наче жуйку.
В обезнадієних серцях – безокий жах,
А погляд в натовпі – гостріший за кинджал.
Їж на обід пельмені,
А на десерт – шербет.
В міста – залізна жменя.
В тебе – кривий хребет.
Цинічна ера.
Безокий жах.
В залізній жмені –
Кинджал.
Я не бачу, не чую, не відаю зла,
Бо ім’я твоє писане віялом крапель з весла.
20.09.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152440
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.10.2009
* * *
"Я" помножив на сім, та не вийшла сім’я.
Самоту всемерив – аж сміюсь: чи не лепо?
Проступа крізь відтінки одвічний інь-ян:
Мати Чорна Земля і отець Біле Небо.
Шлюбний дощ. Білі тіні. Вагітна гроза.
Струмінь променя взяв за гарячу десницю.
Сім печатей зірвав – розпечатав сезам.
Розсезамленій казці слухач відіснився…
М’яко м’ятна роса прихиля до єства,
Як до сну після пещень знеможена втома.
Коли яблуко-світ поділили на два
Перші люди – навіщо мені сім фантомів?
Межисердя – міцніше вінка – кріпить шов:
Нитка злотна й блаватна. В душі – сьомий колір.
Тягне пальці трава до моїх підошов,
Мов коханка мандрівця хапає за поли,
Шелестить: "Не пущу… Не покину… Ніколи!".
6.07.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151395
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2009
Сокровенне
(цикл)
І
Цнотливе
Не знаю, мріється чи сниться:
Ніч, двоє складених долонь –
Біля вогню струнка черниця,
У неї погляд – як полон.
Верба гнучка у чорноризі,
Бліде русалчине лице,
А очі – голуб’ята сизі,
А губи пружні, мов сильце.
Одежу враз єдиним рухом
Вона у вогнище скида,
І овіва свавільним духом,
Незаймана і молода.
Вогонь виблискує шалено,
У серці тисяча багать –
Вона стоїть за крок від мене,
Така дитинна і нага...
Яріло зоревійно небо,
Ламалися смички вітрів!
А я стягнув сорочку з себе
І наготу її прикрив.
ІІ
Русальне
В Дніпрі купається Купава.
Ліна Костенко
Купава без купальника купалась
В Купальську ніч під зорами зірок.
І місячними променями очі
Дерева зав’язали від цноти.
Ледь чутний сміх – який сліпучий спалах!
Кров біля скронь застигла, мов курок.
А легінь Місяць поглядав урочо,
Бо не вважав нагу красу за стид.
Спалив я ниці помисли у ватрі –
Яко поганин, причастивсь огнем.
Я не рядивсь у фарисейські ризи,
Бо єсьм людина, чула й молода.
Я вічний страж у етики на варті.
Як вовка, хіть лякається мене.
Але скорила в ореолі бризок
Священна і цнотлива нагота.
III
Сонячне
Ти прийшла опівночі на луку,
Зодягнена в сірий холодний туман.
Я роздягнув тебе лагідно,
Аби тобі стало тепліше,
І обійняв тебе палко,
Аби ти зігрілась.
Місяць хотів цілувати тебе –
Я дозволив, бо Місяць був нашим другом.
Місяць не хтивий, він ніжний безмежно,
Як я.
Від місячних поцілунків твоя нагота –
Золота.
Я тебе цілуватиму сонячно,
І сам засвічуся Сонцем.
Здивовано люди прокинуться –
Сонце посеред ночі!
Ти станеш вогнем веселим,
Ми зіллємось і піднімемось в небо,
Щоб людям світити
У вічнім єднанні –
Сонце й вогонь.
IV
Карпатське
За горами
Загоряє
Горянка.
А мені
Від тої смаги п’янко.
В серці палахтить зоря.
Скинь купальника, горянко,
Най же груди загорять!
Хоч між нами гори, ріки,
Відстань превелика –
Серце мов зоря.
