| Сторінки (1/56): | « | 1 | » |
Друзі, у мене цього року вийшло 2 нові книжки - "Переливання крові" і "Покинутим кораблям".
"Переливання крові" можна придбати:
http://www.greenpes.com/index.php?page=book&item=695
також у книгарні Є та магазині "Книги" на Пушкінській, 8.
"Покинутим кораблям" - http://www.smoloskyp.org.ua/-leftmenu-152/-leftmenu-153/-leftmenu-158/1055-2012-10-22-04-33-33.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2012
Так ніхто не прощається… Де не клянуться травою
на живому снігу, де сосна виростає кривою,
де водій утрачає пильність і гасне в літі,
я не стану на лікті…
Так не плачуть занедбані діти, йдучи із дому…
Подолавши себе, суперечки, недільну втому,
причаївши страшну історію за щокою,
я тебе заспокою…
Так ніхто не прощається… Весело… Бо зарано
повертати назад, не пізнавши всього туману,
не дійти до війни, переситившись камуфляжем…
На чужому поляжем…
Піде світло повільно донизу по восковій вені,
заворушиться дим у вікні, безкінечність у жмені.
І, помноживши попіл на попіл, відпустимо кому.
Так не буде нікому…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2010
Як тобі не-живеться? Чи всі зашнуровано рани?
Відпустивши коріння, зростає і важчає хрест.
Потойбічна зима все кровить і кровить снігурами,
електронні хорти на сторожі забутих адрес
відгризаючи тіні від себе, спокутують вірність…
Я тоді тризіркову твою висоту не взяла…
Біла готика церкви і небо, пошите навиріст
ще не раз пересниться… А нині - мала
наша гойдалка тінню малює тонкі паралелі
на глухому піску, де зрослися дитячі сліди.
Як тобі не-гойдається, сонце? І світ на тарелі
по скибках пізнається. Не обертайся, іди…
Бо вже казяться пси і вгинається ніч, як лозина,
бо зірватися – значить упасти губами на крик.
Ти живеш… На снігах… На мізинчику сонного сина,
і на всьому, до чого торкатися звик.
Що лишилось по нас? Недостуканий рок, недовивих
потаємних суглобів, терпкий аромат глибини,
наче перший кальян, і остання надія на видих…
Як тобі там не-дишеться? Вже коли що, не-дзвони…
Снігурі - не поштові. Їм важко приносити вісті.
Скориставшись корою, хоч краплю смоли напиши…
Я тоді не сказала… Мене перекраяло місто.
Я тоді не взяла висоту.
Бо хотілось вершин…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188101
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010
Згорнуті файли. Кастровані сни середи…
Так, по контуру крові, навпомацки, ходиш туди-сюди
і не рік, і не два – а солона зима перезріла.
Я приборкала білого звіра.
З чого ти зіткана, дівчинко? Автор твій де?
І кому червоніє від сорому “Каркаде”,
тривожно маскуючи лейкоцити?
Я не буду тебе просити…
Слово. Крапка. Потім іще одне слово. Деліт.
З ким би ту бісову середу розділить?
І жадно летіти, збивати стовпи, мов оскому…
Я тебе не скажу нікому.
Звірі ховаються. Вужчають вікна осель.
Внутрішній голос уперто скрипить, як осел:
“Він бо дитина. А діти – огидні. Вони ж – індиго.”
І вже на рахунку зими недостатньо снігу…
І так ти за мною ростеш.
Я від тебе росту.
Ти – по драбині.
Я – по хресту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177935
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.03.2010
Сніг не здужає тримати твої сліди,
і вони розсипаються,
кожен крок розпадається на мільярди прозорих крупин,
і якби я могла назбирати твоїх слідів,
приворожила би тебе міцно і незворотно...
Ти смієшся,
знаходиш ниточку на моєму светрі,
тягнеш її, - і я по-дурному щаслива:
тягни,
тягни сміливіше, не відпускай!
Розплітай мене, я й так не була живою...
Тільки потім сплети по-новому,
на свій смак і розсуд.
Я не знаю, чи існує така мелодія,
що може цілком передати мої хвилювання
від твого дзвінка...
Я б купила ту музику за будь-яку ціну,
оселила б її в телефоні, -
хай живе і зростає.
Жінки, як золото, дзвінко йдуть тобі в руки,
але більшість - крізь пальці...
І тільки одна
має щастя щоранку випускати тебе
по краплині.
Чому ж не розплів до кінця?
Не пустив?!
...обір..ва..ла..ся нитка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173995
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.02.2010
Якби я була не твоєю, носила б червоне хутро,
купила б великий акваріум, пізно би прокидалася,
слухала б Лару Фабіан, їла б заморські фрукти,
довгий диван продавлюючи.
Ось і прийшло: рукавичка відрощує пальці,
Наша дорога кричить ліхтарями спілими.
Наша дитина із мене витягує кальцій.
Окрім ключів, ми нічого не маємо спільного.
Якби я була не твоєю, у мене була б червона сім-карта,
усе чікі-пікі, усе по контракту і вдосталь.
Якби не для тебе – була б я успішна й цицьката
і мала би де в чому досвід.
А нині ходжу по лезу босою, босою,
тонку металеву музику ніби притишую.
А ти забавляєшся боксом і Босхом,
і фарби густішають.
Наші дерева старіють. Їм більше рости несила.
Військо – поховане. Замки піщані – повалені.
Коли я була не твоєю… смішний сарафанчик носила,
і ти в перехрестя бретельок тоді цілував мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158526
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.11.2009
Цікаво, а що їм сниться, дітям із чорними реквізитами,
дітям без ваги і волосся?
…Їм сняться уривки прожитого…
нібито справжній сніг торкає долоні лоскітно
ніби приходить вірний покидьок Санта
із благодійної акції
ніби створюють «скриньку бажань» на сайті
і бажання збуваються.
…- Подаруй мені свої чотки, щоб пальці гуляли.
Коли полетиш до Ізраїлю, буду за тебе молитись.
- Думаєш, допоможе? Смерть не надуриш нулями…
Зате маю тепер батьків - італійців.
- Ти чула… вночі… як тужили дерева нашого саду,
торкалися вікон, ламали холодні руки…
- Я житиму, житиму! Буду про все писати,
коли запозичу кров і куплю перуку.
Цить, не плач.
Увімкни приймач.
Ходять круки стежками мокрими.
Діти сидять над уроками.
За садом – межа.
За межею – іржа…
вий вітер, іржавий світ.
Не покине палату жах
Не озветься блідий сусід.
Тонко входять еритроцити
із тромбоцитами
лейкоцитами
до нового житла
де бракує тепла
і посходили цифри…
Лікар творить діагнози. Творить дива
значно рідше… Одначе на два
множить кожен хабар, і латає людей,
і літає, літає, і чує:
біля хворих вікОн
ходить сон-леприкон.
Лікар повен ідей:
він клепає закон .
І закон не працює...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156734
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.11.2009
Кажеш, талант – працює, а геній творить?
Чим же тоді займається ТОЙ ЩО НАД НАМИ?
Ось позникає трохи людей і стане менше заторів,
а потому підуть сніги розмотаними бинтами.
Ми такі геніальні, ми вміємо жити дзвінко і лунко,
тільки агатове небо хронічно стискає м’язи.
Хлопчику Карантіно лиши свій марлевий поцілунок
лиши лимонну надію на біг-бордах моїх повязок.
У цього світу є свої санітари і чорнороби
тінями невідмитими вічно висять на стінах.
А також є той хто точно знає якої ти проби,
коли починається страх і кінчаються вітаміни.
