| Сторінки (1/44): | « | 1 | » |
[i]Перепрошую за лексику.
Записано зі слів пораненого бійця[/i]
– Верни мені очі! –
трясе він за плечі її...
– Я бачити мушу!!!
Ти ж лікар! Верни мені очі!!!
БратИ там без мене –
ти це розумієш, чи ні?! –
мої, Іловайські...
Верни – і проси, що захочеш...
– Ану, заспокойся!
Контузія – штука важка...
Очам треба час...
I нічого без нього не вдієш.
Дивись на таблицю...
– ...
– Набачився?
– Ку#ва!..
– Чекай
ще місяців зо два!
Оклигаєш, маю надію...
Як очі вернуться,
тоді вже по совісті дій!
Іди... Принагідно
лікуй поведінку звірячу...
– Пі... Все пливе!
Чом же влізло ув очі тоді
москальське те "Ы",
що з колиски впритул я не бачив?!..
Б…, двадцять три роки
у власній країні!!! Спимо???
У мирному сні,
б…, не всі мають щастя вмирати!..
Чого ви чекали??? –
яких і чиїх перемог,
не здужавши навіть
змінити цю дошку трикляту???
[i]А й справді, зверніть увагу при нагоді[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015
О, як пісня лагідно звучить, –
добре диво юності моєї…
…Підспівати маю я, а чи…
швидше розлучитися із нею?..
Це – якийсь дурний нестерпний сон,
що здається вигадкою, грою:
пісню цю співають в унісон
ті, що потойбіч лаштують зброю…
Піснярі народжують пісні,
шахраї – викохують ідеї.
І у цьому, у страшному сні,
є пітьма розрізнених людей і…
Є війна. Жорстокість. Смерть. І страх.
Чом, скажи-но, потойбічний друже,
бур’яном на добрих цих піснях
виросло насильство осоружне?
Серце стогне: українці ми.
Та кричить відтята половина,
що через війну поміж людьми
пісня помирати не повинна,
що вона біду перепливе,
переплаче відчай і облуду,
роз’ятривши в душах все живе,
нас за вуха витягне із бруду...
Знаєте… Так боляче!.. До сліз.
А тому я вас благаю слізно –
тих, хто до прозріння не доріс, –
поспішайте, доки ще не пізно.
Чи не досить збочених новин?!..
Не віддаймо сЕрця на поталу,
доки нам останню з половин
збурене століття не відтяло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2014
Браму зачинено.
ЯК ЦЕ???
Чому i коли?..
Досі ще вірю дитинно, що диво – можливе!..
Стишено вигуки, кроки, думки, кольори, –
все, поміж чого колись iснувалось щасливо...
Я i незчулась, як стала отут, потойбіч...
Місто чекань! Чом цікавості в людях так мало?
Доки вдивлялась в байдужість знайомих облич,
щось так натужно у вухах душі скреготало...
Знати б тоді, що сховає душа у кулак
здатність цвірінькати, – справжню іще на початку...
Брате! Раніше хіба я збагнути могла б,
що поміж рідних найкраще – терпіти й мовчати?
А поза брамою – люди незнані й чужі
слухають, кличуть і вірять мені без упину...
Кажуть, потрібна… І слово іде – від душі,
вірою й вітром окрилює зігнуту спину...
Як так стається, що часом найближчі – не ті,
доки не встануть невтішними перед труною?..
Може, колись – ну хоча би у іншім житті! –
ви навчитеся краплинку пишатися мною…
Ви прочитаєте з болем у серці книжки,
ті, що в буденному щастячку не прочитали…
Я почекаю… Я ладна чекати віки.
Тільки надії шкода віддавать на поталу…
Нині – пiдбрамченко я. Невелике цабе...
Рідним залишивши сповнені суму світлинки,
вийшла назовні не в пошуках щастя – Себе...
Сльози текли... Та ж у мене вони – невидимки!
Хто винуватий в покликанні? Й де та межа
в серці людськім, за якою ти – серед безмовних?..
Місто! Пробач, та… мені в Міністерстві бажань
дозвіл на диво не видав байдужий чиновник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2014
Оживає Майдан,
розправляє натомленi груди...
Наче і не було
повнокрової тої біди...
За кордонами очi
сховали вiд люду iуди...
А полеглi герої
небесні саджають сади...
Зграйкою голубiв
над Майданом пливуть їхнi душi...
I незчуєшся, як
вже годуєш тi душi з руки!..
Життєдайне добро –
невичерпне, святе, невмируще.
I, напевно, майданівці –
люди хороші таки,
як змогли голубiв
наполоханих цих приручити...
Близькiсть їхнiх сердець
мов засвідчує: "Жодних образ"...
О брати-голуби,
як змогли ви таке пережити –
i в серцях зберегти
сизокрилу довiру до нас?!
...Запитати б у тих,
хто хоч раз помирав за свободу:
скільки треба життів
для вкорінення прав і свобод?
Сизі крила – мов дим...
дим майданівського небозводу
за найтяжчих часів,
у які народився народ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2014
За життя моє, за "третє око",
за безмежжя прiрви помiж нами,
друже мiй, суди мене жорстоко!
Хай твiй суд хоч навпiл переламить...
Ти ж бо з тих, хто iз завзяттям Лiнча
судить Всесвiт зi своєї нiшi.
I нехай складуся вдвiчi, втричi -
знай: вiд того стану лиш сильнiша...
Отака я. Всiх перепросила -
й пiдкорилась внутрішнім законам.
I моє уперте мiсце сили -
в колi свiтла перед мiкрофоном.
Мабуть, винна я, душа бездомна,
що у тiла є родина й вiршi...
Рiд - святе. Та здавна всiм вiдомо,
що святi страждають якнайбiльше.
А донька - в нiй та ж пречиста сила! -
зазирає всесвiтом в обличчя:
- Мамо, ти така у нас красива,
що не видно, ЯК тобi болить щось!..
Затамую погляд, крок i подих:
то болить менi за Украiну...
I найбiльший мiй тендітний подвиг -
приховати розпач вiд дитини.
Все одно: що прірва, що розлука...
Вдячно зичу свiтла у вiконцi
i... не знати, що воно за мука -
у собi виношувати сонце.
Друзі,
10 жовтня в Клубі авторської пісні "ДІМ" відбувся мій маленький творчий вечір "ЩО ТИ РОБИШ ЗІ МНОЮ, ОСЕНЕ?"
http://yarovitsyna.kiev.ua/publ/pamjatnye_sobytija/shho_ti_robish_zi_mnoju_osene/1-1-0-58
Наступний творчий вечір "ТЕНДІТНА СИЛА" планую провести 01.11.14 у "Грінівській Вітальні" із цими чудовими дівчатами.
https://www.youtube.com/watch?v=lll56Jaq7Hs
Деталі згодом )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2014
Є на світі непідвладні речі...
В час, коли от-от сурма заплаче,
жити змусить - жовторотий фельдшер,
вигодує - мати-одиначка...
Можновладців - на Галапагоси.
Волонтери зроблять все, як треба.
Щось таке у душах відбулося,
як державі поламали ребра!..
Скоро спишуть шкурних як колишніх...
Все, що нам потрібно в нашу еру,
винайде худенький КПІшник,
здужає ботанік з універу...
Подивись-но волонтеру в вічі
і відкинь замилені питання!
Де снага є - не можливий відчай.
Оптимізм - це спосіб виживання.
Викохати. Здужати. Віддати.
Освятить жагою молодою...
Те, на що не здатні депутати,
зможуть звичайнісінькі герої!
Кожен з нас в незнаній сфері - "чайник".
Та, коли життя набрало змісту,
чи посміє "волонтер звичайний"
бути невиправним песимістом?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2014
Я не хочу, чуєте, не хочу
жити в цій обпеченій країні,
де екрани брешуть просто в очі,
де свої своїм дірявлять спини,
де панує варварство звіряче,
де є місце зраді і нарузі...
Я не злий. Я їм себе пробачу.
Та ніколи не пробачу друзів!
Ну, прийми до себе, земле, сина.