Бо не затулить гірськими зливами
Голості смаглявої цнотливої.
Стік давно із пальців хтивий бруд.
Мріє ти моя, не перебудь!
На коліна, з барткою у ватру –
Що яріла ти сьогодні, завтра!
Прагне серце битись поза рамками.
Ой горянко, ой смаглява, мов кераміка.
(Дримби вітру, буйний танець плови)
Ой горянко, ой вогнистоброва!
(Блискавок сліпучі вихиляси)
Ой горянко, ой не затуляйся!
V
Потаємне
Ти прости і не сердься, що тебе я так палко
цілую в думках.
Вітезслав Незвал
Ти мені пробач і не сердься,
Що малюю тебе оголену.
Просто вирвав зі свого серця
Пуританство залізною голкою.
Ані хтивості, ні брудноти
У юнацьких мріях патлатих.
Просто хочу тебе роздягти
І оголену цілувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139385
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
* * *
Тишею голос оголено.
Погляд розходиться колами,
Дибиться крешами моря безгучно,
Спадає у дюни мовчання.
Руки здіймає музика змучена.
Миті натягнуті пальцями лучника,
Вбраного в чорне ночами.
Твій голос нагий і лякливий,
Мов дитяче бажання цілунку.
Тиші усе жаркіше,
Бо жалить зоряна злива.
Серця наші – без обладунків.
Ти так інфернально мовчиш!
Зімкнено губи в смиренний канон.
Зі словесного срібла не виплавив злотні ключі,
А знайти їх в пітьмі тишини не дано.
Лиш оголений голос. Лиш губи смиренні.
Зірка в серце вп’ялась – сюрикеном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138794
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
Ми у танго. Запах манго.
Вечір. Вогнепад.
Зоремантри. Кров троянди.
Склянодзвін стаккат.
В шерех ночі – непорочні.
Погляд. Рух. Турнір.
Теплосердя. Гострогубість.
Сіроокий вир.
Жар кинджала. Солод жала.
На хресті доріг
Воскресіння. Вознесіння.
Всеочисний гріх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138786
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
У барі вихляла музика і дзюркотіла горілка у келишки.
«Пропала Україна», - думав хтось, допиваючи п’яту чарку.
Дівчата сперечалися, до якої країни краще емігрувати.
Під книгарнею мільований хлопець із пірсінгом критикував класиків за шароварщину. На вітрині брутально реготали мені в обличчя аляпуваті палітурки з незнайомими іменами. Каліфи на годину.
На бігбордах – цигарки та спиртне. Під рекламою презервативів жебрачила бабуся.
(…скоро я стану марксистом…)
Травневий день і зовсім тепло.
«Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є…»
Бузок також цвів. Але Дніпро вже був гільйотинований новим мостом, а на кручах зводили хмарочос, що мав затулити софійську дзвіницю.
(… а вчора, випадково зайшовши до убогої забігайлівка, я побачив, що ніжка столу підперта книгою, я не захотів роздивлятися, бо мені здалося, що то був «Собор»…)
А далі, там, за Печерськом – бронебійний смог, в арканах фабричного диму душаться дерева. Синява небес за драпіруванням куряви здавалася мені нагим античним мармуром, затягнутим у стрейч новомодних кутюр’є.
(…майнула думка – «Будні – лише ксерокопії», - але я відігнав її…)
Дівчину за прилавком зводила судома фальшивої посмішки. Робочий день їй здавався довшим Великого Китайського муру. За манжети хапали кістляві руки апатії. Жалкував: маю диплом магістра – а пити і палити не навчився. Швидше, швидше на свіже повітря!
Як гарно! Вибивати дієзи на клавішах бруківки, ловити сонячних зайчиків на сяйві бань! Тут Київ. Тут застигли віки…
…Віки застигли. Вічноспокій вічносну. А здавалося – от-от черству скорину асфальту проб’є лава, Годзілла, ракета, янгол-меченосець або хоча б зелена трава… Нічого не діялось.