Катайся, тусуйся, носи свій галімий шарфик,
плодися і множся чи просто цілуйся з ким хочеш.
…Одначе я знаю: вночі відчиниться шафа,
і звідти до мене вийде Лимонний Хлопчик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154641
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.11.2009
***
Вологий світанок торкався готельних стін,
упав у її волосся з потребою заблукати.
Дитинко, ніколи не пізно сказати “Стій!”,
спалити цю гру, зупинити гарячі карти.
Вона ще дрімала. І стрази її рушників,
і мислі, обшиті хутром, і простирадла,
різні, невинні…Слухала, як шепотів,
очі пальцями розтирала.
І доки ще спала роздерта на клапті земля,
доки скупеньке світло плавало коридорами,
він кістку зростив у горлі ніжнішу за немовля.
Так і пішов, лишивши нелюблену тінь, поля незорані.
Кому заповісти вологу тривожність рук?
Кому віддавати набутий досвід затак?
Згорнуто бізнес, і Бог, як хірург
ворожить йому на долоні розквітлий Ірак.
Дитинка проснеться, доп'є гранатовий сік,
піде в гуртожиток, ігноруючи домисли й пари.
Таке в нього серце: так просто взяв і відсік,
простіше за епіляцію чи ще якусь кару.
Дитинка жила: крізь хронічні затримки, замкнутий біль,
бакалавр, конференції, злами дипломи.
Собою пишалась. Брехала сама собі,
на дечому ставлячи крапку (а часом і пломбу)…
…Та іноді – наче скабка – “А раптом він…”,
отак серед ночі – непрохано, несподівано…
І місяць обом виринав молодий, як дельфін,
і міна в автівці гніздилась під теплим сидінням.
…Густа шоколадна темінь м'яко ішла на спад.
Вона палила щоденник, закреслювала гулянки,
ридала, щедро і юно, як виноград,
коли його тінь розліталась на пил і уламки.
"Пішов, - кричала, - мать його так, пашов!..."
А він ще не відав, для кого чорніє ніша.
Слухав, як тілом крокує незграбний шов.
І чим далі, кроки ставали тихіші...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151097
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.10.2009
Не тримайся за нитку. Давно уже лопнула кулька.
Безтілесне падіння – всього лише декілька діб.
А малесенька смерть забавляється краденим пультом,
спрямувавши на тебе, тисне безжально на «sleep».
І приходить покора… А потім – кора і короста
покривають усе, що надибають зовні. До тла.
Ти ворушиш легенями, втомлено хаваєш простір,
завмираєш, як риба, під чорними водами зла.
Навіть страшно подумати – нічого більше ламати.
Давні друзі – на друзки. Нема куди більше піти.
Тільки горлом виходять густі кетамінові мантри,
а у снах – то кентаври живуть, то кити
пропливають незграбно, збиваючи тишу хвостами
і нашіптують, сучі потвори, штовхають на дно…
«Не тягнися за ниткою. Бо всеодно не дістанеш»
І зшиваються намертво звуки в одне полотно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150803
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.10.2009
скажи –
про що ти їй дихаєш?
…коли вплітаєш у її темне волосся себе зі своїми пальцями коли закуповуєш їй на зиму жетони
блакитні як надії на всяку стабільність коли
серед строкатих пляшечок на полицях супермаркету ти обираєш єдину саме ту яка зробить її щасливою зробить ніжною коли висиш на першій її сльозині та боїшся зірватись коли врешті зриваєшся і купуєш їй все на світі аби вона не ридала коли
твій бурштиновий апостол пахне хутром і коньяком
бгає тобі під ліжко безкінечну валізу з надією
просто пожити хоч тиждень хоча б півдня
а ти йому: вибач брате ціни зросли на житло! в нього
холонуть кістки адже все тепло що лишилось
вислав їй по e-mail
скажи –
про що ти їй дихаєш?
про що їй звучиш юним своїм нутром коли
ковдра відкинута але ще закрита ВОНА?...коли
без причини спалахує довгий міст де ми сидимо
обійнявшись п’яні
з бездомним твоїм апостолом…
5.11.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150179
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.10.2009
… що в кишені у вбитого? дрібка сирої трави
а у роті? глевкі незавершені молитви
а в душі? … як показує розтин, у нього в душі
перетравлені люди, прощальна зима в лаваші
триголосого змія протяжний уїдливий сміх
та колекція шрамів, здебільшого нелюдських
а в живої? … нібито все на місцях
читає із аркуша сповідь, плутаючись у гріхах
і крапає кроками – чорна й важка як смола
а ще кажуть
птиць завела…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149868
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.10.2009
викинь мій день народження з потрісканої руки
я ненавиджу вигляд і запах твого молока
мені горлом ідуть слова розлітаючись на шматки
передавленим криком лишаються на щоках
білі ватяні коні… бюстгальтер набряклий від мук
незагоєних соків у біль утрамбованих фраз
поклади мене навзнак і швидко забудь і чому
у палаті так холодно де кочегар підарас
огорни мене ковдрою суко прокинься не спи
нам з тобою лишилося трішки: радій і дзвени
постирай із лиця мого рештки своєї краси
я мужик я порода я зв’язане серце війни
заведи собі хахаля справте хатину живіть
збирай свої овуляції у чорні записники
не сци: заживе твій недбало зашитий живіт
викинь мій день народження з потрісканої руки
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149130
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.10.2009
Я у шість не любила зеленку і вазелін.
Імітувала хвороби, постійно губила ручки.
Підходила до чужого вікна, що росло із землі,
а з нього дивились на мене сусідські близнючки.
Їх каламутні погляди з-під широких лобів,
їх безкінечна слина й короткі стрижки…
А ще в них був тато і він їх, здається, любив.
Ставив по черзі на підвіконня і гладив ніжки.
Я поверталась додому, лаяла школу, їла обід,
ловила в тенета заздрощів оті сопливі моменти,
згадувала щосили, яким був мій дід.
А мама, затуркана, бігла по аліменти.
І коли закривалися двері, вимикалося світло,
Усі на таємниці розлазилися по фантиках.
Я уявляла, як сильні руки, ніжно і вміло
одягають на мене форму і білий фартух.
А місяць вростав у осінь уламком ребра.
І вже нічого на світі не мало значення…
…І кожного разу мама казала, що хоче мені добра.
І просила пробачення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149075
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.10.2009
І коли вже не буде кому твою кров штовхати,
коли дні свої понесеш, мов збитки,
ти сядеш на підвіконня і будеш спостерігати,
як живуть малолітні лесбійки.
Дивитимешся на груди їхні з хрестами,
на кільця в губах, на вечірні звички.
…Як чітко віконцем у ніч вростає
їхня зйомна “капличка”.
І коли вже не буде кому твою кров спинити,
будеш дивитися, як метушаться старі санітарки.
“Холодно. – скаже пеша. – Чорт забирай, – ніяк не кину палити!
У тебе нема цигарки?”
“Жовтень,… – скаже молодша, – скоро зима.
А той, із другої койки, вікно відчиняє постійно.
Курці помирають рано. Знаєш сама.
Краще по сто – бо здуріти можна в цих стінах.
І раптом відчуєш, як з вен витікає осінь,
затягує міцно шарфи на дитячих шийках,
як до першого інею на кіосках
просто хочеться жити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148931
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.10.2009
Вихователька Марта Іванівна любила ходити з лінійкою.
На тихій годині між Васею і Надійкою
ставала, наче на варті:
«Хліборізки позакривайте!».
А Коля, найменший, до смерті її боявся,
і пудився принагідно,
навіть авансом.
