Olenka

Сторінки (2/139):  « 1 2 »

Перешкоди

Знов  кляті  перешкоди,
Не  взмозі  обійти.
Шукаю  виправдання,
Аби  лиш  утікти.

Терпіти  їх  не  стану,
Для  чого  цей  тягар.
Лиш  серцю  біль  завдам  я
І  дали  буду  жить.

Чи  буде  шлях  той  вірний,
Хто  зможе  розказать,
Кому  тепер  повірити
Щоб  біль  свій  подолать.

Я  страх  сховати  мушу,
Від  тих  чужих  очей.
Які  дедалі  ближче,
В  тіні  моїй  стоять.

Щодуху  б'ють  у  спину,
Тривожать  мої  сни.
Стирають  все  що  хочуть,
Так  просто  без  вагань.

Скажіть  мені  лиш  прошу,
Де  шлях  той  віднайти.
Коли  остання  думка,
Навіює  лиш  смерть.

Кричати  знов  благає,
По  стінах  тих  повзти.
Аби  ті  кляті  звірі,
Не  з'їли  до  костей.




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2020


Такий він… кінець

Що  нам  підказує  серце  в  ті  миті  коли  емоції  беруть  над  нами  верх...  Що  ми  думаємо  коли  з  наших  уст  летять  слова  які  наче  річка  вдаряються  об  камені,  як  об  чиюсь  душу..Ким  ми  стаємо  один  для  одного  коли  стирається  грань  спокою  і  наступає  гнів....  Для  чого  ми  робимо  боляче  своїм  коханим  а  потім  тихо  страждаємо  але  вже  по  окремих  кімнатах..  Хтось  тихо  сопе  в  подушку  коли  інший  покривається  сльозами  а  в  горлі  комом  щось  стало,  і  серце  рве  тебе  наче  зараз  зупиниться,  здається  що  настав  кінець...  Що  тоді..  Ми  стаємо  егоїстами,  переповнені  сумнівів,  бажанням  тікати  чи  залишитись,  спробувати  щось  вирішити  чи  краще  лишити  все  як  є  знайшовши  заміну..  Не  дивно,  але  все  ж  людей  можна  замінити,  так  це  вже  не  ті  почуття,  не  ті  посмішки  це  все  з  нового  листа..  Але  чи  потрібно  це  нам,  інколи  те  що  ти  будував  роками  миліше  тобі  за  1000  нових,  адже  ти  знаєш  що  тут  ти  свій,  в  цьому  домі  тебе  чекають,  в  цьому  ліжку  ти  не  один  прокидаєшся  а  за  столом  завжди  ставиш  дві  тарілки,  знаєш  що  вона  їсть  і  що  цього  разу  краще  без  чаю...  Дико  розуміти  що  час  стирає  більшість  приємних  моментів  в  той  період  коли  їм  перешкодою  стає  непорозуміння,  злість,  егоїзм...  Хто  цього  разу  скаже  що  все  що  не  вбиває  нас  робить  сильнішими,  в  той  момент  коли  живучи  тривалий  час  над  одним  дахом  здавалось  в  радості,  в  мирі  ти  чуєш  як  він  каже  тобі  -  “все  що  тримає  мене  до  тебе  тепер  це  лише  звичка  від  якої  я  не  можу  позбутись”..  Та  як  повірити  в  неї  коли  ти  віддаєш  усе  і  це  вертається  тобі  взаємністю  а  лише  одна  сварка  розставляє  всі  крапки  там  де  я  їх  упустила....
В  один  момент  хотілось  збирати  речі,  розбирати  бардак  у  голові  і  лишити  цей  дім  пустим....В  інший  стояти  і  чекати  що  все  це  було  ілюзією,  що  насправді  любов  досі  жива,  просто  буденні  проблеми  зробили  своє,  а  точніше  забрали  те  чим  ми  дорожили...
Моторошно,  руки  трясуться  а  серце  щораз  гучніше  бьється,  воно  не  знає  що  робити  далі,  заплуталось  десь  у  глибині,  саме  той  біль...  Я  проковтнула  і  залишила  його  що  тепер  комом  стоїть  поперек  горла....
Тихо,  я  тільки  зараз  чую  як  тихо  в  нашому  домі...  Не  чути  сміху  від  твоїх  жартів,  які  до  сліз  та  болем  у  животі  кидали  мене  в  різні  боки...  Не  чути  що  в  нас  є  майбутнє,  чомусь  усе  стало  для  мене  в  чорно-білих  тонах..  Скажи  де  я,  чому  я  не  знаю  що  відповісти  тепер...  Як  нам  закрити  двері  і  покинути  цю  тиху  і  нікому  вже  непотрібну  домівку  яку  ми  там  старались  будувати...  Цієї  ночі  ми  роставили  все  на  свій  манер,  не  так  як  хотілось,  а  так  як  сталось...  Завжди  невдало,  завжди  болісно..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698353
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2016


І таке буває…

Ми  думаєм  це  наше  все,
Заздалегіть  малюємо  шаблони,
Шукаємо  слова  у  дорогих  альбомах,
Вичитуємо  щось  незрозуміле...

А  саме  головне  ми  забуваємо,
Не  у  словах  це  щастя,
У  діях  тільки  б  не  запізно...

Будуємо,  працюємо,  усі  ми  так  живем,
Але  в  кінці  ми  бачимо,
Усе  не  так  як  ми  хотіли...

Задумані  ілюзії  руйнються,
А  пройдені  і  завчені  слова,
Нікому  не  потрібні....

Лиш  ти  один,  стоїш  чогось  чекаєш,
Чи  то  шукаєш  у  собі
Забуті  клятви  у  коханні,
І  віру  в  щось  живе...


Спотворені    малюнки  ще  з  дитинства,
А  що  тепер  з  них  взяти...
Ця  Пустота  була  в  тобі  роками,
Ти  ж  тільки  зараз  зрозумів....

Скоїти  злочин  це  лише  хвилина,
Жити  з  цим  усе  життя...
На  твоїх  руках  чиясь  сльоза,
Та  може  і  твоя,  не  хочеш  вірити...

Та  за  вікном  б'ється,  і  реве  вона,
Щосили  розриває  твою  душу,
Та  совість  не  дає  тобі  проходу,
А  раптом  все  це  назавжди..

Щодуху  топчусь  я,  вриваюсь  мовчки,
Кажу  тобі  —  усе  гаразд,
Та  на  тобі  лиця  не  видно,
Так  моторошно  як  пітьма...

Ховаєш  очі,  щось  турбує,
Казать  не  хочеш,  чи  то  страх..
Я  намагаюсь  розібратись,
Ти  ж  проганяєш  геть...

Ось  знов  чужою  на  порозі,
Не  знаю  де  тепер  піти,
Здавалось  разом  будем  вічно,
Та  тільки  в  голові  моїй..
Ранковим  сонцем  я  відкрила  очі,
І  стало  зрозуміло  все,
Це  тільки  сон  мені  наснився,
А  було  все  як  наяву.....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2016


Згадалось минуле забуте давно…


Колись  мені  було  байдуже,
Що  стане  з  нами  у  шляху,
Тепер  шукаю  кожну  краплю,
Щоб  звести  разом  все  живе…

Тобі  не  варто  щось  казати,
Вимірювати  наші  сни,
В  них  досі  чується  минуле,
Щораз  вертаючи  обман..

Так  тихо  стало,  все  завмерло,
Ми  відчуваєм  наше  все,
Все  що  створили,  будували,
Що  стало  мріями  чужих..

Я  хочу  вірити  що  далі,
Ми  повернемось  як  колись..
Поглянем  ввічі  і  одразу,
Згадаєм  пройдені  роки..

В  них  ми  були  колись  щасливі,
Чи  може  це  лише  здалось..
Але  в  душі  щось  залишили,
Як  спогад,як  чиєсь  життя..

Здаватись  зараз  нам  не  варто,
Нам  варто  спробувати  знов,
Шукати  що  колись  згубили,
Ховати  від  чужих  очей..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2016


Байдужість що створюєм ми….

Бувають  моменти  що  ми  чужі  в  цьому  світі.  
Чужі  поміж  своїх  власних  думок,  втратили  ціну  простим  але  таким  приємним  дрібницям…  Ходимо  і  робити  все  так  як  нам  заманеться,  бездумно  рухаємось  вперед  бо  так  хочемо,  а  на  чиїсь  почуття    не  зважаємо  зовсім.  
Егоїзм  ---  як  ще  далеко  він  зайде,  наскільки  ще  треба  довести  що  ми  варті  кращого  відношення  до  себе  і  до  близьких  нам  людей.  
Ранити  ми  можемо  словами  так  глибоко,  що  потім  важко  пояснити  що  насправді  змусило  тебе  піти..  Забути  все,  що  так  глибоко  засідає  як  осад,  змити  з  себе  бруд  брехні  і  тої  ненависті  до  людей  що  змушують  тебе  відчувати  себе  винною…
Часом  мені  хочеться  кричати  бо  мене  не  чують,  а  деколи  мовчати  коли  вже  сил  немає  адже    це  ітак  немає  різниці  ні  зараз  ні  потім….
 Тиша,  вона  підставляє  нас  на  роздуми,  на  можливість  виправити  щось  або  зрозуміти  свої  власні  дії…  Варто  інколи  спинитись  і  озирнутись  назад,  поглянути  що  ти  зробив  тоді  а  що  робиш  зараз..
Чим  твої  дії  стали  кращими    зараз  ,  порівняно  з  тими  які  ти  зробив  тоді  коли  це    було  неправильно
  Повторюєшся?  Вагаєшся?  Чи  просто  байдуже?  Купа  питань  заганяють  тебе  і  ти  ладен  просто  закритись  в  собі  пояснювати  не  хочеться,  знову  щось  вирішувати  набридло,  а  для  чого  тоді  ми  кажемо  –  Ми  це  сила,  Ми  зможемо...Ми  разом  подолаємо  все...
Є  слова  що  забуваються,  а  є  такі  що  ти  і  через  10  років  зможеш  згадати  їх,  бо  вони  застали  тебе  неочікувано  і  завдали  тобі  удару  в  глиб  душі  що  невзмозі    витягти  це  з  себе,  можеш  лише  приховувати  і  намагатись  жити  з  цим.  Відволікаючись  на  речі  що  тобі  здаються  важливішими...
Я  стомилась  щось  пояснювати,  змирилась  з  тим  що  від  моїх  думок  не  стає  краще,  лиш  коли  я  кажу  –  нехай  так,  гаразд,  я  забуду..  І  тоді  все  наче  стає  на  свої  місця  але  пізніше  все  повторюється  і  ці  слова  зриваються  з  моїх  уст  з  відчуттям  відчаю,  відчуттям  що  мене  можуть  вислухати  але  почути  не  хочуть  і  це  здається  для  мене  жагучим  вогнем  що  пристально  доторкається  до  кожного  кінця  моїх  почуттів,  з  обох  боків  даруючи  смуток,  самотність....
Немає  місця  тут  для  слів  –  вибач  -,  коли  насправді  в  душі  в  тебе  все  заливається  від  того  що  тебе  не  почули  і  вкотре  розумієш  що  цими  словами  все  знову  забудеться,  наче  б  то  нічого  і  не  було..
Замкнуте  коло  здається,  лиш  би  не  лишитись  в  цьому  колі  плямою,  яку  не  змити  вже  нічим...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2014


Спробуй, і все вийде…

Час  швидко  спішить,  так  і  ми  непомітили  як  пройшло  пів  року  з  дня  нашої  зустрічі,  хтось  скаже  це  зовсім  мало  для  когось  це  надто  багато,  для  мене  це  достатньо  щоб  зрозуміти  що  ти  мені  потрібен…  Часом  ми  буваємо  не  в  собі,  сваримось  через  речі  які  можна  владнати  простими  словами  –  ми  зможемо  зробити  все  правильно,  треба  тільки  подумати…  
Давай  знайдемо  рішення,  можливо  спробуємо  знайти  компроміс  чи  все  ж    краще  буде  замінити  це  на  те  що  робить  з  нас    -  людей  в  масці...  Сьогодні  з  ранку  я  вдягну  її  скажу  все  гаразд,  вечером  зніму  і  почну  свою  історію  як  це  набрило  і  скільки  це  ще  триватиме..
Кажуть  за  любов  треба  боротись,  треба  її  тримати  міцно  і  щодня  давати  їй  сил  на  існування.  Шукати  в  собі  нові  можливості  як  зробити  краще,  як  зробити  так  щоб  потім  ми  дивлячись  у  вічі  розуміли  ось  хто  для  мене  всесвіт,  ось  хто  для  мене  все…
Ці  до  чорта  трудові  будні,  як  часто  ми  не  бачимо  поміж  них  хто  ми  насправді,  замикаючись  у  собі  ми  недаємо  можливості  комусь  з  нас  зайти  в  наш  дім  спокою  і  спробувати  щось  розтавити  на  свій  манер,  не  даємо  права  зробити  нас  трошки  добрішими  трошки  щасливими  і  зовсім  трохи  коханими…  
Ми  завжди  вислухаємо  один  одного  але  ми  не  намаємось  навіть  трошки  зблизитись  з  проблемою  і  прямо  сказати  –  Ти  правий(а),  треба  щось  змінювати  і  я  готовий(а)  на  це….  
Наші  принципи,  кому  вони  потрібні,  наче  це  комусь  робить  краще.  Знаючи  що  від  цього  немає  ніякого  толку  ми  всеодно  стоїмо  на  свому,  вперто  і  ще  й  зі  злобою  наче  нас  задумали  змінити  не  хочемо  відпускати  думку  що  ми  не  праві…  
Я  часто  задумуюсь,  а  що  було  б  якби  ми  просто  жили  лиш  по  своїх  правилах  ігноруючи  поради  близьких,  на  що  ми  б  тобі  були  схожі?  На  людей?  Я  сумніваюсь…  
Так  дивно  що  в  серці  знаходиш  місце  для  почуттів  але  в  той  самий  час  ладен  їх  відкинути  в  бік  коли  це  стосується  змін.  Хтось  втрутився  в  твій  світ,  а  все  для  чого,  Ми  шукаємо  тих  хто  нас  буде  підтримувати,  тих  хто  поведе  нас  на  шлях  і  підштовхне  до  мети,  тої  яку  ми  вже  давно  окреслюємо  в  своїй  голові…  
Хочеться  вірити  що  за  вуалью  всіх  цим  балачок  про  сімейне  життя  без  жодних  проблем  ми  знайдемо  місце  для  свого  маленького  щастя,  зможемо  з  легкістю  рухатись  вперед  щоб  стати  тим  ким  ти  саме  більше  хотів.  Зможемо  небоятись  що  сонце  не  зійде  бо  поряд  буде  твоє  особисте  тепло  що  зранку  до  пізньою  ночі  зігріватиме    і  даватиме  надію,    ми  створимо  наше  майбутьне  навіть  якщо  це  буде  важко,  ми  зможемо,  для  того  ми  і  є,  щоб  любити,  підтримувувати,  і  просто  бути  поряд…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539212
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.11.2014


Заплутані стежки і в голові бардак….

[i][/i]Таке  враження  наче  все  от  от  стане  зрозумілим  та  це  лиш  на  мить…  
Часто  не  признаючись  собі  чого  потребую,  я    приховую  це    глибоко  в  душі,  закриваю  очі  на  те,  що  мене  хвилює  причиняючи  біль…  
Біль  вона  буває  різна  -    фізична  або  душевна.  На  данному  етапі  я  отримую  душевну…  З  нею  важче  боротись,  запокопувати  і  в  той  же  час    леліти,  аби  знов  не  наробити  дурниць…
 Здається,  що  коли  ти  посміхаєшся  це  означає  -    у  тебе  все  гаразд..  Але  знову  ж  таки,  це  обман,  спроба  буду  щасливою  незважаючи  ні  на  що.  Та    лиш  одиниці  спробують  знайти  тебе,  розібратись  у  всьому  ,  допомогти  і  зрозуміти…  
Легко  тримати  в  собі  щастя,  ділитись  з  іншими  але  тим  самим  важко  стримати  гнів  або  розчарування  від  того  що  ти  не  отримуєш,  миритись  зі  словами  –  потім,  завтра  та  все  буде  добре,  лиш  почекай..  Настає  момент  коли  не  хочеться  вже  ні  чути,  ні  потребувати,  просто  встати  і  піти,  подалі  від  пустих  балачок....  
Сум,  манить    мене…Страх  підводить  до  межі…  Не  надаючи  цьому  особливої  уваги  я  просто  йду  далі,  шукаю  шлях  як  обійти  лабіринти  побудовані  мною  ж  …  Стриманість  дає  мені  можливість  віднайти  щось  нове  в  собі,  відкрити  надію  у  щось  справді  сильне..
Почуття  які  вирують  у    мені  глибоко  в  серці,  я  їм  даю  волю  та  змушена  тримати  на  привязі,  бо  знаю  що  станеться  коли  вони  зірвуться,  тоді  вже  не  буде  страху  все  втратити  тоді  все  зникне…  
Я  рухатимусь  далі,  нехай  це  буде  приводом  довести  що  я  сильна,  або  ж  віднайти  ті  сили  які  щоранку  дають  мені  невтомну  жагу  до  нових  звершень,…
Я  Не  люблю  буденності  у  відносинах,  це  ховає  наші  почуття  і  не  дає  нам  можливості  показати  хто  ми  насправді  і  на  що  здатні.  Тому  прагну  завжди  чогось  нового  хоч  це  досить  складно,  та  можливо  якщо  захотіти..  
Ми  живемо  лиш  один  раз,  так  давайте  жити  так  як  ніхто  б  і  не  мріяв!
Спробуй  як  я,  досить  сидіти  склавши  руки,  щораз  коли  ми  майже  у  цілі  до  якої  так  довго  йшли,  ми  здаємось.  Так  досить  вже  мовчати  коли  варто  казати,  Досить  кричати  якщо  тебе  не  чують  через  байдужість  і  неправельно  вибраних    друзів  чи  коханих,  хто  як  не  ти  сам  куєш  своє  щастя.  Давай  йти  вперед,  я  впевнено  зачиняю  двері  у  минуле  і  йду  в  майбутнє.  Щоб  там  не  було  я  спробую  подолати  все  що  зготувала  нам  доля,  тож  спробуй  і  ти,  Спробуй  змінити  себе  і      можливо  саме  ти  зміниш  світ,  адже  хто  як  не  ми.  Спробуй  хоч  раз,  і  я  впевнена  ти  не  пожалкуєш….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530200
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.10.2014


Вже досить…

Вже  досить,  чую  звідусіль..
Кричить  душа,  немає  сил  вже...
А  я  мовчу,  можливо  все  мине...
І  ти  мовчиш,  незнаєш  що  робити...

Здавалося  ще  вчора,  будем  вічно..
Слова  такі  пусті  тепер  вони...
Загибли  наші  мрії  як  й  надії..
В  майбутнє,  в  те  ,  що  вірили  щодня..

Ми  будували  наче  так  і  треба..
І  планували  завести  сімью..
Залишити  домівку  і  тікати,  
Шукати  в  світі  потаємне  й    щось  нове..

Завести  хоч  одну  собаку,  
Дітей  як  мінімум  хоч  двоє...,
Обовязково  хлопчика,  захисника,
І  дівчинку  красуню,  найдорожчу...

Будиночок  у  горах,  біля  океану,
Щоб  жити,  і  ні  дня  не  забувати...
Не  марнувати  час  в  пусту,
Й  Радіти  що  живий,  здоровий...

Та  все  це  марно,  коли  серце,
Розбити  від  одних  надій..
Розчарування,  егоїзм  і  не  довіра
Що  може  ще  заставити  піти...

Залишила  я  поряд  вірність..
Сховала  від  усіх  добро,
Тобі  віддала  всю  любов,  і  небайдужість..
Натомість  ти  віддав  мені  брехню...

Взаємність,  сплутала  з  потребою,
Лиш  бути  там  де  ти  цього  хотів,
А  почуття,  були  одним  обманом..
Спотворені  всім  серцем  що  розбив...

Тепер  відкривши  двері  не  спиняєш,
Не  просиш  залишитись,  знов  мовчиш..
Замкни  за  мною,  тільки  тихо,  прошу..
Далеко  йти,  від  болю  не  сховатись....  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2014


Не фальш і не гра…

Втома…  Щораз  так  важко  споглядати…  Хочеться  відчувати  ритм  життя,  та  від  кожного  з  нас  віє  великим  багажем  байдужості  та  егоїзму,  це  все  закопується  в  тобі  і  мучить…  Допоки…  не  стане  вже  терпіння  і  ти  не  скажеш  собі  –  Досить!...
Байдужість…  Силоміць  не  заставити  когось  виконувати  твої  забаганки..  Тепер  це  так  називається.
Думка  про  те,  що  встаючи  завтра  зранку,    все  забудеться  і  пройде  є  хибною,  і  всім  це  добре  відомо…  Та  краще  вірити  в  ілюзію  чим  спробувати  щось  змінювати..  
Я  навіюю  багато  різних  думок,  що  часом  не  всім  зрозумілі…
Часом    хочеться  так  мало  для  щастя…  Слова…  Вони  роблять  нам  і  біль  і  дарують  радість..  Я  сподіваюсь    збудувати  міст  через  перешкоди,  океан  надій  і  зануритись  з  головою  у  щось  нове..  захоплюче…  забути  про  буденність.  І  жити  сьогодні…
Не  думати  …  Не  вагатись…  Не  сподіватись  а  просто  діяти…  
Не  мовчати..  Не  жаліти..  І  не  ігнорувати  те,  що  варто  обговорити..Адже  можливо  це  змінить  усе…
Думка  про  те,  що  це  лиш  слова  --  убивають  мене…  Та  все  ж  ,  є  одна  людина  яка  щоночі  дарує  мені  спокій…  
Не  байдужа  і  не  самотня..  Не  втрачена  і  не  знайдена…
Лиш  та  що  кожного  ранку  надає  сил  досягти  більшого…  
Рухатись  вперед…  Шукати  нові  шляхи  та  відкривати  нові  горизонти..
Встановлювати  нові  цілі  та  сміло  досягати  їх…  Стати  всім  і    на  мить  забувши  хто  ти  насправді…  Жити  так  наче  це  в  останнє…  Та  тільки  ж…  знати..  Що  це  взаємно,  що  це  Не  фальш  і  Не  гра..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512581
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.07.2014


Будь поряд, все чого прошу…

Одні  несказані  слова...  
Мовчання  що  давно  забуте..  
У  грудях  я  лакаюсь  знову...
Щось  коїться  в  моїй  душі..

Так  дивно  що  тепер  не  страшно...  
Так  тісно  у  думках  твоїх...  
Я  забагато  прошу  в  неба...
Але  на  мить  прошу  повірить...

Заснути  не  дають  покою..  
Твої  уста...  щораз...  ця  мить..
Здається  вічність  поряд...  
Та  раптом  це  усе  наснилось..  
І  все  це  зникне  ,  і  забуду..

Прокинутись,  ми  недамо  ніколи..
Залишусь  тут,  хай  вічність  ..  Буду..

Я  не  забуду....Твої  очі,  
Вони  таємні  як  ця  ніч..
В  них  не  боюсь  я  загубитись..  
Ти  завжди  знайдеш  і    відчуєш..

Мій  погляд  що  лишається  в  тобі...  

Спокійно....  шепіт  вітру,  чуєш?
Він  знає  як  там,  у  далі..
Ми  відтворили  щось  єдине,
Щось  надзвичайне  й  щось  живе..

Тепер  оберігати,  і  леліти....
Тримати  міцно  у  руках..  
Стискать  у  грудях,  зігрівати..
Не  дати  холоду  прийти...

Все  це  нагадує  романи,
І  ролі  всі  написані  давно..
Цікавість  недає  покою,
Захоплення  немає  меж....

Надія  що  все  буде  добре,
Керує  нашими  серцями,
І  щоб  не  було  там  у  книзі,
Написаній,  на  небесах.
Люблю  тебе,  і  це  взаємно..
Я  більшого  і  не  прошу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2014


Мамо…

Я  рідко  заглядаю,  знаю..
В  обійми  твої  повертаюсь...
Кажу  щодня  все  добре,  мамо..
Ти  не  хвилюйся,  я    прошу...

Щоночі  ти  не  спиш,  чекаєш...
Шукаєш  в  темряві  мене..
Стежки  ведуть  мене  додому,
Через  незвідані  края...

Твій  погляд  не  дає  покою,
Тремтить  в  руках  твоїх,  душа...
Я  відчуваю  твою  втому,
Й  боюсь  за  серденько  твоє..

Прошу,  не  треба  хвилювань,
За  все  що  скоїла,  пробач..
Я  рідко  це  кажу  та  знаю
Ти  зрозумієш,  ти  відчуєш..

Не  треба  смутку,  посміхнись.
В  цей  день  і  завжди…
Це  так  важливо,  знаєш
Хай  буде  поряд,  я  прошу...

Давай  забудемо  минуле,
Закриєм  очі  на  усе...
Ми  просто  будемо  радіти,
Що  всі  здорові,  разом  тут...

Знов  не  скажу  ні  слова,  мамо
Припаду  до  твоїх  колін,
Тихенько  посиджу  ....  Я  поряд,
І  слухатиму  ….  Серденько  твоє...

Серед  буденності  так  важко,
Знайти  щось  втрачене  й  забуте..
Зробити  крок  у  невідоме,
І  подолати  страх...