«Окупація бездуховності», - думав я, наслухаючи пересипаний матюками діалог. Так красиво навколо, а люди байдужі…
І дивно, як посвітлішав мій настрій, коли в метро я зауважив томик поезій в руках у дівчини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136997
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.07.2009
* * *
Ти
Повниш ненаписані листи
Красномовством погляду й мовчання.
Почуття джекічанять,
Розбивають,
Перемагають
Страхи зі знаком Тріади,
Сором’язливі порожні тиради.
Ти рада?
Мури спокою фортецею
Обложили серце.
Серце в облозі фортеці.
Та дух не зниців,
Не зачах.
Посміхнеться у моїй зіниці
Юний Джекі Чан.
У срібнозоряних ночах
Рикошетять лунко луни,
Місяць пломінці в росі згасив.
І зроджується поцілунок
На перехресті голосів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136869
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.07.2009
Гріхояблукопад.
Ти не кОпай – копАй
Цю твердь первозданную – до серцевини.
Розкопай джерело – це вина
З яблука древа пізнання:
- Себепізнання
- Добропізнання
- Щастяпізнання
- Красопізнання
(Тільки Лао пізнав незнання)
Крізь життєві історії та істерії
Беатрічить
Обличчя Марії
Ще до святопадіння
У пренепорочну гординю.
Розкотились горіхи гріхів,
Вистукуючи танцювальний мотив.
Яблукопад – падеспань.
Я танцюю із Євою, що встигла пізнати танець,
А страм нагої краси пізнала востаннє,
І ще не затуляє красу листям сорому.
В часі біблійному скорому,
Де рабоблаголіпні глаголи набили оскомину,
Розлущ волоський горіх, відкопай золотий піастр,
Відкупись від покари на святість і месіанство.
8.10.08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136868
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.07.2009
Дорога до тебе – завдовжки в пісню. Як же я дійду до тебе, коли не вмію співати? Як я знайду твоє вікно з-поміж міріад фольгових клаптиків, пришпилених на чорну вишиванку вечора? Дощ плутає мене, збиває з дороги, заманює, обіцяючи навчити співати. Я йду за ним, але згадую про тебе і вертаюся. А може, ти – міраж? У вечорово-дощовому місті так просто стати міражем. І тролейбуса, номер якого – код доступу до тебе, все немає. А може, його не існує? І дарма я стою на зупинці під тугими струменями – дощ все-таки виманив мене з-під дашка, але я не піддаюся на його чари, хоч це і важко, мої вуха не заліплені воском, але все ж… І де знайти таку пісню, яка б довела до тебе? Де знайти таку пісню, яка б знайшла тебе (коли ти є)? А коли є – то де ти? Бо тролейбуса із кодом все немає… А місто сповнене розмитого неону, і в кожному неоні вгадується твоя білозуба посмішка, і тому так легко повірити, що ти – міраж, а твоя сліпуча посмішка – неон… А я чув стільки пісень, але дощ мене плутає, і всі пісні в мені злилися у різнонотну-різнотонну мозаїку, і розчинились у ній, і втратили свої лиця. Я безпісенний, і намарно шукаю дорогу до тебе. Чи не краще піти за дощем, піддатися йому (бо ти – міраж, посмішка твоя – неон)? Але я надто довго чекав. Чекав, аби обняти твій стан, лагідно провести долонею по спині, відчути м’яке твоє дихання на плечі. Бо твої руки, розведені для обіймів – мій оберіг, вони заклинали мене від чарів, і дощу не вдасться заманити мене підступними лестощами. Я не похитнуся у вірі, що твої руки завжди прагнуть обняти мене. І всі неони погаснуть, коли ти всміхнешся мені. Я летітиму літаком, а твоя посмішка засвітить сигнальний вогонь, і я кинуся з небес – в твої обійми. І ніжні слова зродяться міріадами дощинок, я вставлятиму їх у вивіски і засвічуватиму неоном, хоча з поміж усіх слів ти любиш одне – "мила", древнє, як світ, і потрібне, як вода. І кожне слово стане піснею, і кожна пісня накреслить дорогу, і всі дороги зійдуться до тебе – до Риму мого світу… Але дощ змішав усі пісні, і я стою на роздоріжжі. Та дарма – мене не спинити, і я складу пісню сам, аби по ній дістатися до тебе. Ось тільки знайду чим писати…
11.08.08. Канівщина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127899
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2009
Доісторичність. Мушлі. Хвилі.