Було у Марти Іванівни два мужика.
Один приходив увечері, звав її з-під тишка,
і біля паркана годину могли стояти.
Інший був просто міліціянтом…
Окрім лінійки, Марта любила якісний клей.
Їй було двадцять два. Своїх не мала дітей.
Шкіра її молода і м’яка, мов японський папір
притягувала звідусюди нюх, смак і зір.
Був один бзік у неї. У вихідні чи свята
одягала червоні трусики (стерва ще та!),
вмикала web-камеру, звеселяла народ.
Шукала, дурепа, пригод.
У венах Марти Іванівни текла золота ріка,
і молодість, наче цукор, ставала волога й важка.
… «Я згодна, - вона писала, - я згодна! За помилки не лай…», -
чкурнула світ за очі, щоб бути завжди on-line.
Лінійка розбилася. Мент одруживсь (так і треба бику!).
ЇЇ шукали в Москві, у Варшаві та зовсім трішки – в Баку.
…Вихователька Марта Іванівна любила ходити між ліжками.
А зараз – витоптує небо гарними ніжками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132306
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2009
День – гнилий і пропащий. Дешеве кіно
перетравлене лінзами. Ти кімоно
приживила до шкіри. Години за дві,
ігноруючи поручні, вийшла надвір.
Тобі світять бігборди брехнею спокус,
а рум’яні нащадки мотають на вус
речовини поживні, цяцьки золоті…
Силуети споруд віддаються сльоті.
…По животику йде відголосок меча.
Листопадові діти в палатах кричать,
народившись природно. А наш погляда,
як уперто крізь отвори рветься вода.
Вічна сакура…сакура…ходять бинти
все по колу – к’ життю не судилось дійти.
За ворітьми співає божественний сад,
висота його жовта відходить на спад.
Між елітних недопалків, битого скла
запізніла трава несміливо зросла.
Майже нікуди бігти. Молочні сліди
залишаєш позаду. Веселі менти
підозріло тебе оглядають. До ніг.
Розказати про злочин…Та користі з них?!
…Повертаєшся в Рай, де халати і спирт.
Немовля, що у німбику, досі не спить.
Диха свіжістю день по осінній сльоті,
наче книжка. Найперша в твоєму житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120393
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2009
Спалено светр. Відрізано світло.
Перший кредит знахабнів на відсоток.
Хлопчик підтягує джинси несміло.
Дівчинка ділиться “снеком” і соком.
Все поросло бур’янами, стежками, -
речі насправді важкі й неподільні.
Слухає серце малесенький Каїн,
мамине серце фільтрує події.
Вигаслий хміль – то біди концентрація,
а урожай буде кращий у брата.
Хлопчик міркує: навіщо старатися?
Можна так просто прийти і забрати…
Можна так ніжно – прийти і убити,
тільки – все мислі – докучні, солоні.
Сонце впивається іклами в бітум,
тепло і затишно ембріону.
П’яною кров’ю написано: дітоньки,
в двері гамселити боляче й пізно!
Хлопчик не знає, куди подітися.
Дівчинка тисне. Тисне…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120392
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2009
ІСТОРІЯ СТРАХУ
Я тебя высоко любила.
Я тебя схоронила в небе!
Марина Цвєтаєва
1
З-під світла легкої слини, з-під теплих струн
Злітаєш – і ти вже трепет, і ти – вже струм,
Тобі вже корали світять ( у світ дерев ),
Не знати, де стогін…шепіт, де крик, де рев.
Чужинські зіниці мітять
на жовтий лик.
Вона засинає, міфам
Згубивши лік.
А сонце кладе волокна, та на живіт…
..Сійся, родися, вгинайся, бісівський плід!
2
Як малиновий кущ. Як пелюстка ножа.
В живота - тільки верх. Тільки верх і душа.
Із прозорих прозора. Пожежа. Сльота.
Я - продовження тіні твого живота,
(що собою саме заперечує тінь).
Твоє перше хотіння з усіх нехотінь.
3
Зверху – і знизу –
дотики дна.
Вузька,
як струна.
Важка,
як труна.
Потерла долоньки:
ніхто не спійма!
Тебе закувала…
А здохла сама.
4
Блокноти зберу. Амулети. І пил. Хіба
насправді не можу піти на свої хліба?
Хіба не порвати цю павутину їдку,
що смикає розум таємному павуку7
Писати молитву із того ж повітря, що враз
опісля хвороби дає нам пісень …і фраз.
Пробігти металом (свого тонкокрів’я не жаль)
по вигинах літер, по вістрях ночей і жал.
Коли порошинками вкриє долоні гарячий прах,
наллються вагою замки на губах і снах…
Тоді ти зостанешся сам. Роздиратимеш груди, щоб
прийняти найтяжчу з ночей, найживішу з хвороб.
5
Біографія срібла в розпатланих муках дощу.
Стань…хоча б її хрестиком. Гостро печи і чуй
Те, що вчора не слухав. Не дихав. І не торкав.
По терпінню – тривога. По третім – і кров терпка.
І подовша волосся на день. На однісінький скрик.
Стане старшою цифра, що жадібно креслить вік.
Пролітавши усі падіння, розломи, зло,
Половину безкрилля, єдине міцне крило…
Закричи їй нарешті в нічну чистоту, в надріз
На блакитному тілі, що бачило тільки низ,
Як історія страху стинає стовпи годин.
Приживися розп’яттям. І тихо живи. Один…
6
Я опівночі рвала слова. Був по TV бокс і бокс.
І привид брав мої руки, і говорив «Не бойсь!
Не боїсь, дорогая. Я твій маленький страх…»
І носив по кімнаті мене на руках.
І хто винен, що світ – єдиний. Один канал.
Але й там транслюють всілякий кал.
Щоб озиватись бажанням на кожне «ні»…
Щоб писати так просто, нестримно, та без брехні…
Максимальні удари. Надуті пуза рукавиць.
Ти пиши, не вертайся. На синій екран не дивись.
І десь твій хлопчина заснув. А чи, мо, засина,
Ущент надивившись такого… «зерна»…
Я опівночі брала слова. Та губила в рядках.
І було мені тепло. І привид носив на руках…
7
Так бездумно, безніжно, безбожно…
Хай боронить!.. Та не вборонити…
Я руками кричу до кожного,
хто розриває нитку.
І невже все так безнадійно?
Вам – зашити, Богу – тримати.
А волокна тріщать, радіють
невідступності втрати.
Так живемо, запнувшись брехнею,
біль уклепавши у вічі…
Хто сказав: ні з ким, як не з нею! –
той в мільярди разів правіший.
Київ, 18 – 20 вересня 2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=94287
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.09.2008
Ярмарок. Жирні пісні. Буржуазні салюти.
І вже ні в якому разі не оминути
кислого присмаку диму у злитках м’яса.
Привид Армагеддону – пейси і жовта ряса –
вдало надихавшись джазу, соснового клею,
тягнеться вгору – а там – то нема, то є він…
…Пада на синє вугілля пробитим птахом,
без інтервалів, без голови над дахом.
Чистий суботній дощ. По розталій дорозі
їде купець, розмітає сирітські сльози.
Нюхає бранок. Мріє про теплу хатку.
Шмарклі втирає об арафатку.
Там ярмаркові душі, червоні лінзи.
Там тельбухи надуті, наче валізи.
…В присмерку осені спить арматура, і вдвічі
спокій у неї крихкіший за скорбні свічі.
13.08.08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=90190
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.08.2008
1.
Азбука вулиці спить на дитячих ліктях
в жовтім відбитку цупкого, як пам’ять літа.