Сьогодні  я  прошу  у  Бога,
Оберігать  тебе,  одну..
У  неба  прошу  вічність  дати,
У  моря  радості  й  тепла..

Сьогодні  я  прошу  у  Сонця,
Твій  шлях  освічувать  завжди,
А  в    темряви  я  вкраду  зорі,
Що  будуть  у  твоїх  руках...

Сьогодні  і  назавжди,
Я  буду  ангелом  твоїм..
Моя  єдина  й  неповторна.
Кохана  матінко  Моя....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2014


Любов. . Пробач. . Не треба. .

Загублена  в  своїх  думках..
Шукаю  місця  лиш  на  мить...
Забутись  й    геть  тікати....
Прошу....

Не  треба....
В  голос  -    але  мені  так  жаль...
Сказав  ще  вчора  і  пішов...

Я  в  серці  покриваю  болем,
Розчарування  що  вже  близько...
Це  знов  ілюзії  ,  я  знаю..
Мовчи,  я  зрозуміла  все..

Сьогодні  прийду,  притулюся..
Згадаю  й  залишу  твої  слова..
В  них  бракуватиме  тепла
Тепер  це  лиш  мій  сон...

Припавши  на  долонях  з  неба...
Поглянь  і  поверни  назад..
Той  час  де  я  благала  зупинитись
Той  день  що  вічністю  один...

Я  знов  одна...  І  тиша  давить...
У  горлі  чую  присмак  крові..
Від  серці  ледве  чутно,  вмерла...

Пішла  любов..  Пробач..  Не  треба..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2014


Сказати… Не мовчати…. І просто Любити…

Немає  місця  для  пустих  балачок,  не  хочеться  марнувати  час  на  роздуми,  в  той  час  коли  ти  повинен  зробити  вибір.
[b]Згадати  …[/b]  Чи  можливо  схаменутись,  і  далі  йти..  
Вперед  до  мети,  нам  варто  щось  змінювати,  та  ми  не  встигаємо,  час  надто  швидко  йде..    Лиш    так  хочеться  побути  ще  хоч  хвилинку,  наодинці..
[b]Затишок…[/b]  Де  б  ми  не  були  в  серці  панує  спокій,  в  очах  можна  побачити  як  будується  майбутньє  ,  нові  мрії  і  невинні  як  мале  диття  почуття  які  надають  нам  сил  до  нових  звершень,  аби  зробити  себе  кращим,  і  стати  опорою…  Аби  щоранку,  росплющуючі  очі  Ти  відчував  що  поряд  саме  та  людина  з  якою  ти  хочеш  прожити  все  життя..  
[b]Довіритись[/b],  і  стати  на  крок  ближче  ніж  вчора…  
[b]Не  відпустити[/b],  і  віддати  все  аби  зробити  щасливим….  
[b]Вірити[/b],  і  не  давати  жодних  підстав  для  помилок.
Нове  життя….  Тут  і  зараз…  Я  кажу  це  щиро…  Без  жодних  вагань…  [b]Закохана[/b]..  І  до  нестями  боюсь  втратити…
Я  залишаюсь,  поки  серце  твоє  бьється  в  такт  з  моїм…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500322
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.05.2014


Я віднайду шлях до твого серця!

Бодай  хоч  раз  тебе  зустріти,
Поглянуть  в  вічі  і  забутись...
Про  те  що  не  дає  покою,
Про  тих  кого  нема…

Зірвать  з  душі  і  полетіти,
Подалі  від  усіх...
Пліток,  що  коять  стільки  бід,
І  зради  хоч  і  не  навмисне...

Спуститись  в  глиб  душі,
І  відродити  щось  живе....
Частинку  серця  що  давно,
Утратило  всі  почуття...

Під  ритм  сердець  усе  залишить,
Твій  затишок  знайти...
Назавжди  поховать  минуле,
І  далі  рухатись  вперед…

Я  хочу  покохати,  віриш?
Це  необхідно,  
Я  прошу...
Лиш  не  впусти  в  своїх  долонях,
Крихке  на  дотик  почуття…

Я  спробую,  повір  у  мене,
Не  загуби,  і  не  вкради...
Я  стану  ангелом,  і  тихо,
Ховатимусь  у    снах  твоїх...

Я  віднайду,  ти  віриш?
До  неба  шлях  один..
До  твого  серця,  я  знайду,
І  залишусь  на  все  життя…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2014


Я йтиму до кінця!

Я  чую  щось  мене  тривожить,
Щораз  у  серці  все  гучніш..
Бодай  ще  раз  поглянуть  в  небо,
Забутись  і  тікати  геть..

Подалі  щоб  ніхто  не  бачив,
Крізь  темряву  ,  і  мляві  сни..
Піднявши  в  гору  потаємне,
Впустити  стоптані  думки..

Я  відчуваю  щось  невинне,
Наївне  як  мале  дитя,
Дедалі  важче  щось  казати,
Змовчати  лиш  би  не  кричать

Сто  днів  потому  ми  не  знали,
І  далі  нічого  чекать,
Змиритись  з  тим  чого  не  було,
Почати  все  з  нуля…

Чого  чекати  невідомо,
Кому  довіритись  тепер,
Спалить  до  тла  усі  невдачі,
Чи  знов  віддатись  у  полон.

В  полон  брехні  і  тих  ілюзій,
Які  ми  створюєм  щодня.
Та  може  просто  відірватись,
В  буденності  свої  гріхи…

Мені  неважко  покохати,
Лиш  страх  охоплює  мене,
Можливо  знову  це  лиш  спроба,
Повірить  в  себе,  у  любов…

Я  не  зупинюсь  як  колись,
До  краю  йтиму  лиш  повір,
Не  випадкова  була  зустріч,
Й  надія  все  ще  є…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2014


Мы знакомы меньше недели

Мы  знакомы  меньше  недели,
А  мне  хочется  в  твои  объятия
Что  бы  крепко  упасть  в  мир  желаний
Целовать  и  молчать  до  утра…

Мы  знакомы  меньше  недели,
А  Сердце  проситься  к  тебе..
Наши  встречи  проходят  так  быстро,
Не  успеваю,  ночь..  Разлука..  ..  

Мы  знакомы  меньше  недели
А  в  душе  все  былое  прошло..
Чувства  вновь  обретают  свободу,
Новый  день  начинается  здесь..

Мы  знакомы,  да…  меньше  недели
Но  для  меня  как  год…
Прикосновения  к  губам  не  стоит  мысли
В  дверь  некому  стучат  теперь.....

Мы  знакомы  да..  меньше  недели
И  с  каждым  днем  все  тяжелей..
Тебя  здесь  нет,  лишь  только  голос...
Я  беспокоюсь  как  ты,  где  ты  ..

Мы  знакомы,  да…  чуть  меньше  но  все  же..
Я  как  ребенок,  жду  звонка,
Бросаю  все,  и  улыбаясь  молча
Гляжу  в  глаза,  без  лишних  слов.

Мы  знакомы,  да..  чуть  меньше  но  все  же..
Я  не  могу  сдержаться,  тихо.
Рвется  сердце  ,  устала,  прилягу..
Попрошу  на  минутку  забыть...

Мир  настолько  огромен,
Нет  ни  капли  надежд
Снова  брошусь  в  дорогу,
И  к  любви,  в  небеса....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490932
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.04.2014


Залиш мене і просто йди. .

Для  чого  ці  пусті  слова,
До  болю  знов  розчарування..
Ти  не  даєш  мені  надії,
Ти  знищуєш  мою  довіру..

Втомилась  я,  прошу  не  треба,
Сьогодні  не  потрібно  щось  казать.
Вже  вдосталь  сказано  повір...

Я  вже  давно  не  вірю  знаєш
В  твої  слова    -  люблю  безмежно
Це  все  негадує  неписані  романи,
В  яких  я  залишаюся  ні  з  чим..

Я  вже  змирилась  і  не  хочу  ,
Щораз  тобі  все  пробачать
Щоночі  засинати  і  гадати,
Коли  ж  нарешті  ти    прийдеш...

Скажи  лишень  для  чого  знову,
Ти  залишаєш  на  столі  троянди,
Запалюєш  вогні  бажання,
Й  шепочеш  у  ночі  прощання...

Скажи  чому  так  важко  думать,
Повірити  що  все  пройде..
Коли  щораз  вдивляючись  у  вічі,
Я  не  знаходжу  в  них  себе..

Скажи  а  краще  промовчи,
Залиш  все  й  просто  йди,
В  чужі  обійми  що  ніколи,
Не  відчуватимуть  тепла...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2014


Ми зможемо. Разом

Стомлені  й  розтоптані  надії..
Розлючені  й  невинні,
Як  мале  дитя....
Ми  рухались  до  сонця,
Шукаючи  притулок  і  тепла.

Замріяні  мовчали  до  весни,
Спустошені  не  думали,
Як  скоро  все  мине..
Ми  як  примари  тихо,
Ховались  від  усіх...

Та  з  кожним  кроком  серце
Молилося,  і  так  невпинно
Благало  схаменутись....
Ми  ж    закривали  очі  і  чекали,
Що  знову  зможем  покохать..

І  неможливим  було  все  навколо,
Коли  тремтіла  вся  душа...
Ми  не  шукаєм  більше
Як  колись  зимою..
Ми  створюємо  новий  світ.

Чим  далі  сонце  там  за  горизонтом,
Промовить  вітер  –  знову  нам  пора,
Я  стану  поряд,  і  тримаючись  за  руки,
Ми  створимо  любов...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2014


Моя. . Єдина

Навколо  мене  немає  нікого.  
Мені  не  сумно  і  не  радісно.  
Цікаво  лише  те,  що  буде  далі.
Хтось  ненавмисно  посиляє  в  мені  маленьку  надію  на  новий  початок,  але    коли  бачить  що  я  захопилась  і  починаю  рухатись  до  цілі  яку  мені  наче  б  то  поставили,  розрушують  кажучи  –  думали  ти  зрозумієш.
Паскудно  коли  тобі  стає  байдуже  на  всі  ці  вибачення  які  пролунали  з  уст  тих  самих  людей  що  тримали  у  своїх  руках  мою  віру    в  них  ,  і  так  ганебно  її  знищили,  я  стримую  гнів  розчарування  у  себе  глибоко  в  серці,  та  це  вже  нічого  не  змінить.  Вибачити  не  так  складно  як  забути  те,  що  вони  дали  мені  відчути...
Ще  з  малечку  мені  було  важко  знайти  підтримку  в  тих  хто  мене  оточував,  я  весь  час  відчувала  їх  присутність  але  не  як  моя  опора,    а  як  випробовування  ,  яке  стане  болючим  для  мене.  Та  в  кінцевому  результаті  це  зробило  мене  сильною.  І  тепер  я  лише  бачу  світ  таким  який  він  є  -    стомлені  лиця  які  з  ранку  до  вечора  виконують  те,  що  їм  сказали.  Розбиті  надії,  та  спустошені  мрії  від  того,  що  вони  стали  непотрібними...
Ось  тут  ,  дивлячись  на  небо,  я  посміхаюсь  хоч  і  так  самотньо,та  я  знаю  що  ти  будеш  тут.Не  даремно  я  щоночі  перед  сном  згадую  тебе,  лише  ти  робиш  мене  вільною,  даєш  віру  в  наступний  день,  допомагаєш  знайти  вірне  рішення...
Звертаючись  до  зірок  я  прокладаю  шлях  до  тих  незвіданих  місць  де  ми  неодмінно  зустрінемось  адже  хто  як  не  вони  знають  що  без  тебе  мені  непрожити  і  дня...  Без  тебе  все  навколо  стає  непотрібним,  безнадійним,  я  стаю  егоїстичною  та  черствою  до  близьких  мені  людей.  Не  хочу  жити  так,  якщо  тебе  не  буде  поряд.
І  все  ще  шукаючи  у  своїх  думках  потрібні  слова,  я  напишу  їх  для  тебе,  аби  не  допуститись  тих  помилок  які  я  зробила  необдумано.Я  не  стану  знову  так  просто  здаватись,  коли  потрібно  діяти,  і  не  стоятиму  на  місці  коли  варто  йти  до  кінця...  
Все  ще  тут,  де  ти  мене  залишила  я  стоятиму  щоночі  і  знатиму,  що  вже  зовсім  скоро  ми  зустрінемось,  і  будемо  разом..
А  поки,  спи  спокійно  Моя  душа...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470710
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.01.2014


Лист в нікуди. .

Інколи  мені  хочеться  щось  сказати,  але  часто  я  просто  мовчу,  знаючи  що  те  в  що  я  вірю,  те  в  що  я    вкладаю  свої    надії  може  бути  знищене  у  щент  якщо  все  ж  спробую  сказати  у  голос..
Бувають  миті  ми  не  задумуємось  про  те  що  нас  робить  щасливими,  навпаки  задуємось  про  те  що  зробило  нам  біль  але  при  цьому  зробило  нас  сильними..  
Бувають  миті  ми  просто  живемо  тим  що  є  сьогодні,  залишаючи  усі  страхи  усі  сумніви,  ризикуємо  тим    за  що  боролись  і  втрачаємо  те  що  любили  більше  за  все..
Я  думаю  ,  але  що  із  того,  мало  кому  доводитья  заглядати  за  вуаль  моїх    забутих  мрій..  
Я  вірю  але  часто  ця  віра  вмирає  при  найменшому  дотику  до  неї  того  хто  надто  наївний  і  вірить  що  можна  ось  так  просто  знищити  мої  почуття,  ганебто  витерши  при  цьому  свої  ноги  у  мене  на  порозі  і  вийти  за  двері  не  закривши  їх  і  не  попрощавшись..
Я  надіюсь  але  на  що?  Як  те  мале  дитя  я  все  ще  створюю  ці  доволі  непрості  лабіринти  своїй  долі  і  у  відповідний  час  вони  дають  збій..  пошкоджуються  без  можливості  їх  полагодини    і  в  кінцевому  результаті  ломаються..
Я  слухаю,  але  часто  не  чують  мене,  а  лише  відчувають  мою  присутність..  А  мені  б  достукатись...    це  наймовірно  не  просто,  а  здаєтья  так  наче  ось  воно  в  твоїх  руках,  це  крихке  і  лагідне  наче  шовк  почуття,  ще  зовсім  слабке  але  живе..
 Я  відчуваю,  але  до  кінця  не  розумію  як  повестись  в  той  момент  коли  твої  емоції  стають  непідвладними  а  тіло  провокує  на  дії  що  протилежні  думками...
Я  забуваю  але    водночас  ще  памятаю  як  це  було  колись,  там  де  серце  сковувало  мої  думки,  там  де  відчутний  п’янкий  аромат  кави,  там  де  ми  ще  не  знали  як  усе  буде,  там  де  тепер  немає  нас…  
Але  там  тепер  живуть  наші  теплі  спогади,  наші  незагадані  мрії  і  водночас  утрачені  надії..  Ми  можемо  там  залишитись  але  для  чого,  якщо  тут  де  ми  зараз,  не  відчутно  болі  і  жалю..  Тут  все  стало  іншим.
 Тут  де  вічно  світило  сонце  у  твоє  віконце  яке  при  ранковому  світлі  змушувало  тебе  рухатись  вперед  не  зупинявшись  ні  на  крок.
Я  знаю  а  може  все  таки  помиляюсь  ,  та  точно  зі  всіх  сил  намагаюсь  вірити  що  не  даремно  відкрила  тобі  своє  серце  все  ще  сподіваючись  на  твій  затишок,  спокій  та  гармонію..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470377
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.01.2014


Я вірю в тебе!

Щось  хвилює  мене,  щось  стає  дедалі  важчим  для  сприйняття,  а  щось  просто  зникає  і  недає  мені  жодних  надій.
Надій  на  щось  безсмертне.  Коли  поряд  ти  бачиш    людей,  які  знають    що  сказати  і  де  тебе  поправити,  відвести  тебе  на  вірну  дорогу.  Де  Ти  станеш  кимось  більшим,  де  світ  стане  для  тебе  грою,    в  якій  ти  сам  створюєш  правила  і  недаєш  нікому  права  їх  змінювати.
Ти  віриш  в  це  ?  
Я  знаю,  коли  тебе  залишають  без  попередження,  знаю  як  це,  коли  ти  довіряєш  але  при  цьому    тебе  використовують  за  спиною  у  найкращих  друзів.  
Так,    я  знаю  як  це,  коли  твоя  любов  знецінюється  і  просто  стає  лише  камнем  у  грудях  який  ти  хочеш  закинути  у  сам  кінець  новими  захопленнями  але  це  тобі  не  вдається..
 Чому  я  це  пишу  тобі?  Здається  це  просто  слова,  але  ж  саме  у  них  ми  показуємо  хто  ми,  у  вчинках  ми  не  такі  красномовні,  а  більш  точні  але  чи  завжди?
 Не  рідко  ми  робимо  помилки,  Те  що  ми  зробили  можна  повторити  і  спробувати  щось  змінити  але  те,  що  вже  сказано  залишиться  у  твоїй  памяті,  у  її  серці  у  спогадах…
Я  хочу  бачити  щось  світле  у  твоєму  шляху.  Хочу  вірити  і  не  давати  можливості  комусь  зламати  мене,  хочу  довіритись  комусь,  віддати  серце  і  не  боятись  що  помилилась,  стати  тим  ким  завжди  хотіла.  І  от  знову,  я  так  і  не  сказала  для  чого  це  все,  купа  думок,  а  в  них  зміст  перетікає  з  поганого  у  хороше,  і  так  по  колу…  Я  не  з  тих  хто  щось  обіцяє,  і  не  з  тих  хто  завжди  знає  що  правий,  не  та,  що  буде  просити  допомоги  і  чекати  що  їй  відповідатимуть  тим  самим.  
Я  просто  хочу  щоб  одного  разу,  прийшовши  та    глянувши  тобі  у  вічі    відчувати  своїм  серцем  -  все  саме  так  як  Ти  цього  хотів!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470373
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.01.2014


Признаться и понять. .

Стоить  задуматься  и  услышать  что  та  более  важное,  чем  эти  мимолетные  и  ни  к  чему  не  обязывающие  встречи.  Слишком  тесно  сплетены  наши  отношение,  но  с  другой  стороны  слишком  надоедливы  наши  мысли  о  будущем.  Ведь  у  нас  больше  нет  ничего  общего,  нет  ни  малейшего  отклика  от  хороших  воспоминаний.  Одно  вранье  и  дикий  рев  боли,  что  ми  уже  давно  скрываем  в  глуби  от  мира.  
Стоить  ли,  ломать  чьи-то  планы  на  завтра  когда  ты  даже  близко  не  можешь  понять  человека  изнутри.  
Слышишь?  нет?  
Довольно  не  странно  то  что  мы  стали  столь  открыты  друг  другу  и  не  жалеем  что  сегодня,  опять  ворвемся  в  чью-то  дверь  со  словам  –  Вот  он  я  ,  не  ждали?
 Видимо  теперь  ми  не  смотрим  назад,  не  думаем  о  прошлом  и  не  просим  прощение  у  тех,  кто  когда  то  дорожил  нами,    а  ми  эгоистично  смотрели  им  в  след  с  мыслю  –  Не  зачем  меня  лечить  своей  заботой,  меня  достало  Ваша  назойливость  и  ваш  оптимизм.  Что  в  вскоре  дает  понять  как  мы  были  слепы  и  не  замечали  то,  что  эти  люди  желали  нам  помочь  а  мы  считали,  что  они  наш  якорь,  который  тянет  нас  назад.
 Глупо  было  тогда,  глупо  и  сейчас  верить,  что  мы  изменимся.  
Время  лечит  но  ни  как  не  дает  забыть  то  во  что  мы  верили,  то  в  чем  нуждались,  то  в  что  вкладывали  все  силы  что  в  итоге,  оказалось  пустышкой.  
Довольно.  
Я  стираю  грань  между  –  А  давай  повторим?.  и  даю  возможность  сказать  себе  –  Нет!  Использовать  меня  в  качестве  наживи  больше  не  выйдет,  ломать  мне  жизнь  потому  что  так  хочется  и  не  спрашивать  меня  хочу  ли  я  так  дальше  идти.
Знакомое  чувство  вины,  когда  близкие  узнают  в  тебе  не  только  друга  или  подругу  а  и  верность  в  том  что  завтра  я  не  скрою  то  что  было  бы  неплохо  уехать  от  сюда,    и  что  сегодня  ,  стоит  делать  то  ,  что  тебе  хочется,  то  в  чем  ты  часто  себе  отказываешь  и  сделать  все,  что  бы  в  будущем  ты  не  жалел  ни  о  чем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468428
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 25.12.2013


Це лише спогад…

Це  марно  сподіватись  що  сьогодні,
Відкривши  двері  зазирнеш,
І  не  промовши  ні  слова,
Я  обійму  й  пробачу  все...

Це  марно  вірити  що  завтра
Зітреться  з  пам’яті  любов,
Яку  щосили  я  вбивала,
Коли  ти  зник  а  я  чекала..

Це  марно  думати  що  далі,
Я  все  ще  стоятиму  тут..
Де  ти  покинув  і  змовчав
Що  не  кохав  мене...

Це  марно,  все  це  марно,
Я  досі  відчуваю  біль,
Ти  не  зумів  його  забрати,
Ти  не  хотів  усе  змінить..

Це  марно  нести  цей  тягар,
Він  не  дозволить  далі  жити,
Я  залишаю  все  позаду,
Почну  все  з  чистого  листка..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2013


Будь спогадом моїм…

Йдучи  стежиною  додому,
Поміж  пустих  і  зморених  людей,
Я  слухала  як  б’ється  серце,
Й  ловила  кожний  подих  вітру…

Самотня  спека  огортала  місто,
Лишаючи  надію  у  дощі,
У  хмарах  тих  що  виринали,
Загадуючи  нові  мрії…

Спокуті  горем  та  розчаруванням,
Ми  рухались  вперед  
Ми  думали  але  мовчали
Про  те  що  втрачено  давно..

Можливе  ми  колись  вернемось  знову
Згадаємо  свої  слова
Як  ми  клялись,
Як  ми  кохали…

Та  поки  зникла  віра,
Вже  досить  марних  сподівань
Залишим  все  позаду
Лиш  спогад...
Він  один..
Залишиться  ..  Назавжди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2013


Залишитись чи геть піти?…

Зустрівшись  поглядом  ти  не  захочеш,    
Почувши  голос  -    відвернешся,
Відчувши  станеш  осторонь  ,
Й  не  зрозумівши    підеш  геть…

Як  сонце  зникне  прошепочеш,
Зібравшись  в  даль  забудеш  взяти,
І  згадуючи  ні  на  мить  не  посміхнешся
Я    буду  спогадом  твоїм...

І  наче  зорями  із  неба,
Забрати  в  темряви  не  зможеш,
Спустивши  в  низ  не  віднайдеш,
Спокійно  спати  не  дадуть  промовиш,
А  серце  буде  плакати  й  благати..

Та  з  часом  все  стане  інакше..

Почувши  голос  ти  відчуєш  радість,
Відчувши  станеш  ближче,
І  просто  заблукаєш  у  її  очах..

Тоді  ж  як  сонце  зайде  там  за  горизонтом,
Ти  візьмеш  із  собою  часточку  тепла,
І  думаючи  ні  на  мить  не    засмутишся,
Я  ж  буду  поряд  назавжди…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2012


Иногда….

