| Сторінки (2/146): | « | 1 2 | » |
As I look into the sky, sky so boundless, endless night
Verily I tell thee this: fear no dark, fear no abyss
For thou falling into void, thus yourself in it embroid'
Neither shalt then wipe thee clean
From its neverending gleam
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022
[i]Спички[/i]
Газовая плита, двое молодых людей из чеховского рассказа и разговоры об энтропии. Вещи, которые следовало бы сказать вначале, но выговариваются в конце. Он пьет, а она мечтает? Да нет, он пришел со смены совершенно трезв, как и всегда.
А она пьет за столом кофе, курит в приоткрытое окно. На столе перед ней зарисовки одежды.
Он зажег плиту, задумчиво посмотрел, как догорает спичка, взял её за сгоревший край и дождался, пока не потух огонек. А она полностью превратилась в черную кочерыжку.
- Помнишь, как в Паттерсоне он сочинял стихи о спичечной коробке? - спросил он.
- Угу.
Он все так же задумчиво начал греть руку над синими язычками пламени и водить пальцами, будто гладил волосы девушки.
- А индукционная плита совершенно не нагревает руку, - сказал он.
- …
- Я хочу 50 грамм
- У нас там есть чето. Тэкила?
- Я хочу ликер. Дешевый вишневый ликер, даже эту красную ароматизированную водку.
- И индукционную плитку?
- И плитку.
- И квартиру на охраняемой территории?
- Да.
- Я тоже.
- «Если не показывать того, что может вызвать зависть, то не будут волноваться сердца народа.»
Он набрал полную двадцатилитровую кастрюлю воды и поставил на газ.
За окном он видел розовые и бежевые бетонные коробки. Детские площадки, готовые истлеть до пороха за каких-то двадцать лет без регулярной покраски. Достаточно этому городу или пригороду потерять свою экономичекую ценность, капитал из него утечет, скажем, в Токио или Нью-Йорк – тогда вмиг выбитые стекла домов, бесцветный, почти черно-белый ландшафт, как в Дороге, пробитые насквозь этажи, как в Космополисе, и люди, срущие в эти дыры. Кто знает, как завтра потечет капитал? Это как дождь, на вокзале он идет, а на левом берегу – уже нет.
[i]Деньги[/i]
Точно так же, в соседнем микрорайоне творится игнисдемония, а в теплом уголке напротив окна докуривает девушка-дизайнер, которая заработала в этом месяце в три раза больше своего парня-пожарного, который дежурит сутки через двое.
За двадцать киллометров от города, подростки насмотрелись роликов с селфи на небоскребах, и умерли от тока на железнодорожных линиях электропередач, в Таиландском поселке семья потратилась на спутниковую ТВ-тарелку, чтобы смотреть еще больше западной рекламы и потреблять еще больше рекламированных товаров.
Город лежит как бомж в луже своих испражнений, от него несет густым потом и кисляком блевотины, застоявшаяся моча стекает струйкой по асфальтной дороге в близкие и далекие села, и все хотят в город, увидеть виноватого. Поиметь его в наказание, спящего и беззащитного, пьяного до беспамятства, зараженного паразитами. И возможно, самому заразиться от него запахами, вшами и более незаметными инфекциями, как психическими, так бактериальными.
И только один на миллиард бородатый дауншифтер брезгливо сторонится ручейка мочи и живет с кроликом и вороном в землянке. Проверяя, тем не менее, время от времени соцсети на компе, который питается от солнечных батарей.
[i]Ванная[/i]
Молодая пара же, пока еще, созерцает голый кирпич в ванной и радуется средним уровням благосостояния.
Он залил кипяток в ванную и комната заполнилась паром. Потом начал доливать холодную воду.
Раздобытый у подружки косячок на двоих, теплая вода – это убаюкивает сознание. Не нужно противостоять кружку Мирового Правительства, многомиллионным корпорациям, беспредельствующим силовым структурам...
...но в этом доме электричество может пропасть в любой момент. Что ж, тогда может быть худо, но тогда и разберемся.
Нужна ли им трагическая судьба Мультатули, или достаточно иметь мужество, работая до конца своих дней пожарным, знать напамять Конфуция?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872080
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2020
I look with hope at that lone page
There's nothing and it further aches
Vedantic knowledge shines a way
Thou look away from things thou wish
unless thou canst them swiftly take
My thanks, this poem is your child
and mine.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2016
Good to see ya, my old friend. Hope you find your way back home
after we enjoy ourselves in paradise of self-deceit
look how flooded are the plains; nobody is walking dry
waters of uncertainty and turbid hopes for best
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695834
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.10.2016
I fly above as like on wings
These wings are though not mine
One Father's vigil and His will
Encrusted in my Mother's life
...all of His kind and neighborhood stand firmly in their line
I have two wings that are not mine
and thus there is some hope
Not hanging as a treason lord
on wind, bounce on a rope
I got two wings and fly above
then see things in my dreams
they are not mine but mine are these
two bold and well-built hands
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691002
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.09.2016
Refresh it now
my heart's in peril, many times it burned alive
I always feel like nothing in this times
It's dharma there
your eyes, I see there something lost long time ago
that can't be re-obtained so easily
Should I repeat
an anthem of refusal for I'm much afraid
and weak?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2016
No matter what illusions make me run
From people close I've gone astray
Unreal nightmares I had to create
still force me to the last gate
These phantasies come outside
and touch-electrocute my lip
Descend, ascend me deep and high
towards a Realm You call a Rim
None's blessed with freedom unobeyed
None's dancing cheerfully in light
towards conclusion, it's a game
we have to play until we die
I smoothly come
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690437
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2016
I feel my body smells decay
Another step is done
No turning back
New spiralcharge of much more fun
Each time it's getting worse
Yet there's some joy
Peel skin of mine, so I will see
What's there, inside of me
Fall down on me
No other way, it's pressure test
It's judgement and balance
Thus we evolve
Then, when I'm dead will I befriend
degraded skunk like me -
to hail eternity?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687877
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2016
God help me I'm in love with lesbian
I waited though all day to touch her farewell
I've been though trivia like this, I wait until it fades
She's nice, she is, with catlike silhouette, thin lips,
men's shirt and leather bands
she won't be mine a single sec' my phantasies are vain.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2016
I know, can readjust myself
For what?
to serve your world of neural pathways?
to haunt your skin with warmslow palms?
This air – I'll suffocate
We'd have it – so I phantasized –
long run
against the all around injustice.
In layback time enjoy some fuck.
Might want to have some kids.
Prejudiced me, your outer charm
won't beat
my gravity to cherished order.
Some threat I feel, won't fall asleep
– I hope – beside a snake.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2016
І пляшка в відрі поміж купи спокою
Останні ковточки пропали на дні
І серце ніяк не належить тобі
А руки ще досі так пахнуть тобою
Без жодних брудненьких і низьких ремарок
Чи вийдеш натемно під тінь чи у парк
Чи скажеш мені, що прийшов майже ранок
Чи ми підписали надовго ще пакт
Зайди знов у двері над озером гола
Я можу узяти свічу і канат
Або попід сонцем в траві серед поля
Як хочеш, ти знаєш – сам чорт нам не брат
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2016
Is this your penance to my mind,
a must of discipline of thought?
I’m sentenced – what for, can’t recall
In pleasant times it’s been a lot
In times of need – no friend, indeed.
Whatever I thus do in here
will be, like this time, penalized?
Idea of the Buddhist world
or my belief in Jesus Christ –
don’t matter, I forgot my life.
I wake up in my afterdeath
and find no trace inside again
Is there, on Earth, a bloody price
to pay and win this nasty game?
Some guys survive, some guys suffice
Some guys in dirt see dreams of bread –
were punished for malicious deeds
Don’t drop a dime them, do despise,
turn back to them and let them kneel.
Is that how I’m supposed to act?
Devoted servitor of yours
has seen reflection as your face
Deceiving thought, none to deny
Step forth to you, in death’s embrace
no doubt, inevitable fate.
We’ll have a cup of what you drink
and see the sight that you adore
We’ll have a comfy lovely seat
You’ll point me out another door
Or what. This world must be some dead
End.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679385
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.07.2016
Інший тест довіри до природи
Чи я дитя тератогенних ланцюжків?
Чому. Аж так багато вмерло, не торкнувшися свободи
А той, настільки хворий, в космос полетів?
Воля чи неволя, «делу – время, а потехе – час»
Колишеться земля і погляд помутнів
Я – серед міста, що без поручнів і слів
Я – ніби фа-бемоль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679031
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 20.07.2016
Again, unreasonable fear
Suspiciousness and lack of faith
Self-confidence, the drunk
is laying down wet trench
I dropped a coin into your hand
Then save me from destruction
Now hands of mistress are so far
The other needs her too, alas
That charity has lightly slipped
through fingers, feel no loss at all
Then spare me some good luck,
more warmth…
A measure of upbringing, huh?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678801
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2016
Watching over sick, amen
What is broken like old peak
Once was a man
Looking over malady,
Lick a bitter bottleneck
'las, not my lady
Living by disordered mess
Like I, too, become a freak
And up my ass
Sits a scorching stick, amen.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677914
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 14.07.2016
Arise from your un-being, face me,
look me in the eye from other temple
Can you? Leisure time of yours is interrupted
Though you never were too lazy
Take your time, no coming back is tempting.
Licking all the bloody sweat of life
No way that there’s mistake –
You took it all for honey
Now, so pathetic, me upon workplace of mine
So far from what you’ve reached, none can deny
but none can bet – there’s nothing placed at stake.
A man or some unlucky joke
I feel much grief for you and for myself
The path has been set long ago
And every hairpiece of most worthless folk
‘s invaluable universe ain’t worth all gold
So, coming all indecent path, incentivizing
Many brilliant souls to kill their hearts
but not restrict themselves – so much I cannot cover –
All that way until the end you paced. What’s lie
and, can you can you say exactly, what is truth?
I’m grieving. Ain’t less talented than you
and ain’t less angry. What to do?
Can fatherly you, kindly, let me ask
you, like some ageless sage
What’s out of this? What was it for?
Lay down that grave. You cannot, no.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2016
Штекщ
Нещасний і обдертий ямб очистить від чого завгодно
душонки крихітних людей. Пішло! Ходити зараз модно.
Повторний сет і тур, етап і стадія, рефрен і дубль сраний
Шліфуй алмаз! А слів підбір в Давидчука ніколи не був гарний
І
Робочий грається в болгарку і ріже нею все підряд
Ще може помінять насадку і чистить сковородки, гад
В приміщенні, на поверх нижче, збирається щоденно хор
Я наколдую їм ворону, влаштую сучкам Nevermore!
О п'ятій ранку істерично теліпа в дзвоник комендант
Це в душу мені так запало, що я шкарпетко-бумеранг
на мить дістати спокусився, та витримка&самоконтроль
мене спасли від сього діла. По римі далі - профітроль.
ІІ
До дир заїжджений хорей - що аж стирчить із нього корд -
очищує малих людей. Катарсис пре із лютих морд.
Коли тобі п'ятнадцять год, і хлопчик з іменем Антон
так любо загляда в лице:
"Давай встречаться", - шо бл@дь це? Сказати б мав я "Пойди вон!"
Та замість того дикий сміх попер з моїх обох легень
Я щирості не оцінив, я упустив свій шанс в той день
В Антона сіпнулась губа: "Иди ты старый, блин, козел!"
Такий я, бачте, серцеїд. Ще гірше, ніж Сорель Жульйон.
Мені наступний кандидат попався аж у двадцять п'ять
Давав я драла з його лап, сліпив сіянням своїх п'ят
Картоплю в формі дупи я йому в пакет зі зла підклав
Образив Петросянський акт його - до мене - ONE TRUE LOVE
І це, ви знаєте, не все - таблетки жру не просто так
Arsen, Plumbum, 2πLC, валеріановий екстракт!..
Хто винуватий? Хто зна' де знайти причину всіх причин?
Я не конвектор, не кронштейн, тому все просто - дідько з ним.
Я бомж, звичайний екзоморф, жую продукт пухтастих бджіл
Ну там, бувало участь брав в змаганнях міжрайонних шкіл
Опулудні й четвертій дня тут із дзвіниці кличуть всіх
Я закриваю вікна й жду. Покликані - багато їх
Хай йде, хто хоче, я не йду.
З летовища туди-сюди, з противним ревом, вверх і вниз
Цілодобово літаки - я б їм шасі поперегриз
Я доміки на облаках будую вже не перший рік
Каструльку із костра знімав і пальці собі бл@ попік
В героя каша в голові, одне у нього на умі
Дістати де би Празький торт і шоколадку. Можна дві.
13.ІІІ
З роботой кожен день завал - вже наближається deadline
Здоров'я непокоїть ще - хоч під машину вибігай
Печінка, як стара карга, не ходить, але й не біжить
Какао, бєлая нуга - читайте, пальці оближіть.
Батяня взявся за стограм - причина ще одна не жить
Бо нащо жить, як через це серденько з дня у день болить
З дівчатами сама біда - витягують з нутра кишки
Як витягнуть - кладуть назад. Будь-ласка, в спокої лишіть.
Ну нафіг, що це за абзац?! За це я не голосував!
Навряд чи Шиллер, Ніцше, Кант - пояснять дикий долі фарт
Поруш тяжіннячка закон - я хочу полетіть, як Хрущ!
Як в Дереша в одній з книжок, я вирву із собою кущ
Я в космосі із тим кущем десь на Юпітер залечу
Отам-то й буде мій Едем, і класну музичку включу
В холодній хмарці кислоти мене знайдуть якісь чужі
Аніж сидіти з вами тут - оце ме' більше до душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674153
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 24.06.2016
Кидаю дим жовто-блідих тонів
як гімни пам'яті про тебе
Четверта, дерев'яний ідол снів
Зарубками стікає тепла
червона - думаю, жертовна кров.
Насічки сховані під платтям
у візерунках ромбів і хрестів,
що схожі з шаховим квадратом
яким у храмі Гайі я блукав
у срібних латних рукавицях.
Зустрів, сказав: "Тебе-то я й шукав" -
і, ніби ритуальний вбивця,
тут лабрисом розсік напополам,
ударом збоку в крижі, тіло.
Єпископ запросив за стіл
В тарілках всюди тільки м'ясо. Їм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2016
Nothing noble, nothing shameful - boy has fallen to dark green.
Girl has fallen on her knees - I close my eyes, the star unseen.
What am I supposed to say now - "thank you" 's quite not enough.
Torment dwells behind the curtain - that is what you've shown me, love.
Friends, forgetfulness - uncertain that you will forgive me too.
'We just think in different ways', hope that what you've told is true.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2016
...is dance of confusion
Heartbreaking charade
Demonic conundrum
Unspoken insult
Illegal religion
Despicable crown
On pyramid's pike,
a room of dark shades
Annoying precision
Unpleasant nice joke
Wild laughter, no reason
Snake staff of the Pope
Of danger, delusion,
somehow, bringing joy
Old boy that is losing
his favourite toy
Disordered conviction
in multiple faiths
Intended infliction
of multiple pains
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671706
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.06.2016
Though your ego's way too heavy
I can guide you nonetheless
Fallen to your waterstrike
on the shoals I fall
As this nightmare's never ending
I can start it play again
Won't it be a waste of time?
No, this time I'll win
I can manage to withstand you
What would make me talk like that?
Character of yours is heavy
In my dreams, I fly.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2016
I'd cut my limb to keep your lust away
I don't want these two universes merge
into another dead chimera
Abandon mineshafts of my mind
I mind my life, you're not in there
you never were that much
Downbent with hunger of the drug
It's not the matter of my self
You better fly
at least one lightning year away
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669956
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 03.06.2016
A desperate woman is dangerous bitch!
Obey her and your bones lay down on the street
Insult her with obvious truth and beware --
she might raise up armies to break your spine down
She accident'ly in your bed and then
you feel the stab right from behind
She's made men happy - one at time
so stand with glee till she's with you
Postmortem so will sentimental be
How don't you see, she's not like that?!
She would calm down and cease this mad
circumlocution just around
her true and dignitive, own self.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2016
My job is pulling me away from you
the star
Whoever told you I'm not ment for you
see, life itself has made us mates
The sacred things we don't defile
We try to steal them from the thieves
We're judged and scolded for this act
but that's what makes us true ourselves
My star above,I'm bound to you
d'you lead me into pit, into
the mouth of mischievous fate
where I will bow down like a prey?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2016
I feel the soul of th'world
there's something dark to come
a wail is coming from the north
where evil star of cold resides
Wild panic dancing in our eyes
A fear that's un-identified
There's knocking in your door but wait!..
It might be better to just hide
Replay your life and feel regret
Immediately seek a way
to shelter; otherwise - succumb.
Now history repeats itself
in you.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642321
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2016
but fact is that my belly's cold
when I receive her call
Her hand's unusually warm
thus much of me is melt'd away
Her solitude makes me suspect
that's she'll end up with big fat cat
Her simple lust makes me deny
that she, one day, cannot be mine
The way we play with our hands...
I overestimate
When it is said and it is done
there's nothing else to say.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2016
Nobody needs you
Nobody needs you any more
Nobody needs you
When you are driwing down the slope
Nobody needs you
When you're in love and lust suprassed
Nobody needs you
When though you are doomed you do your best
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597209
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.08.2015
I'm sorrowful, embrace me in your lore
Let me dissolve in it and eagerly accept it
I'm on my path, fell nothing but the ground
under my feet. No time to think of it.
It burns before my eyes as I just stand
and patiently observe it burn in me.
I will not touch her
'cause would I do it once -
she'd leave me once for all.
Ironic name of this relation - "sacred friendship"
Intelligence and feelings are the curse.
The mindless and the senseless are the happy ones.
What have we done... can never be reverted.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597207
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 01.08.2015
В один далекий теплий край,
здається, це Мадагаскар
Замріяв я потрапити
як тільки був про нього взнав
І щойно я про нього взнав -
фантазії! Який же він?
Багато книжок я гортав,
гортав, гортав багато днів
Пізніше я відзначився в трудах,
путівку мені видали на Крим.
Побув у морі біля бережка,
а плавать не навчився - чорт із ним!
А добре є - синиця у руці!
До мене згодом це дійшло.
Я сумно глобус покрутив
Далеко хочу, ну і що!
Нормально підготуюсь - ферт!
Відправлюсь в подорож, герой.
Та майже я ніде не був
Отруйні змії лазять, ой.
Отой Новозеландський ліс
до вінця повен небезпек.
Культурно вихований ріс?
Зустрінеться мені там зек!
Тож я товариша знайшов,
Він каже: "А давай в той край
підемо разом ти і я.
Тобі я майже все зібрав"
Я знітився одразу в мент:
"У мене це у перший раз,
недовго знаю я тебе,
хотів я тільки розпитать.
Ти більш досвідчений, ніж я,
тебе я потягну униз;
ми сходим тільки задарма".
Порив мій скороспішно зслиз.
Я чув, із тих країв ніхто
цілком здоровим не вертавсь:
чи малярійні комарі,
чи темна і токсична грязь...
Я бачив хижий блиск в очах,
що лихоманки був симптом,
а дехто щось звідтіль привіз:
прибув з повнішим рюкзаком.
Собі подумав я тому:
важливий дуже компаньйон.
До цього я настороживсь,
не довіряю йому он.
Він побурчав, ми розійшлись
як в бізнесі, де час тече,
як кров золотоносних жил.
...Я не споряджений іще,
тому сходив я в магазин,
купив мішок і каремат,
а що піду я не один,
то взяв - три на чотири - тент.
Попутників шукав я скрізь:
хоч безліч там уже було
людей - попробуй розберись,
який найкращий, хто є хто.