Гриви фонтанів. Дотики водяні.
Рвуться крізь чорну сітку хрипкі пісні.
Дні бували нудні і крихкі, як дешева халва…
І, врешті, били тебе за те що не знав два плюс два.
2.
Джинси міняють породу. Сміються календарі.
Змій зеленіє десь ближче, ніж угорі.
Дотики темної крові. Рідна свята яєчня.
Дзвінка прохолода сходів, а поза нею є ще
певні розчарування. Ось, наприклад, зима
хай своє довбане свято витримає сама.
І той відморозок, що так його вознесли
в ранньому віці (наївні малі осли),
Насправді – ніц не холодний. Тим паче не дід.
(Ним частенько буває наш дорогий сусід.
Шукає по святі посох. Латає мішок
Летить під сузір’я «Чпок».
3.
Азбука вулиці…Так її і не склавши,
обороняєш дисер. Длубаєш клавіші.
І, врешті, усе, чого щиро хотів ти.
Вкладає у звук нелегальна гвинтівка.
14.80.08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=90189
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.08.2008
голі діти з білого каменю
лишіть нам свою пишноту
пухкенькі сироти гнилого бароко
за вами – розпластані вулиці як повії
старі – з іменами нових героїв
1.
Так покидає камінь теплий футляр кулака.
Злизуєм чорні новини з факсового язика.
Читаємо заповіді, спотикаючись об цитати.
…Небо таке безбожне, небу на нас насцяти.
2.
Бронзовий пил, потепліла вода і пляж.
Вмієш тримати голову – вже на ній камуфляж.
Ламане сонце – на сірі квадрати блях.
Ось би знайшовся турок, москаль чи лях.
…І посірілий хлопчина, що міцно тримає дах,
вже зарахований до потенційних невдах.
3.
Свята не буде, діти.
Ви наламали дров.
Сани розбито.
Олені лижуть кров.
Під лоьдяним сузір’ям,
не розтуливши губ,
заснула міцно і вірно
вулиця-труп.
4.
Площа схожа на соняшник.
Тільки збереться сніг , -
стане засмага тоншою.
Кожен у свій барліг
вмоститься тихо і чемно…
…Палять траву. Плюють.
Гріється місто вчених,
прОблядей і приблуд.
5.
З роками – ліжка не ширші. Фарбовані килими
линяють і виють на моду. Ми
як два квитки до Валлетти,
далекі та горді. Рахуємо злети,
вбиваючи подумки кількість провалів.
І лаємо спеку. І нарізно засинаєм.
30 – 31 липня 2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=87873
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2008
Укрий мене, та ніжніше. Я застудила волосся.
Надірвала шовковий голос, ниючи на зорі.
Оживала. Любила. Гасла від злості.
Мала нерви у кожному пазурі.
Я пишу не про тебе. Аби щось писати…
Я давно всі слова заховала за грати.
І купила ножа. І лакея звільнила.
Металева душа, ніби вийшла з війни я.
І що більше закреслю, суворіше гляну,-
То рівніша дорога, ні ями , ні плями.
За подовжений вік,
за надірваний шовк –
Не спасибі. Не звик.
Одягнувся. Пішов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=87872
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2008
День одягається в барви парфум і пиятик.
Вміння ходити - ще один привід стояти.
Знов зачіпаєш не тільки зустрічних, але й
гострою тінню – материки алей.
Келія офісу змащена кров’ю краси.
Люди виходять, лишаючи голоси,
значно повільніші за божевільні кроки.
Вісті лягають в шухляду, як мертві сороки.
Шеф пропонує жуйку, ставить печаті
і, як завжди, не знає, з чого почати.
Мостишся в крісло, очікуючи двобою.
Дишуть барокові голови над тобою.
Пам’ять фільтрує лиця, згустки вагонів…
Передосіннє листя з кожним дощем – вагоміш.
Сходить похмуро, крізь випари пива і терни
Геній повітря, тонкий президент ноосфери.
01.08.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=87808
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2008
1.
День минає на біс. Прохолодно і дерев’яно.
Пахне яблуко ледь надкушене.
Вовк пише роман про отари. Все це буде видане в Ріо.
Скло торкає тебе. Ти торкаєшся скла.
Дрібні аспірантки тут дохріна написали.
Сама, наче літера Г –
бракує стільців і уваги.
Вихід через кафе.
Ти ж зустрінеш? Майже лечу.
2.
Хто ці назви вигадував – січень, лютий?
Наче льодом у серце, снігом у вічі.
Нам узимку фігово – що й не дихнути,
а з цієї семантики так удвічі.
Стравохід коридору, напруга сесії,
ніби все безперервне, все у спадку.
…Дівка плаче, хоче весни і сексу,
А натомість має холод Вернадки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=87806
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2008
1
ЇЇ роздивлятись найважче. Бо там
ти краща за мене. Лице
соковитіше. Гнійним бинтам
тебе не дістати. Це
ще прийде нескоро.
І начебто німо кричить "Не приходь"
відсутність усмішки. Та зором
сповільнені кадри прискорить Господь.
І враз перекотить "було" в "не було",
а Старість-самиця майструє кубло,
що, власне, для неї – звичка,
щоб тільки на глянці – вічно –
в обрамленні подруг…
Ніхто з вас не зна,
як знімок з"їдатиме зла жовтизна.
2
Може, це рік. Новий. Може, народження
День у когось із хлопців. Хоча навряд.
Пляшки – однакові, більш, ніж схожі,
рівно, як берізоньки, в ряд…
У нас не так. До столу не треба свята.
Зараз дівки не такі урочисті.
Ви сідали з нагоди, а ми – бухати,
залити собою червоні числа.
…Розчиняються коси у давнім темнім повітрі
довоєнному. Спрагло крадемо
все, що блимає нам крізь титри.
Бо показане є неправдою.
3
А цю – дарувала котрась із дівчат.
Вона збереглась. Виразна,
хоча й чужа…Не знаю, з чого почать…
Їх одинадцять. Чи десять. Відразу
я помічаю – сестри. Різні за зростом,
схожі очима й одягом. Жодна
не сяє мудрістю літ, не просить
часу для зосередження. Мода
їх обійшла, як і надія на
шлюб з офіцером (перша ознака раю).
Кожна мов світлом наділена.
Брат примостився скраю.
4
Глибину його книги мені перевірити зась.
Так і лишилась чорною, невідомою.
Ти в чому йому клялась (не клялась)?
Адже найдовша дорога – та, що веде із дому.
Це так нудно, коли не кидав і не дурив
(ти горда – на жодних плечах не висіла).
…А потім під ребрами довго кипів нарив,
і сукня була буденною, не весільною.
І більше – ніяких у світі див,
сопливі двійнята , тепла нестача.
…Життя , як поганий контрацептив,
Довгих роздумів не пробачить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=80578
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2008
Крута країна кривиться на ртуть
Чужих туманів. І на клапті рвуть
її синочки. А самі поволі
розлазяться, мов мишенята голі.
У когось між зубами хліб та сум,
а в когось – вишиванка під костюм.
Один кладе до книжки давню пісню,
а інший – світ в мобілку хоче втиснуть.
Тут мед і пиво крапають із вуст,
а після пива – хоч і землетрус.
Тут ніби й небо здуру кучеряве
Ворота для охочих прочиняє.
Життя таке, неначе казка про
щасливих дурнів. Ширшає Дніпро
коли до нього падають дівчата.
Він задовбавсь ревіти і стогнати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=80576
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2008
ВІРИВ у тебе, вірив. Бога нічим не вразиш.