Він наживсь - і тут немає дива -
серед тих, для кого батьківщина -
це земля окрай кіоску пива...
серед тих, хто вірить диким байкам,
а прозрівши, вже не має дому...
серед тих, чия брутальна лайка
увійшла в літературну норму...
Відпустіть солдатика на небо!
Там я буду вічним резервістом.
Тільки, боже, конче знати треба,
як зіграє "Ворскла" з "Металістом"!..
Що за кроки-схлипи коло мене?..
Хто схиливсь в передчутті розлуки???
Я уже не житиму, напевне...
Нащо тут жіночі теплі руки?
Чом вони мене перевертають,
розтирають?!. Я вже бачу бога.
Світло бачу. Я іду до раю.
В пеклі був три місяці до того.
Ви пробачте цю смертельну втому!..
Піді мною - крок нерозпочатий...
Але тихі руки пахнуть домом,
тим, який я мушу захищати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2014
Я дивлюсь у очі променисті
і читаю в них всесвітню тугу,
що блукає східним передмістям...
Як це - на очах втрачати друга?
Як це - молоду завзяту долю
на ваги миттєвості покласти?
Як це - виживать на полі болю,
кленучи годинник на зап'ясті?..
- Як воно, рiдненький?
- Та нормально.
- Бачу, брате... На поправку?
- Точно!
- Хтось, скажи, чека на тебе?
- Мама.
Й батько хворий. Тiльки... жить не хоче.
- Хай там як, давай про щастя, друже!
От скажи-но, що для тебе - щастя?
- Погляд жінки. Теплий. Небайдужий.
І країна, вільна від напасті...
Це вони. Підкошені війною,
Це вони, примушені вбивати,
безпорадні тут, переді мною,
уві сні тримають автомати
і вертають справедливість світу...
Але вірних слів не підібрати,
ЯК цим хлопцям хочеться любити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2014
У мене в конвертику – гроші.
В мобільному – номер Сашка.
Казали: такий він хороший!..
Рука
затерпла, мов здибала пута…
…Почую – і що я скажу?
(І справді, що скажеш йому ти???)
Межу
здолати ЯК, просто не знаю...
Горю від жалю і вини…
Та воля моя промовляє:
«Дзвони».
Зі слухавки лине бадьоро:
«Пройдіть-но туди і туди».
Сахаюся внутрішнім зором
Біди.
Візочок. Якихось два метри.
І – рів. Глибиною в життя…
«А жалощі мусять померти.
Затям.» –
осмикує внутрішній голос.
…Привітна, струнка і легка,
Іду. А у серці так голо…
Рука –
назустріч – розкраює прірву
і просто рятує мене!!!
Відроджує втрачену віру
в земне…
Це ВІН, що пройшов крізь наругу,
здолавши всі прірви земні –
шляхетно протягує руку
МЕНІ!
На іншому боці вже стОю.
Незламні є чоловіки!
…І як не припасти до тої
Руки???
Допоможіть хлопцю повернутися до повноцінного життя!!!
http://zhzh.info/news/2014-07-24-19734
http://www.unian.ua/multimedia/video-2/1621-uchastnik-boevyih-deystviy-aleksandr-shvetsov-o-voyne-za-nezavisimost.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2014
В найтихіші хвилини
найкращі із нами говорять –
щоб тоді, в найстрашніші,
мовчав невгамований страх…
Ви не просто – пішли.
Ми не просто – здригнулись від горя…
Пацани, Ви із нами –
У поглядах, діях, думках!…
З нами опліч всi Ви! –
кого вже не торкнутись рукою…
кого втратили ми
в цiй священнiй жахливiй борнi…
Ви, що долею змушенi
бýли узятись за зброю…
Ви, хто їх рятував…
Ви, хто смертi їх не перенiс…
Ви – не жертви війни.
Ні. Для нас, для живих, Ви – герої!
І, як будем живі,
не забудемо Вас аніде.
Ви ж бо в пекло ішли
із чітким усвідомленням долі,
а ввійшли – у історію
й ритміку наших сердець…
Не потиснеш руки…
Не утішиш згорьовану матір…
А діткам не повернеш
найкращих у світі батьків…
Але б’ються серця,
що не звикли найкращих втрачати!
Ваші гени вкарбовано в наші
на віки віків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2014
Дитину турбують кошмари страшні.
Бо речi жахливi кояться...
Придбала пiгулки, що лiкар менi
порадив. Мо', заспокоiться...
Малеча, деталi угледiвши враз,
повстала: "Та де це бачене?!
ЯК ліки від нервів - росiйськi,
в цей час! - посмiли менi призначити?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2014
Ви сьогодні уперше, рідненькі, до школи – без квiтiв...
Замість них – копійчини пораненим важко бiйцям...
Hа уроках учитель розкаже: є щастя на свiтi.
Ну а поки – на рідній країні немає лиця...
Так, хороші, сьогодні – сумне незаквітчане свято...
Але ви – в вишиванках, на грудях – червоні квiтки!
Тож даровано вчителю квiтiв багато-багато!..
"Боже, гарні ж які!.." – зачаровано мовлять батьки...
I нехай сьогодення димами вiйни оповите,
бережiть у собi життєдайнi зернини добра!
Все що можете ви – Україну довiку любити.
Бо вже час будувати прекрасний i людяний край.
Може, хтось з вас сьогоднi уперше вступає до школи...
Ну, а з нами, рідненькі, – уперше вiйна у життi...
Ми бажали б, повірте, не знати тих воєн нiколи!!!
Та є речi важливi, а є – безумовно святi!
Я пробачення прошу у вас, у маленьких! Безсило…
За негiдникiв всіх, за невiрних, обманутих, злих...
За усіх нас, дорослих… Ми вас у любовi зростили.
Але ворог довів: за любов воювати не грiх!
Я молю у вас прощення i за сусідку Росiю...
Бо вона не попросить!!! Велика, а не доросла…
Та настануть часи – й кожен матиме те, що посiяв.
Бережіть добрі зерна. І хай їм не буде числа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2014
Ми гуляємо містом. Гуртом.
Дітлахи цокотять в ребра ліктями.
Прикипіло їм дещо. Обом.
Ти хоч трісни, а буде по-їхньому!!!
Не здолавши дорослу пиху,
забаганки лишаю голодними:
– На зворотному зробим шляху.
– Чом в дорослих усе – на зворотному??? –
ті благально вдивляються в нас
ліхтарями доби променистими…
Рік минув. Розганяється час.
Малюки недалекі від істини.
Кожен мусить робити, що мав.
Доля слушних нагод не повторює.
І зворотного шляху нема.
Особливо на зламах історії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014
Засіваючи землю добром,
розслаблятись надмірно не варто.
Ба Європа не тут – за бугром.
Ще – не час золотого стандарту.
Вже – немає у тім новини:
щойно ґазда спочине в сторонці,
віроломні лихі бур’яни
опановують місце під сонцем.
Бадиляччя розкішно буя,
а культурні ростки – тільки он де!..
Зроду-віку боровся бур'ян
за здоров'я свого генофонду.
На субтильне добро напира
безкультурне нахраписте зілля.
Скільки коштує сотка добра?
Знана поза... Хитке божевілля…
Та землиця – своя ж, не чужа!..
То ж не варто, мій рідний народе,
сподіватись на добрий врожай
не виполюючи городу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2014
Ти на груди у дзеркалі дивишся, мов на... провину.
Поруч стань! Порівняй. Я хіба не тендітна така?!.
Не повіриш... Коли у коханні народиш дитину,
буде в грудях у тебе на двох дітлахів молока!
Зізнавайся! Засмучена ти ЧЕРЕЗ ЦЕ, моя мила?!..
Потерпаєш уже від гидких глузувань розбишак?..
Як не виросли груди i... дещо, то – виростуть крила!
То ж не бачу біди у "нещасті" твоїм! Аж ніяк.
Недовірливо дивляться в душу глибокі і... згубливі очі.
За буйки запливатимуть хлопці – потонуть. Авжеж...