Холодний промінь заламавсь.
А море у тюрбані білім
Мовчало, творячи намаз.
Думки посивіли від солі,
Лягли на дно, втяглися в мул.
У світло бив плечем до болю,
Зісковзуючи у пітьму,
Де чорні сяяли перлини
(Безцінність і бездушшя в них).
Я на хребті прибою злинув,
Упав на берег і затих.
Вляглась двосічна непокора,
Згубивши еллінський шолом.
Мовчав туман. Молилось море.
І в мене світло увійшло…
2.02.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127865
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2009
Сім синіх веж на обрії гранатнім,
Сім синіх сурм озветься із верхів.
Вітрилилась душа, у синь піднята,
Напнута пружно співами птахів.
У семигір’ї, на семивітрів’ї,
Там піки гір – корона. Де той біль?
Над семимор’ям заходом горів я,
Світив сигнальні вогнища – тобі.
Я не питав у ранку, чи палац то,
Сім обріїв ішов я до мети.
А серце гравійоване хвилясто
Замрією про дім, а в домі – ти.
Рельєфи моря. Сьомий день. Один я.
Вітрами недоплетена коса.
Опівдні Сонце пахне, наче диня,
Солодша вдвічі, коли ти не сам…
19.11.08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127864
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2009
* * *
Коли до тебе буде відстань
У сто листів чи одне море –
На вищій ноті голос трісне
Й потоне в тиші, мов у хорі.
І блискавка окреслить коло,
За колом ти, вогонь і пристрасть.
У спину кпини люто колють,
Та під ногами в мене присок.
Крок… Ще… І раптом – сяйво синє.
Твій голос ллється з високості.
Повисла мить на волосині.
Не смію… Даленіє постать,
Відлунням вигасає пісня.
Пекельний вітер. Небо в шорах.
До тебе простяглася відстань
У сто листів чи одне море…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112228
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2009
* * *
Лишивши відбитки прибою у мушлях,
Відступає до обрію море.
Солоною сіттю обплутує душу
Вітер, смаглявий, мов горець.
Блакиттю заманюють темні глибини,
Де краб’ячі клешні, отрута медуз.
Стою по коліно. Зі страхом дитинним
Пірнаю. Пливу. Не боюсь і боюсь.
Все мирно. Все штильно. Корвети корсарські
У мулі. Зжер лодії "грецький вогонь".
А я за вітрило віддав би півцарства,
Хоч царство моє – не від світу сього.
Вишнева пітьма почуття миротворить.
Вітер змотує сіть. Тонкоструниться чайка.
Призахідне Сонце хлюпочеться в морі
Засмаглим голеньким дівчатком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112227
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2009
* * *
Знаєш, друже, існує хвороба – любов.
Я колись занедужав, шукаючи ліки
Стоптав ущент черевики,
А дістав лише томик Лі Бо.
Знаєш, мудрість – вона часто зла,
А нерідко кошлата і вузлувата.
Продай брата, аби відкупити Сократа.
Не обрящеш тепла, коли радість – зола.
Ветхі мудрощі – зморшки сухого чола –
Зчорнобілюють душу строкату.
А танський поет у компанії Місця й тіні
Вино смакував і себе мудрецем не вважав.