А може й справді, чом би й ні,
піти з незнайком, як і я?
Були б у всьому нарівні,
у нас була би нічия.
Я думав, буде саме так,
і характерних рис шукав,
а може дасть мені Бог знак,
щоб в виборі не зволікав?
Тим часом, дещо пригадав:
малим про глобус ще не знав
у центрі міста я відчув
коротких подорожей шарм!
За 10коп. я жуйку брав,
оту, з наклейкою, чи без.
Ну і, звичайно же, жував
аж поки не прийде момент,
коли вона вже несмачна.
Тоді кидав її я геть,
і згодом моя голова
наклейками забилась вщерть!
"Мабуть, пора вже підрости", -
собі я так тоді сказав, -
"бо треба голову спасти".
Наклейки всі повикидав.
До жуйок тягне по цей день.
А що такого тут, скажіть?
Ніде я ними не смічу,
нікому не нашкодив же.
У Крим ще їздив пару раз,
та там все рівно все не те.
Крим, як відомо, вже не наш -
я зрозумів, що й не моє.
ІІ
Я оглянувся навкруги -
нічим не гірше, ніж будь-де.
Для чого в довгий путь ходить,
втрачати свій священний день?
І мріяти я перестав.
На пошуки провідника
не тратив також більше час.
Все буде добре якось так.
Природа навкруги мене
сама красива по собі.
Дорожче полюбить, що є,
аніж шукати щось нове.
У той же час мені попавсь
один бувалий мандрівник -
секретів повний, загадок -
мене він зразу зачепив:
себе він видав у словах,
в осанці, шрамах на лиці,
авторитетний зверхній тон
і на взутті дорожній пил.
Він точно там уже бував,
бо сувенірів понавіз,
тож я спитав - він розказав,
чи варті свічок ті краї.
"Ціни", - звучали ті слова, -
"не те, що ззовні, а внутрі,
бо все зростає знизу вверх,
а низ знаходиться в землі:
кругом однакова земля,
вона все живить - все живе.
Екзотика, яка би не була,
уся однаково гниє."
"Гниє", - звучали ті слова.
"Всі квіти проростають на землі,
красиві ликом і приємні всі
земні покрови; люби землю, не покров."
По духу це прийшлось мені.
"На одне око я осліп", -
про шрами він заговорив, -
"Мене місцевий шершень впік.
Кульгавий, бо було таке:
в аборигенів дещо вкрав,
об корінь був перечепивсь,
як через ліс від них тікав -
зловили. Був у них закон:
тавро на шию крадіям,
ось бачиш, тут", - показує
мені, і справді бачу, - "шрам.
Туди би я тебе повів,
чи б по окраїнах пройшлись,
та надто я побитий весь
і, правда, надто юний ти.
Манить, захоплює похід,
я знаю. Трохи потерпи.
Пройде, можливо, пару літ,
і будеш сам готов піти.
Чи ще когось візьмеш у путь
та, очевидно, не мене."
Я бачив сум в його очах.
"Мене вже в іншім місці ждуть", -
додав він гірко-жартома.
"Манить, захоплює похід,
та більше я люблю камін,
щоб ноги біля нього гріть."
Я на секунду уявив,
що вже пройшов всі дев'ять кіл,
піднявшись хворим і старим.
Я теж би спокою хотів...
"Підем з тобою", - він гукнув, -
"хоч у підзорную трубу
здалеку глянемо давай
на край, де я раніше був!"
А я заплакав.
ІІІ
Чітко знав:
хоч фантики усі спалив,
вони стоять мені в очах:
я спогадів зробився раб.
В сприятливих обставинах
завжди по центру я б гуляв,
будь гроші - я би там і спав.
Я - раб того, чого нема.
Картинки з Криму мучать в снах:
ті кипариси, сонце, пляж...
Бажання повернутись раб
в цинічне море різних благ.
Буває в надвечірній час:
я хвойний запах чую знов,
за серце тягне десять струн,
зірвався б, пішки би пішов!
Тож вчителю своєму так
я на той вигук відповів:
"Ми подружились в бесідах
та мушу я сказати "Ні"
не через те, що боягуз,
кишка у мене не тонка
і це не юності страхи;
Насправді відповідь така:
не можна разом нам іти -
це саме так, як ти казав -
земля усюди все ж одна.
Того, що є - достатньо нам.
Я бачитиму безліч трав
і квітів, і озер без дна,
блакитних, ніби небеса.
Земля під ними все ж одна.
Авжеж, стрічатиму людей
нових, і мова в них чудна;
красивих, добрих, злих, страшних.
Земля під ними все ж одна.
Одні над ними небеса.
Візьми мене до джерела!
Давно схолола там вода.
Поміж дерев глибокий вдих
спокійно тихо я зроблю.
По горах, що неподалік,
неспішно, з розумом пройду
короткий, в один день, похід.
При джерелі переведу свій дух,
розкину руки поміж трав,
м'яких, як то котячий пух.
Не бачив щоб ніхто, не знав.
В холодну воду не вступлю,
учитись плавати не час.
Шум запахів, масив чуттів.
Усесвіт, вміщений в руках."
12.07.15.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2015
She kissed me like a snake
Her tongue was out to taste the air
and the she bit my lip
The snake will stay by me
to test my heart, to tempt my loins
and make my mind more sharp
I wonder if I'd fall
but by that time she'd probably
be gone or else I will.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2015
I wish that everyone were slow
The point's that I can get away
whenever reason turns to dust
and in their hearts arises hate
They won't disturb us when we want
to stay together joint in hugs
and they won't reach us when we are
immortal in light spark of kiss
They'll never blame us for our peace
we tried to bring up in test glass
They'll never hurt us, no, no more,
enough experience we got!
We bit loud cracking sound of bones
we dipped in saucer of deceit.
Humiliated twice or more,
we muster to forgive a bit
of pain so thoughtless caused to us -
forgotten it can't be, of course!
...I wish that I could hide my grief
- and they don't see my tears at all -
in time when I am up leave.
Whatever reason. Truth, my love.
So much I want that everything was slow...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2015
From trenches of Abyssal depth 01001001
old feelings arise 01001
forgotten yet tasteful & warm 01001001
like parasite's kiss 01001
I loathe in fluids of thoughts
Elixir is sweet
but voice within says "God forbid..."
I barely withdraw myself then
These beasts are so fierce
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591646
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2015
One hour's but a drop of blood
I spilled a lot but still alive
I was unworthy coward but...
again I rise until it's time
One hour is a priceless gem
I'd like to share sometime with you
I'll lose my mind, become insane
in case you leave me coinless poor
One hour's but a drop of blood
I want you sacrifice me more
I want you to forget me not
I like when we're becoming whole
My time is rare and precious gift
Have no idea why do I
deliberately waste - like shit -
& not appreciate my time.
Eventually I'll have my toll
For every word I said in vain
For every shallow thought and all
the minutes, seconds I spent faint
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591645
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2015
На днях тест Люшера пройшов. Товариші, п#здець!
Той тест мені був показав, що я ще трошки - й мрець!
Написано у результатах: жосткий депресняк,
егоцентризм, образливість, що весь у синяках.
Написано, в "сердечной связи" "горько разчарован"
Про радість нового, блRть, дня, нема й одного слова,
Написано, що я "устал", "гармонии" шукаю
І ще, що мрійник я, а ще в ілюзії тікаю.
Я ліг би, сука, віддихнув, на ліжечко м’якеньке
Та все береться, блRть, трудом, ой матінко рідненька!
Заснув би на твоїм плечі чи на твоїх колінах,
для чого я був народивсь, скажи, матусю рідна?!
В житті шукаю аналог твоєї, мамо, ласки
А люди думають - я лох (насправді я зубастий!)
Як тяжко, мамочко, забуть, твій ніжний чуйний дотик
Як мені тяжко; я мабуть в майбутньому - невротик!
Теорію я прочитав, і, блRть, не помагає
Жінкам таким протистоять я силоньки не маю:
Що люблять гладить по лиці чи пестити волосся
виразні вилиці у них; вони з кирпатим носом
Вони чорняві можуть буть, зазвичай худорляві
А у розмові говіркі, дотепні і цікаві.
Якщо поменше, мамо, нити, я мабуть, восстану
Рубець мій всякий заживе, затягне мою рану
Не буде так мене тягти до відчуттів тілесних
Все рівно, мамо, я помру. А може я воскресну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577085
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.04.2015
Чому я не можу обняти її
без страху, що плоть розіб’ється?
Чому я боюсь дарувати їй щось -
це значить, вона продається?
Чому я страждаю, коли вона геть,
рахую її кожен дотик?
Із нею поводжусь, як то сама смерть
поблизу нас сторожко ходить
Її чоловік - то як батько мені
а син її - братом для мене
Тому мої сили душі у вогні,
становище надто непевне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577073
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.04.2015
Товариші!
За час відсутності у віртуальному просторі я не тільки займався автоеротичними практиками, а спостеріг важливі речі, які для вас могли би мати практичне значення.
Це коротке звернення побудоване під ефектом череди подій, остання з яких - на третину прочитана книга О. Новосьолова "Женщина. Учебник для мужчин". Немає більшого дурня, ніж той, що прочитав одну книгу - говорив один з великих. А я прочитав не одну і бачив підтвердження теорій.
Про що зокрема буде йти мова:
МАТРІАРХАТ. Це актуально, запевняю.
Вам не потрібно оглядати всю історію моїх ботанських пошуків, вам потрібно ігнорувати самоіронію, яка примітна в тексті та поставитись серйозно і тверезо до наступних абзаців. Це - життя навколо вас. Це біди, сльози і крах, від яких не віджартуєшся і на заллєш пивом, не заглушиш сексом, нічим. А можна ж уникнути і пом’якшити. Чи так недостатньо цікаво?
Тенденція уникати реальності нам загрозливо очевидна: наше покоління прийшло в світ, повний рекламних маніпуляцій, комп’ютерних ігор і пострадянських пережитків. Політична ієрархія світу розбалансувалась цього разу в нашому домі. Небоєздатна армія, корупція на всіх рівнях управління. Інтелігентний і працьовитий їдуть звідси геть.
Куди сховатись від цього?..
...Конституція жінки визначає її роль, природну позицію. Народження і виховання дітей - її робота. Чутливе тіло винагороджує її за цю роботу. З чоловіком вона відпочиває, схильна розраховувати на нього.
Конституція чоловіка визначає його роль і природну позицію. Дослідження і завоювання середовища - його робота. Бачити результати роботи, а також захищених жінок і дітей - його винагорода. З жінкою він відпочиває, самої по собі роботи йому недостатньо, щоб підтримувати щасливий вогник в очах.
Я скорочу: Чоловік - РОБОТА і ЖІНКА; Жінка - ДІТИ і ЧОЛОВІК. Я хотів написати у відповідних місцях: "Робота і секс, діти і секс", як схильні судити науковці-матеріалісти, що виводять суть людей із порівнянь з тваринним світом, але утримався. Це не тому, що я не згоден з теорією походження людей від приматів, а тому, що людина докладає колосальних зусиль, аби стати на порядок вище тваринності, і направду цього заслуговує. Крім того, не думаю, що в протилежній статі мій сучасник бачить переважно можливість якісного статевого акту, а не особистість, що так же багато пережила; істоту, яка походить з пустоти, але здобула здатність мислити і творити; вид, який впродовж віків еволюції зумів зіп’ястися на ноги - заради чого? Потрахунькатися, надіти золоту цепку і випити біле мускатне напівсолодке.
У суспільстві було відносно безпечно останні півстоліття. Жінки мають можливість забезпечити себе без чоловіків. Однак, вони відчувають непомірно тяжкий тиск інстинктів і мусять давати їм шляхи відводу, інакше заведуть себе у психічні розлади, нещастя. До відведення сексуальної енергії на творчу діяльність жінки здатні менше, ніж чоловіки, бо надто чутливі. Але жінка боїться народжувати, бо стане беззахисною на період виношування і вигодовування. Уявіть собі, як всередині вас три четверті року росте і розвивається інша жива істота. В останні місяці ця істота так виросте, що жінка не зможе вільно рухатись. Може в неї вузькі стегна і після родів вона ще кілька місяців не зможе ходити. Може під час родів відкриється кровотеча. Поставте себе на місце жінки, яка виносила дитину, вигодувала, виховала в дошкільному віці, пакувала портфель в шкільному віці, а її дитина весь цей час викручується з-під контролю, ризикує вивернути на себе каструлю з окропом, шукає "свій шлях" і врешті покидає матір. Тому - контрацептиви, аборти. Чоловікам не можна довіряти, козли.
Тут я повернусь до заголовку звернення: матріархат. Війни покосили чоловіків, дехто виїхав на заробітки, дехто втік від реальності й пиячить, втикає телевізор чи монітор тощо. Жінка лишилась фактично сама у вихованні дітей. Вона виховує дитину так, щоб та не покинула її та була податливою для контролю. У хлопчика вона вкладе любов, яку не може дати чоловікові(що відсутній або почав викликати зневагу); хлопчик на це відреагує хворобливою залежністю від матері, ідеалізацією її образу, Едіповим комплексом, що, в свою чергу може призвести до гомосексуалізму або створення такої же матріархальної сім’ї в його подальшій історії. Нещастя. Дівчинка, вихована без батька чи слабким батьком - теж цікава, у поганому значенні, історія. Тут немає місця і нужди включити детальний опис, це повтори давно сказаного, до того ж, якщо ви уже дочитали до цього місця, я відібрав у вас те, що ви, надіюсь, ціните - час.
Чоловік може спрямувати свої сили виключно на догляд за своїм садом/гаражем/дифрівнянням, але без жінки він буде так чи сяк сумувати: якщо навіть прийме монашество, то свою роботу над духовністю посвятить Богородиці. Чому прийме монашество? Інколи тому, що жінкам не можна довіряти: маніпуляторші, сучки і стерви.
Ми не довіряєм одне одному. Ми боїмося. Коли хто поставиться безтурботно до моїх слів, я скажу: ви поверхнево дивитесь і відвертаєтесь від правди. Працюйте над собою і попередьте нещастя, яке може статись із вами, бо реальна будова відносин між людьми набагато складніша, ніж звичний, любий і природний егоцентризм.
Товариші!
Будьте людьми. Високоорганізовий примат - не те саме, що людина. Тут м’яко натякає про своє існування Бог, але інша розмова. Я обов’язково зберу і накидаю нарис із того, що мені відомо, про погляди моїх улюблених вчених на існування Бога. Все важливо і все пов’язано, тому однобокість вислювлювань хоч і є вимушеною, але не відображає високу степінь правди.
Думайте, читайте. Легко помітити в собі крупні пориви інстинкту: раптова закоханість, спалахи гніву, той же страх. Отримайте владу над собою, ви ж не механізми. Чи радість для вас цілковито в руйнуванні, самозвеличуванні, принижуванні? Чи вам потрібен хтось, хто вас оцінить як Захисника, Першовідкривача, Матір; похвалить за роботу, і поставиться зі співчуттям у занепаді?
Коли паруєтесь - будьте парою, а не двома садомазохістичними мавпами, що змагаються за домінування.
Виправляйте пунктуаційні помилки.
Konstanz liegt am Bodensee
Wer nicht glaubt - geh' da und see
Love is the Law; Love under Will.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576448
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.04.2015
THE FIVE...
...ACCIDENTS
Френсіс приїхала з Північної Африки на навчання в Україну. Сім років незрівнянних успіхів на медицинському факультеті скоро привели до того, що вона влаштувалась стоматологом чи масажистом у приватну клініку; її шарм і роботящість перевищили, без перебільшень всі сподівання — роботодавців, колег, та її власні, зрештою, теж.
Френсіс добре пам’ятала, звідки вийшла. Тобто, з поселення, де непомірний труд знесилює, і не більше. Поняття комфорту там таке далеке, як поняття віспи для нового покоління. Це називаєтьcя словом “абстракція”. Отже, Френсіс приблизила абстракцію настільки, що заволоділа нею, і тепер:
Френсіс носить світло-коричневу шкіряну куртку. Шкіра м’яка і завжди приємно поблискує. Шарф на Френсіс в’язаний, чорний. Волосся її забране в неслухняний хвостик; дрібні кучері, властиві темношкірій расі, пружно стрибають при ходьбі. Каблучки Френсіс постукують по бруківці міста. Вона підібрала речі по принципу гармонії: чорний та відтінки коричневого. Тугенькі, майже жовті, джинси. Лишніх грошей вистачає, аби відсилати їх мамі.
Коли мама померла від хвороби, Френсіс виявила, що лишніх грошей тратити абсолютно не вміє. Марнотратство не було гармонічним доповненням тональностей її характеру, але вона любила красиві, практичні й м’які речі. Гроші накопичувались, тому що Френсіс не вміє відпочивати від роботи. Про сім’ю вона не задумувалась, будучи своєрідною монахинею; нетривала й недовірлива дружба з білими парубками її обтяжувала, самотні чорні парубки її теж, зрештою, не цікавили. Що вже казати про безкінечні турботи материнства.
Френсіс вирішила питання просто: взяла в кредит невеликий “жіночий” автомобіль, на якому настільки швидко пройшла курси водіння, що одного зимового вечора, десь на окраїні міста, теорія випередила практику — Френсіс в’їхала просто в бетонний стовп ліхтаря. Метал корпусу, завтовшки з бляшанку консервної банки, зім’явся і причавив її до сидіння, поламав ногу; більше того, пропоров, здавалось, крупну судину: втрачаючи свідомість, Френсіс чула, як щось дзюрчить. Френсіс побачила молодого підлітка, що стояв, як вкопаний, скований страхом, і теребив мобільний телефон, і вознесла молитву, щоб його сумління не мучила провина за її смерть.
...CONTINENTS
На безлюдному пляжі молодий чоловік спав, а біля нього перекинулась пляшка з пивом. Жити — тепло! Життя — це запах солі та гнилих водоростей. Це — знати, що кожна секунда тобі дана в кредит, якщо ти стільки разів майже втопився. Волосся вицвіло від сонця, а шкіра майже обвуглилась.
В ранішні години спека ще безпечна. Не сезон; і туристи не приїхали відпочивати, не просочилися, як бурякова юшка по білій скатертині, по всьому узбережжю. Чоловік мріяв, що подорожуватиме по світу, і йому снились коротенькі мрії-сни: розум грався в собі, возносився і цурався самовозношення, гірко плакав і сміявся; а чоловік забуде сни і не зможе зрозуміти, звідкіля приходить до нього те і друге, дурне і розумне, кисле і солодке.
Я близький до змішання чорного і білого, убивці та іскоренителя всякого порядку: всесвободи. Ми шукаєм надприродного, а значить — протиприродного, і так ми знищимо стабільність. Чоловік зловив себе на осмислених думках і прокинувся. В напівдрімоті йому приходило на думку щось типу: Мені потрібно забрати пеніцилін додому. Який пеніцилін? Що за дурниця? При чому тут пеніцилін? Та ні, все сходиться. Хліб запліснявів... І що, що хліб засліснявів?.. Який хліб? Я взагалі спочатку думав про пеніцилін, а при чому тут пеніцилін? Забрати його додому.
Чоловік знову заснув. Йому приснилось, що над ним стали двоє любителів покупатись і бесідували: “Він спить?”. А він уявляв, що прикидається, ніби спить і може сказати їм в будь-який мент: “Та ні, не сплю.” Його грудна клітка мирно піднімалась-опускалась, пляж досі безлюдний.