Ти ще вірити в силу жіночу і чари майбутні не хочеш.
Розумію, мала... Та від себе хіба утечеш?
Чи бувають щасливими дýші з такими... очима?
Чи щасливі жінки на землі із такими... крильми?
Хто вже як... Та, повір, це – найменша у світі причина
не любити себе. В нелюбові сутужно вельми...
Бог тебе не образив. Худенька, але – світлолиця.
Звісно, люблять цяцькатих (здебільшого) чоловіки.
Та... коли наберешся душевного світла по вінця,
доведеш всьому світу, що груди – не тільки цяцьки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515683
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2014
Коли вчительку вбили, мені одинадцять минало…
Коли подругу вбили – тринадцяти ще не було.
Із всесвітньої туги ой важко душа виростала!
А відраза до світу калічила серце й чоло…
Скільки відчаю в тім підлітковім беззахиснім віці!
Наче все розумієш, а здатен збагнути не все.
Та і як же збагнеш?.. Білим світом блукають убивці.
І когось перед смертю від чорного страху трясе…
Наче подругу, я поховала довіру до світу.
Довго-довго він був, мов велика ворожа тюрма...
Я вже майже змогла. Я вже майже навчилась любити!
Дві третини шляху – і... війна. Та невже все – дарма???
Двадцять років життя, двадцять літ боротьби із собою,
зі своїм небажанням не мати образи на світ…
Україна моя… Як вона виростатиме з болю
по убивству дітей? Скільки довгих безрадісних літ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2014
[i]Які цінності - такі й ми.[/i]
Зачули запах грошви – поснули.
Життя-ваніль…
І снились нам портмонети куле-
непробивні…
Ховали легко і душі, й очі
у гаманці…
Сказати правду, були – напрочуд
живі мерці!
В жадобі тіла жили, мов свині.
Ні. Зайве «мов»…
Не відчували, в якій країні
ми живемо!
А цінували приватні статки,
сліпе життя...
І, як відверто, то для нащадків
були сміттям.
Ач, у сусіда і хата краща,
й крутіш авто ...
Що більш потреби, то вужчий зашморг.
"Гей ви, ніхто!.." –
намарне Слово нам било в груди.
Гриміли: "Шо?
Якісь проблеми? Та перебудем...
Вмикайте шоу!
Чи… попрацюйте. А ми – багаті...
Нам – світ без меж!
Життя є грою лише насправді –
чия візьме."
Хто більш заробить, хто більш украде,
наварить більш...
Коли настали часи вмирати –
прозріли лиш.
Заголосили на всю планету...
Чия взяла?..
Ховали душі в бронежилети,
тепер – тіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514670
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2014
Очі хочуть простої картинки.
Крадькома
підкидатимеш "фейк" щохвилинки –
"з’їсть" юрма.
Ми ж картинкам безпомічно раді!..
Тямить – лінь…
А свідомість юрби – що насправді?
Пластилін!
Ти ж зухвалий – бери її в руки
і ліпи,
як в очах закарбовано букви:
"ми – раби".
(Не завадить натхнення звіряче…)
Намочи
тільки руки завчасно добряче.
Звісно, чим…
І тоді – піде все, як по маслу:
кров-біда…
Тільки знай побрехеньки і гасла
підкидай...
І уже як Великий Добродій
"попадеш"
у історію дружби народів.
Світ – без меж!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2014
Сiреньким вужем вiдповзає проплакана нiч...
І сходять над світом ласкаві усмiхненi очi.
А я - порошинка у променi. Я - зусiбiч
вiдкрита тобi! І від цього у грудях лоскоче!
А я все дивлюся у очі твої осяйні...
Вони - ніби нонсенс у світі, залитому кров'ю!
Усе, що для щастя потрібно сьогодні мені, -
це миру. Багато. І трішечки зовсім - здоров'я.
Хай доля нагадує часом сумнівне лото,
примхливо шукаю твій сповнений ніжності обрій!
Ясніше за погляд твій точно не скаже ніхто,
що все буде добре. У світі й у нас буде добре!
Я більш не віддамся отій ненаситній журбі.
Повірю, як вперше. Не хочеться віри востаннє...
Чи знайдуться сили вужа задушити в собi?
Чи мудростi стане сумні „проковтнути” питання?
Тобі уже час? Не вагайся ж бо! Мусиш iти.
Ти вільний зі мною. Ти - вільний, але - небайдужий!..
Дивитимусь вслiд з відчайдушних висот нiмоти...
За днем буде ніч - із жовтенькими плямками вужик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2014
Змiщено цiнностi. Годi чекати зi сходу
свiтлого сонця, нового прекрасного дня...
Мапа краiни забарвлена кров'ю зi споду.
Хтось хитровладий меча понад нею здiйняв,
мов невмирущим є... Цiлить в матусинi груди.
Мати ж бо знає, яка вона люта, вiйна.
От вам цiна плазування, блюзнiрства, облуди...
Мертвi сини, переляканi внуки – цiна!
Змiнено цiнностi. Сонце заходить на сходi –
i для людей, i для нелюдiв. Боже... Агов!
Дай без вiйни зрозумiти: так хто ж таки злодiй? –
всім, хто тяжiє до бiльшого зла, та "свого".
© Тетяна Яровицина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2014
...От коли я навчуся любити
по-справжньому, глибоко i
незалежно вiд настрою,
втоми, здоров'я, полiтики, статкiв -
так, як люблять з правiку
зеленi гаї солов'ї -
отодi я щось значити зможу
для себе i власних нащадкiв.
Шлях мого українства
спочатку ішов навмання:
час свідомості нацii
був на самому світанку,
час лихоi облуди
раз по раз шляхи пiдмiняв,
час терпкої зневіри
знесилював нас до останку...
Час трагедii братської
нас принагідно навчив
нi за яких життєвих обставин,
ніколи, нiде i нікому
не здавати без бою
останньої зв'язки ключів
від душі, від сумління,
від мрій і вiд рiдного дому!
І... коли навчимося любити,
ми зможемо жити як слід.
Це колись-таки буде!
А доки, а доки, а доки...
на той берег любові
йдемо. Зосереджено. Вбрід.
Вже сягають колін
невимовно криваві потоки.
© Тетяна Яровицина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500966
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.05.2014
Старість – в горі. Молодість – в біді…
І життя віднині дороге,
небезпечно…
Діло предків гублячи благе,
чверть століття зводили ми дім
для малечі…
Вже малеча встала на крило,
не шкодує розуму і рук...
на чужині.
Рідні стіни – слів не доберу! –
безкультурним зіллям заплело...
Ми ж – "не винні".
Люди добрі, ніби всі свої...
Чом не добудуємо ніяк?..
Брак цементу?..
сил? уміння? совісті в нас брак?..
А чи потенційні хазяї –
імпотенти?..
Безпораддям світиться каркас.
Всім нерідним – чхати, а рідня –
знову краде…
Вже й інвестор „крани” підганя…
А на будмайданчику у нас –
бійки, зради…
Чверть сторіччя – сором, глум і бруд.
Та дитячих вір вогнетривких
не покину!
Знайдеться ще ґазда (зі своїх),
і життям засяє довгобуд
Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
[i]Из письма Марии Юдиной к Сталину (1943):
"Денно и нощно я буду молиться о том, чтобы Вам были прощены чудовищные злодеяния, которые Вы совершили против Вашего народа. Я отказываюсь от Сталинской премии, а деньги посылаю на ремонт храма и во спасение Вашей души".[/i]
В електричці ходить із книжками
чоловік. Бо ж – світло у книжках!..
А у жінки літньої – тюльпани.
Повний кошик в стомлених руках!..
А навпроти – хлопець. Не за віком
сивий, із зажурою в очах…
Ось "купе" зрівнялось з чоловіком,
що рекламу книжки розпочав.
А у нього – мова промениста.
Кожному б із нас такі вуста!
– Отже... Пише жінка-піаністка
іродові Сталіну листа.
"Не приймаю Вашої відзнаки.
Гроші я скеровую на Храм".