Про небезпеку зриву стали слова виразніш.
В білу броню халата лагідний Змій заповз
Тихо, як Сонько-дрімко, сіяв списи наркоз.
Наче тягнули корені
З тебе…тоді пекло
Тіло, гріхами порване.
Кинутий день на скло.
Сто п’ятдесят. Без паніки.
Невідворотно. Вниз.
Ось тобі місце в пам’яті,
Тепла купіль зі сліз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=68663
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2008
Чорні вікна. Жовте тепло ікон.
Вже півшляху позаду. Не обертайся.
Дражнить димом дорогу старий дракон
І пускає думки на гарячі танці.
Я втікачка, диво з усіх дивин.
А у смерті забракло цинізму й цинку.
Поле смокче беззвуччя усіх домовин,
поле пише траву, немов на оцінку.
Ти , драконе, мій коню, тобі до ніг
Укладається ніч, молода та сита,
І тугіше затягує шви доріг,
Щоб не різали землю тяжкі копита.
Рознеси мене, коню, дрібніш, ніж вщент,
Я зійду над минулим, що не минає,
І нехай позолота міцних плечей
Стане щастям для іншої, навіть раєм.
Тільки поле…і плач на губах, і клич…
що сакральніша плоть – то солодший спогад.
Чорні вікна . Порожні світи облич.
Там стояла вода, не прощена Богом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=68660
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2008
Первісний дощ обмацує траву,
Знімає з неї порох і підошви.
Когось я знов пройду, переживу
І будуть ночі – довші, довші, довші...
І ця гроза коротка, наче гріх...
Вода дощу посічена травою...
А хтось хотів погратись, та не встиг.
Тієї ночі я була живою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=68521
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2008
В очі дивитись голодному псові
Ніяково і лячно
Бачити сни до нудоти попсові
Плакати „жисть собачу”
Трамваї чекати по півгодини
Жити з ким доведеться
І знов прокидатись майже людиною
З великим проектом серця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=68520
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2008
Дотик Цейлону чорний дихає над губами
Дах за вікном як човен мічений голубами
Під маринадом білим квашені тр́ави тр́ави
Милий по вуха в ділі та вкоротив рукава
Наче слова із вати наче з піску реберця
Індії не бувати доки ти не проснешся
Де ж та печаль дівоча? Бабська нудьга повсюди
Підеш на право – топчуть
Підеш на ліво – судять
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67036
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2008
маю за ребрами чорного кошика –
складати людські образи
в павутині цього повітря втрачено
зір і пильність
на моїх павуках пил і пісок
вони п’ють від нудьги мартіні і вирощують
електронних псів
маю томик Руссо та малий
мій Еміль вже переріс
порносайти
…гряде світова нудьга…
ти тільки скажи –
я змайструю колиску горіхову
я вижену з Нашого Дому
чорних блідих вузькооких
відродимо чистий дух…
кого ти бажаєш?
хлопчика? дівчинку?
мовчиш…
слинявий місяць вирощує довгі споруди
наче гриби в теплиці
потрапляють у пута тріщин переповнені дитбудинки
(щороку все більше)
перебито співзвуччя схопила світ
істерія
і тому мені краще
плекати друзів своїх мовчазних
ніж бути між тими що нахилились
хто на більярдом
хто над розрізаним серцем
чи над карнавалом сміття
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67034
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2008
Опадають години – безбарвні знімки.
Риби вчаться співати. Ми – плавати.
Бог лузає нас, як насіння,
А земля забирає лушпиння
(декого – позапланово)
Влітку чи взимку.
Як же хороше падати цим годинам,
Не знати, що розбиватись – то втіха людська є.
Може тому, зустрівшись з людиною, час тікає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67033
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2008
Мовчить весна відбитками лелек.
Мовчить собі сміття в іржавих сотах.
І ми затихли. Ми розбили глек.
Побігла кров на землю, хоч висмоктуй.
Убитий час Тече із вишні клей.
А глек лежить. А ти до біса гордий.
А ти зажив без вікон і дверей,
Щоб не дістали...Але хто пригорне?
Ну, буде в неї тіло, наче шовк.
Ну, раз на рік для тебе щось напише...
Вона за тебе піде.Ну то й що?
Життям для тебе стане...та не більше!
Мені не заболить її фата .
Убитий час. А я живу і досі.
І хтось мені під серцем підроста...
Коли все добре – з”явиться на осінь.
І сипляться потерті імена,
Вони минали. Все ішло, як танок.
І ти минай. Та швидше вже минай!
А я сама лелеку привітаю.
Я загорнусь у затишок гардин,
Аби відбути телефонну тишу...
Згортає час параграфи годин.
Лежать уламки. Клей тече із вишні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48825
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.11.2007
Скільки в картах (моїх) чорноти, чорноти нерозчинної
На коня б – і втекти, але ікла ростуть у коня.
Відчуваючи пекло
пробитою наскрізь печінкою,
відчиняю вікно (а чи вітер мене відчиня?)
Я згоріла дотла. Я не вмію уже обпікатися.
Карий погляд – наостіж – давно не ятрить. Не ляка.
Майже вічна, бо маю сім тижнів на п”ятницю
І одненьку любов, що засіла мені в печінках.
Щоб отак повертатись у дні – безтілесно холодною.
Перегризла в собі не один розперезаний сміх.
Наливається серце...лежить під важкою колодою...
І чия в тім вина, що багряне воно, як у всіх?
То кривенький божок усміхнеться за синьою брамою,
То зачепить сумління нетиснута дружня рука.
Прикладаюсь до неба всіма перестиглими ранами,
Але звідти – ні слова. Лише глибина витіка.
Скільки в картах (моїх) чорноти...чорнотівщини дикої!
Так безбожно програти...Заріж мене всю!Чи загой...
І скрипітиме біль під важкими, солодкими іклами.
І минатиме пекло. А людям потрібен вогонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=48823
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.11.2007
Повільне тривожне колесо. На ньому – розбитий чорт.
А пам’ятаєш, як ти боявся, щоб я – не вниз.
Нас хтось по колу викреслює. І все б нічо...
Світла богиня пива шукає хмиз.
В синьому парку запахне торішній спокійний дим,
І ти з цього приводу вдягнеш сорочку кольору тьми,
Посадиш на руки іншу, розкажеш, як тут ходив,
Як між містами сплітався ніжно-життєвий міф.
І тільки тривожне колесо скрипне, наче з вини,
Про ті вихідні осінні, небо „на сто ключів”,
На язиках човнових присмак деревини,
Про душу одну маленьку, яку ти в собі мовчиш...
Так, мов порве намисто сіра якась чума.
Так, мов протягне рану потяг від N до Z,
Сумно покаже ребра зачаток твого човна,
Важко на тебе глянуть очниці пустих планет.
Світла богиня пива підпалює голоси,
Неначе ми не говоримо – п’ємо взаємний дух...
...Тут завтра нова трава набереться сил.
А післязавтра – колесо наше увійде в рух.
7.04.06
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44866
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.11.2007
Чуєш, у кров увіходить полин...
Страшно... А раптом не вміститься?
Струджене небо міркує про лінь
Мозком дірявого місяця.
Солодом тіш і за нігті тримай
Першу траву неримовану,
В темну легенду потягне трамвай
Ніжнозалізною мовою.
Хочеш повернення? Тільки залиш
Трішки себе в цьому топосі...
Падають барви жіночих облич
На мармурові літописи.
Хлопчик дрімає, в майбутнє забрів --
Гірко вродитись незайманим.
Вже визирають з-під ламаних брів
Сестри, брати і екзамени.