“Віталій.”, - покликав батько. Він стояв серед води в шортах. В батька була дурна звичка кликати і ждати, поки син прийде, але не розказувати, зачим кличе, поки не прийде. “Що?”, - відказав чоловік. “Віталій!”, - покликав нетерплячіше батько. Чоловік розізлився, бо любив зразу знати, що потрібно, і гукнув (уже вголос, прокинувшись остаточно на останній букві “о”): “Що-о?!!”.
...AMENDMENTS
присвячується Владі
Хрестись перед сном. За твоєю спиною п’ять куполів вишніх, златих.
Із подихом кожним, із подивом серця, самітно уважно молись.
Прости, як тоді я, зеленого літа, штовхнув тебе долі, вставай,
Достойний я смерті, розсіяний, низький, “прости” в пустоту, прощавай.
Ти плачеш і злишся, безсила, маленька; надіюсь, пробач, полюби.
...PERVERSIONS(v.2)
Thomas and Natalia Nuit Lilith came to Switzerland in 1989. Thomas owned a small house by some mountain lake - usual thing in that land, mountain lake in the woods. Urban culture has not yet reached the area, but a town was so close that Nat could drive a car in there, buy some food and get back to Tom. They said, Tom was more static than Nat.
N. was born in Germany. Back then her family consisted of Thomas(his sum birth date digits was divisible by 7), the biological father, Samantha(often referred to as "Samael"), the biological mother, and countless other beautiful men and women who visited their dwelling from time to time. They sang, danced, played tunes and swam in oceans of soft bodies and fascinating flashes of transcendent experiences caused by special chemicals.
N. can remember that her 1st orgasm happened when she was about five. Her mother has already died of OD and that is why T. taugh N. to act and to abstain since then. "Your body's like a car and it must go far", Tom used to say. Whole Brotherhood celebrated S's death. [...]
...VOLVOS
Що може бути хаотичніше думок покинутого чоловіка? Успішного, у випрасуваних штанях, на класичній новесенькій машині, іномарці; машині з гострими кутами, як грубий і прямий характер власника. Елементарний сигнал вищості.
Глянцева фарба заляпалась в болото російського густого лісу; чоловік відпустив кермо і втомлено апатично натискає на газок. Колеса слухняно їдуть по канавкам; баранка крутиться сама по собі; чоловік вільно вибудовує аналогії свого життя із рухом цього шикарного автомобіля через ліс. Мотор тихо і спокійно торохтить.
Некерована машина приїжджає до озерця, неглибокої водойми, такого собі болітця. Цікавість чоловіка злегка оживає і він береться за кермо. Біля води стоїть дерев’яна хатина. В озерце виступають дві дошки як колишня пристань чи кладка. Чоловік веде машину так, щоб колеса попали на дошки, він уявив, що потрібно виїхати на естакаду, і неважливо при тому, наскільки дорога атрибутика супроводжує його в цьому лісі: годинник, сорочка і черевики. Між деревами вищість нікому сигналізувати.
Машина не на жарт бентежить місцевих жаб. Одне колесо виїжджає на дошку, але одразу ж дошка тріскає і престиж м’яко іде під воду, тоне. Вода запливає в салон. В успішних людей немає думок про самовбивство, ні, вони ж не дурники, а практичні діячі. Він так жартує сам з собою і жде, коли ж прийде тінь страху смерті, а не безглузда іронія. Страшок прийшов. Чоловік подумав, що ця Ігнісдемонія зайшла й так уже надто далеко, позлився на свій кретинізм, на свою слабкодухість, і повільно, розсудливо виліз із болота.
Некерована машина привела його сюди, значить, якщо не думати про дорогу, ноги самі його звідси виведуть. В мокрих штанах, зарозумілий клоун з міста вертається в теплу квартиру. Особливий запах затишку, програма “Сегодня”; вогні за вікном, шум покришок і асфальту — от куди він повернеться. До чого ці дитячі вибрики. Достатньо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572303
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.04.2015
Cannot choose a place in which
time flows slow enough to heal
deeds that harmed me all the way;
reach the state that brings relief.
Peaceful watchers of the light
(can I please 'em with my thought?)
will, if possible, observe,
care for my misguided soul
Demons ward me in this realm -
these are only tears of mine
dried by iron rails of roads
I've been trampling for decades
Guess that someone evil-eyed
holds my voodoo-doll in hand.
This resemblance is in fact
causing me to suffer pain.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518567
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2014
His foot is on your throat.
Your visual attractiveness is no more bait for Him.
This trap was set for you.
"Intrude me, override, embrace and kiss for se7en times."
Now, He avoids your flesh.
The seventh time - it never comes. LOVE's gone, mistake was made.
Your soul He doesn't need.
You want this piercing pain to dwell in other guys. Go hunt.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2014
My birthday wishes won't come true.
Because I wish my phone to call right now.
I don't expect myself to be a fool
like that. That's what that is and that is how
I waste my time. I'm waiting for your calls.
Nobody cares, nobody gives a fuck.
No good but nothing to propose.
You go ahead and wish me some good luck
so that I could withstand misunderstandings and no words
between us. Greedy, yeah, I know.
I always wanted you. to have a perfect fate.
See, how this Universe reacts?!
You say you wish me but the same
and nothing else. Dry hollow facts.
Nobody gives a fuck, nobody cares.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2014
На диво, може ненадовго,
Повторно загорілась лампа
Я стукав, в домі було світло
та вогник взяв і знов погас.
Приніс напій роздратування
і страх нового і безумство
Життя то є набір реакцій,
але в одвіт на них мовчать.
Я б випив бак води святої
Втопивбись у святих джерелах
і глухо там до дна припавши
на зло законам би не сплив
У спробі сформувати досконалість
Розширившись до болю в розмаїтті
Можливо, захопившись, втратив міру
і перебрав наш перебог?
Тікаючи в пориві відчайдуха
від іграшки, з якою тяжко гратись
Можливо, вже не вперше, спотикнувся
і недобіг наш недобог?
Оскільки тисячі нещасних
в надії вверх піднявши очі
Не можуть цьому йняти віри -
то може ні? Він ще в дорозі,
Задумливо збирає квіти?
Чи верхи мчить назустріч вітру
На ще небаченім коні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515585
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.08.2014
Not making love under the rain
nor breathing fragrance of jasmine
Not hiking hand in hand in May
Don't even feel that it is Spring
You have avoided me like Ghost
You have ignored me all the Time
I'll never tame my growing Thirst
and None of you I will call Mine
I'm virgin being Twenty-Three!
Could you imagine Things like that?!
Nice girls don't ever Talk to me!
I never saw a sweet wet Twat!
Fear of rejections like Snakebites
has led me to plan my ReVenge
A Guy that noone ever likes
will show you bloody face of Death!
I have a seat in my damn Car
I take my Camera with me
A handy Handgun's not too far
And here is What is gonna be:
You hear my sick satanic Laugh
Enjoy my car that slaughters Teens
Evade my Bullets - no success
Last shot is made in my damn Head!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515350
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2014
With every repeat
My rhyme loses soul
Woe, irony
Laugh, agony
I played, became tired
and burdened as well
So childishly
low quality
Inject back you sting
There's nowhere to hide
I won't, my word
it's promise here...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515349
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.08.2014
No news that fly off so desired lips 5
Oil-painted ravens in cold lonely sky 5
Mud on my boots is boring 3'
It was alive, it's grown and fallen down
This gold will soon be buried underneath
It makes me disappointed
You want to steal my prime-time into this
APPARENTLY you are too rough to me
Life's dead in soil. *Awaits.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2013
Першого вересня всі зібрались в традиційному місці, біля школи, на автоперегони. Вісім чи дев’ять машин, склепані — буквально склепані — старшокласниками з кусків колись цілих “москаликів”, “запорожців”, “трійок” і “дев’яток” красувались гнилими капотами під парканом. Декотрі фарбовані, як тропічні папуги, аби виражалась тональність унікального характеру власника, всі з битим склом, стертими покришками(аж корд стирчав) і корозією в неприкритих місцях.
- Йди клич Сета, може він хоче покататись, - позвав той, старший, худого пацана в білій майці, здоровенних кросовках і такій же, ненормального розміру, кепці. Пацанчик пішов.
В діру Сета. Біля школи (не дуже далеко) Сет викопав за літо яму, на кшталт погреба, з вузьким вертикальним лазом, добрих два метри довжиною. Пацани вирішили вмурувати куски арматури прямо в стінки лазу, щоб не тягатися з драбиною, але лаз все рівно був вузьким, як кишка; залізти до Сета і не вимазатись об побілку стінок було нереально.
Група випускників тим часом підійшла до Орестовича. Він ніби й старіє, і ніби нічого йому рік за роком нема: та сама зачіска, високий лоб. Сорочка, штани зі стрілками. Курточка шкіряна.
- Де ти зараз, Вань? - питає він. О, це вже не вчитель, це такий же чоловік, як ти. Без прокляття субординації ви могли би стати найкращими друзями, але просто вам нема про що балакати. Він старший, нецікавий — без образ. Тим не менше, на випускному ви собі разом випивали бренді в кабінеті інформатики, поки з проектора на дошку світила трансляція матчу футболу.
Ви тепер — співробітники. Обоє стараєтесь влаштуватись відповідно до своїх амбіцій, але конкуренції між вами не існує, це ваша спільна риса й вам обом це відомо.
- КПІ, - каже високий гостроносий юначок. - Приймали в Остріг і Львів, але рішили, Київ — це ж Київ... В мене, чесно, нема далі ніяких планів, поки буду просто вчитись.
Великі кросовки дочовгали до діри, пацанчик в майці потер плечі від холоду і скинув здоровенну кепку. Поліз всередину, вимазався у вапно. З дірки несло цвіллю і срачем.
Всередині було води майже по коліна, вода з сіруватими бульками: низ меблів тут всюди від неї потріскався. До всього було небезпечно торкатись, бо пацани кинули проводку і не зметикували, що, як буде сиро, всюди буде пробивати. Спустили сюди телевізор, зі стелі стирчить голий патрон з лампочкою.
З меншої кімнатки хтось стукав кулачками по дверях і просився наверх.
Пацанчик примостив один кросовок на виступ в стіні, другий — на табуретку і глянув скоса на двері:
- Почому година?
- Тобі сексу захотілося? - озвався важким отруйним ртутним голосом Сет. Він лежав на спині справа від входу, на тумбочці. Зовсім убитий.
- Скажи пацанам, хай викачають воду, це діло минуту робиться. - сказав пацанчик, щоб перевести тему.
Сет витяг сріблястий пістолет з-за куфайки:
- Останнє слово, Єгорка.
Від цього легендарного пістолетика справді все життя проходило перед очима. Він до чортиків реалістично виглядав. Тільки варто було засіяти сріблянці цього револьверчика, в повітрі застигала атмосфера драматичної смерті... холодок по шкірі, у-у. Єгор дивився на дуло і дозволяв собі проникнутися атмосферою.Нічого не вадило Сету відлити олов’яні кулі замість пластмасових. Навіть олов’яні формочки для пороху, і всипати туди втричі більше, ніж дають розробники іграшки. І от, Єгорко з простріленою шиєю лежатиме в воді з сірими червоними бульками, а Сет вилізе з дірки, поїде кататись і розіб’ється. Наприклад.
- Слухай, Сєрий...
- Дивись, як цікаво получилось...
- Забери ствол від мене, по-перше. Ти хочеш здати тих чотирьох? - Сет відвів дуло.
- Як заговорив. “Здати тих чотирьох”. Їх опустять тільки так, - клац пальцями.
Єгор нервово глянув на дверці і на Сета (від того несло жаром):
- Дай-но курточку, там дубак, наверху.
Сет завовтузився і спромігся чередою слабо керованих рухів подати Єгору синю куфайку.
- Я пішов, - сказав ртутним голосом Єгор.
Він протиснувся наверх через побілену зсередини кишку і почав згадувати те, що в більшості умів міститься в формі обривків речень, зроду пам’яті античного мономіфу. На устах ще ледве дихає пом’якшена версія того, що мало місце в брудній реальності.
Єгор думав, згадував, і помишляв, як це подати так, щоб не пошкодити надто вразливих; як натякнути допитливим, але не розбудити в них надмір цікавості. Трошки уявляв себе героєм-визволителем.
Єгор забув біля діри триклятущу ненавидиму кепку, але атмосфера сріблястого пістолетика так його прибила, що в невідступній меланхолії він вирішив лишити кепку заростати мхами.
“Хлопчики повинні гарно виглядати, бо дівчатка не будуть їх любити” - фу, як це противно. Заради цього Єгор нарядився в стереотипічного репера, точніше, мама нарядила.
Всюди тільки обережні натяки на правду, від неї нема прививки.
Єгор присів напівдорозі до школи на камінчик. Його почали бісити власні кросовки. Школа і автоперегони. А ще — як ми звикли робити, коли найгірше(ніби між іншим) згадуємо в самому кінці списку — його разюче почала бісити історія Сета. Як багато на одну голову на один момент часу. Більшість і від меншого ламається. Оце не поталанило тим, хто попав... в таку ситуацію.
“Тут не можна пробувати зробити щось самотужки.”
Думати про що завгодно, тільки не про це.
“Так мене скоро в річку можуть викинути.” - невеселі, але небезпідставні мислі почали лізти Єгорці в голову, він від них відмахувався, як міг.
Та ну, люди так скоро, ні сіло, ні впало, не перестають бути конформістами.
“Це рішення має більше можливих розвитків, ніж можна передбачити. І це не на добро... Не обов’язково це все правильно.”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2013
Колись не видержу, захочу собі сон
згадати кожну волосинку на подушці
й теплі руки.
Ти краща з того, що я будь-коли курив
Найкращий стан туманного сп’яніння
Мій розум чистий. Після - так болить...
Впритул, ти так старалась, що спітніла
- пантоміма.
За спалах творчості тобі - недякую
Очікував і знав, пророчив: буде пусто
Знайомий запах пам’ятаю і не сплутаю
В своїй квартирі дихала мені у вухо
вперше - круто!
Бувай, а щоб мені було досадніше
куплю-таки собі презервативи
непотрібні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2013
Alone 10
is time when demons 2'1
are most likely to come by '42
Unhappy for no reason! 3'1
while the sound refrigerator makes '40
will make you lose you mind 32
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2013
The fear of future will backstab you in the dark.
So turn your head to watch into its eyes.
It says, your whole life is misfortune, a bad luck.
It says you'll fail all plans of yours besides.
With all your strength you hit offender in its face
With all your grasp you storm its mind and ask:
"What are you if not me? Why should I bring myself disgrace?" -
- "You miss the way they harmed you in the past..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438590
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2013
Ти - хороша,
бо я бачив, коли кликав,
твої очі: в них світився невеличкий вогник. Простодушний, милий, ще дитячий.
Не погасне,
обіцяй мені, ніколи.
Навіть коли сильно спотикнешся і проникнеш в те, про що не можна знати.
Будь такою,
хочеш - будь сама, я вірю,
розберешся. Зовсім не складна задача. В тебе усе вийде, Оля :*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2013
Я ускользну от тебя, должен
Но все же, останется запись "Здесь был... " - на Святой Стене
Я ускользну от тебя может
А то ведь придется придумывать новую ложь в суде
Каждому демону нравится
Убежище слабости тела, изменчивое своеволие
Каждый посланник пытается
Помочь мне признать, чем является жизнь с тобою, Оля
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437068
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2013
Гордість прагне ображати, похоть все під себе,
А листок – усе пустий, листок пустий. Зелена
спереду широка і простора даль. Є на плечі –
Маленький сірий рюкзачок, в якому тяжкі речі.
Танці бачив на шпалерах, що із того? Мало.
Треба би піти в театр і оперу. Там гарно.
Але грошей-то нема. І нецікаво. Не піду.
Бо жадний! Ось до тебе руку не тягну. Веду
рукою по паперах. І вони тихенько, тихо
шелестять. Усе пусті! Мабуть чекає лихо.
Кроки за дверима, і мій зошит заберуть,
відправлять в пічку, я відправлюсь в путь
із цього місця.
"ой. ... нє, не жадний.
відпустив."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2013
Звільнення від рабства смерть героя
Дорога від ідеї в забуття без результату
Спартакова доля
Чи то варто впасти і не встати
За марні власні ідеали міжлюдських відносин
Плід не скуштувавши
Душу врешті виштурхають гроші
Пристойний одяг етикет хороший секс інакше
Спис в бою підкосить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434270
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.06.2013
Ескізи кращого життя горять
Старезний одяг мій процвів
У тих місцях, де люди бачать...
Бо я не дуже часто себе мив.
А тут - вона; підходить обережно.
Балакати зі мною - можна,
дружити, значить, можна теж.
Любити можна? - Хто зна"...
Я запускаю дорогущий шатл Curiosity
вона виносить чорний ящик в студію
Вже встигла покусати мені губи
В квартиру точно що не пустить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433939
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2013
Добірка відчаю, який не встиг доспіти, щоб ставши переконливим, пробитись крізь асфальт
425435
What's left for us is solitude
of our-selves
In crosses or in circles do we live?
In soil we meet, so soon we'll die
and worm will judge our deeds.
Atrocity or virtue - who will care?
Crusaders resurrect and die
in HolyWar
May EVERYONE so glorioulsy die
then egoism will go there too
and free all men from gloom
Immense amount of our faith
enough to drown
our brood in blood. Far not enough to love
and cease revenging sprees of rage.
So please yourself, you are the one
that causes pain
but I don't care. In soil we'll meet again.
You have the right, you have the cause
to do that way.
Why choose belief in love in vain?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433938
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.06.2013
Гордість прагне ображати, похоть все під себе,
А листок – усе пустий, листок пустий. Зелена
спереду широка і простора даль. Є на плечі –
Маленький сірий рюкзачок, в якому тяжкі речі.
Танці бачив на шпалерах, що із того? Мало.
Треба би піти в театр і оперу. Там гарно.
Але грошей-то нема. І нецікаво. Не піду.
Бо жадний! Ось до тебе руку не тягну. Веду
рукою по паперах. І вони тихенько, тихо
шелестять. Усе пусті! Мабуть чекає лихо.
Кроки за дверима, і мій зошит заберуть,
відправлять в пічку, я відправлюсь в путь
із цього місця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429478
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.06.2013
1 Hów may I hélp?
2 Constitútion of belíefs and unchánging státe of thóughts.
2 Mídnight cómes
3 stárting from the mórning. Tóo much clóuds, no sún.
3 Crácking sóund
1 intrúdes intó my héad.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416940
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
Як жаль, що ти лише як ехо вічності,
що вибрала тебе й мене для цього танцю
Як жаль, що ти лише сплетіння
причин і наслідків у всесвіті. Ніщо.
І все - так дорого мені.
В параді образів - один.
Не більше значимий, ніж інші.
Я не мовчу, кажу, що я тебе люблю.
Так сталось - ти цього не ціниш.
Ну що ж - переживу. Бувало (буде) гірше.
Помру, помреш і ти.
Прийдуть у світ придурки інші.
Привіт - бувай. Стається повсякчасно.
Не значиме ніщо. Воно ж і наймиліше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013
Some time PM 2
Now, everyone's asleep 3
I think of you. 2
You have no sense of guilt 3
Or do? 1
'say 1:38 2
Now, nobody does care 3
Of self-esteem 2
Of anybody else. 3
They sleep. 1
So I will too 2
Go into bed of mine 3
You know I'm drunk 2
though you don't give a fuck!..