Хоч над ним нависала епоха із тисяччю жал –
Та він у щасливім сп’янінні
Віддавався хворобі любові,
Бо ж був не мудрець, а Лі Бо він!
І що йому з того, що пляшка порожня,
Що на плечах не шовк, а лахи?
Кольорується мудрість його непреложна,
У віках не засипана прахом.
Так, мій друже, від щастя й сльози
Не варто шукати ліків.
Треба просто піти в магазин
І купити нові черевики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111110
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2009
Я прочитав стільки книжок,
Що став геть дурний.
Я вивчив стільки чужих віршів,
Що забув, як писати самому.
Я чув стільки пісень, різні мотиви і тембри,
Що сам уже не заспіваю.
Іноді боюся, що хтось захоче мене наслідувати,
Бо я є я.
Ділюся хлібом і вином,
Книжками, радощами, грішми –
Лиш не натхненням.
Коли запалюється вогник –
На нього дмухають вітри
З чотирьох сторін світу.
Іноді слід виходити на прю,
Коли світ замикається кільцем амфітеатру.
Я гладіатор в ореолі відчаю.
Блазенське ремесло мені зрідні.
На гладіусі факели відсвічують,
А в серці загнива безсилий гнів.
Плебей, що прагне хліба і видовищ,
Патрицій хтивий – на одне лице.
У цирку Цицероном не промовиш,
Бо повіншують цвяхом і вінцем.
Рубай, коли, від сітки ухиляйся,
Хай ллється кров на забавку юрмі!
Усі твої смертельні вихиляси –
Для публіки лишень здоровий сміх.
"Е!" – скажуть реалісти.
"Фе!" – скажуть раціоналісти.
"Фу!" – скажуть модерністи.
"Тьху!" – скажуть постмодерністи.
Але чого я справді схарапудивсь?
Хіба я знаю, що таке юрма?
Юрма безлика, а я завжди бачив
Навколо себе тисячі облич.
І коли треба – на бетонні стіни
Піду в атаку… на таран… чолом.
І квіти, і вірші – марні.
Зривають, милуються часом,
Та згодом квіти мруть на смітниках,
Поезії – у тюрмах палітурок.
В колоді суспільства – шістки й тузи
І так мало валетів.
- Хай живе раціоналізм! -
- Руки геть від власності! (моєї) -
На вірші росте ціна,
Хоч їх все одно не купують.
…Учора в метро я читав Тичину,
І пасажири на мене дивились.
Чого б то вони?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111108
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2009
Буду завжди, ти так і знай,
Другом твоїм, ну і нехай.
"Океан Ельзи"
…Ти розповідаєш мені про море, як уперше побачила його, і як тебе спершу злякала синя безодня, що значила собою край світу, за яким – урвище, незбагнене дитячій уяві у три роки. Як ти вперше ступила в море, і воно обійняло тебе, і ти перестала боятися, і ви з ним подружилися назавжди.
…Ти розповідаєш мені про дитинство, у тебе тоді були чорні окуляри, якими ти пишалася, і набір кольорових резинок для волосся, якими ти пишалася. Як батьки любили і балували тебе, як тобі купували лимонад у целофанових пакетах і морозиво з автоматів. Як ви гуляли по пристані, де дивакуватий художник вирізав з кольорового паперу силуети натурників і наклеював на листівки, він і твій силует вирізав з червоного паперу, ти мені обов’язково покажеш. А потім ви знову йшли на пляж і каталися на катамарані під назвою "Flying Fish", а ти лише за кілька років, уже в третьому класі дізналася, що це означає "Летюча риба", бо тоді ти не знала англійської і не бачила летючих риб навіть у книжці.