...Має неабияку відвагу,
щире серце, сповнене добра!
Пише про загублені мільйони
тих безвинних непотрібних жертв,
що цілком свідомо і "законно"
звів зі світу Йосип-людожер.
...Плаче й пише Юдіна Марія,
що за нього молиться день-ніч…
А в тирана серце пломеніє:
лине, лине Моцарт зусібіч!..
(...Радіо ввімкнув, і... серце вкрала
музика – Маріїна душа.
Тож, аби для нього лиш зіграла,
Юдіна, він вперто забажав.
Як просвітлено оця Марія грає!!!
Як в останнє... В нім тиран замовк!!!
А ж її, доведену до краю,
віз на запис "чорний воронок"!)
До ГУЛАГу чорного "путівка"
світить їй – за правду у лице.
Та між ним і правдою – платівка.
23-й Моцартів концерт.
Стратити її немає сили:
щось заворушилося у нім!..
(Чи молитви ката всовістили,
чи тендітні руки чарівні?)
Розбудила дивна піаністка
в деспоті, погрузлому в гріхах,
юного того семінариста,
що ступив колись на божий шлях...
Ірод зачиняється і плаче,
мов раніше Моцарта не чув.
Мужній музі щиро він пробачить
три доби просвітлого плачу!..
………………………………..
…Що там далі, книжка вам розкаже.
Тридцять гривень. Й інші в мене є...
А купе, пірнувши в море вражень,
думу дума. Кожен про своє.
Жінка: "Як шкода! Немає грошей… "
Молодик вирішує: "Куплю!"
І... дарує жінці. "Мій хороший!
Я так того Моцарта люблю!!!
Ось... Віддячу..." П'ять хвилин змагання –
й хлопець упокорився красі.
Їде далі з купою тюльпанів –
віддала. Із вдячністю. Усі.
© Тетяна Яровицина
Ось історія ро це:
http://ioan.theosis.ru/Yudina.html
Цікавий документальний фільм "Портрет легендарной пианистки":
https://www.youtube.com/watch?v=ArOMvuzpC7o
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498358
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.05.2014
Щедро на межі розрісся мак,
волелюбно викохав дітей...
Зовні непривабливий, однак...
ніби i страшко, а як цвіте!..
І малеча з гонором, ще та!
Вже стирчать чуби зі споришу.
А над ними – гордо розквіта
батьківський тендітний парашут,
непідвладний вітру. Певно, звик...
Я над ним – мов курка над яйцем:
знову ігнорує мій квітник
волохате "явище" оце!!!
Спробуй-но з межі пересади
маки – i уже не зацвітуть.
Я напевно знаю по собі:
той конає, хто втрачає суть.
Десять літ, неначе окупант,
"заганяла" я до клумби їх.
Та намарно. Квітне мій десант
знову на межі, мов оберіг!
...Увібравши долю нелегку,
вперто пнуться маки на межу.
Дехто розкошує в квітнику,
а вони – кордони стережуть.
© Тетяна Яровицина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497360
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2014
Я – вовк. Я – голодний звір,
що світ позбавляє сну.
Із всіх батьківщин і вір
авжеж, оберу м’ясну.
І марно мене навчать,
на схилі ікластих літ!
На серці моїм печать:
країна – то мій живіт.
Гой, серце бурчить моє!..
А інше – то все пусте.
Усе, що у мене є, –
то очі моїх дітей.
Й нема у мені жалю,
до інших дітей земних.
Лишень за своїх молюсь
на місяць… Заради них
крадуся серед імли,
полюю на ласий слід…
Щоб вижили і змогли
продовжити вовчий рід.
Як буде недобре тут,
гайнемо до тих лісів!
Там м'ясо «за так» дають,
для тих, хто у них осів…
Від братика-Вовки чув,
ЩО в тім «зоопарку» є!.. Ммм...
…На Мммрію свою гарчу,
та слина мене «здає»…
Для вовка немає ґрат.
Ба, зустріч!.. Іде, стрункий…
Й добрячий кривавий шмат –
у пастці його руки!..
О чуйність до вовчих мук!
У-у-у, м’яса підступний дух!
Я – вовк, не піду до рук!!!
По здобич...авжеж... піду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495490
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.04.2014
...Літа, немов птахи крилаті, промайнули.
Ошатним йду селом, де бігала дитям.
Роки дались взнаки, та згадки не поснули –
вони собі живуть незайманим життям,
дарують світлий щем, лоскочуться, рояться,
нектар минулих днів у пам'ять несучи...
У споминах не сплять, проте частенько – сняться,
тремтливу душу рвуть ...і лагодять вночі.
...Таке в селі оцім до болю все знайоме!
Відлунює в душі відрада голосна...
Й неначе їду я із дому – і додому,
а поміж ними – шлях і небо, і весна...
У поминальні дні до пам’ятних могилок
з’їжджаються усі – старе і молоде...
І натовп із містян до батьківських домівок
із сумом у очах з автобуса іде,
бо кожному болить оте, що тут залишив –
і, подумки себе картає, сам не свій...
Та – легше стане вмить, бо хтось на ґанок вийшов!
Бо хтось – ще вигляда! Бо хтось – іще живий!
...Ще довго йти мені. О матінко, як довго!
В житті доріг таких, неначе, й не було!
Та стелить рушники гостинності дорога,
обійми розкрива задумане село.
Нарешті – милий двір. Рипить похила хвіртка.
Немає поросят. Лишилось п’ять курей.
Кучéрі споришу. Кицюня, як сирітка,
розгублена така, нявчить коло дверей.
...Ніхто не жде мене, ніхто не виглядає,
немов боїться їх – цих зустрічей на мить.
А, може, на рідню вже й зовсім не чекає,
бо серце від чекань так болісно щемить!
...Аж раптом бачу я, що тітка – на городі,
старенька, кропітка, з лопатою в руках!
Ще меншою стає, уже повільно ходить,
та сил ще трохи є в натомлених ногах.
...Вітаюсь з нею я, а серцю – місця мало!
Знайомий погляд ледь спурхнув з-під сивих брів.
До мене, звіддаля немов би, привіталась...
Впізнала? Певно, ні – бо голос не тремтів!
...Схвильована, я їй заледве пояснила,
хто й звідки я така... ( А в серці – стільки мук!..)
Не підвелась вона. Неначе не зраділа:
чекала більших і... сильніших, може, рук?!
...Та згодом вже вела племінницю до хати.
А там – знайоме все: від ложки до рядна,
мов з давніх тих часів залишилось лежати,
стареньке і цупке... Стара й вона сама.
Спідниця – саме та, як щé сто років тóму,
і хустка теж на ній – із тих старих часів...
Хіба оце – життя? Селяни – хто у чому,
а одяг гірший, ніж в міських нероб-«бомжів».
...Вбралася і взяла до рук одвічний вузлик –
відвідати йдемо покійну й ми рідню.
...Немов села нема, а є великий вулик,
і в нім – день поминóк, скорботи і жалю.
Невдáваним добром людські ясніють очі,
буденний кволий сум злітає до небес.
А люди йдуть та йдуть, вітаючись охоче:
– Агов! Христос воскрес!
– Воістину воскрес!
Нечема-вітер – той, що люто бив у спину –
на кладовищі враз отямився і зник:
заслухався розмов між матір'ю і сином,
між тими, хто живий і хто пішов навік.
А скільки люду тут! Землі тримати важко.
Світлини просять всіх приходити до них,
із докором німим, по-батьківськи мов, кажуть:
– Ви пам’ятайте нас та бережіть – живих!
...Йдемó додому ми, вже трішечки рідніші.
І вже розповісти про що, неначе б, є...
І сказані слова хвилюють спраглу тишу,
гіркий тамують страх за майбуття своє.
...Знов подорожчав хліб (і як його прожити?).
...Давно нема дощу (чи буде той врожай?).
...І грошей рік нема (лише у свято ситі!).
...Й здоров'я вже не те (хоч ляж та помирай!).
...Вертаємось назад. Уже пора обідня.