Так підступає оновлений Рим,
Водить зіницями хворими.
Писані рейки не втримають рим...
БОЖЕ, давай поговоримо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44862
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.11.2007
Honoris Causa
(Аритмія про Телесика)
І
Мамо, він охочий до хліба й вина.
По вусах стікають гарячі дощі століття.
У кожному оці визріла дивина,
У синьому – віхола, в зеленім – пекельне літо.
Мамо, переламані гільзи з його кишень –
(Де тепло аж Господи так би там і зростати)
Принада для пальців тоненьких і не лише,
Ох, бережіться, прегарні мої дівчата!
Він може загарбати найзолотішу з менін
Чи завітати до люстра самої Венери…
Мамо, скільки хвороб доведеться зустріти мені
Аби дохворіти до вічного щастя померлих?
Чуєш, ходять червоні лисиці до нас у сад,
Ріжуть вологу землю нові фіалки…
Завтра впаде на сніг запашна коса –
Я довго звикала, молила про це ще змалку.
І тільки під тихим льодом нутрощі хмар
Побачать небесну правду того падіння.
Мамо, в повітрі існує старий Ікар,
Бо вічна в своїм конанні земна надія.
…Побігти до саду, брехати на всі щити,
Червоно зростати… або захлинутись брехнею
Мамо, сьогодні з-під серця мого – ще ти,
А завтра – весна. І розкришені гільзи з нею.
ІІ
Випий трави. Не ходи по кутках нудною
Тінню без тіла – тобі не знайшлось провин.
Думай поеми, складала ж одну за д’ною!
Щось тобі сталось… Ось випий лишень трави.
Тінню по стінах, тінню на циферблаті,
Кров’ю по струнах… Щось воно, бач, не те!..
Мати розчісує думи свої патлаті,
Доня зростає… Та дивно ж вона росте.
П’яні вологі щоки цвітуть до вітру
Майже надвечір, коли найважчі зірки
Тягнуть високість і смокчуть сліпу довіру,
Красно гуляють по саду нічні звірки,
Доня тікає к бісу, тікає прудко
Повз крижані стискання кривих воріт.
Потім ридає ридма і миє руки,
І засинає, згорнувшись, мов кіт-воркіт.
Тричі за тиждень билось об шибку сонце,
Тільки спливало печаллю по мерзлім склу.
…Доню, прокинься! Ану чи впізнаєш, хто це?
…Ніжноблакитний цвіт весняних відлунь…
ІІІ
Горять долоні, мов перед шедевром…
Візьми його, впізнай і пригорни.
Твій листопад на жердочці віджеврів,
І стала чарка денцем догори.
Не пий, піїте! Бо оце створіння,
Гидке, худеньке, - ніби не твоє.
Ще безборонне, ловить ґрунт корінням
І квилить, квилить, не перестає.
Візьми його! Це дивні дні, яких ти
Уже ніде на світі не вдихнеш.
Воно слабке – навчи пускати кігті,
Воно безмежне – бо не схопить меж.
Чорнява, чорна… Не знайшла ти Гриця,
Він у весні… Від пагонів до шат.
… Накрила тільце поглядом тигриці, -
То цівкою тягнулася душа.
ІV
Цей день – великий. Скільки в нім народжень!
Такий великий – мало не тріщить.
- А знаєш, мамо…?
- Знаю, мій хороший.
- А де хрущі?
- Над вишнями хрущі.
- А де ночує домовик сердитий?
- Напевно, там, де неслухи малі.
- У нього, кажуть, стукітливі діти…
Мо’, ковалі.
-Можливо, ковалі...
- А скільки рік тікає за три-дев’ять?
А скільки років дідовим хортам?
Говориш, Бог нас милує… То де ж він?
Чому не з нами, тільки геть ОТАМ?
А як це так – дорогу грішми стелять?
- Побачиш, коте. Ось би тільки зріс!
- Я синім оком бачу щось веселе,
Дивитись іншим – боляче до сліз.
… Немов Деметра, підступає осінь,
Повзе лахміття, зачіпа стовпи.
Поглянь на нього – ти побачиш, - ось він!
Який мудренький, подивись, не спи!
Вже через рік до школи, як до храму,
Де несміливі виростуть рядки.
Я дохворі… я дохворію, мамо!
Великий день
диявольськи прудкий.
V
Строкате фото – ти позаторішній…
Порожній келих, не торкався хміль.
Ще все відмінно, все, здається вийшло, -
Приймай поклони зоряних волхвів!
Не корчилися ночі ще в нарузі
Над плетивом неспійманих вершин
У кожнім писку – друзі, друзі, друзі,
У всяких лестощах – товариші.
Строкате фото… як ти себе вбив би!
Чому тоді так легко як тоді?
Аж ось коли непроханий надибав…
Тримайсь, козаче, - нерви молоді
І цілі, брате! Тільки позчинались.
Це тренування. Добре. Пережий.
Та рве повітря клята геніяльність,
Володарка серцевих порожнин.
Навчись поразку брати як цукерку, -
Загидиш губи, - вичистиш нутро.
І тільки вперто, невідступно вперто,
Ще трохи залишилося, ще тро…
…найпершу перемогу ніс, як списа,
наступну – мов трояндовий вінок.
Не спи, мій роде, ось я – подивися!
Я вижив, мамо.
Хлібом і Вином .
27-29.01.2004
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44858
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.11.2007
Це отруєння - ніжне. Це мій перевернутий маг
оголошує зиму...Блакитний мороз на сурми...
Недовершені вершники їдуть у край невдах,
і цокоче по вербах таке запізніле: "Цур їм!"
Царські сльози на перах...Принцеса кривого скла
коливає на віях іще неживе прощення.
Жоден дурень столичний відтінки твої не склав,
та ротами провінцій тебе розтинали вчені.
Це отруєння, хлопче, і хай вибачає Прокруст,
ще опинишся тут, перерісши взуття і зливи,
і просвітницьке сонце квапливо впаде до вуст,
розтинаючи голос на праведне і брехливе.
А тринадцята карта кощавіє щемом чар...
Все, що вище,-- то я. Блазнювання близнят -- по центру
Це отруєння -- вперше, і півень заверещав,
коли втомлені вершники тихо лягли під церкву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44193
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.10.2007
ждеш
коли побреде у важкі непроглядні замети
цей рік що сказився напханий гнійним сумом
жовтими цятками валер’янки всонцений
у спину старого письмового столика
зачатого в СРСР
наче камінний привид молодого заходу
полохливо обнюхує скло тягне
гострого носика тане у бузкових тонах кімнати
ждеш
невсипуще жадібно зотліваючи ждеш
свого вірного вовка що нарешті
не гляне в сторону лісу поклавши
на твій живіт голову і себе забувши
про шепіт рудої глиці під лапами
не маючи діла до крові сарни
але тверді долоні червоніють від вовчих ягід
ВОНИ всі тікають стискають між ікол свободу
лишають або тільки запах або затяжні
подряпини або сірі ворсинки заплутані
в килимі
а останній той взагалі нічого
хіба лише вовченя
на добру і довгу пам’ять
ждеш
а ще ж
кілька зим сидіти спокійно спостерігати
як до оселі входять нові персонажі
більшість з родини елжі
та ще кілька самсунгів
і так ось нести волочити
по всіх роках забинтовану пам’ять
вистромляти душу як жало з метою
пройняти когось із тих кому й на фіг
не треба твоя душа
ждеш
так повзе мов по слині осінній шум стомлено
листопадиться до продажних будівель де
кожна цеглина сліпа ерогенна зона
спрагло хапає вицвілу ласку води
ти ж вечорами нервово пишеш той ти...