…Ти розповідаєш, які були чудові квіти у дворику твоєї бабусі. Як ти любила фоткатися поміж квітів і як тебе любили фоткати. А ще ти любила фоткатися в темних окулярах, якими ти пишалася. А ще у бабусі був смішний песик, з яким ти любила гратися, але чомусь так жодного разу і не сфоткалася. Чому? Ти не знаєш. Ти перекидаєш тверду сторінку фотоальбому і говориш знову. У тебе була джинсова спідничка, якою ти теж пишалася. Правда, вона личить до окулярів? А от гарних босоніжок не було, тому ти любила ходити боса, стопи швидко звикли до нагрітої, шорсткої бруківки центральних вулиць приморського міста.
…Ти підливаєш мені чаю, підсуваєш ближче вазочку з печивом. Ти знову говориш. А ще тоді в моді були перебивні картинки, батьки тобі купили картинку з диснеївською Русалонькою, ти тоді ще не бачила цього мультика, але картинка сподобалася. Правда, гарно вона виглядає на цій футболці? Так, ти справді була модна дівчина. Ти смієшся і розповідаєш мені про дельфіна. Про одного дельфіна, з яким тебе теж сфоткали і з яким ти подружилася і не хотіла його відпускати. І дельфін теж подружився з тобою, ти певна в цьому. Так, у тебе багато фоток. Твій тато фотолюбитель, він фоткав тебе і на пляжі, голісіньку, ти потім заховала ті фотки, але мені ти покажеш і їх, адже я твій друг.
…Ти довірливо тримаєш свою руку у моїй руці і розповідаєш. У тебе першої серед твоїх подружок з’явилася лялька Барбі. У тебе була найбільша колекція вкладишів від жуйок у класі. Ти постійна тягала в школу ті вкладиші – мінятися з друзями, в школі існувала ціла біржа обміну вкладишів. А ще тато привіз тобі з Німеччини спеціальну косметику для дівчат, і ти першою в класі почала підфарбовувати очі, хоч учителі і соромили за це. Ти дивилася південноамериканські серіали і щиро переживала за їхніх героїв. Ти нічого не читала серйозного, крім казок і дитячих віршів. І з поведінки більше трійки ніколи не мала. Мої пальці обережно, злегка погладжують твою долоньку. Ти у відповідь по-ніжному міцніше стискуєш мою руку.
…Ти говориш. Навіщо ти говориш? Краще поцілуй мене. Я їхав до тебе крізь жовтневу зливу, зігрітий мрією – поцілувати тебе. Ти могла б зігріти мене поцілунком, але натомість грієш чаєм. Я вслухаюся у твої розповіді про дитинство, але вони нічого не значать. Повернися до мене, щоб я міг обійняти тебе. Я не хочу більше чаю і тістечок, я хочу відчути твоє тепло в себе на грудях. Не говори, помовч у моїх обіймах. Я твій друг, але хоча б на вечір – покохай мене так, як я кохаю тебе вже не знати скільки. Як першопроходець, я продираюся крізь зарості твоїх різноколірних спогадів про дитинство, і все чатую на мить, САМЕ ТУ мить, мить тиші – прилинути до тебе. Коли ж вичатую її? …Серце пришвидшує биття. Ти зовсім поруч, але недосяжна, відгороджена своїми щебетливими спогадами і ароматною парою чаю. Ти смієшся і гортаєш вільною рукою фотоальбом.
21.09.08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110697
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.01.2009
* * *
Плинних днів загубилася нитка
В кольоровім клубочку життя.
Перших віршів розтріпані зшитки
В білий вирій дитинства летять.
Порадію за пляшкою коли,
Що не впав перед ницістю ниць,
Що весну любив більше за школу,
Що щасливий тепер – не колись.
Реалізм – неміцний підмурівок,
Коли місто в облозі весни,
Коли клавіатура бруківок
Омузичує рими рясні.
Проясниться душа, наче люстро
Зі столітніх скарбівень-печер,
І весна, упізнавши, пелюстку
Скине брату свому на плече.
12.04.08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109928
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.12.2008
* * *
Так мелодійно джодассениться
Блакитна хвиля вечорова.