Їмо холодний борщ (у тітки обмаль дров),
п’ять карих крашанок (бенкет посеред злиднів)
і «справжній» самогон (щоб розігнати кров).
А ось гостинець мій: дві київські хлібини,
цукерки, фрукти, чай – кладу на стіл я їй...
Всміхнулася вона – розвиднілось в хатині.
І я щасливо теж дивлюся із-під вій.
Зраділа хлібу, ач! Немов дитя, зраділа!
Бо подорожчав він – практично в два рази!
Перехрестилась, враз три чарочки налила –
за помин рідних душ життєві терези.
...Складним було життя: голодомор – в дитинстві;
у юності – війна, Німеччина, полон;
у молодості – він, єдиний, не зустрівся
(живих молодиків – п’ять-шість на все село).
Скрутні й тепер літа... Від злиднів хто врятує?
Хіба – гіркий ковток й Господь з ясних ікон!
Так, як вона, живе (та не живе – бідує!)
пів-України, ген... І це, нажаль – закон.
...Обід минув – і час знов братись до роботи
(в землі – немає свят, вона хазяйку жде)!
Втомилася, однак, рушає за ворота –
цю каторгу свою ненавидить, а йде...
Та, наче, я й сама роботи не боюся.
Негусто маю сил – та руки в мене є.
І хватка є також. Допомогти візьмуся!
Хай соловейко нам завзяття додає!
...Вже сонечко давно замружилось від втоми,
і люди по своїх домівках розійшлись,
а нам не час іще збиратися додому –
так хвацько з нею ми до справи узялись!
Хотілося мені самій переробити
всі клопоти її, всі справи до кінця,
щоб тітонька змогла хоч раз перепочити,–
стара, негомінка, самотня жінка ця.
Та марно. Завтра знов, щоб сонце обігнати,
заходиться вона, неначе заводна.
Госпóду обійде, попорається в хаті,
а там – дивись – уже чека городинá!
Без діла не сидить, не хоче! Ну, а може –
не так порожньо їй, саменький, на землі,
яка ж бо знає, що людину цю тривожить,
всі відає її скорботи і жалі!
...Я ж – мушу завтра знов до Києва в дорогу.
Та серце довго ще пробуде з нею тут,
допоки вир турбот і радощі, й тривоги
його в мій рідний дім, у місто, не позвуть.
Хто б відав, як шкода!.. Та, обійнявши скоро:
– Даруйте, – їй скажу, – але мені вже час...
А у думках своїх, крізь совісті докори,
додам: – Чи я іще побачу, рідна, вас?
...І довгий рік мине, доколи я відчую:
буденний кволий сум злітає до небес.
Це буде тут лише, коли я знов почую:
– Агов! Христос воскрес!
– Воістину воскрес!
© Татьяна Яровицына
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2014
І немає судді на оцьому Страшному Cуді…
І немає межі для знущань над слабкою країною…
Чи то розкіш велика – не бути на світі людиною,
власнодуш потопати в кривавім липкім не-бутті?!
Ті, що землю «здають», оббивають майбутнього квіт!
Що там нині у вас замість голосу спраглої совісті?!
Професійні кати – а чи жертви дурної спадковості? –
чим керуєтесь ви? Повелінням Того, що в москві?
Циркуляром Системи, що є найчорнішою з дір?!.
Ви, з „совочком” в руках, – не награлися досі доктринами?!
Ґвалт! Бандерівці кляті володю столітнього скинули!!!
...Чи ж любитиме вас Цей володя, новітній кумир???
Сепаратор ввімкнули і думали хвацько: „Пройде й –
нумо краяти землю!!!” Облиште потворні фантазії!
Різнодумці мої, ЦЯ ЗЕМЛЯ ВАС НІЧИМ НЕ ОБРАЗИЛА!..
А за кривди свої майте розум спитати з людей.
Для землі ким ви є? Що у ваших широких лобах
приневолює краю славетному кидати виклики?
І що більше між нас отаких невгамованих виродків,
тим сильніша країна й світліша її боротьба.
© Тетяна Яровицина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2014
Я скорблю о потерянном друге.
Он попал под зомбёжку. Убит.
Безнадёжно готова к разлуке…
Грех рыдать по покойнику: спит
волчья совесть, белея овечкой...
без кошмаров. Что ж... вечный покой!..
В храме самую лучшую свечку
я поставлю простившей рукой!..
Дьявол выбрал изысканный метод
всех науськать, стравить и... добить!
Да и Бог что-то медлит с ответом:
как найти в себе силы любить?!.
Сердце мечется, корчится, ноет:
«Больно!.. Нервов бы мне... про запас!...»
И аптечество наше родное
усмехается, глядя на нас...
Боль уйдёт и оставит копейки
в глубине некопеечных дыр...
С..т в штанишки придворные фейки,
подрывая наш внутренний мир,
и смакуют своё идиботство…
Новый друг, не спеши умереть.
Твой уход – это чьё-то сиротство!..
Не убий, социальная сеть!!!
© Татьяна Яровицына
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490049
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.04.2014
[i]Додаю вірш, написаний 13 лютого 2014 р.
Деякі слова хочеться забрати назад,
решту - залишити надовго...
Країна переживає той самий вирішальний момент,
коли конче необхідне переосмислення
власних внутрішніх цінностей кожною людиною
[/i]
Прихильниця я революцій в собі, –
коли не прикритись юрбою…
коли усередині – кровний двобій…
коли – вже не можна без бою…
коли у душі різні правди зійшлись
і звіром пішов брат на брата…
коли проминуло спокійне «колись»
і злочин найбільший – мовчати…
Ще нé відлунав замордований біль,
відвага іще не сконала…
Майданівцю милий, я вірю тобі,
але… тут Майдану замало!
О парубче щирий, романтику мій,
згадаймо свою Україну –
не те, що ми хочемо МАТИ у ній,
а те, що їй кожен з нас ВИНЕН!
Коли вже взялися "ламати режим" –
то змінюймо тільки на краще!
Країна чудес – не країна чужин.
Зважаймо: хтось мислить інакше.
Бо вже інтернет до "розколу" дійшов.
(Воюють і там до загину).
Ох, буде ганьба нам довіку, якщо
розломимо ми Україну...
О як її серце – наш Київ – болить,
зазнавши такої огуди!
Рятуймо її, відмиваймо щомить
від злого бездумного бруду!
У цій, некерованій вже, течії
плекаймо любов і надію.
Хранімо її, бережімо її!
Спотворити кожен зуміє!
І прикладом добрим, достойним своїм
висвітлюймо душі терпляче!
Коли над Майданом розвіється дим,
і вдасть: не було його наче, –
будуймо! Бо всяк лінуватись навик
в житті… від дивану – до столу…
Вже час – розгрібати (свідомо) смітник
у власній душі і довкола!
Забути, закреслити слово «хабар»,
а не спокійнісінько жити,
годуючи мовчки неситих нездар,
в яких Україна – корито.
Аби чорна пліснява не увійшла
нечутно до рідної хати –
стараймось неробства, жадоби і зла –
найперше собі! – не прощати.
Ростити в суворості власних дітей,
до зла в неминучім протесті.
Бо ця вседозволеність переросте
у національне безчестя!..
…Гартуєш себе тисячАми годин.
Тобі – друзі вірнії дані.
Та з власною совістю ти – сам-один
на цім велелюднім Майдані!
Дивись, досягнувши омріяних прав,
аби не втопився в "кориті"!
А щоб і надалі натхненно стояв
за гідність – щодня і щомиті...
Якщо за ОБОВ’ЯЗОК йде боротьба,
і буде тривати довіку,
я першою (як не завадить юрба),
вклонюся тобі, Чоловіку.
Розумний, достойний, міцний – саме той,
який най і вб’ється, а БУДЕ!
І скажуть усі: «Це – народний герой,
що виведе націю в люди!!!».
Усе, що робитимеш ти – недарма,
воно принесе нагороду!
Бо в світі найбільшої сили нема,
ніж сила любові народу.
Якщо ж все заради самих тільки ПРАВ,
політика... – що тут казати?..