Or do?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013
Стали в сумі скелі
Дні настали темні
Друзі, коли схочеш - завжди тут
Води течуть тихо
Знаю, в тебе лихо
І коли захочеш - я прийду
Полум"я пекуче
зсередини мучить
приклади до нього... холодець
Вітру стало нудно
Бачу, тобі трудно
Держишся чудово, молодець
В мирне тихе ложе
поверутись може
Будь-хто. Може також і твій дух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411739
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.03.2013
Батьки підмигують лукаво, (чи ж більш стурбовані, ніж ми?):
Коли вже дівка в тебе буде? Із ким злягатимешся ти?
Коли я матиму невістку? Я хочу внуків під столом.
Коли розродиться пшениця? Коли ти будеш мужиком?
Попідганяйте мене, мамо. І навіть тато не мовчав.
Чого вам так поприпікало, щоб я у шлюб скоріш попав?
Яке вам всім до того діло? Пуста у мене голова?
Мені до злости надоїли наставницькі такі слова.
Я бачу, вскочили ви вчасно у ваш урочистий союз
Обранця свого поважали - так, що й згадати це боюсь.
А ваші діти - просто щастя! Крокують твердо по життю!
Тому, не треба мене вчити. Я чуть пізніше оженюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409118
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2013
Коли ми інколи все ж голосно сміємся,
забули, що все рівно - помирати.
Прийдеться згадувати, і від того страшно.
Від страху одне одного не любим.
Не знати, кому можна довіряти.
Із відчаю, зірватись може всякий:
погнатися за враженням яскравим,
у спину з маху нам ножа встромити.
Не всякому тут можна довіряти...
Ти болю теж наївся, нализався?
Ти знаєш дуже добре, про що мова.
Як дуже тяжко стріти в світі друга.
В очах навпроти радше лютий ворог.
До того ж і в собі не розібрався:
заплутано в душевних лабіринтах.
Чи ззовні чи зсередини погубить
тебе одне вселенське зло
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409115
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.03.2013
Гномон коливаннями своїми розтривожує
Нащо поливали квіти гноєм, я не можу
перенести це буття, де король принижує раба
і бере собі у свиту, у наближені, зятя.
Віскі на столі - купили і забули, що скоти.
Нам пити скотч - за літр - вісім"сят три.
З дешевших. Невелика честь.
Світленьке, не настояне. Пече
Колосс розколоти пополам - лиш землетрус
Нам, філістерчикам? А ну же! Ні, боюсь!
Хіба під ноги монументу наригать.
Cogito, ergo sum - вся благодать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2012
І скільки б не свердлив виски
думками, "як би то зробити",
діаметральна протилежність, ти
завжди уміла мінус занулити
якимось ортодокс-плюсом.
І мій висок знайомився з кутом
Цих віршів мало бути шість -
бо можна їх писати безупинно
Поставить нуль за зміст мені,
і п"ять - за риму
Найбільш авторитетний судія.
чи нуль за творчість, п"ять - за плагіат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2012
- Слухай, а якби там було шило?
- То ти б получив в рило!
Испробував би мою скажену силу!
А потім би тебе током било!
- Слухай, а якби шило там було?
- То я б назвав тебе "бамбула"!
Тільки так, шоб мама не чула.
А якби почула, то зразу забула.
- А якби там було шило, слухай?
- То я дав би тобі в вухо!
А потім ше і плюху!
Тобі була б конкретна невезуха!
(с)Шнайдер & Давидчук, 2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2012
Штекщ
Отже, Отче, з чого я почну?
Знайди хвилину і єпітрахіль
Послухай як вода. . .
"На кому лишать, то залишаться,
кому відпустять, то простяться" - чи не так?
І
Що мудрість рикошетить від моєї голови
Я - як побитий ветеран без нагород.
Як я домовився із Місяцем (бо Бог, Той був зависоко)
Споліскував, нагий, обличчя, руки і живіт.
Чому? Ай, це ще обговорим.
ІІ
Пригнічену статевість може опишу?
Та ні, я ліпше закушу губу
...ти знаєш, я знаходжусь від конфесій осторонь
Любити згоден і братів і ворогів
Не зразу певно... З часом я навчусь!
ІІІ
Про те, що плотські пристрасті - нікому не чуже
А ще не просто так щораз жахливі сни
Є два рядки, які навмисно пропущу
Або пізніше ми до них дійдем
Одне мені потрібно: відпусти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2012
«Боїшся смерті?» – Ні. Боюсь рум'янця на щоці
Боюся, що не контролюю, все у мене на лиці,
в очах, які помітили у тебе плямку… на спідниці.
Питаєш жартівливо, чом мої розширені зіниці.
Це добре, що ми поки тарганів тримаєм на ланці
Затерли й поховали всі отримані в житті синці
Але любов потрібна всім, тому, можливо, якось вранці
Я бачитиму твою шкіру, що вилискує на сонці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2012
Ну почему я не Васько
Сидел бы, думал теоремы
Сидел бы молча, без носков
И вычислял бы апофемы
Иль почему не Шнайдер я.
Мой подбородок странно целый.
Но Шнайдер и Васько - друзья
А я вот - одинок, хоть смелый
Распухли ноги у Васька
И Шнайдер сильно матерится
Их ждет бутылочка бухла
Они хотят сейчас напиться
Работа ночью - тяжкий труд
И даже доза кофеина
Им не поможет - все умрут
Как умирает жалкий псина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2012
На жовтій вулиці жарко, аж душно.
Зайшов у двір, під тінь горіхів, і присів біля стовпчика. Покликав старого рудого собаку. Той важко піднявся, причоломпав до мене і впав збоку. Хлопаю йому по пузі. Він хрипко і часто дихає.
- Так, деякі з нас задихаються, - кажу йому.
Лагідно кажу - втішаю. А на думці туберкульоз і філософська парадигма, як ми повинні відпускати улюблених. Псів. Коханих. Смиренно. З любов"ю. Все понад це - самолюбство.
Женя підійшов і хлопнув мене по плечу зверху вниз. Миттєво я уявив картину збоку: Женя втішає мене, я - собаку.
- Тоня не хотіла робити тобі боляче, - каже він.
- Я знаю.
Я знаю, що навіть нема кому глянути на декого з нас, хто задихається. Нема нічого страшного, коли ти нічий улюблений.
Мабуть зловтішаєшся зараз, але все рівно дякую за теплі слова. Той, хто перший ревнував.
Йду додому.
Посеред вулиці стоїть помаранчевий проржавілий автобус без коліс.
Буду слухати радянську попсу.
Капли слипаются, молнии бродят по кругу, у-у-у
Очень обидно; теперь понимаю теряю подругу
Мне очень больно, наверное я слишком чуток, у-у-у
Сидя на корточках, подозреваю: теряю рассудок.
Вот мой товарищ встал рядом со мною
Назвал меня плаксой, старался обнять
Давя весом тела, сочувственным тоном
Сказал мне: "Она не хотела тебя обижать..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375446
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.11.2012
Напиши мені вірш білий-білий,
як ті хризантеми осінні,
холодні.
Напиши на папері парфумом
улюбленим - буду тримати
напам"ять.
Розгорну я пелюстки листочка
в клітинку, і буду зимою
вдихати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372735
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.10.2012
Це три слова з крапкою в кінці. Це значить вона(об"єкт закоханості)...
Це значить, прадавня кров говорить, що колись ви були без одягу і готові; а коли вона загарчить - ти не посмієш, а коли втече - ти побіжиш за нею.
Над тобою нависло марево: при сонячному всеблакитному небі - грозові хмари, й ти є лялька під струнами блискавок біофізики.
Ти запечатаний сотнем клятв і обітниць - більшість з них позабував, але ж лежать на тобі.
І тоді ти закоханий.
В4ись любити.
Це до тебе. Цей заклик тобі на цей час потрібен, і ти його прийми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372714
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2012
Щоб продовжити обірване, в кімнату зненацька вривається моя пам'ять, (збуривши за собою потік повітря), а за нею ‒ інші видумані й реальні персонажі. Я прокинувся, я просто думаю.
Деякі сновидіння неможливо розтлумачити асоціативним методом, бо майстерності катма. Тому нічого не лишається, як підкоритись настрою, з яким сон виплюнув мене в реальність. В реальності надовго не лишаюсь: яким би сон не був, він завжди цікавіший і закрученіший, ніж ця… фізика, що нас оточує. Хімія, що біжить по наших жилах…
Я згадав… ой, мені нецікаво жити. Зараз не час відкривати архіви, і розказувати, що в цій історії ключове, і за яких обставин ставалися події. Хоча, мені відносно легко це зробити: двадцять років не є так багато, щоб не згадати їх, (відкривши попутно відповіді на всі питання). Але не це змінить дійсності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371814
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.10.2012
Коли на землю спустилась м'яка ніжна літня ніч, я відправився в пекло. Я не питав, як воно виглядає ні в кого, чужі описи мене не влаштовували, тому я зробив собі власне.
За столом ведеться тепла бесіда, людський гомін заповнює тишу в кімнаті, а я стою за дверима. Коли заходжу всередину, на столі холоне чай, стільці пустують. Нікого нема.
Вони, можливо, зараз піднялися нагору ‒ я ж чую їх гулкі кроки, що струшують зі шпалер пил? Я піднімаюсь нагору, але їх немає і там. Кімната темна, умеблювання поглинає скупеньке світло з вікна.
Сирени автомобілів швидкої допомоги кличуть мене вийти на балкон. Он, видно їх: на пустій дорозі колона з чотирьох білих «бусів» несеться геть. Синій проблискових маячків став єдиним виразним кольором цього сну.
Я покидаю балкон в кімнату, що вже не в цьому вимірі. Сатана показав мені істинну печаль, одну з можливих кар не знаю за що.
- Ти будеш мучити мене?
- Не в цьому королівстві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371813
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.10.2012
Прокинувся ніби ні від чого, але якщо вже не спиться – можна піти відлити.
Дивлюся на мобільний – рівно третя-нуль-три. Я Тобі довіряю.
Вночі в місті постійно сяють жовті вогні, й віддалений шум автомобільних шин став звичним подразником слуху. Я вже відвик спати в повній темноті та повній тиші.
Коли приїду додому, то, після міських ночей, деякий час буду трохи боятись темноти. Дивитимусь на двері – в сусідній кімнаті пустота, і невиразне темно-синє світло трохи проходить із вікна. Я знатиму, що при вході не з'явиться темний мовчазний силует, але все ж краєм свідомості очікуватиму його там, не відводячи очей.
Та це пройде, як повинно проходити все дитяче, ірраціональне.
Ірраціональне.
Дзвінок мобільного заставив мене сіпнутися від несподіванки.
‒ На тебе шо, ночі нема? – бурчу я, стараючись здаватись сонним.
‒ Здоров. Виходь в центр.
‒ Чого?!
‒ Ну, ти мені друг? – не люблю маніпуляторів, що б'ють на дружбу. Більше люблю, коли доповнюють просьбу жалісливою фразою «Ти можеш мені й не помагати…» таким тоном, ніби я остання персона у Всесвіті, яка може допомогти.
‒ Канєшно!
‒ От; і в мене сьогодні день народження ‒ не забув? ‒ заперечити не можу, бо технічно так і є ‒ за північ починається нова доба.
‒ І ти вже зараз святкуєш. ‒ кажу я іронічно.
Іронічно.
‒ Дивись: в мене тут пляшка, і я тебе дуже чекаю, ти прийдеш?
‒ Само собою.
Між першою і другою не повинна й куля просвистіти.
‒ Отже, ти покликав мене посеред ночі просто так, посвяткувати?
Куля не свистить також між другою і третьою. Деякий час він жує, потім розмова триває про музику, потім він перекурює. Потім кашляє і якось винувато говорить, що пора кидати курити.
‒ Ти правий, це не просто так, що я більш нікого не мав запросити. Я радий, що так вийшло, ніби все сплановано. А поспіх такий, бо, знаєш, я мабуть давно хотів тобі розказати.
Дуже люблю описувати насильство. Коли починаю – мене затягує, і цей азарт безперестання росте до кульмінаційної точки, доки не зриваю виграш – відразу до свого опису. Не тому, що він бездарний і недоладний, а тому, що він занадто чіткий, надто контрастний, понадправдивий. Він вражаючий! Відчуття від нього такі, як від споглядання чудних рис Космосу ‒ не знімків, а саме цілих Галактик власними очима, і не в телескоп! Але це захоплення ‒ не благородне, не «захоплення красою», а діаметрально протилежне.
Тобто, ніби насильство і є прекрасним, але спостереження за його довготривалими наслідками викликає холод в грудях, розсіяність, безпорадність…
‒ Насильство є прекрасним?
‒ Ну… так! Ні. Я не з того почав!
Я в сні часто роблю фільми. На таке потрібно довго вчитися, щоб створити якісний продукт, а мій сон ‒ бездоганний. Хоча ніхто з критиків його ніколи не оцінить. Це неможливо перенести на кіноплівку таким, як воно було.
В цих фільмах сцени змінюються на перший погляд хаотично і безпричинно. Події не є жорстко зв'язані з реальністю, і багато чого глядачу довелося придумати б самотужки. Це мало би певні переваги для них: свобода вибирати подробиці причин. За мною не лишається навіть головної думки. Увесь сухий осад ‒ сильна емоція, така, як я хотів.
Ти знаєш,‒ нервово сміється, ‒ мабуть до такого фільму в кінці потрібно було б додавати легенду, інакше він би був абсолютно мутним для розуміння, тому ‒ некомерційним.
Але останній мій сон, вчорашній, це щось – чисте, довершене… Це ‒ страх неочищений… ‒ тут мене пробило на регіт.
‒ Чого ти смієшся? Я мусив спочатку записати все, бо засіло цвяхом в голові, і ніяк не міг звільнитись від нього. А тепер розказую тобі, бо воно досі держить мене. І більше!
‒ «Страх неочищений в коридорах тьми непроглядної!»… «На верхньому поверсі башти чорної!»
‒ Ти просто не хочеш слухати, от і все.
‒ Ти правий, хто ж захоче слухати, якщо ти так страшно-неочищено почав? Ану ж і мене вчіпить і не відпустить?
Ні, розкажи мені, звичайно розкажи! То все жарти, то я так захищаюся від стресу. Все рівно весь сік буде втрачено. В нас же нема проектора прямо з твоєї голови? Говори.
‒ Ти збив мене!
‒ То давай вип'єм. Ти сказав, що насильство ‒ прекрасне? Чи я не так зрозумів?
‒ Просто, знаєш, я мав на увазі те, що відчуває сама людина.
‒ Та-ак? І тобі про це наснився сон? Ти когось із задоволенням бив?
Він знизує плечима, йому неприємно починати заново, коли вже був набрав ходу.
‒ Я буквально вчора читав в неті новини, кримінальна хроніка. Потім увечері ліг подрімати в навушниках, і під музику заснув.
Tiamat – “Amanes”.
I, I deliver my soul to you…
І тут починається мій сон. Мама каже піти в школу, полити вазони, і я йду через поле по межі. Я співаю слова пісні під музику, що чую.
Однак, секундочку, я щось забув! Забув, навіщо я йду в школу, забув чи взяв ключі від класу, і, перевіривши по кишенях, помічаю, що не взяв з собою телефону.
Why have you forsaken me? ‒ співаю я.
Why have you betrayed me?
Why did you abandon me?
Why did you leave me?
І тут чую зовсім іншу музику справа: грім. Там небо скаламутилось густими чорними хмарами ‒ ніби зверху в атмосферу бог налив чорнила, і воно розповзається, поки не досягне точки мого перебування і отруїть повітря. Яскрава фіолетова блискавка розкраяла горизонт навпіл. Я відчуваю, що не проста гроза, і ліпше не йти нікуди зараз, коли вона швидко наближається разом з льодяним вітром. Деякий час я вагаюся, а потім йду назад.
По дорозі зустрічаю те, чого там раніше не було: яскравий синій портал; якщо ти грав друге «Діабло»,( ‒ я киваю, ‒ )то розумієш, на що воно схоже.
А біля порталу ‒ татуйований факір, і він вклоняється порталу.
Ключове слово – «портал», його можна зустріти в моєму вірші, (ти читав його), і звідти береться його значення саме в цьому випадку… Я ‒ все, як положено ‒ розбив цей кусок сну на символи. А ще «факір»…
‒ І ти пішов у портал?
‒ Ні, рухався в тому напрямку, але почався другий сон. Пісня ще тривала в той час.
Отже, я сиджу в підвальному приміщенні ‒ пам'ятаєш, я розказував, як їздив у табір, і де в нас були дискотеки й перегляд фільмів…
‒ Християнський табір.
‒ Так, от оце там.
Зал поділений пополам колонами. Я стою з правої сторони, і знаю, що це ‒ музей. Дивлюся на табуретку, пустий гріб і красиву, вишневого кольору, гітару; і то я знаю, що гріб ‒ Ісусів, і табуретка ‒ теж його.
Сідаю на табуретку, граю на гітарі (пам'ятаєш ‒ в навушниках досі грає пісня) і дивлюсь на гріб ‒ він всередині сильно припав пилюкою, бо стоїть постійно пустий і відкритий.
Коли мені набридло грати, кладу гітару в гріб. Кладу донизу струнами, але мені це не подобається, і я її перевертаю. Знову не подобається, що пилюка буде падати всередину деки, і знов перевертаю. Потім знов. Потім думаю: «Нащо Ісусу гітара й табуретка?», ‒ забираю їх та й переходжу на ліву сторону.
Там ‒ компанія з чотирьох чоловік: юнак з жовтою гітарою сидить на табуретці, а в нього в ногах ще двоє хлопців. Юнак грає й співає щось веселе. Трохи збоку на табуретці сидить дівчина у білому мережаному платті, їсть чіпси з пачки.
Я звертаюсь до них: «Акомпанемент потрібен?»
Вони ігнорують, ніби нема мене. Ті двоє, що сиділи на підлозі, починають один з одним переморгуватись навіщось… Один встає, і бере трохи чіпсів у дівчини…
Тут голос став помітно нижчим. Він сидів, поклавши ногу на ногу, а над верхнім коліном схрестив і руки. Говорив, злегка нахиливши голову, а очі мав широко розплющені, щоб тримати перед очима всю картину.
‒ …і тут (тут щось пропущено!) вони вже добивають хлопця ногами! Де дівчина?
Другий іде геть із залу. Бо'зна-що робиться в його душі, але руки його викручуються дощовими червами, ніби в хворого психа, а з обличчям робиться таке, таке, як по ньому проходяться протиприродно сильні судороги… Куди ві…, ‒ він запнувся і кашлянув, ‒ куди він іде?
Зверху видно, як вони, непритомну, волочуть її за руки по піску, плаття здерте до пояса, і в картинці видно по краях їхні руки: справа і зліва. Отак-о: картинка стоїть, і вони проволікають її: знизу показується голова, колишуться груди, і потім зверху зникають п'яти.
Дещо змінилось в їхній зовнішності ‒ обидва роздягнені до пояса; один має воєнну зачіску, довге волосся й цей… виголене по краях… вплетені прикраси; тобто ‒ схожі на варварів.
Поки волочуть ‒ їхні ноги вгрузають в пісок.
Його пересмикнуло. Тремтячий голос на словах «в пісок» зазвучав явно розгублено; хлопчина вкінець вичерпав мовні засоби, щоб передати те, що насправді бачив, думав і відчував. І тихим голосом продовжив:
‒ Ісусові ноги вгрузають в пісок під вагою хреста.
А тепер я бачу, як вони копають яму. Звідти видно море ‒ може це пляж.
Я бачу її рожеві напіврозтулені губи, і помалу опускаюсь в них. За ними ‒ темнота, падаю, поки все не стає темно… всюди…
Я бачу руку, що тримає двоствольний обріз, націлений їй в обличчя; я ніби сиджу на зап'ясті.