...хий стогін вижатий дохлий стогін
аби взагалі щось писа...
...ти
потім береш величезний віник і швидко
знімаєш зі стелі хитку волохату музику
чуєш як грає крейда під ніжками віртуозів
як вони розбігаються безпомічні та бездомні
це перша ознака пустки в самій тобі
загнивання в колючім гнізді дротянім це
дійство захланності проминання
холодне тупе безгрішшя знов роздира кишені
разом зі спиртом заходить біжить у світлицю тіла
Цупкий Оптимізм
збираєш останні сили (плюс деякий капітал) біжиш
купувати маленький пакетик з чимось що має
назву „кальмари”
пожовклий уламок розкошу
ждеш
ждеш золотої погоди ніжного вовка
маму з базару вгортаєшся в ковдру як
мертва античність у свіжу тогу але
замість мами з’являється п’яний вітчим
...грубо обмацує двері...
...тримає виделку як зброю...
береться виносити чорний пакет зі сміттям
(аналог земної кулі) довго довго діловито глибоко
наче мислитель він розглядає відходи
і раптом – голосом громовержця – „хто їв кальмари?!
Хто їв кальмари туди твою мать я питаю???”
...та ніхто його не боїться хіба
посивілий дощ дещо притих і свята валер’янка
сонячними очима тягне у спокій
підходжу- даю трударю-роботязі на цигарки
хай не кричить
але страшно: скільки у нім живе
волохатої музики
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43931
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.10.2007
Рибою б мені, щукою
Вранці прийти до дурня.
Срібною, невідчутою,
Мертвою, а прийду я.
Як тобі, дурню, плачеться?
Як тобі щастя пружне?
Взяв би мене, а начебто
Руки тобі не служать.
Як тобі доля в’яжеться?
Ну ж бо, не бійся, сміло!
Ми на печі не зляжемось, -
Я загубила тіло
Десь по воді повіялась
Доля моя вчорашня...
Рветься до вікон віхола...
Дурню, тобі не страшно?
Спить королева-дівчинка
Вгорнена в сни пухові.
Зичу чогось я зичу їй,
Тільки в слова не сходить.
В неї лице картиною
Висне над вашим ложем.
Рідний, на кого ж ти мене?
Чим я тобі не гожа?
Плач, коли оку плачеться...
Ти вже поряд, а скоро...
Тут колись були пальчики...
Я загубила й сором.
Всі ополонки звузяться,
Місяць помре на хвої.
Ти у мені, як в музиці...
Як же все...поверхово!
Рибою б мені, тихою...
Дурню, спускайся глибше.
Там за тобою дихає
Тіло моє торішнє...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43823
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.10.2007
Я хвора. Зі мною ночує зима.
Або не ночує.(Або не зі мною.)
Це надто банально -- хворіти зимою.
І я одягаюсь. Одненька. Сама.
І йду готувати життєві шматки.
докупи складати усе, що розбіглось.
А це - моя світлість, і зовсім не блідість,
а то - потепління, а в ньому - шпаки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43822
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.10.2007
дама в чорному
біле хвилясте волосся
і п’ять леопардів
такою
приснюсь тобі вперше
так пахне
сама недосяжність
за мурами слів
за стінами таємниць
і незнаною висотою
(сиди вже ти
я постою)
один леопард
змащений
кров’ю досягнень
а як же без крові
інший
наче тінь чи
щоденник
маленької дівчинки
він всі мої страхи носить
свідомі
і підсвідомі
третій –
найбільший
то замаскований Охоронець
бачиш
очі небесні
та крильця мініатюрні
проглядають між цяток
обирай собі звіра
то швидше
будеш розтерзаний
а решта два
прості леопарди
так
мені захотілось
природної звірини
(тут нема
нічиєї вини)
але
don’t lets talk about that
давай краще глянемо
яка я прекрасна
у другому
твому сні
русява ляля
рожеві коліна
білий смішний сарафанчик
час від часу
сповзає
ти
цілуєш мене
у плече
(молочне плече і смагляві губи!)
„так
це саме вона
я хотів її все життя”
ти добре подумав
кого все життя хотів?
може давай
познайомимось
і знаєш
які попереду зими
але
don’t lets talk about that
я майже рік
не палила Winston
а так ніби
вже років двісті
не їм
чоловічого м’яса
а як же без крові
дивна моя
любовиця
дивна
у третьому сні
я гола
з сумними очима
без леопардів
без плечей
і колін
і трішки тебе
під серцем
а ще
попіл та сніг
попіл та сніг на слизьких кордонах
візьми-но на руці
ховаєш
ховаєш
ховаєш
усе що маєш
на думці
і коли я жива
вириваюсь тобі зі снів
і питаю
що ж далі
як далі тримати небо
don’t lets talk about that
чую у відповідь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43821
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.10.2007
Кольорові плями. Лиця столиків.
Чарівниці поряд - не втечеш.
Пий за січень, допивай, соколику!
Скільки вен, а всі шумлять про те ж.
Може, старість кров’ю не шумітиме,
Та блакиттю не зійде з ялин...
Скільки ж ворожки крутили мітлами,
Що й тебе, міцного, підняли!
Очі не ховай, вони не крадені,
Вже Сірко не буде позичать.
Пахнуть стіни кораблями-крабами,
І цвіте спокуса, мов печать.
Ти скажи, скількох торкався всесвітів
У сухому затишку імли?
Чи тобі ще й досі сняться сестри ті,
Що в одному голосі жили?
Порцеляна крихітки і темпера
До дірок віджиті аж болять.
Мацаєш зіницями затерплими
Сховану присутність корабля.
Спраглий на сигари та на ревнощі ---
Ось вона - навпроти - пригорни!
Зазирають у вікно дерева ще
Крізь нехитру зімкнутість гардин.
А прощання не лікуй напоями --
То у кров украплюється час.
Пий за січень і за все накоєне,
Що було прощене, як прощавсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43746
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2007
Знаєш, коли в цьому будинку вночі зарубцюються двері,
Коли він стане схожим на стовбур
(а мо, на стовп),
коли заікнеться про церкву остання миша
(о, чуєш, остання миша!)- Мері,
ти вже нікому не скажеш : „стоп!”.
Мері,моя маленька,моя канарко,
Коли б ти хоч трохи знала того, що Господь забув!
А поки-що дихати нічим. І, врешті,чому так парко?
Відкрий-но ліве, я там скупаюсь,-
Буль-буль!
Але ж таки ні! Купатись так боляче, так незвично!
І правда,
З роками стають мутніші не тільки слова.
Спускається знаком з неба (для тебе – окличним!)
Прекрасна остання гусінь
(о, чуєш,- остання гусінь!) , що мертва її голова.
Знаєш, коли в цьому будинку не стане вже зовсім кисню,
І ти вже не будеш Мері, а потім не зможеш і бути,
Прилетить здоровенний янгол і щось натисне
(о, чуєш, як він натисне!).
що ніхто й не помітить, чиї ми люди.
А ти ж така лагідна. Ти так мене заповзято їла,
Залазила далі, ніж великий Далі у образ,-
Тепер витягуй отруйну свою пір”їну.
Бо серце набрякло –
Чим це скінчиться добрим?
Коли зарубцюютья двері –
Настане тиша,
Як у звичайних деревах,
(Наших погаслих дітях),
ти нікого не вкусиш і не зупиниш,
бо ти ж тільки миша (не птаха, а миша!).-
остання,
навіть без церкви у сірих своїх надіях...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43744
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2007
я не повім вам чорне з мого щоденни...