"Крадій у злодюги ломаку украв..."
Вирішуймо: БУТИ чи МАТИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487619
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.03.2014
[i]Народному декламатору лірики Шевченка
п. Олександру Ліщенку[/i]
Він читає Шевченка студентам. Захоплено. Щиро.
Попри тиху зневіру доби і сучасний цинізм…
Він читає Шевченка. І світять в нім спрага і віра.
Хоч, здавалось, рокИ… І Шевченко уже – атавізм…
Він читає Шевченка. Бо генії – завжди на часі.
Бо вони обганяють своїми пророцтвами час.
Бо ціну вони знають маленькому зернятку щастя й
величезній біді, що чатує на кожного з нас.
Він читає Шевченка. Напам’ять. І пам’ять народу,
що набачився горя за свій наполоханий вік,
закликає нас бачити далі від свого городу,
і шукати пророків, допоки пророки живі.
Він читає Шевченка… Дай боже усім так читати!
І в серцях пророста чистокровна і праведна мить,
І… болять нам у грудях країна, і батько, і мати,
а не тільки юначе квапливе кохання болить...
Він читає Шевченка. І – скніють модерні стандарти.
Постає перед нами міцним, молодим, осяйним…
Він читатиме доти, як голосу стане читати.
Він залюблений в слово. А слово пишається ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2014
Не знаю, где я буду завтра, поэтому выкладываю сегодня...
Раньше как-то не поднималась рука...
Событиям 19 января 2014 г. посвящается.
В эту страшную ночь –
ночь безумья, огня и набата
извергается лава
огромной людской нелюбви...
В эту жуткую ночь,
стервенея, идут брат на брата...
Бред... Столетье спустя
Киев снова в огне и крови.
Нет, наверно, не зря
люди встали живою стеною!
Видно, силы нашли
те, кто к чёрному злу нетерпим...
Кто останется цел?
Кто поляжет под «Слава героям»?
Кто такого хотел?..
Он не спит. Я не сплю. Мы не спим...
Лишь ребёнок в кроватке
сопит, как ни в чём ни бывало...
Как всегда, простудился
в Крещенский мороз... Заболел.
В эту адскую ночь
поправляя на нём одеяло,
цепенею от ужаса...
Страшно мне – быть не у дел...
На Грушевского – пекло.
В душе – будто в стреляной ране...
От кроватки – к окну:
ну когда же всё это пройдёт?!!
Киев глаз не сомкнёт...
У кого-то – друзья на Майдане.
У кого-то там сын...
У меня на Майдане – народ.
© Татьяна Яровицына
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486617
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 18.03.2014
ЭТО начиналось ещё полгода назад. Из письма друга:
"Расстраивает очень вся эта заварушка между нашими странами– точнее, как я понимаю, между нашими «вождями» и «олигархами». А страдают-то , как всегда и больше всего, простые люди…"
В «патриот-изм» иной вживили корень...
Дурной водой вспоили всё и вся,
свои истоки трижды объегорив…
Одна земля, история, стезя.
Но грянуло: «Соседи – растакие...»
И бывший брат забыть скорее рад,
что дед погиб – за вольный город Киев,
а бабушка живёт – за Ленинград...
Ты – свой? Чужой?.. Граница где, по сути,
когда всё покупается вокруг?..
Но я – не Янукович, ты – не Путин!!!
Ты просто Друг: и в радости, и... вдруг.
Я – вне корысти, зависти и злости.
Пускай меж нами вьются сто дорог,
мы неизменно ждём друг друга – в гости,
и никогда – с указом на порог!
На суть вещей настрой своё зерцало.
Увидишь: на провал обречена
за скользкий мир, за бисерное сало –
тебе и мне не нужная война!
Пускай кипят надуманные страсти,
дельцы жируют, «знать» пирует всласть!..
Пиши стихи. Своею светлой властью
они переживут любую власть.
P.S. С верой в разумных и добрых людей...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485889
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 15.03.2014
– Мне сказал диктор в телеке, дУмать так. Вот я и думаю...
Мыслить лень. Да и попросту жаль кучу времени зря.
Прокляну я, пожалуй, Надийку – близняшку-сестру мою,
раз не верует в белого-красного-синего батю царя.
Заболела бедняжка смертельно своей Украиною
и не слышит, что ей говорят, что у нас говорят...
«Приезжай, посмотри», - всё твердит. Мол, пока – не с повинною...
А мне страшно лететь. Там ужасный бандеровский лад!!!
Там едят москалей! И жидов. И детей, представляете?!
Я по телеку всё это видел однажды, клянусь!
Телевизор не смотрите? Душенька, много теряете.
Киев древний сдурел. И собрался войною на Русь...
– Я живу в Украине. Поверишь? – фашистов не видела!
...Кроме тех, что скрывают под кожею крылья орла.
Повалив в зимний Днепр кровожадных довлеющих идолов,
молодая страна Украина н а р е ш т і чуть-чуть ожила.
Хочет жить, наконец, суверенно, свободно, по совести
и забыть геноцид, то бишь автократический «бзык».
Но, однако, мой братец!.. Как сильно меняются новости
в переводе с родного на великорусский язык!..
Приезжай, зацени... Подарю пониманье глубинное.
Не прозреешь ты сам – будут плохи у внуков дела!..
Ты останешься жив! И здоров. Сохраню. Я клянусь пуповиною –
той, которой природа с тобой нас двоих обвила...
– Друг Иван, дорогой, ты неправ, что живу в Украине я.
На Донбассе живу – на окраине славной Руси.
Я свободу и совесть на место рабочее выменял.
Да, мне «нация» по боку. Ты... о зарплате спроси.
Я смотрю НТВ. Меня корчит от слова «бандеровцы».
Холодею от мысли, что сын может думать не так.
Всё молчит, ускользает... Собрался куда-то... Не делится.
Разобраться пытался, а он мне: «Ты, батя, дурак!»
Может быть, и дурак... Мне три года осталось до пенсии.
Мне стабильности хочется. Может быть, западный сэр
даст рабочее место?.. Стареть буду гордо и весело!
Буду умный дурак. И для всех пионеров пример...
– Я борец за свободу. Меня не «спужаешь» потерями.
Я ловил этой грудью приветы от «Беркута» влёт.
Я бандеровец! Что ж... В Иисуса не сразу поверили*...
Не поверили в Стуса... Но каждый велик в свой черёд!
Боль от ран я стерплю. Не дождётесь... Я выживу. Выстою!
Чтобы без искажений – давайте на русском сейчас!
Я такой же, как вы, но победу я вымечтал, выстрадал.
Ни Москва, ни Европа – увидите! – мне не указ.
Я бандеровец. Да! И кипит во мне воля народная.
Я рождён для борьбы. Я к ней совестью приговорён.
Мы для власти любой будем грубыми и неугодными.
Не-угодными жили. Угодными вряд ли помрём...
– Я живу в... регионе. У нас тут – другие материи.
Я – насквозь украинец, а, значит, – изгой. Я привык.
Но спортивные парни грозятся повесить на дереве...
Им мешает мой чистый родной украинский язык!!!
Органичны они в скудоумии и плоскостопии.
«Патриот» почему-то читается: «регио-нал».
Но мы перерастём эти региональные фобии!
Может быть, доживу. И пойму: не напрасно страдал...
А пока что – среда отвечает враждебными лицами.
Но покуда не вздёрнуты все вот такие, как я,
Украина жива! И не купишь её заграницами,
как не купишь ничем вековечную песнь соловья.
– Я – отец украинца, но русский в душе, – жил в бесстрашии...
Но включил телевизор. Центральный российский канал.
И... поверил! Поверил в ущербное наше "безрашие"...
Испугался Бандеры... И вмиг неврастеником стал.
Смене власти я рад... Языковая смена – ошибочна.
Ну нельзя сделать зá день всё то, что под силу векам!!!
Принудили любить. Улыбнулись победной улыбочкой.
Обозлили народ, отхлестали его по щекам...
Я в стране этой жил, и она была доброю матерью,
хоть на тронах верховных сменялись пройдохи-отцы.