Ікринка Сонця – згусток крові
Морського демона. Есенція
Бузково-перська димним контуром
Розписує кімнату в’яззю
Письмен Корану і Хайяма.
Та скалки світла теракотові
В глибинах ночі потонули всі.
Застигнув день розлитим чаєм.
Квітневу дівчину, мов чайку,
Прибій несе крізь пінну вулицю.
24.09.08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109926
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.12.2008
* * *
Захід – рожева гітара.
В заходу пісня твоя.
Ти мені більше не пара
На перехресті троянд.
Ти загубилася в часі,
Наче держава Троянь.
Наші розійдуться траси
Від перехрестя троянд.
Тихше і тихше – гітара.
Вечір потягне кальян,
Пустить розпатлану хмару
Над перехрестям троянд.
Серце моє завинило?
Схибив наточений ямб?
Все ж я чекатиму, мила,
На перехресті троянд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109316
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2008
* * *
Твій аромат гіпнотизує.
Ти знов пила зелений чай?
В костриці суєти несу я
Тобі ромашки й молочай.
Твої долоні полив’яні
Я поцілую здалини,
Од вітру на всю душу п’яний.
До мене слово простягни –
Я ухоплюсь, як потопельник.
На серце грішного скарай!
В зіницях – вогники пекельні,
Та поміж губ у тебе – рай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104467
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.11.2008
* * *
Дуель із совістю. Бар’єри.
Леткої слави силует,
Тінь риморобської кар’єри.
Фінал: поет чи не поет?
Все чесно. Все без тог і мантій.
Без книжних фраків і корон.
О мріє, ти мій секунданте,
На сто писців поет – закон.
Чи я один з тієї сотні?
(Холодна сталь в теплі руки)
Чи теж носив атласи модні?
Але вже зведено курки.
Та враз горіння небокраю
Чуттям незнаним защемить,
І я, вмираючи, спитаю:
Чи був поетом я... хоч мить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104465
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.11.2008
В серпень-місяць, мріями багатий,
Покохав хлопчина зірку ясну.
А кохання творить чудеса –
Дівчиною зірка обернулась.
Що волосся – наче ніч липнева,
А лице – немовби Місяць повний,
Очі – зорі з одного сузір’я,
Погляд – довгий, ніби шлейф комети.
Хлопець любку називав Зоряна
І кохав її палкіше Сонця.
Та чомусь, як вечір забузковів,
І прийшла для любощів година –
Хлопець вдома полишив Зоряну
І пішов на луку край села.
Всеньку ніч стояв, неначе явір,
Руки підійнявши до небес,
Де ясніли милі серцю зорі.
І відтак щодня він із любов’ю
Зазирав у вічі до Зоряни,
А щовечір – кидав її вдома,
І всю ласку віддавав зіркам.
Плакала Зоряна в самотині,
І світили сльози, наче зорі.
А в одну з ночей Зоряна знову
Стала зіркою, на небо повернулась –
Хай коханий дивиться на неї,
Посилає ласку в небеса!
Але жить без нього вже несила,
І не витримала зірка ясна –
Покотилася ізнов на землю.
Та не витримали інші зорі
Розставання з подругою вдруге –
І за нею слідом покотились.
Тож відтоді у серпневі ночі
Падають із неба ясні зорі –
Щиросерді подруги Зоряни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104012
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.11.2008
* * *
Тікаєш…
У спині десять стріл.
І кінь з останніх сил
Чвалає…
Тікаєш…
Наплічники в рубцях, і на щиті щербини.
А степ чужий, підступний і злочинний.
Вдих обпікає…
Тікаєш…
Пробито лати у кількох місцях.
Кров закипає на рубцях,
Стікає…
Тікає рицар в сьомому коліні,
Та заповіді бою кров’ю стерті.
Тікає він від катувань сумління
До смерті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104010
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.11.2008
* * *
У землю – зір, а дух – у небо.