...К. землеміром не був і не бачив абсур...
...думаєщ янгольським віттям або шедевра...
...ми в березневу кору вростем а всю...
...дивну і згірклу весну в поміжсоння соня...
...хитко зроста застуда ...туди...туди...
...хай на очниці квіти а крони в скроні...
...сіло ні впало вмерло кора і ти...
...хочеш помірять чорне з мого щоденни...
...й клопіт стає стіною така земля...
...каєшся в темінь за чорні мої шедеври...
...К. засинає...а в замку зимую я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43735
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2007
лише на світанні лише підійди до воріт
побудь баранцем я любила збирати вовну
давай про весну говорить говорить говорить
від першої паски до казки найглибшого дзвону
а ратиці - в серце і кратери бавлять слова
з прикритого рота закрапали пружні гаївки
то злива - не злива а відзимок тугу злива
на пасмуги пасма статево розбитої дівки
Ерміньо Ермусьо прийшла освятила ножа
та рана сьогодні пробачте настільки невтішна
давай про весну: зародилоь одненьке лоша
гойдаєсь над паскою вщент заблукалий Крішна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43706
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2007
Послухай сосну, малятко!
Вона снігопади їсть...
Зелене крило безкрає
Укриє, бо прийде потім
Страшна паперова лялька,
тунелі її очниць
затягнуть тебе до краплі
твого холодного поту...
по той бік мережі...відчай...
і я тебе також...лю...
вшиває Господь деревам
великі їжачі душі,
і зорі порожні лічить
без подиву і жалю...
ховатись у нім не треба,
бо де я тебе знайду ще?
Мені не потрібно сосен –
У лісі зимує гріх,
У зимах ночує здавна
Тяжкий відголосок воєн.
А місяць затиснув сонце,
Мов яблуко поміж ріг,
І лід, наготою здавлений,
Під нами стає червоним...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43705
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2007
Ти неправильні губи складав у єдину квітку,
пізнавав її одяг і тишу його мерехтінь.
Але одяг не сходив, а похіть хитала клітку,
що на руки пігмеїв наклала картату тінь.
Ти туманом зайшов у сфумато її полотен,
І розмитістю контурів очі свої потішав...
Але жінка не стала коліном тебе колоти,
І лошам тріпотіла троянська її душа.
Піано та піони ходили із будня в будень.
Святкування поразок миліше за тлінь перемог.
А вона танцювала, закута у синій бубон...
І була вона богом. І їй не пробачив Бог...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43704
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2007
Скинь жовту сорочку, небесна Соню!
Вітер хоче синочка,
а обрій - доню.
А добре ж долоням.
Ох, добре ж долоням!
Земля - до лона
абрикосового.
Лиш тінь холодна
без пальців-променів
твій обрій --
косами!
Веселка в щасті по коліна
покололась кольором,
скинь жовту сорочку.
на ній - прокльони,
під нею - воля!
Грозу вустами вдосконалюєш,
небесна ляле...
Тоді сконаєш
в обіймах ляскоту --
ох, земляни!
Дивись, - двійнята!
Лоскочуть крики
блакитний рік.
Сьогодні п"ята
криваво-рідна
зоря згорить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43629
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2007
Зайцю, візьми хоч яблучко з мого столу!
Аж так медово обнявшись пробути б хоч кілька днів.
Повертається розум із ковзанки . Що мені з того?
Мій заєць зранку нічого не їв.
Повертається розум, ковзанка одиноко
Споглядає,
Як тихо виходить хміль і душа...
Він зором хворіє на лисяче око,
Тому спокійний: куди б я від нього пішла?
А я натомилась рвати себе і рвати,
Так я стомилась бити себе об стелю,
Летіти, як з пострілу, і вщухати,
І вату
Класти по закутках, де найтвердіше стелять.
Але які б тебе не спіткали рани і стріли,
Хай у чиїх би снах не розставляв акценти, -
Висітиме тобі місяць, в який здуріли
Із отакенним вогнем по центру.
Зайцю, візьми хоч маленький натяк на волю,
Бо ще дні твої білі, очі ще голубі.
Як не рвись, а бачиш, я не дозволю
Закувати тебе в собі.
Хоч ти голоси чи вмонтовуй магічні тропи,
Перейди вздовж і впоперек стару, як вода, неправду,
Стань пілігримом, нюхай каміння Європи,
Я брехні не боюсь і Європи не прагну.
Аж так медово обнятись,
Щоб знову поїхав розум,
Їсти єдине яблуко, доки зійдуться очі.
...лишайся хоч зайцем ...ну! - це ж так просто!
Бо де я шукатиму ягід. Вовчих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43628
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2007
цитрини моєї цедру
і все полюби підряд ти
лягає на губи щедро
сангіна тонких подряпин
цитрина цинічно ціла
засмоктує смак цитати
давили когось безсило
бісівські слова: це тато
а ти уві сні -- високий
погордливо непройденний
ще довго стікала соком
дзвінка коридорна вена
і співом шматка пластмаси
ти вабив тутешніх мавок
а та що на тебе ласа
бувала і мною навіть
ще вовком на місяць гарка
любові тяжка приблуда
ще гостро зника цигарка
у темнолюдськім безлюдді
приходь -- і побачиш юність
що кров’ю на скло розквітла
малююсь до свят... малююсь
літають мавки на мітлах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43627
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2007
Я була лиш для тебе. А ти був сокіл.
Сокіл над бруком найвищої з Атлантид.
За нами тягнулось небо вишневим соком,
І щиро байдуже – „над” чи „під”.
Ми просто хотіли, обганяючи світ і рух,
Отак лишитись навіки в основі лету.
А ти взяв та й поснідав із інших рук
Від мене далеко.
Сталось тоді – ой чорно, чорно, як для обох,
Так і для Бога, що довго ліпив нас.
І був безпорадний у цьому Бог,
Зі скелі кинувсь.
А ти собі сокіл. Рятуй же його, давай!
Вгинайся, нехай доведеться криво.
Інакше – який же без нього Рай?
Кому здались твої крила?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43606
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2007
Тонкі міжкрилля мавок і килин...
А ти чиї мені приносиш вії?
Є сад і є колиска. А коли
над садом божа ласка посивіє?
В тобі також давно нема дощу,
хоч ходять пальці сходинками клавіш.
Все вмію...Але це - не відхрещу.
Його не переломиш, не задавиш.
Мені ж довіку - витирати пил,
І плакати у плавнях, і бажати,
щоб все, як планувалось.
Треба сил. І ласки. І вогню на чорні дати.
Всихає сад. Не всидить серед лих.
А він, дивись, малюсінький та гожий
заслухався, аж мудро так притих,
неначе сам не гірш за тата може.
В чиє міжкрилля завтра ти впадеш?
А я стерплю, тонка твоя жрекиня...
Та не спиню того, що є невпинним.
І стануть дати рештками пожеж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43605
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2007
Помаранчеве сонце насичене кров’ю Різдва.
Наші жести дорослі. І сонцю сьогодні не спиться.
Притискаєшся глибше. А вже через рочок чи два
У тобі ворухнеться Царівна (а може Лисиця).
Ти їси мою шкіру. Ти звикла терпіти рельєф,
Коливаєш губами чутливість мого підборіддя.
А коли зрозумієш, то й небо у кров переллєш,
Та зійде поміж нами злиняло-руде безпоріддя.
Вже смердить під сосною глибока піщана нора,
І розходяться руки, і йдуть кораблі на полотна.
То ж затримай дитину, що тихо в тобі помира,
Бо Царівна-Лисиця приходить безжально голодна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43604
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2007