Я боюсь за неё!!! Чужаки к ней идут с автоматами.
А родные – терзают. И прячут в оффшорах концы.
– Посмотрю «тех» и «этих» – полночи мне, значит, ворочаться...
Утопаю в агрессии. Грусти. И вычурной лжи.
Что за странные люди? Неужто, и вправду не хочется
им построить страну, чтобы всем нам хотелось в ней жить?!
Ну, пусть вАм всё равно, так о будущем – детях – подумайте!
О весёлых детишках. Счастливых! – не детях войны...
Вы враждой, нетерпимостью, цвет своей нации сдуете,
испещрите могилами тело единой страны!
Да, скрипят табуретки жестоко расшатанных принципов...
Да, непросто и шатко всем нам, а не мне одному....
Я хочу честно жить и любить, но не в чьей-то провинции.
...Помолюсь за страну, хоть уже и не знаю кому...
– Я – хохол-одиночка, духовно родившийся заново.
Совершенно недавно, в жестокой народной борьбе,
понял я и... прозрел. Безвозвратно. Прекрасно. Внепланово.
Колыбель наших предков! Я искренне нужен тебе!!!
Это значит: я счастлив. Нет места в душе одиночеству.
Я познал чувство локтя с чужими, казалось, людьми.
"И пускай не дано изменить всё немедля, как хочется",
я обрёл Украину, а с нею – обрёл целый мир!
Распри, слёзы и боль – в мерках вечности – мелкие, зыбкие...
Память вечно жива. И пускай что хотят говорят,
но однажды моя Украина измученной доброй улыбкою
улыбнётся судьбе. И поверю, что жил я не зря.
* имеется ввиду кровавое насаджение христианства на Руси
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485415
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 13.03.2014
Мой ребёнок сегодня
назвал нас «страной идиотов».
Обняла. Согласилась.
И тихо сказала: «Прости…»
Как ему объяснить,
что есть выход на свет из болота,
если мама,
весёлая мама
всё чаще грустит?!
Сто вопросов в глазах.
Хоть недетские это заботы, –
лучше горькая правда
в эпоху несчастных сирот!..
Как ему объяснить,
что лукавы порой «патриоты»
и что, кем бы ты ни был,
найдётся крупней ПАТРИОТ?!
Как ему объяснить,
что возносим мы гадов и – верим?!
Как ему объяснить,
что страна эта – кукольный тир?!
Как ему объяснить,
почему неизбежны потери?!
Как назвать этот строй,
что смешит, ужасая весь мир?!
Как ему объяснить,
что он счастлив обязан быть «после»,
если что-то внезапно
случится с отцом и со мной…
Как ему объяснить
те смешные истерики взрослых,
что зовутся невинно
«информационной войной»?!
Как ему объяснить,
что сегодня одним кликом мыши
и одним репортажем,
что сделал продажный канал,
обозлить можно всех,
кто добром и смирением дышит,
и заставить стрелять
тех, кто даже в зверей не стрелял?!
Как ему объяснить,
что мы жили спокойно когда-то,
но «ошиблись» в вождях
и тотчас же попали впросак…
Он представить не может,
что папа идёт с автоматом
защищать нашу землю
от родины бабушки. Как???
Видно, нужно страдать,
чтобы перерасти четвереньки…
И, пока подбираю
слова, – но ни слов нет, ни сил, –
он дрожащей ручонкой
даёт мне для раненых деньги.
ВСЕ, что пять долгих лет
на мечту – «на квартиру» – копил.
Чтобы жить по-людски…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483304
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 03.03.2014
Я – гідність, я – віра, я – гордість, я – сила, я – спрага.
Я вірю в країну. У правду і товаришІв.
І що мені дальні Москва, Вашигтон, або Прага,
як можна побачити звіра в сусідській душі?!
Коли невідомо, що дума Горішній добродій.
Якщо ми для влади – лише передвиборна бронь...
І я почуваюсь, як масло у тім бутерброді,
прогріте й роздерте між скибами владних долонь,
що мають багато... Й не гідні не віддати останнє.
Я ж – можу у запалі втратити власне життя!
Я – мудрість. Я – втома. Я – досвід доби. Я – вагання.
За що? Поясніть. Розтлумачте мені до пуття!!!
І я вже не знаю, що вдіє новітня облога.
Мо', крові додасть, аби нам яскравіше жилось…
І так мені гидко, і так мені гнівно від того,
що мною – для себе – ті скиби намазує хтось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466618
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.12.2013
Раптова зустріч.
– Ти…
Невже?!
Дива…
Та де?! В курортнім місті. На базарі...
…Таке з людьми трапляється, бува.
І інше – теж… Сто років, як не в парі…
…Які ж у тебе очі голубі!
Повір мені, таких ніхто не має!
П'янка блакить... А в ній – знайомий біль.
– Ну як життя? – півголосом питаю.
Подарували справжнє диво з див
нам календарне і життєве літо!
– Я це життя ніколи не любив, –
одказує твій погляд сумовито.
– А я – люблю!!! Немає таїни –
обидва ми в цім світі нетутешні.
На черешневу повінь озирнись…
Відчуй усе, про що мовчать черешні!
Ми без жаги – плоди без кісточок.
Продовження… чи є щось важливіше?
…Хай де не де і вкрався хробачок –
плоди на смак солодші і зріліші…
Для них секунди наші – то літа!
Невдовзі – тихий шелест падолисту…
Забудь мене. Натомість пам’ятай:
любить життя – це… як черешні їсти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2012
Мы поженились!!!
Ну да, по любви…
(Скажете, опрометчиво?..)
Склеивать судьбы,
повадки свои...
Трудно,
да делать нечего!
Я и представить
себе не могла,
что за столом
обеденным
булка, конфета,
кусок пирога,
сыра ломтик
несъеденные
станут бесить меня
всякий раз
по завершеньи
трапезы!!!
…И раздавался
разгневанный глас
после
недолгой паузы:
– Ну, неужели
доесть-то не мог? –
в кличе своём
заздравном я
хаяла всё, что
оставлено впрок,
не понимая
главного.
...Фраза –
от ссоры
на волосок,
взгляд, ей подстать,
внимательный:
– Знаешь,
я снова оставил
кусок
впроголодь
жившей
матери.
Вдруг подкатила
бессильная
злость –
вспомнились
«девяностые».
...Впрочем,
не нам одним
трудно жилось:
многие ели
не вдосталь, и...
Горло неволит
подкравшийся ком,
жалость внутри
щекочется:
вижу, как мать
доедает тайком,
всё, что сынам
«не хочется»...
...Заперло время
тот век на засов,
новый щедрее потчует.
Муж оставляет
последний кусок...
Матери. Мне.
Дочери.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322348
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.03.2012
Февраль. Беда. Больничная палата.
А за окном - как на ладони - жизнь,
в которую, как в Бога, верить надо!
Иначе - крышка. Хочешь жить - молись!..
Окно - алтарь, убежище для взглядов.
А в нём - великолепная зима...
Живой народ торопится куда-то.
Звенят трамваи. Строятся дома.
Голубит солнце чистый снег на улице,
и так в палате сделалось тепло!
А за окошком - голуби целуются!
Не терпится пернатым... Припекло.
Поет капель порывисто и звонко -
минуты замирают на бегу...
Невдалеке видны инфекционка
и сердце на нетронутом снегу.
Больные взгляды - где им, бедным, деться? -
рассматривают сонную ветлу
и паренька, что вывел это сердце,
и девушку, прильнувшую к стеклу...
Глазам больным так влажно после засухи:
в своем визите он не одинок -
смешно торчит мордашка из-за пазухи,
а он кричит: "Знакомься: твой щенок!"
...Увидишь - и поверишь, если честно:
все впереди - весна и первый грач...
Любовь спасет от самой злой болезни,
когда опустит руки лучший врач!..
Инсультники, хоть им вставать опасно,
вдруг на локтях в порыве поднялись.