Иногда  нам  хочется  закричать  ,  так  громко  что  бы  услышали  не  прохожие  которые  идут  по  дороге  домой,    а  тот  человек  который  далеко  от  тебя  ,  наверни-ка  уже  не  один  ,  и  скорее  всего  счастлив  больше  чем  ты  сам…
                       Иногда  мы  берем  листик  бумаги  и  пишем,  не  переставая  думая  а  том  ,  чье  сердце  билось  сильнее  и  громче  чем  других,  которые  как  призраки  проходили  мима  в  тот  миг  когда  вы  держась  за  руки  и  просто  смотрели  друг  на  друга…
                     Иногда  бывают  такие  минуты    мы  забываем,  кто  мы  на  самом  дели,  а  просто  делаем  то  что  нам  пришло  в  голову,  врываемся  в  чужую  жизнь,  просим  прощения,  ломаем  все  их  планы,  нам  просто  хотеться  сказать…  нам  надоело  молчать..
                     Иногда,  мы  берем  телефон    и  наши  руки  как  по  памяти  набирают  номер  и  после  первого  гудка  мы  бросаем  телефон  с    мыслю  –  Боже,  что  я  делаю?!
                     А  иногда  нам  просто  хочется  верить  что  все  станет  на  свои  места  независимо  от  того  что  мы  сделали  друг  другу  и  сама  мысль  нас  нервирует,  забирает  силы,  достает  с  утра  до  ночи,  ведь  мы  знаем  что  так  не  будет…
Просто  мы  люди,  мы  умеем  любить,  кто  та  меньше,  а  кто  та  больше..  Кто  та  ценит  сейчас,  а  кто  та  когда  уже  потерял,  и  с  этим  ничего  не  поделать..
                       Жизнь  она  как  речка,  всегда  идет  вперед,  назад  никак  не  вернуть  ее,  остается  лишь  успевать  за  ее  движениями,  а  на  поворотах  уметь  уклонятся,  что  бы  тебе  не  было  больно  от  тех  ударов,  что  бьет  в  самое  сердце..
                       Мы  должны  понимать,  что  рано  или  поздно  все  заканчивается,  но  так,  же  знать,  что  после  этого  всегда  есть  новое  начало,  в  котором  мы  уже  не  сделаем  тех  ошибок,  которые  в  прошлой  жизни  сделали,  и  постараться  не  делать  больно  тем,  кто  этого  не  заслуживает…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356562
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 10.08.2012


Так должно быть…

Скоро  настанет  утро,  начало  нового  дня…  Я  снова  спрошу  себя  –  Кто  ты  сегодня?  Оставишь  ли  ты  прошлое  за  своим  плечом  или  же  простишься  с  ним  и  просто  оставишь  как  воспоминание  о  хорошем  дне…  Не  будешь  ли  ты  скрывать  больную  для  себя  правду,  ведь  это  не  стоит  твоих  слез,  это  не  стоит  даже  капли  в  твоем  бокале  вина,  которое  ты  так  и  не  допила  до  конца  в  тот  день  когда  нужно  было  прощаться…
Мы  все  склонны  к  молчанию…  Ведь  в  нем  мы  таим  все  свои  секреты,  но  иногда  мы  забываем  что  чем  больше  у  нас  появляются  тайн  ,  темь  скорее  мы  начинаем  терять  нить  с  реальностью,    бросая  пустые  взгляды  в  разные  стороны  думая  что  так  надо…  Никто  не  заставит  забыть  то  что  до  безумия  вырывалась  из  души  криками  о  помощи.  В  той    запертой  комнате  где  ты  ждешь  когда  кто  та  там,  за  стеной  услышит  тебя  и  просто  ради  любопытства  зайдет  спросив  –  Что  случилось?  Может  быть  тебе  помочь..  Но  большинство  из  нас  отворачивается  от  этой  помочи  думая  что  мы  сильнее  ,  что  можем  сами  преодолеть  боль,  страх  и  даже  сожаление..  
Мне  не  сложно  признать  свои  ошибки,  мне  сложно  осознать  их  и  попробовать  не  повторить  …  Ведь  их  нужно  понимать,  извлекать  истину  и  найти  правильный  ответ  всему  что  мы  делаем,  Знать  правильно  ли  это  или  нет..  Со  временем,  мы  задумываемся  о  происходящим  с  нами,  каждый  день  мы  задаемся  одними  и  теми  же  вопросами  –  А  что  же  делать  сегодня?  Нужно  ли  мне  это  или  же  зачем  я  это  делаю..?
 Я  больше  не  строю  планов,  не  даю  надежд,  зачем?  Ведь  часто  мы  не  можем  оправдать  их..  И  при  этом  мы  делаем  больна  людям  которые  этого  не  заслужили…  Пусть  будет  так  как    должно  быть….  Сегодня  утром  я  начну  верить  в  то  чего  не  существует,  а  чуть  ближе  к  вечеру  буду  считать  это  бредом  который  часто  нарушает  мой  покой…
 Как  глупо  когда  кто  та  ждет  от  тебя  шага  вперед,  какого  -то  ответа,  что  бы  ваши  взгляды  соприкоснулись  и  вы  наконец  поняли  что  ваша  встреча  не  была  ошибкой..
Проходят  года  но  ты  все  ровно  смотришь  на  него  и  не  понимаешь  –  зачем  молчать,  почему  так  сложно  притворяться,  но  так  легко  плакать…
Смысл  этот  не  в  том  что  нужно  таить  в  себе  то  что  нас  беспокоит,  а  в  том  что  бы  иногда  люди  говорили  друг  другу  то  что  покажется  другим    каким-то  бредом  но,  только  для  вас  двоих  это  всегда  будет  задевать  до  глубины  души,  будет  заставлять  сердце  громко  стучать  и  дрожать  всем  телом…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347479
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.07.2012


На волі…

На  волі  ми  знайшли  домівку,  
І  спокій  в  завтрашньому  дні,  
Ми  повернули  віру  в  інших,  
І  віднайшли  свій  шлях.  
Тепер  вже  не  шукаючи,  
Щасливі,  
Лише  за  те,  що  ми  живем...  
Йдемо  вперед  без  почуття  провини,  
Без  сумнівів  і  каяття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2012


Тільки вперед!

Із  почуттям  спокою,  
Я  рухаюсь  вперед,  
Лишаю  все  позаду,  
Крокую  в  майбуття…  

Нам  варто  жити  далі,  
І  не  спинятись  ні  на  мить,  
Шукати  щастя  й  берегти,  
Щоб  час  не  зміг  все  відібрать  

Нехай  навіки  у  полоні  
Залишуться  пусті  слова,  
Які  обманом  вкрали  щастя,  
Що  ми  залишили  ні  з  чим…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2012


Це вже в останнє…

Покинута  на  роздоріжжі,
Наївна  й  стомлена  душа,
Жадала  впасти  у  безодню,
Аби  не  бачити  це  світ…

А  мрії  що  бились  об  стіни,
Холодних  наче  лід,
Сходили  з  розуму  й  щосили,
Кричали  в  замкнутих  думках…

Та  завжди  де  заходить  сонце,
Де  просиналась  ніч  німа,
Зливались  у  єдине  ціле,
Добро  і  зло  у  снах  моїх…

Але  ніколи  не  здававшись,
Я  йшла  вперед  без  запитань,
Аби  довести  своїй  долі,
Я  не  з  слабких  й  не  відступлюсь…

Із  серця  викинула  геть,
Як  чорний  попил  із  очей,
Той  черствий  погляд,
Злі  думки
Все  що  здавалося  брехливим…

Ілюзії  що  це  кохання,
Дали  задуматись  мені,
Що  стало  вирішальним  кроком,
Закреслить  все  і  йти  вперед…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012


Осінь…

Настала  осінь,  невідомість,
Куди  вона  несе  мене.
На  Захід  чи  на  Схід,
До  змін  чи  навпаки…

Без  попереджень,  наче  сон
Кидає  тінь  на  долю,
Лишаючи  одну,
Таку  самотню  із  дощем..

А  літо,  незабутнє,
В  долонях  вже  не  гріє,
Залишило  лиш  спогади,
І  зникло  з  тихим  вітром…

А  що  тепер,  мовчанка,
Навколо  ні  душі…
Всі  поховались  по  домівках,
Чекаючи  зими…

Немов  під  музику  ,  листва,
Згортає  всі  пусті  слова,
Дарує  промінь  сонця,
Що  вирина  на  мить…

Ця  осінь  ,  незнайомка,
Нам  віру  донесе,
І  тихим  шепотом  листви,
Зірве  з  душі  глибокий  сум…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2011


Мои мысли в слух. . )

Я  чувствую  не  спокойствие  ,  что  та  терзает  мою  душу,  выворачивая  на  изнанку  все  хорошее,  оставляя  лишь  несказанные  слова  и  отчаянные  моменты,  когда  хотелось  упасть  в  пропасть..  Но  все  же  кто  та  придумал  и  иную  сторону  нашей  жизни,  ту  откуда  мы  черпаем  новые  силы,  новые  надежды  ,  веру  в  себя…
Да..  Ты  был  прав,  мы  часто  избегаем  неприятных  моментов  ,  чтобы  хоть  как-то  не  оставлять  в  своей  книге  воспоминаний  -  большое  черное  пятно.  Но  как  бы  мы  не  пробивали  рано  или  поздно  мы  получаем  очередную  дозу  боли,  теряем  всякий  смысл  тех  слов  который  вчера  мы  так  долго  репетировали  перед  зеркалом…
Когда  проходят  года    мы  вспоминаем  большую  часть  своих  действий    как  нелепый  смех,  иногда  он  даже  кажется  раздражающим  и  злобным  для  других…  
Но  что  поделать,  таковы  мы  люди…
Скрывая  от  близких  то  что  они  в  первую  очередь  должны  знать  мы  просто  напросто    живем  как  будто  бы  и  ничего  не  происходит  ,  но  когда  проходить  много  лет,  и  то  что  вы  тогда  смолчали  уже  давно  утратило  смысл  вы  вспоминаете  и  все  больше  хотите  признаться  ,  хотя  мало  кому  это  нужно…  
Вот  опять,  не  зная  что  будет  дальше  я  не  даю  надежд,  живу  себе  и  никого  не  трогаю,  а  потом  внезапно  сваливаю  все  свои  проблемы,  все  свои  замыслы,  как  бы  осуществляю  давно  забытый  план,  лишь  с  одной  мыслю  –  о  почему  бы  и  нет?  Разве  я  что  та  теряю?  –  самый  обыкновенный  человеческий  егозим,  мы  не  думаем  о  последствиях…  Ведь  скорее  всего  от  этого  будет  хуже  не  нам,  а  тому  человеку  на  кого  это  все  обрушится…  
Итак,  доходя  уже  к  финалу  я  могу  сказать  лишь  одно  –  не  стоит  молчать  ,  если  ты  что  та  сделал  не  так    признайся  в  этом,  а  если  тебя  мучает  толи  –  боль,  страх  ,сожаление  или  самое  главное  чувство  в  которых  ты  боишься  признаться  лишь  потому  что  они  могут  потерять  всякий  смысл    когда  услышанное  ,  человека  не  заденет  или  больше  того  заставит  посмеяться  над  тобой.  В  этом  конечно  я  б  и  сама  промолчала,  но  со  временем  может  быть  чувство  сожаление,  а  за  ним  и  прочие  дурацкие  мысли…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286675
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 16.10.2011


Осознать. . Принять и действовать….

Я  вижу  тот  же  путь,  я  слышу  те  же  слова,  то  же  вранье  которое  так  просто  слетает  с  моих  уст…  Мне  стоит  сказать  правду,  но  я  молчу,  мне  стоит  уйти    но  я  стою  на  месте..  Мир  такой  огромен  что    я  чувствую  в  нем  себя  такой  крошечной,  незаметной  для  других…  Много  лишних  фраз  слетела  с  моих  губ  прямо  в  сердце  никому  не  нужной  любви..  мертвой,  забытой  как  давно  прочитанный  роман..  Все  события  протекают  так  быстро,    что  я  успеваю  тока  услышать  их  мимолетный  звук  ,  такой  тихий,  почти  не  заметный  для  остальных  …
Секунда  молчания  и  трепет  листьев  не  дают  возможности  сказать  всю  правду.  Кто  та  опрокидывает    свой  взгляд  прямо  мне  в  глаза  и  я  чувствую  как  крик  помощи  другого  человека  поглощает  меня  все  сильнее  и  сильнее,  что  уже  не  в  силах  идти  дальше  я  становлюсь  возле  обрыва  и  думаю  как  избавиться  от  этого…  Забегая  на  перед  своего  написанного  сценария  ,  я  натягиваю  маску  со  счастливой  улыбкой  и  наблюдаю  как  герои  правильно  исполняют  все  реплики,  каждый  продуманный  мною  шаг,  каждую  мысль,  пробегавшую  у  них  в  душе..    Я  не  даю  ни  малейшей  подсказки  лишь  наизусть  заставляю  себя  выучить  их  роли,  что  бы  потом  незаметно  поменяться  с  ними  и  пожить  другой  жизнью..  
Слишком  долго  терпения  заманивает  меня  в  угол  моих  бед.    Но,  не    смотря  на  пустоту,    что  теперь  уже  с  полным  осознанием  швыряет  в  меня  свои  взгляды  я  все-таки  хочу  справиться  с  этим  и  начать  соревноваться  за  крошечное,  но  все,  же  чувства  любви.  И,  не  боясь,  отступится  я  бросаю  вызов  и  смелым,  но  не  ровным  шагом  иду  в  бой.  Найти  себя,  найти  то,  что  дарит  свободу  и  сглаживает  все  острые  углы,  сохраняет  душевное  равновесие,  вселяет  надежду.  Ощутит  себя  живим,  а  не  просто  существом,  которое  то  и  делает,  что  рисует  каракули  на  каждом  листе  своей  книги,  не  понимая,  что  все  это  оставит  лишь  огорчения  и  массу  заброшенных,  несбывшихся  желаний.  Чтобы  подарит  всему  миру  покой,  и  никогда  не  позволить,  кому-либо  испортить  тебя.  
Закрывая  глаза  я  не  могу  понять,  где  теперь  мои  теплые  воспоминания,  как  будто  кто-то  стер  все  файлы  с  моего  жесткого  диска  и  только  жуткое  эхо,  раздражающе  смеющееся  и  в  то  же  время  дерзкое  и  злобное  «  Нет.…  Нет.…  Нет…  Больше  тут  ничего  нет…»  повторяется  все  время,  напоминая  о  большой  ошибки,  которою  я  совершила  уже  давно,  но,  так  и  не  осознавая  всей  серьезности,  отступилась  назад,  думая,  что  все  само  собой  станет  на  места…
Вещи  аккуратно  сложены  в  маленький  чемодан  ,  билет  в  один  конец,  главное  только  не  опоздать  –  Уезжаю  в  мир  брошенной  любви…  Я  хочу  найти  ее,  но  сама  идея  кажется  мне  нелепой…  Видима    я  ей  уже  давно  не  нужна  ведь  кто  как  не  я  сама  открыла  сердце  и  дала  право  уходить,  в  нем  столько  недоразумений,  ужасных  вещей  которые  даже  во  сне  не  смогут  приснится…  Я  не  оставила  ей  выбора,  ведь  луче  свобода  там  в  далике  от  боли,  чем  страдание  в  запертой  на  вечность  душе…Возможно  это  было  моей  большой  ошибкой  которую  иногда  я  начинаю  осознавать,  понимать  и  принимать  за  правильное  ,  ведь  всему  есть  свое  объяснение  в  конце  концов  оправдание…  
Этот  роман  недолго  продлился,  мосты  давно  разрушены,  огонь  давно  потушен,  и  молчание  утратило  свою  смысл…Моя  душа  уже  совсем  выжила  из  ума,  потому,  что  иного  объяснение  тому,  что  она  разрывается  между  желанием  быть  с  ним  и  в  то  же  время  бежать.  Один  вопрос  мучает  меня  –  В  чем  проблема?  Во  мне  или  в  нас,  или  на  самом  деле  все  очень  просто,  нам  просто  пора  прощаться,  но  наши  пути  пересекаются  и  нам  не  хватает  сил  разорвать  их,  будто  что  та  нас  держит,  будто  что  та  не  хочет  отпускать.  По  началу  я  думала,  что  это  привычка  и  даже  сейчас  уверена  в  этом.  Но  когда  я  смотрю  в  его  глаза,  то  замечаю  что  здесь  есть,  то  чего  я  не  могу  понять.  Столь  серьезной  была  битва  за  выживание  наших  чувств,  что  мы  просто  утратили  понятие  между  прекрасными  и  сияющими  звездами  и  светом  фонарей,  которые  ночью  предельно  сильно  дарили  нам  уют  и  зажигали  в  сердцах  искренность,  наслаждаясь  романтикой  простого,  но  уже  закончившегося  дня.  
                           Воспоминания  о  прошлом  заставляют  на  некоторое  время  забыться,    и  столь  важным  становится  лишь  свет  лунного  месяца  и  ветер,  что  перебирает  локоны  мои  волос  одну  за  другой,    даря  ощущение  спокойствия…
                       Больше  нет  не  малейшего  сомнение  в  том,  что  плыть    за  течением  это  правильно,    ведь  это  не  изменит  мою  жизнь,    лишь  погубит  меня,  делая  меня  закрытой  к  иному  миру.    Миру  верить  в  себя,  надеяться  на  луче,  что  бросает  меня  в  огонь  разочарований  в  сочетании  с  молитвами  ждать  второй  шанс  который  не  дается  людям  при  жизни,  когда  уже  на  следующий  день  ты  знаешь,  что  на  порог  постучится  смерть…  Смотря  в  закрытую  дверь  я  хочу  услышать  голос  убеждения,  но  кроме  скребущих  кошек  за  окном  которые  таят  ненависть  за  содеянное  я  не  слышу  ничего…
Сочиняя  новую  историю,  я  продлеваю  путь  к  другой  стороне  своей  души,  мысленно  передаю  ей  право  управлять  собою,  чтобы  на  миг  забыть  о  прошлом…  Кто  ты  сегодня  спрошу  я,  но  занавес  опуститься  и  спектакль  моей  жизни  продлиться  без  моего  участия.  Как  так,  независима  от  других  я  запираюсь  в  нем,  и  в  надежде  на  спасение  или  хотя  б  подсказку  заглядываю  тайком  и  подсматриваю  за  происходящим  в  мире,  где  я  оставила  частицу  себя,  успокаивая  неудовлетворенные  желания  и  жажду  неутолимой  мести…  
Жаль,  что  мы  никогда  не  сможет  понять  друг  друга,  жаль  и  то,  что  рана  или  поздно  мы  будем  брошены  по  среди  Пыстины,  и  от  истощение  мы  станем  искать  как  утолить  жажду  жить,  что  бы  потом  не  в  чем  не  нуждаться.…  Но  пока  мы  не  понимает,  что  каждый  из  нас    живет  своей  жизнью,  и  прошлое  потирало  смысл  что  бы  помнить  хоть  что  та  из  того  приятного,  того  чего  мы  так  долго  не  могли  отпустить  …  Желания  любить  вечно…
Не  стоит  тратить  свою  жизнь  на  боль  и  страдание,  утирая  слезы  говорить,  что  так  должно  было  случиться,  считать  правильным,  умываясь  грязью  других  и  слышать  зов  одиночества,  принимая  его  как  неизбежность…  
Заглянув  в  мою  душу  без  приглашения  я  срываю  с  себя  маску  страха  и  неожиданно  но  все  же  с  уверенностью  поражаю  все  слабые  места  взломщика  не  давая  ему  ни  единого  шанса  на  то,  что  здесь  он  найдет  брошенного  ангела  ,  что  от  разочарования  уже  со  срезанными  крыльями  раз  за  разом  повторяет  –  Помоги  мне!...  Со  звоном  моего  сердца  я  заставлю,  стань  на  колени  боль,  и  произнести  в  слух  мои  мечты,  которые  он  похитил  думая,  что  так  будет  всегда…    Я  не  доставлю  радости  и  уюта  никому  кто  посмеет  вторгаться  без  предупреждение,  ломая    все  мои  планы  и  выдергивая  листки  с  книг  которые  я  не  закончила  писать.  
Все  знают  правила  поведение  с  чувствами,  но  лишь  те  кто  испытал  на  себе  все  ее  стороны  понимает  ее  строгие  законы,  и  силу  страданий  которые  она  обрушит  на  того  кто  отступился  от  них…  Не  преодолев  прегради  ,  и  не  отнимая  счастье  у  других,  мы  строим  путь  к  вершине  истинной  красоты  и  необыкновенности  этого  неземного  чувства..
Каждую  ночь  ко  мне  в  дом  врывается  надежда,  которая  наизнанку  выворачивает  весь  прожитый  день,  а  насладившись,  дарит  спокойный  сон,  что  бы  утром,  осыпать  новыми,  более  сильными,  чистыми  и  не  тронутые  никем,  задавая  лишь  один  вопрос  –  А    ты  сможешь  так  жить?  ….
́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277274
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 27.08.2011


Ніколи не здавайся….

Написана  історія,
Розклалась  по  рядках..
Слова  пливуть  над  музою,
Підходить  до  кінця..

Запалюються  ноти,
Лунає  спів  душі,
І  низько  над  землею,
Кружляють  почуття…

Щораз  усе  гучніше,
Із  криком  десь  в  далі,
Гукає  серце  долю,
Шукає  шлях  тепла…

На  мить  усе  стихає,
Лиш  пісня  із  душі..
Крилата  мов  від  янгола,
Як  сплетена  в  раю..

І  крізь  надію    з  тиха,
Шепоче  голос  мрій,
Ніколи  не  здаватись,
Завжди  йти  до  кінця..

Щоб  холод  не  окутав
Й  душа  могла  співати.
Аби  завжди  навколо,
Жила  любов  в  серцях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2011


Я еще найду свою судьбу….

Сквозь  плач  и  радость,
Сожаление,
Мелькают  горькие  лучи,
Даря  надежду  что  ночами,
Не  может  успокоить  сны…

Зачем  держу  в  руках  я  правду
Что  режет  сердце  на  куски,
Оно  не  хочет  слушать  ветер,
Который  верит  в  чудеса..

Я  хлопну  дверью  перед  прошлым,
Сожгу  неверные  пути,
Не  посмотрю  на  то  что  было,
Начну  все  с  чистого  листа…

И  пусть  надежда  умоляет,
На  миг  остаться  ,  подождать..
Я  не  смогу  прожить  так  зная,
Что  чувства  для  тебя
Напоминают  звук  пустой..

Пусть  ето  далеко  не  сказка,
Пусть  сложно  будет  впереди,
Я  верю  в  то  что  судьбу  мы  найдем  ,
И  каждый  из  нас  полюбит  не  раз…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267906
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.06.2011


К чему теперь мне это - Любовь

И  вновь  смотрю  как  гаснет    свет,  
Как  дождь  смывает    на  окне  твой  взгляд  ..    
К  чему  теперь  все  эти  слова
 –  Останься,  будь  со  мною  рядом,  
Согрей  мне  душу  этой  ночью…
Не  вериться  что  так  нелепо
Мы  умоляли  все  забыть
Уйти  что  б  сердце  не  болело
Начать  все  с  нового  листа…  
Мы  строили  друг  другу  планы,
Смывали  грязь  с  лица  других…
Но  лож  которую  дарили
Мы  прятали  хоть  знали
Хоть  видели  ..  Молчали…
Стояли  у  окна  мечтали,  
Держась,  за  руки  мы  любили,
Как  солнце  прячется  за  край
Как  месяц  светит  в  даль.
Но  время  улетело  быстро,
И  фильм  закончился..  финал..
Дождь  вновь  напомнить  расставание,
И  шепотом  во  сне  услышу
Что  только      ветер  понимает
Как  трудно  быть  одной…
И  тают  у  огня  мечты,
И  дни  что  прожитие  вновь,
Осталась    грусть  и  вера,
Что  на  руках  моих  ,
Не  позволит  убить  любовь..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267542
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.06.2011


Як далі бути …

І  зникло  щастя  ,  що  я  берегла
І  небо  вкрилось  хмарами  дощу,
Що  далі  буде  навіть  і  не  знаю,
Що  стане  поштовхом  у  низ…

Не  хочеться  покинуть  радість,
Не  хочеться  забуть  тебе.
Шкода,  що  це  тепер  минуле,
Шкода,  загинула  любов…

Так  важко  говорити,
Так  голосно  в  думках,
Залиште  щось  приємне,
Залиште  в  памяті  моїй..

Скажіть  хоча  б  як  далі  жити,
Скажіть  ,    благаю  не  мовчіть,
Куди  тепер  мені  тікати,
Куди  писати  свої  листи…

До  поки  сонце  гріє  ,  йтиму,
До  поки  вітер  завіває,
Я  буду  рухатись  в  майбутнє,
Я  буду  слухати  цей  світ..

І  хоч  навколо  так  самотньо,
І  смуток  вкрив  мої    думки,
Я  в  серці  поховаю  почуття,
Які  нічого  вже  не  варті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2011


Игра…

Игра…  
           Почему  ты  не  сказал  что  это  все  игра?  Я  вступила  в  нее  сыграла  только  пару  раз  и  уже  почувствовала  сильною  боль  глубоко  в    душе…  Что  это?  Разве  можно  было  просто  так  оставлять  свои  следи  у  меня  под  окном  в  надежде  что  я  опять  побегу  искать  тебя..  Но  почему..  Скажи  ведь  однажды  мы  разорвали  все  дороги  почему  сейчас  ,  почему  это  не  во  сне…
       Я  не  хочу  в  это  верит  но  все  же  нету  выбора  ..  Это  все  на  самом  деле..  Я  не  стану  убегать,  не  стану  просит  остаться  здесь  со  мною  не  делать  того  что  может  погубить  все  что  мы  строим…  Но  все  же  ты  не  хочешь  остаться  и  мне  приходиться  дальше  играть  в  игру  в    которой  нету  победителей  есть  только  проигравшие…  
         Пусть  что  с  этого  я  сыграю    давай?  –  Ты  хочешь  это  услышать..  Может  это  только  мои  разбитые  мечты  отзываются  тебе  в  ответ  но  все  же  я  не  из  тех  кто  просто  так  захочет  сдаться..  Я  иду  до  конца  если  ты  еше  этого  не  понял.  Мне    кажется  что  меня  бросили  на  перекрестке  совсем  неизвестных  мне  дорог  что  бы  я  испытала  судьбу  и  просто  выбрала  куда  идти..  Но  я  не  хочу  так.  Слышишь  или  нет??  Простит  тебя  или  может  просто  сделать  вид  что  ты  здесь  ни  причем..  
         Я  смотрю  в  даль  и  знаешь  не  пойму  зачем?    Ищу  ли  я  знак  о  любви  которая  давно  умерла  или  же  голос  ветра  который  всегда  умолял  забыть  все  что  приносить  боль..  
Надежды..-  откуда  они  идут..  И  почему  так  долго  живут..  Оставьте  меня  здесь,  в  этом  краю  ..  Посмотрите  я  вижу  свои  разбитые  мечты,  слышите  они  шепчут  вам  как  их  много  и  как  им  больно..  
       Нет,  стоп  ведь  я    все  еше  в  игре…  Стоит  только  мне  один  раз  ошибиться  как  все  рушиться  и  я  вновь  начинаю  все    с  начала..  Больше  ты  не  увидишь  моих  слез,  больше  не  узнаешь  как  я  ,  и  что  со  мною…  Я  иду  дальше  и  пусть  все  будет  так  как  я  этого  захочу  больше  никаких  вопросов    и  никаких  ответов..  
       Ты  начал  эту  игру  так  давай  закончим  же  ее  пока  еше  не  поздно..  Толька  не  жди  что  я  опять  проиграю..  Теперь  все  по  моих  правилах…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265068
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 14.06.2011


Не я. . і не ти. .