Помалу сповзаю вниз по шорсткому стволу, й все робиться темним до того, як я досягаю мушки.(тут щось пропущено.)
Картинка зверху: тепер згори показуються її ноги, біле плаття… Руки, руки сіпаються в конвульсіях, а я піднімаюсь до обличчя, ‒ він скривився і шумно видихнув повітря.
Потім закрив лице рукою і почав терти лоб та брови, опершись ліктем на коліно.
‒ Один з них сипнув лопатою трохи піску їй на лице, туди, де були очі. Пісок моментально позлипався і почервонів.
Я опускаюсь до її… зуродованого лиця… І чую ‒ бачу і чую! ‒ як ці закривавлені губи чітко шепочуть мені щось за сценарієм… Я в них падаю. Тоді кругом настає темнота ‒ таке відчуття, що наді мною зімкнулись її зуби; вона поглинула мене, і зараз я захлебнуся її свіжою солонуватою кров'ю.
Тепер ‒ екран. Хтось пустив із проектора прямо на стіну, білим по чорному, слова: «Ненависть пропущено», «Постріл пропущено». Їх замінило: «Додав…», ‒ не пам'ятаю далі дослівно. За цим фраза: «Субтитри додам завтра :)», ‒ зі смайликом в кінці.
Потім вроді така фраза: «Шукав… О_о», ‒ посередині фрази безумний, здивований смайлик з двох букв «О», ‒ «Знайшов глибоку повну путь.»
За кадром хтось звучно клацнув пальцями ‒ аж легеньке ехо відскочило від стін залу, а всі букви на екрані змінились із прописних на заголовні: «шУКАВ… о_О зНАЙШОВ ГЛИБОКУ ПОВНУ ПУТЬ», ‒ і наступила тиша така, що буквально чути шум власної крові в судинах.
Це не все ‒ тепер в тиші показали в профіль лице того, з голеною головою, що стріляв. У нього вся нижня щелепа і щоки висять рваними кусками м'яса. Знекровлений, він дивиться спідлоба за кадр, вправо.
Показали й другого, що кривив лицем, коли виходив з залу. Теж в профіль; він просто дивиться туди саме, за кадр. Я чомусь знаю, що вони зв'язані сидять на табуретках.
Це все в мене в голові, розумієш? ‒ мовив він до мене здавленим голосом, ‒ я це все придумав виключно для себе, і я відчував жах, прокинувшись. А знаєш іншу річ? Мені сподобалось. Я себе вразив. Це те, чого я хотів. Тому я це придумав.
‒ Я теж тебе придумав, ‒ кажу, імітуючи його важкий тон, ‒ ти просто моя проекція в творі, який увесь придуманий мною.
(…)
Коли я натрапляю на певну життєву незручність, то схильний нарікати, чому це робиться саме зі мною, в такій химерній загадковій послідовності. Чи це задумано для мене, чи просто витівки молодого незрілого розуму не здатні виділити суттєве від пустого…
Суттєве від пустого.
‒ Чому гітара ‒ тільки тому, що грала музика?
‒ Гітара ‒ це Ісус. Його нема в труні, бо він воскрес. Тому гріб всередині покритий пилом. Але якби він там був – він би перевернувся кілька разів, ‒ він раптом неголосно хихикнув, ‒ може спитаєш, чому гітар дві? Чи про табуретки? Цього я не знаю…
‒ Що ж за новини такі треба було прочитати…
‒ Масове вбивство у Бельгії. Хлопець-сатанист убив свою подругу. Дядько-педофіл…
‒ Досить з мене.
‒ Я все не міг зрозуміти, що рухало цими людьми… А зараз, знаєш, розумію.
Зараз розумію…
А найгірша життєва незручність, на яку можна натрапити – це власне Его. В певний момент усвідомити, що тебе не влаштовує те, що є тобою.
‒ Ти себе накручуєш.
‒ Нас, по суті, мало відрізняє. В думках я наближаюсь до них, я відчуваю себе ланкою передачі прокляття. А я не хочу такого передавати!
Люди відчувають це. Мене питають: «Чому ти так на мене дивишся, чому ти постійно опиняєшся поза спиною?» Я себе по чомусь видаю… Бо не можу ‒ свого ‒ всередині. Я потроху божеволію, починаю тупіти, починаю помічати за собою безпричинні страхи. Може ти чув, мужик-алкоголік застрелив своїх жінку й сина, а сам повісився. Я поважаю його, я захоплююсь ним. А справді: чого-то має син навчитися в цій неблагополучній сім'ї, в такій гнилій комірці суспільства? (А жінка так само бухала й ніде не працювала). Піде, десь підсяде на наркоту, знайде собі шлюху-наркоманку, заведе ще такого одного сина, яким був сам. Потім не обійдеться без криміналу. Може, він з товаришами заб'є до смерті продавщицю в ларьку. Чи що гірше. Так хай зараз помре, подалі від гріха. Мужик все правильно зробив. З іншого боку, я відчуваю відповідальність за всіх тих нещасних, що просто народилися не там, де треба.
Коли сильна воля стати кращою людиною не була і не є частиною тебе теперішнього. Пам'ять про себе-гіршого є обжитий край, а можливість себе-кращого є страшні нерозвідані дебрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371140
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.10.2012
И вот скорбящий успокоился
Надел ботинки, даже их почистил.
Чего ж ты ныл, кусок дерьма?
В какой статистике теперь все это числится?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371138
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.10.2012
Я втомлений цього недільного вечора, бо від полудня до десятої солодко служив волонтером на заключному гала-концерті «Великої коляди». Натовп людей в храмі… Я кашляв, відчував у тілі жар, але носив лавки, стільці та металічні каркаси. Близько години стояв потилицею до центрального входу храму, звідки несло холодом. По завершенні концерту, нас вгостили гарячим вином.
«Одного прошу в Тебе, Господи: тільки б не захворіти ще більше. Я Тобі довіряю.». Коли я загину, значить на те була Твоя воля. Тільки б не зробити мені нікому гірше на цьому світі, Господи. Коли буду чинити шкоду, вбий мене, Господи; і я не жалкую про свої слова.
Коли повернувся назад в гуртожиток, сполоснув себе в душі холодною водою і помив голову.
Нарешті схилився на подушку.
За вікном так само жевріють жовті вогні, як свічки. Слабка лампочка, не прикрита люстрою, освітлює скромну кімнатку. На широкому ліжку вже зібралися знайомі, й ведуть невимушену бесіду про любі життєві дрібниці, про ватру в поході, про шкільний випуск чи може про чийсь день народження. Коли я зайшов, то відчув себе трохи незручно. Знайшлося місце на низенькій табуреточці біля ліжка. Марічка сміється, збоку сидить Олег, серйозний і заглиблений в роздуми. Це ‒ карта і дорога, але Місто буде не тут.
Я покидаю цю кімнату й повертаюся у власну, але не ту, де сплю в цей момент, а в ту, де раніше проживав. Я голодний. Ставлю на електроплитку чайник без води, він плавиться. Спіраль плитки небезпечно пашить червонястим жаром і плавить корпус, все розтікається плавленим металом, тому доводиться витягти вилку з мережі.
Кімната неосвітлена, безлюдна. Я лізу на двоповерхове ліжко і влягаюся на голі пружини.
Миші?
Або, надіюся, це піді мною хтось не спить. Крізь пружини бачу пусте нижнє ліжко.
Під паркетом лазять лускаті черви, мертві собаки шкребуть кігтями стіну за шафою і прокляті голоси самовпевнено виголошують один одному анафеми. Під ліжками гусне темнота, прямо з неї піднімаються безликі демони, і морочать мене своїм парадом, настирливо голосніше кричать; ритмічно, все скоріше, ковзають повз мене, зачіпаючи кусками блискучої, як вороняче крило, темноти! І моя шкіра стає страхом, проколота тисячами тупих отруйних голок, а голова безболісно тріскає, впустивши всередину тиск натовпу думок руйнівного божевілля. Я глохну, мій голос майже захлинувся, слабо силкуючись розсіяти марево молитвою.
Прокидаюся злий. Стаю на коліна, діловито шепочу «Отче наш», а ще роздратовано і нагло докоряю своїй голові, що не може ні в чому розібратись.
Нерви втихомирюються, сироти на руках пропадають. Настирливо ставлю собі питання: що відбувається зі мною?? Негайно хай свідомість дасть мені відповідь, без всяких символізмів, чесно і прямо. Хочу усвідомлене сновидіння.
Вікно. Спокій. Тиша. Сусіди мирно сопуть уві сні.
Схиляюсь на подушку. Хотів усвідомлене сновидіння? Нá тобі!.. Нá тобі!.. […]
Епічна гра фантазії розрослась і продовжувалась аж до ранку. Якщо сни я люблю більше, ніж реальність, через те, що люди розчарували мене нещирістю, закритістю й відсутністю почуття гумору, то навіть сам з собою я цього не можу знайти.
Придумай собі хоч цілий побутовий роман навколо мене, мені потрібно інше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369882
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.10.2012
‒ Маєш час на діалектику? Тут в мене не в'яжеться: Детермінізм VS Свобода вибору, і ні один aka Віруючий не тямить дати пряму відповідь.
Отже, детермінізм не в'яжеться зі свободою вибору і покаранням за гріхи.
: гріх - це злочин проти інших людей або проти себе самого. Злочин - дія проти волі об'єкта, шкода об'єкту.
Тепер, я розгляну щойно народжену дитину, як чисту систему, обладнану можливістю навчатись. На основі оточення дитина формує своє все ‒ пріоритети, характер, вміння; природні схильності в такому віці грають незначну роль. Оточення не є результом свободи вибору індивіда. Однак оточення стає тим, на основі чого приймаються всі подальші рішення індивіда, оточення втискає всю свободу вибору в цілком окреслену рамку ‒ а це вже не свобода, це наслідок.
Тоді гріх, як наслідок того, чого я не вибирав, не є свідомо вчиненим мною злочином, Тому за нього належить пом'якшена кара, або зовсім не належить.
Таким же макаром падає ціна всіх духовних подвигів праведних людей. Таким макаром, всі люди рівні, що справедливо. Питання: яка різниця, хто як живе?
‒ А до чого тут детермінізм?
‒ Детермінізм ‒ це ж і є визначеність наперед.
‒ І нащо його з будь-чим в'язати?
‒ Щоб посередництвом чогось він вказав хоч би на допустимість існування Бога, якщо не на факт такий.
‒ Я тобі розповідав про свою теорію більярдних шаріків? Це фактично і є детермінізм, але якщо в це сильно вдаритись ‒ виникне відчуття фаталізму, чи безсилля будь що змінити. Тому про це не варто думати, щоб не перетворитись в овощ.
‒ Та ні, мені головне ‒ мати чіткі осяжні докази, факти емпіричні, правду необговорювану ‒ а далі я змирюсь, постараюсь вже не обовощитись. Про шаріки, да, ти розказував. Що шаріки посклеюються назад? Всесвіт ‒ щось поскладніше за стіл біллярдний.
‒ Нє-є-є. Не це. Про те, що, вдаривши шаріки, можна прорахувати математично, в яких точках вони будуть в будь-який момент часу.
‒ А-а, ну да, да. Але що посклеюються, ти теж говорив.
‒ Ну, це не головна умова. Можуть і не склеїтись. То не важливо. Важливо те, що шаріки (атоми) вже запущені, і змінити їх рух ніщо не в силах, тому що крім них більш нічого не існує. Ну звісно, гіпотетично, крім Бога.
Але є декілька «але». Точніше не декілька, а одне. Якщо навіть Бога немає ‒ тоді всесвіт гіпотетично звідкись утворився (гіпотетично, бо можливо він нізвідки не утворювався, а був завжди і завжди буде).
І якщо він утворився ‒ тобто виник нізвідки, то де гарантія, що і зараз нізвідки не з'являються або нові всесвіти, або просто молекули ‒ які міняють хід подій. Але і це в детермінізмі нічого не міняє. Якщо вони і з'являються ‒ то не ми на них впливаєм, а все одно вони на нас.
‒ Так от, щоб все не було настільки фатально, нам треба Бога. Який би був фактором випадковості.
‒ Ти ніколи не будеш знати, чи Бог це фактор саме випадковості, а може це теж фактор визначеності. Є ж пророцтва ‒ чим тобі не детермінізм.
‒ От вона ДРАМА.
ZOMG TEH DRAMA.
‒ Ні. Не драма. Це механізм, з допомогою якого можна поламати моск. Не варто шукати змісту в тому, в чому його немає ‒ казав Меншицький. Я перефразую: не варто шукати змісту в тому, в чому його, можливо, немає, і який точно неможливо знайти. Істина прийде сама по собі. Правда суб'єктивна.
‒ Є всякі свідчення. Треба перевірити, чи носії таких свідчень ‒ самообманщики і фанатіки, чи їх щось просвітило.
‒ Свідчення ‒ не факти. На кожне свідчення є десятки протисвідчень.
Моск ‒ основна його задача вижити. Це все реалізовано через вміння моску отримувати задоволення і незадоволення, і так фізіологічно склалось, що ті елементи, які приносять моску задоволення ‒ допомагають вижити. І навпаки: те, що приносить моску біль, як правило, руйнівне.
Так от, серед факторів принесення задоволення: смак їжі, секс, тепло, запах повітря - це фізіологічні.
Але поява інтелекту привнесла деякі сурогати: інтелект зумів обманути мозок, тобто самого себе, і навчився давати задоволення, яке не обґрунтоване фізіологією, наприклад алкоголь/наркотики, солодкі булочки, солоненькі чіпси, порнушка, і релігія в ту ж стєпь; релігія ‒ це продукт, який тобі не потрібен був в принципі, поки ти про нього не знав, але коли взнав ‒ цей продукт приносить задоволення ‒ і його хочеться мати.
Так само чіпси: не знаючи про них, ніколи їх не захочеш, але хтось придумав (чи випадково, чи прозріння, чи дослідами), а хтось прорекламував і продав.
І от ‒ попробував ‒ смак сподобався і хочеться ще. А це всього лише гра на інстинктах мозку, бо в умовах боротьби за життя мозок спрямовував тіло шукати більш якісну їжу за трьома критеріями ‒ солодке, солоне, жирне ‒ і, повівшись на солоне, моск запав. Ти розумієш, що це і шкідливо, і не наїсися, але хочеться.
Так само і з релігіями. Хтось створив (придумав, щоб обманути; обманувся хворою психікою/глюками; невірно зрозумів якісь події ...), а хтось це вміло продає, причому продає, як правило, після того, як вже і сам став споживачем цього продукту.
В цю стєпь і філософії різні.
‒ Однак є різниця між знанням, яке формується в мозку на основі попереднього досвіду; і знанням, яке приходить незалежно ззовні (теоретично від Бога). Це можна відтрасувати.
Щодо мене ‒ я спочатку взнав про релігію. Потім здобув достатньо знань, щоб допустити існування Бога як догму(для фундаменту) ‒ такий крок був для мене вимушений, ну бо я, куди правди діти ‒ генетичний вантаж і т.д. і т.п. А зараз мені потрібен доказ такий, який не викличе в мене жодної підозри.
Пройде певний час ‒ якщо не знайду, і мене все остаточно підзадовбе, то почну виставляти містиків за брехунів, в активній формі. А знайду, то почну всім розказувати, що так, Бог є, але Бог ‒ це не обов'язково Церква.
Емоційне сприйняття ‒ корисна для людини булочка, бо якраз годує інтелект незрозумілістю. Без цього аспекту справді зробишся овощем.
Але мені потрібна деяка інфо від Першоджерела.
‒ В православній вірі немає ґрунтування на доказі. Те, що доказане ‒ те є незаперечним фактом. а віра полягає в впевненості в існуванні Бога, незважаючи на відсутність цьому доказів. Якби існування Бога можна було б довести ‒ ВСІ люди вже були б віруючими. але за кільканадцять тисяч років довести не вдалось нікому.
І тобі не вдасться.
Можна правда довести це собі. Але то буде суб'єктивістика.
‒ Якщо Іов виганяв злих духів ‒ то він таки ВИГАНЯВ злих духів, і ЧИТАВ думки. Яким макаром? Треба бути очевидцем або святим, і довести, що містика є самобутньою, а не продуктом інтелекту.
‒ Звідки ти знаєш що Іов взагалі існував? Звідки впевненість, що то:
а) не видумка…
‒ Сто-о-оп…
‒ …б) не дуже вмілі фокуси?
‒ Це те саме, що стверджувати: я не можу точно знати, чи існував мій дід Дем'ян! Такі фокуси кидаються в очі. Розумні люди з критичним умом є всюди. Повинні бути.
‒ Не те саме. Він існував, бо якби він не існував ‒ не існувало б і нас.
‒ Згоден, що всього, що неможливо довести ‒ неможливо довести. Ніяке історичне свідчення не можливо довести, ОК?
‒ Можливо. існування Гітлера доводиться безперечними фактами; існування да Вінчі ‒ його картинами, Шекспіра ‒ його творами. Якщо це не вони їх писали ‒ ну то й що, ми називаєм Шекспіром ту людину, чи групу людей, які написали «Гамлєта».
‒ А той Йов зцілював людей. Ти ж бачив гори костилів під іконами? Брехні?
‒ Це факт? А ти зціли свої нирки, зціли моє серце ‒ ото буде факт. Я гори костилів можу під своїм вікном поскладати теж.
‒ Ти правий. Тому-то я маю поштормити кліриків!
‒ Тупо. Вони вже купили товар, який приносить задоволення їх мозку, і після того вони в певній мірі осягнули мистецтво продажу цього товару.
‒ Не думаю, що їх «мистецтво» настільки витончене, щоб я залишився повністю впевненим в їх точці зору. Я вже за замовчуванням відкидаю солідний кусок їх світогляду ‒ мені потрібне якесь осяжне непояснюване чудо. Мені потрібне. Я серйозно ставлюсь до цього.
‒ Дивись, щоб оточення кліриків не стало тим, на основі чого приймаються всі твої подальші рішення. Шукати треба не в менеджерів з продажу, там крім чіпсів навряд чи чого знайдеш, а в себе треба шукати. З дітей брати приклад ‒ вони чисті в думках і діях ‒ от де істина.
Слухатись істинних потреб свого мозку.
‒ Я боюсь, що моє «в себе» буде жорстоко помилятись і оперувати дезінформацією, на основі чого з'їду з глузду к чортовій матері. Я добре знаю, чого мій мозок потребує, явно відчуваю його тваринне коріння ‒ це надто небезпечна машинка, щоб не застосовувати на ній якесь СуперЕго в обличчі Бога
‒ Ти визначся, що тобі потрібно. якщо механізм придушення тваринних коренів ‒ то тут краще звертатись не до релігійних діячів, а до психологів.
‒ Йопт, до психологів. Чого б я по-твоєму психологією цікавився ‒ бо прагну цілісності особистості. Я володію купою матеріалу про самого себе Ніякий психолог ніколи стільки не виявить. Я маю чудову пам'ять. Я можу багато-чого сам. І самому це зробити зручніше.
‒ Так. Але психологією ти цікавишся з книжок, а релігією ‒ з реальними людьми, а має бути навпаки. Сам же казав: «Я боюсь, що моє «в себе» буде жорстоко помилятись і оперувати дезінформацією ‒ на основі чого з'їду з глузду к чортовій матері.»
‒ Це стосувалось релігії, а не моєї власної свідомості…
‒ Ми говорили про релігію і про усвідомлення СВІДОМІСТЮ ІСТИНИ.
‒ То ти хилиш до того, що коли апарат свідомості покороблений ‒ то Істину ним не осягнути?