И слышится: "Как было бы прекрасно
вернуться в мир, которым правит жизнь!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317354
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 27.02.2012
Я – звичайне струнке дерево,
що зросло на землі батьківській,
над Дніпровим крутим берегом,
під вітрів віковим натиском.
Маю друзів – дерев-братчиків,
та нема поміж них злагоди.
Виглядають талан (ач які!)
той – зі сходу, а той – з заходу…
Щось доводять одне одному.
В суперечки свої втягують –
чи в дебати? –
як там, по-модному?
…Ні, без мене, гаразд?! Дякую.
Будуть сотні питань спірними,
а обставин лоби – дужими,
ми ж потрібні землі вірними,
ми потрібні землі мужніми!
Як терпіти ганьбу братську, то
краще бути ущент зламаним!
...Є на сході рідня – батькова.
І на заході теж – мамина…
Та не треба мені клястися,
в тім, що стовбури вкрай зморені!
Не гризіться хоча б! Згляньтеся!
…Невимовно болять корені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295583
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2011
По риночку помалу йде
старенький дядечко
та все припрошує людей:
– Купуйте яблучка!
Смачнющі, ба не золоті.
Із саду власного!
(Чи в око впали вам оті,
що сяють глянсово?!
На них же й мушка не сіда –
то харч від ворога!)
…Дешевше, хочете, продам,
коли задорого?!
На руки дивитесь мої?
Авжеж! ...З народу я.
Куштуйте яблучка! Свої –
не перепродую!
(Не підіймається рука.)
Купуйте! Дешево!
Ген, спекулянт сичить-гука:
„Какого лєшего?!”
Беріть собі і дітворі–
нічим не кроплені!
Найкращий сорт, що на порі!
…Чи вам пороблено?
Скажу: колись була і я,
як цей-от дядечко.
Забула прізвище-ім’я
та ще й по-батечку,
з відлунням диким у душі
біди народної
несла назад свої вірші
з книгарні модної.
«Хороша книжка. Узяли б,
та це ж... поезія!
Не хоче люд… дивитись вглиб.»
...Йшла геть по лезу я.
Гламурний час уподобань
оцих велúких днів!
Роздолля - тисячам видань
бульварних викиднів…
Як мій герой, гидую цим
засиллям глянсовим.
Не місце в нім розмаю рим.
І з того часу я
йду від душі і до душі –
не шляхом мощеним:
– Візьміть вірші, товариші!
З душею зрощені…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290657
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.11.2011
– Снова дед постельку не убрал... –
дочка негодует (ну и дети!),
посылая мне о том сигнал. –
Мам, скажи, лентяи – дяди эти!..
– Чтó так, я признáюсь, не пойму,
за порядок ратуешь ты жарко?!
Объясни-ка маме, что к чему.
– Просто... вас с бабулей очень жалко.
Тяжела, я вижу, роль жены:
убирать должна, готовить – тоже.
Мужики вам помогать должны! –
...И пошёл мороз гулять по коже.
Встал вопрос во всей своей красе:
как в её счастливых шесть и восемь
в маленькой головушке засел
зрелый женский будничный вопросик?!
Я в кулак всю волю собрала
и, с улыбкой на малышку глядя,
так примерно тему начала:
– Кто, скажи, построил дом наш?
– Дяди...
– Кто подвёл к нему водопровод?
Кто дал кров надёжный, да не нá день?
– Дяди...
– Точно, милая, так вот:
у кого важнее роль?
– У дядей...
– Кто придумал первым колесо,
изобрёл и ручки, и тетради,
кто добыл из недр земли нам соль,
заработал денег, молвил: нате?
Кто построил в городе метро,
берега реки связал мостами?
Кто из года в год творит добро
сильными, могучими руками?
Кто открыл нам свет далёких звёзд
в золотой космической плеяде,
разные открытия донёс
до умов пытливых?
– Тоже дяди.
– Кто проник сознанием в эфир,
просчитал, как кружится планета,
кто помог прийти нам в этот мир?
(Подрастёшь – поведаю об этом...)
Кто стране родной – и меч, и щит?
Кто – разумный, сильный и надёжный –
от беды нежданной защитит,
и придёт на помощь неотложно?
Ночью ли, ненастным тёмным днём
с верою посмотрит в наши очи,
скажет нам, обняв: «Переживём!»?
– Дяди.
– Потому-то мы их ждём,
любим, уважаем очень-очень!
Женский труд не ведает цены:
в нём – любовь, и ласка, и забота.
Видно, для того мы рождены.
А для дядей главное - работа!
(Правда, тёти тоже им нужны...)
Знают пусть: живут чего же ради
тёти (мы) – от дочки до жены –
всё для них, родных и сильных дядей!
*******************************************
...Дочке не сказала я тогда,
а теперь – в стихах – смолчу едва ли:
я ХОЧУ, чтоб, вправду, иногда
дяди тётям тоже помогали!
Чтоб в тумане сизых будних дней
жило солнце ласки
в строгом взгляде,
сделав чуть внимательней, нежней
сыновей, мужей и братьев – Дядей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285606
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 11.10.2011
Она смогла уйти – за ним.
Видать, любила...
Особняком живут. Одни.
Хватило силы
ей оторваться от родни
и жить в разлуке.
А муки – ведомы ль они
обычной суке?
Живут. Два раза в год щенят
на свет рождают.
А те растут. Шалят. Скулят.
И пропадают.
...Собака воет ли, ветра
стенают-свищут?
Неделю бродит по дворам,
детишек ищет...
...Вползёт под вечер в конуру,
уснёт в бессильи,
не зная: это дело рук,
что их кормили.
Но стихнут отблески беды
в глазах собачьих,
и запах лакомой еды
обиды спрячет...
Другое дело человек.
Другое дело:
живут сомненьями вовек
душа и тело.
Когда в тупик ведут пути,
ох, непростая
(неразрешимая почти!)
задача – бросить и уйти...
Уйти из стаи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279659
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 09.09.2011
Я – жена. Ты – выходит, любовница…
(Мы успели чуть-чуть познакомиться.
Рядом койки в палате находятся.
Две недели нам здесь куковать).
…Интересно-то как получается:
«два враждующих клана» встречаются,
сквозь презренье и зависть пытаются
хоть немножко друг друга понять…
Я – само возмущенье вселенское,
осуждение праведно-женское,
неприятие, злое и резкое.
(Раздражение мокнет в горсти).
Я – жена! Ну, а ты – КТО? Любовница.
Ты – семей сокрушенных виновница,
содержанка, подстилка, питомица!
…Подрастает сынишка? Прости.
Пусть и выглядишь ты потрясающе,
и глядишь на меня вызывающе –
проходимка и стерв*чка та ещё! –
знаю: мне до тебя далеко.
…Входит в двери твой хахаль воякою,
с орхидеей, с игрушкою яркою.
(Да, к любовницам ходят с подарками!
Ну, а жёнам несут молоко…)
Жёнам чести такой не положено.
Мы – обычны. Тихи. Неухожены.
Наши крылья в смирении сложены.
Нерасчёсаны наши лучи.
Недосуг нам, семейным паломницам:
наши плечи от бремени ломятся…
Я – простая жена. Ты – Любовница.
…Слава Богу, у разных мужчин!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244627
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 03.03.2011
Що ти робиш зі мною, óсене?!
Я ще мрію: простоволосою,
в літній сукні, ногами босими
йти по рідній святій землі,
милуватися в лузі квітами,
що дарує так щедро літо нам…
…Та – очима вже сумовитими
в небо дивляться журавлі.
Нещодавно мені наснилося,
що ти, óсене, забарилася.
…Та – на ранок дерева вкрилися
ніжним золотом сивини.
Я люблю тебе, осінь, різною:
безтурботною, злою, слізною…
…Та найбільше люблю я – пізньою,
і не бачу у тім вини!
Ти виблискуєш днями гожими,
на замріяну казку схожими –
осягнути ніяк не можу я
велич лагідну і німу…
Серце повниться хвилюваннями
від приходу такого раннього.
…Знай же, óсене: до останнього
сукні літньої не зніму!
2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143926
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.09.2009