Я  гляну  в  очі  твої,
Спитаю  хто  я  є?
Ти  промовчиш  і  знову  ,
Все  буде  як  завжди..
Я  приховаю  вперше,
Щось  тепле  й  не  моє,
І  на  питання
-Друзі?
Ти  скажеш–  певно  так…
Я  не  знаходжу  вкотре,
Щось  вічне  й  щось  живе,
В  твоїх  очах  все  стерто,
Ти  не  боїшся  болю..
Живеш  як  жив  тоді..
Неварто  й  щось  казати,
Люблю  та  може  –  ні,
Я  й  так  все  розумію,
Все  це  давно  пусте..
Слова  твої  мов  сльози,
Вкривають  рани  ті,
Не  клич  мене  бо  серце,
Не  хоче  більше  так…
Закриюсь  я  ти  знаєш,
В  кімнаті  де  лиш  сни,
Які  із  рідка  кажуть
Йди  далі,  й  все  забуть..
Покинула  та  ти  пробачив,
І  рани  що  пекли  загоїв..
Але  ще  досі  бачу  в  серці,
Глибоко  ти  таїш  любов..
Хтось  поряд  обіймає  міцно
І  ти  не  згадуєш  мене,
Чому  ж  тоді  мене  цілуєш,
Коли  із  іншою  тепер..
Не  розумію  і  не  хочу,
Я  бути  ворогом  твоїм,
Але  щоб  все  було  на  краще,
Я  піду  геть  з  твого  життя.
Та  зараз  це  лиш  мрії..
Які  являють  у  снах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2011


Тепер не вернуть нас. . никогда…

Это  письмо  в  никуда..
       В  твою  закрытую  комнату,  в  ту  даль  откуда  не  вернется  мне  то  о  чем  шепчет  по  утрам  ветер.  То  о  чем  думают  птицы  когда  летают  высоко  в  небе  ,  то  о  чем  просит  сердце..  Никогда  не  скажет  –  о  ты  так  мила,  ты  восхитительна  ,  ты  именно  та  о  которой  мне  поют  песни  с  утра  до  ночи…  Глупость,  такая  большая  и  нелепая  глупость…  ну  и  пусть..  я  не  делаю  никому  от  этого  хуже  даже  себе..  Потому  что  все  что  могло  мне  сделать  больно  уже  давно  сделало.  
     Теперь  остались  только  надежды,  глупые  и  никому  ненужные  надежды,  от  которых  часто  хочется  избавиться..  
Иногда  так  хочеться  к  тебе..  Но  зачем  это  все  я  так  и  не  могу  понять..  Хочеться  забыть,  хочеться  просто  улыбаться  и  не  думать  ни  о  чем..  Сколько  это  будет  продолжаться  никто  не  знает  может  неделя  а  может  и  месяц….Может..  Это  все  так  бессмысленно  когда  знаешь  что  все  потеряно..  Зачем  ?  Ты  спросишь  зачем  мне  это  все..  Неужели  я  немогу  тебя  отпустить  ?      А  ведь  дело  совсем  не  в  этом..  Не  нужно  говорить  что  я  себя  накручиваю  ,  и  что  все  у  меня  будет  хорошо  я  не  люблю  этих  нелепых  фраз..  К  чему  они  нам  нужны?  Что  бы  утешить  -  нет,  что  бы  дать  надежду  –  возможно…  Да  я  забуду  тебя  закрою  двери  и  отвечу  в  голос-  больше  он  не  зайдет..  Не  говори  –  что  ж  ты  так..  забудь  ты  все  это,  оно  тебе  не  нужно,  ведь  ты  сама  знала  что  так  будет..  хотя-  я  верила  в  другое,  я  хотела  быть  с  тобою  всегда,  быть  счастливой  и  радостной..  что  бы  каждый  день  видеть  тебя  и  слышать  как  громко  бьется  твое  сердце,  знать  что  ты  любишь  меня…Зачем  нам  большего?  А  больше  и  не  нужно…
Опять  прочтешь  и  подумаешь-  наверное  она  страдает,  наверное  ей  плохо,  ну  почему  так,  неужели  она  не  может  просто  забыть  меня  и  жить  дальше  как  не  в  чем  не  бывало..  Я  отвечу  тебе  сразу-  так  не  бывает…  Конечно  возможно  это  глупо,  каждый  скажет    оно  того  не  стоит,  и  пусть!  Но  я  остаюсь  еше  здесь,  возле  той  двери  которую  оставила  открытой  в  надежде  что  может  быть  все  измениться,  пусть  это  пустая  мечта,  пусть  даже  никогда  этого  не  случиться,  но  я  все  еше  верю,  и  никак  не  могу  забыть  об  этом…    Нет  боли,  нету  радости,  я  не  чувствую  слез  глубоко  в  душе,  Толька  иногда  у  себе  на  щеке,  но  это  не  важно,  важно  лишь  то  что  скрывается  внутри  меня  и  бывает  просит  о  помощи  которое  так  и  не  приходит..  
Это  грустно,  я  не  хочу  слышать  от  друзей  даже  от  тебя    -  забудь…  Мне  без  этого  луче..  Воспоминание  они  никак  не  убивают  меня,  бывает  в  трудные  минуты  вызывают  на  лице  улыбку  которая  ни  чем  не  похожа  на  что  ли  бы  другое..    
Глухо  …  даже  эхо  не  прозвучит  в  мою  сторону..  это  все  глупо…  еше  раз  скажу  –  не  надо  никаких  слов  ..это  ни  предаст  мне  ничего…  ни  радости,  ни  боли,  это  Толька  укротит  на  время  мои  воспоминания  о  тебе…́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264309
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 10.06.2011


Самотня…

Валіза  не  потрібних  змін,
Захованих  в  душі  моїй,
Лишає  слід  в  шляху,
Коли  так  хочеться  піти.

Не  беручи  за  правду,
Що  в  серці  пустота,
Так  тяжко  усміхатись,
Тим  людям,  небайдужим…

Не  вірячи  що  знову,
Я  була  не  права,
Так  боляче  зізнатись,
Що  я  тепер  одна..

Дощем  змиваю  рани,
Зриваю  з  себе  біль,
Не  дам  нікому  душу,
Лишити  в  чужині…

І  хай  летять  подалі,
Думки  щоб  все  вернуть,
Я  не  дозволю  серцю,
Від  холоду  вмирати..

Знов  не  скажу  ні  слова,
Лиш  слухатиму  дощ,
Який  щосили  б’ється,
У  дім  де  тільки  я…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2011


Страшний сон…

Прокинувшись  від  страху,
Що  сонце  не  зійде,
Я  чула  стукіт  серця,
Так  голосно  і  швидко…
Та  більш  за  все  боюся,
Залишитись  одна…
Як  крапелька  дощу,
Одна  на  цілий  світ….
Як  сон  страшний,
Я  бачила…
Домівку  не  свою,
Там  я  дивилась  в  небо,
Самотніми  очима…
Підходячи  все  ближче,
Я  помічала  плач,
Чужий  як  грім  у  небі,
Що  вбив  усі  надії…
Та  крок  за  кроком  серце,
Тремтіло  й  так  боліло,
Що  падаючи  з  криком,
Прокинулась  в  сльозах…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2011


Вічне й тепле почуття.

Із  далеко  видніє  вогник,
Яскравий  ,ніжний  промінь  сонця,
Лишає  спогади  приємні,
Й  несе  мене  у  забуття…
Лунає  пісня  тихо  в  серці,
Вертаюсь  знову  до  життя…
Мій  сум  утік  за  межі  світу,
На    небі  видно  лиш  птахів,
Які  кружляють  в  ритмі  вальсу,
Все  так  нагадує  тебе…
Так  хочеться  тебе  зустріти,
Поглянуть  в  очі  хоч  би  раз,
Спинити  час  і  пригорнути,
Твій  спокій  уловить  в  душі..
Я  хочу  написати  книгу,
Лишить  тебе  в  своїх  словах..
На  поклик    тиші  голосно  кричати,
Щоб  ти  знайшов  мою  любов..
Ловити  кожний  подих  вітру
І  вірити,що  ти  зі  мною…
Як  зорі  падатимуть  низько,
Я  буду  згадувать  тебе,
Той  спогад  про  блаженні  ночі,
Той  вогник  почуттів  твоїх,
Ту  іскра  що  сплела  нас  разом,
І  долю  що  веде  в  твій  дім…
Я  бігтиму  так  швидко,
Як  б’ється  серце  те,
Не  зупиняйся  прошу,
Я  хочу  бути  з  ним..
Шукатиму  ,  я  знаю,
Я  погляд  поміж  хмар,
І  на  вікні  лишаючи  краплини
Вдарятимусь  в  твій  світ…
Усе  залишиться  як  було,
В    душі  моїй  слова  прості,
Але  вони  такі  чуттєві,
Такі  блаженні  з  уст  твоїх…
Так  чітко  бачу  образ  ночі
Що  в  снах  марніє,  і  зникає,
І  тягне  за  собою,  кличе,
Не  хоче  відпускать  мене..
У  натовпі  людей  байдужих,
В  тіні  де  буду  тільки  я,
Лунатиме  надія  тиха,
Що  буде  дарувать  тепло...
У  зиму  як  засипле  шлях  додому,
Й  не  видно  буде  ліхтарів,
Стоятиму,  гукаючи  щосили,
Аби  побачить  вогник  у  вікні,
Щоб  в  твоїм  домі  загорілась  свічка,
Яка  верне  мене  назад,
Де  щастя  запанує  різко,
Де  панувати  любов….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2011


Один…

Так  тихо  й  швидко  час  минає,
Краде  думки  і  утікає,
Незалишає  ані  сліду,
Лиш  спогади  німі  й  пусті…
На  дні  безкрилого  бажання,
У  темряві  чужих  пліток,
Лишалися  таємні  мрії,
Заплутані  до  болю  сни…
Лелися  сльози  по  обличчю,
Марніли  вогники  в  серцях,
Душа  тремтіла  від  спокою,
А  страх  лунав  в  німих  словах....
Не  виключено  всі  надії,
Не  стерто  файли  із  жалю,
Знак  стоп  до  серця  не  підпустить,
Палючий  біль  стискає  правду…
Не  чуєш  поклики  свободи,
Жалієш  серденько  своє,
Навіщо  краєшся  ,  тікаєш,
Не  знаєш  де  тепер  іти…
Ти  не  побачив  щось  безсмертне,
І  не  вловив  хоча  б  на  мить,
Він  полетів  твій  ключ  до  щастя,
Він  згаснув  як  твоя  брехня…
А  що  ти  залишив  на  згадку,
Які  тепер  в  тобі  думки?
Невже  ти  все  впустив  у  небо,
І  світ  тепер  такий  чужий..
Неварто  було  так  безглуздо,
Егоїстично  все  вбивать,
Не  думати  що  серце  твоє,
Вже  не  відчуває  смак  життя..
Подумай  що  ти  зміг  зробити?
Що  залишив  в  душі  близьких,
Яка  залишиться  їм  память,
Про  те,  як  став  для  них  чужим…
Ти  впав  не  можеш  підвестится,  
Нема  кому  тебе  нести,
Печуть  у  грудях  рани  зради,
В  думках  пливе  одна  ненависть…
Так  тихо  час  забрав  надію,
І  згаснули  стежки  тепла,
Немає  сліду  від  кохання,
Немає  дому  де  він  був…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2011


Я сподіваюсь це лиш Сон.

Я  йду  не  знаючи  дороги
Кричу,  щоб  хтось  мене  знайшов  
Та  тільки  той  холодний  вітер,
І  сніг  кружляє  навкруги…
Упала  в  кому  не  проснулась,
Лишилась  в  замкнутому  сні…
У  тобі  залишила  спокій,
У  тобі    й  спогади  тепла.
Та  ти  пішов  я  загубилась,
Й  окутав  холод  і  печаль…
Мов  страх  шалений  повернувся,
Мов  дощ  нестерпний  під  ногами,
Усе  тремтить  і  як  навмисно,
Я  чую  тишу  …  Ані  звуку…
Цей  світ  в  якому  опинилась,
Такий  великий  і  похмурий..
І  сонце  зникло  ,  тільки  місяць,
Мій  шлях  освічує  у  даль..
Не  знаю  чи  знайду  я  радість,
В  пустому  й  дивному  краю,
Чи  віднайду  я  шлях  додому,
Й  на  мить  побачу  погляд  твій.
Не  знаю  я  чи  це  насправді,
В  душі  моїй  лунає  сум,
Чи  дім  наповнений  брехнею,
І  в  ньому  я  тепер  чужа..
Не  знаю  я  чи  ми  кохали,
Так  щиро  і  так  палко,
Чи  долі  ми  сплітали  разом,
І  серце  билось  лиш  тому..
Не  знаю  я  як  тут  прожити
І  вірити  у  те  ,  чуже
Що  ми  з  тобою  розійшлися,
І  світ  забрав  мене  сюди…
Можливо  сон,  можливо  кома,
В  якій  лишилася  одна..
Та  хочеться  надіятись
Щоб  вірити,  щоб  жити,
Щоб  рухатись  вперед…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2011


Мене вже не повернеш…

Одного  дня  самотній  спогад,
Прилинув  тихо  у  ночі
І  шепотів  –  Вернись  назад,
Не  покидай  його,  пробач….
Все  мрії  бились  крізь  думки,
І  крик  душі  що  дусить  серце
Немає  правда  тільки  голос,
Що  кличе  на  твої  стежки…
Забракло  слів  та  все  забулось.
Мовчання  втратило  весь  зміст..
Тепер  кричати  чим  гучніше
Тепер  не  повернуть  мене….
Я  знаю  що  бились  ми  разом,
В  бою  за  щастя  ми  клялись…
Але  не  варто  було  жити,
Коли  мене  покрив  обман..
Я  була  у  тумані,
В  пустелі  всіх  померлих…
Шукала  погляд  сонця,
І  крапельку  дощу,
Хотіла  повернутись,
Та  все  забрав  той  біль..
Мене  вже  не  повернеш,
Я  загубила  шлях…
Втекла  від  лап  спокуси,
І  впала  в  інший  світ…
Там  не  живе  кохання,
Там  тільки  спокій  й  пустота..
Я  обирали  двічі  долю,
Заплутавши  себе  саму
Пора  впустить  надію  в  небо,
У  серці  розірвати  любов…
Не  запускати  страх  і  біль  шалений,
Повірить  в  себе,
Й  сміло  йти  вперед!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2011


Рай там де є Ти.

В  житті  краса  не  головне
Душа  і  серце  що  живе,
Що  день  за  днем  радіє  й  плаче,
Всі  біди  з  щастям  розділяє,
Й  дарує  почуття  свободи…
Летить  думками  звідусіль,
Лишаючи  для  нас  ті  миті,
Що  час  несе  віками…
Нехай  я  не  знайду  дорогу,
До  світу  що  краде  мій  спокій,
Я  намалюю  почуття  до  тебе,
І  розкажу  всі  свої  сни…
Нехай  мені  ніхто  не  скаже,
Як  радісно  любить  і  просто  жити,
Не  закричить  так  гучно,  що  щасливий,
І  хоч  на  мить  погляне  у  мій  дім.
Нехай  я  не  побачу  вогник,
Той,  що  на  небі  високо  горів,
Він  не  віддасть  мені  той  рай,
Який  даруєш  тільки  Ти!...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234186
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2011


Яка насправді та Любов?…

Та,що  не  вміла  пробачати,
Та,що  не  вміла  повертати,
Лишала  правду  за  спиною,
І  тихим  кроком  йшла  вперед.
Її  ніколи  не  спиняли
П’янкі  слова,  шалена  пристрасть,
Вона  усім  була  байдужа,
Як  те  покинуте  дитя.
Із  часом  світ  ставав  жорстоким,
Черствим  для  погляду  її.
Усі  тікали  і  не  знали,
Яка  ж  насправді  та  Любов…
Вона  губила  сотні  душ,
І  не  давала  їм  надії,
Нещадно  рушила  серця,
І  дарувала  їм  страждання…
Однак  вона  свій  шлях  спинила,
Коли  зустріла  їх  разом  –
Вони  були  немов  померлі,
Як  привиди  ішли  німі,
На  ньому  смуток  аж  до  болю,  
Від  невзаємних  почуттів,
У  неї  ж  на  обличчі  сльози,
Що  бились  з  криком  на  долоні...
Тоді  ж  не  витримало  й  серце,
Й  земля  здригнулась  під  ногами,
На  небі  загорілись  зорі,
І  сніг  кружляв  у  ритмі  вальсу…
В  очах  пробігла  дивна  іскра,
Й  любов  віддала  їм  усе
Дала  їм  віру  і  надію,
На  вічне  й  радісне  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234007
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2011


Я йду вперед, і тільки з тобою…

Зібратися  з  думками,
Наважитись  й  вперед,
Сказати  не  мовчати,
Свій  страх  зуміти  подолать…
Згубить  своє  минуле,
В  безодні  мертвих  снів,
Щоб  не  дозволить  серцю,
Лить  сльози  через  біль…
Всі  спогади  що  душу,
Тривожать  у  ночі  
І  не  дають  спокійно,
Стоять  навпроти  щастя…
Так  страшно  рухатись  вперед,
У  невідомість  що  чекає,
Нам  біль  віддати  чи  надію,
Чи  плач  закутаний  у  сміх…
Усе  кричить  усе  співає,
Й  немає  місця  для  проблем,
Мовчання  заповняє  спокій,
І  серце  б’ється  все  гучніше…
Так  дивно  що  тепер  одна,
В  кімнаті  тільки  мої  сни,
Не  ті  слова,  не  ті  думки,
Щось  інше  виринуло  з  нас…
Так  хочеться  промовити,
Щось  приховати  ,  щось  віддати,
Замкнуть  від  світу  все  таємне,
І  лиш  тобі  все  розказати…
Так  вільно  дихати  тепер,
Не  думати  про  щось  чуже,
Лишатись  тут  і  кожну  мить,
Ловить  немов  би  це  в  останнє…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225303
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2010


Думки, які дали змогу побачити, що насправді буває коли згасають справжні почуття…

Коли  ми  були  маленькими  дітьми,котрим  хотілось  лише  посидіти  в  пісочниці,послухати  казочку  на  ніч  ,  і  побігати  навколо  дому  ми  ще  тоді  не  задумувались  що  чекатиме  нас  у  майбутньому…Ніхто  не  знав,  як  доля  поведеться  з  кожним..  А  можливо  завтра  ти  прокинешся  і  відчуєш  що  ти  зовсім  один.  Ніхто  не  пригорне  тебе  до  себе  міцно  –  міцно,  не  прошепоче  лагідно,  що  любить  тебе…  І    погляд  твій  вже  ніхто  не  помітить.  Тоді  в  серці  стає  тихо  і  страшно.  Кожний  твій  подих  затримується  на  склі  твоєї  кімнатки  в  якій  ти  не  помічав  нічого  окрім  самотності.  І  лише  тоді  ти  починаєш  задумуватись  про  те  що  не  знайшов,  про  те  що  втратив,  про  те  що  не  цінував…  Відкриваючи  двері  у  світ,  ще  тобі  зовсім  не  відомий  ти  робиш  крок  вперед,  і  поглянувши  у  небо,подумки  кажеш  собі  –  “Я  зможу!..”  Не  важливо  що  про  тебе  подумають  люди,  які  проходитимуть  коло  тебе..  Адже  вони  як  тінь,  Вдень  ти  її  бачиш,а  в  ночі  вона  безслідно  втікає  у  безвість…Десь  там  в  глибині  душі  кожний  з  нас  вірить  у  щось  неможливе.  Щось  невідоме  і  зовсім  не  зрозуміле  для  іншого.  Але  ми  віримо…  Далеко  не  всі  можуть  сміло  зізнатись  собі  чого  вони  хочуть,  довіритись  близькій  людині  яка  може  за  мить  стати  твоїм  ворогом.
Я  завжди  коли  йду  по  стежці,  здавалось  зовсім  одна,  зовсім  непомітна,  думаю  –  “Як  мені  далі  жити?...цей  світ  зовсім  не  сприймає  мене  такою  яка  я  є,  хто  зрозуміє  нарешті  що  в  мене  на  душі  і  віритиме  в  мене  серцем.  Безліч  питань,  безліч  відповідей  та  жодна  з  них  не  підходить  до  заданого  питання.  Ти  думаєш  я  одна  така?  Ні…  З  криком  виривається  думка  про  смерть,  про  зупинку  серця  і  про  дику  жагу  стерти  з  пам’яті    моменти  які  душать  в  ночі…Не  хочеться  визнавати,  що  так  має  бути.  Я  закриваю  свої  очі  від  тих  хто  навіть  не  здогадується,  що  моя  посмішка  це  лише  придушена  надія,  це  лише  вигадана  тобою  хвилинка  в  якій  ти  бачиш  мене  щасливою,  а  це  зовсім  не  так…  В  глибині  душі  я  хочу  замкнутись,  закрити  всі  виходи  з  неї  і  дивитись  на  тих  які  ще  досі  приховують  свою  біль..  Мені  важко  стримати  її,  вже  занадто  багато  думок  і  безліч  непотрібних  мрій  які  я  збудувала  у  своєму  маленькому  світі.  
В  очах  не  видно  слідів  печалі,  а  в  серці  не  видно  відгуків  кохання.  Та  це  не  означає,що  я  не  плачу,що  ніколи  не  відчувала  почуттів,  просто  ще  ніхто  не  зумів  заглянути  в  середину  і  не  дивлячись  в  моє  минуле  прошепотіти  –  А  я  вірю  в  тебе!...


                                                 Запутана  у  нитках  страху…
Моя  душа  кричить  тобі  і  просить  йти  геть,  бо  знає,  що  хочеш  зовсім  іншого.  Та  щось  стримує  тебе  в  надії,  що  все  буде  інакше.  Кому  потрібні  мої  думки.  Я  немов  би  руйнуюсь  в  середині  і  здається,  що  от-от  я  просто  зникну  з  цього  світу  ,  безслідно  і  непомітно.  І  той  хто  ставатиме  на  мої  рани  ,  роблячи  мені  так  болісно  і  водночас  огидно  не  зможе  ніколи  помітити  цю  безкорисливу  думку  змінити  цей  світ  на  краще,цю  байдужість  людей  які  весь  час  оточують  мене,  аби  виринула  одна  єдина  думка  –  “А  вона  боролась  за  своє  життя!”  Та  виявилось,  що  марно…  
Весь  час  я  намагаюсь  бути  щасливою,  та  хто  помітить  цю  фальшиву  посмішку,  і  зможе  відрізнити  її  від  справжньої.  Я  ніколи  не  стояла  на  місці,  як  і  час…  Я  лину  у  безвість  підтримуючись  за  невидиму  іншому  нить,  яка  допомагає  вийти  зі  смутку  і  змиритись  з  розбитим  вщент  коханням.  З  ночі  у  день  я  запитую  себе  –  “Хто  Я?Для  чого  я  живу?”  А  можливо  все  не  так  як  написано  у  тебе,  так  у  тебе  на  обличчі?  Адже  ти,  ще  не  помітив  мою  присутність  тут,  у  цьому  маленькому  віддаленому  від  суспільства  містечку,  де  є  тільки  Я  і  Ти.  Я  описую  тебе  своїми  чистими  думками    не  забруднюючи  твоє  Я,  намагаюсь  обійти  тебе  зі  всіх  сторін  дивлячись,  як  змінюватиме  тебе  цей  промінь  моїх  ясних  очей.  Десь  в  глибині  них  можна  побачити  ніжне  створіння,  яке  давно  замерзло  від  байдужості  людей,  чекаючи  що  хтось  все  ж  зігріє  його.  Адже  так  хочеться  знати,  що  в  світі,якому  ти  народився  має  бути  місце  для  твоїх  думок,  власного  почуття,  і  віри  у  майбутнє…  Та  не  дивлячись  на  ці  німі  почуття  я  можу  стати  твоїм  видним  другом  і  невидимим  янголом,  який  йтиме  у  слід  за  тобою.,  оглядаючись  назад  за  другом  який  завжди  крокує  за  твоєю  спиною…
Здається,  що  серце  не  витримає  такої  довгої  розлуки  і  просто  зупиниться…  Скажіть,  а  хто  помітить,  що  мене  немає  серед  живих?  Лиш  ті,  котрі  вірили  у  мене  до  останнього  моменту  який  прийшов  занадто  скоро  і  не  очікувано.  Часто  змовчавши  в  колі  своїх  вірних  друзів  і  коханої  людини  я  відчуваю  страх,  що  ця  мить  буде  останньою  веселою  нотою  в  моєму  незрозумілому  житті..  І  цей  образ  створений  моєю  уявою  зникне  назавжди...  Лише  через  мої  несказані  слова  я  розрушу  ще  один  місток,  який  так  довго  і  тяжко  будувала  в  собі.  Так  складно  все  зберегти  але  водночас  легко  зруйнувати…
Інколи  так  боляче  розуміти,  що  ти  зовсім  один  у  цьому  світі.  Коли  впавши  ти  не  помітиш,  що  близька  тобі  людина  просто  йде  геть,  коли  підвестись  на  ноги  тобі  допомагає  лише  віра  і  якийсь  голос,  що  тихо  шепоче  тобі  не  здаватись…  Тоді  хочеться  бігти  геть  у  далечінь,  стискаючи  у  грудях  відчуття  –  самотність…  
Так,  я  створила  тебе  у  своїй  голові,  та  що  це  змінило?  Ти  з  кожним  днем  руйнуєш  всі  мої  сподівання,всі  мої  надії,  мою  ледве  чутну  любов…  А  можливо  це  зовсім  не  любов?  Хто  зможе  мені  довести  що  це  справді  любов…  Йдучи  весь  час  вперед,  відчуваючи  зраду,  страх  і  сором  що  він  почує  твою  біль  і  через  біль  покине  тебе,  аби  не  завдати  ще  більшого,  хоч  знає  що  її  вже  не  спинити…  Відчувати  себе  лишньою  і  непотрібною  ,і  втішатись  лише  тим  що  серед  мовчавшого    натовпу  він  обрав  саме  тебе…  А  навіщо?скажіть,  навіщо  мучити  мою  душу,  огортаючи  пустим  покривалом  надій  і  спати  на  твоїй  совісті  якій  я  байдужа.  