‒ Ні. Істину взагалі не осягнути, бо доведеної істини немає.
Навпаки ‒ покоробленою свідомістю дуже просто «осягнути істину», але суб'єктивну, і зовсім не істину.
‒ Ну, то значить, я дійду висновку, що Істина є Відносною істиною кожного живого человека окремо.
‒ А ще не дійшов?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369879
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.10.2012
Intro
[...] спочатку принесла благодать. Це ніби м'яка тепла істота вирішила заснути в мене в грудях, згорнувшися в клубочок. Я відчуваю його вагу, тепло, його сумирне дихання вві сні, безтурботність, і проникаюся його відчуттями, бо вони живуть в мені.
Потім одночасно задумався над минулим, майбутнім та теперішнім.
1) Як я можу бути прощений, коли не можу простити небажання змінюватись?
2) Як я можу сам змінитись, коли не вірю в можливість цього?
Я все бачив власними очима: небажання і, відповідно, неможливість змінитись. На основі неважливо чого! Чи гордості, чи фатуму-детермінізму! Це дійсність, яка забирає землю з-під ніг, і всякі кроки беззмістовні.. Людство пішок, з яких жодна не повинна значити для нічого. (Бо ж для віічності не значить!) З них, тільки своїх матері не хотів би тягаря гріха, і батькові не бути зануреним в порочність.
Але батьки запевняють, що для них все втрачено.
І
Смиренна душа не бажає нічого. Смиренній душі ... усе до душі.
Чому творити хоче далі свої засмучені вірші?
Чогось тоді не вистачає, коли пухнаста теплота
усю істоту огортає, і всередині чистота...
Колючий кортик встромить в серце (напевно через день чи два)
Приречений похмурий смертник - мій ненависний сатана.
Я на колінах:
де пропала
благодать?
Верни на місце. . .
ненависний. . .
супостат. . .
З самого ранку в грудях відкрилась чорна діра, засмоктала все радісне, а сама робилась все тяжчою і притискала до землі. Я дихав глибоко і часто. Безодня поглинула всі думки, і почуттєво ставало все гірше.
Розум все-таки розмислив над чимось мовчки, і це точно не було чимось хорошим.
Я важко зайшов до кімнати і біля столу впав на четвереньки - не стерпів тяжіння.
День вийшов присвяченням розгадці причини.
Висмоктувалися із мозку запитання, але масивна пустота зразу їх забирала без відповіді. В цій же пустоті тонули всяке бажання, всякий намір, всякий потяг.
Про що думає пустота. Чому тяжко носити її всередині.
Я спромігся доволікти себе в віддалений кут, і там на лавці замкнувся на собі й почав спливати сльозами в очікуванні милості від тої болотяної чорноти, dass поселилась в районі шлунка.
ІІ
Усе, що маю - непотрібне. Я падаю в невтішний плач,
бо у пробачення не вірю й не маю права на "пробач".
Я хочу так: так сильно хочу: зміни себе! так! саме ти
мені щасливою потрібна. Не маю іншої мети.
Я плачу далі, (бо не вірю)/бо я бачу, як "надто пізно" тебе їсть
Чи моє слово щось та й значить, чи більше важить моя злість?
Якими ж немічними виглядають всі доступні мені в цьому віці інструменти, щоб захистити те, що я люблю. Занадто м'який підхід лишиться непоміченим, а занадто різка дія провалить мету.
І коли я пускаю своє слово корабликом в океан, то можу оцінити його міцність тільки безсилим суб'єктивним критерієм: я хотів усе зробити якнайкраще. Не маю влади над тим, що коїтиметься далі, але віддаю владу у руки Всевишнього, Хто Єдиний, на кого можна покладати віру про зміну всього на краще.
Спостереження триватиме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2012
Пізнай себе...
Падуть на землю кришталеві банти
І вилікуй себе
В депресії живучий і нев"янучий пирій
Молись за світ
За тебе він нічуть не кращий
Молись за свій
психічний, і запущений вже, рак
Ударив грім
І блискавка у храм душі попала
і храм згорів
І попіл на руках повік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365969
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2012
І квіти гниють, неприємно це бачити.
не старайся, ніяк не зарадиш становищу.
Уникатимеш їх і очима тікатимеш
Чи слова "я люблю" все шептати їм...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2012
Та шо ж я бл@ть так лоханувся... тут спав собі - ху@к - кошмар!
Злякав собаку, як проснувся. З"їб@в настрашений комар.
Приснилось цей раз - шо вгадайте. Звичайно ж, Іра, хто іще.
Побачите - то передайте, B Давидчука болить плече.
Приснилось потім - п"ю я воду. Та випив трохи доху@
Назад почало все вертатись. Горлянка клекотить моя
Заклало вуха, носом хлюпа, аж очі ссука затекли
Та так почав водой стругати, шо аж потьоки попливли
Стругав спочатку я водою - нічо, нормально вроді йшло.
А потім білою х@йньою, так вроді сир, не знаю шо.
стругав хвилини певно зо дві. Так шо й дихнути я не міг.
Куски ковбаски вже полізли, і був би так я там і зліг,
Але на радість псу проснувся. Роззявив очі, ох@їв
Чуть відійшов, зліз з ліжка, взувся. З каструльки трошечки поїв
Заюзав й@баний аналіз - аналіз виявив наступне:
Шо в мене бл@цький розлад моску, і поврєжденіє єсть крупне.
І символ значить во шо, друзі: Шо сперма в голову стрільнула
Шоб тут ніхто не возражав - По римі підійде акула
Я бл@ вже чесно з@їб@вся хотіти чортій-зна чого
А вся проблема, друзі, во де: світ стурбував х@я мого
Гормони плавають в mainstream'i, нічого з цим не вдіяти
Хіба по-людськи попроситb, шоб дав ся хто чуть виїбти
Ну бл@, я виставлюсь придурком, яко такого попрошу
Піду-но я посублімую, чи ліпше хуя потрушу.
пристойних можна напоїти. Розпусна дасть без водки так
Так стоп, тре знати, шо хотіти. Любві, чи дати по трусах?
І
Любов і вірність - ідеали. Я прагнув їх відколи жив
На це питання досвід гіркий мені осяяння пролив
Нема ніде такої жінки, шоб розум гострий, як коса
Що піднімає словом з мертвих, і ним же жалить, як оса
Щоб серце млосно опускалось при виді лику і очей.
Така, що інша вже інакша. Без кого пеклом рай пече.
Котра пребуде кращим другом і не водитиме за ніс.
Гнучка і до нового спрагла. Достойна часом гірких сліз.
Котру нізащо не зміняв би, хоча про кращих завше чув.
Котра остання хоч і перша, і з нею ще ніхто не був.
Любов і вірність - ідеали. Для того, щоби стати їй*
Тим кожним, з ким вона була би - поменше, любий друже, мрій.
ІІ
Така, шо мури кругом неї. Таку попробуй завоюй
Коли почну котити яйця, зловлю - я точно знаю - х@й
Нічого точно знать не можна, ніхто ж нічо" не говорив
Собі я хочу два пірожна. І шоб мені їх хтось купив.
Ох бл@ настільки все трагічно, шо очі лізуть десь на лоб
А то, шо хтивий я собака - то це ше кажуть "довбой@б"
Яким діотом треба бути - шоб так на фразу повестись
Шо "неможливе - все можливо, тому не ний, давай борись."
Не всім насправді двер відкрита. Сильнішим виграна війна.
А десь у горах, на долині, кавказець ріже барана.
Собі тому тако я мислю: для чого буду я терпіть,
Якшо тоді, коли я кислий - мені х@йово й все болить?
В хорошом состояньї духа - скрутити можна дідька в зю
Піду вже зара" шось робити, а то сидю собі, п@здю.
Ой сука, скоро сонце сходить. Пора походу в люлю йти.
Ну завтра, х@й з ним, додрукую. Присняться кішки і коти.
Коли присниться знов ця жінка - подумаю, шо хто прокляв.
Я знаю, сам просив приснитись, однак несила більше бл@!
Ну як такою можна бути! Настукаю на неї ща!
Я був, між іншим, би непроти зіжрать червоного борща.
Якби пішла мені назустріч - була би не така, як є
А так розбила мені серцить, і совість її не жує
Піду он завтра, зніму тьолку. Зі злості з радістю би вдув.
А стоп, це треба ше поспати. Піду, ше поки не забув.
ІІІ
Весь час відданий пустоті, признаю втраченим навік
Я міг тоді забути страх. Сховатись в тінь її повік
Пробач, той час, та ти пройшов. Єдиних випадків було
Чи два чи три - мені не стало. І їх в минуле замело
Обличчям стати в інший бік - тепер вже вибору нема
І у кімнаті моїй пусто. Думки хіба стоять сторчма.
Лишити мушу шепіт часу. Туди вже точно не вернусь
А уперед мене не пустить, коли серйозно не зберусь
Лишилася одна відрада - це сміх, потішити людей.
В багато способів досяжна. Наприклад також вірш оцей.
16.06.11
IV
Я цей семестр через неї стипендію он прoїб@
Прийдеться пристрасно молитись, ше може таки вигребу
На ціле літо піду в рабство, бабло прийдеться зароблять
Ше й мама буде моск довбати. Л@йно коротше нах@й-бл@ть
І ше цей настрій рагуляцький, постійно сушить бл@ хандра
Не можу погляд отупівший відвести з білого ковра
Ви ж знаєте, шо я - заразний. Ношу з собою бл@цький ген
У цьому випадку, замітьте, шо "ген" не означає "член"
Надія вроді є зцілитись. Ну так скажіть, шо тре" зробить?!
Бо з@їб@ло - кожен ранок чи серци чи ребро болить
Твержу собі "все буде добре", воно як було, так і є
А все чого - та догадайтесь. Світ стурбував х@йло моє
Тут лишнього не буде слова. Ох ці баби! Я чув намёк,
Шоб я йшов нах@й. З@їб@сто. Хороший получив урок.
(c)todkrank, 23.07.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2012
Минуле, я тебе палю, як жовте листя.
Твій час пройшов, я мушу далі йти.
Кидаю спогади, що серцю близькі,
можливо, щоби краще що знайти.
Не вийде ж бо сказати "Повернися!"
Так хочу мертвий попіл запитань
в Твоїх руках побачити вже зараз.
Ти можеш - втішну відповідь дістань!
Я втомлений тонути у примарах
непевних і неточних людських знань.
Дивлюсь в майбутнє зверхньо, діловито.
Хто проведе мене за горизонт, туди?
І навіть через двері, що закриті,
до чистої, холодної води,
до трав зелених, буйних, шовковитих?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363021
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.09.2012
Возможно зверь да выколет мне очи. Ночь облачна и так темна
Со слабым ветром не сравнится земная ласка ни одна.
Или одна. Ты щас сидишь наверняка, читаешь гороскоп
Смеешся иль сочувствуешь, просматривая влог...
Куда не денься, хочется развратником вмиг стать,
для тела чемпочаще девушек менять.
Но ты. Как чувство, что спасает от нужды
и совесть. Не понять, зачем нужна ну именно вот ты.
Ты как цветы жасмина. Я на миг забылся вновь
И все сначала, но меняется ведь все. Любовь?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012
You caught in the storm
coward nature revealed
In panic you cry
Your mind under siege
You wanna get out
believe, so do I
Compassionate feelings
are helpless this time
You blinded with flash
and rain in your eyes
Don't know the direction
No path you may find.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359811
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2012
Добрий початок - половина всієї справи.
Г. Сковорода
1. Мотивація:
Самовтіха. Виправдання. Карма.
Безвихідь. Фаталізм.
Безумство. Жадібність.
Любов?
присв. Юлі Осе4ko
I.
Як всякий мрійник, уже давно, і не один раз, уявив нашу сім'ю. Не тільки нашу.
Звичайна риса характеру; одна з.
Але це не те, це нічого не пояснює. До чого це.
Диявол ховається в дрібницях. Можна сказати, що життя є Диявол(повніший список імен наводиться в ЛаВея, в Сатанинській Біблії).
Я і не орієнтувався на аудиторію. Хаос мусить бути зображений в своєму первинному вигляді, щоб Його ні з чим не переплутали. Вторинне впорядкування кожен зробить сам для себе. Так робиться постійно, це - закон.
III. Пояснення:
"Я не можу всидіти на місці". Але не тільки через це в тебе легко закохатись із першого разу. Тільки з першого, саме з першого.
Коли я нарешті на секунду відриваюсь від мрій, то журливо, цілком свідомо думаю: тверезо: який же я ідіот. Звичка багато думати; і цього разу - все тобі.
Люди живуть-перетинаються, і ти - всього лиш персонаж(і я персонаж).
І я, брехун, буду зараз переконувати публіку, що ти...
простіша, ніж здається?
приваблива [редаговано від "сексуальна"], цілком свідомо(заперечення не приймаються). До цього треба звикнути.
Взагалі я можу говорити тільки, як шарлатан, що по світлині розказує долю(!), не те що характер. Саме неосвічений шарлатан. Диплома з емпатії в мене нема, і серцю своєму я настільки аж не довіряю. І така ціна, відповідно, моїм словам.
але тим не менше:
II. Молитва:
Прошу Господа забрати в тебе ту крихту безумства, що може спортити добрих 20 років життя, якщо не 50.
Чому я знаю, чому мені так свербить: інтуїція. Коли я відчуваю щось, то це зазвичай не просто з пальця висмоктано. Щось в тебе є, це помітно(а я привчений помічати такі речі...) якою мовою ще пояснити?.. неможливо.
Хай цей твір летить в ефір, бо
Карма. Фаталізм. Безвихідь.
50% егоїзму виправдовується тим, що ти признаєш свій егоїзм. Навіть половину того, що лишилось REPHRASE: Навіть тої половини, що лишилась, вистачає, щоб збити з пантелику одних, викликати самовіддану любов або неприязнь в інших. Емоції одним словом.
Те, як ти відштовхуєш руку - це дрібниця.
Диявол.
Хай би я був 10 разів неправий, хай би цього ніколи не згадалось через декаду.
Ще кілька томів від відомих авторів, і ти станеш, безумовно, мудрішою, правильною(?), більш смиренною.
Відірвешся від своїх батьків, і в тебе буде зовсім інакша сім'я.
...нема ніде такої жінки,
що розум гострий, як коса,
що піднімає словом з мертвих
і ним же жалить, як оса...
Віра в силу думки - схильність дикунів.
Хай цей твір летить в ефір...
Безвихідь. Карма. Фаталізм.
...колись трави передадуть тобі від мене привіт...
IV. Оце дивлюсь на листок, як Нарцис в дзеркало. Я все можливе зробив. Звершив ритуал, зняв з себе відповідальність(псих. напругу)
Чи все можливе я зробив?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359664
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.08.2012
Він довгий, буквами ряснить
Нічого доброго не вчить
І на погане постарався
Дивитись крізь абстрактні пальці
Він трохи схильний до дурниць
Зазвичай просто десь лежить
А як захочеться спалити -
То буде, як папір горіти.
Описує практично все:
Баян чи мову, змову, смерть
Антоніми, безумство, спрагу
Чи демонструє перевагу
Хотів би знать напевно він
Для чого хтось його створив.
Буває небагатослівним
Зате родився з ритмом рівним
Із темпом, як в його творця
(так стукають людські серця)
Буває повен він зневіри
Якби хотів, то певно зміг би
Докупи геть усе сплести
і трошки більше повісти,
ніж можуть символи сказати
Одначе, цьомуне бувати.
Звичайно, дуже любить він
Коли читають між рядків.
Достатньо ц'еї лиш підказки
Про що йде мова у загадці?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359509
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.08.2012
I say, no difference at all
and I won't change my mind
I tried to stop the world
I tried to stop myself
No way
I can't stop staring at your eyes
Where I
so yearn to see the future and
prevent it if it's bad.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2012
Nobody cares of ice-cold world.
When you're in trouble, you're alone.
Your tears keep falling down whoever stares at them.
No man can help
and in yourself
no power left
to change a thing.
Then may you rise and counteract
to change a thing?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359465
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2012
Куда смешнее мысли,
если ты, дурак, влюблен
в самом страшном смысле. Любая радость - смутный сон,
а жызнь - лишь свет во мраке смерти, и, все тусклея, сганет он.
Ты знаешь: ей не быть твоей.
И нечего терять, лиш сотню дней.
Чего ж тянуть, давай скорей!
Давай сейчас, а то стемнеет вмиг,
и ты поймешь - уже достиг
той точки. Пишешь скучный стих
в скучнейшем месте. Завтра ты,
возможно, будешь хохотать, сожжешь никчемные листы.
Возможно (сам) мечтать, когда уже придут кранты.
Ты болен и не можешь спать.
Не хочешь сразу мысль принять,
о том, что можно удержать,
лишь отказавшись
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359463
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2012
A healer is becoming sick
while treating. What nasty trick
your fate has played with you...
It forced you to become a man, you wouldn't like to be.
You'd like to never know
you'd like to never see
you'd like to be a dog and f**k the conscience...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2012
Штекщ
Я нині випив дві чи три, ні, п"ять бутилок пива,
Вином ізвечора мене компанія вгостила,
Удень з товаришем я в центрі вдудлив ше чекушку!
Товариш потім геть пішов на хату до подружки.
І
П*янючий я в упадку сил конаю на общазі
Всю душу і все сприйняття у власть віддав заразі
Тут усвідомлення прийшло, я дуже засмутився:
Мій внутрішній незнаний світ мені тоді відкрився.
Не маю дівчини я бідний, нащо я вродився??
На мене за ці двадцять літ ніхто й не подивився!
З мисливським хистом всюди я шукав жорстоке порно
І лібідо своє кормив бувало й гіршим кормом.
Ця одинокість мене їсть, хоч це й ефект горілки
Все крутиться у голові, що я не маю дівки!
Не може встоять на ногах кімната зі стільцями.
Ну що мені робить тепер зі своїми яйцями?!
В сльозах кричу я перегаром про своє нещастя...
Чого маленького мене не вбило злобне трясця??
Чого, ще поки молодим, я не ходив гуляти?
Чого не можу я тепер дівчину обійняти?
Чого гранату я не з"їв?.. - бо не було гранати...
Чого кондом в аптеці я соромлюся придбати??
Навіщо я впав на мороз, коли пропонували?
Обставини усе життя мені поруйнували.
Тепер я лізу в Інтернет незрабними руками
Шукати буду популярні фотки із дівками.
Та хвиля жалості до ся мене вчавила в стільчик.
Ні в кого більше не запхну я свій маленький хрінчик!
Я хвилю жалості здолав, бо личить так мужчині
Ох алкоголю перебрав я очевидно нині.
Я вирішив зайти Вконтакти, глянути новини.
І подивитись чи нема там гарної дівчини.
Я кляцав кнопки, все шукав на кого подр@чити
та передумав бо згадав, шо дуже хочу пити.
Ізнову скоро повернувсь до свого я заняття
Ну так погано, шо капець! ото мені прокляття!
Я добре знав чого хотів, знайшов твою світлину...
і усвідомив тут свою нікчемність на хвилину:
У тебе певно є пацан і ти його кохаєш
А тут нещасний онаніст - ти й не подозрєваєш!
Ну як то так принижусь я, коли візьмусь за прутня -
бо совість в мене, як в коня - то штука ой могутня!
На тебе ще раз подививсь закислими очима
І, бідний, чуть не заревів, як та мала дитина!
Я відчайдушний написав тобі в приват признання:
"Маленька, я тебе люблю, це пише тобі Ваня."
Подумав трохи я, і стер останні штири слова.
Все рівно видно, хто писав, то нашо така мова?