До боку кріпиш сагайдак.
І серце з-під забрала ребер
Золотозоро спогляда,
Як ти ідеш за виднокола
Максималістських устремлінь,
Де легендарні заборола
Ще не покрила сіра тлінь.
Ти поки що дитя, не воїн,
Твій лук – з вербового прута,
Та пам’ять предківська травою
Тобі до серця дороста.
На гранях тонкодзвінних ранків
Ти стартував у всеблакить,
І мрій дитячих витинанки
Вогнем небес взялися вмить,
І линуло крилате світло
На мерехтливу призму днів,
Щоб семиколірно розквітла
Веселка ніжна вдалині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103004
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.11.2008
* * *
Я лечу на крилі у дощу
Днем осіннім – до тебе, до тебе...
Тільки грім – розставання віщун –
Підніма на шляху сотню стебел
Блискавиць, що гарячі, мов гнів.
Та мене надиха твоя близькість.
Я гашу зловорожі вогні
Зі Стрибожим онуком – вітриськом.
Все то лжа, що немає чудес,
Що в казках лиш окрилені коні.
Я до тебе прийду, як Зевес –
Сонцеструменем на підвіконня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103003
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.11.2008
* * *
Глиняним коником квітень
В клечану даль поспіша.
Як же його зупинити
Юна хотіла душа!
Поки плетуться аркани
Із запашних пелюсток –
Вдаль з-під руки я погляну,
Коника чуючи крок.
Ех, заманить його в пастку
І прив’язать до руки –
В жилах охота циганська,
Тільки безсилі пастки.
Вітряно коник пронісся,
Зоряним пилом обдав.
Жаль. Бо на ньому дитинство
Вкотре мене покида.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=101654
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2008
* * *
Мама кличе мене в дитинство,
З виднокраю далекого кличе
В дитсадківські рожеві простори,
В заберезений гай призабутий,
У строкаті землі фантазій.
А в руці у мами – цукерка,
Над волоссям у мами – Сонце,
Очі мамині теж від Сонця,
Пальці мамині – промені теплі.
Я моторно біжу до мами,
Та водночас дивлюсь під ноги –
Не спіткнуться б, не перечепитись!
Бо тоді це видіння щезне,
І залишиться тільки цукерка.
Але нащо, коли не від мами?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=101653
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2008
* * *
Окриливсь каризною птах
На пшеницевих бурштинах,
Що проросли з копит орди.
Струмить ріка – клинок води –
Аж ген за коловиди, ген,
Де пристрасті усіх племен
Заплутано в клубки легенд,
Казань і думань веретена,
Де віра наша празелена
Звела дубові куполи.
І Сонцеоко зирить вглиб,
В пергаменти шарів культурних,
Де єресі, крамоли й штурми
Перетекли в літа й жита.
Зостався карокрилий птах,
Ріка та поле бурштинове
І Сонце – капище онови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=101314
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.11.2008
* * *
Грозовіє в серці, грозовіє,
Засвітили пломені в очах.
Коротко спалахують надії,
Ніби блиски ватри на мечах.
Вже Овлур не свисне за рікою.
Проржавіли наші ланцюги.
Кров поган духмяна, ніби хвоя,
Хоч забуті вівтарі богів.
Відали про горе серцем чулим,
Підійнявши братовбивства стяг,
Бо чужинські мури перетнули
Всі шляхи свободі в майбуття.
Що то ярликів і хартій груди,
Лови, учти, келихи п’янкі,
Коли обрій цілиться у груди
Сотнею гартованих клинків?
Задуми – як Вавилонські вежі –
Падають на вільну нашу путь.
Вже давно здобуто незалежність,
Та взаємозгоди – не здобуть.
Киньмо ігри в месіанський етнос,
Знов минуле кличе на турнір!
Хай у душах закняжіє єдність
І здійме народний дух – до зір!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=101309
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.11.2008