“Хотіла  турботи,
 отримала  холод,
 Хотіла  прожити,
 та  смерть  наступила,
 і  радість  за  смутком
 і  біль  в  пустоті,
 заблукавши  в  безодні
 я  іду  у  твій  бік”

Ти  знову  підеш  геть,  і  все  буде  банально  і  непотрібно  нікому,  та  я  все  ж  посміхнусь  роблячи  боляче  собі  немов  би  кілком  у  серце…  

                                                   Краплини  спогадів  моїх…
На  дворі  знову  дощ,  краплини  на  склі  нагадують  мить  прощання,  яка  ударяється  об  стіни  пустої  кімнати  і  розлітається  у  нікуди.  Тисячі  думок  з  того  дня  мучать  мої  сни.  Ці  тривожні  і  розлючені  погляди,  які  хапають  мене  за  руку  і  ведуть  у  невідому  далечінь.  Цей  тихий  голос,  що  крадеться  крізь  вікно,  який  огортає  вітер,  а  здалеку  видніє  ледве  помітний  вогник  від  якого  на  мить  мурашки  по  шкірі...Так  далеко  тепер  мої  мрії  і  так  близько  сльоза  втраченої  надії,  злегка  відчутний  біль  і  непомітний  смуток  у  душі…
Цікаво,  а  що  це  нагадує  тобі?  Ти  стоїш  у  своїй  кімнаті,  дивишся  на  небо  у  якому  не  видно  ні  зорі  через  дощові  хмари.  Ти  лише  чуєш  як  голосно  ударяє  у  твої  вікна  краплини  дощу,  напевне  вони  хочуть  нагадати  тобі  про  нас.  Як  було  колись  добре    сидіти  один  біля  одного  і  відчувати  як  б’ються  наші  серця,  сповненні  кохання  і  бажання  злитись  в  одне  ціле.  Так,  я  як  і  сьогодні  пам’ятаю  цей  день.  Коли  твої  вуста  пригортали  мене  у  теплі  обійми  і  я  опинялась  наче  у  раю…  Ти  ще  тоді  не  знав  як  я  боялась  втратити  це  тепло,  але  зараз  чомусь  так  легко  зізнатись  у  цих  почуттях.  Можливо  тому,  що  їх  просто  немає…   І  лише  спогад  гріє  мою  душу  .  Твій  сміх  нагадує  мені  спокій,  а  сумний  образ  твого  лиця  –  розбите  кохання.  Для  чого  ми  вертаємось  у  минуле,  згадуємо,  робимо  боляче  один  одному,  стримуємо  правду  і  йдемо  у  нікуди…
Я  веду  тебе  у  свій  світ,  показую  мрії,  віддаю  своє  життя,  але  чомусь  ти  так  непомітно  крадеш  мої  сни  і  змінюєш  їх  на  чужі,  після  чого  кожна  ніч  стає  для  мене  страшною  загадкою.  Я  боюсь  йти  далі,  а  можливо  ми  вже  не  будемо  разом,  і  в  своєму  останньому  листі  я  змушена  буду  поставити  крапку.  Так  сумно  стає  коли  розумієш,  що    в  серці  вже  не  ті  почуття,  так  хочеться  їх  повернути  і  не  казати  прощавай…
Спогади,  лише  вони  весь  час  вертають  мене  до  тебе,  хтось  кожної  миті  складає  мою  валізу  з  розбитими  мріями  і  по-новому  розмальовує  їх  на  чистому  аркуші  паперу.  
Думки,  які  ставлять  мене  у  кут  моєї  кімнати  ,бояться,  що  я  розрушу  їхні  чіткі  риси  і  не  дам  вирватись  на  волю.  А  ти,  скажи  ,  як  мені  обманути  своє  Я,  і  не  думаючи  про  своє  минуле,  закресливши  все  що  є  безнадійним,  просто  йти  далі.  Як  можна  оминути  свій  страх,  і  контролювати  підсвідомість  коли  вона  дає  збій…
Не  зрозумієш,  ти  далі  крокуватимеш  по  своїй  дорозі  і  мій  смуток  не  вплине  на  твій  яскравий  світ.  Я  стримаю  свої  спогади  аби  ти  не  зміг  знайти  шлях  до  єдиного  надбання  в  якому  я  не  відчуваю  болі  і  страждань.  

”  Залишились  надії,
 і  спогади  в  душі,
 прилинув  дощ  шалений  і  нагадав  тебе.
 Той  сміх  і  плач,
 той  біль  страх,  
і  правду  –  прощатися  пора!”

Моє  тіло  німіє  від  кожного  дотику  твого.  Ти  не  помітив  ,що  біля  мене  нікого  немає,  адже  я  давно  одна.  Невже  ти  не  бачиш  сліз  у  моїх  темних  очах,  а  цей  холод  від  моїх  крижаних  рук,  від  яких  стигне  кров  у  венах.  Поглянь  на  мене,  навіщо  приховувати  правду?  Адже  ми  знаємо  що  так  далі  жити  не  можна.  Давай  зізнаємось  один  одному  у  почуттях  або  ж  підемо  геть.  Залишмо  все  у  цьому  дощі,  нехай  гроза  розіб’є  сподівання,  а  краплини  змиюсь  біль….
Ніч…
За  вікном  настала  тиха  ніч,  чути  як  вітер  розганяє  по  домівках  листя,  яке  опало  з  ледве  дихаючих  дерев.  Здалеку  видніє  вогник,  який  за  мить  погасає.  Всіх  навкруги  кличе  в  свої  теплі  обійми  ніжний  сон,  відкриваючи  наші  загадані  мрії,  теплі  фантазії  і  світ  ,  що  віддає  забуті  спогади,  і  наше  майбутнє.  Стиха  прокрадається  тиха  музика,яка  ніяк  не  дає  нам  заснути.  Вона  наповнена  життя,  нових  відчуттів  та  дикої  жаги  втілити  з  цієї  зібраної  в  купі  думок  хоч  би  одну,  і  з  посмішкою  яка  пролине  лише  на  мить  шукати  частинку  себе  в  іншому  світі.  
Хочеться  відповісти  тобі  на  цей  дзвінок  простягнутою  рукою,  дозволити  увійти  тобі  у  мій  світ,  і  заплющивши  очі  дати  волю  душі.  Ти  засинатимеш  з  думкою  про  мене  чи  лише  спогад  із  рідка  буде  колоти  тебе  в  глибині  цих  заплутаних  думок?  Бо  я  так,  доки  годинник  мого  серця  буде  ударятись  так  голосно  і  так  непомітно  для  тихої  ночі  я  буду  блукати  у  твоїх  спогадах,  у  шаленому  і  пристрасному  вогні  твоїх  бажань,  і  поки  ти  будеш  засинати    моя  нескінченна  дорога  не  зупиниться  доки  не  побачить  щось  знайоме,  щось    приємне  і  романтичне  ,щось  вічне  і  не  уловиме,  щось  просте  але  водночас  складне  аби  просто  ухопити  своїми  думками…  
Я  збираюсь  йти,  туди  де  зникатимуть  усі  прокляті  і  приречені  на  смерть  спогади,  та  безнадійна  спокуса  яка  обертається  в  тремтіння  моїх  почуттів.  Адже  тут  стало  важко  думати,  тінь  заховує  мою  страшну  біль,  а  стіни  кімнати  давлять  зі  всіх  сторін,  наче  хочуть  залишить  мене  останньої  віри  у  яке  не  будь  спасіння,  відчуваючи  як  наближається  замкнутість  і  самотність.  Та  я  вірю,  ти  не  дозволиш  мені  впасти  у  цей  жалюгідний  вимір,  в  якому  немає  виходу  але  завжди  є  вхід.  Маленьке  віконце,  через  яке  видно  увесь  світ,  аби  кожної  секунди,  кожної  приреченої  на  смерть  надії,  бачити,  як  життя  непомітно  зникає  у  твоїх  очах…
Не  відчуваю  голоду,  лише  холод  і  присмак  крові  блукає  у  повітрі,  все  стає  чорно  -  білим  і  колір  моїх  вуст  стає  білим  наче  наближається  смерть.  Та  де  ж  тоді  мій  янгол,  який  завжди  позаду  мене,  він  має  врятувати  мене  ,  невже  я  не  побачу  білосніжні  крила  які  огортатимуть  мене  і  тихо  та  спокійно  підійматимуть  у  небо.  Це  безглуздо,  вірити  у  те  чого  ніколи  не  бачив,  знаючи,  що  цей  світ  не  розділяє  твоїх  думок,  байдуже  сприймає  твою  біль,  і  спокійно  сприймає  твій  смуток.  
Стільки  проведеного  часу  в  пусту,  який  залишився  лише  відблиском  десь  там  ,  далеко  в  небі,  зовсім  непомітного  мого  життя.  Цей  одноманітний  тембр  ніколи  не  змінюється,  завжди  щось  похмуре,  і  нестерпне…  
Це  мовчання,  ти  вбиваєш  мене  без  всякого  втручання  до  мого  тіла,  тоді  як  слова  занадто  болючі,  замінюють  предмет,  який  можна  тримати  в  руках,  відчути  на  дотик.  Такий  холодний  і  такий  нестерпний  цей  біль,  він  огортає  мене  від  тоді  як  ти  повернув  мені  надію.  Стало  похмурим  небо  і  промені  сонця  надовго  сховались  за  темними  хмарами.  Думаєш  все  буде  так  як  ми  цього  захочемо?  Ні…  Все  буде  зовсім  по-інакшому  .


«  І  місяць  пригорне  до  тіла,
 і  світ  полине  в  темноту,  
запалюючи  жар  надії,
і  спогади  мої»

І  хоч  тільки  на  дотик  я  відчуватиму  стриману  у  грудях  біль  я  знатиму  це  буде  єдина  мить  в  якій  я  побачу  себе  вільною,  і  проливним  дощем  ти  відчуєш,  як  тяжко  мені  було  увесь  цей  час…

                                                                       Одна...
Так  хочеться  відчувати  твою  присутність  тут,  у  цій  пустій  кімнаті  і  знати,  як  б’ється  твоє  серце  ,  шепоче  душа…  
Тиша,  тупий  біль  зупиняє  мовчазну  наче  смерть  надію,  що  ти  тут.  Але  помітний  подих  у  крижане  серце  одразу  дає  зрозуміти,  що  я  одна.  Зовсім  одна,  зачинилась  у  цій  кімнаті  де  стіни  заставляють  задуматись  про  самотність,  скованість  думок  і  безпомічної  до  змін  душі.  Вона  обрала  цей  шлях  без  надії  на  порятунок.  Не  задумуючись  про  інший  варіант,  про  той,  який  глибоко  затонув  у  моїй  безодні,  холодного  наче  лід  -  океану  думок.
Чути,  як  мелодія  завтрашнього  дня  розвіює  мої  ще  не  відомі  сни  і  кличе  новий  день.  Чиїсь  чужі  дотики  торкаються  мого  тіла  і  зі  всією  силою  тягнуть  мене  назад,  забирають  із  зло  віщих  обіймів  страху,  повертаючи  у  світ  невідомих    бажань.  Але  моїх  бажань,  які  так  і  чекають  на  крок  вперед,  тільки  підштовхни  їх,  і  вони  покажуть  тобі  мої  темні  сторони,  мої  нездійсненні  плани,    злегка  чутну  пристрасть  до  життя,    сильно  палке  кохання    і  недосяжну  свободу.
Стриманість,  це  так  важко,  наче  демон  спустошує  твою  особистість,  і  нищить  твоє  Я  аби  заволодіти  повністю  твоїм  тілом  піддавши  його  шаленим  бажанням,тим  забороненим  які  зроблять  з  тебе  істоту,  що  не  підвладна  ні  тваринам,  ні  людям.  
Задовго  до  твоєї  появи,  я  відчувала  одні  розчарування,  адже    ніхто  не  міг  подарувати  мені  хоч  на  мить  відчуття  спокою.  Воно  було  таким  сильним,  що  я  готова  була  віддатись  йому,  ослаблена,  я  не  намагалась  боротись,  бо  він  був  занадто  переконливим  і  сильним…  Все  здавалось  втраченим  ,наче  життя  йде  так  швидко  без  жодного  позитиву  і  гармонії  з  природою,  якої  мені  так  не  вистачало..
Ще  мить,  ще  кілька  ночей  я  чекала  на  порятунок  і  не  марно.  Ти  все  ж  змінив  цей  світ,  подарував  надію,  яка  хоч  іноді  вимагає  від  мене  довіри  і  просить  не  здаватись.  Серцем  я  б  ніколи  не  могла  подумати,  що  ти  Є.  В  моєму  маленькому  світі  ти  існуєш,  як  ця  тиха  ніч,  і  цей  злегка  чутний  подих  моїх  заплутаних  думок.
Під  романтичну  музику  сповнену  лагідних  обіймів,і  цих  чарівних  троянд  які  ще  досі  стоять  у  мене  на  вікні,  запалені  свічки  які  нагадують  про  любов,  лише  тебе  не  вистачало…Переповнена  емоцій  ,мої  руки  огортали  твою  тінь,  яка  залишала  глибокий  смуток,  що  тікав  високо  у  чорне  небо  не  залишаючи  позаду  ані  сліду…А  ти  був  там,  не  один,  не  зі  мною,  але  сповнений  щирих  емоцій  і  спокійної  душі,  ти  відчував  своїм  серцем  що  вільний,  і  знав  що  не  залишився  один.  Це  місце  було  вже  давно  огорнуте  теплом  і  знаком  –  Закрито!  Шлях    до  твого  серця  був  втрачений,  і  музика  яка  зупинилась  ,  заставила  мене  полишити  тебе  у  своїх  снах
“Я  піду  геть  у  безвість
Cказавши  –все  ж  позаду,
Не  варто  плакать  знову,
Йду  далі  ,у  перед!”

                                                                           Ще  митть…
Все,  ще  мить  і  я  просто  розірвусь.  Невже  я  божеволію,  чи  це  відчуття  невзаємності  мучить  мене?Я  кожною  клітиною  свого  тіла  руйнуюсь  на  тисячі  мертвих  краплинок,  які  залишають  сліди  на  моїх  вікнах.  Безліч  питань,  і  безліч  відповідей,  і  лиш  одна  бореться  за  виживання.  Я  чую  її  зі  всіх  сторін,  цей  голос  не  дає  заснути  і  думати  про  щось  інше  –  
«  Стій!Не  йди,так  далі  не  можна!Невже  ти  хочеш  лише  відчувати  його  присутність  біля  себе,  і  придушувати  в  середині  відчуття  близькості.  Адже  ти  знаєш,  що  це  неможливо.  Зупинись  хоч  на  мить  і  повернись  у  цей  світ!  Ти  заходиш  у  кут,  і  темна  сторона  вже  повністю  затягує  тебе  у  клітку.  Не  будь  зловленим  звіром,  який  шалено  дикий  і  готовий  роздерти  кожного  хто  хоч  на  крок  приблизиться  до  нього.  Признайся  собі,  що  ти  маєш  все  забути,  не  приймай  цей  біль  так  просто,    ніби  тобі  все  рівно  наскільки  руйнівної  сили  він  завдасть  тобі,  наскільки  ти  замкнутою  станеш,  і  чужою  самій  собі.  Признайся,  що  хочеш  зовсім  іншого,  і  цей  день  з  ним,  віддає  тобі  лише  негативні  відчуття  ,а  кожне  слово  пролунавши  з  його  вуст  насторожує  тебе  і  направляє  у  прірву.  Поглянь  на  небо,  це  сонце  не  віддає  тобі  тепла,  а  дощ  що  залишав  приємні  спогади  став  нестерпним,  наче  крижана  зима,  яка  заставляє  тебе  кричати  від  холоду  і  тікати  подалі,  тільки  б  не  залишатись  тут.  Він  вже  не  той,  він  інший,  тепер  не  повернути  цих  сильних  почуттів  які  кожної  ночі  кидали  тебе  у  гарячку,  і  мить  на  одинці  огортала  все  тіло  холодом.  І  ти  це  знаєш,  лише  б  хватило  духу  признатись  у  цьому,  і  прийняти  правду  якою  б  воно  не  була.»
 І  я  з  цим  живу.  Замкнулась  у  своїх  думках  і  ніхно  не  помічає  як  мені  важко  тепер  дивитись  на  це  яскраве  небо  і  на  ці  хмари  які  несуть  з  собою  мої  сльози.  Моє  мовчання  нагадує  про  ту  ж  задуманість  що  і  була  завжди,  але  ніколи  не  поцікавившись,  що  насправді  приховує  мій  аж  ніяк  не  веселий  вираз  обличчя,  кидав  тільки    байдужість.  Та  навіщо  комусь  знати,  що  я  відчуваю,  адже  це  не  змінить  нічого.  А  знаєте,  я  вірила  до  останнього,  хотіла  поховати  це  відчуття  хоч  знала,  що  любов  не  проходить,  ми  заживо  поховали  її  у  своїх  серцях  не  задумуючись,  що  може  бути  потім.  І  я  так  думала…
Та  розчарування,  яке  я  за  весь  цей  час  відчула  занадто  сильне  аби  переконати  мене  в  протилежному.  Я  навіть  не  можу  комусь  довіритись,  що  завдає  мені  руйнівного  удару  по  моїй  особистості.
Зникає  будь  яке  відкрите  бажання  зізнатись,  що  в  мене  в  душі,  який  вулкан  вибиває  мене  із  колії  цього  нестримного  натовпу  і  куди  поділась  та  іскра,  що  дарувала  моїм  близьким  радість.  Та  в  ту  ж  мить  виникає  питання  –  “А  чому  б  не  спробувати?”  Але  кожна  спроба  спустошує  надію,    а  це  заганяє  мене  у  кут,  віра  у  швидку  і  безболісну  смерть  аби  навічно  забути,  що  таке  брехня,  недовіра  і  невзаємне  кохання,  яке  до  болю  в  грудях  заставляє  тебе  притворятись  сильною  і  не  бути  собою.  
І  тільки  тоді,  коли  хтось  захоче  побачити  мене  веселою  я  виконаю  це  прохання,  бо  не  бачу  іншого  виходу  із  цієї  безглуздої  ситуації.  Так  як  відчуваю  себе  слабкою  і  безсилою  до  будь  яких  змін.
«  Поглянула  на  зорі,
Побачила  тебе,
Згада  біль  кохання,
Що  не  живе  в  тобі  »
Зникаю…
Знаєш,  ця  байдужість  викликає  у  мені  нестерпне  бажання  утікати  від  усіх,  і  знищити  того  хто  подарував  це  відчуття.  
Твої  слова  виривались  з  такою  важкістю,  що  здавалось  наче  за  мить  ти  просто  зникнеш.  Я  подавляла  саму  думку,  що  ця  розмова  не  викликає  у  тобі  зацікавленості.  І  ти  належним  чином  просто  мовчиш.  
Тиша,  колить  серце  і  кожна  мить  на  межі  смерті.
Спокій,    я  утопаю  у  океані  своїх  сліз  а  ти  просто  спокійно  дивишся  як  я  помираю…
Тобі  байдуже  де  я  і  з  ким?  Бо  ти  весь  у  своїх  проблемах,  вони  набагато  важливіші  аніж  я?  це  болісно  усвідомлювати  але  це  так.  Твій  світ  закритий  від  моїх  думок  і  ти  далеко  утік  коли  я  намагалась  лише  зловити  твій  погляд.
Озирнись,  адже  твоє  життя  йде  так  швидко,  що  ти  і  не  помітиш  як  я  пропаду  з  нього.  І  навіть  твій  голос  душі,  що  затаївся  так  далеко  не  заставить  задуматись  що  тут  вже  немає  мене…
Кожна  ніч  заставляє  мене  огорнутись  пустими  снами  у  яких  не  буде  тебе,  та  і  добре.  Тепер  ти  не  викликаєш  у  мені  приємних  відчуттів  та  все  ж  я  прошу  залишитись  у  моєму  світі…
Виринає  пуста  надія,  яка    засинає  поряд  і  непомітно  убиває  мій  смуток.  Дико  розуміти,  що  це  не  час  розчарувань,  і  аж  ніяк  не  дні  пробачень,  а  шлях  який  завів  мене  не  в  той  дім.  Всі  свої  думки,  і  слова  які  стосуються  лише  тебе,  я  стискаю  міцно  у  руках  і  несильним  натиском  знищую  їх,  відпускаючи  у  далечінь,  де  ніколи  не  стане  моя  особистість,  і  кроками  страшного  звіра  не  спіймають  мене.  
Для  мого  тіла,  не  існує  іншого  місця,  як  простора  галявина  з  насадженими  квітами,  чисто  -  зеленої  трави  і  вітру  який  колихав  би  мої  думки.  Бо  тут,  я  не  відчуваю  що  жива,  все  іде  так  швидко,  нестерпно  боляче  і  кожний  погляд  одне  розчарування.  Піти  у  інший  світ  чи  просто  змиритись  із  цим  відчуттям?  А  може  покинути  цей  образ  ,непотрібні  нікому  спогади,які  завдають  лише  біль  і  жагу  залишити  тебе  тут  назавжди?
Я  твій  друг,як  це,таке  можливо?!  Де  ті  почуття  які  бились  у  твоєму  серці,  чи  може  це  вигадані  почуття,які  ти  сплутав  з  простою  потребою  бути  поряд,  а  я  так  наївно  ловила  їх?  Чи  це  обман,    і  ти  просто  не  можеш  визнати  це,  бо  думка  про  те  ,  що  це  боляче  заставляє  тебе  відмовитись?  
Даремно.  Я  знаю  біль  зі  всіх  її  проявів,  вона  стала  невід’ємною  частиною  мене.  За  стільки  часу  ,я  не  можу  уявити  життя  без  неї,  бо  вона  поряд  завжди,  де  б  я  не  була  ,  і  щоб  не  казала  вона  тихо  обпікає  мою  особистість,  мою  душу  і  моє  Я.
І  знаєш,  я  не  відмовляюсь  від  правди,  вже  достатньо  брехні    і  пустих  сподівань.  Занадто  довго  мовчання    заставляло  мене  задавати  нікому  не  потрібні  питання  в  той  час  коли  так  потрібна  була  лише  твоя  посмішка.  Та  час  нестерпного  жалю  давно  зник  з  мого  обличчя  і  я  не  стану  дарувати  тобі  смуток.
Чи  в  твоїх  думках  не  стало  місця  для  совісті?  Хоча  я  не  вправі  говорити  про  неї,  нехай  вона  сама  обиратиме.  А  я  тим  часом  піду,  вже  час  зникати…

                                                                       Згадай…
Ранок.  Тиша.  Промені  сонця  так  ніжно  гладять  моє  тіло,  дарують  відчуття  свободи.  Відкриваючи  свої  очі  я  помічаю,  наскільки  сильною  і  чистою  стала  моя  душа,  наче  щось  покидає  мій  маленький  світ.  Так  легко  дихати  і  розуміти,  що  настав  новий  день.  Десь  там  у  глибині  на  мить  я  помітила  спогад  який  залишив  краплину  надії  і  віру  у  щастя.
Знаєш,  я  ніколи  не  думала  ,що  наші  дороги  ще  не  один  раз  зустрінуться  на  роздоріжжі…  Можливо  наші  серця  пов’язала  доля  не  даремно,  і  ми  відчуваємо  спокій,  лише  не  хочемо  його  впускати  у  свій  дім.  Щось  насторожує  тебе,  правда?  Я  чую  як  твоє  серце  швидко  б’ється  і  водночас  стихає  коли  поряд  немає  мене.  Та  може  це  лише  твій  відгук  про  те,  що  ти  ще    зі  мною.  
Розкриваючи  свої  крила  снів  ,  і  покидаючи  легку  втому  на  теплому  покривалі  я  починаю  свій  довгий  шлях  у  невідоме.  Залишу  на  згадку  свою  посмішку  і  зачиняючи  двері  погляну  у  твої  очі.  Мій  погляд  зупиниться  в  радіусі  твого  серця  прислухаючись  до  твоїх  почуттів.  
Пройдуть  місяця,  летітимуть  роки,  та  я  не  забуду  як  у  ночі  тримаючи  тебе  за  руку  просила  не  йти.  Як  подих  виривався  з  такою  силою,  наче  боялась  аби  ти  почув  як  я  боюсь  втратити  тебе.  Як  страшно  покидати  твоє  тепло  і  повертаючись  спиною  не  сказати  –  Пам’ятай,  я  тебе  люблю…Так  і  хотілось  закрити  всі  виходу  і  не  дати  волю  своїм  думкам,  стільки  несказаних  слів.  Я  не  дала  їм  виринути  на  волю  і  просто  промовчала…
Буде  тихо  навкруги,  ти  будеш  зовсім  один  і  тоді  згадай,  що  мій  погляд  може  виринути  з  кожних  дверей  лиш  би  ти  цього  захотів.  Не  важливо  буде  наскільки  сильно  ми  тобі  страждали,  і  відстань  що  розділяла  нас  була  нестерпною  і  ми  могли  піддатись  їй,  поховавши  заживо  любов.  Але  ми  цього  не  зробили…
Я  так  довго  чекала  тебе,  я  знала  що  твоє  серце  ще  досі  належить  мені,  і  твоя  думка  тече  в  ритм  із  моєю.  В  ті  миті  я  хотіла  кричати,  бігти,  тільки  б  не  стояти  на  місці.  Я  не  могла  уявити  собі,  що  дорога  яка  віддаляє  нас  у  сотні  кілометрів  здатна  завдати  такого  болю  і  такого  смутку.  В  ті  ночі  я  благала  повернути  мені  шалений  дощ,  який  бив  мене  по  лицю  і  дарував  холод.  Цей  холод  був  нестерпним,  бо  я  усвідомлювала  що  це  день  прощання.  Подаючи  знаки  наче  просила  допомоги  я  збирала  до  купи  всі  свої  мрії  і  дарувала  їх  тобі.  Ти  знав  як  так  у  далечині,  одна  і  слабка  душа  рветься  на  волю,  хоче  доторкнутись  до  тебе  і  запитати  –  Як  ти?...
Стати  навпроти  тебе  і  глянути  у  твою  очі.  Аби  погляд  запалив  життя,  і  подарував  радість.  Щоб  все  тіло  огорнуло  тепло,  і  вогонь  кохання  заволодів  тобою,  і  ніколи  не  згасав.
Весь  час  моє  серце  тремтіло,  а  йдучи  по  вулиці  я  оберталась  у  надії  на  те,  що  побачу  тебе.  Все  ставало  похмурим  і  водночас  непотрібним.  Світанок    дарував  спогад  з  минулого,а  музика  що  лунала  в  моїй  голові  повторювала  одні  і  ті  ж  слова  –  Люблю…
Далеко  за  обрієм  я  помічала  промінь  сонця,  коли  навколо  залишався  лише  вітер  я  дивилась  туди,  де  твій  погляд  ранив  мене  до  глибини..