Та те, що залишилося, відправити не зміг я
Піду, можливо я засну - година-бо вже пізня
Морально опустошений на ліжко я приліг
Так серце гупа! хоч крутивсь, заснути я не міг.
Я думав, так і пролежу, стрічаючи світанок,
А може мертвим в свому ліжку стріне мене ранок.
ІІ
Приснилося під ранок так, що ти зі мною вчишся,
Що ближче, ніж вже зараз є, з тобою подружився
Стосунки наші ніби-то, повиті теплотою,
І взагалі, чудово все іде у нас з тобою.
Приснилось також, я літав і ковзав над землею.
Приснилось, ніби я в тюрмі, і маю гонорею...
По суті, як сказав би Фрейд, тут міститься бажання:
До спілкування тяга і приховане кохання.
І дивно, скільки не старавсь, зробить не міг одного:
Свого сновидного кінця ввести до лона твого :\
Ну тут, сказати можу сам: така структура психіки,
Зіграла може, певну роль велика кількість випивки.
III
Пройшло не-знаю-скільки днів, можливо, пару місяців
Для мене трохи із тих пір вже світ прекрасний вияснів
Собі спілкуюсь через чат з подругою одною
Буває часом подивлюсь на фотку також твою
З твоєю фоткою тепер - дурні асоціації
Цікаво, що сказав би Фрейд - він завжди має рацію
За випадком тодішнім я, поправді, не жалію
Все помню добре, до дрібниць - брехати тут не смію.
То жарти все, звичайно так, хоча би й плоскуваті
Жартую так, як хочу сам. Як ніби в своїй хаті
Де взяти гуру, шоб поміг пригнітити печальку?
Чого під вечір сутужно, нема печальки зранку?
Не парюсь більше я тепер про хвостик коротенький
Стабільна психіка моя, бо я вже - не маленький.
23.07.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354603
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.08.2012
Коли оце пишу – я не жартую
Послухали б ви мудрі ці слова
Коли відріжуть пилкой x@я –
Волосся, бля, стає сторчма.
Так страшно це, що… ну, не передати
Лиш цю картину уявіть,
То стане вам на все наср@ти
Ви ноги в руки вже беріть
Бо прийде Янгол покарати,
Підхопить пилкой ваший х@й –
Тоді ви будете волати
Як недостріляний буржуй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354601
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.08.2012
Я гордий. В цьому велич? Певно ні. Дивитися на брата тільки зверхньо;
зневага - не підходить це мені. Ми всі однакові, бо смертні.
Чи я величний, лиш коли не сам? Із дівчиною любою у парі.
І всякий підлабузник каже нам, що разом ми є надзвичайно гарні?
Чи тільки сам для себе, і в собі найкраще все потрібно проявляти,
не гнути театрально брів, і величчю нікого не чіпати?
Всередині всю гідність берегти, назовні ж - плазувати під ногами,
а харцизяки всякі і кати, що хочуть - те і роблять нехай з нами?
Що знаю я - нічого, (ну хіба, крім того, що потрібно жити)
а то пропустиш все, як той Циклоп, і будеш під парканом вовком вити...
Де треба - там моє не відберуть, занехотя всім іншим поступлюся.
Не поламають. Хочуть - хай зігнуть. Однаково величним залишуся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354325
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.07.2012
Не переживай.
Отримає кожен
рівно те, чого хотів.
В могилу з ним він ляже
для вічнострашних снів.
Не вирветься ніколи.
Наблидне скоро дар.
І серце похолоне,
а розум кине в жар
Прокляття сам шукавши,
терпи, і спочивай.
Навіки в землю впавши,
ти не переживай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352069
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.07.2012
Вона сказала мені "завтра".
приходить "завтра" - все мовчить.
Коли вже це мене навчить:
очікування - марна трата
часу.
Вона сказала мені "потім".
Напевно, зрозумів не так.
Я вже сьогодні, зараз хочу.
Та очевидно вона проти
цього.
"Ніколи". Я уже звикаю.
Ця її память на слова...
Забита іншим голова...
Нічого, трохи почекаю.
Завтра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351836
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2012
9-тикласниця з Солотвино запросила мене в гості.
Я її ні разу не бачив, хіба з живого тільки голос чув.
Задала вона питання: скільки мені років, скільки років.
Я й кажу: двадцять один. Приблизно, але так і є.
Питає далі вона в мене, яку я хочу дівчину собі
на час курорту, щоб із нею бути, таку, як птаха нерозумна,
чи для розмови персону інтелектуальну.
Вона буде мене цілувати досить щиро.
До чого це питання, я спитався. А вона?
Мовляв, подругу маю одиноку. Ото і буде тобі для розваги.
А зі мною ж будеш розмовляти. Ночувати в бабушки в будинку
будемо на різних, правда, ліжках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2012
Someone is hard-working yet he works for no result
Somebody is waiting till tomorrow comes to start
Somebody, someone is not your kind.
Somebody is villain and he's gonna go so far
Somebody is dying 'cause he lost his shiny star
Somebody, somebody's not like you.
Somebody is liar yet he claims to tell the truth
Someone is so smart, he thinks the others are all fools
Somebody, someone is not your friend.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351552
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.07.2012
Your children've cried out their minds
For You. They blaim You as the reason for their wars.
You are the Treasure only chosen finds.
The rest ninety percent don't find a cause
for their pure pain.
Blind suffering. Where is Your "end is nign"?
Faith's killing people just as weed
Overconsumed with greed
Faith's spawning fanatics of every kind
Defilers drown in gold, the other ones just bleed.
I'm over it. Don't know a shit. That's surely not enough.
I am just grievy keeper of my oath. Or is it mine?
I think You watch and cry or watch and laugh.
And, yes, I've put that, 'cause it rhymes.
I think You never really cared.
I'm glad. This poem raiZed my self-esteem.
The last thing I posessed in world is Soul.
It turns out there's no Soul. I'm free.
Will go and make a giant hole
inside my head. Not yet.
All that is there, is WHY & WHY & WHY.
Why are they down, do bleed, are sick?
Today I die. Or people die.
No wonder and no magick trick
Will cure my soul, will cure us all.
Another "why" I'll get today.
I've let thoughs flow. I don't regret.
I will go down and pray.
Will You forgive? Is this too bad?
You have Divine Criteria, I don't.
16.2.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347994
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2012
- Довго ти ще будеш?
- В тебе кров з вуха тече. - Старий недоумок задовбав своєю присутністю, його візити стали надто частими, і кожен раз він мене питає одне і те саме. Досі я йому одне і те саме відповідав, але з самого першого разу хотів послати подалі.
От він торкається рукою того вуха, на яке я дивився. Він же не повірив. Механічно купився і навіть здивувався, коли не виявив на пальцях крові. Плюнув спересердя.
- Серйозно, Саша, ти би оце кінчав дурку гнати. Нема чим зайнятись? Ягідки рве, дитинка п'яти рочків.
«Не твоє діло, чим мені займатись.»
- Зайнятись якраз нема чим.
- То йди віддихни! Їй-бо можна подумати, шо звихнувся. Пізно вже ‒ в хату пора.
Я вірю, що поки людина живе, хтось пише про неї книгу. Мені цікаво, що про мене написали би, от коли я, наприклад, зранку чищу зуби. «Він встав, пішов чистити зуби. Дивиться у вікно...» Чи щось подібне, залежно від хисту автора. Цікаво, чи той, хто пише, знає, як правильно повестись би мені в певний час. Чи вже продумав до кінця сценарій, і персонажів, яких я зустріну. Інколи я подовгу можу занурюватися в себе, уявляючи, як би я був описаний ‒ я і те, що робиться зі мною; що я роблю.
Гарячий піт на чолі захолов ‒ я його стер, спершись на лопату. Батько відійшов так, що я не помітив. Я дивлюсь на горизонт ‒ якщо це можна так назвати ‒ за забором лінія дерев, хати, усе підряд. Горизонт має бути тонесеньким, рівним, як струнка!
Сонце заходить, стає все холодніше.
- Ти може не пам'ятаєш, але тебе часто чіпляло щось таке - то вирізати з дерева машинки, то робити здоровенну годівницю синичкам, розмірами з собачу буду. І де все воно? Повикидали і поспалювали, воно шось так ‒ ні для душі, ні для тіла. Заняття повинно приносити користь або задоволення. Кінчай дурку гнати.
І в хаті спасу від нього нема. Задовбав.
- Тобі вже скільки років? Сидиш вдома штани протираєш. Я все ждав: коли він вже принесе щось в хату ‒ а пора би.
- Я пішов спати.
- Ну да, це ж неприємно слухати.
- Надобраніч.
- Восьма година, він спати йде. Надобраніч.
Спальня ‒ то якраз те місце, де можна прикинутись, що спиш. Вважається неввічливим капати на мізки тому, хто спить.
За один вечір батя може згадати всі мої недостатки, все що йому здається недостатком і всі мої промашки за всю історію. Може навіть пройти це по другому колу. Це триває десятиліттями, і в мене від звуку його голосу ‒ від цеї інтонації, яку він приготував, щоб полити на мене лайна ‒ в мене кров закипає, але терплю. Було перекидав стіл, пробував по-хорошому пояснити, що мене до печінок дістала вся ця мова («Чого ти не... а чого ти не... ну а чого ти не... А зроби так, а зроби так, як я хочу; так як я хочу, бо отак мені хочеться...») Пробував і накричати на нього, і по-хорошому підійти. І все зводиться до одного: «Ти не маєш права до мене сікатись» і «Тобі хочеться попиздіти?».
Втомленим засинати набагато легше. Здається на сьогодні день закінчився.
- Мій клієнт думає, що про нього пишуть книжку. Це звичайно поширена фантазія, популярний самообман, але те, ЯК він думає її писали б, дещо відрізняється від істини.
- А як би ти її писав?
- Ця машинка штампує мрії та ненависть; до нього підходить техдокументація, а не книжка. Не стало вже тих рідних, кому він довіряв, хто б наставив, а він би трохи слухав.
- Значить, так тому і бути. Розказуй нам, що б про ти про нього написав.
- ... Значить, так тому і бути! Це буде хорошою вправою на терпіння. Ви будьте уважними слухачами.
- Жодне слово не випаде з пам'яті вовіки.
- «Хто добре запалився, той добре почав, а добрий початок - половина всієї справи.»...
- Це епіграф?
- Так.
- Його автор?
- Григорій Сковорода.
- Бездоганно. Тепер можеш починати.
- «Людина стає тим, біля кого живе. Часом людей виховували вовки ‒ відомо, чим це закінчилося. Tabula rasa не вміє думати. Людина тільки наслідує голос своїх вчителів ‒ батьків та інших відомих розповсюджувачів слова, а витоки всього премудрого знання взяті зі спостережень за Сущим.
Так, Творець вдихнув душу в глину. Далі вже його творіння стають Творцями Душ одне одного.
Для кого я авторитет ‒ той говоритиме моїми словами й наблизиться в своїх думках до моїх; кого я розсмішив - згадає мій жарт при інших.
Я дивуюся щоразу, коли виявляю, наскільки тісно взаємодіють Творці Душ між собою посередництвом інформації. Ближче до інформаційного суспільства це стає очевидним і для них самих. Кожен наступний побачений зв'язок відкликається в мені вмиротворяючим тріумфом.
Я знаю, звідки беруть початок їх музичні смаки, моральні принципи, тонкощі поведінки. Стиль гумору, колір любові, смак ненависті.
Я знаю, чому в певний момент до них приходить той, а не інший спогад.
Душа настільки проста! Достатньо згадати своїх Творців, щоб повірити мені.»
II
Думаю, здебільшого автори не розповідають про персонажів, таких, якими ті є насправді в своїй унікальності. Автор описує не персонажа, а себе ‒ це в нього добре виходить, бо себе знає краще всіх. На основі розуміння власного внутрішнього світу можна створити достовірний образ персонажа ‒ тому персонажі мають бути схожими з автором. Чи відображати внутрішні суперечності автора.
Більше всього я би хотів, щоб автор, що описує мене, описував саме мене. Дещо в мені, можливо, важко зрозуміти, але готовий пояснити це. Боюсь що ‒ неправильно описаного ‒ мене осудять саме через нерозуміння.
Мене він глибоко нестерпно дістає... Просто щоб не повертатися в хату і скинути роздратування, я лишився надворі в надії, що це дасть мені хоч півгодини спокою. Я шукаю способи. Я не можу витримати, коли кров кипить регулярно від його присутності.
Зранку я стараюся затриматись в ліжку, бо... неввічливо капати на мізки тому, хто спить. За межами кімнати вже лазить по хаті ВІН.
Сука!..
Звуки кроків дають знати, що вибору нема: скоро він зайде до мене і впаде на вуха, мовляв якого ти дідька досі дрихлиш, ледащо; якщо я встану до того, як він зайде, то можу попасти на його ну зовсім недоречні лицемірні спроби... підлизатися, чи що. Як спалось, чи виспався? Кожен раз одне й те саме ‒ це явно робиться, щоб підколоти. «Йди їж, чи вже вмився, вмийся, йди листя збери...», ‒ тут вже ніяк не вийде буркнути «Сам знаю» у відповідь, він не зрозуміє, до нього не дійде, що в мене власний мозок є на місці, він функціонує, приймає рішення і не потребує кожен раз батьківського наставляння. Я би радо сперезав тим першим предметом, що потрабив би під руку ‒ будь то сковорода, каструля чи сокира. Сокира!
Я його питаю, що мені зробити ‒ щоб я це зробив, і зайнявся своїми справами. Так він хоче цілий день тримати мене на прив'язі: «як буде що треба, то покличу».
Він звів мою маму в гріб. Ніби в мене був дар провидця ‒ я цієї дуже іронічної розв'язки і боявся. Тридцять років батя наскізь прокисав водярою і пивом з «друзями-афганцями». Від п'янок ‒ а від чого ще, то ж не від віку! ‒ втратив чутливість ніг, чесно заробив язву і геморой. А в результаті помирає мама.
Соромно, похороном зайнятись не було кому. Поприїжджали люди зі співчутливими харями, яких я зроду не бачив ‒ родичі по материній лінії (з батіної лінії все вимерло) ‒ і якось пройшло! Велика сім'я посиділа до дев'ятого дня ‒ справили і його. Мене хтось обнімав, втішав. Я дивився, як вони плачуть і хникають; плакав десь скраю сам, але дивно не відчував, що втратив щось. Ніби нічого не змінилося. Дивився на її обличчя ‒ як воскове ‒ мені було жалко її. Було жалко поки вона жила, а вона померла ‒ слава богу. Полегшення. Той, хто жалівся безперестання на невдалий шлюб, на свою матір, на свою роботу, на своє здоров'я ‒ взяв і помер. Слава богу! Ні?
...десь в астралі посеред ефіру...
- А про нас теж хтось пише книжку?
...наступила театральна тиша. Хранителі на мить завмерли, разом уявляючи, що це потрібно для хорошого красивого кадру, для глядача. На мить виникло питання, одразу витіснене кудись нікуди, геть з розуму, як непотріб...
- Ми вибирали собі людей, близьких по духу, увесь час, поки вони кріпли свідомістю і набували вигляду теперішнього. Не такі, якими хотіли бути, але якими їх окреслила Земля. Плин людської долі незмінний. В глибині я бачу сталу форму.
- Я століттями допомав десяткам подібних собі, що мають однаково плоть і плотське мислення. Але не знайшов ні подібних до себе, ні одне до одного. Якщо десь є найбільше наближення до сталої форми - в народженні. Що далі, тим більше вирізняється людський дух від всякого іншого подібного.
- Суть людського духу - мінливість. Він набуває форму посудини, в якій перебуває - в цьому подібність. Але ж неможливо назвати всі посудини подібними.
...посеред астралу чи ефіру, словом того, чого ніколи не побачить смертне і не осягне рукою, нічим не відчує...
- Продовжи свою неписану книгу.
- Чи варто включити в неї переповість історії героя, якою я її бачив?
- Що коли особиста історія не має значення для мене? Тільки авторське ставлення.
- Значить: «Неважливо, як людина живе до певного моменту. Важливо, які питання руйнують їй життя; які події ранять і порочать душу. Важливо, як дістатися до першоджерела всякого нещастя. Мій клієнт такий не один, що схильний настільки заглиблюватись в суть речей, що вкінець виявить, що дарма за це взявся.
Я бачу, що тривожить людей, до чого вони прагнуть, чого сильно бояться.
Люди проявляють слабкість до зовнішніх впливів. Терзаються щодо правильності вибору, жалкують за вже прийняті рішення.
Правильний вибір приходить, як перша блискавка грози. Одразу ж прораховані можливі наслідки. Але людина не вірить собі, що правильно вибирає. Тому що:
Глибоко в душах всіх людей прихована константа рівності – «всі ми рівні». Я КОГОСЬ ОБМАНЮВАВ ‒ Я МОЖУ ОБМАНУТИ САМ СЕБЕ ‒ Я СОБІ НЕ ВІРЮ. Звідси витікають сумніви і докори сумління.
У всіх без винятку проскакує щось подібне. Питання невпевненості можуть мати форму: «Хто я такий? З ким мені себе порівняти?». Уже пізніше «Ким я був, ким хочу стати...». «Чому?..». Чому те, чому се, чому інше ‒ звичайно ж стукаються горохом об стінку, щоб вкінець на ньому посковзнувся той, хто кидав. В умовах інформаційного суспільства з одного «чому» вискакує таких же два. В якийсь момент вольовий чоловічина може скрикнути «Плював я на ці питання! Живу, як хочу.» ‒ і пускається жити, як хоче ‒ собі в задоволення.
Або впевнено заявляє, що жити немає чого. І перестає.»
ІІІ
Мама над татом все життя займалась небезпечною для психічного здоров'я формою BDSM. В чому різниця безпечного BDSM від небезпечного? Коли мене ображають несерйозно ‒ без бажання принизити і вбити морально, а скоріше задля задоволення своєї природної потреби над кимось домінувати ‒ оце я вважаю безпечною формою. Плюс ще ‒ коли кривдник із кривдженим міняються ролями - оце безпечна форма; рівновага!
А коли в мене очі вилазять, і я волаю, готовий загризти кривдженого ‒ це небезпечно. Від таких сплесків люті поволі їде дах. Плюс ще: в організмі щось порушується і виникають болячки. Ну чули ж ви, що "всі болячки - від нервів"?
Кривджений в такі моменти бачить, що його серйозно хочуть вбити і обурюється на такий намір. Потім же зачасту шукає когось послабше, щоб виразити власні потреби поглумитись. І т.д.
Якимсь макаром після мамчиної смерті батя сам став, як та мама. Тобто маю на увазі, що увесь час, поки жила, вона всім управляла, і казала, що робити; кожен ранок я не вставав до школи, поки не чув «Саша, вставай.». Загалом вона всіляко спрямовувала мене і старалась про мене знати чимпобільше, щоб давати чимпобільше порад.
Тепер батя позбувся свого батога і злетів з катушок. Часом заходить в запої на два тижні, буває не ночує вдома - та це й раніше було. Чудом тримається на роботі ‒ мабуть бо до нашої сім'ї тепер загальносільське співчуття. Однак що дивно: він ще цікавиться господарством і взяв на себе функцію мами щодо управління мною. Задовбує мене її же словами. Крихта відповідальності в його мізках захотіла так.
- «Задачею Хранителя є вберегти клієнта від смерті, в тому числі самовбивства - як малу дитину. Я називаю їх клієнтами, бо служу їм, а вони відповідно користуються моїми послугами...!
- Нащо це пояснювати?