«  згадай  мене,  благаю,
Не  будь  байдужим  ні,
Це  не  для  тебе  милий,
Я  прошу  не  іди..»

                                                                         Невідома…
Брехня,  співчуття,  біль  і  втома  коли  ці  відчуття  стали  на  межі  з  моєю  ледве  дихаючою  душею  все  стало  чужим.  Це  змусило  мене  зрозуміти  що  саме  тут  я  вже  не  потрібна,  мене  відкинули  в  сторону  давши  надію  –  “Нічого  до  тебе  ще  прийде  черга”.  Як  швидко  прилинула  музика  вічних  почуттях  і  за  мить  зникла  назавжди..  Довго  залишається  спогад  про  неї,  він  заставляє  задавати  питання  на  які  ніхто  окрім  неї  не  зможе  відповісти.  Це  принизливо,  це  огидно  рівнятись  з  болем  і  підкорятись  совісті  яка  до  кінця  твого  життя  буде  йти  позаду  і  за  кожен  крок  буде  припікати  твою  душу…  Не  думати  не  вірити,  а  просто  йти  вперед.  Можливо  це  єдиний  варіант  який  дасть  пожити  для  себе,  не  для  тих  котрі  думають  лише    про  твій  погляд,  не  про  твої  почуття,  а  про  твою  зовнішність..  Досить  просити  допомоги  у  друзів  коли  вони  самі  не  знають  що  насправді  ти  відчуваєш.  Сміються  з  твоїх  думок  і  вибачаються  з  посмішкою  хоч  це  не  придає  тобі  віри  у  наступну  помилку.  Вже  не  віриш,  не  хочеш  питати  і  не  хочеш  розповідати.  Вони    пішли  геть  з  твого  дому  і  не  стануть  повертатись  адже  ти  їх  не  покличеш  і  не  зможеш  пригостити  любов’ю  лише  подаруєш  страх  і  слова  лунатимуть  так  просто,  та  в  них    ж  одна  брехня.
 Та  все  ж  розуміння  ,що  все  давно  погасло  і  вже  не  горять  вогники  палкої  дружби,  це  ставить  під  сумнів  твої  думки  –  “А  можливо  треба  трохи  часу?  Куди  спішити,  адже  ще  все  попереду.  Не  роби  поспішних  висновків  ще  все  зміниться.”Я  знаю,  після  такої  розлуки  не  хочеться  просто  заховатись  і  при  виді  твого  колишнього  друга  сказати  собі  –  “Ну  і  що?  Я  ж  не  шкодую  я  ж  не  винна  в  цьому,  так  мало  статись,  тому  нехай  так  воно  і  буде.  Не  стану  нічого  змінювати,  набридло!”  Можливо  в  цих  словах  є  саме  те  чого  не  вистачало  нашим  стосункам.  Адже  весь  час  ми  не  думали  про  зраду.  Дико  і  дивно  приймати  за  правду  ,  що  через  щастя  одної  з  трьох  руйнується  вся  довіра.  Невже  ми  цінували  один  одного  лише  тому  що  були  нещасливі  і  самотні.  Ні,  це  не  може  бути  правдою  але  якщо  так,  тоді  далі  стає  все  зрозумілим  і  надія  у  якісь  зміни  неможлива.  
Я  піду  геть  і  не  стану  описувати  свій  шлях.  Знайшовши  дорогу  до  мого  щасливого  дому  я  відчую  як  мене  оточують  чужі  і  заздрісні  люди,  яким  вже  давно  хочеться  відкусити  шматочок  щастя.  

‘Заздрість  нищить  почуття,
віра  помира  за  ним,
недаваши  відчувати  щастя,
дружба  нищиться  ,вмирає..”

                                                                           Все  спливає…
Роки  спливають  так  швидко,  і  непомітно,  що  ми  рідко  задумуємось  про  тих,  хто  покинув  наш  маленький  світ.  Інколи  стоячи  на  порозі  і  вітаючи  зовсім  невідому  тобі  людину  ти  задумуєшся  –  “  А  чи  варто  впускати  її  у  свій  дім”.  А  коли  ж  стоїть  близька  тобі  людина  але  вас  розділяють  великі  непорозуміння  ,  покинути  думки  ти  запитуєш  себе  –  “А  що  буде,  якщо  впустити?”  Стає  цікаво    і  водночас  страшно.  Вже  не  відчуваєш  довіри  але  чомусь  так  легко  можеш  зізнатись  у  всьому  не  думаючи,  що  потім  твої  думки  прозвучать  у  друге  та  вже  не  з  твоїх  вуст.  
Твій  слухач  покинув  радіостанцію  і  ти  включаєш  гучну  музику  аби  слухати  тишу,  аби  не    відчувати  що  тут  лише  ти.
Я  довго  думала  ,  боялась  і  вагалась.  Ти  скажеш  я  добра,  можливо  це  так,  але  бути  нею  дуже  складно.  Закрити  очі  на  всі  непорозуміння  на  ті  брехливі  очі  які  весь  час  кажуть  тобі  –  “не  бійся  я  буду  завжди  поряд  .”  хоч  знаєш,  завтра  його  вже  не  буде  з  тобою,  усміхатись  і  наче  з  чистою  довірою  і  справжньою  радістю  відповідаєш  –  Звичайно,  ти  будеш  зі  мною,  я  вірю  тобі!
Не  кожен  зможе  закрити  очі  на  минуле  і  сміло  почати  все  з  нового  листа,  по-новому    аби  щось  змінити,  а  щось  повернути.  Так  я  зізнаюсь  ,мені  дуже  не  вистачало  вас,  часто  хотілось  розповісти  комусь  все  те,  що  так  болить  у  душі.  Розкрити  таємниці  як  вже  давно  стали  мені  непотрібними,  втратили  свою  сутність.  А  невзаємність  що  мучить  мене  ні  в  кого  не  викликає  негативної  реакції.
Вже  давно  я  поховала  свою  гордість,  яка  достатньо  часто  приносить  мені  одну  біль,  будить  кожної  ночі  і  накладає  покривало  минулих  помилок.  І  хоч  зараз  мені  дуже  складно,  так  як  в  голові  одні  непорозуміння,  в  шляху  одні  розчарування,  а  в  серці  невідомі  почуття  я  все  ж  вірю  що  наша  зустріч  не  випадкова.  

“Роки  летять  минає  дружба,
І  все  стає  минулим,
Та  інколи  вернувши  погляд,
Ми  повертаємо  довіру.”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223809
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 22.11.2010


Серце у полоні кохання…

Поглянь  у  вічі,  посміхнися,
Не  треба  слів,  лишень  мовчання.
Давай  на  мить  про  все  забудем,
І  просто  буде  жить.
Я  подих  хочу  твій  вловить,
Твій  аромат  п’янкий  відчуть
Замкнуть  нас  двох,
В  пустій  кімнаті,
І  чути  серця  стук…
У  душу  твою  зазирнуть,
І  повернуть  тебе  в  реальність
Хоч  так  леліє  серце  моє,
І  теплий  спогад  не  лишає,
В  ту  ніч  коли  зустрілись  долі,
І  закрутились  в  поцілунку.
Щораз  як  місяць  виглядає,
І  ти  тікаєш  в  нікуди,
Я  прошу  зорі  не  згубити,
Твій  шлях  до  мене  повернуть.
Я  спокій  твій  дарую  небу,
Твій  страх  лишаю  у  пітьмі,
Так  жадібно  ловлю  тепло,
Боюсь  залишитись  одна…
Твоя  надія,твоя  щирість,
Відвертість  –  крок  до  мрії,
Ключ  серця  що  нікому,
Не  вдалось  вміло  підібрати.
Ще  трошки  й  ти  все  зрозумієш,
І  не  потрібно  буде  слів.
Твій  погляд  ,він    розтопить  кригу,
Й  на  кожне  задане  питання,
Дасть  відповідь  просту..
Далеко  я  сховала,
На  дні  своїх  думок,
Велике  й  незабутнє,
Шалене  почуття…
На  волю  не  пускаю,
Тримаю  в  клітці  звіра.
Він  ненаситний  й  дикий,
Заховує  мій  світ…
Не  дай  йому  зірватись,
І  вирватись  на  волю,
Щоб  серце  твоє  й  душу,
Не  захопить  навіки!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2010


Серце, що залишилось ні з чим…

Усе  тече,усе  болить,
В  душі  тепер  так  пусто...
Ми  зникли  ,  геть  пішли  із  дому,
В  якому  створювали  рай...
Ти  підеш  прямо,  озирнешся,
В  минуле,  
Лиш  на  мить...
А  я  простою  на  стежині,
Яку  прокляло  моє  серце...
Де  тихо  там  не  видно  сонця,
Де  пісня  лине  я  тікаю,
Невже  тікаю  я  від  правди,
Й  не  хочу  в  дім  твій  повернуть..
А  серце  крається,  благає,
Душа  тремтить  і  лиє  сльози,
Кричить  неначе  умирає,
А  так  не  можна,
Треба  жити,
Та  тільки  ж  як,
Ніхто  не  знає...
Так  тісно  стало  в  цьому  домі,
І  тінь  тікає  ,  хоче  жити,
А  я    лежу,  спокійно  плачу,
І  прошу  -Боженько  послухай,  дай  ,
Хоч  мить  прожить  з  коханим
З  тим  вся  душа  радіє,
Таэмно  щоб  ніхто  не  знав.
Відчуть  в  собі  нестримних  сил,
І  віру  рухатись  вперед!.
Немає  щастя  в  цьому  домі,
Немає  почуттів  в  мені...
На  дотик  тільки  холод  вітру  ,
Що  віє  швидко  у  мій  бік...
Нестримний  смуток  рве  домівку,
Вкриває  на  ніч  тиху  біль,
Від  чого  тіло  наче  смерть,
Як  крига  пробиває  все...
І  знов  так  тяжко  ,  розумієш,
Вертатись  в  дім  твій  на  поріг.
І  кожен  день  в  думках  блукаєш,
Знов  погляд  ранить  звідусіль.
Шукаю  та  лишень  незнаю,
Для  чого  нам  тепер  так  жить.
А  може  варто  все  забути,
Та  тільки  серце  не  пускає,
Як  лід  не  хоче  розбиватись,
Не  хоче  забувать  любов...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2010


Я не твоя…

Хвилина  щастя  як  цей  дощ,
Не  встигнеш  уловить  і  краплю,
Як  по  коліна  у  воді…
Не  встигнеш  приховати  погляд,
Від  сонця  очі  заховати,
Яскраве  світло  згасне  в  серці,
Лиш  тінь  вернеться  із  минулим..
Відкриєш  правду  в  непомітне,
І  не  потрібне,  що  лиш  зараз,
Тривожить  у  ночі  тебе…
Здається  далі  все  закрито,
Ключем  замкнула  своє  серце,
Вона  пішла  туди  де  спокій,
Замкнувши  спогади  щасливі.
Лишивши  поряд  тільки  відгук,
Про  те  що  вмерло  у  душі..
Здається  ти  уже  не  можеш,
Вернуть  шалені  почуття,
Вона  ж  вернула  тільки  жалість,
Щоб  серце  змусити  лишитись…
Здається,  серце  розірветься,
Від  відчуття  що  ти  один,
Бажаєш  глянуть  їй  у  вічі,
Змінить  свої  пусті  слова,
На  щось  живе,
На  те  безсмертне,
В  те,  що  не  вірила  вона…
Не  встигнеш,  а  вона  покине,
Все  те,  що  ти  не  розумів.
Що  серце  ранило  до  крові,
І  лила  сльози  на  полицю…
На  ті  слова,  які  ти  вперше,
Хотів  вернути  до  життя,
Вона  всміхнулась  і  без  слова,
Пішла  до  іншого  в  обійми…
Хоч  серце  твоє  ранить.
Знає…
Як  біль  тепер  тебе  вбиває,
Не  може  вкинути  цю  правду,
І  знову  відпустить  тебе,
Щоб  хоч  на  мить  побачити,
Як  бути  не  твоєю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2010


Тільки для тебе.

Я  намалюю  новий  день,
Щоб  дарувати  насолоду,
Нехай  видніє  теплий  погляд,
Що  подарує  радість
Я  заберу  у  долі  право,
Розрушувати  наш  місток,
На  мить  віддам  тобі  у  руки,
Щоб  ти  все  спробував  змінить.
Я  не  навмисне  у  очах,
Твоїх  лишила  почуття,
Нехай  у  серці  загоряться,
Як  полум’я  вогню…
Не  переступлю  й  не  покину,
Твій  світ  не  зможу  полишить.
Той  рай  в  якому  хоче  жити,
Все  те,  що  губиться  в  душі.
Хоч  часто  я  не  розумію,
Для  чого  кажу  ці  слова  :
”  Піду  щоб  серце  не  розбити,
Щоб  біль  в  душі  не  посилить.
Нехай  зведуть  нас  там,  на  небі,
Коли  залишимось  ні  з  чим.  “
Не  вірь  словам  цим,
Це  обман.
Який  все  змушує  мовчати,
Про  почуття  які  живуть,
І  мріють  стати  чимось  більшим…
Та  знай  тепер  лиш  ти  один,
Володар  почуттів  моїх...
Вони  слабкі  іще  й  крихкі,
Зламатись  можуть  дуже  швидко,
Дивись  не  знищуй  їх  надії,
І  не  згуби  мою  довіру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2010


Я по стороння

Хтось  сказав  що  це  намарно,
Йти  вслід  без  жодних  сподівань,
Коли  вважаєш  що  твій  погляд,
Розвіє  вічні  почуття…
Не  думаю,  що  все  здалося,
І  ми  далекі  від  життя,
Ми  тільки  відступаємо  в  тінь,
Ховаємо  правду  від  серця…
Обіймаючи  вкотре,
Безкоштовні  думки,
Непотрібні  нікому,
Тихі  відблиски  смутку,
Поглинають  минуле,
Повертають  все  в  біль.
Я  на  мить  гляну  в  очі,
Твої  чисті,  та  знов,
Щось  заболить  і  погляд,
Різко  впаде  у  низ…
Це  невідома  стежка,
Та  всім  відомий  сум,
Коли  бажаєш  щастя,
Тікаєш  в  нікуди…
Що  за  болісні  й  тихі,
Різкі  удари  в  серці,  ні,
Вони  шумлять  і  все  згасає.
Сторонній  погляд,  зупиняє,
І  все  тікає  із  під  ніг,
Та  тільки  зникне  мить  прощання,
Як  повертається  тепло.
Не  покидай  мої  думки,
Лякаєш  їх  ,  вони  зникають,
І  гинуть  на  руках  твоїх…
Не  кидай  ці  пусті  слова  -  
Не  знаю,  потім  все  побачиш,
Зажди  не  поспішай  ,  не  йди,
Нехай  все  буде  так  як  має…
Вони  не  варті  цих  хвилин,
Які  минають  дуже  швидко,
Щоб  ми  не  забували  вічне,
І  всім  потрібне  відчуття…
Та  хвиля  пронесе  в  минуле,
І  я  залишу  твій  поріг.
Вже  буде  пізно  і  ніколи,
Ти  не  уступиш  місце  тут.
Зупинка,  стоп  –  Я  по  стороння,
І  шлях  був  обраний  не  мною…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2010


Хочеться сказати, та мушу промовчати. .

Несказані  слова,розірвані  думки,
Я  при  дорозі  плачу,
Не  можу  підійти….
Пробач  я  не  навмисне,
Простояла  в  тіні,
Хотіла  заховатись,
Цю  правду  приховати…
Розтоптані    надії,
В  болоті  гордість  все,
Я  мала  зупинитись,
Не  дати  полюбить…
Шепоче  пісня  долі,
Спів  б’є  у  глибині,
Розплющ  ти  очі  свої,
Я  поряд  лиш  пробач…
За  невимовну  спрагу,
Що  тягне  у  твій  бік.
Я  вдарила  у  дім,
На  склі  якого  вперше,
Це  крапелька  дощу…
Не  знаю  де  подітись,
Не  вірю,що  так  треба,
Та  вже  набридло  грати,
В  мовчанку  і  брехню…
Я  краще  зараз  скажу,
Хай  серденько  не  спить,
А  далі  ти  увійдеш,
Чи  зникнеш  назавжди…
Топчуся  на  порозі,
У  пустоті  своїй,
Хоч  знаєш  я  не  можу,
Стояти  у  далі…
Я  пригорнула  спокій,
І  не  відпущу  ,ні!
Я  не  дозволю  іншій,
Забрати  це  тепло.
Знов  пошепки  крізь  сон,
Набридло  говорити,
Аби  ніхто  не  чув,
Аби  ніхто  не  знав,
Що  в  далечінь  життя
Я  не  піду  без  тебе.
Якщо  ти  віриш  не  іди,
Стань  ближче,  не  позаду  стій.
Я  не  боюсь  йти  разом,
Та  тільки    ж  не  мовчи..
І  не  кажи  що  марно,
Я  проробила  шлях.
Це  розіб’є  навічно,
І  знищить  все  живе,
Моє,  єдине  й  дороге,
Те  почуття,що  хоче  жити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2010


Хотілось змінити усе…

Якби  зуміла  я  змінитись,
Вернуть  несказані  слова,
Довести  серцю,  що  не  марно,
Я  була  вірною  тобі…
Але  в  душі  твоїй  так  пусто,
І  серцю  байдуже  давно,
Ти  став  чужим,  ти  зовсім  інший…
Невже  любов  пішла  непомітно,
Невже  це  я  вчинила  гріх?...
Для  кого  я  тепер  щоночі,
Вдивляюсь  в  далечінь  життя.
Для  кого  ці  сліпі  думки,
Слова,  яких  ти  не  почув.
Якби  могла,  я  б  все  вернула,
І  зупинила  світ  жорстокий.
Та  невзаємне  серце  мучить,
І  погляд  ріже  у  душі,
Ти  не  хотів  аби  страждала,
Та  кожна  мить,  немов  отрута
Це  мука…
Чужа  сльоза  на  тілі  твоєму.
А  в  серці  навіть  краплі  щастя,
Немає  спогадів,  і  смутку,
Про  мене  ,  і  про  нас…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2010


Я так живу…

Я  вірю  у  любов,
Я  відчуваю  зраду,
Я  чекаю  початок,
І  бачу  кінець…
Я  думаю  про  сни,
Я  чую  чиїсь  сльози,
Я  створюю  ілюзію,
І  знаю  хто  покине…
Я  повертала  радість,
І  полюбила  дощ.
Я  подолала  сором,
І  поховала  біль…
Та  я  живу  у  цьому  світі,
З  розбитим  й  ледве  чутим,
В  собі,
Надією  і  почуттям,
Що  все  буде  гаразд!
Хоч  далі  не  відчутно  щастя,
І  в  серці  лиш  одна  печаль…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2010


Все більше …

Все  більше  хочеться  кричати,
Все  менше  хочеться  любить.
Вмирає  мрія,погасає,
Надія  бути  поряд  з  ним…
Все  більше  хочеться  радіти,
Все  менше  хочеться  мовчать.
Відчути  що  у  серці,
Ворушиться  життя…
Все  більше  хочеться  літати,
Все  менше  хочеться  іти.
Залишить  спогад  у  минулім,
Летіти  в  небо  від  усіх..
Все  більше  хочеться  шукати,
Все  менше  хочеться  забути.
Той  день  коли  ти  все  розрушив,
Ту  мить  в  якій  ти  зміг  піти…
Скажи,  для  чого  ти  пішов?
Відкрив  серця  забув  замкнути.
Скажи  мені  чому  я  плачу?
За  тим  що  ти  не  полюбив.
Скажи,  для  чого  ранить  серце,
Щомиті  погляд  твій.
Скажи  мені,тебе  благаю,
Не  стать  навколішки,
Та  лиш…
Ти  серцю  розкажи  всю  правду,
І  забери  любов..
Візьми  усе  й  впусти  у  небо,
Залиш  мене  у  самоті.
Вже  все  в  минулім,
І  ніколи…
Я  не  відчую  дотик  твій…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2010


Божеволію.

Я  божеволію  поволі,
Я  сковую  свій  страх
Лишаю  поряд  правду,
Що  залишає  біль…
Я  мрії  розбиваю,
Як  дотик  до  вогню,
Лишаючи  лиш  попіл,
Що  нагадує  любов…
Я  подумки  навмисне,
Жаліючи  цей  світ,
Загадую  бажання,
Що  не  здійсняться,  ні…
Я  з  вірою  до  щастя,
Як  з  крилами  до  раю,
Лечу  у  снах  бо  знаю,
Що  я  не  безнадійна…
Я  намагаючись  змінитись,
Як  з  ангела  у  демони,
Моя  душа  збрехала,
Що  ж  з  іншою  тепер?
Я  думала  вернутись,
Як  сонечко  з  рання,
Та  відчуваю  що  вже  пусто,
У  серці  не  твоя…
Усе  поволі  гасне,
І  світ  дедалі  інший,
Стають  чужими  друзі,
А  щастя  неможливим…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2010


Ми підем геть…

Покинь  тепло  з  моїх  долонь
Серця  які  давно  пусті,
Залиш  надію  ,що  не  згине,
І  мрію  що  живе  в  мені...
Наступний  потяг  рушить  в  даль,
І  все  залишеться  в  минулім,
Погаснуть  погляди  жагучі,
Залишеться  лиш  біль.
Зруйновані  й  знесилені,
Ми  підем  геть  у  інший  світ..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194491
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010


Твоя тінь…

Твоя  тінь  чужа,
Світить  в  очі  мої,
Відкриваючи  рани,
Залишаючи    біль.
Твоя  посмішка  мучить,
І  поволі  вбиває,
Наче  в  венах  отрута,
Щось  німіє  в  душі.
Твоя  мрія  забута,
Обпікає  мій  світ.
Обіймає  ,  жаль  серце,
Все  стає  у  пітьмі.
Твоя  помста  німа,
Знесилена  вже  досить,
Я  лишаю  свій  спокій,
І  вступаю  у  бій.
Та  що  вірно  кохала,
Та  що  знала  тебе,
Та  якій  так  ганебно,
Серце  навпіл  розбили.
Їй  світили  всі  зорі,
Їй  віддали  життя,
Їй  уміли  радіти,
Та  не  вміли  любить.
Щось  хотілось  сказати,
Щось  не  знати  але…
Що  ставало  болючим,
Те  спиняло  життя.
Щохвилини,  щомиті,
Залишали  одну,
Безнадійну  й  пусту,
Твою  тінь  на  стіні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191746
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2010


Я не забула. .

Де  та  зоря,  що  нам  світила,
Де  мрії,  що  жили  в  мені,
Куди  втекла  любов  шалена,
Куди  тепер  іти  мені…
Які  дороги  я  відкрила,
Які  залишилось  пройти…
Для  чого  я  тебе  обрала,
Для  кого  ти  тепер  живеш…
Я  знала,  що  покинеш  знала,
Я  бачила  як  страшно  жити.
Та  все  сама  і  зруйнувала..
Де  наша  доля  утекла,
Де  радість,  де  тепер  є  ти,
Куди  мені  писати  листа,
Куди  плекати  свої  надії..
Які  залишились  слова,
Які  забуті  сни,
Слова,  які  лились  із  серця,
Слова,  які  ти  вбив  в  душі…
Та  все  залишилось  в  минулім,
Залишились  пусті  рядки,
І  чорним  олівцем  по  склі,
Я  намалюю  своє  щастя,
Нехай  не  ти,  
Нехай  лиш  сонце,
Світитиме  мені…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189200
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2010


Даремно…

Я  так  хотіла  покохати,
Довірити  тобі  життя.
Віддатись  пристрасті  кохання,
У  солодощах  утонуть…

Я  так  надіялась  на  щастя,
На  світлий  день  поміж  тривог.
На  твій  дзвінок,  на  новий  погляд,
На  вічні  почуття…

Я  так  жадала  подолати,
Недобрії  свої  думки.
Що  ти  підеш  й  не  повернешся,
І  все  обірветься  у  мить…

Я  так  хотіла  все  спинити,
Не  дати  зруйнувать  мости.
Сховать  подалі  своє  серце,
Щоб  знов  не  дать  йому  страждати…

Я  так  молилася  щоночі,
Щоб  ти  не  зміг  усе  забути.
Не  зміг  ніколи  загубити,
Мій  погляд  щоб  не  дав  заснути…

Я  так  і  не  змогла,  покинув,
І  всі  думки  були  в  пусту.
Тепер  одна  стою  на  стежці,
Де  ти  залишив  назавжди…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187886
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2010


Щодня…

Щодня  вдивляючись  у  небо,
Крізь  темні  хмари  в  глиб  душі,
Я  уявляю  світ  без  злоби,
Без  заздрозті  і  без  брехні.

Щодня  виходячи  із  дому,
Лишаючи  тепло  близьких,
Я  зустрічаю  страх  і  сором,
Який  спустошує  мій  світ.

Щодня  лишаючи  свій  погляд,
На  дні  забутого  життя,
Я  прошу  аби  ніченька,
Віддала  свої  крила  снів.

Щодня  я  дивлюся  у  вічі,
Чужих  і  зморених  людей,
Я  відчуваю  біль  і  втому,
Від  чорно  –  білого  життя.

Сьогодні  я  пішла  від  зла,
Вже  зникла  біль  і  втома,
Попереду  щасливе  життя,
А  там  я  не  одна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182816
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.04.2010


Боротися!

Боротися  за  Волю!
За  новий  світлий  день.
Проходити  повз  смуток,
Що  охоплює  твій  дім!

Боротися  за  Віру!
До  українців    й  вічної  краси.
Що  ніколи  не  покине  нас!

Боротися  за  Щастя!
За  тих  хто  вміє  жити.
Коли  ти  так  потрібен,
Коли  ти  не  байдужий!

Боротися  за  Правду!
Що  кожен  потребує  :
-  Вже    досить  брехати,
Ми  хочемо  правди!

Боротись  за  Життя!
Твоє  ,  моє  усіх  Нас.
Що  в  цій  країні  все  віддали,
Аби  ти  міг  творить!

Боротися  за  Власну  Думку!
Відстоювати  до  кінця.
Не  дати  знищить  наше  слово,
Щоб  з  ним  не  вмерли  Ми!

Боротися  за  Долю!
За  право  йти  вперед.
Отримувати  освіту,
В  країні  без  корупції  !

Боротися  за  Україну!
Яку  ганьбить  ця  влада.
Вернемо  ж    все  на  місце,
Не  будемо  мовчати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180178
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2010


Зупинитись?Але ж як…

Скажеш  тільки  спогад?
Промовиш  тільки  раз,
А  серце  не  відчує  радість…

Так  часто  я  кажу  собі  -
Не  варто  плакати  і  любити,
Коли  тебе  посеред  шляху,
Не  хочуть  пропускати…

Я  завжди  вірила  у  мрії,
Бо  думала  що  оживуть,
Та  день  за  днем  я  озиралась,
І  бачила  лиш  тінь…

Чекаючи  від  долі,
Та  стоячи  на  місці,
Жадала  аби  люди,
Не  були  так  чужі…

А  біжучи  від  дому,
Що  охопила  злість,
Я  думала,  що  зможу,
Змінить  своє  життя…

Я  часто  поверталась,
У  сни  своїх  бажань,
Та  прокидаючись  казала,
Що  марно  далі  вірить…

Ти  станеш  на  порозі,
Я  скажу  зупинись,
Не  йди  туди  де  спокій,
Не  можна  віднайти…

Й  не  думай  що  твоя  біль,
Завжди  буде  найбільша,
Бо  найчастіше  всього  
Ти  будеш  не  правий…

Бо  біль  яку  не  описати,
Для  інших,  як  обман.
Як  сонце  у  ночі,
Як  щастя  у  пітьмі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170386
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.02.2010


Одного дня…

Одного  дня  ти  підеш,
Й  в  душі  запалиш  сум
Згасатиме  кохання,
Як  попіл  в  небесах…
Та  знаю,  що  колись,
Проходитимеш  знов,
Ти  будеш  там  де  вперше,
Ми  поглядом  зустрілись.
На  мить  згадаєш  радість,
На  мить  зупиниш  час,
Я  буду  зовсім  поряд,
В  думках  твоїх  пливти.
Відчуєш  у  душі,
Як  страх  тоді  тебе  душив,
Як  зміг  піти  не  попрощавшись,
Як  зміг  кохання  те  впустить…
І  знаю  що  навмисне,
Я  серце  ранитиму,
І  не  раз…
Стоятиму  ,  чекаючи  ,
Зустріти  погляд  твій…
Та  світ  розтане  у  очах,
Надія  й  та  завмре  навіки,
І  я  піду  туди…  
Туди  у  безвість  де  ніколи,
Я  не  зустріну  погляд  твій,
Туди  де  сковані  дороги,
Які  вели  лише  в  твій  дім…
І  пролинуть  ті  сльози,
Що  ховала  завжди,
Що  від  болю  прощання,
Розривало  думки…
І  летітимуть  роки,
Як  день  і  ніч,
Як  сміх  і  плач,
Як  ти  і  я  в  пустих  кімнатах,
Але  на  відстані  від  долі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170383
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.02.2010


Минуле що мене вбиває…

В  далекому  минулому,
У  нашому  житті,
Ти  загубив  мою  любов,
Й  не  зміг  її  вернути…

Миліший  погляд  знову  ранить,
І  посмішка  стає  чужою,
Ти  знав  що  все  таки  підеш,
І  ти  побачив  страх  ілюзій.

Забуте  все,  давно  заснуло,
Погасли  й  ті  щасливі  дні,
Ти  в  них  благав  усе  пробачить,
Хоч  знав  що  вже  запізно  вірить…

Пробачили  ми  душі,
Замріялись  та  все  таки,
Ти  йшов  не  озирнувся,
А  я  боялась  закричать…

Ти  ж  міг  змовчать  та  не  стерпів,
А  я  слізьми  усе  покрила…

Тепер  стоїш  і  обираєш,
Мене  лякаєш  й  знову  йдеш,
Я  думаю…  Я  вірю…
А  далі  теж  мовчання…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162451
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.12.2009


Мелодія сну…

Знову  щось  забулось,  знову  щось  згадалось,
Знову  зайве  виринуло  з  нас.
Та  ми  ж  мовчали,  ми  терпіли,
І  не  наважились  змінити.
Не  змінює  нас  день  і  ніч,
Лиш  ніч  показує  надії.
Від  заздрості  до  помсти,
До  спраги  без  бажань,
Я  знов  топчу  твоє  минуле,
Не  знаючи  де  страх  сховати.
Боюсь,  що  все  розрушить  сором,
Й  бажання  стануть  на  межі.
Надія  в  щастя  знов  погасне,
А  ми  лишатимемось  у  мріях.
Там  хочеться  побачити,
Забути  все  що  убиває  сни,
Там  можна  подолати,
Свій  страх  й  чужі  думки.
Там  відгуки  свободи,
Там  чистий  спів  душі.
Нема  пустих  ілюзій,
Є  правда  у  очах…
Є  суть  кохання  в  перше,
І  дар  себе  змінити.
У  сні  ми  не  ховаємось,
Від  щирих  почуттів.
Не  сковуємо  бажання,
Не  тратимо  час  у  пусту.
Бо  там  зажди  Любов,
Там  є  і  буде  зажди,
Спокій  у  душі.
Там  те  чого  немає,
Цей  світ  чужий  до  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162445
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.12.2009


Згадай…

Якщо  охопить  серце  холод,
Коли  навколо  ні  душі,
Згадай  про  миті  де  щасливим,
Тебе  зігріла  та  любов.
Якщо    в  шляху  зустрінеш  сором,
І  страх  тремтітиме  в  тобі,
Згадай  той  день,
Ту  ніч,  той  погляд,
Коли  у  такт  бились  серця.
Якщо  залишишся  в  чужому,
Де  світ  забрав  твої  думки,
Згадай  її  ,  згадай  надію,
І  дотик  рідної  землі.
Пройдуть  роки,  а  ти  згадай,
Цю  лірику  кохання  
І  пісню  з  теплих  вуст.
Якщо  заглянувши  в  минуле,
Ти  не  відчуєш  почуттів,
Згадай  про  те,  що  ще  не  пізно,
Вернутись  в  її  дім.
Якщо  ж  промовив  ти  без  думки,
Коханню  своєму  прощай,
Запам’ятай  що  це  в  останнє,
Ти  бачиш  сльози    у  її  очах.
Якщо  ж    задумавшись  та  знову  ж,
В  останню  мить  не  зробиш  крок,
Запам’ятай  що  серце  твоє,
Заповнить  тільки  біль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160986
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.12.2009


Де ж ти мій друже!

Душа  кричить  і  серце  не  шепоче,
Просить  руку  допомоги  –  
Де  віра,  де  ж  підтримка,
А  сльози  –  стримані  від  жалю,
А  жадібність  –  у  комі,
Де  ті  прості  слова  :
Я  так  бажаю,  так  прошу,
Упасти  в  дружній  спогад,
Послухати  твої  думки,
І  знать  що  не  один…
Мій  друже  де  стежки  твої,
Я  серцем  чую  біль  твою,
Мій  страх  стискається  в  руках,
А  поряд  лиш  брехня…
Вже  так  набрид  пустий  цей  світ,
Цей  шлях  в  якому  я  одна,
За  іншим  світом  ти  стоїш,
І  посміхнувшись  знову  йдеш…
Не  світять  вже  ті  дні,
Де  радість  панувала,
Не  манить  обрій  мрій,
Лиш  хочеться  назад…
Так  хочеться  до  тебе,
До  справжньої  поваги,
Від  чистоти  до  правди,
До  тих  хто  не  піде…
Мій  друже  де    ти  знову,
У  світі  заблукав,
Де  очі  щирі  твої,
Завели  не  в  мій  дім….
Наповнений  чужими,
Без  посмішки  лиш  біль,
В  нім  все  забуло  радість,
В  нім  я  забула  сміх…
Де  та  любов,  де  та  надія,
Де  мій  найкращий  друг…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160788
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2009


Благаю зупиніть!

Думки  ,  спиніть  благаю  жалість
Залиште  в  спокої  минуле,
І  розуміючи  впустіть,
Мене  у  світ  життя.
Не  можу  все  залишить,
Піти  туди  де  смерть.
Там  загубить  надію,
В  щасливе  те  життя.
Та    заручившись  із  чужим,
Не  повернути  нас…
Окутавшись  стражданням,
І  болем  у  душі,
Забудьте  страх  і  ненависть,
І  злість  призупиніть.
Я  можу  скоїть  злочин,
Покинувши  любов,
Розбивши  своє  серце,
Тремтінням  від  жалю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160783
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.12.2009


Пройшли роки

Пройшли  роки,  погасли  зорі,
Залишивсь  спогад  і  печаль,
Забутий  біль  знов  коле    серце,
Усе  вертається  назад…
Жалість  наче  отрута,
Убиває  думки.
Все  стає  зрозумілим,
Але  кохання  вже  нема..
Сльози  й  рани  відкриті,
І  нема  почуттів,
Усе  зітліло,  все  пройшло,
Настав  вже  час  змиритись…
В  очах  побачила  життя,
Побачила  печаль  твою,
Ти  зрозумів,  та  надто  пізно,
Вже  нічого  вертати…
Твої  слова  мені  байдужі,
А  посмішка  твоя  вбиває,
Нема  в  мені  для  тебе  місця,
Нема  тих  слів,  що  так  боліли…
Я  вже  забула  і  впустила,
Все  те,  що  ти  не  зрозумів,
Ти  вбив  любов,  ти  вбив  бажання,
Й  довіру,  що  росла  роками..
Не  рухай  біль,  що  я  терпіла,
Не  смій  впускати  жаль  туди,
Я  не  твоя,  і  не  чужа,
Я  та    яку  ти  не  зберіг…
Як  облік  сонця  у  віконці,
Що  так  тебе  і  не  зігрів…
Пробачити  ,  вже  не  доречно,
Лише  байдужість  у  мені,
Всі  сльози  я  свої  пролила,
Хоча    не  варті  і  вони…
Пройшли  роки,  погасли  ночі,
В  яких  ти  так  і  не  прийшов,
Летіли  дні,  летіли  сни,
У  них  замкнувся  образ  твій.
Я  полишила  все  в  безодні,
І  хочу  аби  ти  пішов!
Прошу  не  став  у  попіл  жалість,
Не  розкидай  мій  біль  в  душі
Усе  пройшло,  усе  погасло  ,
Пора  казати  –  Прощавай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147627
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.09.2009


Тремтить душа....

Залежати  від  когось,
Потрапиш  у  полон.
Залежати  від  серця,
Потрапиш  у  любов..
Нема  шляхів  без  змісту,
Нема  пустих  сердець,
Лише  та  мить,  вона  ж  одна,
Яку  ми  часто  упускаємо  …
За  поглядом  мовчання,
За  посмішкою  біль,
За  нами  дні  кохання,
Та  ми  йдемо  повз  них…
Не  можем  біль  забути,
Вертаємось  в  минуле,
Сльоза  тече,  не  зрозуміло,
Чому  щасливий  образ  твій…
За  спогадами  мрії,
За  втраченим  життя,
Я  плакатиму  скажу
Пусті  слова,  бо  не  кохаєш…
Обійму,  посміхнуся,
Я  не  скажу  –  люблю!
Не  завжди  варті  слова,
Завжди  цей  милий  сміх...
Нам  всі  шляхи  відкриті,
Лиш  почуття  німі…
Немає  меж  у  щасті,
І  суть  не  в  цих  слова  –
Люблю  тебе!  –  лиш  відгук,
Від  серця  що  тремтить…
Не  милий  образ  ночі,
Коли  горять  свічки,
Нема  кому  зігріти,
Заглянуть  у  вікно…
Не  милий  промінь  сонця
Коли  в  кімнаті  пусто,
Нема  кому  віддати,
Все  те,  що  дороге…
Не  милий  голос  тиші,
Не  вартий  сміх  людський,
Вже  не  потрібен  птах  співучий,
Коли  тебе  нема!
Я  серце  опускаю,
У  темний  світ  думок,
Ілюзій,  мрій  і  погляд,
Останній  погляд  твій…
Де  світ  пустих  надій…
Скажи  --  люблю!  А  далі  тиша…
І  стану  ангелом  твоїм,
Твоїм  життям,  твоїм  коханням,
Твоєю  долею,  усім!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147459
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.09.2009


Такі бувають всі...

Стою  я  на  краю,
Між  добром  і  злом,
Що  обиратиме  душа,
За  нею  ж  вибір  лиш  один…
Пролине  день  за  ним  і  ніч,
Роки  спливатимуть  миттєво,
Летітиме  у  вічність  те,
Що  не  можливо  втримать…
Не  ввічливості  суть,
Не  в  пахощах  троянд,
У  ліриці,  у  пісні,
У  серці  наших  душ…
За  спрагою  за  пристрастю,
Та  поміж  злих  людей,
Пройдуть  пустими  дні,
Й  ми  впадем  в  безодню…
Ми  сповнені  надії,
І  сили  і  натхнень,
Ми  створені  кохати,
Лиш  почуття  німі…
Ми  правді  не  клянемось,
Брехня  ж    краде  життя…
Ми  досить  сил  змінитись,
Ми  можемо  біль  стерпіти,
Лиш  вічність  не  знайти..
Дорогами  з  минулого,
Батьків  знесилених  від  болю,
Не  скажем  дякую  за  все,
Звернем  увагу  в  інший  бік..
Не  повернемось  в  рідний  дім,
Бо  вже  в  руках  свобода,
Серця  не  тягнуться  зігріти,
Коли  тебе  вже  не  чекають…
Можливо  щось  дано  змінити,
І  кожний  вправі  все  спинить,
Та  час  іде  його  не  спиниш,
Так  само  як  і  нас  самих…!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147453
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.09.2009


Сльоза кохання...

Сльоза  кохання  ,  втрати  ,  страху,
Вона  охоплює  серця
Лиш  ті  в  котрих  нема  любові,
Лиш  ті  не  відчувають  біль…
Та  втраті  у  моїх  очах,
І  жалість  зовсім  не  доречні,
Сльоза  тече  її  не  спиниш,
Вона  показує  мій  світ…
Страхом  дає  боятись  долі,
І  не  зустріти  інший  шлях…
Горить  душа  -  Свобода!
Так  близько  холод  ночі,
Так  сильно  біль  стискає…
Заплющу  свої  очі,
В  руках  стисну  любов
Надію  я  замкну,
В  душі  своїй  ,  в  думках…
Не  дасть  нестримний  вітер,
Утримати    погляд  твій,
Він  полетить,  як  попіл,
У  даль,  у  невідоме…
Проходитимуть  ночі,
А  дні  вбиватиме  той  сум,
І  знов  прийде,
Сльоза  кохання,
Що  нагадає  мить  прощання…
Запалить  у  душі  бажання,
Залишить  спокій  в  небесах,
Упаде  зірка,  все  погасне,
І  я  побачу  знов  тебе…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139044
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009


Страшно...

Вже  час  пройшов,
Як  ти  пішов.
І  поїзд  рушив  в  невідоме.
Погасли  наші  щирі  очі,
Замкнулися  думки…
Вже  мить  і  погляд,
Вже  ми  далекі  й  ніч  пуста,
Як  шкода  наші  сни…
Боюсь  я,  все  шукаю,
Шукаю  ту  любов,
Прошу  віддай  коханий,
Свій  погляд  у  ночі.
Та  день  це  мука
Ніч  –  отрута,
І  серце  б’ється  все  сильніше…
Кохаю  знову  ,  бажаю  милий,
Та  знаю  марно  все…
Мій  смуток  так  вбиває  душу,
Не  можу  зупинити,
Я  плачу,  тінь  сміється  поряд,
А  я  боюсь  її…
В  кімнаті  стало  страшно  думать,
Усюди  наші  сни,
Ці  погляди  жагучі,
Ці  дотики  німі…
Ах,  серце  не  страждай  ніколи,
Зумій  все  вберегти,
Не  хочу  знову  впасти,
У  прірву  злих  людей…
Думки  вбиває  страх,
Не  маю  сили  волі,
Стискаю  все  в  кулак…
Відпущу  час  зупинить,
І  серце  закричить,
Я  тону  ,  я  вмираю,
Без  тебе  ….  Повернись!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137821
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2009


Скажи мені...

Скажи  мені  чому  німа,
Ця  ніч  в  якій  немає  нас?
Скажи  ,  а  потім  доторкнись,
До  тіла  що  от  –  от  згорить…
Мій  голос  тремтить,
Ти  чуєш  думки,
Скажи  не  мовчи,
Я  зімлію  ,  засну…
Думки  мої  їх  так  багато,
І  так  сказати  й  не  зуміла,
Пролинув  час,  а  я  мовчала,
І  ти  не  зміг  полюбити…
Жива  душа  іще  шепоче,
І  я  не  дам  умерти  слову,
Я  розповім  останні  мрії,
І  все  що  так  і  не  змогла…
Ця  мить  із  далеку  прилине,
Цей  промінь  сонця  зникне  вмить,
І  попіл  вітром  рознесе…
По  світу  пройде  тиха  ніч,
Загаснуть  вогники  в  віконці…
Я  пригорнусь  ,  скажу  тобі,
Як  я  люблю  тебе  серденько,
Слова  промовлять  як  бажаю,
Тебе  у  дім  свій,  в  своє  серце…
Твої  слова  дарують  радість,
Твій  погляд  надає  мені  життя,
Скажи  тепер  як  серце  б’ється,
Як  хочеться  тобі  тепла…
Не  бійся  слова,  думка  чиста,
Твоя  душа,  як  моє  серце!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137819
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2009


Повертайся скоріше!

Тебе  немає  поряд,
І  серце  плаче  гірко,
Вертайсь  скоріш  додому,
В  обійми,  у  мій  дім…
Пригорни  сильно  –  сильно,
Поцілуй  ніжно  в  губи,
Не  давай  ради  Бога,
Моєму  серцю  страждати…
Милий,  ніченька  темна,
Пустота,  я  одна,
У  кімнаті  так  тихо,
І  не  чутно  життя.
Сни  загублених  мрій,
Жаль  заплутаних  дум,
Все  замкнулось  навколо,
І  мовчить  спів  душі,
Мить  чекання  зростає,
Біль  все  більше  вбиває,
Все  навколо  стискає,
Як  мій  плач  у  ночі…
Просить  серце,  благає,
І  все  більше  кохає,
Забери  думку  смутку,
Поверни  спогад  щастя…
Всі  бажання  минають,
Дні  стають  в  краплі  сліз,
У  воді  бачу  образ,
Та  лиш  на  мить,
І  знов  одна!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133091
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2009


Годинник життя!...

Годинник  неначе  заснув,
Не  чути  ударів  життя,
Стрілка,  шум  розбиває  спокоєм,
І  подих  спиняє  мене,
Палає  в  душі  мить  кохання,
Лиш  стиха  шепочуть  зірки.
Прокинусь  від  спеки  думок,
Вони  все  живуть    у  тобі….
Та  лиш  живе  надія,
І  не  вмирає  любов,
Повернусь  спогад  вітру,
Що  колишуть  думки…
Сліз  не  видно  зі  смутку,
Сміх  забутий  в  імлі,
Очі  в  темряві  скуті,
І  мій  ангел  не  поряд…
Полишає  минуле,
Не  дає  йти  вперед,
Забуваю  твій  погляд,
Й  очі  миля,  одні…
Утікаю  у  безвість,
Там  де  інколи  сонце,
Там  де  вічна  самотність…
Зупини,  забери,  і  не  дай  утекти,
Смуток  сковує  в  серці,
І  не  стерплю,  віддамся…
Я  навік  залишуся,
В  снах  полишусь  твоїх,
Та  лиш  погляд  мій  милий,
Не  відчуєш  в  собі…
Образ  зникне  як  дощ,
Й  на  вікні  лише  слід,
Змиє  рани  твої,
І  залишиш  любов…
Прийде  час,  повернуся,
І  запалю  свічки,
Буде  радість  у  серці,
Буде  щастя    палати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132980
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2009


На відстані!..

На  відстані  любов  зростає,
Та  смуток,  він  не  дасть  покою…
Все  повільніше  час  спливає,
І  дні  ідуть  мов  вічність….
Здається  завтра  все  мине,
І  погляд  повернеться,
Та  іншою  стає  душа,
І  більше  серденько  страждає…
Кому  мої  слова  потрібні,
Кому  надія  у  любов,
Лише  таємний  лист  в  конверті,
Який  щодня  пишу…
Ще  мить  і  серце  розірветься,
Не  витримає  слова  Щастя!
Для  чого  ж  ми  такі  наївні,
Й  чому  цей  світ  не  наш…
У  спогадах  живу  я,
Не  бачу  ту  реальність,
У  ній  гіркі  ті  сльози,
І  нім  нема  тебе…
Тримай  цей  лист  мов  вперше,
Читай  і  посміхнись,
У  ньому  вся  душа,
У  ньому  я  твоя…
Я  в  сон  твій  не  прийду,
Пробач,  гіркі  дороги,
Послухай  стукіт  серця,
І  знай  що  поряд  Ми!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132979
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2009


Прощай зі слізьми на очах...