- Це все-таки книга, а книги пишуться людьми для людей. Людям же потребується пояснення. Таким є спосіб написання, щоб було більше написано. Ти називаєш клієнтів підопічним, а ти(...до іншої сутності...) - взагалі називаєш другом.
...кожне слово Хранителя інший Хранитель розуміє ясно і однозначно. Це не грубі звуки і тим більш не пародія на інформацію(прописне слово); це змістовніше за картинку. Мова Хранителя ‒ не набір з точкових людських понять, а скоріше плавний рух від точки до точки. Коли в Хранителів йде мова про сніг, то кожному вже відомо, де цей сніг йде, який на дотик, в якому повітрі падає... і тут неповторні сніжинки злипаються в неправильну кульку під дією синіх в'язаних рукавичок хлопчика, що йде зі школи... Символами це не передати...
- Ти ввійшов у смак.) Тож продовжуй!
- «Можливості Хранителя забезпечувати клієнта від власної необачності, чиєїсь необачності та випадків природи, доволі обмежені силою. Сили Хранителя не вистачає, щоб затримати поїзд. Навіть щоб зрушити малесенький камінчик. Викликати незначний порив вітру або холодок на потилиці - цього зазвичай достатньо, щоб виграти час. За рахунок виграного часу людина не буде вбита чи скалічена.
Хранитель сам є енергією, яка є інформацією - тому він при певних зусиллях може навіяти думку. Ця думка сплутується з власними думками клієнта, і сприймається зазвичай без належної уваги, але - вода камінь точить.
Коли ж нічого не спрацьовує, то стається те, що мало статись.»
IV
...нарахували 4 осяжні виміри Всесвіту. Як думаєте: є п'ятий, де час пішов по-інакшому?
Тоді є непорочний всесвіт, де ніхто не приймав агресивних рішень. Там, де Ліліт помирилася з Адамом, і Каїн в результаті не підняв того каменя?
Я бачу всі всесвіти, бо Я ‒ Той, що є...
Сьогодні, сидячи в дворі без ніякої мети бережливо повільно наточував сокиру бруском. Бо мені хотілося, щоб вона блищала, щоб не лишалася ржавіти більше ніколи під дощем. Мені приємно відчувати, як кромка леза лоскоче великий палець. Але все-таки, залишена в сраному пеньку посеред двору, вона знов скоро покривається шаром окису. І затупити її об цвях ‒ нехитре діло. Бо батя не дуже береже інструмент.
І я недарма її точив. Якщо згадати ‒ це десь вже півроку я регулярно вділяв їй час. Сьогодні я знаю, нащо її точив, а тоді не знав. Дивно! Я гірко сміюсь.
Батя пішов, паскуда, знов бухати ‒ нема.
Vа
Батя не ночував удома ‒ я не чую його кроків.
Попораюсь, і піду на кладовище провідаю бабку з мамою.
Одна людина, ще поки була живою, була мені завжди островом приязні серед цього всього ‒ то бабка.
Часом думав ‒ жити страшно нецікаво, займатися все одним і тим же. Коли копнути глибше ‒ основна мета існування є отримувати задоволення. Дихання, споживання їжі, розмноження, випорожнення ‒ ці приємні процеси пов'язані з життям нерозривно, тому життя продовжується. Навіть коли мета полягає в ощасливленні інших людей ‒ це спосіб утвердити значимість особистості ‒ і отримати від цього Задоволення. Тупо: жити і знати, що мета життя моя і мого собаки ‒ не відрізняються.
Можна над цим не замислюватись, можна поставити це собі в оправдання.
Нащо так жити ‒ як булька на воді. Що можу зробити світові, коли я такий злий і ненавиджу батька всім нутром!? Нащо мені мати власну сім'ю, чого я навчу дітей, що чутиму від жінки?! Мій майбутній шлюб вже сто раз проклятий з дітьми включно! До сраки потім одне ритуальне благословення, ви вже встигли сказати своє слово, тату.
Я навіть над могилою жаліюсь їй.
Я тільки добре вмію жалітися на життя. Взутий і ситий.
Бабка розказувала, як виживала її сім'я зимою в тридцяті роки. Коли її мама діставала жменьку зерна, то цю жменьку зразу перемелювали на борошно. З борошна робили пиріжки. Продати пиріжки можна, пройшовши 16км до міста через сніг по бездоріжжю. Старший з семи бабчиних братів, голодний, ішов зранку в місто, продавав усі пиріжки(жодного не чіпав), і під вечір повертався з грішми. На гроші потім можна було прикупити найбільш необхідне, і ще зерна. Так усю зиму. Літом хоч липового листя можна було перетерти і з'їсти...
Принаймі я радий, що бабка померла до того, як мама. Недобре батькам хоронити дітей.
...вночі перед тим, Хранителю приходить пошта:
- Мій друг в небезпеці, - мовила одна з сутностей
- Що йому загрожує?
- Він сам. Зараз, п'яний, рухається додому. Знаєте, ми породили міф, що п'яному море по коліна. Ніби він спритнішим від алкоголю робиться(...сутність зникла...)
...це не схоже на електрику, зовсім нічого пов'язаного з ЕМХ також. Хранитель знає, що є для нього повідомлення, і відразу ж, як тільки захоче, дізнається його зміст... сутність повернулась:
- Зїхав на своєму велосипеді на дорогу ‒ збила машина. Я вже ніяк не міг заставити його викрутити руль куди треба. Розрив печінки, струс, ребра поламані. Швидка не доїде.
- Ото буде радий мій клієнт.
- Що ти тепер написав би?
- Тепер: «Мій брат може взяти собі відпустку, бо батько мого клієнта помирає в цей момент.»
Vb
Батя не ночував удома - я не чую його кроків.
Попораюсь, і піду на кладовище провідаю бабку з мамою.
Зранку я не настільки злий, як ввечері. Його присутність за день мене виснажує так, що інколи виходжу надвір і вибиваю п'яткою долоні кілька штахетин з паркану, аби втихомиритись. Добре, що паркан ще молодий і свіжовибиту штахету можна прилаштувати на місце...
Одна людина, ще поки була живою, була мені завжди островом приязні серед цього всього ‒ то бабка. Вона не могла пережити смерті своєї дочки і відійшла незадовго після неї.
Бабку я завжди поважав за розважливість, їй я міг розповісти майже все - і вона повільно і чітко висловлювала свою думку, з якою я рахувався. Нічиї слова для мене стільки не значили.
Якби батя жив окремо від нас після мого народження - як би воно було? Чи довелось би матері хоронити дочку?
...вдень біля придорожнього магазинчику:
Розпита пляшка 0,7 байдуже стоїть скраю столика. Чекушка ще надіється, що з неї наллють ‒ там лишилось менше половини. Але прямо зараз два товариша - Вова і Сашин «батя» - забули про неї, бо зосередились на пиві.
- Вова, я тобі кажу: він в мене ‒ самий луччий. Буває трохи гавкаємось з ним, но він... Вова, я за свого сина голову відірву! Любому! Навіть тобі.
- Та я би проти тебе попер?? Знаєш, що нє.
- Я знаю... я знаю. Він сам тобі, пердуну старому, носа розквасить.
- Ну-у...
- Шо «ну»!? Хочеш щось сказати?, - і тицьнув Вові широкий кулак майже під самий ніс.
- Шо ти брат, ти ж знаєш - я за твого, як за свого - нічо' не пожалію.
Широкий кулак розтиснувся в долоню і потягнувся до чекушки.
- Тільки ше до чого я хочу дожити? - мовив Батя, - От коли в мене так: на одній руці буде внук, - його очі загорілись, голос піднявся, - і на другій, тут... Все. Я - Дєд. Я - гєр-рой...
Вова в той час зосереджено чимось шелестів у кишені.
- Шо там в тебе, доставай, - звелів Батя.
Вова неспішно виклав помідорчики у целофановому пакетику. Дістав розкладний ножик і коли почав різати одного з них - той вислизнув кудись під стіл.
- Аааа... Блядь... - Вова помаленьку нахилився повернути втрачене.
- Нах@й він тобі?? Ти його їсти будеш?
Вова глянув спідлоба на Батю, буркнув "Буду" і взявся витирати помідорчика об солідолову пляму на сірому піджаку.
- От чурка! - засміявся Батя, взяв цілого помідорчика, випив і закусив.
Під час паузи було чути синхронне чавкання.
- Допивай своє пиво, - Батя кивнув на Вовчину пляшку.
Під вечір стукнула хвіртка - батя вернувся.
Бухий батя - то зовсім інша людина. Він говорить і говорить без кінця, сидить збоку і ніяк не хоче піти спати. Бере стару гітару й грає "циганочку".
Тоді як при ясному розумі він роздратований і неприступний, то бухий він - занадто нав'язливий.
Чую, він незграбно натис кнопку дверного дзвінка.
Йду відкривати.
Сидить на порозі, підпер голову рукою, поза мислителя. І каже:
- Саша, батько трохи випив сьо'дні...
Марна справа з ним розмовляти зараз - враховуючи досвід попередніх незліченних разів, можна сказати: батя безнадійний.
Не хочу вірити в його повну безнадійність - мусять же люди трохи бачити себе збоку, прагнути змінитися, робити кроки.
Ні з того, ні з сього батя каже:
- Пішли, шось покажу, - піднімається з місця і суне в сарай. О, я знаю його "щось".
- Нащо мені зараз твій пістолет, батьку? Нема в мене часу. Зранку покажеш. Мені в центр треба.
- Не йдеш?
- Нє.
Пауза. Ніколи не лишнє - спробувати почитати мораль ще раз.
- Слухай, я читав... я думаю, що ти хочеш покарати себе - тому пиячиш.
Мутні закислі очі опустились:
- Саша, я воював... вбивав людей..., - ого! Білочки серед них не було? А може й справді вбивав, хз.
- Колись вбивав, а зараз потрудись не вбити себе, це нікому не потрібно. Мені хріново, як ти входиш в запой, мамі хріново було - жалілась на тебе безперестання; сварки були через це - і шо? І шо - треба то забути і не портити собі й людям кров. Хочеш нормально жити? Дожити до внуків? І доживеш! І навіть внуки будуть горді тобою, якщо захочеш. Якщо перестанеш бухати так, як оце зараз!
Батя захлипав. Ну от, знов.
- Дай руку, - каже. Ну от, знов...
- Та ну, мені вже йти треба.
- Знаєш, шо я бачу в тобі? От, одна річ... я бачу в тобі... віру.
Добре, добре. Шуруй вже в хату, спи. Жалко завтра ти не згадаєш нічого.
Теоретично всіх можна зрозуміти... Пофіг. Я йду в центр.
Vc
Батя вдома не ночував, бидло. Це може затягнутися на тижні.
Дивний сон мені приснився. З самого ранку мати похмуре, гнітюче відчуття - це недобре.
В мене злегка трусяться руки. Запихаю їх під холодну воду, сідаю на них!
Мене нудить. Я блідий. Мені неприємно проходити біля дзеркала.
Підлога б"є мені по ногам! Ні, це удари серця...
Треба погуляти. До туалету - і назад.
Я щойно гуляв? Не пам"ятаю, треба ще.
Своїми неспокійними руками я тру чоло, холодне і липке. Витираю рот. Шкіра чешеться на потилиці...
Одна людина, поки не захворіла, була мені островом приязні серед цього всього, то бабка.
Вона помирає тут, в протилежному кутку будинку - так помирати вона точно не заслужила. Хоча б за те, що встигла викупити хворою старістю всі гріхи! які б не були!
Все надоїло! все до сраки!.. я згадав, як мій знайомий говорив про дорослість: "Коли думати починаєш матюками." Я виріс і постарів за півроку, відколи бабчин інсульт... Якраз після смерті мами. Молився, щоб це тривало недовго! В її очах колись вогник горів! Скільки вона газет перечитувала, цікавилась! Тут - хлоп! - і, як то кажуть, овоч.
Моя бабка, овоч. Не говорить - стогне. Лежить, майже не рухається.
Все ясно, я все зрозумів. Не завжди будуть діти її братів тут робити мою роботу. Бабку треба помити, треба з-під неї винести - а я тільки й ждав, коли до мене вже підійдуть і почнуть розмову словами типу "ти вже не маленький". І з тих пір мислю матюками.
Треба затиснути зуби потугіше, подумати "срати я на вас всіх хтів", і йти.
Кролі, кури. Зерно. Гамно.
Врожаї-неврожаї.
Старий собака в дворі розгавкався - я його зараз приб"ю. Стоп, це тварина, він нічого не розуміє...
...Саша всипав до кормушок вівса - кролям, курям - кукурудзи.
Взяв мітлу до рук, сперся о стіну сараю і глянув на захід. Там, за парканом, за будинками, за деревами, був рівнесенький, як струнка, горизонт. Пусті очі, застиглі в трансі. Нижня губа в досаді випнута.
Холодний вітер приніс нарешті запах справжньої осені.
Весна пахне талим снігом, зима пахне просіяним вугіллям. Літо не любить парфумів.
А осінь...
Собака все не стихав. Саша повернувся з роздумів, глянув на нього, й почав замітати. Повітря і робота трохи заспокоїли його.
Він поліз забрати брезентову рукавицю з собачої буди - той загрозливо загарчав. Саша відчув: не роздратовано, а саме загрозливо. Брови Сашині здивовано піднялись, куточки губ опустились. Вираз обличчя явно сказав: "Ого! Ану давай спробуємо!" Але пес по людських обличчях не читав, ще й був сліпуватий.
Ногою Саша збив жмут прутиків мітли з палки; палкою, коротко розмахнувшись, врізав псу по морді. Той від болю й переляку скавульнув. Ніби до нього кричали щось із другого кінця села, а він криком перепитував: "ГА-А-А-А?!!"
І поспішив до буди.
Сашу не влаштовував такий компроміс, він спритно хапнув цеп біля самої шиї, і не пустив.
"Гарчати - на мене, а на батю - не гарчати? Бо тебе поставити на місце."
Скавуління стало суцільним надривистим ревом, тільки удари кулаком ненадовго затикали псу горлянку. Цього разу не цвях вилазив з дерева, відділяючи риглю від штахети - шкіра собача тріскалась, вкривалась невеличкими кривавими розривами. Клітини лопали, як в соковитого кавуна, шерсть почала злипатись.
Вперше вибив штахетину Саша кулаком, а не п"яткою долоні. Пальці трохи були спухли, посиніли. Так можна було й руки позбутись, тому краще - розтиснутий кулак. Але зараз не в дерево удар.
Досить.
Присів посеред двору на пеньок. Пес, не з першого разу потрапивши в прохід, вліз в місце, де проживав відколи прибився до двору.
"Не скавчи." - подумав Саша, сильно-сильно закриваючи повіки.
"Не скавчи." - шепнув, закриваючи очі долонями. Сльоза все-таки протекла - так стало жалко битого собаку.
Схлипнув і скривився. Заплакав.
Стримав себе, зітхнув. вдихнув глибоко і розтер сльози по всьому обличчю.
Довго сидів, впершись поглядом в землю - тільки голова смикалась в ритм ударів серця.
І повільно підняв очі. Як герой, коли невпинно зростає рішучість піти на жертву.
Встав з пенька.
...вечір цього дня
Бог простить. Бог пойме. Бог був в людській шкурі.
Шо значить бути людиною - хто мені скаже? От я такий як є - і ніхто мені не указ, як треба жити, і шо це таке: по-людськи й не по-людськи. Ти поживи, як я, тоді книжки пиши, філлософ.
Теоретично можна всіх зрозуміти. От Бог: я на нього - скажем як є - трохи обіжений, но... Руки цілі, ноги цілі, голова на плечах є. Буває й гірше. Так, а шо я би зробив, якби був Богом? Я в Божій шкурі не був, я не розумію.
Брамка стукнула. А от і він.
Заточується, і йде до мене.
- Саша, батько трохи випив сьодні...
"Забий х@й! Я тож випив трохи."
- Пішли, - кажу, - ти мені обіцяв щось показати.
- В мене ше багато всього є...
Ми в сараї будем стріляти в стіну. На ній крейдою намічена мішень.
- Дай мені руку, - нА тобі мою руку, сука.
- Кажи слова, - звертаюсь до нього. "Останні" ‒ хотів сказати, але запнувся і сказав: "якісь..."
- Знаєш, що я бачу в тобі? От, одна річ... звідки в тобі стільки... злоби?
- Мені траплялось часто бачити вбивство відповіддю на просту образу. Ще частіше бачу насильство з настільки дріб"язкових причин, що можна було б відчути огиду до розбещеної персони, що так чинить. Але я бачив настільки багато, що заявляю: немає воістину таких причин, що оправдали б вбивство. В мене є корисний досвід, ціна якого - не відчувати лишнього і не тріпатися в суперечностях, як мої клієнти. Я вище. Моя задача берегти по мірі можливостей, а не розмислювати чи співчувати.
Але зараз не той вік, коли перевагу доводять каменем, палкою і ножем! Раніше достойним вважався той, хто майстерніший убивця. Тепер проти цього збурився увесь закон; епоха пройшла - мораль помінялась.
Тепер переважає сильний духом - достатньо хитрий, щоб не натравити на себе катів; здатен ухилитися, коли ворог зривається і піднімає руку; і сам не потребує нападати на когось.
- Це додаток до книжки?
- Книжку завершено. Він хотів, щоб той хто пише, розумів його. А я ніколи не вбивав, мої брати не помирали від хвороб.
- Насильство породжує насильство. Його Душа була створена проповідями древнього Ворога роду людського, що передавалися з покоління в покоління. Горе тому, хто не притримав слова вбивчого і створив убивцю!
"Я знаю, як померла бабка. Півроку мучилась через тебе, нині ти її вбив подушкою, тихенько - щоб я не чув. І я знаю, як ти помер. Дуже часто ти мене питав: "Я - х@йовий батько? Шо, може, пустити собі пулю в вісок, да?" Не маю жодного поняття, де ти взяв ствол, думав це тільки пусті слова. Я чув тільки, як хвіртка клацнула. Нічого більше не чув, мабуть стіни сараю заглушили постріл.
Або ні...
Я вірю, що поки людина живе - про неї хтось пише книжку. Я хочу, щоб в книжці про мене останніми словами були... було сказано, що я вибрав чесно смерть замість жити брехуном."
VII
...в тому всесвіті, де Ліліт помирилася з Адамом, а Каїн в результаті не підняв того каменя, всі нагі діти Прабатька заплетені косичками зараз катаються на левах. Сам Адам з косяком в зубах створює чергову досконалу реконструкцію світу, з якого щойно повернувся.
Перевороту не сталось!
Ранкова Зірка, Люцифер стояв у мене по праве плече, і просив собі зійти на Землю во плоті.
І туди я не посилаю свого Сина.
Всі інші всесвіти... трешеві.
Така ціна свободи вибору.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337210
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.05.2012
I'm animal
that makes up calculations
that builds up radio stations
that's mediocre anyhow
Animal
that thinks the world's
explainable
I'm animal
that writes its thoughts in strings
that wears nice golden rings
that still stays under, not above
Animal
that's nothing but
expendable
I'm animal
that's purest egoist
that's playing althruist
I am devoid of godly love
Animal
that bears inside
no anima.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2012
Сонце мого духа непорочне...
світло сизе сієш ти навкруг...
Тепло поглядом мені співаєш...
я інкогніто твій перший друг
я вдихаю голосно і тихо
пахощів твоїх простих діянь
З кожним разом знову відкриваю
Іншу невідому раньше грань
я без твоїх ліків ніби мертвий
я сміюся як смієшся ти
я на тебе зовсім не впливаю
тільки мрію в тінь твою ввійти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2012