Останні  хвилини,
Погашені  свічки,
Лишилась  на  пам’ять,
Надія  і  мука…
Дивлюсь  мов  остання,
Ця  хвилина  життя,
Поїзд  рушив  й  твій  погляд,
Все  в  душі  погасив…
Твої  очі  мов  плач  мій,
Що  в  мені  не  згасає.
І  прощальний          цілунок,
Який  я  пам’ятаю.
Знаєш  я  б  все  віддала,
Щоб  почути  голос  твій,
Шкода  час  вже  минув,
І  тебе  тут  нема…
Я  мов  птах  знов  літаю,
У  місцях  де  були,
Де  лиш  спогад  лишивсь,
Й  сльози  миють  думки…
Я  не  можу  забути,
Твій  цей  погляд  один.
Він  щось  в  серці  так  коле,
Що  не  в  змозі  стерпіти…
Знаю  час  скоро  лине,
Він  загоює  рани.
Але  в  жилах  отрута,
Й  серце  далі  тремтить…
Я  не  чую  ту  радість,
Що  була  у  мені,
Все  згасає  мов  квітка,
Що  цвіте  у  останнє…
Ти  мов  ніченька  темна,
У  мені  все  лунаєш,
І  весь  час  бачу  образ,
Що  в  душі  не  минає,
Але  кожна  ця  мить,
Вже  немов  як  остання…
Тепер  лиш  ти  моя  надія,
Моя  любов  і  мрія,
Лиш  ти  для  кого  хочу  жити,
Для  кого  серце  б’ється  те…
Для  тебе  хочу  я  прожити…
Бажаю  я  тебе  вернуть,
Та  в  серці  біль,
І  думка  лиш  про  тебе,
Не  знаю  я  чи  довго,
Так  зможу    прожити,
І  хто  тепер  обійме,
Засне  в  моїх  думках.
Тепер  лиш  спогад  ночі,
В  моїй  луна  вона…
В  кімнаті  що  кохала,
Мелодію  душі,
Яка  відчула  смуток,
Уперше  в  пустоті…
Та  спогади  лунають,
Щораз  усе  гучніше,
Вони  дають  надію
У  те,  що  поряд  ти…
Хоч  я  не  чую  голос,
Який  мене  зігрів,
Я  знаю  ти  кохаєш,
І  поряд  назавжди…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130431
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2009


Люблю...

Між  нами  любов,
Між  нами  тривоги,
Сумні  й  зайві  речі,
І  пристрасть,  спокуса…
Люблю  чи  бажаю,
Тебе    я  ласкою  обіймаю..
Шепочу  три  слова,
Бо  знаю  Люблю…
Тебе  я  жалію0
І  плачу  та  рідко.
Сумую  так  сильно,
Лиш  знов  не  одна.
Твоїми  устами,  твоїми  словами,
Мене  оповили,
І  в  серце  впустила.
З  тобою  так  мило,
Спокійно  і  добре,
Заснуть  не  боюся,
Й  серденько  не  плаче,
За  тобою  крокує…
Знаєш,  в  безвість  піду  я,
Бо  з  тобою  все  краще.
Щоб  не  було  я  вірю  –
Тебе  не  покину…
Вибач  інколи  скажу,
Так  боюся  образить,
Знай,  не  можу  без  тебе,
І  Люблю,  як  навчилась…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126610
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2009


Не в цьому світі....

Покинути  радість,
Залишити  смуток,
Чим  далі  тим  гірше,
Й  немає  де  бігти…
Слова  за  словами,
Обірвана  думка,
Лишаючись  поряд,
Утративши  надію…
Знов  так  хочеться  впасти,
У  безвість,  в  безодню…
Туди  де  лишитись,
Не  схоче  ніхто.
В  очах  незнайомих,
Бачить  страх  і  печаль,
І  не  знаючи    долі,
Та  не  в  змозі  жаліти..
Чому  чекати,
Та  знову  сльози…
Шукаю  шлях  
Нехай  останній,
Та  лиш  не  тут,
Не  в  цьому  світі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126609
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2009


Усе не так, як нам хотілось...

Спливає  час,  летять  роки,
А  ми  не  змінюємось,  ні…
Лишаєм  слід,  глибокий  смуток,
Йдемо  прощавшись  ,  не  заплакав…
Чекаємо  миті  все  вернути,
Але  не  спішимо  радіти…
Слова  забуті  як  думки,
Пройшли  крізь  нас  не  вперше.
І  полишившись  на  одинці,
Давно  не  милі  і  щасливі…
Дарую  я  усмішку,
Не  йду  у  те  минуле,
Боюсь  усе  забути,
Й  не  стать  на  іншу  долю.
Дорогою  до  щастя,
До  радості  й  любові,
Ми  сковуємо  правду,
Щоб  інколи  змовчать…
Цілуєш  не  кохаючи,
А  плачемо  втрачаючи…
Шкодую,  інколи  згадаю
Не  можу  зрозуміти,
Та  просто  залишаюсь…
Все  мрії,  й  знову  мрію,
Розбиті  таємниці,
І  жадібність  у  щасті…
Усе  життя  пройде,
А  я  не  озирнуся,
Забудете  я  не  заплачу,
Піду  у  безвість  долі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116784
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.02.2009


Чому усе минає!

Я  не  хочу  покинуть,
Я  не  зможу  забути,
Залишаюся  поряд,  
Як  і  було  торік…
Ми  щасливими  були,
І  жили  усміхаючись,
Не  сварились  лиш  смуток,
Розділяли  завжди.
Ну  чому  ж  все  минає,
Час  спливає  так  швидко,
Лиш  би  все  як  колись…
Може  хтось  був  не  правий,
Або  хтось  обдурив,
Загубивши  надію,
Лиш  на  пам’ять  залишив.
Пам’ятаю  як  мило  і  чарівно  всміхались,
Не  могли  ні  на  хвильку,
Залишитись  одні.
Хочу  все  повернути,
І  на  правду,  пробачить.
Що  було  не  забуду,
Я  ж  не  вправі  судить.
Хочу  радісні  очі,
І  щиріші  слова,
Сісти  поряд  й  мовчати,
Лиш  би  знов  не  одній…
Розповісти  всю  правду,
Хоч  яка  б  не  була.
Знаю  все  не  повернеш,
Що  було  не  вернуть.
Як  пробачать  обійму,
Цілувати  не  стану,
Просто  буду  мовчать…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116372
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2009


Немає дружби...

Немає  усмішки  що  була,
Лише  здивовані  слова,
Забракло  слів  лишила  погляд,
Хотілось  бути  в  самоті…
Та  дружба  завжди  є  потрібна,
Як  та  турбота  і  підтримка,
Як  спокій  так  і  жалість…
Чомусь  так  плакати  хочеться,
Здавалось  ніби  все  мине,
Але  нажаль  як  вже  без  друзів,
Й  нема  кому  все  розказати…
Одна  частинка  серця  плаче,
А  друга  радісно  співає,
Любов  живе,  немає  дружби,
І  я  розбита  і  чужа…
Надія  довго  не  вмирає,
Усе  іде  вперед,  чекає
Боїться  лиш  ,  що  настане  кінець,
І  не  вернутися  з  безодні,
Моя  душа  немов  в  пустелі,
Води  шукає  звідусіль,
Немає  краплі  навіть  жалю,
Щоб  спрагу  дружби  утопить…
Шукаю  правду  і  караюсь,
В  усьому  я  себе  виню.
Здавалось  винною  не  стану,
А  сталось  зовсім  навпаки.
Хто  скоїв  хибну  думку,
У  мить  бажання  утекти,
Лишились  щирої  людини,
Якій  не  байдуже  їхнє  життя…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116273
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2009


Смутні думки, що ведуть у самотність...

Так  дивно  та  інколи  сумно,
Подумати  про  довгу  розлуку.
Здається  пройде  все  життя,
І  залишусь  одна…
Заплющу  ті  очі  в  минуле,
Покину  жагу  до  сліз,
Любов  розіб’є  моє  серце,
І  біль  затаїться  в  душі.
Чому  світ  дарує  надію,
Печаль  повертає  завжди,
На  долю,  на  вічною  муку,
Вертає  слова  в  пустоту…
Пройду  по  стежині  відчую,
Як  серце  хотіло  любить,
Як  мило  було  розповісти,
І  просто  мовчать…
Не  хочеться  знов  залишитись,
Вернутись  у  спокій  німий,
Туди  де  немає  ілюзій,
Туди  де  любов  не  живе…
Прощатися  з  долею  тяжко,
Серденько  щосили  стискає,
І  Спалить  душа  моє  щастя,
Та    вперше  не  можу  кричать.
Слізьми  окутаються    очі.
Закриється  щира  душа,
Навіки  думки  полетять,
У  безвість  безкрилих  ночей…
Та  думка  моя  так  болюча,
Що  хочеться  просто  втікати,
Напевне  життя  зрозуміла,
І  просто  лишилась  одна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116270
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2009


Лише ти...

Я  чекала  всю  ніч  і  свічки  погасали,
Я  чекала  тих  слів  без  яких  не  засну…
Вже  час  пройшов  усе  змінилось,
І  ми  чужі  для  дружби…
Чому  не  бачу  у  душі,
Кохання  й  щирість  почуттів,
Сказати  правду  все  боюся,
Збрехати  легше  всього…
Душа  літала  в  небесах,
А  серце  в  полоні  опинилось.
Та  стукіт  притих  і  слова  без  бажань,
А  думкам  лиш  би  втікати…
Що  ж  це  сталося  з  нами,
І  для  чого  ці  сльози.
Ти  забув  я  згадала,
І  навіщо  пробачив…
Боялась  любити?Сховалась  та  іскра,
Загорілась  печаль,
Десь  самотність  німа.
У  дверях  вже  не  чути,
Дзвін  надії  і  волі,
Захотіла  свободи  та  одна  залишилась.
Знову  ніч  у  вікні  і  свічки  догорають,
Хочу  правди,  любові,
Та  самотність  обрала…
Покотився  знов  місяць,
Іншим  радість  навіяти.
А  мені  знов  залишить,
Мою  помилку  хибну.
Не  забути  ніколи  моєму  серцю  й  душі,
Свою  першу  любов.
Яку  я  полишила,
В  глибині  тебе…
Закохалась  не  впущу,
Не  покинуть  й  забути,
Буду  вірною  щастю,
І  тебе  не  залишу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113827
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.01.2009


Пам'ятай!

Коли  одна  я  залишаюсь,
Чекаючи  миті  зустрітися  знов.
Коли  іду  я  пішки  знову
У  самоті  тебе  я  хочу!
Сказати  боюсь  почують  інші,
А  подумки  так  сумно,
Віддати  радість  та  не  віддам,
Бо  також  любиш  як  і  я…
Палке  кохання  у  душі,
Давно  чи  тільки  пару  днів…
Здається  ніби  тільки  вчора,
Поцілувала  тебе  вперше…
Я  пам’ятаю  хоч  і  зима,
Ще  досі  сонячний  той  день,
Давно  не  видно  чар  тих  квітів,
Які  ти  дарував.
І  Чисто  зеленої    трави.
Пекуче  сонце  й  небо  синє,
В  яке  влюбилась  я…
Я  пам’ятаю  як  колись,
Та  недавно  було  торік.
Ми  усміхалися  усім,
Не  знаючи  що  буде  між  нами.
А  як  прекрасними  стежками,
Лісами  і  полями,
Водив  мене  немов  дитину,
І  сильно  ручку  тримав…
Не  відпускав  коли  прощались,
Боявсь  що  знову  не  побачиш.
Та  я  тоді  не  розуміла,
Що  закохалася  душа.
Ах  так,  ще  пам’ятаю
Як  кожний  день  писав  листа,
І  я  із  задоволенням  читала,
А  потім  знов  і  знов…
Та  це  тоді  було,  а  зараз,
Ми  не  розлучна  душа.
Між    нами  іскра  розійшлась,
І  не  можливо  обпектись.
Тебе  не  можу  відпустить,
А  серце  каже  все  –  Люблю!
Душа  немов  уся  в  спокусі,
Тобою  думка  лиш  живе…
І  хочу  щоб  ти  пам’ятав,
Найперший  погляд,  слово,
Обійми  й  ніжний  поцілунок,
Назавжди  будуть  у  мені!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113823
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.01.2009


Закохана до нестями

Як  день  пройшов,настала  ніч,
І  я  не  хочу  спать...
В  обіймах,  дотиках  твоїх,
Я  опинитись  мрію...
Не  заснуть,  не  покинуть,
Поцілунок  не  спиниш...
Мені  не  віриться  що  я,
Нарешті  покохала...
Для  мене  день  на  самоті,
Печальний  й  вкритий  дивними  думками...
Та  не  лише  спокуса  ожила,
Але  й  бажання  любить....
Знаю..Треба  забути...
Все  минуле  залишить...
Як  у  сні  пам'ятаю...
Я  зустріла,ніжний  погляд  твій,
І  тоді  полонив  моє  серце....
А  в  житті  закохалась,
І  не  взмозі  покинуть...
Іди  за  мною  милий  мій,
Й  спіймай  мій  погляд  лиш  на  мить...
Відчуй  мій  стукіт  серця,
Що  б'ється  в  такт  з  твоїм.
Не  метушаться  зорі,
І  не  спокійна  я...
Адже  з  тобою  у  обіймах,
Я  ладна  все  забуть,
І  назавжди  залишитись  поряд...
А  в  наших  диких  поцілунках,
Я  просто  шаленію...
Ах...А  дотик  рук  до  мого  тіла...
Милий...Запалює  в  мені  вогонь...
І  я  не  взмозі  щось  сказать...
Лишень  заплющую  ті  очі,
Від  спокуси  до  тебе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107981
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008


Чому життя таке?

Життя  одне,  а  доля  дивна,
Стоїть  то  поряд,то  далеко
Лише  любов  ту  не  сховаєш,
І  не  впрокинеш  біль...
За  мить  порушилася  радість,
І  наче  громом  все  розбило.
Спокійно  тим  хто  лиш  це  бачив,
А  я  бентежна  і  чужа  собі...
Сказать  боюсь,залишусь  думки,
Відчую  слабкість  й  вбивчу  силу...
Чому  ж  ті  очі  завше  плачуть,
Коли  не  взмозі  щось  змінить?
Не  в  сні  таке  мені  приснилось,
І  це  не  вигадка  моя.
Реальний  світ  і  час  неспинний,
Усе  зробив  давно...
Любов  моя  надасть  лиш  сили,
Щоб  все  ж  боротися  з  печаллю.
Скоріш  за  всіх  я  знаю  точно,
Помилку  свою  не  пробачу...
Чому  я  маю  всім  клонитись,
Якщо  мене  уже  не  цінять?
Чому  я  плачу  за  людьми,
Які  не  знають  хто  я  й  звідки?
Чому  триматись  того  місця,
В  якім  немаю  права  жить?
Я  вся  заплутана  в  думках,
Давно  так  скромна,  однак
Боюсь  ще  досі  я  заглянуть,
У  очі  милії,  одні...
Він  запитає  може  з  часом,
Чому  я  маю  так  прожить.
Та  скоро  все  мене  засмутить,
І  ангел  спуститься  з  небес...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107980
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008


Зачем спешыть...

Зачем  спешить,
Ведь  все  же  впереди.
Любить  лишь  это  не  придел,
И  сердца  слушать  стук…
Слова  мои  они  как  сльозы,
Они,    то  есть,  то  нету…
Ты  спишь,  а  я  тебя  целую,
И  нежно  обнимаю.
Ты  скажешь  “Да!”
А  я  отвечу:
 “Ведь  разве  мы  не  вместе?
Зачем  так  сердце  бьется,
Зачем  я  падаю  в  туннель,
Ведь  ты  спешышь,
А  я  стою,
И  знаю,  ты  придешь…
Спою  я  песню  не  одну,
А  может  даже  и  станцую,
Ведь  для  тебя  я  милая,
И  сердцу  дорога…
Я  иногда  молчу  так  долга,
Что  даже  сердце  замолкает.
Но  в  глубине  душе,
Я  о  тебе  мечтаю…
Я  улыбнусь  от  привычки,
Но  жаль  ты  не  увидишь.
Шаги,  шаги  по  сему  миру,
Мои  ,  твои,  других    чужые….
Ну  почему  ты  далеко?
И  я  не  вижу  твоих  глаз…
Спроси  меня,  о  чем  ни  будь,
И  я  отвечу  не  спеша.
Ведь  для  тебя  я  не  боюсь,
Сказать  и  не  подумать…
Твой  голос,  ах  твой  голос,
Твой  смех  и  шутки,
Это  что  та…
И  не  могу  тебе  сказать,
Я  что  та  злое  и  плохое.
Ведь  мне,  зачем  твою  улыбку,
Розбить  нежданною  печалю.
Не  бойся  я  не  ухожу,
Я  лишь  на  миг  засну,
Ведь  голос  нежный  я  желаю,
Услышать  вновь  и  вновь  “.
Ты  спросишь  снова  у  меня  :
“Зачем  писать…
Печальны  строки…
Твои  слова,  ведь  просто  чудо.
Зачем  нас  разделяют  города,
Ведь  день  и  ночь  не  выносимы.
Я  без  тебя  не  вижу  неба,
И  лучик  света  потерял.
Зачем  же  нам  все  эти  муки,
Терпеть  и  ждать  лишь  чуда  “.
А  я  отвечу  с    грусти:
“Ах,  милый  мой,  и  дорогой,
Ведь  все  судьба  уже  решила,
И  незачем  жалеть…
Ведь  скоро  я  забуду,
Как  быть  это  любимой  “.
И  вот  опять  мой  стих,
Нарушить  сердца  стук,
Проснись  и  поскорей  услышь,
И  поцелуй  мой  забери…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103961
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.11.2008


Від любові...

Любов…  Протік  усіх  натхнень,
І  їй  нема  кінця…
В  коханні  всі  шляхи  прекрасні,
Й  думки  шалені  і  спокійні.
В  любові  мирно  але  дивно,
Життя  ж  завжди  і  щось  краде.
Невже,  любов  бува  не  мила,
І  я  не  вмію  полюбить.
Як  сонце  промінь  те  кохання,
Все  світить  й  світить  на  усіх.
Слова,  невже  тоді  бувають,
То  зайві  то  чужі.
Невже,  мені  у  цій  країні,
Не  має  милої  душі?
Невже,  любов  завжди  пуста,
Й  сліпа  душа  моя?
Для  чого  я  пролила  сльози,
Котрі  не  варті  жодних  душ…
Невже  я  плакатиму  вічно,
Якщо  любов  постійно  спить…
Для  чого  ці  крилаті  мрії,
У  них  втонула  я  одна.
З  яких  частин  моє  серденько,
Зуміло  сміло  впасти  в  прірву.
Невже  в  полоні  я  кохання,
Не  зможу  мить  хоча  б  вловить?
Слова,  слова  одні  слова
Вони  ж  не  варті  й  почуттів.
Чому  натхнення  ,  муза  та
Завжди  то  поряд,  то  втіка?
Я  в  ніч  сумну  розкрию  таємниці,
І  поховаю,  зажурюся,
Бо  в  них  лише  одна  печаль…
Пробачить  може  хтось  один,
Любити  можуть  всі,
Радіти,  плакати  та  що  там..
Я  вже  стражданням  оповита.
Мій  смуток  де  ти?
Чому  ховаєшся  в  душі,
Ти  коїш  зло  і  ти  нестерпний.
Ти  більш  ніж  біль,
Ти  просто  смерть…
А  радість  ,  скільки  ще  шукати?
Ти  десь  далеко  утекла,
Й  не  має  сліду  все  замела..
Мій  жаль  ,  куди  ти?
Невже  ти  котишся  у  прірву.
Вже  досить  всіх  близьких  жаліти,
Хоч  дай  подумать  про  життя.
Заплутана,  розгублена  і  що  ж  казати…
Розбита  я  ,  залиште  ж  
Нехай    спочину  я  з  дороги…
У  ній  не  має  щастя,
У  ній  лиш  смуток  той…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=101620
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2008


Я не люблю, я шаленію!

Я  не  люблю,  а  шаленію,
Коли  стискає  в  обіймах.
Я  не  сумую,  а  радію,
Коли  дивлюся  в  очі.
Тремчу  в  собі  душею  й  серцем,
Коли  цілує  мої  губи...
Я  не  надія  в  снах,
Я  не  спокуса  й  рай,
Лише  захована  у  серці,
Того  хто  любить  і  любив...
І  часто  до  мети  і  мрії,
Опора  злагоди  і  щастя,
Для  мене  Він!
Жагуча  посмішка  моя,
Як  чистий  промінь  дня.
В  моїй  душі  панує  рай,
Лиш  зрідка  та  печаль  руйнує...
Солодка  мить  коли  ми  разом,
Спокійний  день  коли  щасливі,
Мрійливий  вітер  пролітає,
Коли  не  має  зла...
Малюю  очі  твої  милі,
У  снах  тримаюся  в  обіймах,
В  долонях  твоїх  засинаю,
Бо  так  потрібен  Ти!
Колись  я  плакала,  страждала,
Не  вірила  у  щастя,
І  думала  що  Ти    
У  світі  не  існуєш....
Але  тепер  усе  інакше,
І  ти  для  мене  все!
Постій  ж  ти  коло  мене  милий,
І  очі  не  стуляй....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98172
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.10.2008


Ангел спить і чортик близько...

У  полоні  зла  опинилась  душа,
Ангелятко  заснуло,
Чортеня  розцвіло...
Я  мала  всі  сили,
Зібратись  у  мріях,
Я  збудила  любов,
Й  проковтнула  те  зло...
Загубила  печаль,
І  мій  ангел  проснувсь.
Він  свій  промінь  віддав,
І  той  чортик  пропав...
Наче  й  сліду  не  було,
У  моїй    душі...
Спить  чиста  спокуса,
Світить  ясно  життя,
Серце  мило  радіє,
Наче  я  вже  не  я...
Мою  щиру  усмішку,
Я  полишила  в  думці,
Далі  маю  я  шанс,
Все  змінити  на  краще.
А  по  щоці  лилась  сльоза,
Сльоза  не  горя  й  не  печалі,
Солодка  й  чиста    любов...
Нехай  все  решта  десь  далеко,
Бо  я  в  полоні  щастя.
Не  має  значення  минуле,
Лише  теперішнє  моє...
Давно  забута  і  зловісна,
Жагуча  посмішка  брехлива,
Давно  ожила  та  любов,
Котру  розвіяла  по  світу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98169
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.10.2008


Я знайду суть себе!

Пролиті    сльози  вже  забуті,
Розбите  серце  вже  пусте...
Усмішка  вкрадена,  чужа,
І  думка  вже  без  змісту.
Забута  я    як  сніг,
Освітлена  як  день,
Пролинула  як  час,
Як  вітер  ,  як  вода...
Вже  чути  із  душі,
Байдужість  до  найкращих.
До  тих  для  кого  я,
В  житті  усього  варта.
Напевне  я  розмита,
Як  помилка  в  рядку.
Напевне  я  забута,
Як  книжка  у  вогні.
Заплакана  й  мрійлива,
Розлючена  і  дивна,
Залишила  всім  слід,
І  рани  у  душі...
Тепло  замерзло  від  гріхів,
Слова  забулись  вже  давно,
Життя  полишило  свободи,
І  чисту  правду  у  любов...
Прокинула  у  прірву,
Спалила  все  миле,
Забула  частинку,
Кохання  до  інших...
Нехай  я  одна,
Нехай  не  щаслива,
Але  я  пройду,
І  суть  долі  знайду...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98068
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.10.2008


Навіщо любити якщо не кохана...

Навіщо  любити,  якщо  не  кохана,
Навіщо  жаліти,  якщо  вже  байдужа?
Для  чого  радіти  пролитим  сльозам,
Для  чого  терпіти  любов  не  потрібну?
Сумуєш  та  знаєш  не  пара  тобі,
Радієш  словам,
Та  не  чуєш  душі.
Вже  затьмарена  думка,
І  любов  не  ожила,
Загорілась  сльоза,
І  надія  в  безсмертя...
Я  знаю  не  оминути,
Розлуки  і  болю,
Я  вірю  не  залишу,  
Той  слід  у  душі.
Не  варто  каратись,  
Не  варто  перечить,
Як  мало  вже  статись,  
Так  буде  завжди...
Я  заплачу  в  душі,
І  ті  очі  засвітять.
Я  запалю  життя,
Але  смерть  повернеться.
Не  боюся  вже  болю,
Лише  рани  в  душі,
Нащо  кою  я  зло,
Адже  бачу  кінець.
Нащо  сміло  сміятись,
Адже  серце  пусте.
Нащо  правду  ховати,
Адже  я  не  права...
Я  залишу  свій  погляд,
У  ночі  на  вікні.
Хай  в  останнє  побачить,
І  назавжди  забуде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=97850
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.10.2008


Чому й для чого жити далі?

Малюю  на  світлі,
Дорогу  у  даль.
Тримаю  в  руках,
Своє  майбуття.
Чому  я  не  взмозі  іти,
Для  чого  малюю  зірки,
Ким  стати  я  зможу  тоді,
І  чи  вправі  змінитись?
Стояти,  та  впасти,  
Не  взмозі  у  прірву.
Гортаю  дні  й  ночі,
Як  в  книжці  сторінку...
Ловлю  думку  зайву,
Й  руйную  любов.
Чому  я  не  бачу,
І  для  чого  спішу.
Ким  буду  на  світі,
І  чи  зможу  любить?
Я  близько  у  долі,
Й  майбутнє  розкрите,
Боюся  лиш  йти,
Бо  незнаю  людей...
Втону  у  чужих  очах,
І  спотворю  образ  свій,
Лишуся  на  одинці,
І  напевне  ні  з  чим...
Слова  пусті  давно,
Душа  чужа  мені,
Краса  сліпа  й  не  має  зла,
Лише  одна  печаль...
Добро  окутає  найкращих,
А  інших  вкине  у  пітьму,
Збагну  я  суть  але  запізно,
Й  залишусь  точно  вже  ні  з  чим!...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=95232
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.09.2008